Самопрезентація викладача-лектора

Вступ. Викладач – це носій знань, приклад для наслідування. Чого

чекає студент від викладача, ким він є для нього? Об'єктивно у кожного
студента є потреба усвідомлювати себе особистістю, тобто бути впевненим у
повазі до себе, у власній значимості, а отже – у позитивній оцінці з боку
інших людей. Студент чекає від викладача розуміння своїх проблем,
допомоги у створені умов для самоствердження. Викладач забезпечує
студенту визнання через вияв власного ставлення й організацію атмосфери в
студентській групі, на занятті і за межами аудиторії. Залучаючи молоду
людину до діяльності, викладач скеровує її на пізнання світу і себе в ньому.
Сучасний викладач часто скутий вказівками й рекомендаціями
керівництва, поточними проблемами. Що більше викладач підпорядковує
свою діяльність конкретним щоденним задачам, то меншою мірою він є
гуманістом і моральним наставником. Піднестися над буденністю,
усвідомивши своє покликання і гідно йому служити – ось що нині
найважливіше для педагога. Хоча діяльність викладача суспільно зумовлена і
спрямована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому
слід бачити в пріоритетах самої людини, в ім'я якої й існує суспільство. Це
принципова позиція в роботі педагога, якою він керується повсякчас, і,
особливо, у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного
розв'язку.
Основна частина. Самопрезентація викладача – це особиста заява
аудиторії студентів, колегам про себе, про власну роботу і дисципліну, яку
педагог викладає у вищому навчальному закладі.
Свідомо чи несвідомо кожен викладач прагне справити на студентів
певне враження. Спостереження свідчать про існування як продуктивних, так
і непродуктивних стратегій самопрезентації. Часто викладачі для завоювання
симпатії користуються стратегіями, які спрямовані на так званий «підкуп»
студентів. Одні постійно вихваляють студентів навіть за відсутності
досягнень, інші застосовують конформізм, тобто, демонструють повну або
часткову згоду з думками, поглядами та поведінкою студентів. Також
використовується позитивна самодемонстрація, коли викладач описує свої
здібності, таланти та здобутки, а також готовий на значні жертви заради
студентів. Негативна ж самодемонстрація націлена на те, щоб викликати
жалість у слухачів своєю слабкістю та безпомічністю [1,2].
Всі перераховані стратегії так чи інакше спрямовані на підвищення
викладачем власної привабливості в очах студентів та здобуття контролю над
їхньою поведінкою. Якою ж має бути педагогічно доцільна самопрезентація
викладача? Одразу необхідно зазначити, що універсальної, ефективної в усіх
ситуаціях стратегії самопрезентації не існує. Викладач обов'язково повинен
враховувати вікові особливості студентів, з якими спілкується. По-різному
слід демонструвати себе у спілкуванні з першокурсниками,
старшокурсниками, студентами заочної форми навчання.
Виділяють такі найбільш загальні вимоги до самопрезентації
викладача:
 проявляти зацікавлене, доброзичливе, чуйне ставлення до
студентів, готовність зрозуміти їх точку зору;
 демонструвати ґрунтовні знання і професійну компетентність,
цікаво викладати навчальний матеріал;
 бути вимогливим і справедливим у стосунках з студентами. В
основі педагогічного спілкування повинна лежати чітка, послідовна система
вимог до вихованців, а не безформний підхід, який нерідко приховується за
привабливими гаслами забезпечення особистісної свободи, простору для
ініціативи і самореалізації особистості. Надмірна репресивність та
регламентація у вихованні, як і вседозволеність, однаково завдають шкоди
особистісному розвитку студента, призводять до антисоціальної і агресивної
поведінки, особливо у підлітковому і юнацькому віці;
 підтримувати у спілкуванні з студентами оптимальну соціально-
психологічну дистанцію. Надто велика дистанція характерна для викладачів,
спілкування яких має закритий, формальний характер. Вони взаємодіють з
студентами виключно як виконавці соціальної ролі, приховують свої почуття
за маскою офіційності, уникають близьких, відкритих, персоналізованих
стосунків з вихованцями. Така позиція позбавляє як викладача, так і
студентів спонтанності, свободи самовираження, перешкоджає формуванню
взаємної довіри. Інші педагоги, навпаки, спілкуються на неформальній
основі, відкрито, спонтанно проявляють власні почуття. Це сприяє
формуванню між викладачем і студентами відвертості, взаємної симпатії і
довіри. Разом з тим, у педагогічному спілкуванні навряд чи доцільна повна
відмова від певної статусної субординації і рольової регламентації
взаємостосунків викладача з студентами [3].
Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і
здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах.
Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил, прийомів.
Велику роль у діяльності викладача відіграє розвивальна функція. Сутність її
– у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої
людини, для її саморозкриття, самоствердження. Найскладнішою є виховна
функція. Бути вихователем – означає вміти трансформувати цілі, що їх
поставило суспільство перед навчальним закладом, у конкретні педагогічні
завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного студента.
Визначальним при цьому є соціокультурний діалог у системі “викладач –
студент” на основі її розуміння, прийняття і визнання.
Існує багато варіантів для самопрезентації, найпопулярнішими з яких є:
живий виступ, інтернет-презентація, семінари, лекції, статті та публікації. Усі
вони направлені на формування певного образу викладача та першого
враження.
Для проведення успішної самопрезентації потрібна серйозна
підготовка, починаючи зі знайомства з обладнанням та приміщенням, де вона
відбувається, завершуючи підготовкою промови і створенням оптимального
настрою в аудиторії. Лаконічність, переконливість та емоційність є
головними ораторськими завданнями. Не менш важливими моментами є
зміст свого виступу, інтонація подання інформації, манера мовлення, міміка
та жести. Тобто ціль викладача – це використовувати свій чіткий, впевнений
стиль мовлення та подачі інформації, що зможе завоювати прихильність його
аудиторії не зважаючи на вік, стать та саму предметну область. Виходячи з
цього можна відокремити такі основні здібності, які в ідеалі мають бути
наявними у кожного викладача, а саме:
 перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність,
педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;
 комунікативність – професійна здатність педагога, що
характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в
контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати
задоволення від спілкування;
 динаміка особистості – здатність активно впливати на іншу
особистість;
 емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати
самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно
від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;
 оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості
з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості
через вплив на позитивні якості;
 креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати
незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати
проблемні ситуації [4].
Неможливо не звернути увагу на одну із постійних проблем у
викладачів, що їхня аудиторія змінюється за день декілька разів, а за рік і
сотню разів, якщо викладач має в своїй компетентності не одну дисципліну.
Як справляти враження на нових студентів? Як зробити так, щоб перше
враження було виключно позитивним?
Недостатньо просто бути приємним, щоб справити гарне перше
враження в новій аудиторії. Доцільно витратити певний час, щоб дізнатися
трохи про студентів перед заняттям і якщо хтось має чим виділитися, то
допомогти їм почуватися цінованими та важливими. Також для того щоб
вразити студентів викладачі додають щось особливе, притаманне лише
особисто їм. Наприклад, часто жартами підкріплюють свої тези, або
використовують анімовані приклади, що допомагає краще зрозуміти
матеріал. Для дисципліни в аудиторії викладачі озвучують на першому ж
занятті певні правила та відповідні покарання за їх порушення. Це допомагає
максимально зберігати комфортну обстановку як для самого лектора, так і
для студентів.
Не менш важливим для першого враження є представлення себе як
викладача. Річ не лише у тому, щоб назвати своє ім’я, вчену ступінь та назву
своєї дисципліни. Багато з тих викладачів, котрі бажають дійсно
запам’ятатися та виділити себе серед інших, виходять за межі цієї
стереотипної формули і дають уявлення про те, ким вони є перш за все як
людина. Тут зазвичай говорять про свої інтереси та хобі поза університетом,
досягнення чи винаходи, що викликають певну повагу до праці цієї
особистості. Але важливо і не переходити межу та не відволікати студентів
великою кількістю інформації, що не стосується теми дисципліни. Це
викликає часто негативну реакцію, аніж позитивну та формує враження, що
викладачеві самому не цікаво читати свій предмет.
Є і інші фактори, які псують перше враження про викладача. Зовнішній
вигляд лектора має бути особливо професійного характеру, що свідчитиме
про ставлення до роботи з повагою. Не варто погрожувати слухачам
покараннями від старших викладачів або навіть відрахуванням за порушення
поведінки. У такому випадку краще зробити лише зауваження та попередити
про можливі наслідки спокійним тоном.
Висновок. Мистецтво педагогічної взаємодії полягає в умінні
викладача встановлювати у взаєминах зі студентами оптимальну соціально-
психологічну дистанцію, яка є достатньою для підтримання дисципліни і,
водночас, не перешкоджає виникненню взаєморозуміння та діалогу, без
якого справжнє виховання неможливе. Для ефективної самопрезентації
викладач має засвоїти певні прийоми та методи та в першу чергу отримувати
задоволення від своєї роботи. Мова лектора повинна відповідати правилам
граматики, вимови, стилістики. Необхідно виважено й обережно підходити
до навчальної термінології. Педагогу слід навчитися добре керувати своїм
голосом, поставою, обличчям, вміти витримувати паузи, розуміти міміку і
жести студентів. Слід звернути увагу на темп мови. Дехто з викладачів
вважає, що швидкість мовлення детермінована індивідуальними
особливостями людини – одні швидко викладають матеріал, інші, відповідно
природним даним, повільніше. Це помилкове судження. Кожен лектор може
реалізувати найбільш доцільний темп викладу, якщо він постійно контролює
себе у перебігу заняття. Педагогічній техніці слід навчатися, її варто постійно
вдосконалювати.
Високих рівнів педагогічної майстерності не можна досягти без
цілеспрямованого, неперервного самовдосконалення. При цьому процеси
самоосвіти, самовиховання викладачів мають бути певною мірою
адміністративно керованими, організованими. Зокрема, до широкої палітри
завдань діяльності вищого навчального закладу доцільно додати і такі:
показати важливе значення, актуалізувати процеси педагогічної самоосвіти,
самовиховання для всебічного розвитку особистості викладача; надати
кваліфіковану методичну допомогу викладачам у розробці програми
самовдосконалення, в оволодінні сучасними методами і засобами її
реалізації; стимулювати роботу викладачів-майстрів своєї справи.
Список використаної літератури
1. Штанько В.І. Імідж сучасного спеціаліста: навч. посіб. /
В.І. Штанько, О.С. Митцева. – Харків: ХНУРЕ, 2011.
2. Штанько В.І. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. / В.І. Штанько,
О.С. Митцева. – Харків: ХНУРЕ, 2013.
3. Дейли К., Дейли-Каравелла Л. Научись говорить: твой путь к
успеху: пер. с англ / К. Дейли, Л. Дейли-Каравелла. – СПб.: Питер, 2004.
 4. Введенская Л.А. Риторика и культура речи / Л.А. Введенская,
Л.Г. Павлова. – Ростов н/Д : Феникс, 2008.