Модуль II. Теорія виховання.

1. Процес виховання як закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів

розвитку взаємодіючих суб’єктів. Особистісно-орієнтовний підхід у
вихованні. Особливості процесу виховання: цілеспрямований, двосторонній,
довготривалий та безперервний, варіативний, багатофакторний. Діалектика
і рушійні сили процесу виховання.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на
формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього
процесу полягає передусім у Його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети
робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості,
епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів.
Особистісно-орієнтоване виховання - це розвиток і саморозвиток
особистісних якостей на основі загальнолюдських цінностей. Це педагогічно
керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації та творчої
самореалізації особистості, в ході якої відбувається входження дитини в культуру,
в життя соціуму, розвиток усіх його творчих здібностей і можливостей
Особливості процесу виховання:
- цілеспрямованість (чим зрозуміліше мета, тим ефективніше результат).
Мета виховання має суспільний характер, трансформується і конкретизується
вихователем, сприймається, стає доступною і зрозумілою вихованцеві
- двосторонність - взаємодія вихователя і вихованців. Діяльність
вихователя називають педагогічним впливом, діяльність вихованців – засвоєнням
впливу
- довготривалість і безперервність. Він триває протягом усього життя
людини. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних
факторів.
- варіативність (виховання відрізняються індивідуальними особливостями,
соціальним досвідом. Це слід враховувати в процесі виховання, так як навіть при
однаковому впливі можливий різний виховний ефект);
- багатофакторність. Основними факторами є середовище (родина,
педагоги, школа, суспільство тощо), спадковість та власна активність особистості.
Особистість піддається величезній кількості впливів, як позитивних, так і
негативних. В процесі виховання повинна відбуватися їх коригування. Якщо
впливу впливають сторін на особистість збігаються, то результат виховання більш
ефективний.
Діалектика проявляється у тому, що жодна система виховних засобів не
може бути постійною, вона є гнучкою, рухається. Процес виховання –
динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність
суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють
зовнішні і внутрішні суперечності.
Зовнішні суперечності.
1. Суперечність між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня
(розходження між суспільними нормами і вчинками).
2. Суперечність між реальними даними особистості і вимогами суспільства
до його поведінки і діяльності (немає певних даних – а суспільство вимагає).
 3. Суперечність між позицією вихованця в колективі і його прагненням до
самостійності (самоутвердження повинно бути у праці, самоосвіті, спорті, а не у
негативних справах).
4. Між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, ЗМІ.
5. Між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення.
6. Між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в
колективі.
Внутрішні суперечності.
1. між бажанням учня і його можливостями (пообіцяв – не виконав, взявся
за справу – не закінчив).
2. між потребами і способами їх задоволення (якщо потреба
задовольняється, то суперечність зникає, а якщо потреба задовольняється не зразу
і не повністю, виникають нові суперечності, які викликають напругу).
3. між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.
Суперечності повинні розв’язуватись, тоді особа піднімається у своєму
розвитку, набуває нових якостей, готова вирішувати нові, складніші завдання.

2. Структура процесу виховання: мета, зміст, форми і методи, результат.

Критерії вихованості. Діагностування вихованості учнів.
Структурними елементами виховання є: мета, завдання, закономірності,
принципи, методи, засоби, результати виховання та їхнє коригування. Ними й
представлений процес виховання як система, у якій системотворчими чинниками
виступають мета і відповідний їй образ кінцевого результату системи.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап
входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила,
особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної
системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться
дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ
дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери
розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та
активізації психічних процесів людини;
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта
до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що
ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом
діяльності, а з другого – «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання
дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість
буде безвольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного
способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і
звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує
поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності
поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з
активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
Невід’ємними аспектами виховання є постійне вивчення його результатів,
наявного рівня вихованості молодих людей і колективу, виховних можливостей
 педагогічного колективу та громадськості й коригування змісту і методики
виховного процесу з метою її удосконалення.
Критерії оцінювання вихованості – ознаки, на підставі яких можна дійти
висновку про рівень вихованості людини, оцінити результати виховного впливу.
А показником є якісна або кількісна характеристика окремих властивостей
особистості. Критерії вихованості:
- Відповідність поведінки, ставлень, установок людини моральним вимогам
суспільства.
- Гармонійне поєднання усіх видів виховання в поведінці, ставленнях, діяльності.
- Ступінь практичного прояву в особистості почуття відповідальності,
самостійності, активності.
- Співвідношення внутрішнього гуманізму і зовнішньої вихованості.
- Особливості поведінки в ситуації безкарності та поза примусом і контролем.
- Поведінка в ситуації емоційної напруги, стресових, екстремальних ситуацій.
- Ступінь самоволодіння, орієнтація, ясність мислення.
- Здатність творчо змінювати поведінку в нестандартних умовах.
Діагностування вихованості - це розпізнання і вивчення істотних ознак
вихованості, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання.
Методи діагностики вихованості:
а) різні види спостереження (пряме, непряме, безперервне, дискретне,
суцільне, вибіркове і ін.). Результати спостереження за поведінкою вихованців і
способами їх самовираження перевіряються в особистих бесідах і, якщо
необхідно, коригуються;
б) опитувальні методи (бесіда, анкетування, інтерв'ювання, тестування).
Питання можуть бути найрізноманітнішими. Відповіді, отримані в ході
опитування, дають можливість з'ясувати думку, ставлення до тих чи інших
педагогічних фактів і явищ, допомагають вихователю і самому вихованцю краще
розібратися в різних якостях, осмислити їх.

3. Закономірності процесу виховання. Об’єктивний характер закономірностей

виховання. Поняття про принципи виховання. Загально педагогічні
принципи виховання: цілеспрямованість, опора на позитивне у вихованні,
зв’язок з життям; єдність свідомості і поведінки; виховання у праці, в
колективі тощо.
Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі
істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності
розвитку особистості
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
- Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами
виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі.
- Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників.
Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам.
- Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ
дитини, її духовність.
- Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність –
головний чинник єдності свідомості та поведінки
 - Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському
колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє
формуванню у дітей позитивних моральних якостей.
- Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються
самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі
єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа і вихователі.
Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні
закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та
методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах:
1. Цілеспрямованість виховання - спрямування виховної роботи на
формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та
активної трудової діяльності
2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати
учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у
ньому, готувати їх до трудової діяльності
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її
свідомість у дії. Тому необхідні правильне співвідношення методів формування
свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в
учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів.
4. Виховання в праці. Принцип вибудовується на ідеї, що формування
особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку
психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.
5. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки
спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для
спілкування й відокремлення створюються в колективі

4. Принципи сучасного виховання: національної спрямованості, культуро

відповідності, гуманізації, етнізації, демократизації, суб’єкт-субєктної
взаємодії, цілісності, особистісної орієнтації, життєвої смислотворчості,
полікультурності, технологізації, соціальної відповідальності,
превентивності.
Принцип виховання – це основа, вихідне положення, яке становить
фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів виховання. Принципи
зумовлюються метою виховання.
Основні принципи виховання:
- Принцип нац.-ї спрямованості передбачає єдність загальнолюдських і
національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання;
оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями,
національно-етнічною культурою.
- Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний зв´язок
виховання з культурними надбаннями людства і свого народу
- Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для
інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої
поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на
соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності.
 - Принцип етнізації передбачає наповнення виховання національним
змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної
гідності.
- Принцип демократизації потребує подолання авторитарного стилю
виховання; забезпечення співробітництва вихователів і вихованців; врахування
думки колективу й кожної особистості.
- Принцип суб’єкт-субєктної взаємодії полягає в розумінні дитини як
суб'єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного
феномена, досягнення єдності у формуванні особистості природного й
соціального факторів, організація її «саморуху» від нижчих до вищих ступенів
розвитку та життєдіяльності.
- Принцип особистісної орієнтації ґрунтується на розумінні того, що
загальні закони психічного розвитку проявляються у кожного індивіда своєрідно
й неповторно
- Принцип життєвої смислотворчості передбачає становлення особистості
як творця і проектувальника свого життя, який вміє приймати самостійні рішення
у взаємодії з природою і нести за них відповідальність.
- Принцип полікультурності передбачає формування особистості, яка
зберігає власну ідентичність, позитивно сприймає інші культури, поважає
соціальну та культурну різноманітність, здатна ефективно спілкуватися з
представниками інших рас, етносів, конфесій, соціальних груп.
- Принцип превентивності спрямованої на фізичний, психічний, духовний,
соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних
впливів соціального оточення.

5. Поняття змісту виховання. Традиційні підходи до визначення змісту

виховання: за напрямами виховання (розумове, фізичне, моральне, естетичне
тощо) та видами культури (моральна, естетична, економічна, трудова і т. д.).
Сучасне розуміння змісту виховання як системи загальнокультурних та
національних цінностей. Зміст виховання як єдність ціннісного ставлення
особистості до держави, людини, природи, праці тощо.
Зміст виховання це система цінностей світової і національної культури,
яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і
завдань виховання.
Підходи до визначення змісту виховання:
--- За напрямами
- Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів,
спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної
культури в цілому.
- Фізичне – спрямоване на зміцнення здоров’я, загартування організму,
гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини.
- Моральне виховання, - виховна діяльність сім’ї, школи і церкви, має на
меті формування стійких моральних потреб, якостей, почуттів, навичок поведінки
на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі
- Естетичне спрямоване на формування здібностей і можливостей
естетично сприймати світ, що приводить до формування естетичних смаків і
ідеалів, сприяє розвитку творчих здібностей.
 --- видами культури
- Моральне виховання передбачає формування у вихованців моральної
свідомості, стійких моральних якостей; моральних потреб на основі засвоєння
норм і принципів суспільної моралі; вироблення умінь співпереживати
оточуючим, шанобливого ставлення до старших, слабших.
- Економічне виховання передбачає вирішення таких задач, як розвиток
економічного мислення особистості для правильного розуміння дії законів і явищ
економічного життя; формування глибокого розуміння процесів суспільного
розвитку, розуміння ролі праці і свого місця в трудовому процесі
- Трудове - виховання свідомого ставлення до праці через формування
звички та навиків активної трудової діяльності
Зміст виховання – це те, що випливає із багатства суспільно-історичного
досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу,
тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні
засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання

6. Поняття про засоби, методи і прийоми виховання. Характеристика засобів

виховання. Форми організації виховання учнів.
Засіб виховання – сукупність предметів матеріальної і духовної культури,
які використовують у педагогічній роботі і види діяльності, які можуть впливати
на особистість у певному напрямі.
Методи виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і
вихованців за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив
на свідомість і поведінку учнів з метою розв’язання завдань виховання,
формування активних громадян незалежної України.
Прийоми виховання – в живому педагогічному процесі методи виховання
розчленовуються на складові елементи; це сукупність окремих дій в структурі
методів, частіше більш специфічних (менш загальних), які можуть зустрічатися в
процесі застосування різних методів. (Приклад: Бесіда: темп мови, докірливий
погляд, попередження.)
Можна виділити наступні засоби виховання :
1) види діяльності (праця, гра);
2) предмети, речі (іграшки, комп'ютерні ігри);
3) прилади, обладнання, включаючи спортивне обладнання та інвентар,
інструменти (у тому числі музичні), навчально-наочні посібники, комп'ютери,
інформаційно-телекомунікаційні мережі, аудіовізуальні засоби, інформаційні
ресурси та інші матеріальні об'єкти
4) твори та явища духовної та матеріальної культури
5) об'єкти і явища живої і неживої природи;
6) конкретні процедури виховної роботи (ранки, збори, заняття).
Форми виховання - це зовнішнє вираження спільної діяльності вихованців
та вихователів за рішенням виховних завдань. Існує кілька класифікацій форм
За охопленням: індивідуальні, групові, класні, масові.
За сферою застосування: позаурочні, позакласні.
За складом учасників: класні, спільні з батьками та громадськістю,
загальношкільні, міжшкільні.
 За тривалістю: разові (свято, змагання), систематичні (система класних
годин), тривалі (факультатив).
За характером активності вихованців: шоу, змагання, заняття, проекти,
колективні справи, тренінги.
За характером діяльності школяра: пізнавальна діяльність, проблемно-
ціннісне спілкування, досугово-розважальна діяльність, ігрова діяльність,
соціальна творчість, художня творчість, трудова діяльність, спортивно-оздоровча
діяльність, туристсько-краєзнавча діяльність.

7. Традиційні методи виховання в педагогіці, їх класифікація та

характеристика. Інноваційні методи виховання. Народнопедагогічні методи
виховання. Педагогічна майстерність використання різноманітних методів
виховання учнів, їх оптимального поєднання. Технології сучасного
виховного процесу.
Методи виховання – це способи впливу вчителів на учнів, шляхи
педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення
виховуваним рис нової людини.
Методи виховання поділялися на дві основні групи:
--- формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів:
- Привчання і вправи - передбачає продуману організацію життя учнів,
їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб
сформувати звичні норми поведінки.
- Доручення – набування дітьми досвіду виконання громадських обов'язків.
- Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у
різних видах діяльності
--- формування свідомості:
- Бесіда – метод виховання та отримання інформації про особистість за
допомогою безпосереднього словесного спілкування
- Диспут – вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення
питань, що хвилюють його учасників.
- Лекція – розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної
соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.
Інноваційні методи виховання:
- тренінги - форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу
взаємодію учасників між собою і з учителем
- Персоніфіковане (індивідуальне) виховання
- Проектна, ігрова технологія
- інформаційно-комунікативні технології у виховному процесі
- Арт-технології - виховання, здійснюються засобами мистецтва, як
класичного, так і народного
- Інформаційне дзеркало (різні форми об’яв, стенди)
Загалом методи народної педагогіки у вихованні умовно можна поділити
на чотири групи:

1. формування свідомості (розповідь, бесіда, пояснення, роз'яснення,

порада, наставляння, дискусія).
 2. формування досвіду (організація способу життя та діяльності дітей;
вправи; участь у праці та відпочинку; виконання доручень; участь в іграх).
3. стимулювання (громадська думка, заохочення, навіювання, заборона,
застереження, покарання)
4. самовиховання (самозобов'язання, самонавіювання само переконання,
самоконтроль, самооцінка, самопокарання.).
Усі сучасні педагогічні технології виходять з підвищення активності і
самостійності учнів і мають за мету її формування.

8. Поняття фізичного розвитку і виховання. Оздоровчі, освітні і виховні

завдання фізичного розвитку. Зміст фізичного виховання. Форми і методи
виховання в учнів ціннісного ставлення до власного фізичного здоров’я.
Виховання здорового способу життя дітей в сім’ї і школі.
Фізичне виховання - с-ма соціально-педагогічних заходів, спрямованих на
зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм
функцій і фіз. можливостей, формування життєво важливих рухових навичок і
вмінь. Фізичне виховання - це організований процес впливу на учнів фізичними
вправами, природними і гігієнічними факторами з метою підготувати
підростаючого покоління до щасливого доброго життя. Фізичне виховання с
цілеспрямована, чітко організована система фізичної та спортивної діяльності
дітей.
Мета полягає в гармонійному розвитку тіла кожної дитини, в тісній
органічній єдності фізичного з розумовим, трудовим. моральним, естетичним
вихованням. Фізична освіта призвана збуджувати у школярів потребу та інтерес
до знань фізкультурою і спортом.
Завдання:
- Зміцнення здоров'я і загартування організму - сприяє правильному фізичному
розвитку і підвищеної працездатності. Нормальному розвитку сприяє планове
загартування організму, дотримання правильного режиму дня.
- Розвиток основних фізичних якостей (сила. швидкість, гнучкість, спритність).
- Озброєння учнів спеціальними знаннями, руховими вміннями та навичками.
- Виховання стійкого інтересу і потреб в систематичних заняттях фізичною
культурою.
Методи фізичного виховання:
- Фізичні вправи - це спеціально організовані свідомо виконувані рухові дії
(спортом займаються у віці 15-35 років.).
- Оздоровчі сили природи - сонячні промені, свіже повітря, вода.
- Гігієнічні фактори - гігієнічне забезпечення фізкультурних занять,
раціональний режим праці, відпочинку, харчування, сну.
Форми організації фізичного виховання учнів.
- форми навчально-виховної роботи з фіз. культурою і спортом,
направлені на вирішення освітніх і виховних завдань: уроки фізкультурні заняття
в спортивних секціях школи.
- форми фізично оздоровчої роботи в режимі навчального дня школи:
ранкова гімнастика, ігри і фізичні вправи на великих перервах.
- 3 форми позакласної самодіяльної роботи з фізичної культури:
змагання, спортивні секції.
 Участь школярів у тих чи інших формах занять фізичних вправ залежить від
стану здоров'я, фізичної підготовки та віку. Лікарі школи проводять
систематичний медичний огляд і визначають приналежність кожного до тієї чи
іншої медичної фізичної групи. Основна; Підготовча; Спеціальна.

9. Мета та завдання розумового виховання. Зміст розумового виховання.

Виховання культури розумової праці. Форми і методи розумового виховання.
Поняття про світогляд та його функції. Структура та види світогляду.
Шляхи формування наукового світогляду школярів.
Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку
інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової
праці.
Завдання розум-го виховання:
1) оволодіння системою знань про наукові засади розвитку природи й
суспільства;
2) розвиток потенційних інтелектуальних сил особистості;
3) формування культури розумової праці.
Методи:
- наочний (спостереження, екскурсія, екскурсія-огляд, демонстрування
картин, показ кіно- та діафільмів);
- словесний (розповідь, бесіда, вивчення художньої літератури);
- практичний (вправи, ігри, праця в природі).
Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього
життя. Можна виділити такі шляхи (напрями) розумового виховання:
1) стихійне сприйняття явищ і процесів навколишньої природної та
соціальної дійсності людиною з раннього віку;
2) навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де
відбувається оволодіння основами наук;
3) навчання у професійних навчальних закладах;
4) користування джерелами засобів масової інформації (книги, газети,
журнали, радіо, телебачення);
5) участь людини у продуктивній праці;
6) залучення учнів до позакласної та позашкільної виховної роботи;
7) організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;
8) включення людини до системи самоосвіти.
Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають
найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також
ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції.
Структура світогляду залежно від співвідношення інтелектуального та
емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:
– світовідчуття. Це емоційно-психологічний бік світогляду на рівні
настрою, почуттів;
– світорозуміння. Це пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;
– світосприйняття. Це досвід формування пізнавальних уявлень про світ за
допомогою наочних образів (сприйняттів).
 За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, груповий
(професійний, класовий, національний тощо), загальнолюдський
(загальнолюдські світоглядні настанови).
За ступенем історичного розвитку – античний, середньовічний і т. д.
За ступенем торетичної "зрілості" – стихійно-повсякденний
("житейський") і теоретичний (філософський).
Функції
- активний духовний чинник світогляд, що є основою життя.
- забезпечує освоєння та зміну людиною навколишнього світу. Адже
світогляд об´єднує знання і почуття у переконання. А це визначає певну поведінку
та дії особистостей, соціальних груп, націй, народів.

10. Загальні поняття про дитячий колектив, його ознаки та структура. Основні
типи колективів. Динаміка та стадії розвитку колективу. Система
перспективних ліній, традицій колективу. Принципи паралельної дії та
єдності педагогічних вимог.
Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною
діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).
Колективи за ступенем складності структури і опосередкованість
міжособистісних відносин бувають первинними і вторинними. Первинні
колективи - колективи, в яких спостерігається безпосередній міжособистісний
контакт між його членами. Вторинний колектив - більш складний за своїм
складом, він складається з ряду первинних колективів.
Типи колективу:
Первинний колектив. Об’єднує людей (школярів), згуртованих у
порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних
ділових, товариських, побутових стосунках.
Загальношкільний колектив. Об’єднує усіх учнів і педагогічних
працівників загальноосвітнього навчально-виховного закладу.
Тимчасовий колектив. Складається з осіб, які належать до постійних
колективів для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і
соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та н..).
Виробничий колектив.— група професіоналів, об’єднаних для науково-
дослідної роботи, виробничої діяльності, охорони порядку, лікування людей.
Сімейний колектив. Його складають члени однієї родини. Склався
історично як важливе соціальне утворення суспільства.
Колективи можуть бути одновікові й різновікові. У традиціях народної
педагогіки – виховання особистості в різновіковому колективі, де старші за віком
і соціальним статусом передають свій досвід молодшим, турбуються про їх
захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним
досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними.
Стадії (етапи) розвитку дитячого колективу
- На І стадії важлива постановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих
за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання.
- На ІІ стадії вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив
ставить вимоги до товаришів і самих себе.
 - На ІІІ стадії розвитку вимоги ставить колектив. Це досягається при
згуртуванні вихованців в єдиній діяльності.
Система перспективних ліній – це ряд послідовно поставлених перед
колективом цілей, досягнення яких сприяє розвитку колективу. Види:
Близька перспектива – ставиться перед колективом, що знаходиться на
будь-якій стадії розвитку, навіть на початковій (спільна прогулянка, похід в театр,
змагання).
Середня перспектива – полягає в проекті колективної події з часом, для
досягнення якої потрібно прикласти чимало зусиль (під-готовка до змагання,
свята, літературного вечора). Середню перспективу доцільно використовувати,
коли в групі вже сформувався працелюбний актив, який може виступити з
ініціативою і повести за собою.
Далека перспектива – це зміщена в часі, найбільш соціально значима мета,
яка вимагає значних зусиль для її досягнення. В даній перспективі поєднуються
особисті та суспільні потреби (мета успіш-ного закінчення університету).
Виховання на далекій перспективі дає значний ефект лише тоді, коли провідне
місце в колективній діяль-ності займає праця.
Принцип паралельної дії А.С. Макаренка.
Безпосередній вплив педагога на вихованця з різних причин може бути
малоефективним. Кращі результати отримують завдяки впливу на вихованця
через інших членів колективу. Цю закономірність враховував А.С. Макаренко,
пропонуючи принцип паралельної дії – вплив на вихованця опосередковано,
через первинний колектив.
Суть принципу можна відобразити схемою: кожний член колективу
знаходиться під паралельним впливом трьох сил – вихователя, активу, всього
колективу. При підвищенні рівня сформованості колективу безпосередній вплив
вихователя на кожного вихованця слабшає, а вплив на нього колективу –
посилюється. Принцип паралельної дії використовується вже на другому етапі
розвитку колективу.

11. Поняття про духовність і духовний розвиток, духовні цінності. Система

духовних цінностей: загальнолюдські, культурно-національні, громадянські,
родинні, особистісні. Шляхи виховання духовних цінностей. Виховання в
учнів ціннісного ставлення до людини. Поняття про мораль та моральне
виховання. Шляхи і засоби виховання в учнів загальнолюдських цінностей.
Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип
світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи,
суспільства, інших людей, самого себе.
Духовний розвиток передбачає вдосконалення людини у складових
духовності:
- у розумовій (інтелектуальній) – від пізнання предметів за допомогою
органів чуття – до осмислення їх сутності, взаємозв’язку, здатності до
самостійного розв’язання інтелектуальних завдань різної складності;
-  у почуттєво-емоційній – від простих емоцій (здивування, радість, смуток
тощо) – до здатності любити, кохати, співпереживати, співчувати;
 - у гуманістичній – від дитячого егоїзму, егоцентризму – до альтруїзму,
гуманізму, тобто бажання зробити щось для інших людей, може, навіть
поступаючись своїми власними інтересами;
-у діяльнісно-вольовій – від мимовільних дій до цілеспрямованих вчинків,
уміння регулювати свою поведінку;
-  в естетичній складовій – від простого споглядання естетичних предметів,
явищ природи тощо – до потреби створювати прекрасне власноруч або власними
зусиллями, здатність переживати почуття задоволення від краси.
Система духовних цінностей:
- загальнолюдські – доброта, любов, правда, справедливість, гідність, чесність,
свобода;
- національні – патріотизм, національна гідність, державотворчі прагнення,
історична пам’ять, прагнення до єдності;
- громадянські - права і свободи, обов’язки, соціальна гармонія, повага закону;
- родинні – подружня вірність, турбота про дітей, стосунки у сім’ї, пам’ять
предків;
- особистісні – риси характеру, поведінка, стиль приватного життя.
Виховання в учнів ціннісного ставлення до людини.
Одним із головних шляхів формування духовності особистості розглядають
релігійну освіту. Виховні завдання можна розглядати на кількох рівнях:
- на рівні планети: засвоєння гуманістичних цінностей, формування глобального
екологічного світогляду, виховання поваги до інших культур;
- на рівні країни: виховання свідомого громадянина з активною життєвою
позицією; формування у вихованців рис національної самосвідомості;
- на рівні регіону: освоєння культури свого регіону; виховання потреби бути
активним учасником громадського життя;
- на рівні мікрорайону: визнання цінностей громади – взаємодопомоги, поваги
до старших людей, підтримка малозахищених верств населення.
- на рівні школи: формування у вихованців наукового світогляду і внутрішньої
потреби в самонавчанні; формування вміння взаємодіяти з членами колективу;
- на рівні сім’ї: визнання позитивних цінностей сучасної сім’ї, виховання поваги
до всіх членів родини
Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми. Мораль регулює
поведінку людини у всіх сферах суспільного життя – у праці, побуті, політиці,
науці, в сімейних, особистих, колективних, міжнаціональних та міжнародних
стосунках.
Моральне виховання – це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що
має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок
поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної
діяльності.
Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах:
- цілеспрямованість виховання; - обов’язковий зв’язок виховання з життям;
- єдність свідомості та поведінки у вихованні.; - виховання в праці;
- виховання особистості в колективі;
- принцип системності, послідовності й наступності у вихованні;
- єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості.
12. Громадянськість як інтегрована якість особистості. Завдання
громадянського виховання. Виховання ціннісного ставлення до держави як
мета громадянського виховання. Національна самосвідомість. Зміст
громадянського виховання. Шляхи формування громадянської культури у
навчальній та виховній діяльності. Засоби, форми і методи виховання
громадянської культури школяра.
Громадянське виховання - процес формування громадянськості як
інтегрованої якості особистості, що дає можливість людині відчувати себе
морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.
Мета й завдання громадянського виховання: формувати свідомого
громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй
особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення,
почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток
демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно
поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.
Національна самосвідомість є важливим чинником, що характеризує
націю як спільність і людину як члена цієї спільності.
Зміст громадянського виховання:
- розвиток патріотизму, - розвиток національної самосвідомості громадян,
- культура міжетнічних відносин, - розвиток планетарної самосвідомості,
- розвиток правосвідомості, - розвиток політичної культури,
- дбайливе ставлення до природи, - формування моральності особистості,
- формування культури поведінки особистості, - розвиток мотивації до праці.
Методи громадянського виховання – це напрями і способи діяльності
вихователів і вихованців з метою формування громадянської позиції
молодших школярів. Сукупність методів громадянського виховання
диференційовано на дві групи: традиційні й інтерактивні
Основні шляхи громадянського виховання школярів
- Забезпечення оволодіння школярами системою знань про людину та
суспільство певними уміннями у процесі вивчення освітніх предметів: історії
України, всесвітньої історії, географії а ін..
- Організація позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє не
тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й залученню школярів до
безпосередньої діяльності, яка розвиває якості громадянина.

13. Національно-патріотичне виховання учнів в школі. Мета, завдання та засоби

національно-патріотичного виховання школярів. Зміст, форми і методи
виховання зростаючих патріотів України.
Національно-патріотичне виховання– це комплексна системна і
цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій,
сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у
молодого покоління: високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до
Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання
громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів,
цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової,
демократичної, соціальної держави.
 Головна мета національно-патріотичного виховання – набуття молодим
поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського
народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у
молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української
держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової,
трудової, екологічної культури.
Завдання закладів освіти – так побудувати виховну діяльність, щоб сама її
організація, приклади авторитетних наставників-учителів, шкільне середовище
виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу,
національної ідентичності, самобутності.
Методи виховання
- повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства,
державних символів – Герба, Прапора, Гімну.
- виховування в учнівської молоді національної самосвідомості,
налаштованості на осмислення моральних та культурних цінностей, історії,
систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, усвідомленням
відповідальності.
-  системне здійснення виховання в учнів громадянської позиції; вивчення
та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду
історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-
патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.
-  важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є
виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та
послуговування нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми.
Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота
України.
-  формування моральних якостей особистості, культури поведінки,
виховування бережливого ставлення до природи.

14. Трудова діяльність як важливий фактор цілісного фізичного,

інтелектуального, соціального та духовного розвитку особистості. Виховний
потенціал трудової діяльності. Сутність, завдання та зміст трудового
виховання. Форми і методи виховання в учнів ціннісного ставлення до праці.
Система професійної орієнтації як допомоги учням у виборі професії.
Доведено, що трудова діяльність є основою розумового, морального,
фізичного та естетичного виховання, а також професійного самовизначення
особистості. На підставі аналізу праць відомих педагогів та філософів визначено,
що праця забезпечує прогресивний розвиток як суспільства у цілому, так і кожної
особистості зокрема. У процесі праці здійснюється всебічний розвиток
особистості людини, формується її ставлення до світу.
Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних
педагогічно організованих видів суспільно-корисної праці з метою передавання їм
певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення,
працьовитості й свідомості людини праці.
У системі виховних справ розв’язуються завдання:
- усвідомлення мети і завдання праці;
- виховання мотивів трудової діяльності;
 - формування трудових вмінь і навичок.
Зміст трудового виховання багатоликий. Воно включає в себе всю
навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання в
загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ
наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів позитивного
ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх загальними
політехнічними знаннями, трудовими уміннями та навичками. Але навчальна
праця з основ наук і трудове виховання не обмежуються лише навчальною метою.
Спільно з трудовим вихованням вони виступають найважливішою основою
морального, розумового, фізичного та естетичного розвитку школярів.
Ціннісне ставлення до праці є визначальною складовою змісту виховання
особистості, що спрямована на формування у неї розуміння особистої значущості
праці як джерела саморозвитку і самовдосконалення.
Ціннісне ставлення до праці, складний змістовно-синтетичний компонент
особистості, який включає в себе ставлення дітей та учнівської молоді до праці як
однієї з важливих життєвих потреб, почуття задоволеності працею й наявності
сукупності найважливіших моральних якостей, що визначають ставлення до
трудової діяльності загалом (працьовитість, відповідальність, охайність,
бережливість, вміння раціонально розподіляти робочий час і т.п.).
Мета трудового виховання у основній школі полягає у формуванні
розуміння учнів значення правильного вибору професії для особистості та
сучасного суспільства; уявлень про сучасний ринок праці, знань про складові
головного та резервного професійного плану; відмінності між окремими
напрямами профільного навчання у старшій школі; навичок пошуку необхідної
інформації про можливості продовження навчання за обраним профілем і
побудови індивідуальної освітньої траєкторії. Метою трудового виховання у
старшій школі є формування в учнів готовності до свідомого професійного
самовизначення та морально-психологічна підготовка до майбутньої
професійної діяльності.

15. Класний керівник як організатор позакласної виховної роботи. Зміст

педагогічної діяльності класного керівника. Функції класного керівника:
виховна, розвиваюча, організаторська, стимулююча, діагностична,
соціальна, координаційна, методична. Права і обов’язки класного керівника.
Класні керівники – педагоги, які постійно спілкуються з учнями,
закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за
предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про
об'єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх
вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.
У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими
шкільними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи
він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних
свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації
виробництва з'ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з
бібліотекарем – проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями
художньої літератури; з учителем фізичного виховання – участь у підготовці і
проведенні спартакіад та ін.
 Сучасна теорія педагогіки відзначає такі функції класного керівника:
Виховна функція полягає в реалізації завдань розумового, морального,
естетичного, трудового, фізичного, правового, екологічного, економічного
виховання і є найскладнішою в діяльності класного керівника
Організаторська функція передбачає уміння залучати колектив класу і
кожного учня до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що сприяє
збагаченню уявлень учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної,
спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка сприяє
розкриттю учням духовних та матеріальних соціально значущих цінностей і
орієнтації їх на адекватну поведінку; художньо-творчої, по можливості сприяє
реалізації індивідуальних творчих задатків та здібностей; вільного спілкування,
організації дозвілля учнів тощо.
Стимулююча функція полягає у своєчасному виявленні досягнень і
недоліків у формуванні й розвитку особистості учня і застосуванні заходів,
спрямованих на закріплення, зміцнення і розвиток позитивних зрушень та
блокування й усунення негативних рис.
Діагностична функція класного керівника передбачає психолого-
педагогічне вивчення окремих учнів класу (групи) і всього класу (групи) в цілому.
За допомогою діагностичних методик класний керівник отримує дані про стан
педагогічного процесу, якості навчання й виховання, рівень знань і вихованості
школярів, обробляє ці дані, аналізує й оцінює їх, коректує і прогнозує розвиток
педагогічного процесу та учнів.
Координаційна функція передбачає спрямування класним керівником
виховних зусиль усіх педагогів, батьків і громадськості на вирішення завдань
формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, патріота України.
Класний керівник має право:
1. Виносити на розгляд адміністрації школи, педагогічної ради, органів
шкільного самоврядування, батьківського комітету пропозиції, ініціативи, як від
імені класного колективу, так і від свого імені.
2. Отримувати своєчасну методичну та організаційно-педагогічну допомогу
від керівництва школи.
3. Самостійно планувати виховну роботу з класним колективом, розробляти
індивідуальні програми роботи з дітьми та їх батьками (опікунами), визначати
норми організації діяльності класного колективу та проведення класних заходів.
4. Запрошувати до школи батьків (опікунів) учнів з питань, пов'язаних з
діяльністю класного керівника, або інших питань.
5. Здійснювати індивідуальний режим роботи з дітьми.
6. Самостійно визначати форми планування виховної роботи з класом з
урахуванням виконання основних принципів загальношкільного планування.
7. Класний керівник має право на захист власної честі, гідності та
професійної репутації в разі незгоди з оцінками його діяльності з боку
адміністрації школи, батьків, учнів, інших педагогів.
Класний керівник зобов'язаний:
- вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і
розвитку учнів;
 - здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями
(вихованцями) статуту і Правил внутрішнього розпорядку навчального закладу,
інших документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу;
- інформувати про стан виховного процесу в класі та рівень успішності
учнів педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків;
- дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність учня, захищати його
від будь-яких форм фізичного, психічного насильства; своєю діяльністю
стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;
- пропагувати здоровий спосіб життя;
- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність,
загальну культуру;
- вести документацію, пов'язану з виконанням Повноважень класного
керівника (класні журнали, особові справи, планування роботи тощо).

16. Сутність родинного виховання. Вплив атмосфери сімейного життя, сімейних

цінностей, загальної культури батьків, системи взаємин на виховання
дитини. Сучасні проблеми родинного виховання. Співпраця школи з сім’єю.
Форми і методи взаємодії школи і сім’ї. Формування педагогічної культури
батьків.
Сімейне виховання - цілеспрямована взаємодія старших членів сім'ї з
молодшими, засноване на любові та повазі особистої гідності і честі дітей, що
припускає їх психолого-педагогічну підтримку, захист і формування особистості
дітей з урахуванням їх можливостей та відповідно до цінностей сім'ї та
суспільства.
Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного
впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, морального обличчя батьків великою
мірою залежать спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне
самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо
оточуючих людей.
Емоційно дітьми переживаються не тільки розмови дорослих, але і їх
поведінка. Те, що це є дуже важливим фактором впливу на дитину,
підтверджується характером дитячих ігор, у яких вони відтворюють те, що їх
найбільше вражає.
На особистість дитини особливо впливає стиль стосунків з батьками.
Актуальні проблеми сімей: Поділ сім'ї, відокремлення дорослих дітей?
послаблення родинних зв’язків, урбанізація, територіальна розмежованість
сімейних колективів; зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей; зменшення
кількості дітей у сім’ї, орієнтація на одну дитину; збільшення кількості та
складнощів побутових проблем; зниження віку молодят та збільшення кількості
розлучень
Співпраця школи з сім’єю. Форми і методи взаємодії школи і сім’ї
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання,
які мають різні назви - батьківські комітети, ради, конгреси, асоціації, асамблеї,
президії, клуби і под. Кожне з таких об'єднань має свій статут (положення,
регламент, план), яким визначаються головні напрями діяльності, права та
обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний
план спільної діяльності сім'ї, школи і громадськості.
 Форми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають
індивідуальними і колективними. Провідна роль належить індивідуальним
формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання,
виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям.
Колективні: день відкритих дверей; батьківські збори; підсумкові річні науково-
практичні конференції батьків з проблем виховання; педагогічний лекторій,
метою якого є акцентування уваги батьків на актуальних проблемах виховання;
Університет педагогічних знань, який передбачає більш складні, порівняно з
попередніми, форми роботи по оволодінню теорією виховання. Навчання
передбачає лекційний курс, а також семінарські заняття; батьківська школа.
Під педагогічною кульутрою батьків розуміють підготовленість і зрілість
їх як вчителів, що дає реальні позитвні результати в процесі сімейного і
суспільного виховання дітей.
Виділяються наступні компоненти педагогічної культури :
- педагогічна підготовленість батьків, їхнє ставлення до виховної діяльності і сама
ця діяльність;
- педагогічні здібності, педагогічна майстерність батьків;
- вміння поєднувати батьківську любов до дітей з високою вимогливістю до них.
Завдання формування у батьків одного з компонентів педагогічної
рефлексії - вміння самокритично оцінити себе як вихователя, свою виховну
діяльність, встати на місце вихованця, подивитися на ситуацію його очима -
актуальна для батьків і матерів. Від сформованості цього вміння залежать
характер взаємовідносин батьків і дитини, успіх їх подальшої виховної діяльності.
До методів формування педагогічної рефлексії відносяться наступні:
- аналіз педагогічних ситуацій;
- рішення педагогічних завдань;
- аналіз власної виховної діяльності;
- метод домашніх завдань;
- ігрове моделювання поведінки.
Ці методи формують батьківську позицію, підвищують активність батьків,
актуалізують отримані знання.

17. Гармонія розвитку колективу та особистості. Шляхи згуртування дитячого

колективу. Проблеми взаємодії особистості і колективу. Педагогічне
управління розвитком учнівського колективу. Система учнівського
самоврядування.
Питання про відносини колективу і особистості – одне із головних і в
умовах демократизації виховання, дотримання прав і свобод людини, воно має
особливу важливість. До недавнього часу вважалось, що особистість повинна
підкорюватись колективу. Сьогодні необхідно шукати нові, які б відповідали
духові часу рішення, спираючись на філософські концепції людини і досвід
світової педагогічної думки.
Процес включення учня в систему колективних відносин складний,
неоднозначний і часто базується на протиріччях. Школярі майбутні члени
колективу, відрізняються один від одного станом здоров’я, зовнішністю, рисами
характеру, вмінням спілкуватись, знаннями, вміннями і іншими якостями. Тому
вони по-різному входять в систему колективних відносин викликають неоднакову
реакцію зі сторони товаришів.
Як складуться відносини особистості і колективу, залежить не тільки від
якостей самої особистості, але і від колективу.
Виділяють три моделі розвитку відносин між особистістю і колективом:
1. особистість підкорюється колективу (конформізм);
2. особистість і колектив знаходяться в оптимальних відносинах (гармонії);
3. особистість підкорює собі колектив (нонконформізм).
Шляхи згуртування колективу:
а) наявність системи перспективних ліній;
б) дотримання макаренківського принципу паралельної дії;
в) зміцнення позитивних традицій;
г) формування громадської думки;
д) використання студентського самоврядування у згуртуванні;
е) організація змагання;
є) спільні справи;
ж) взаємна інформація про стан справ у різних контактних колективах.
Управляти учнівським колективам - означає використати колектив як
інструмент виховання для розвитку індивідуачьності кожного учня Управління
учнівським колективом здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних
функцій педагога: 1) збору й аналізу інформації про учнівський колектив і
школярів, які до нього входять; 2) планування й організації адекватних стану
колективу впливів, метою яких є його удосконалення й оптимальний вплив на
особистість; 3) контролю і корекції, спрямованих на вищий рівень розвитку
колективу і кожного учня.
Важливою умовою управління учнівським колективом є розробка
методики вивчення колективу, форм і методів аналізу одержаної інформації.
Лише на основі об'єктивних даних педагог може правильно оцінити ситуацію й
обрати засоби педагогічного впливу.
Учнівське самоврядування – добровільне об’єднання учнів, мета якого –
сформувати у дітей почуття господаря школи, класу, вміння співпрацювати на
принципах партнерства, гласності, демократизму.
Завдання, які вирішує учнівське самоврядування:
- Сприяє навчальній та творчій діяльності учнів.
- Формує особистість з глибоко усвідомленою громадянською позицією.
- Забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до
усвідомленої і систематичної участі у вирішенні важливих питань життя класу та
школи.
- Формує ініціативну, здатну приймати нестандартні рішення особистість.
- Забезпечує захист прав і інтересів учнів.
- Створює широке поле можливостей для самореалізації школярів у
конкретних справах.
- Виховує почуття власної гідності, вчить досягати індивідуальної та
суспільної мети.
- Відвертає дітей від асоціальних форм поведінки.
18. Характеристика існуючих дитячих громадських організацій, їх завдання;
напрями діяльності.
Дитячі (молодіжні) громадські організації – об’єднання громадян віком
від (6 до 14 (молодіжні – від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована
на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних
інтересів
Пріоритетним завданням вони визначають для себе всебічне виховання
та розвиток підростаючого покоління.
Попри різноманітну спрямованість діяльності дитячих об’єднань переважна
більшість із них зорієнтована на пріоритети: самоцінності особистості дитини,
толерантність, відданість вищим духовним цінностям, поваги до себе та до інших,
гармонії з довкіллям; особистої відповідальності за свій духовний,
інтелектуальний, фізичний розвиток.
Існує досить велика кількість дитячих та молодіжних організацій і
об’єднань, діяльність яких спрямована на вирішенням широкого спектру
соціальних і освітніх проблем, благодійну діяльність, задоволення різноманітних
творчих, наукових, спортивних, культурних потреб дітей та молоді.
Виділяють дитячі об’єднання різного спрямування. За основними
характеристиками та особливостями їх організації і функціонування є наступні
- Екологічні дитячі об’єднання – це об’єднання, діяльність яких
спрямована на формування екологічного мислення, виховання у дітей та молоді
відповідальності за стан довкілля.
- Культурологічного спрямування. Сенсом діяльності об’єднань є
створення умов для культурної діяльності підлітків, насиченою моральними
цінностями.
- Фізкультурного і спортивного спрямування мають на меті виховання
здорового підростаючого покоління, зміцнення здоров’я дітей, змістовне дозвілля
та відпочинок.
- Релігійного спрямування. Частину організацій релігійного спрямування
складають недільні школи для дітей, які є при кожній конфесії. Там пропагуються
релігійні цінності, якими мають керуватися діти у своєму житті
- Політичного спрямування. У переважній більшості така спрямованість
притаманна молодіжним громадським об’єднанням. Членство у таких
організаціях та об’єднаннях передбачає активну, ініціативну, сформовану життєву
позицію

19. Напрями діяльності класного керівника: вивчення учнів, згуртування

класного колективу, координація педагогічних вимог вчителів-
предметників, налагодження співпраці з батьками і громадськістю.
- вивчення учнів. Сутність полягає в турботі педагога про те, щоб на
основі індивідуальних особливостей дитини залучити її до активної
життєдіяльності класного колективу. Найважливішими методами вивчення
вихованців є: систематичне щоденне спостереження за діяльністю і поведінкою
учнів у процесі навчання і позаурочний час; індивідуальні й групові діагностичні
бесіди; вивчення результатів діяльності учнів; відвідування їх вдома; природний
експеримент; рейтинг і метод компетентних оцінок тощо.
 - згуртування класного колективу передбачає визначення мети і завдань
виховання як колективу в цілому, так і кожної особистості учня зокрема,
залучення кожного учня до різноманітних видів суспільно корисної діяльності,
створення і розвиток системи виховних міжособистісних стосунків (розподіл
доручень і обов'язків, розвиток активу: вибори, навчання його, створення
відносин "взаємної відповідальності"), розвиток традицій, налагодження зв'язків з
іншими колективами в школі і за її межами. Створення в класі атмосфери
оптимізму, сприятливого психологічного мікроклімату.
- координація педагогічних вимог вчителів-предметників Робота з
учителями, які викладають у даному класі передбачає вироблення єдиного стилю
й тону стосунків з учнями, визначення єдиного змісту виховання і збагачення
його за рахунок професіоналізму вчителів-предметників (спільні уроки і
позакласні заходи, реалізація індивідуального і диференційного підходів на основі
споріднених інтересів і нахилів, особливостей особистостей учнів і педагогів).
Коригування, вироблення спільних підходів до організації навчальної діяльності
на уроках і в позакласній роботі учителів з предмету; проведення педагогічних
консиліумів.
- налагодження співпраці з батьками і громадськістю Найважливішими
елементами роботи класного керівника з батьками є: ознайомлення батьків з
метою, завданнями, змістом і методикою навчально-виховного процесу у класі;
організація психолого-педагогічного всеобучу батьків, вироблення єдиного
педагогічного підходу до розв'язання завдань виховання; залучення батьків до
спільної з дітьми діяльності. Співробітництво з громадськістю дозволяє значно
збагатити навчально-виховний процес. Тут можна виділити кілька аспектів:
використання у виховній роботі з класом творчого потенціалу учнів – музикантів,
художників, акторів, спортсменів та ін. При підготовці і проведенні різноманітних
форм роботи: участь учнів класу у різноманітних святах, акціях, відкритих
заняттях, що проводяться в закладах допоміжної освіти, запрошення до школи
різноманітних спеціалістів-педагогів для участі в проведенні різноманітних
зустрічей, бесід, дискусій.

20. Планування виховної роботи в класі. Вимоги до планування та його види.

Організація життєдіяльності учнів класу. Діагностика фізичного,
інтелектуального, соціального і духовного розвитку учнів класу. Форми
організації позакласної роботи.
Планування значною мірою визначає результати та ефективність роботи
наставника, тому що воно дозволяє упорядковувати педагогічну виховну
діяльність, забезпечуючи її систематичність і наступність.
Види планів:
- Перспективний план – розрахований на значний термін часу, містить
перелік найважливіших заходів з основних напрямків роботи, термін їх
проведення, відповідальних за виконання.
- Календарний план – розробляється на місяць, чверть, семестр; містить
заходи та конкретний термін їх проведення; містить графу «відмітка про
виконання». Наприклад, план виховної роботи з групою на семестр чи рік.
- План-графік – це різновид календарного плану, який передбачає
почергове виконання якоїсь роботи. Наприклад, графік чергування.
 - Службовий щоденник – детальний план у вигляді календарика чи
блокнота, де наставник робить записи кожен день (заходи, зустрічі, телефонні
дзвінки, доручення).
- Сценарій – це план проведення окремого виховного заходу.
Вимоги до планування виховної роботи:
1. Чітке визначення мети.
2. Орієнтація на реалізацію потреб, інтересів учнів, їх розвиток.
3. Відображення в плані основних подій в державі.
4. Передбачення різних видів діяльності, розвиток активності та творчості.
5. Орієнтація на різнобічність змісту, форм і методів, спрямованих на
розвиток інтересів, здібностей.
6. Передбачення умов для вибору різних видів діяльності.
7. Забезпечення наступності у змісті, формах діяльності, виключення
дублювання, врахування попереднього досвіду, бачення перспективи.
8. Конкретність, реальність, обґрунтованість роботи, яка виконується, що
передбачає врахування особливостей колективів, рівнів їх розвитку, традицій
9. Врахування таких джерел для складання плану:
- матеріали рекомендацій педагогічних і методичних досліджень з питань
роботи наставника;
- передового досвіду наставників;
- можливостей навчального закладу, батьків, громадськості
традиційні свята навчального року;
події, факти, пов’язані з життям країни, міста, села;
10. Реальність плану.
11. Врахування рівня розвитку та можливостей колективу.
12. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
13. Забезпечення різнобічного розвитку за рахунок включення до плану
виховних заходів з різних напрямків виховання.
Педагогічна діагностика покликана,
- оптимізувати процес індивідуального навчання
- в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання
- керуючись виробленими критеріями, звести до мінімуму помилки при
переведенні учнів із однієї навчальної групи в іншу, при спрямуванні їх на різні
курси у виборі спеціалізації навчання.
Для досягнення подібної мети в процесі діагностичних процедур, з однієї
сторони, визначаються передумови до навчання, які є в окремих індивідуумів і в
представників навчальної групи загалом, а з другої, визначаються умови,
необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За
допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і
визначаються результати навчання.
Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові),
індивідуальні.
Масові форми. До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори
запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми,
огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.
Читацька конференція —засіб пропаганди художньої та науково-популярної
літератури.
 Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми,
творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми.
Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним
аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки,
культури, спорту, явищ природи тощо.
Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими
школярами.
Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середнього
та старшого шкільного віку.
Групові форми виховної роботи. До цих форм належать політичні
інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота
з пресою, радіо- і телепередачами, екскурсії, походи та ін.
Індивідуальні форми виховної роботи. Потреба індивідуального підходу
зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її
індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою
успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів.
Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців,
уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.
Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання
зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов'язані між собою і
доповнюють одна одну.

21. Позашкільні навчально-виховні заклади, їх види. Зміст роботи позашкільних

установ.
Позашкільні навчально-виховні заклади – широкодоступні заклади
освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття
знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій
самореалізації та організації змістовного дозвілля
До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої,
юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії,
бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексний –
творчі об'єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо).
Профільний – забезпечує умови для розвитку природних нахилів та інтересів
дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності.
Будинки школярів ведуть різноманітну роботу з дітьми: організовують
гуртки, творчі колективи художньої самодіяльності (хори, ансамблі пісні і танцю),
клуби любителів природи та ін.
Табори поєднують у своїй роботі виховну і оздоровчу функції.
Спеціалізовані позашкільні заклади ведуть масову роботу, створюють
гуртки і клуби, проводять методичну роботу – кожний відповідно до свого
профілю.
Дитячі спортивні школи надають допомогу загально-освітній школі в
підготовці юних спортсменів і громадського фізкультурного активу для ведення
масової роботи з фізичного виховання і спорту.
 Станції юних техніків допомагають розвивати творчість школярів,
розробляють зразкові програми і методику занять в технічних гуртках, тематику
моделювання в них.
Станції юних натуралістів надають всебічну допомогу школам у
вихованні в учнів глибокого інтересу до природи, сільського господарства, в
формуванні у дітей умінь і навиків дослідницької роботи та підготовку до
спільної корисної праці.
Дитячі театри здійснюють виховання у дітей високих моральних якостей,
сприяють формуванню естетичних смаків, розширенню кругозору засобами
мистецтва
Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу учням у засвоєнні знань з
основ наук, сприяють вихованню культури читання, любові до книги.
Екскурсійно-туристські станції допомагають школам створювати гуртки,
секції, товариства юних туристів, краєзнавців, мандрівників, альпіністів.
Таким чином, позашкільні заклади мають велику матеріальну базу, робота
їх надзвичайно різноманітна і корисна. Вони є невід’ємною ланкою в системі
суспільного національного виховання підростаючого покоління.
Позашкільні виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі,
а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати
усесторонні якості людини.
Основні напрямки діяльності позашкільних закладів: організація виховної
і освітньої роботи з дітьми; інструктивно-методична робота з вчителями,
працівників позашкільних установ, громадськістю і активом учнів, вивчення,
узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду з позашкільної
роботи.