Практичні завдання № 4 .

Тема: «Методологія і методи наукового

пізнання»
1. Поняття методології
Методологія (від грецьк. methodos — шлях дослідження чи пізнання; logos —
вчення) — це, по-перше — систематизована сукупність підходів, способів,
методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання
та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в
науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та
її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи
спостереженні тощо. По-друге — це галузь теоретичних знань, уявлень про
сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів,
методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної
діяльності.
Осмислюючи теоретичний і соціокультурний досвід, методологія розробляє
загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом
вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура,
взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та
відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною
метою чи цілями практичної діяльності.
Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення
позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї
реальності, виявити ефективність і межі його продуктивного застосування.
Важливим і принциповим для методології є обґрунтування положення про метод
як систему, його складність і багатогранність змісту, що включає в себе знання
різноякісних характеристик і множинність рівнів — від принципів філософського
значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює
закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного й
практичного функціонування.
Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього
структурується саме методологічне знання. Як систематизоване вчення про метод
методологія виникла ще в епоху Нового часу, зокрема у філософії Ф. Бекона та Р.
Декарта. Вагомий внесок у розвиток філософської методології зробили Сократ,
Платон, Арістотель, Спіноза, Лейбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре,
Гуссерль, Поппер, Копнін та інші.
Завданням методології було і є дослідження пізнавальної діяльності, що
здійснюється у різних галузях науки, виявляє загальні закономірності
функціонування й розвитку наукового мислення, розробляє загальнонаукові
методи пізнання. Вважалося, що методологія досягла своєї вершини у формі
марксистської (діалектико-матеріалістичної) методології. В ній порушувалась і
вирішувалась вся сукупність логіко-гносеологічних та інших проблем. Та час
показав, що претендувати на абсолютну істину вона не може, хоча й значна
частина її положень "працює" й сьогодні.
Спираючись на загальнонаукові методи, кожна конкретна наука розробляє
власну методологію, яка проявляється, зокрема, у сфері окремих методик. Щодо
них філософська методологія є загальною теорією методів.
2. Поняття методу
Цілеспрямована діяльність з формування й розвитку наукового знання
реалізується за допомогою історично вироблених засобів, способів, методів. Роль
методів у науковому пізнанні дуже важлива. Метод у найзагальнішому значенні -
це певний спосіб дослідження якоїсь проблеми чи завдання, тобто метод являє
собою систему правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і
закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної
перетворюючої діяльності людини. Близькою до методу за своїм значенням є
категорія "методика". Методика - це сукупність, послідовність, порядок
використання різних прийомів та методів у дослідженні. Це своєрідний тактичний
план, що визначає спосіб і послідовність вирішення конкретного наукового чи
практичного завдання. Певна система методів та форм,способів і видів пізнання
становить наукову методологію. Якщо методика являє собою своєрідний
тактичний план вирішення конкретного завдання, то методологія розробляє
стратегію пізнавальної і практичної діяльності. Взаємодія теорії та методу - не
одноразовий акт, це складний, нескінченний, спіралеподібний процес.
Початкові знання перетворюються на метод, який сприяє суб'єкту пізнання в
досягненні теорії. Вона, у свою чергу, сприяє формуванню більш сучасного
методу і т. д. Втім з цієї діалектики не слід робити висновок, що з теорії в
готовому вигляді випливає метод подальшого пізнання. Метод, як ми визначили,
формується суб'єктом. Він закладає в нього не тільки теоретичні знання, а й свої
прагнення і цілі.
3. Класифікація методів
Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і
структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний
(дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів
забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження.
Методи наукового пізнання поділяються на спеціальні (частнонаучние),
загальнонаукові та універсальні (філософські). Залежно від ролі і місця в
науковому пізнанні фіксують методи формальні і змістовні, емпіричні і
теоретичні, дослідження та викладу. У науці має місце підрозділ на методи
природничих і гуманітарних наук. Специфіка перших (методи фізики, хімії,
біології) реалізується через пояснення причинно-наслідкових зв'язків явищ і
процесів природи, другий (методи феноменології, герменевтики, структуралізму)
- через процедуру розуміння сутності буття людини, рукотворного людського
світу.
Дифференцируя рівні наукового пізнання, необхідно відзначити, що до
методів емпіричного рівня ставляться спостереження, порівняння, вимірювання,
експеримент.
Спостереження - це систематичне, цілеспрямоване сприйняття предметів і
явищ з метою з'ясування їх певних властивостей і відносин. Спостереження
здійснюється як безпосереднім (за допомогою наших органів почуттів), так і
опосередковано (за допомогою різних приладів і технічних пристроїв - мікроскоп,
телескоп, фото-і кінокамера, комп'ютерні тамографи і т.д.).
Порівняння - це пізнавальна операція, що лежить в основі судження про
подібність і відмінності об'єктів. За допомогою порівняння виявляються якісні та
кількісні характеристики предметів. Порівняння різних предметів може бути або
безпосереднім, або опосередкованим. В останньому випадку порівняння двох
предметів здійснюється через їх співвіднесення з третім, що виступає як
еталона. Таке опосередковане порівняння отримало в науці найменування
вимірювання.
Вимірювання - це процедура визначення чисельного значення деякої величини
за допомогою певної одиниці (метри, грами, вати і т.п.). Вимірювання - метод
кількісного аналізу. Широко відома думка І. Канта про те, що в науці «рівно
стільки науки, скільки в ній математики». Однак, щоб відобразити дійсність у всій
її повноті, потрібно осягнути внутрішню єдність якісної і кількісної визначеності,
простіше кажучи - в пізнанні необхідно вийти за межі математичної однобічності
до цілісного пізнання.
Експеримент - прийом дослідження, при якому об'єкт ставиться в точно
враховуються умови або штучно відтворюється з метою з'ясування тих чи інших
властивостей. Експерименти бувають дослідницькі (пошукові) та перевірочні
(контрольні), які відтворюють і ізолюючі, лабораторні та польові.
До методів теоретичного рівня наукового пізнання відносяться абстрагування,
ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод.
Абстрагування (лат. abstraho - відволікання) - особливий прийом мислення,
який полягає в відволікання від ряду властивостей і відносин досліджуваного
явища з одночасним виділенням цікавлять нас властивостей і відносин. Як
результат абстрагирующей діяльності мислення - різного роду абстракції
(поняття, категорії та їх система, концепти).
 Ідеалізація - граничне відволікання від реальних властивостей предмета, коли
суб'єкт мислення конструює об'єкт, прообраз якого мається на реальному світі.
Інакше кажучи, ідеалізація - це прийом, який означає оперування такими
ідеалізованими об'єктами як «точка», «пряма», «ідеальний газ», «абсолютно чорне
тіло».
Формалізація - метод опису повторюваних масовидність явищ у вигляді
формальних систем, за допомогою спеціальних знаків, символів, формул.
Формалізація є відображення змістовного знання в знаково-символічному вигляді.
Аксіоматичний метод - це виведення нових знань з певним логічним правилам
з тих чи інших аксіом або постулатів, тобто тверджень, що приймаються без
доведення і є вихідними для всіх інших тверджень даної теорії. Науки, що
розвиваються на основі аксіоматичного методу, одержали найменування
дедуктивних. До них відноситься, насамперед, математика, а також деякі розділи
логіки, фізики і т.д.
 Наведена вище класифікація методів емпіричного і теоретичного рівнів
наукового пізнання буде не повною, якщо не враховувати методи, які можуть
використовуватися на обох рівнях: методи узагальнення і специфікації, аналізу та
синтезу, індукції та дедукції, аналогії, моделювання, логічного та історичного і т.д
. 
 Узагальнення - це уявне виділення істотних властивостей, що належать
цілому класу однорідних предметів, а також формулювання на підставі цього
виділення такого висновку, який поширюється на кожен окремий предмет даного
класу. 
 За допомогою специфікації розкривається те своєрідне, особливе, що
притаманне кожному об'єкту, що входить до складу обобщаемого множини. 
 Аналіз - уявне розчленування цілісного об'єкта на складові елементи (ознаки,
властивості, відносини) частини з метою його всебічного вивчення. 
 Синтез - уявне з'єднання елементів і частин предмета, встановлення взаємодії
частин і дослідження даного предмета як єдиного цілого. 
 Індукція - рух думки від приватного до загального, від одиничних випадків до
загальних висновків. 
 Дедукція - рух думки від загального до окремого, від загальних положень до
окремих випадків. 
 В основі методу аналогії лежить такий умовивід, у якому з подібності деяких
істотних ознак двох або більше об'єктів робиться висновок про подібність також і
інших ознак цих об'єктів. 
  Моделювання - метод дослідження, при якому об'єкт вивчення штучно
підміняється іншим об'єктом (моделлю) з метою отримання нових знань, які, в
свою чергу, піддають оцінці і докладають до досліджуваного об'єкта. 
 Історичний метод означає, по-перше, відтворення реальної історії об'єкта у
всій його багатогранності, з урахуванням суми характеризують його фактів і
окремих подій, по-друге, дослідження історії пізнання даного об'єкта (від його
генезису - до теперішнього часу) з урахуванням притаманних йому деталей і
випадковостей. В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її
конкретному різноманітті, виявленні історичних фактів і на цій основі - таке
уявне відтворення, реконструкція історичного процесу, яке дозволяє виявити
логіку, закономірності його розвитку. 
 Логічний метод вивчає ті ж процеси в об'єктивної історії та історії
дослідження, але при цьому увага фокусується не так на деталях, а на з'ясуванні
лежать в їх основі закономірностей з метою відтворення їх у вигляді історичної
теорії. 
 Серед наукових методів дослідження особливе місце займає системний
підхід, що представляє собою сукупність загальнонаукових вимог (принципів), за
допомогою яких будь-які об'єкти можуть бути розглянуті як системи. Системний
аналіз має на увазі: а) виявлення залежності кожного елемента від його функцій і
місця в системі з урахуванням того, що властивості цілого несвідомих до суми
властивостей його елементів; б) аналіз поведінки системи з точки зору
зумовленості її елементами, в неї включеними, а також властивостями її
структури; в) вивчення механізму  взаємодії системи і середовища, в яку вона
"вписана"; г) дослідження системи як динамічної, що розвивається цілісності. 
 Системний підхід має велику евристичну цінність, оскільки він застосовний
до аналізу природно-наукових, соціальних і технічних об'єктів. 
4. Характеристика наукових методів емпіричного дослідження,
методів теоретичного дослідження, загальнологічних методів.
Емпіричний рівень знання — це таке знання, зміст якого одержано
переважно з досвіду (зі спостережень та експериментів), що піддається певній
раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною
особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе
безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів
або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між
явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без
пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й
співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол,
зведені в таблицю чи подані графічно, тощо.
 Спостереження. Наукове спостереження на відміну від звичайного
споглядання має смисл, мету і засоби, за допомогою яких суб’єкт пізнання
переходить до предмета дослідження (явища, що спостерігається) і до продукту
(результату) дослідження у вигляді звіту про спостережуване.
Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні
характеристики об’єктів і явищ. Для цього необхідні деякі масштаби, еталони,
правила, пристрої вимірювання.
Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою
іншої, прийнятої за еталон. Спосіб вимірювання складається з трьох компонентів:
1) вибору одиниці вимірювання й одержання набору відповідних мір; 2)
встановлення правил порівняння вимірювальної величини з мірою і правил
складання мір; 3) опис процедури вимірювання як експериментальної дії.
Вимірювання також визначають як процедуру порівняння вимірних величин з
одиницею виміру.
Експеримент (від лат. experior — випробовую) — це таке спостереження, за
допомогою якого явища вивчають при доцільно обраних або штучно створених
умовах. Його проведення передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:
· визначення мети експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з
урахуванням потреб практики і розвитку самої науки;
· теоретичне обґрунтування умов експерименту;
· розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення
експерименту;
· спостереження, вимірювання і фіксація виявлених у процесі експерименту
властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку об’єкта дослідження;
· статистична обробка результатів експерименту;
· попередня класифікація та порівняння статистичних даних
Теоретичний рівень пізнання — це, по-перше, логічне узагальнення
практичного досвіду людей, по-друге, протилежні емпіричним методам наукові
методи пізнання. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і
містить відомості про внутрішні закономірності спостережних явищ. На цьому
рівні можна отримати певні знання не тільки за допомогою досвіду, а й
абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень,
абстракцій, спеціальні й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що
воно дає знання сутності, загального закону і може передбачити майбутнє..
Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій,
законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання
відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх,
істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою
емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття,
судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання
- збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності,
пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Емпіричне і теоретичне - різні рівні
пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної
реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за
методами, що використовуються, і формами пізнання.
У науковому дослідженні використовують такі загальнологічні методи і
заходи наукового мислення, як аналіз і синтез.
Аналіз - метод мислення, коли відбувається розклад дослідного об'єкта на
складові частини і блоки, а синтез - коли раніш виділені частини з'єднуються.
Абстрагування - процес уявного вироблення властивостей, що цікавлять вченого,
або відносин конкретної речі. Ідеалізація - уявна процедура, результатом якої стає
поняття: точка, пряма в геометрії, матеріальна точка в механіці, абсолютно чорне
тіло в фізиці та ін. Індукція - рух думки від одиничного до загального, дедукція -
підіймання процесу пізнання від загального до одиничного. Аналогія - коли на
основі подібності об'єктів за певними властивостями і відносинами речі
висувають припущення про подібність в інших відносинах. Моделювання - метод
дослідження, за яким об'єкт, що цікавить дослідника, замінюється іншим
об'єктом, що знаходиться у відносинах подоби до першого об'єкта. Існує
предметне і знакове моделювання. Науковими методами емпіричного
дослідження є: спостереження — цілеспрямоване вивчення речей, їх властивостей
і відносин; порівняння і експеримент, де пізнання відбувається при активному
втручанні суб'єкта; вимір - процес визначення відносин однієї вимірюваної
величини, властивій об'єкту, до другої однорідної величини, припущеної за
одиницю. До методів теоретичного дослідження належить формалізація -
відображення знання в знаковій формі (формалізованій мові), аксіоматизація -
спосіб побудови наукової теорії, за яким в основу теорії кладуть аксіоми, а решту
висновків роблять логічним шляхом, гіпотетико-дедуктивний метод, застосований
при створенні дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться
ствердження про емпіричні факти.