ЗАВДАННЯ 2

Завдання 1.  Скласти схему  „Культура невербального спілкування вчителя”. 

Дати визначення використаним термінам.

Кінесика –це засоби, які людина сприймає зорово, вони виконують виразно
регулятивну функцію спілкування. До кінетики належать виразні рухи, що виявляються в
міміці, позі, жесті, погляді, ході.
Просодика – це загальна назва таких ритміко-інтонаційних аспектів мови,
як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.
Екстралінгвістична система – це включення в мову пауз, а також
різного роду психофізіологічних виявів людини: плачу, кашлю, сміху, подиху.
Такесичні засоби спілкування до цих засобів спілкування належать динамічні
дотики у формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні
дотики є біологічно необхідною формою стимуляції спілкування, а не просто
сентиментальною особливістю людського спілкування. Використання людиною в
спілкуванні динамічних дотиків визначається багатьма факторами.
Проксемічні засоби: до проксемічних характеристик належить орієнтація
партнерів в момент спілкування й дистанція між ними. На проксемічні характеристики
спілкування мають прямий вплив культурні та національні фактори.

Завдання 2.  Визначте емоційний стан дитини за наведеними фотоілюстраціями,

ураховуючи особливості мімічної та пантомімічної реакції.
1.Сумлінний, недовірливий

2.Задумлений, мрійник, невпевнений

3.Щасливий, тріумф

4.Злий

5.Здивований

6. Веселий, радісний.

Яке значення у професійній педагогічній діяльності вчителя має уміння

розуміти емоційний стан дитини за відповідною мімічною реакцією?
Особлива роль серед елементів невербальної поведінки приділяється міміці −
значущим рухам (чи статичному виразу) м’язів обличчя, які виражають внутрішній
емоційний стан людини. Міміка «відбиває» й індивідуальність обличчя людини, й
ситуативно обумовлені прояви його емоцій. Очі, погляд, обличчя людини можуть сказати
більше, ніж її слова Упевненість «прочитання» виразу обличчя комуніканта, адекватність
реакції на його мовлення залежить від глибини й однозначності почуттів мовця.
Допомогти зрозуміти мимовільні знаки міміки, які є віддзеркаленням взаємозв’язку думок
й почуттів, можуть добре розвинені інтуїція та здатність до співпереживання. Легше
сприймаються й розуміються людиною позитивні 6 емоції партнера по комунікації –
радість, любов, подив, важче сприймаються негативні, такі як туга, страх, відраза. Для
педагога однаково важливими є й виразність власної міміки, й уміння «читати по
обличчю». Встановленню довірливого контакту з дітьми сприяє природна й виразна
міміка вчителя, здатність його виразу обличчя передавати небайдужість, інтерес до
предмета обговорення, до учнів, зацікавленість у співпраці з ними.

Емоційний розвиток не менш важливий, ніж когнітивний чи фізичний, соціальний

чи мовленнєвий, і вимагає від дорослих не меншої уваги і підтримки. Поведінка дорослих
може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини.
 Будь-яка емоція чомусь навчає, тому дорослі мають допомагати дітям зрозуміти
власні емоції, із розумінням ставитися до почуттів решти людей і знаходити ефективні
способи справлятися з різноманітними випробуваннями емоцій.

Перші кроки дорослих – вихователів і батьків – щодо підтримки емоційного

розвитку дітей мають спрямовуватись на те, щоб зрозуміти, як і коли розвиваються емоції
дітей і які емоційні, завдання займають більшу частину часу дітей.

Виховання відчуттів у дитини повинно служити перед всім формуванню

гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне
співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як
правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше
інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого
мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль
таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції

Таким чином, в умовах особистісно орієнтованого навчання суб’єкт-суб’єктної

парадигми освіти на перший план у педагогічному спілкуванні виходить взаєморозуміння,
взаємопідтримка, співпереживання та вміння "вжитися" в емоційний стан учня. Побудові
емпатійного спілкування сприяє декодування вчителем невербальної інформації.
Формування довірливого простору взаємодії між вчителем та учнями залежить від вміння
вчителя аналізувати невербальну інформацію і організовувати спільне емоційне поле.
Чутливе реагування вчителя на невербальні сигнали дітей дасть змогу досягнути успіху в
професійній діяльності, ефективно впливати на учнів і працювати в атмосфері злагоди,
природньої зацікавленості один одним та доброзичливості, а розуміння внутрішнього
світу учнів сприятиме визнанню унікальності кожної особистості, її гідності та
позитивних якостей.

Завдання 3.  За наведеними фотоілюстраціями схарактеризуйте невербальну

поведінку учасників педагогічного процесу (вкажіть тип невербального сигналу,
доцільність його використання, особливості застосування у різних педагогічних
ситуаціях). Який емоційний стан характерний для вчителя ті учнів у пропонованих
ситуаціях? Які невербальні сигнали свідчать про втомлений стан дітей? Якими
мають бути дії вчителя-професіонала у таких ситуаціях?
Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових
систем. їх поділяють на вербальні (лат. verbalis — словесний) та невербальні
(безсловесні). Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено,
мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх
міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації. До
засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя й фігури,

зумовлена будовою тіла); артефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска,
косметика); система запахів (природні, штучні); б) динамічна експресія — текесика
(система дотиків, потиску руки, поплескування); просодика (характеристика голосу,
темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент); екстралінгвістика
 (використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу); кінесика (комунікативно
значущі рухи): виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода);
контакт очей (спрямованість руху, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з
предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).

2. Міжособистісний простір: а) дистанція; б) взаємне розміщення під час спілкування.

3. Часові характеристики: а) час спілкування; б) запізнення; в) затримка дій.

Не всі з цих засобів рівнозначні, проте кожен з них легко зчитується учнями,
підсилюючи або нейтралізуючи враження від слів і дій педагога.

Основні засоби невербальної комунікації

До основних засобів невербальної комунікації педагога належать його зовнішній

вигляд, пантоміміка, міміка, контакт очей (візуальний контакт), міжособистісний простір.

Зовнішній вигляд педагога. Педагог формує морально-етичні погляди й смаки своїх

вихованців. Будь-яка деталь у його зовнішньому вигляді й поведінці має виховне
значення. “Я повинен бути естетично виразним, — писав А.С. Макаренко, — тому я ні
разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь
блиск, у міру сили та змоги, звичайно.

...Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало
звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому
своєму костюмі, який тільки в мене був”.

Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи

компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для
виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з
демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір,
фактура, доповнення (ґудзики, пряжки тощо) також мають підкреслювати простоту,
елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх,
сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри
потрібне і при використанні інших компонентів зовнішнього вигляду — зачіски,
косметики, прикрас (каблучки, персні, намиста, сережки, кліпси та ін.).

Педагогу, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити

певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. У цьому йому
прислужаться:

1. Наявність орієнтовного режиму дня, складеного залежно від порядку занять у

школі. Важливо передбачити в ньому час для догляду за собою, фіксуючи, скільки його
потрачено на певну процедуру. Уміло налагоджений самоконтроль допоможе виробити
звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу,
побоювання запізнитися. Через певний час дотримання режиму стане автоматичним

2. Одягаючи новий костюм, слід упевнитися, що в ньому буде зручно “працювати”

у класі.
 3. Виходячи з дому, бажано обов'язково оглянути себе перед дзеркалом.

4. Добираючись на роботу, важливо не забруднити одягу, не пом'яти його, не

залишитися без ґудзиків тощо.

5. У гардеробі, вчительській бажано оглянути, внести необхідні корективи у

зовнішність, оцінивши себе з позицій учнів і своїх колег.

6. Корисними є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням

зовнішнього вигляду своїх колег, спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній
вигляд.

Естетична виразність виявляється і в привітності та доброзичливості обличчя, у

зібраності, стриманості рухів, виправданому жесті, у поставі й ході. Неприпустимі для
педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, в'ялість. У зовнішності педагога
діти повинні бачити і відчувати стриману силу, впевненість у собі й доброзичливість.

Пантоміміка.

Пантоміміка — виражальні рухи всього тіла або окремої його частини.

Вона допомагає виділити в зовнішності головне — образ. Навіть найідеальніша

фігура не справить потрібного ефекту, якщо людина не вміє триматися, у неї неправильна
постава. Гарна, виразна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність,
впевненість педагога у своїх силах. Сутулуватість, опущена голова, млявість рук
здебільшого свідчать про внутрішню слабкість, невпевненість у собі. Часто красива
постава є результатом спеціальних вправ і звички. Учитель має виробити манеру
правильно стояти перед учнями на уроці. Усі рухи й пози повинні бути витонченими й
простими. Естетика пози не терпить похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх
предметів тощо. Гармонійною, плавною має бути його хода, адже вона несе інформацію
про стан людини, її здоров'я, настрій, професію.

Жести вчителя мусять бути органічними і стриманими, доцільними. Вони бувають

описовими й психологічними. Описові (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід
думки, психологічні виражають почуття (на подив вказують розведені в сторони руки,
застереження — притиснутий до губ палець руки). Жести, як і інші рухи корпуса,
найчастіше випереджують висловлювану думку, а не йдуть за нею.

Для того, щоб спілкування було активним, слід дбати, щоб поза була відкритою, не
схрещувати рук, стояти обличчям до класу, витримувати дистанцію, яка створює ефект
довіри. Доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок уперед підсилює
значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад,
промовець начебто дає можливість слухачам перепочити.

Міміка.

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя.

Нерідко вираз обличчя й погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Жести й
міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.
Але обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід “нести”
до класу тягар домашніх турбот, негараздів.

Міміка має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість,

схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення
в багатьох варіантах. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), порухи
брів, вираз очей. Учителю слід уважно вивчити можливості свого обличчя, виробити
вміння користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності м'язів обличчя
й очей (“бігаючі очі”), а також і неживої статичності (“кам'яне обличчя”). Звернутий до
дітей погляд учителя створює візуальний контакт з ними.

Контакт очей (візуальний контакт). Візуальний контакт виражає ступінь

зацікавленості партнером, зосередженості на тому, про що він говорить. Дослідники
з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50
відсотків часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах
співрозмовника 5—7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли
говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб
побачити реакцію на свої слова. Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника,
підтверджує сказане.

У стосунках із дітьми візуальний контакт виконує функцію емоційного живлення.

Відкритий, доброзичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для
встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Дитина найбільш
уважна, коли дивляться їй прямо в очі, найкраще запам'ятовує те, що сказано в такі
хвилини. Психологи помітили, що частіше дорослі дивляться дітям в очі, коли повчають,
дорікають, сварять. Це породжує тривожність, невпевненість у собі, гальмує особистісний
розвиток.

З дітьми, які не дивляться на співрозмовника, опускають очі або відвертаються,

важче спілкуватися. Вони вражені глибоким відчуттям самотності. У навчанні й поза-
урочний час дітям потрібен не лише контроль, а й ласкавий погляд, підбадьорливий дотик
дорослого, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі. Учитель повинен
прагнути тримати в полі зору всіх учнів. Візуальний контакт є технікою, яку потрібно
свідомо розвивати.

Міжособистісний простір.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто

спілкується.

У процесі спілкування важливою є відстань: до 45 см — інтимна (спілкування

близьких людей), від 45 см до 1 м 20 см — персональна (спілкування із знайомими
людьми), 1 м 20 см — 4 м — соціальна (офіційне спілкування), 4—7 м — публічна
(виступ перед аудиторією), а також розміщення співрозмовників (суперники сидять один
навпроти одного, під час випадкової бесіди — навскісь за столом, друзі — поруч).

Володіння засобами невербальної комунікації сприяє досягненню зовнішньої

виразності педагога, який повинен:
 — навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку
інших людей, розвивати вміння “читати обличчя”, розуміти мову тіла, час, простір у
спілкуванні;

— прагнути розширити власний діапазон різних засобів спілкування шляхом

тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального
контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки;

— домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки було органічно пов'язане

з внутрішнім переживанням як логічне продовження педагогічного завдання, думки й
почуття вчителя.' Тому вчителю слід не приміряти образи, а, знявши скутість, виявляти
своєю зовнішністю зміст педагогічної дії, щоб внутрішнє тепло думки й почуття
благородно сяяло в його погляді, міміці, слові.

Зовнішня педагогічна техніка допомагає вчителеві більш виразно відображати свій

внутрішній стан, думки, почуття. Одним із значущих елементів техніки вчителя є
невербальні засоби.

У ході взаємодії в системі «вчитель-клас» невербальне спілкування здійснюється

по ряду каналів: міміка, жест, дистанція, візуальний контакт, інтонація, дотик. При цьому
дані канали є найважливішим засобом педагогічного впливу.

У процесі взаємодії в системі «вчитель-учень» невербальне спілкування займає

значуще місце. Виходячи із цього, учитель повинен володіти не тільки високою
мовленнєвою культурою, але й культурою емоційно-експресивного невербального
поводження, або культурою використання так званих виразних рухів, оскільки відомо, що
різні види невербального спілкування містять у собі часом набагато більше інформації,
ніж слова. У зв'язку із цим, проблема значущості та важливості невербального компонента
в структурі педагогічної діяльності заслуговує на особливу увагу й вимагає ретельного
дослідження.

Володіння засобами невербальної комунікації сприяє досягненню зовнішньої

виразності педагога, який повинен навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати
невербальну поведінку учнів, розвивати вміння «читати за обличчям», розуміти мову тіла,
час, простір у спілкуванні; прагнути розвивати розширювати діапазон засобів спілкування
шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організація простору,
візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки; домагатися того, щоб
використання зовнішньої педагогічної техніки було органічно пов’язане з внутрішнім
переживанням як логічне продовження педагогічного завдання, думок та почуттів.
1. Агресивний вчитель, на її обличчі гнів, непорозуміння. Вчитель повинен
стримувати прояв агресії, гарячковості, контролювати свої жести невпевненості чи
непоступливості.
2. Партнерські відносини між вчителем та учнем. Щирість, відвертість, відкритість,
зацікавленість вчителя, уважне слухання учня.
3. Напруження на обличчі учня, я не зрозумів, у мене нічого не виходить, повторіть
ще раз ,будь ласка.
4. Задумливість учня, зачекайте хвилинку я поміркую.
5. Радість в очах вчителя, діти її уважно слухають, ідуть на контакт, працюють всі
разом, вчитель зацікавив учнів новим матеріалом.
6. Страх учня, страждання, бажання геть піти, голова опущена вниз, сльози на
обличчі, непорозуміння
Завдання 4. Заповнити таблицю „Основні характеристики техніки та культури мовлення”
Характеристика Сутність
   Верхнє або ключичне здійснюється за рахунок скорочення
Типи дихання м'язів, які підіймають і опускають плечі
та верхню частину грудної клітки. Це
поверхове дихання, під час якого
працює лише верхня частина легенів
Грудне здійснюється міжреберними м'язами.
При цьому діафрагма малорухлива, тому
видих недостатньо енергійний
Діафрагмальне відбувається внаслідок скорочення
м'язів діафрагми (скорочення
міжреберних дихальних м'язів дуже
незначне)
Реберно-діафрагмальне коли в процесі дихання рухаються і
(фонаційне), ребра, і діафрагма. Переконатися в
цьому можна так: покласти праву руку
на діафрагму, а ліву - на лівий бік
грудної клітини; набравши повітря через
ніс, злегка затримавши його, промовити
фразу (видихуючи повітря під час її
промовляння ми повинні відчути рух
ребер і діафрагми). У такому випадку
відбувається повне розширення грудної
порожнини, максимальна вентиляція
всіх ділянок легенів. Напруження
нижніх міжреберних м'язів дозволяє
утримувати діафрагму в скороченому
стані, що сприяє спокійному,
рівномірному видиху, непомітному для
оточуючих

  Сила (об'ємність,  залежить не від фізичних зусиль, які

Характеристики звучність) голосу призводять до напруження м'язів гортані
голосу та голосових зв'язок, а від правильного,
активного мовленнєвого дихання, від
активності роботи органів мовленнєвого
апарату, вміння користуватися
резонаторами. Сила - це більшою мірою
повноцінність, компактність, ніж
гучність звуку, і визначається тим
простором, який звук повинен
заповнити.
Польотність (злетність) - здатність "посилати” свій голос на
відстань і регулювати силу голосу;
здатність голосу виділятися на фоні
інших звуків. Вона разом із силою
забезпечує нормальну чутність у різних
 точках аудиторії. Обов'язковою
попередньою умовою, що забезпечує
польотність голосу, є психологічна
установка вчителя на спілкування.
Польотність залежить також від того,
наскільки правильно оцінив педагог
особливості акустики даної аудиторії,
зміг "віддати” звук, забезпечити його
посилання. Велику роль у забезпеченні
польотності відіграє і чіткість
артикуляції, оскільки нечітка робота
органів мовлення не дає змоги
сформуватися повноцінному звуку.
Гнучкість (рухливість) пов'язана з умінням вибирати такі його
характеристики, які відповідають
конкретним умовам спілкування: це і
зміна голосу в межах існуючого
діапазону, і адаптивність (тобто
пристосовуваність голосу до акустичних
умов, у яких вчитель змушений
говорити), і вміння долати голосом
звукові перешкоди (розмови, сторонні
шуми). Гнучкість мовлення полягає в
легкості, різноманітності підвищень чи
знижень від основного тону, в змінах
тембру відповідно до вимог - логічних і
художніх - певного тексту.
Діапазон об'єм голосу. Його межі визначаються
найвищим і найнижчим тоном.
Звуження діапазону голосу призводить
до появи монотонності, збідніння
звукової палітри. Одноманітність
звучання, в свою чергу, притупляє
сприймання, послаблює педагогічний
вплив мовлення
Тембр Тембр - забарвлення звуку, його
яскравість, м'якість, теплота,
індивідуальність, тобто те, що відрізняє
голос однієї людини від іншої
Милозвучність чистота і свіжість тембру (без сторонніх
призвуків: хрипіння, сипіння, скутості та
ін.), вроджена краса голосу, що не
викликає - негативних відчуттів у
слухачів. Милозвучність, а особливо такі
її складові, як чистота й ясність тембру,
багато в чому визначаються природними
даними
Сугестивність - здатність голосом
впливати на слухача, транслювати,
навіювати йому необхідний емоційний
стан навіть безвідносно до змісту
 мовлення.
Витривалість - здатність витримувати
певне навантаження. Витривалість
голосу забезпечується правильним
мовленнєвим диханням, чіткістю
артикуляції, якістю резонування і
дотриманням ряду вимог, найбільш
важливими серед яких є гігієна
голосових зв'язок.
   Правильність тобто відповідність прийнятим
  орфоепічним, орфографічним,
  граматичним, лексичним нормам.
Основні ознаки Еталоном правильності слугують норми,
культури мовлення правила вимови, наголошування,
словозміни, слововживання,
орфографічні правила у писемному
мовленні тощо. Завдяки цьому
реалізується інформаційно-
інформативна функція мовлення,
здійснюється цілеспрямований вплив на
свідомість людини. Формування
правильності забезпечують тренінги
(вправи), робота зі словниками,
спеціальною лінгвістичною літературою,
написання текстів, слухання й аналіз
правильного мовлення
 Різноманітність володіння мовним багатством народу,
художньої і публіцистичної літератури,
лексичним арсеналом літературної мови
(освічена людина використовує у
мовленні 6—9 тис. слів), використання
різноманітних мовних одиниць;
інтонаційність експресивності, мелодика
мовлення; стилістично обґрунтоване
використання словосполучень і речень;
активне мислення; постійне
удосконалення і збагачення мовлення.
Важливо, щоб вона була притаманна
лексичному, фразеологічному,
словотвірному, морфологічному,
синтаксичному рівням мови вчителя. Це
допоможе йому індивідуалізувати своє
мовлення, реалізувати свою мовленнєву
культуру, досягти бажаного рівня
сприйняття і розуміння своїх
висловлювань
 Виразність забезпечується оригінальністю у
висловлюванні думок з метою
ефективного впливу на партнера по
комунікації. Цій меті слугують засоби
художньої виразності (порівняння,
епітети, метафори); фонетичні засоби
 (інтонація, тембр голосу, темп мовлення,
дикція); приказки, прислів'я, цитати,
афоризми, крилаті слова і вирази;
нелітературні форми національної мови
(територіальні, соціальні діалекти,
просторіччя); синтаксичні фігури
(звертання, риторичне запитання,
інверсія, градація, повтор, період).
Виразність розвивається на основі
тренінгів, власної творчості,
спостережень за мовленням різних
соціальних груп, аналітичного читання
художньої літератури тощо. Завдяки їй
здійснюється вплив на почуття аудиторії
 Ясність тобто доступність мовлення для
розуміння тих, хто слухає (“Хто ясно
мислить, той ясно викладає”). Вона
забезпечує адекватне розуміння
сказаного, не вимагаючи від
співрозмовника особливих зусиль при
сприйнятті. Ясності мовлення сприяють
чітка дикція, логічне і фонетичне
наголошування, правильне інтонування,
розмірений та уповільнений темп,
спокійний і ввічливий тон. Неясність
мовлення є наслідком порушення
мовцем норм літературної мови,
перенасиченості мовлення термінами,
іноземними словами, індивідуального
слововживання. Досягненню ясності
мовлення сприяє цілеспрямований
процес спілкування: чим частіше
педагог є учасником комунікації, тим
більше уваги приділяє мовленню, його
ясності, від якої залежать досягнення
комунікативної мети, задоволення від
спілкування
 Точність або відповідність висловлювань того,
хто говорить, його думкам; адекватна
співвіднесеність висловлення, вжитих
слів або синтаксичних конструкцій з
дійсністю, умовами комунікації. Вона
передбачає ретельний вибір жанру
текстів, умов, середовища, колориту
спілкування і залежить від культурно-
освітнього рівня мовців, їх знання
предмета мовлення, від установки мовця
(вигідно чи невигідно називати речі
своїми іменами), активного
словникового запасу, вибору слова чи
вислову, уміння зіставляти слово і
предмет, річ, ознаку, явище.
 Виявляється точність мовлення вчителя
у використанні слів відповідно до їх
мовних значень, що сприяє виробленню
в нього звички називати речі своїми
іменами. Розвивається вона в процесі
роботи зі словниками, навчальною,
науковою літературою, аналізу власного
і чужого мовлення тощо, без чого
неможливе оволодіння мовою і
мовленнєвими навичками
 Нормативність відповідність системі мови, її законам.
Це не відгороджує мовлення вчителя від
розкриття нових семантико-
стилістичних можливостей, уточнювань
контексту, що увиразнюють його
висловлювання. Одночасно вчитель має
дбати про стильову і стилістичну
єдність, вмотивоване використання
форм з іншого стилю;
 Чистота тобто бездоганність усіх елементів
мовлення, уникнення недоречних,
невластивих українській мові
іншомовних запозичень. Забезпечується
вона системою установок, мовною
грамотністю, мовним чуттям учителя
 Стислість (раціональний вибір мовних засобів для
вираження головної думки, тези). Ця
ознака формує уміння говорити по суті;
 Доцільність тобто відповідність мовлення меті,
умовам спілкування, стану того, хто
висловлюється. Вона відточує, шліфує
мовне чуття педагога, допомагає
ефективно управляти поведінкою
аудиторії (встановлювати контакт,
збуджувати і підтримувати інтерес до
спілкування, нейтралізовувати
роздратування, викликати почуття
симпатії, розкутість тощо).
Комунікативна доцільність є основою
соціолінгвістичних норм мовлення
(доцільність уживання мовних засобів за
різних соціальних умов: мовець добирає
формули мовленнєвого етикету
відповідно до соціального статусу
співрозмовника) і прагматичних
(правила спілкування: вміння почати й
закінчити розмову; тактика спілкування:
вміння перефразувати вислів, заповнити
паузу). Цаприклад, звертання із
порушенням соціолінгвістичної норми
може спричинити негативніші наслідки,
ніж граматична чи лексична помилка.
 Тривалі паузи, незавершені речення,
незв'язність мовлення (відсутність
прагматичних умінь) знижують інтерес
слухачів. Залежно від комунікативної
сфери розрізняють контекстну
доцільність (єдність змісту і форми
вислову, гармонійне поєднання
загальної тональності, слів, інтонації,
структури речень), ситуативну (вияв
різних форм увічливості) і стильову
(вибір мовленнєвих засобів відповідно
до функціонального призначення стилів
мовлення);
Логічність (точність вживання слів і
словосполучень, правильність побудови
речень, смислова завершеність тексту).
Важливими умовами логічності є:
уникнення невиправданого повторення
спільнокореневих слів (тавтології),
зайвих слів (плеоназм); чіткість у
побудові ускладнених речень, оскільки
нечіткість і заплутаність висловлювань
свідчать про заплутаність думок);
Варіативність взаємозамінюваність мовленнєвих
варіантів. Послуговуватися ними можна
лише в межах літературної норми
Варіантність тобто рівнозначна змога користуватися
будь-яким варіантом нормативних
мовленнєвих засобів

Простота (природність, відсутність

пишномовності). Часто надмірно
ускладненою, неприродною фразою
прикривають відсутність змісту у словах

Естетичність (вираження естетичних уподобань

мовця засобами мови, уміння викликати
мовленням естетичне задоволення).
Досягається вона завдяки вправам з
риторики. Важливо, щоб у слухачів
красиві фрази поєднувалися з глибоким і
конкретним змістом

Багатство (розмаїття використовуваних слів). Чим

більше різноманітних і розрізнюваних
свідомістю слухача мовних знаків, їх
ознак припадає на “мовленнєвий
простір”, тим мовлення багатше і
цікавіше

Актуальність вибір і використання вчителем життєво

 важливих фактів, прикладів,образів

Конкретність насиченість мовлення прикладами,

статистичними даними, конкретизація
фактів

Належний теоретичний оснащення мовлення актуальними

рівень відомостями із філософії, соціології,
психології, економіки тощо;

Практична зв'язок змісту мовлення з практикою,

спрямованість прикладна значущість теоретичного
викладу

 
Скласти пам’ятку для вчителя-початківця про гігієну голосу.
Зверніть увагу на стилістичні особливості такого жанру, як пам’ятка!

Правила гігієни голосу

Як часто доводиться чути скарги на звучання голосу та на те, що він швидко
сідає. Але чи ми дбаємо про нього так, щоб він працював так, як це задумала природа?

Важко знайти людину, яка б була на всі сто задоволена власним голосом. Як
правило, коли ми чуємо свій голос у записі, то гримаса незадоволення охоплює наше
обличчя. А дехто навіть закриває вуха, та з криком «то не я» вибігає з кімнати.

Про голос треба дбати, голос треба розвивати. І сьогодні ми поговоримо про
першу половину наших обов’язків – як доглядати за голосовим апаратом. Пропоную вашій
увазі 12 правил гігієни, дотримуючись яких ви, ви подбаєте не лише про себе, але й про
ваших близьких та знайомих (їм теж доводиться щодня контактувати з вашим
голосом).

1. Дбайте за здоров’я порожнини рота. Хворі ясна і зуби викликають запалення

слизової оболонки гортані, і часто є причиною хронічних захворювань
мигдалин.
2. Гормональні порушення надають згубний вплив на голосовий апарат. Треба
стежити за станом щитоподібної залози, надниркової залози, статевих залоз,
підшлункової залози. Нетравлення шлунка, проблеми з кишечником – все це
заважає нормально дихати, а значить, погіршує якість звуку.
3. Дбайте за своє психологічне здоров’я. Будь-які нервові зриви та психічні
травми виключені. Уміння перебувати в психологічно стабільному стані в будь-
якій життєвій ситуації – головна умова збереження голосу. Запальні люди рідко
зберігають голос до похилого віку.
4. Перевтома негативно позначається на голосі. Займаючись голосовим тренінгом,
не можна зловживати цими заняттями. Неприпустимо починати тренінг в стані
втоми. Якщо ви займаєтеся тренінгом вечорами, після роботи, вам слід
збільшити час вправ на релаксацію. Це дозволить вам відпочити та відновити
сили.
 5. Займатися у хворому стані неприпустимо. Всякого роду мовні та вокальні
вправи заборонені. З усім тим, практика розслаблення можлива і при хворобі.
6. Постійно підтримуйте голосової тонус. Це досягається періодичними заняттями
тренінгом. Навіть відмінно поставлений голос потребує щоденного тренінгу.
7. Дотримуйтеся режиму. Лягати спати та вставати потрібно в певні години; при
цьому просто необхідно добре висипатися. Для кожної людини норма сну
індивідуальна, в середньому це 7-8 годин на добу. Якщо ви звикли спати
менше, намагайтеся «добирати» до норми денним сном. П’ятнадцятихвилинний
сон посеред дня або просто відпочинок з закритими очима допоможе вам
відновити сили та зберегти бадьорість до вечора.
8. Харчуйтеся правильно. Голосовому апарату дуже шкодить занадто гаряча або
занадто холодна їжа, гострі приправи, викликають печіння в горлі, горіхи,
насіння, які дряпають слизову оболонку.
9. Завжди стежте за погодою і дотримуйтесь елементарних правил поведінки при
холодній погоді. В першу чергу, треба бути завжди одягненим по погоді.
Вокалісту не можна ні переохолоджуватися, ні перегріватися. Бережіть не
тільки горло, але і груди, ноги, голову. Якщо на вулиці менш як 13 ° C,
обов’язково надягайте головний убір. На вулиці дихайте тільки носом,
намагайтеся не розмовляти. Ні на кого не кричіть – ні на вулиці, ні в
приміщенні.
10. Жінкам у дні фізіологічного нездужання займатися голосовим тренінгом можна.
Взагалі в такі дні краще більше мовчати: із за гормонального стресу капіляри
гортані стають крихкими, і якщо перевтомити голосовий апарат, можна
отримати крововилив у зв’язку. До того ж, гормональний стрибок і нестабільне
психічний стан роблять голос глухим.
11. Стійкий імунітет – майже стовідсоткова гарантія того, що ваш голос буде
завжди здоровим і повнозвучним. Водні, повітряні та сонячні ванни, гімнастика,
заняття спортом, щоденні прогулянки – все це підвищує імунітет, а значить,
покращує стан голосу.
12. Дбайте за чистоту приміщення, в якому ви займаєтеся. Не завжди вдається
дихати носом, тому при диханні ротом пил, що знаходиться у повітрі осідає на
наших голосових зв’язках. Та й ніс не затримає увесь пил.
Пам’ятайте, що якість вашого голосу залежить однаково як від нашої фізіології так
і від психологічного стану. Тому приділяйте увагу їм обом і голос ваш буде здоровим. А
про те, якими вправами можна розвивати свій голос, я розповім в одному з наступних
дописів. Нехай догляд за голосом стане одним з ваших найулюбленіших занять.
 
Завдання 5.  Чи згодні ви думкою видатних діячів історії та культури?
Дайте  аргументовану  письмову відповідь. Наскільки такі позиції актуальні для
професійної педагогічної роботи сучасного вчителя.
Значення слів, мовлення неможливо переоцінити. Саме за допомогою мови — в її
письмовій чи усній формі — ми спілкуємось, не тільки повідомляючи інформацію, а й
виражаючи емоції, почуття, фантазії. У мови безліч функцій, починаючи від простого
обміну інформацією і закінчуючи молитвою, адже вони теж творяться за допомогою слів.
Осмислити функції мовлення, правила вживання мови намагалися протягом сторіч
і тисячоріч.
Будь-яке суспільство існує завдяки мові. За допомогою мови ми висловлюємо свої
думки, почуття, емоції, спілкуємося. Тобто,  вона з нами кожну хвилину, де б ми не були.
Значення мови у житті суспільства найкраще розуміли античні мислителі. Вони
винайшли науку – риторику, тобто науку про красномовство.  У ті часи Великими
Людьми були Оратори. Вони вміли донести до людей свою думку за допомогою двох слів,
коли б іншій людині знадобилось багато часу, щоб дати зрозуміти іншим людям свої
думки. Ці люди були майстрами слова, майстрами коротких та дуже змістовних
проповідей.
На жаль, сьогодні дуже мало таких ораторів. Більшість кидає слова на вітер або
просто говорить так багато, що всі їх слова втрачають суть. Багато говорити – не означає
сказати влучно і чітко. Довгі розповіді, проповіді, обговорення дуже швидко стають
нецікавими та в слухача пропадає інтерес до інформації, яку він отримує. В.Брудзиньский
казав: "Йому було б що сказати, якби він стільки не говорив." На мою думку, люди, які
багато говорять – не говорять нічого. Потрібно вміти формулювати свої думки
компактно, але вміщувати в них настільки міцний зміст, щоб після одного почутого разу,
ці слова вже ніколи не зникли з пам’яті людини.
 
Завдання 6.  Визначите педагогічну ситуацію, де можливе застосування  
крилатих висловів:
 
Крилатий вислів Педагогічна ситуація Рекомендації для вчителя
Сізіфова праця Безплідна, важка, Радикальне оновлення
нескінченна робота змісту освіти ,щоб більше
часу приділяти на навчання
учнів
Зауважувати сучок у Засуджуємо інших за дрібні Вміти перш за все
чужому оці промахи, не помічаючи критикувати себе
своїх великих недоліків
Друзі, як не сідаєте, усе в Про погано працюючому Єдність, злагода,
музиканти не годитеся колективі, в якому справа не професіоналізм,
йде на лад тому, що компетентність, точне
відсутні, єдність, злагоду, розуміння кожним своєї і
професіоналізм, загальної задачі
компетентність, точне
розуміння кожним своєї і
загальної задачі
Усі дороги ведуть у Рим Кінцева мета одна й та сама, Досягай поставленої мети,
хоча шляхи її досягнення попередньо обравши собі
різні шлях досягнення
Ведмежа послуга Невдала послуга, яка Завжди надійся на самого
спричинилася до себе
неприємності
Прокрустове ложе Означає штучну мірку, Будь на голову вище за
формальний шаблон, під інших
який силоміць підганяють
реальне життя: факти та
явища, творчість, ідеї тощо
Танталові муки Означає страждання, яких Досягай своєї мети
зазнає людина від
усвідомлення близькості
бажаної мети і
неможливості її досягти
Як з гусака вода Хто-небудь зовсім не реагує Навчити людину бути
на щось; ніщо не впливає, не відповідальною за свої
діє на когось вчинки
Досягти апогею Виявлятися найбільшою Постійно навчатися новому,
мірою удосконалювати себе, щоб
 стати прикладом для
наслідування
Ловити на льоту Дуже швидко розуміти, Потрібно тренувати свою
засвоювати пам'ять для швидкого
розуміння тих чи інших
понять