Практичне заняття 3.3.

КУЛЬТУРА НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

Завдання 1. 

І. Мова тіла:

Статистична експресія

 Фізіогноміка (експресія обличчя та фігури, обумовлена будовою тіла)

 Артефакти (прикрашення зовнішності: манера одягатися, зачіска, косметика)
 Система ароматів (звичайні, штучні)

Динамічна експресія

 Такесика (система дотику та потиснення руки, по хлопання та ін..)

 Просодика (характеристика голосу: темп, тембр, висота, голосність, наголос, акценти)
 Екстралінгвістика (використання в язиці пауз, покашлювання, сміху, зівання, плачу)

Кінесика (комунікативно-значимі рухи)

 Виразні рухи (міміка, жести, осанка, поза, хода)

 Контакт очей (направленість, рухів, частота контакту, тривалість)
 Невербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи - почісування, потирання рук)

ІІ. Міжособовий простір (проксемика): дистанція, взаємне розміщення під час спілкування.

ІІІ. Тимчасові характеристики спілкування: час спілкування, запізнення, затримка дій

Завдання 2. Визначте емоційний стан дитини за наведеними фотоілюстраціями, ураховуючи

особливості мімічної та пантомімічної реакції.

1.Сумлінний, недовірливий

2.Задумлений, мрійник, невпевнений

3.Щасливий, тріумф

4.Злий
5.Здивований

6. Веселий, радісний

Яке значення у професійній педагогічній діяльності вчителя має уміння розуміти емоційний
стан дитини за відповідною мімічною реакцією?

Особлива роль серед елементів невербальної поведінки приділяється міміці − значущим рухам (чи
статичному виразу) м’язів обличчя, які виражають внутрішній емоційний стан людини. Міміка
«відбиває» й індивідуальність обличчя людини, й ситуативно обумовлені прояви його емоцій. Очі,
погляд, обличчя людини можуть сказати більше, ніж її слова Упевненість «прочитання» виразу
обличчя комуніканта, адекватність реакції на його мовлення залежить від глибини й
однозначності почуттів мовця. Допомогти зрозуміти мимовільні знаки міміки, які є
віддзеркаленням взаємозв’язку думок й почуттів, можуть добре розвинені інтуїція та здатність до
співпереживання. Легше сприймаються й розуміються людиною позитивні 6 емоції партнера по
комунікації – радість, любов, подив, важче сприймаються негативні, такі як туга, страх, відраза. Для
педагога однаково важливими є й виразність власної міміки, й уміння «читати по обличчю».
Встановленню довірливого контакту з дітьми сприяє природна й виразна міміка вчителя, здатність
його виразу обличчя передавати небайдужість, інтерес до предмета обговорення, до учнів,
зацікавленість у співпраці з ними. Емоційний розвиток не менш важливий, ніж когнітивний чи
фізичний, соціальний чи мовленнєвий, і вимагає від дорослих не меншої уваги і підтримки.
Поведінка дорослих може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини. Будь-яка
емоція чомусь навчає, тому дорослі мають допомагати дітям зрозуміти власні емоції, із
розумінням ставитися до почуттів решти людей і знаходити ефективні способи справлятися з
різноманітними випробуваннями емоцій. Перші кроки дорослих – вихователів і батьків – щодо
підтримки емоційного розвитку дітей мають спрямовуватись на те, щоб зрозуміти, як і коли
розвиваються емоції дітей і які емоційні, завдання займають більшу частину часу дітей. Виховання
відчуттів у дитини повинно служити перед всім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й
одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного
розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього
розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко
зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до
кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції Таким чином,
в умовах особистісно орієнтованого навчання суб’єкт-суб’єктної парадигми освіти на перший план
у педагогічному спілкуванні виходить взаєморозуміння, взаємопідтримка, співпереживання та
вміння "вжитися" в емоційний стан учня. Побудові емпатійного спілкування сприяє декодування
вчителем невербальної інформації. Формування довірливого простору взаємодії між вчителем та
учнями залежить від вміння вчителя аналізувати невербальну інформацію і організовувати спільне
емоційне поле. Чутливе реагування вчителя на невербальні сигнали дітей дасть змогу досягнути
успіху в професійній діяльності, ефективно впливати на учнів і працювати в атмосфері злагоди,
природньої зацікавленості один одним та доброзичливості, а розуміння внутрішнього світу учнів
сприятиме визнанню унікальності кожної особистості, її гідності та позитивних якостей.

Завдання 3. За наведеними фотоілюстраціями схарактеризуйте невербальну поведінку учасників

педагогічного процесу (вкажіть тип невербального сигналу, доцільність його використання,
особливості застосування у різних педагогічних ситуаціях). Який емоційний стан характерний для
вчителя ті учнів у пропонованих ситуаціях? Які невербальні сигнали свідчать про втомлений стан
дітей? Якими мають бути дії вчителя-професіонала у таких ситуаціях?

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем. їх

поділяють на вербальні (лат. verbalis — словесний) та невербальні (безсловесні). Невербальна
комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди
контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити
правильність, щирість мовної інформації. До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою
тіла); артефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); система запахів (природні,
штучні); б) динамічна експресія — текесика (система дотиків, потиску руки, поплескування);
просодика (характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент);
екстралінгвістика (використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу); кінесика
(комунікативно значущі рухи): виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода);
контакт очей (спрямованість руху, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами,
тілесні рухи — почісування, потирання рук).

2. Міжособистісний простір: а) дистанція; б) взаємне розміщення під час спілкування.

3. Часові характеристики: а) час спілкування; б) запізнення; в) затримка дій. Не всі з цих засобів
рівнозначні, проте кожен з них легко зчитується учнями, підсилюючи або нейтралізуючи враження
від слів і дій педагога.
1. Агресивний вчитель, на її обличчі гнів, непорозуміння. Вчитель повинен стримувати прояв
агресії, гарячковості, контролювати свої жести невпевненості чи непоступливості.

2. Партнерські відносини між вчителем та учнем. Щирість, відвертість, відкритість, зацікавленість

вчителя, уважне слухання учня.

3. Напруження на обличчі учня, я не зрозумів, у мене нічого не виходить, повторіть ще раз ,будь
ласка.

4. Задумливість учня, зачекайте хвилинку я поміркую.

5. Радість в очах вчителя, діти її уважно слухають, ідуть на контакт, працюють всі разом, вчитель
зацікавив учнів новим матеріалом.

6. Страх учня, страждання, бажання геть піти, голова опущена вниз, сльози на обличчі,
непорозуміння

Завдання 4. Прокоментуйте слова А.Макаренка: "Вихованець сприймає вашу душу і ваші думки не
тому, що знає, що у вас у душі відбувається, а тому, що бачить вас та чує”. "Необхідно вміти читати
на людському обличчі... за обличчям розуміти певні ознаки душевного руху. Педагогічна
майстерність полягає в постановці голосу та в керуванні своїм обличчям”.  Форма звіту - письмова
робота (обсяг - 0,5 сторінки формату А 4).

Завдання 5. Існують різні види комунікативної дистанції. Чим  визначаються межі комунікативного 
простору?

Які види комунікатив-ного простору використовує вчитель? 

Як змінюється комунікативна дистанція вчителя залежно від віку дітей? Сформулюйте

рекомендації для учителів щодо використання різних видів комунікативної дистанції.