Практичне заняття № 5

1. Інтерактивні технології – ефективний засіб підвищення якості навчання.

Згідно з визначенням О. Пометун, інтерактивне навчання – це «співнавчання, взаємонавчання
(колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами
навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.
Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери
співробітництва».
Водночас О. Вербицький зазначає, що інтерактивні методи навчання являють собою перехід від
переважно регламентованих, алгоритмізованих програмових форм і методів організації дидактичного процесу
до розвивальних, проблемних, дослідницьких, пошукових, які сприяють формуванню пізнавальних мотивів та
інтересів.
Зауважимо, що в умовах інтерактивного навчання, шляхом активної взаємодії студентів, створюється
атмосфера співпраці, забезпечується проблемність та активність навчально-пізнавальної діяльності студентів,
відбувається співнавчання, взаємонавчання, індивідуалізація, досліджуються проблеми та явища, формується
культура наукового пошуку, підвищується мотивація.
Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має
передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність,
інтелектуальну спроможність.
Під інтерактивністю перед усе розуміють принцип побудови і функціонування педагогічного,
психологічного, комп’ютерного спілкування режимі діалогу. Реалізуючи технологічні принципи навчання,
інтерактивна педагогічна технологія передбачає і інтерактивність комп’ютерних засобів навчання, і
інтерактивність організації педагогічного процесу, коли базовим концептуальним положенням визначено
навчання на основі інтерактивного спілкування.
Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову того, хто навчається. Він
потребує напруженої розумової роботи людини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й
демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за
допомогою активного (інтерактивного) навчання.
Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо свідчить, що інтерактивні
методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють студентам:
‒ зробити засвоєння знань більш доступним;
‒ навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору,
аргументувати й дискутувати;
‒ навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
‒ моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в
різні життєві ситуації та переживати їх;
‒ вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати
конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу;
‒ аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу;
‒ знаходити спільне розв’язання проблеми;
‒ розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто
навчає і тих, хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату
на уроці, створює доброзичливу атмосферу.
Проте, ми повинні усвідомлювати, що моментальному швидкому та ефективному застосуванню
інтерактивних методів усіма викладачами ВНЗ заважають певні труднощі. Насамперед, дослідження свідчать,
що більшість викладачів не знають змісту самих методів, способів організації інтерактивної взаємодії
студентів. Цей інструментарій досі залишається новим і слабко дослідженим у вітчизняній дидактиці вищої
школи і недостатньо застосовуваним у її практиці. Крім того, недостатньо проясненим є питання щодо того,
як, яким чином відібрати потрібні для того чи іншого предмета інтерактивні методи і як «вписати» інтеракцію
в традиційні для вищої школи форми заняття – лекції, семінари, практикуми.
Інтерактивна модель навчання передбачає застосування технологічного підходу і бачиться нами як
застосування у навчанні сукупності інтерактивних технологій, загальною ознакою яких є принципи інтеракції:
багатостороння комунікація, взаємодія і взаємонавчання студентів, кооперована навчальна діяльність з
відповідними змінами у ролі і функціях як тих, хто навчається, так і викладачів. Така модель передбачає і
особливе розуміння заняття у ВНЗ як форми навчання, яке теж ґрунтується на технологічному підході.
інтерактивна технологія навчання, то – це така організація навчального процесу, за якої неможлива
пасивність студента у колективному процесі навчального пізнання, заснованому на взаємодії всіх його
учасників: або кожен зі студентів має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від
його діяльності залежить якість виконання поставленого перед малою групою та перед всією академічною
завдання. Інтерактивні технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат
навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові і навчальні
умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. На відміну від методик,
інтерактивні навчальні технології не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю
структурою визначають кінцевий результат. До того ж кожний з методів потребує від учителя чіткої
покрокової, поетапної реалізації з обов’язковим прогнозуванням результатів навчання.
Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на чотири групи: парне
навчання (робота студента з викладачем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі,
навчання у дискусії.
Кооперативна (групова) навчальна діяльність  це форма (модель) організації навчання студентів у
малих групах об’єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання викладач керує роботою
кожного студента опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне
навчання відкриває для студентів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати
природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню особистостями вищих результатів
засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та
методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.
Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти
інтерв’ю, визначити ставлення (думку) партнера до даного питання, твердження і т.д.; зробити критичний
аналіз роботи один одного; сформувати підсумок виучуваної теми тощо.
Застосування інтерактивних технологій навчання у вищих навчальних закладах залежить від певних
умов:
‒ минулого і теперішнього досвіду студентів;
‒ наявності мотивації навчання;
‒ атмосфери комфорту і взаємоповаги;
‒ визначення цілей навчання;
‒ активного прилучення учасників до процесу навчання;
‒ врахування здібностей (темперамент, сприймання, спеціальність);
‒ учасники заняття керують навчальним процесом (погляд, ідея, тема реферату);
‒ надання можливості самореалізації і самоконтролю учасникам навчального процесу.
Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що використання інтерактивних методик у навчальному
процесі ВНЗ, зокрема під час вивчення психолого- педагогічних дисциплін, створює умови для розвитку
комунікаційних умінь студентів, навичок роботи в парах і групах, вмінь аргументувати і дискутувати, сприяє
підвищеній мотивації навчання студентів, дає змогу викладачам у своїй педагогічній діяльності домагатись
гарантованих і запланованих результатів навчання.
2. Характеристика інтерактивного навчання.
«Інтерактив» (англ. слово interact, inter – взаємний, akt – діяти). «Інтерактивний» означає здатність
взаємодіяти або находитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або будь-ким
(людиною). Отже, інтерактивне навчання – це, передусім, діалогове навчання, під час якого відбувається
взаємодія.
Інтерактивне навчання – це діалогове навчання в ході якого здійснюється взаємодія викладача та
студента; спеціальна форма пізнавальної діяльності з цілком конкретними та прогнозованими цілями.
Інтерактивне навчання – це різновид активного навчання; суть якого полягає в тому, що навчальний
процес відбувається за умов постійної активної взаємодії всіх студентів та педагогів. Це  співнавчання,
взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), за якого всі суб’єкти педагогічного процесу є
рівноправні, рівнозначні. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання на уроці життєвих
ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Інтерактивні технологій в навчанні є
запорукою атмосфери співробітництва, доброзичливості в класі.
Інтерактивне навчання – це навчання, яке передбачає спілкування. Інтерактивне навчання зберігає
кінцеву мету і основний зміст навчального процесу. Воно видозмінює форми – транслюючі на діалогові,
тобто, включає обмін інформацією, заснованою на взаєморозумінні і взаємодії.
Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми,
породжений потребами в спільній діяльності і обміні інформацією, що включає вироблення спільної стратегії
взаємодії, сприйняття і розуміння іншою людиною.
Традиційно виділяють три аспекти спілкування:
− інформативний (обмін інформацією);
− інтерактивний (вироблення стратегії і координації спільних дій
індивідів);
 − перцептивний (адекватне сприйняття і розуміння один одного).
Спілкування повноцінне, за умови, коли в ньому є всі три названі аспекти.
– створення комфортних умов навчання, за яких студент відчуває свою успішність,
інтелектуальну спроможність, а це робить продуктивним сам процес навчання. Суть
інтерактивного навчання полягає в такій організації навчального процесу, за якої практично всі
студенти виявляються залученими до процесу пізнання.
Спільна діяльність студентів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає,
що кожен робить свій особистий індивідуальний внесок в цей процес, відбувається обмін
знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому, відбувається це в атмосфері доброзичливості і
взаємної підтримки, що дає змогу не лише одержувати нові знання, а й розвиває саму пізнавальну
діяльність, піднімає її на вищий рівень кооперації і співпраці.
Інтерактивна діяльність на заняттях припускає організацію і розвиток діалогового
спілкування, яке веде до взаєморозуміння, взаємодії, до спільного розв’язання загальних, але
важливих для кожного учасника завдань. Інтерактивне навчання виключає домінування як одного
промовця, так і однієї думки над іншими. Під час діалогового навчання студенти «навчаться
критично мислити, вирішувати складні проблеми, аналізуючи обставини й відповідну
інформацію, зважують альтернативні думки, приймають придумані рішення, беруть участь в
дискусіях, спілкуються з іншими.
Інтерактивне навчання одночасно вирішує такі завдання:
− розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановлювати емоційні контакти;
− забезпечує студентів необхідною інформацією, без якої неможливо реалізувати спільну
діяльність;
− розвиває загальні навчальні та наукові вміння і навички (аналіз, синтез, формулювання
мети та ін.);
− забезпечує виховну мету, привчаючи працювати в команді,
прислухатися до чужої думки.
Інтерактивне навчання частково вирішує ще одне завдання: забезпечує
релаксацію і має нервове навантаження, допомагає перемикати увагу.

Мета здійснення інтерактивного навчання - діалог не заради взаємодії дітей, а взаємодія

заради вияву та реалізації їхніх індивідуальних особливостей.
Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія усіх учнів у парах і
мікрогрупах.
Інтерактивна робота має свої принципи:
‒ одночасна взаємодія (всі учні працюють в один час);
‒ однакова участь (кожному учневі надається однаковий час);
‒ позитивна взаємодія (група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня);
‒ індивідуальна відповідальність (кожен учень має своє завдання).
Переваги інтерактивного навчання:
‒ розширюються пізнавальні можливості учня;
‒ як правило, високий рівень засвоєння знань;
‒ учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнями;
‒ учитель має змогу розкритися як організатор, консультант;
‒ партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.
Недоліки інтерактивного навчання:
 ‒ на вивчення певної інформації потрібен значний час;
‒ необхідний інший підхід в оцінюванні;
‒ у вчителя відсутній досвід такого способу організації навчання;
‒ нестача методичних розробок уроків з використанням інтерактивних методів.
Особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що вихованці навчаються ефективній
роботі в колективі. Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-орієнтованого
навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу,
своєї ролі та потенціалу.
Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові і фронтальні.
Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (2-6 осіб), другі - спільну роботу та
взаємонавчання всього колективу.
Технологія інтерактивного навчання може здійснюватися в таких формах: 1) робота в парах;
2) ротаційні (змінні) трійки; 3) карусель; 4) робота в малих групах; 5) акваріум; 6) незавершена
пропозиція; 7) мозковий штурм; 8) броунівський рух; 9) дерево рішень; 10) суд від свого імені; 11)
цивільні слухання; 12) рольова (ділова) гра; 13) займи позицію; 14) дискусія; 15) дебати.
Визначимо положення, які корисно врахувати, починаючи інтерактивне навчання на
заняттях:
1. До роботи мають бути залучені всі учасники. З цією метою корисно використовувати
технології, що дозволяють включити всіх студентів у процес обговорення.
Крім того, освоєння викладачами активних методів навчання просто неможливе без
попередньої апробації тих чи інших його форм.
2. Необхідна психологічна підготовка учасників, бо не всі приходять на заняття
психологічно підготовленими до тих чи інших нових форм роботи. В зв’язку з цим корисно
проводити розминки, постійно заохочувати студентів за активну участь у роботі, надавати їм
можливості для самореалізації.
3. Студентів має бути не більш, ніж 30  тільки за цієї умови можлива продуктивна робота
в малих групах. Адже важливо, щоб кожен студент був почутий, щоб кожна група могла
виступити щодо тієї чи іншої проблеми.
Приміщення для роботи треба підготувати так, щоб усі учасники інтерактиву могли легко
пересідати для роботи у великих і малих групах, для них має бути створений максимальний
фізичний комфорт. Столи краще поставити «ялиночкою», щоб кожен студент сидів впівоберта до
ведучого заняття і міг спілкуватися в малій групі. Добре, якщо заздалегідь будуть підготовлені
посібники або роздаткові матеріали, необхідні для творчої роботи.
4. Питання процедури і регламенту потрібно обговорити на самому початку заняття і не
порушувати їх. Наприклад, важливо домовитися про те, що всі учасники будуть толерантні до
будь-якої висловлюваної точки зору, шануватимуть право кожного на свободу слова і т. ін.
5. Розподіляти учасників семінару на групи треба на основі добровільності, при цьому
доречно скористатися принципом випадкового вибору.
Під час групової роботи викладач виконує різноманітні функції:
− контролює роботу в групах;
− відповідає на питання;
− регулює дискусії, порядок роботи;
− за необхідності допомагає окремим студентам або групі
Після закінчення роботи в групах у багатьох випадках потрібно організовувати міжгрупове
спілкування (для з’ясування загальної картини, побудови системи, узагальнення, забезпечення
можливості для рефлексії і взаємооцінки). Це – додаткова можливість організувати навчити
студентів спілкуванню, яке передбачає певний рівень культури мовлення, логіку, уміння вести
дискусію тощо.
Мета введених на сучасному етапі інтерактивних методів навчання полягає у тому, щоб
навчальний процес відбувався за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання,
взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання
рольових ігор і спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно
ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери
співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
3. Моделювання як інноваційна технологія навчання.
З метою активізації пізнавальної активності студентів, розвитку їхніх творчих здібностей,
більш якісної фахової підготовки все ширшого використання набуває моделювання з використанням
комп’ютера, виконання віртуальних дослідів, лабораторних робіт, особливо для тих явищ, приладів,
котрі неможливо виконати в реальних умовах. Моделювання з використанням комп’ютерів дозволяє
продемонструвати і дослідити властивості об’єктів, явищ, а також багаторазове виконання певних
дій – сформувати вміння і навички виконання певних операцій. У процесі моделювання студент
виступає в ролі дослідника, експериментатора, що включає його в процес інтерактивного навчання.
Ю. Машбиць визначає інтерактивність як здатність комп’ютерного засобу навчання
забезпечити вербальний чи невербальний навчальний діалог між людиною і комп’ютером, у
результаті якого здійснюється обмін навчальними матеріалами та результати його опрацювання.
З метою активізації навчальної діяльності майбутніх фахівців найбільшого поширення
одержали ділові комп’ютерні ігри, що дають змогу моделювати різні професійні ситуації, віртуальні
моделі, які відтворюють певні об’єкти та явища, зазначено в працях В. Бикова, Ю. Марчука, Н.
Побірченко та ін.
Модель (англ. – model, франц. – modele, лат. – modulus) – міра, взірець, норма, пристрій,
еталон, макет. У широкому розумінні модель визначають як будь-який образ (розумовий або
умовний: опис, схема, креслення, графік, план, карта тощо) деякого об’єкта, процесу чи явища. Або в
широкому значенні під терміном модель розуміють «будь-який аналог певного об’єкта, процесу,
явища («оригіналу» даної моделі), що використовується як його «замінник»). Також модель
визначається як фізичне, математичне або інше зображення системи, об’єкта, явища або процесу.
С. Гончаренко зазначає, що «під моделлю слід розуміти штучну систему елементів, яка з
певною точністю відображає деякі властивості, сторони, зв’язки об’єкта, що досліджується».
В. Штофф пропонує таке визначення: «Під моделлю розуміється така уявна або матеріально-
реалізована система, яка, відображаючи і відтворюючи об’єкт, здатна заміщати його так, що її
вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт».
Аналіз педагогічної літератури показав, що термін «моделювання» використовується в двох
значеннях: в значенні теорії та в значенні об’єкта (або процесу як окремого випадку об’єкта), що
цією теорією відображається. Модель сприяє науковому поясненню й управлінню різноманітними
процесами, оскільки вона є етапом створення теорії. В зв’язку з цим створюються різноманітні
педагогічні, психологічні, комунікаційні моделі. Є різні класифікації моделей, які за способом
подання поділяються на абстрактні і реальні. Абстрактні моделі включають віртуальні (уявні) і
реальні моделі.
В. Биков вважає, що віртуальні моделі можуть подаватися у вигляді наочних моделей за
допомогою графічних образів і зображень. «Віртуальна модель – це модель, що є відображенням
ідеального уявлення людини про навколишній світ, який фіксується в свідомості людини за
допомогою думок і образів».
Вчений вважає, що розвиток ІКТ, використання комп’ютерів у навчальному процесі
спонукали до розвитку та використання комп’ютерного моделювання та визначає його як реалізацію
моделі за допомогою комп’ютера. Моделювання є найбільш адекватним сучасним вимогам до
системи освіти методом використання комп’ютерів у навчальному процесі, який зумовлює
інтерактивні методи навчальної діяльності.
Проведений аналіз літератури, інтернет-джерел та власний педагогічний досвід показали, що
використання комп’ютерного моделювання у педагогічних ВНЗ може здійснюватися за двома
варіантами:
1. Дослідження явищ, об’єктів на основі готових моделей.
2. Побудова моделей самими студентами.
Тема моделювання є наскрізною для багатьох змістовних ліній курсу інформатики. Це
алгоритмізація та програмування, інформаційні системи, технологія комп’ютерного моделювання.
Моделювання дозволяє сформулювати модель досліджуваної комп’ютерної технології у вигляді
алгоритму виконання; надає моделі об’єктів, процесів, явищ, на прикладі яких вивчаються розглянуті
технології (математична і обчислювальна моделі, фізичні моделі, подібні моделі, різні види
інформаційних моделей та ін.). Тому елементи моделювання (приклади моделей та визначення,
пов’язані з моделюванням, етапи дослідження моделі як алгоритм розв’язання будь-якої задачі,
алгоритм застосування комп’ютерних технологій для викладання того чи іншого етапу
моделювання) повинні вводитися в різних курсах з вивчення інформатики за необхідністю
використання для вивчення змісту цих курсів.
Важливими для нашого дослідження є роботи О. Безносюка, В. Гусєва, М. Нещадима та П.
Образцова, у яких зазначається, що найбільш актуальними інноваціями, на наш погляд, є ІКТ,
застосування яких ґрунтується на таких положеннях:
− орієнтація цілей освіти у педагогічних ВНЗ на розвиток особистості та її здібностей до
військово-професійної, соціально-інноваційної та науковотехнічної діяльності;
− оновлення змістовного компоненту підготовки майбутніх педагогів;
− оптимізація навчально-виховного процесу у педагогічних ВНЗ, його направленість на
досягнення мети підготовки педагогів з оптимальними затратами сил суб’єктів цього процесу,
коштів, ресурсів і одночасним досягненням високої якості їх знань, умінь та навичок професійної
діяльності;
− зміщення акцентів з процесу викладання, особливо на старших курсах, на процес
самостійного навчання студентів, засвоєння ними знань і досвіду під керівництвом викладача на
основі збільшення аудиторної та позааудиторної самостійної роботи, що дозволить майбутнім
фахівцям пожежно-рятувальної служби разом з професорсько-викладацьким складом брати участь в
діяльності провідних наукових військово-технічних шкіл, а навчання зробити творчим процесом.
До числа інноваційних технологій навчання також відноситься технологія імітаційного
моделювання, в процесі використання якої відбувається формування професійних якостей фахівців
через занурення в конкретну ситуацію, змодельовану в навчальних цілях. Імітаційне моделювання
(англ. simulation) – вид моделювання процесів у досліджуваній системі з відтворенням її вхідних
сигналів (параметрів) і одержання кількісних і якісних характеристик її функціонування.
Головною особливістю сутності імітаційного моделювання є його ігровий характер, що
переважно здійснюється за рахунок наявності різноманітних ролей. У процесі рольової взаємодії
відбувається розв’язання навчальних і змодельованих практичних завдань, обмін цінностями,
знаннями, вміннями, під час яких відбувається реалізація конкретних педагогічних завдань.

4. Види інтерактивного навчання

Інтерактивні методи навчання мають ряд особливостей, які потрібно враховувати в реальній
навчальній діяльності. По-перше, активна взаємодія учасників освітнього процесу. В даному випадку
взаємодія розуміється як
«стосунки між людьми, коли вони в процесі вирішення спільних завдань, впливаючи один на одного,
доповнюють один одного, успішно вирішують ці завдання». При цьому «відбуваються зміни в
кожному з цих суб’єктів, і в тих об’єктах, на яких спрямована взаємодія». По-друге, використання
інтерактивних методів навчання передбачає наступну логіку навчальної діяльності: мотивація –
формування нового досвіду – його усвідомлення через застосування – рефлексія. Формування нового
досвіду здійснюється з урахуванням вже наявного, створення проблемних діалогічних ситуацій, які
утворюються на основі суперечностей, що виникають, народження нових пізнавальних мотивів та
інтересів. По-третє, інтерактивні методи характеризує робота в малих групах на основі кооперації та
співпраці. По-четверте, інтерактивні методи навчання засновані на ігрових формах навчання, при
яких проявляється акумуляція і передача соціального досвіду, створюються умови для більш повної
реалізації особистості тих, хто навчається.
Спроби класифікації інтерактивних методів навчання різними науковцями трактуються по
різному, це: Л. Н. Вавилова, Т.Н. Добриніна, Е.Я. Голант, О. А. Голубкова, В. В. Гузєв та інші.
Розглядаючи різні класифікації інтерактивних методів, потрібно відмітити ряд проблем: по-
перше, ще досі не було виявлено жодної повної класифікації інтерактивних методів навчання. По-
друге, нема чіткого розмежування між інтерактивними та активними методами навчання, одні і ті ж
види відносять як до активних, так і до інтерактивних. По-третє, наявні класифікації інтерактивних
методів навчання не відбивають такої особистісної функції, як самореалізація.
Г.С. Харханова класифікує інтерактивні методи на основі формування мотивації
конфлікту на три групи, в залежності від спектра можливостей інтерактивні методи навчання з
широким, середнім і вузьким спектром можливостей.
Е. Я. Голант вперше класифікує методи навчання за мірою включеності тих, хто навчається в
навчальну діяльність. Пасивні методи навчання називаються нею «нетрудові методи готових знань»,
активні методи –
«інтенсивні, активно-трудові».
В.В. Ніколін, Г.С. Кулініч класифікують ігрові інтерактивні методи навчання в географічній
освіті за функціями: ігри з правилами (настільні, рухливі, комп’ютерні ); творчі ігри (ролеві, ігри-
змагання, комп’ютерні). За дидактичними цілями виділяють ігри, спрямовані на вивчення нового
матеріалу; ігри, спрямовані на перевірку знань; ігри, метою яких є закріплення і узагальнення
пройденого матеріалу.
О.А. Голубкова, А.Ю. Прилепо класифікують інтерактивні методи навчання на основі їх
комунікативних функцій, розділяючи їх на 3 групи: дискусійні методи (діалог, групова дискусія,
припрацювання та аналіз життєвих ситуації); ігрові методи (дидактичні ігри, творчі ігри, в тому
числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри, контрігри); психологічні група
інтерактивних методів (сенситивний і комунікаційний тренінг, емпатія).
Т. С. Паніна, Л. Н. Вавилова класифікують інтерактивні методи навчання на три групи :
дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові (дидактичні творчі ігри, в
тому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри); тренінгові (комунікативні тренінги,
тренінги сензитивності).
Нажаль, ні одна із цих класифікацій не відбиває такої особистісної функції, як самореалізація
особистості. Тому була вжита спроба систематизувати інтерактивні методи навчання в контексті
самореалізації особистості тих, хто навчається. Отже всі інтерактивні методи навчання вчені
пропонують розділити на три великі групи на основі середовищ взаємодії: учень – учень – вчитель,
учень – комп’ютер – вчитель, учень – навчальний підручник – вчитель.
В середовищі «учень – учень – вчитель» пропонують виділити ігрові та неігрові інтерактивні
методи навчання.
Ігрові інтерактивні методи навчання включають: імітаційні методи, до яких відносяться
:ролеві ігри, що підрозділяються на ігри-драматизації і ролеві дискусії; навчальні ділові ігри, що
включають операційні та імітаційні ділові ігри. Неімітаційні ігрові інтерактивні методи навчання
представлені: дослідницькими діловими іграми; кейс-методами; проектними методами;
організаційно-діяльнісними іграми (організаційно-розумові, моделюючі, проектні гри); аналізом
конкретних ситуацій (аналіз мікроситуацій, аналіз ситуацій-ілюстрацій, аналіз ситуацій-проблем,
розбір і обговорення конкретного матеріалу, вивчення передового досвіду і обмін знаннями);
тренінговими методами (тренінг сенситивності, комунікативний тренінг, відеотренінг).
Неігрові інтерактивні методи навчання представлені методами діалогічної взаємодії: дебати,
диспути, відкриті форуми, різні види дискусій ((«Круглий стіл», проблемна дискусія, експрес-
дискусія, «Акваріум»,
«Ліберальний клуб», текстова дискусія). А також методами автентичного оцінювання
досягнень учнів (портфоліо).
Імітаційні методи активного навчання
Розглянемо класифікацію методів активного навчання для ВУЗу запропоновану А.М.
Смолкіним. Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто форми проведення занять, у
яких навчльно-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності. Імітаційні
методи діляться на ігрові й неігрові. До ігрового ставляться проведення ділових ігор, ігрового
проектування й т.п., а до неігрових - аналіз конкретних ситуацій, рішення ситуаційних завдань й
інших. Схематично дану класифікацію можна представити в такий спосіб.

5. Порівняльний аналіз традиційних та інтерактивних технологій навчання

 КОМПОНЕНТИ ТРАДИЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ

Цільовий Передавання знань через Розвиток студента як суб’єкта

компонент викладання навчальної інформації навчальної діяльності, створення умов
без залучення до активної для активного опанування знань та
навчально- пізнавальної реалізації творчого потенціалу.
діяльності
студентів.
Мотиваційний Перевага зовнішньої мотивації. Глибока внутрішня мотивація та
компонент мотивація спільної
діяльності.
Змістовий Репродуктивне засвоєння Самостійний пошук та
компонент матеріалу. опанування знань.

Операційно- Перевага методів усного Інтерактивні методи: рольова гра,

діяльнісний викладання: лекції, бесіди, методи
компонент ілюстрацій і демонстрацій,
репродуктивні методи.
Контрольно- Викладач контролює
регулюючий обсяг вивчення матеріалу, час і
компонент процес навчання.
Зворотного зв’язку з студентами
немає.
Викладач −«джерело» знань.
Оцінно- Є чіткі критерії для
результативний контролю знань
компонент педагогом. Але оцінка є
формальний показник
результату навчання,
оскільки не враховує
реального рівня розвитку.
Ті, хто вчаться, не можуть
контролювати й
оцінювати.
«акваріум», «мікрофон»
«мозковий штурм», дискусія, та ін.
Контроль викладача за обсягом
матеріалу, що вивчається,
відбувається У процесі навчання.
Зворотний зв’язок з студентами є
постійний.
Викладач є організатор навчального
процесу,
консультант та фасилітатор (забезпечує
групову комунікацію)
Оцінка викладача
формується
на основі врахування
активності
кожного студента,
докладених
ним зусиль, способу
спілкування, вміння
співпрацювати.

6. Інтерактивні технології в лекційно-семінарській формі навчання

Інтерактивне навчання – це спiвнавчання, взаємонавчання, навчання, занурене у
спілкування, діалогове навчання, де i студент, i викладач є рівноправними, рівнозначними
суб’єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують iз приводу того, що вони знають,
вміють і здійснюють.
Використання інтерактивних методів під час лекції є ефективними засобами активізації
навчально-пізнавальної діяльності студентів, що спрямовані на розвиток у майбутніх фахівців
самостійного мислення, формування творчих умінь нестандартного розв'язання певних професійних
проблем з метою вдосконалення навичок професійного спілкування. У процесі підготовки майбутніх
соціальних працівників на лекціях ми використовуємо такі методичні засоби інтерактивних
технологій, які дають змогу проводити наступні види лекційних занять.
 Лекції-бесіди (“діалог з аудиторією”) є найбільш поширеною і простою формою активного
залучення студентів до навчального процесу за допомогою постановки запитань, що носять не
контролюючий, а інформаційцний характер, тобто спрямовуються на визначення рівня
поінформованості студентів з матеріалом лекції, готовності до сприйняття нового матеріалу,
актуалізації знань, необхідних для його розуміння.
З метою активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів на початку лекції-бесіди
використовують такі інтерактивні методи, як інтелектуальна розминка у формі обміну думками,
експрес-опитування, сократична бесіда, що дає змогу виявити певні прогалини у знаннях студентів.
Іншими засобами інтерактивного навчання на лекціях-бесідах є використання методу
“Логічний ланцюжок”, коли студенти у ході діалогу виявляють своє розуміння певних понять,
розширюють його у процесі отримання нової наукової інформації на лекції, встановлюють логічні
взаємозв'язки між новими і усталеними поняттями та рефлексують свій рівень засвоєння нового
матеріалу.
Проблемна лекція. Актуальність використання проблемних лекцій ґрунтується на тому, що
основними умовами успішного навчання є проблемність навчального матеріалу, активність студента,
зв'язок навчання з життям, працею, на що звертається увага в праці Г.Селевка та в іншій
енциклопедичній літературі. У проблемній лекції, зважаючи на високий рівень підготовленості
студентів, використовуються проблемні запитання, тому такі лекції часто наближаються до
дослідницької діяльності. Проблемність лекції досягається послідовним створенням проблемної
ситуації певної трудності, яку студенти не в змозі подолати за допомогою наявних знань, а тому
мотивується посилена навчально-пізнавальна активність і діяльність у напрямку отримання нових
знань, що вивчаються на лекції і становлять інтерес для майбутньої професійної діяльності.
Методичними особливостями проблемної лекції є проблемний виклад матеріалу, евристична
бесіда, проблемні демонстрації, мисленнєвий проблемний експеримент, проблемні завдання та їх
вирішення тощо.
Такі лекції ґрунтуються на основі різних видів діалогу: внутрішнього (самостійне
обмірковування студентом навчальної проблеми), який спонукає для переходу після завершення
лекції до так званого “діалогу культур” (аналізу та порівняння шляхів вирішення визначеної
проблеми різними вченими, авторами монографій, підручників, дисертаційних досліджень і власного
бачення розв'язання проблемних задач) і зовнішнього діалогу, який є основою лекції-дискусії.
Лекція-дискусія передбачає активний обмін думками в інтервалах між логічними розділами
лекції. Оскільки лекції-дискусії, дебати є вищим рівнем проблемних лекцій, то вони, зазвичай,
доповнюються системою проблемних семінарів, ділових ігор, самостійної роботи, що також є
методичними засобами інтерактивних технологій навчання.
Лекція-аналіз конкретної ситуації передбачає використння дискусійної діалогічної взаємодії,
але предметом обговорення є не окреме питання, а певні ситуації (професійна, соціальна, ділова
тощо). Створення проблемної ситуації на основі фактів із реального життя - особливість навчання за
допомогою аналізу конкретних ситуацій - кейс-стаді (case-study) - методу, розробленого в
Гарвардському університеті. Основними засобами використання інтерактивного методу “аналіз
конкретних ситуацій” на лекціях є банк кейсів, що ілюструють проблему, шляхи її вирішення або
концепцію в цілому, відеокліпи, методичні рекомендації з їх використання, питання для
обговорення, завдання студентам для подальшої самостійної роботи, дидактичні матеріали в
допомогу викладачу тощо. Кейс-метод дає змогу встановити оптимальне співвідношення
теоретичного і практичного аспектів навчання, тому його доцільно використовувати як під час
лекції, так і на семінарських заняттях.
Лекція-консультація використовується під час вивчення теми суто практичного характеру, або
на підсумкових заняттях, коли викладач майже половину тривалості лекції може приділити для
відповідей на запитання студентів.
Лекцію-прес-конференцію здебільшого проводять разом з фахівцями юридичних служб за
наперед визначеними проблемами для обговорення. Студенти заздалегідь готують запитання, що
стосуються теми лекційного матеріалу і профілю роботи запрошених соціальних працівників.
Лекція із заздалегідь запланованими помилками передбачає закладання в її зміст певної
кількості помилок змістового, методичного і поведінкового характеру. Завдання студентів полягає в
тому, щоб під час лекції виявити ці помилки, занотувати їх і оголосити в кінці заняття. Такі лекції
носять емоційний характер, сприяють створенню атмосфери довірливості та співробітництва
викладача і студентів, значно підвищують інтерес останніх до дисципліни, яка вивчається.
Другою складовою лекційно-семінарської форми навчання у вищій школі є семінари (від лат.
seminarium - розсадник), які спочатку були формою обговорення наукових проблем ученими певної
галузі знань. У давньогрецьких та римських школах їх сутність полягала в поєднанні диспутів,
повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів, що допомагало відпрацьовувати вміння
доводити і переконувати.
Основна мета семінарських занять у вищій школі - це активізація студентів до самостійного
набуття знань, умінь і навичок, оволодіння методами аналізу явищ і проблем, формування навичок
самоосвіти студентів, сприяння поглибленому засвоєнню майбутніми фахівцями найбільш складних
питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення матеріалу.
Отже основою семінарських занять є інтерактивна діалогічна взаємодія, а не репродуктивне
відтворення лекційного матеріалу.
Використання методичних засобів інтерактивних технологій на семінарах дає змогу
проводити їх у формі дискусії, групового дослідження, взаємонавчання. Семінарське заняття багато в
чому подібне до бесіди. Однак проблеми теоретичного і практичного характеру обговорюються
більш ґрунтовно і всебічно. Це колективний пошук певної навчальної проблеми і шляхів її
ефективного розв'язання. Учасники заняття аналізують проблему, виявляють причинно-наслідкові
зв'язки, висувають шляхи її оптимального вирішення, відповідають на запитання і дискутують. Отже
семінар є творчим поєднанням бесіди і дискусії на більш високому методичному, науковому і
теоретичному рівні, що передбачає відповідну підготовленість студентів.
Семінар-дискусія, проводиться під час вивчення технологій правової роботи з різними
групами клієнтів, передбачає підтримання діалогічного спілкування студентів, під час якого
відбувається формування практичного досвіду обговорення та розв'язання теоретичних проблем,
теоретико-практичного мислення майбутнього фахівця. Семінари-дискусії проводяться у вигляді
рольових ігор, або в ході використання таких інтерактивних методів, як “Акваріум”, “Фокус-група”
для обговорення моделі професійної діяльності.
Семінар-дослідження доцільно використовувати для аналізу актуальних теоретичних і
практичних проблем з використанням ігрових методик, тренінгових вправ для формування
методологічного мислення, вироблення навичок і вмінь продуктивної розумової діяльності.
Висвітлення окремих видів інтерактивних лекцій і семінарських занять дає змогу зазначити,
що використання засобів інтерактивних технологій у підготовці фахівців у вищій школі відповідає
таким принципам оновлення освіти, як інноваційність у поєднанні з традиційністю, особистісно-
орієнтований підхід до студента, варіативність форм і методів навчаннятощо.

7. Використання коучингу в навчальному процесі.

Коучинг (англ. сoaching – навчання, тренування) – метод консультування і тренінгу,

відрізняється від класичного тренінгу і класичного консультування тим, що коуч не дає жорстких
порад, а шукає спільне рішення.
У перекладі з англійської «сoaching» – «тренерство, надихання, наставляння», а слово «сoach»
– приватний педагог, тренер, інструктор.
Слово «коуч» – далеко не нове. Воно має угорське походження і закріпилося в Англії у XVI
столітті. В той час воно означало віз, карету. Тут проглядається одна з глибоких аналогій терміна –
«те, що швидко доставляє до мети і допомагає рухатися». Пізніше, у другій половині XIX століття,
англійські студенти називали цим терміном приватних репетиторів.
Основними цілями коучингової діяльності є:
– розкриття внутрішнього потенціалу особистості студента;
– розвиток особистості через делегування відповідальності;
– досягнення високого рівня відповідальності в усіх учасників коучінгу. До принципів
коучингу належать:
– принцип усвідомлення та відповідальності;
 – принцип єдності та взаємодії;
– принцип гнучкості;
– принцип партнерства;
– принцип ієрархічності розвитку.
Виокремлюють 2 основних напрями використання коучингу в системі освіти:
1. Супровід учнів під час освітнього процесу (здебільшого у вищій школі та післядипломній
освіті). Наприклад, коучинг широко використовується у бізнес-школах у програмах. Індивідуальна
робота з професійним коучем підтримує самостійну розробку і реалізацію плану персонального
розвитку студента, його кар’єрного просування. Така програма є гнучкою і складається під потреби
конкретного студента.
2. Підтримка управлінської діяльності та організаційних змін у освітніх закладах всіх
типів. Такі зміни останнім часом стають неперервними, тому використання коучингу дозволяє
вибудувати їх як цілеспрямовано організований процес.
Фахівець з психології освіти дорослих Д. Колб, автор циклічної чотирьохступеневої
емпіричної моделі процесу навчання та засвоєння нової інформації (Experiential Learning Model),
вважає, що існує чотири стадії циклу навчання за допомогою досвіду: етап конкретного досвіду, етап
рефлективного спостереження, етап абстрактної концептуалізації, етап активного
експериментування. Перший етап характеризується тим, що ті, хто навчаються, тяжіють до
використання конкретного особистого досвіду або здобувають його у просторі освітнього процесу,
організованого коучем. Другий етап створює умови для критичного осмислення, рефлексивного
спостереження за набуттям досвіду та обговорення цих питань з іншими. На етапі абстрактної
концептуалізації учні отримують можливість конструювати та прирощувати знання, результатом
чого стають висновки, зроблені завдяки спільній роботі. Для заключного етапу цього циклу важлива
перевірка набутого практикою, що може стати новим циклом навчання. Стадія активного
експериментування може відбутися як частина подальшої освіти або професійного зростання, що
підкреслює практичну значущіть коучингу в освіті.
Переваги коучингу в процесі вдосконалення готовності вчителів до роботи з обдарованими
учнями, які полягають у нижченаведених характеристиках.
1. Технологія коучингу забезпечує удосконалення готовності педагога до роботи з
обдарованими учнями та надає в розпорядження вчителя методи і навички, використання яких
дозволить в конкретній ситуації самостійно знаходити потрібні, раціональні рішення, обирати
оптимальні для обдарованої дитини педагогічні технології.
2. Технологія коучингу забезпечує високий рівень готовності, оскільки надійно адаптує
особистість вчителя до особливостей роботи з обдарованими учнями.
3. Коучинг – технологія формування не лише поточного рівня готовності вчителів до
роботи з обдарованими учнями, а й «перспективної готовності», оскільки вона спрямована на
мобілізацію внутрішніх ресурсів педагога, розвиває його навички роботи з різними видами
обдарувань, сприяє освоєнню інноваційних технологій навчання і виховання обдарованих учнів,
отримання результату через високу мотивацію до роботи з обдарованими учнями, вивільнення
креативних ресурсів та підвищення відповідальності за результат.
4. Особливістю коучингу як технології формування готовності вчителів до роботи з
обдарованими учнями є можливість використання вчителем елементів коучингу в якості педагогічної
технології навчання і виховання обдарованих школярів.
5. Впровадження технології коучингу в порівнянні з іншими технологіями формування
готовності педагогів до роботи з обдарованими учнями не має обмежень на застосування з
учителями будь-якого фаху, на будь-якому рівні сформованості готовності до роботи з обдарованими
учнями і може бути використана як універсальний інструмент удосконалення професійної
кваліфікації педагога.
Педагоги виокремлюють у контексті освіти такі методи коучингу:
– метод конкретних ситуацій, в основі якого лежить твердження, що шлях до
вдосконалення власних знань можна прокласти лише через розгляд, вивчення та обговорення
конкретних проблемних ситуацій;
– в основі методу емоційного стимулювання навчання лежить принцип формування
пізнавального інтересу шляхом створення позитивних емоцій до запропонованого виду діяльності,
підвищення зацікавленості та мотивації до навчального процесу;
– метод створення ситуації пізнавальної дискусії є дієвим методом активізації навчання,
адже в дискусії народжується істина, а пошук істини завжди викликає посилену зацікавленість
темою;
– «мозаїка» – метод розподілу обов’язків у студентській групі, коли розподіл здійснють
самі студенти. Такий вид діяльності змушує студентів самостійно, без допомоги викладача-коуча
розподіляти обов’язки в групі та нести за цей розподіл відповідальність;
– метод проектів є методом, що виводить діяльність студентів на новий, навчально-
науковий рівень. На цьому рівні кожен зі студентів здійснює значний обсяг самостійної роботи та
навчається самоконтролю, що сприяє самоосвіті студентів

8. Здійснення інтерактивного навчання на основі використання інформаційно-

комунікаційних технологій.
Під інтерактивністю в традиційному навчальному процесі зазвичай
розуміють взаємодію суб’єктів навчання за допомогою безпосереднього контакту. В навчанні із
застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій інтерактивність – це можливість користувача
активно взаємодіяти з носієм інформації, на власний розсуд здійснювати її відбір, змінювати темп
подання матеріалу. Як відомо, найвищий рівень інтерактивності мають електронні засоби доставки
інформації або ІКТ.
Як зазначає І. Роберт, інтерактивне навчання передбачає навчання на основі здійснення
прямого та зворотного зв’язку між студентами та викладачами; забезпечення технологічного доступу
до навчальної інформації з використанням інтерактивної технології, адаптації системи навчання до
індивідуальних особливостей студентів, реалізація спілкування; можливості керування навчальною
діяльністю студентів.
Інтерактивність має різні форми реалізації :
− взаємодія між учасниками навчального процесу за допомогою різних видів електронного
зв’язку (зворотний зв’язок);
− створення за допомогою запропонованих компонентів (шаблони, форми, графічні
малюнки і т. ін.) навчальних програмних засобів (НПЗ) або будь-якого власного продукту – тести,
карти, таблиці і т. ін.;
− активна дія студентів із оволодіння змістом НПЗ, та їх часткова зміна;
− вплив на студентів, на процес і порядок виконання завдань, тестів
НПЗ;
− здійснення самоконтролю/контролю за виконанням завдань за
допомогою запропонованих форм відповідей: введення вибіркових відповідей, обчислення
відповідей, графічної інформації, аналітичних виразів у довільній формі запису.
Інтерактивність, будучи ключовою властивістю ІКТ у навчальному процесі, сприяє, в свою
чергу, реалізації інших дидактичних властивостей ІКТ:
− комунікативності – можливості комутації інформації за допомогою різних видів
електронного зв’язку – форуму, чату, телеконференції, дошки оголошень, Skype і т. ін.;
− адаптивності – можливості підтримки сприятливих умов процесу навчання, організацію
демонстрацій, самостійних робіт, наступність знань;
− продуктивності – можливості зміни або доповнення інформації;
креативності – можливості створювати що-небудь або знаходити вирішення проблеми на
основі запропонованого матеріалу.
Виходячи з цього, можна сказати, що є декілька видів інтерактивності в навчальному процесі:
− інтерактивність зворотного зв’язку забезпечує можливість поставити питання, що
цікавить, і одержати відповідь або проконтролювати процес засвоєння матеріалу
− часова інтерактивність дозволяє самостійно визначати початок, тривалість процесу
навчання і швидкість просування за навчальним матеріалом;
− порядкова інтерактивність дозволяє студенту вільно визначати черговість використання
фрагментів інформації;
 − змістовна інтерактивність дає можливість студенту змінювати, доповнювати або ж
зменшувати обсяг змістовної інформації;
− творча інтерактивність проявляється у створенні студентами власного продукту
креативної діяльності: Веб-проект, власний Веб-сайт, електронні тести, вправи і т.ін.
Застосування ІКТ, скажімо, таких, як чат, телеконференція, форум, з метою
забезпечення взаємодії учасників навчального процесу сприятиме:
− розвитку комунікативних навичок;
− розвитку особистості та її творчого потенціалу;
− розвитку навичок співпраці в колективі;
− ефективності пізнання;
− створенню позитивної емоційної атмосфери;
− розвитку особистих здібностей;
− взаємообміну цінностями.
− Характеристика видів навчальної інтерактивності
−
Вид Форми Способи реалізації Технічна
інтерактивності взаємодії основа взаємодії
Інтерактивність Студент ↔ Можливість Програмна
зворотного зв’язку комп’ютер проконтролювати оболонка
першого рівня процес засвоєння навчального
матеріалу, поставити закладу; Веб-
запитання, одержати технології
відповідь
Інтерактивність Студент ↔ Можливість Інформаційно-
зворотного зв’язку комп’ютер ↔ проконтролювати комунікаційні
другого рівня викладач процес засвоєння технології
матеріалу, поставити
запитання, одержати
вичерпну
консультацію і
рекомендації
Тимчасова Студент ↔ Можливість Програмна
інтерактивність комп’ютер визначення оболонка
тривалості засвоєння навчального
матеріалу закладу; Веб-
технології
Порядкова Студент ↔ Можливість Програмна
Інтерактивність комп’ютер визначення оболонка
черговості навчального
фрагментів інформації закладу; Веб-
технології
Змістовна Студент ↔ Можливість Програмна
інтерактивність комп’ютер змінювати, оболонка
Студент ↔ доповнювати або навчального
комп’ютер ↔ зменшувати обсяг закладу; Веб-
викладач матеріалу технології; ІКТ
 Творча Студент ↔ Можливість Програмна
інтерактивність комп’ютер створення власного оболонка
продукту навчальної навчального
Студент ↔ діяльності на основі закладу; Веб-
комп’ютер ↔ запропонованих технології;
викладач елементів інформаційно-
комунікаційні
технології

9 Комплексне застосування інтерактивних засобів навчання

Під комплексним застосуванням інтерактивних методів та засобів пропонується розуміти
спрямовану на вирішення цілісної дидактичної задачі систему планомірних педагогічних впливів на
студентів, здійснюваних викладачем з використанням спеціальної взаємообумовленості поєднання
комп’ютерних та інформаційних засобів на протязі всього процесу навчання, які забезпечують
оптимальне досягнення навчальних цілей.
Основними сферами використання комплексу інтерактивних інформаційних технологій
можуть бути:
‒ демонстрація важкодоступних для безпосереднього спостереження процесів і явищ за
допомогою математичних і фізичних моделей (віртуальна лабораторія);
‒ дослідження об’єктів, процесів і явищ на різних видах практичних
занять і в процесі підготовки до занять (імітаційна гра);
‒ рішення задач проектування (геоінформаційна система);
‒ формування навичок і умінь різного характеру, всебічне забезпечення ігрових форм
занять (рольова гра);
‒ самостійна робота студентів без реєстрації їх діяльності з метою вивчення навчального
матеріалу і самоконтролю отриманих знань та інш.
Зазначені методи та засоби можуть застосовуватися як по одному так і в поєднанні залежно
від рівня дидактичної задачі, але найбільш ефективне їх комплексне використання.
Ефективним методом комплексного вирішення педагогічних завдань, на наш погляд, є
навчальні ділові ігри. Ділова гра дозволяє сформувати, розвинути не тільки професійні компетенції,
а також і затребувані сучасними роботодавцями нарівні з ними універсальні компетенції, до яких
відносяться здатність самостійно вирішувати проблеми і застосовувати знання на практиці,
здатність швидко адаптуватися до нових ситуацій та працювати в команді і т.д
Комплексне застосування інтерактивних методів та засобів сприяє підвищенню
ефективності та якості навчального процесу студентів ВНЗ:
‒ підвищується мотивація навчання за рахунок комп’ютерної візуалізації досліджуваних
об’єктів, явищ, керування досліджуваними об’єктами, ситуацією, можливості самостійного вибору
форм і методів навчання, вкраплення ігрових ситуацій у навчальний процес;
‒ відбувається активізація пізнавальної діяльності та формується пізнавальний інтерес;
‒ має місце оптимізація процесу пошуку новітньої наглядної інформації;
‒ розширюється сфера самостійної діяльності студентів за рахунок організації
різноманітних видів навчальної діяльності (експериментально- дослідницької, навчально-ігрової,
інформаційно-навчальної), у тому числі  індивідуальної, на кожному робочому місці, групової,
колективної;
‒ формується інформаційна культура та вміння здійснювати обробку інформації,
виконувати моделювання та діяти у нестандартних чи навіть критичних ситуаціях.

10. Проблема активізації навчання та які є шляхи її розв’язування

Проблемні методи навчання є ефективними засобами активізації пізнавальної діяльності
учнів. Вони сприяють інтелектуальному розвитку учнів і водночас формують світогляд, моральні та
емоційні риси особистості.
 Проблемно-пошукове навчання зближує процес навчання з науковим пізнанням, розвиває
творче мислення. Застосування певних прийомів активізації і підвищення ефективності навчання і
становить особливості різних активних методів. До їх числа відносяться:
- проблемна лекція, лекція вдвох (читання лекції двома викладача м і);
- групова робота (робота в парах або малих групах);
- ділова гра - імітація ситуацій, що моделюють професійну діяльність шляхом гри за заданими
правилами;
- драматизація;
- мозковий штурм - активізація розумових процесів шляхом спільного пошуку вирішення
важкої проблеми;
- метод аналізу конкретних ситуацій, ситуаційних завдань;
- дискусія;
 - рольова гра;
- психотехнічна гра і тренінг.

11. Приклади активних технологій навчання.

 Активні методи навчання

Неімітаційні Імітаційні

ігрові неігрові

Інтелектуальна розминка (експрес- Ділові ігри, метод Метод кейса,

опитування); розігрування ролей, рішення ситуаційних
навчальна дискусія; ігрове завдань, індиви-
мозковий штурм; проектування, дуальний тех-
«групи, що дзижчать»; індивідуальний нологічний тренін
синдикат; ігровий тренінг на
самостійна робота з ЕОМ.
літературою;                                    
використання навчальних і
контролюючих машинних програм;
активно-групові консультації;
олімпіади;
учнівські наукові конференції;
тестування

12. Схарактеризувати інтерактивне навчання, навести приклади здійснення інт.навч.

Інтерактивні методи – це активні методи навчання, які орієнтовані на більш широку взаємодію
учнів не тільки із учителем, але й один з одним і на домінування активності й самостійності учнів у
процесі навчання. Місце вчителя в інтерактивних уроках зводиться до спрямування діяльності учнів
на досягнення цілей уроку.
Назва Зміст Мета й сфера застосування
методу

Дискусія У ході уроку розвертається дискусія під Забезпечує більший ступінь

суцільним контролем учителя або обраного розуміння й обміну думками
лідера із класу в класі.

Мозковий Творча (креативна) дискусія, що Творчий підхід. Безліч нових

штурм проводиться для того, щоб одержати ідей. Прийняття рішень.
якнайбільше ідей рішення якоїсь проблеми Групове навчання й дух
суперництва.

«Групи, що Групи від двох до шісти чоловік, Комфортна обстановка для

дзижчать» обговорюють тему за короткий час. висловлення своєї думки й
налагодження зворотного
зв'язку із групою

Синдикат Повна група розбивається на підгрупи, у Використається, коли

яких проходять обговорення й рішення
проблеми, виконання завдання. Потім повна
група знову збирається й вислухує думки
підгруп
бажано одержати різні думки
або методи. Метод зручний
для спостереження за
поведінкою у малих групах
(відносини, лідерство,
 прийняття рішень).

Метод кейса Клас ділиться на групи. Групам Групове рішення проблем,

пропонується інформація, заснована на які ілюструють практичну
реальних або вигаданих фактах. Групи дію підходів і концепцій
повинні її детально проаналізувати й
виробити рішення.

13. Характеристика методів інтерактивного навчання

Див пит. 2,4,12

14. Хар-ка аналого-резистивної дошки та умови її використання.

Сенсорна аналого-резистивна технологія. Аналогово-резистивна дошка покрита зносостійким

поліефірним пластиком з матовою поверхнею й широким кутом розсіювання світла. Поверхня
досить м’яка, щоб небагато прогинатися при натисканні. Всередині розміщені дві пластини з
гнучкого резистивного матеріалу, що розділені повітряним проміжком. Цей прошарок утворюється
завдяки тому, що поверхня однієї резистивної пластини покрита великою кількістю мініатюрних
ізолюючих виступів. У випадку дошок зворотної проекції резистивні шари виготовляються з
прозорого матеріалу – оксиду індію й олова. Роздільна здатність аналого-резистивної інтерактивної
дошки вимірюється тисячами точок по горизонталі та вертикалі. Широко розповсюдженими
інтерактивними дошками є SMARTboard канадської компанії SMART Technologies і Webster
американської фірми PolyVision.
Практика показує, що в цілому реакція інтерактивної системи достатньо оперативна для
більшості освітніх завдань. Для роботи з сенсорною аналого-резистивною дошкою не обов’язково
мати спеціальні маркери, можна користуватися пальцем або указкою. Хоча в аналого-резистивних
дошках застосовують м’яку багатошарову структуру, вони працюють протягом багатьох років не
втрачаючи якості та надійності. Головна загроза для поверхні – випадкове застосування фломастерів,
після чого пластик важко відмити. Окрім того, викладач і студенти (учні) біля дошки мають бути
уважними, щоб не натискати на поверхню дошки плечем, ліктем, долонею і т.п. Інтерактивні дошки,
що використовують аналого-резистивну технологію, випускають компанії Egan TeamBoard,
Interactive Technologies, PolyVision, SMART Technologies.

15. Хар-тика інфрачервоної-ультразвукової технології інтерактивних дошок, переваги та

недоліки їх використання
Ультразвукова / інфрачервона технологія. Система, запатентована під назвою eBeam,
використовує різницю в швидкості поширення світлових і звукових хвиль. Електронний маркер
випромінює одночасно і ІЧ-світло, і ультразвук. Розміщені в кутах дошки ІЧ-датчик і ультразвукові
мікрофони приймають сигнали, і вмонтована електронна система за різницею часу їх приходу
обраховує координати маркера. Швидкість видачі інформації – близько 80 пар координат в секунду.
Електронний маркер працює від батарейки, як і електронний ластик. Головний недолік
ультразвукової/інфрачервоної технології той же, що у електромагнітної та лазерної – необхідно
використовувати спеціальний електронний маркер. На випадок, коли потрібно «оцифрувати»
традиційну презентацію чи лекцію, що проводиться з використанням маркерної дошки,
пропонуються спеціальні насадки для звичайних маркерів. Інтерактивні дошки з використанням
ультразвукової/інфрачервоної технології випускають компанії Hitachi, Panasonic и ReturnStar.

16. Лазерні технології інтерактивних дошок, переваги та недоліки їх використання

Лазерна технологія інтерактивних дошок вимагала для своєї розробки ювелірного мистецтва.
В систему входять два інфрачервоних лазерних кутоміри, які розміщені зверху в кутах дошки.
Кутомір працює досить просто. Дзеркало, що обертається з постійною кутовою швидкістю
спрямовує ІЧ-промінь так, щоб він, подібно до антени радара, з однієї точки сканував всю поверхню
дошки. Промені ІЧ-лазерів відбиваються від «комірця» маркера і реєструються фотодатчиками.
Система запам’ятовує кут повороту дзеркала в момент фіксації відбитого «зайчика». Потім на основі
віддалі між кутомірами та значенні кутів вмонтований мікропроцесор обраховує координати кінчика
пера. Працювати пальцем чи звичайним маркером з лазерною інтерактивною дошкою не можна –
потрібен спеціальний маркер, який для зменшення помилок позиціонування бажано тримати
перпендикулярно до поверхні дошки. Інформація про натискання на кнопки надсилається в систему
ультразвуковим сигналом (для цього електронний маркер комплектується батарейкою) або сигналом
будь-якого другого виду. Маркери різного кольору та електронний ластик система розпізнає за
оптичними властивостями відбиваючого «комірця».
Головна перевага технології в тому, що саму дошку можна виготовити з будь-якого матеріалу,
навіть товстого сталевого листа. Принциповий недолік лазерної технології – доповідач може
випадково перекрити промінь лазера, в результаті чого процес вимірювання координат порушується.
На лазерну дошку можна вішати плакати і працювати поверх них. Виробництво лазерних
інтерактивних дошок найбільш дороге. Їх випускає компанія – PolyVision