Хмельницький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

Курсова робота

НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ
І МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ
УРОКІВ ФІЗИКИ

Підготувала
вчитель фізики
вищої категорії
Томашівської зош
І – ІІІ ступенів
Дунаєвецького району
Хмельницької області
Дубчак Валентина
Володимирівна

2008 р .
 ЗМІСТ

Вступ
Розділ І . Нетрадиційні уроки фізики і методи їх проведення .
1. Лекція .
2. Семінар .
3. Конференція .
4. Дискусія .
5. Залік .
6. Огляд знань .
7. Розслідування .
8. Інтегрований урок .
9. Наукові дослідження .
10.Мандрівка .
11.Екскурсія .
12.Есе .
13.Композиція .

Розділ ІІ. Використання рольових ігор на уроках фізики .

1. Ділова гра .
2. Суд ( рольова гра ) .
3. Казка .
4. Усний журнал .
5. Урок – теле-радіопередача .
6. Репортаж .
7. Урок – салон .
8. Дидактична гра .
9. Урок – змагання .
10.“ Брейн – ринг “ .
11.Вікторина .
12.Інтелектуальний хокей .
13.Гра “ Бізнес “ .
14.Гра “ Щасливий випадок “ .
15.“ О , щасливчик ! “.
16.“ Перший мільйон “ .
17.КВК .
18. “ Ерудит “ .
19.Дидактичне доміно .
20.“ Лото “ .

Розділ ІІІ . “ Метод проектів “ — одна із фронтальних технологій інтерактивного

навчання.

Висновки .
Список використаної літератури.
 Не сама дитина має пристосувати себе
до наших методів, а навпаки, наші методи
мають бути пристосовані до кожної дитини.
Щоб зрозуміти дитину, треба її знати і знати
шлях для впливу на її розум і почуття. Треба
зміцнювати в дитині її добру думку про себе.
“ Нова школа соціального виховання ”

Вступ
У сучасній освіті актуальним є питання оновлення навчально-виховного процесу,
який будується і відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей
дітей, зростання їх самостійності та творчої активності. Необхідно організувати
навчання відповідно до здібностей дитини, її здатності до навчання і таланту.
Завдання шкільної освіти — не тільки дати базові знання, а й навчити учнів учитися.
Формування в учнів різних прийомів розумової діяльності, вміння вчитися — завдан-
ня, які треба вирішувати на всіх етапах навчання.
Останнього часу серед учнів знизився інтерес до навчання. Школярі не вміють
вчитися і долати труднощі пізнавальної діяльності. Навчання — це нелегка праця, яка
вимагає від учнів багатьох спеціальних навичок, чимало силі волі, без чого неможливо
досягти успіху в навчанні. На друге місце потрібно поставити об'єм та складність
матеріалу, який треба засвоїти і запам'ятати.
Ще одна важлива причина небажання вчитися — убогість шкільного життя і
навчального процесу. Монотонність і одноманітність занять, діяльності вчителів,
відсутність швидкої зміни подій, яскравих вражень і нових зустрічей та необхідність
довгий час сидіти і майже не говорити — все це робить шкільне життя нудним і
невеселим. Не стимулює бажання вчитися бідність і непродуманість методики й
організації навчального процесу. Застарілість матеріальних засобів навчання
(прилади, наочність) і відсутність нових значно знижують якість уроків.
Школа відбиває в дітей бажання навчатися. Багато педагогів будують урок за
традиційною структурою, де переважають пасивні форми роботи учнів.
Учні на таких уроках швидко стомлюються не стільки від великих об'ємів
матеріалу, скільки від недосконалої технології уроку, від методичного одноманіття і
пасивності. Вони не вчаться думати самі, звикають до того, що все дається в готовому
вигляді.
Отже, назріло дуже серйозне протиріччя між фундаментальним, генеральним
становищем уроку в системі освіти і байдужістю до нього в сучасних умовах. Одним
зі шляхів подолання цього становища є особистісне спрямування навчально-
виховного процесу.
Орієнтація процесу навчання на розвиток особистості, формування його
компетенцій вимагають більш широкого використання активізуючих методик,
інтерактивних технік у навчанні фізики («мозковий штурм», дискусія у великій групі,
робота в малих групах, метод базово-перехресних груп, дебати, метод «дерево
рішень», інтерв'ю, дослідження випадків тощо), які є домінуючими під час проведення
саме нетрадиційних уроків.
Проведення нетрадиційних уроків та позакласних заходів дає можливість
доповнити і поглибити знання учнів, розвинути інтерес до предмету, формувати у них
компетенції, яких потребує сучасне життя, зокрема: соціальні (брати на себе
відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті);
полікультурні (розуміння несхожості людей, взаємоповага до їхньої мови, релігії,
культури); комунікативні (опанування усним і писемним спілкуванням); інформаційні
(уміння здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну
інформацію); саморозвитку та самоосвіти; продуктивної та творчої діяльності.
З усієї різноманітності нетрадиційних уроків в основі кожного з них лежить така
форма організації навчання, як дидактична гра, за допомогою якої можна керувати
діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним і психічним розвитком. У виборі дидак-
тичних ігор важливу роль відіграє віковий фактор. Якщо для учнів 7-8 класів
характерними є уроки-змагання, уроки-естафети, уроки-подорожі, уроки-казки,
театралізовані уроки, то для старшокласників ігри «дорослішають». Тут переважають
ділові, рольові .ігри, які реалізуються через уроки-конференції, уроки-інтерв'ю, уроки-
диспути, інтегровані уроки, уроки-суди тощо. Під час ділових, рольових ігор усі учні
зайняті серйозною роботою, яка нагадує роботу дорослих. Досвід свідчить, що така
робота подобається учням: вона надає широкий простір для самовираження, є добрим
засобом активного комплексного повторення вивченого матеріалу, удосконалює
вміння учнів виступати перед товаришами, вміти слухати тощо.
Важливою є психологічна підготовка учнів до гри. Завчасне повідомлення про
проведення гри стимулює учнів до участі у ній, викликає інтерес, спонукає до
обдумування заходів, які сприяли б успіху. У результаті поглиблюються конкретні
знання учнів, інтегруються зі знаннями з інших дисциплін, формується цілісна
система знань. Отже, головним завданням проведення дидактичних ігор є залучення
учнів до активної пошуково-творчої діяльності, мобілізація творчого потенціалу
учнів, вироблення наполегливості у досягненні поставленої мети.
Формування сучасної концепції фізичної освіти, перехід на гуманістичну
парадигму, в основі якої лежать принципи диференціації, гуманізації та гу-
манітаризації, діяльнісного підходу, стимулювало пошук активних форм і методів
навчання, які спонукають учнів до активних дій, сприяють розвитку їхніх
комунікативних навичок.
Далеко не всі учні захоплюються фізикою, не всі зацікавлені у збагаченні
фізичних знань, бо фізика їм здається надто формальною, важкою для сприймання.
Саме ці фактори змушують учителів шукати нові, більш активні форми і методи
навчання, зокрема, інтерактивні, в основі яких лежить, поряд з колективною та
індивідуальною, групова форма роботи. Групова навчальна діяльність не ізолює учнів
один від одного, а, навпаки, дає змогу реалізувати їхнє природне прагнення до
спілкування, взаємодопомоги та співпраці. Ефективність групової навчальної
діяльності підвищується, якщо її поєднати з дидактичною грою. Ці форми та методи
яскраво проявляються при проведенні нетрадиційних уроків.
 Нетрадиційні (нестандартні) уроки — це імпровізоване, але добре продумане
заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвиваючим
та виховним ефектами.
Урок, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихованців,
створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з учителем. До
таких уроків слід готуватись особливо ретельно, а тому нетрадиційні уроки
проводяться не так вже й часто.
Використання нетрадиційних методів навчання веде до фахового зростання
самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох підготовлених уроків
учитель зможе відчути, як змінилось до нього ставлення учнів, сама атмосфера в
класі, що послужить додатковим стимулом роботи за інтерактивними технологіями.
Кожна людина має свій стиль роботи, так само вчителі. Є педагоги, які досконало
знають свій предмет, уміють його пояснити, оперують термінами і цифрами. Їх цікаво
слухати, але вони не працюють на розвиток класу, вони, як експерти, тільки
передають інформацію. Це вчителі-експерти.
Є вчителі, які використовують блискучі ефекти, яскраві вправи, їх цікаво слухати,
приємно спостерігати за їхньою роботою, але такий учитель працює на себе, він
демонструє свої знання і вміння і знову ж не дбає про розвиток групи. Це вчителі-
зірки.
А є такі, котрі не тільки вміють передати нові знання і навички класу, а й
допомагають учням самостійно зробити висновки та узагальнення, спираючись на
їхній досвід. Це вчителі-фасилітатори.
А справжній сучасний творчий учитель повинен поєднувати у собі риси експерта,
зірки і фасилітатора.
Поліпшенню якості викладання допомагає активізація діяльності вчителя та
учнів. Для перших — це удосконалення наукових знань і педагогічної майстерності.
При цьому роль учителя полягає, по-перше, в його діяльності з поліпшення змісту,
форми, методів і засобів навчання з метою підвищення активності, творчості,
самостійності учнів у засвоєнні й застосуванні знань і, по-друге, в розвитку
самостійної діяльності учнів для удосконалення попередніх та щойно здобутих знань.
Навчальний матеріал тільки тоді привертає увагу учнів, коли вони бачать його
практичну значимість і необхідність для своєї майбутньої професії. Потреба в його ви-
вченні спонукає їх до творчого пошуку, викликає прагнення застосовувати раніше
здобуті знання для самостійного аналізу нових понять, явищ і фактів. Правильний,
науково обґрунтований вибір методів і прийомів проведення занять визначає
ефективність процесу навчання. Правильно вибрані методи навчання дають змогу
досягти найвищих результатів. Активізація учнів повинна мати цілеспрямований
характер, і до її реалізації учителю належить серйозно готуватися самому і готувати
учнів. Це спонукає вчителя до науково-дослідницької й експериментальної роботи з
проблем активізації. Методи навчання не можуть бути статичними. Завдання вчителів
полягає в постійному вдосконаленні, сміливому впровадженні нових методів, які
виправдали себе на практиці. Моделювання нового типу навчального процесу на
основі сучасних, ефективних форм і методів навчання — вимога сьогодення.
 У педагогічній літературі вирізняють різні типи нетрадиційних уроків. Назви цих
уроків дають деяке уявлення про методику їх проведення та навчальні цілі.
Найбільшого поширення набули нетрадиційні уроки за такими формами:
1) урок-вистава;
2) урок-змагання;
3) урок-естафета;
4) урок взаємного навчання;
5) урок із груповою формою роботи;
6) урок, який проводять самі учні;
7) урок-«наукове дослідження»;
8) урок творчих звітів (урок творчості);
9) урок конкурсів;
10) урок-вікторина;
11) урок фантазії;
12) урок-конференція;
13) урок-семінар;
14) урок-рольова гра (урок-ділова гра);
15) урок-експериментальне дослідження;
16) урок-«гонка-марафон»;
17) урок-ода;
18) урок-диспут (урок-діалог);
19) інтегрований (міжпредметний) урок;
20) урок-подорож;
21) урок-казка;
22) театралізований урок;
23) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції, суду тощо;
24) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес»,
«Що? Де? Коли?»).
Запропонована типологія нетрадиційних уроків не суперечить тій, яка розроблена
у дидактиці. Учитель, проводячи урок будь-якого типу, завжди усвідомлює головні
дидактичні завдання уроку: чи то засвоєння нових знань, чи формування вмінь і
навичок, чи узагальнення і систематизація, або ж перевірка і корекція навчальних
досягнень учнів.
Одним з найефективніших засобів, що поєднує навчальну, розвиваючу і виховну
функції, є дидактична гра. До участі в такій грі обов'язково залучаються всі учні
класу. Суттєвою ознакою дидактичної гри є наявність чітко визначеної мети навчання
й відповідного педагогічного результату. Основними структурними компонентами
дидактичної гри є ігровий задум, правила гри, ігрові дії, пізнавальний зміст
(дидактичні завдання), обладнання та результати гри.
Залучення учнів до активної пошуково-творчої діяльності — головне завдання
дидактичних ігор. Уроки-ігри сприяють розвитку в учнів навичок роботи з
додатковою літературою, виховують допитливість, уміння працювати в колективі,
вчать самостійно мислити, виробляють уміння виступати перед аудиторією,
виховують почуття відповідальності, розвивають творчі здібності. Крім того, вони
дають змогу за час уроку опрацювати значний за обсягом матеріал.
 НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ФІЗИКИ

Підвищення ролі фізики в розв'язуванні завдань науково-технічного прогресу

викликає необхідність ефективної допомоги учням з боку вчителів фізики в засвоєнні
навчального матеріалу і властивого цьому предмету способу мислення, що є
важливим компонентом загальної культури сучасної людини.
Використання деяких нетрадиційних прийомів при розумному поєднанні старих,
перевірених практикою форм і методів навчання, з новими приводить активізації
навчального процесу.
Існує безліч класифікацій нестандартних уроків. Наприклад, нестандартні уроки
можна поділити на дві групи. До першої відносимо ті уроки, які поєднують різні
форми навчання у певну нову структуру (урок-семінар, дослідницький урок), і власне
нестандартні уроки як складову певних моделей і технологій навчання (урок-суд,
урок-пресконференція, і урок-телепередача, урок-радіопередача, урок-брейн-ринг,
урок-диспут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж).
Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уроці, треба
створити своєрідний «архів» чи «банк даних», у якому була б зібрана велика кількість
матеріалів, свідчень, часом суперечливих і протилежних суджень, бо саме вони
допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає
його особистості, щоб потім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей
«архів» поповнюють як учителі, так і учні. Щоб легше було ним користуватися, ма-
теріал доречно розкласти за темами в окремі папки.
До нестандартних уроків готуємося заздалегідь. Передусім вибираємо найбільш
активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, то
даємо їм опрацювати матеріал самостійно, при цьому надаємо консультації);
розтлумачуємо їхні обов'язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструємо
ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечуємо діалог виконавця з класом. Для цього
«аудиторії» можна запропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри
«брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику поведінки
під час гри.
Ідея змагання закладена в багатьох іграх, запропонованих нам телебаченням:
КВК, «Брейн-ринг», «Щасливий випадок», «Що? Де? Коли?». Саме ці форми
організаційних ігор найчастіше використовують учителі, проводячи уроки-ігри під час
систематизації та узагальнення матеріалу з теми або в позакласній роботі з фізики.
Нетрадиційним і цікавими для учнів є урок-казка, урок-вікторина, урок-подорож
та ін.
Не обов'язково дидактичні ігри проводити на підсумкових уроках з теми, бліц-
опитування, естафету, вікторину та ін. можна вдало застосовувати під час актуалізації
опорних знань чи закріплення вивченого матеріалу та на традиційному уроці.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити,

верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії
підготовки до нього. Зараз я спробую показати це на прикладах різних нестандартних
уроків.
 Урок-лекція
Лекція — одна із форм організації навчання. Її основою є системне усне
викладання вчителем навчального матеріалу, головний зміст якого становлять аналіз
та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення і міркування. Залежно
від теми лекції в ній можуть переважати характеристика, опис, розповідь про певні
факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції:
• організація діяльності вчителя й учнів;
• формулювання теми, постановка мети й завдань;
• актуалізація опорних знань учнів;
• викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем;
• забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;
• узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі лекції.
Урок-лекція передбачає послідовний виклад учителем навчального матеріалу.
До основних вимог уроку належать: емоційність викладу, цілісне розкриття теми або
певного розділу, аналіз конкретних фактів та явищ, чіткість аргументації та наукова
доказовість висновків, використання вчителем різноманітних методичних прийомів.
Такі уроки вимагають довільних процесів: уваги, запам'ятовування. Тому вчитель
повинен використати під час лекції такі прийоми, які допомагають утримувати увагу
учнів та сприяють запам'ятовуванню матеріалу: наочність, складання плану, опорних
схем; стисле конспектування основних моментів тощо.
Під час підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг
нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням
науки; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та
глибину реалізації змісту навчального матеріалу Важливо також вибрати та
раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-
домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний,
творчий). Специфічним у лекції порівняно з уроком є етап визначення домашнього
завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати
диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на
те, що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за
змістом лекції.
Залежно від дидактичної мети та місця в логічній структурі навчального
матеріалу розрізняють такі типи лекції: вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-
інструктаж, інтегрована лекція групи вчителів.
Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головною метою є розкриття
провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета, перспективи навчальної роботи
з учнями щодо оволодіння змістом предмета. При цьому важливо використовувати
внутрішньокурсові та міжкурсові зв'язки. Їх реалізація забезпечує цілісне сприйняття
та уявлення про предмети, які вивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної
лекції найтиповішим прийомами викладання навчального матеріалу є порівняння,
співставлення, висновки, оціночні судження.
Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою висвітлення широкого кола
питань з тієї чи іншої теми, ознайомлення з новою інформацією з цих питань,
розширення світогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і
структурування навчального матеріалу, що забезпечує підготовку учнів до логічного
сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Основними
прийомами оглядової лекції є розповідь, опис, аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами
реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності
(карт, таблиць, різних видів ТЗН).
Узагальнююча лекція проводиться зазвичай після вивчення повного курсу
навчального предмета або великого розділу з метою систематизації та поглиблення
знань учнів. Вона є підсумком системи проведених раніше уроків і включає провідні
аспекти курсу даного навчального предмета. У процесі узагальнюючої лекції
доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо.
Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінарського
заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції, учитель
акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах використання теоретичних знань;
дає розгорнуте трактування того кола питань, що передбачено розглянути на
наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завдання
репродуктивного, варіативно-тренувального, пошукового та творчого характеру;
зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.
Інтегрована лекція групи вчителів відбувається підчас проведення інтегрованих
уроків. Кожен з учителів викладає свою частину матеріалу.
Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителеві необхідно визначити
місце теми лекції в логічній структурі навчального предмета, оптимальний обсяг
навчального матеріалу, форми, методи та засоби ефективної його реалізації.
Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю
учнів лекція може бути монологічною, діалогічною, полемічною.
Характерними ознаками монологічної лекції є переважне викладання її змісту
самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків. У
цьому випадку учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення,
запам'ятовують. Монологічна лекція має свої переваги та недоліки. Переваги
полягають у тому, що вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та
забезпечити його реалізацію, регламентувати власну діяльність і діяльність учнів,
дозувати матеріал за блоками і фрагментами, варіювати ними залежно від сприйняття
учнями інформації. Недолік монологічної лекції—відносна пасивність учнів, не-
достатність зворотного зв'язку щодо засвоєння її змісту, відсутність можливості
оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та
її результативність. Сигналами до коригування монологічної лекції можуть бути
запитання, репліка, схвалення, нерозуміння, відсутність інтересу учнів, погана
дисципліна.
Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкритті її
змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка проводиться у
діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре продумані та сформовані
питання для діалогу з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них,
визначені серед них найбільш суттєві.
Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу у вигляді постановки
дискусійних проблем, положень, що вимагають розв'язання вході дискусій. При цьому
не виключені різні думки з того чи іншого питання. Роль учителя у проведенні
полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом
полеміки, орієнтуватися в різних поглядах та спрямовувати учнів на правильні
висновки. Крім того, він має бути демократичним, справедливим, винахідливим, у
міру гнучким. Полеміка — один зі способів ефективного емоційного впливу на учня,
збудження його інтересу, відвертості, щирості, бажання шукати істину.
Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження та аналізу слід звернути
увагу на такі параметри:
• підготовка вчителя до лекції (доцільний вибір теми лекції);
• постановка триєдиної мети та завдань лекції;
• розробка системи питань (плану), що розкривають зміст лекції; знання основної
та допоміжної літератури з теми лекції, засобів її реалізації, визначення
провідних ідей, вибір оптимальної структури лекції, логічність викладення
матеріалу;
• прийоми викладання вчителем навчального матеріалу (пояснення, міркування,
використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерної техніки, додаткового
дидактичного матеріалу);
• прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі читання
лекцій (складання розгорнутого або тезисного плану; конспектування лекції,
фіксація фактів, необхідних для наступного проведення семінарського заняття;
• вибір прийомів запису матеріалу лекції;
• способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (постановка
запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різних фактів, явищ,
самостійних висновків та пропозицій);
• привертання уваги учнів до змісту лекції за допомогою прийомів спілкування
під час її читання: «Це особливо важливо!», «Вдумайтесь...», «Зверніть увагу...»
тощо; висловів: «Зробимо висновки...», «Отже, ми бачимо...»; риторичних
запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: «Чим пояснити це
явище?», «Як пов'язати між собою ці події?»; пауз, які дають змогу учням
вдуматись у викладене;
• тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі
навчального матеріалу (вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж);
• залежно від форми організації керування навчально-пізнавальною діяльністю
учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);
• ефективність лекції і стан дисципліни учнів, інтерес до інформації, викладеної
вчителем, якість виконання навчальних завдань; уміння учнів робити висновки,
вносити пропозиції, міцність, повнота та глибина знань учнів з висвітленої теми.
Урок-семінар
До першої групи нетрадиційних уроків відносять урок-семінар. Семінар можна
проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій або під час вивчення нового
матеріалу, який відсутній у підручнику.
Урок-семінар є одним із поширених видів навчальної діяльності учнів старших
класів. Такий урок зазвичай полягає в обговоренні повідомлень, рефератів, доповідей,
виконаних учнями самостійно або під керівництвом учителя. Виокремлюють три типи
уроку-семінару. Перший тип має на меті поглиблене вивчення певної теми, другий
передбачає систематизацію та узагальнення наявних в учнів знань, третій має до-
слідницький характер. Такі уроки насамперед сприяють розвитку смислового
запам'ятовування, що неможливо без обмірковування. Під час підготовки до уроку-
семінару вчитель повинен навчити учнів використання прийомів, які допомагають
смисловому запам'ятовуванню навчального матеріалу: чітке розуміння того, що саме
слід запам'ятати та засвоїти; застосування матеріалу, який запам'ятовується, у
практичній діяльності; повторення; для полегшення матеріалу, що важко запам'ятати,
порекомендувати прийоми мнемотехніки.
Завдання уроку-семінару
1. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.
2. Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою науковою літературою,
виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати навчання на практичне
застосування знань.
3. Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для аналізу різних
процесів.
Головна умова семінару — допомогти учням підготувати відповіді на всі питання
з подальшим оформленням у вигляді виступу, тез, таблиць тощо.
Основні принципи організації уроку-семінару
1. Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хроністи»,
«журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до семінару.
2. Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.
3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигляді
письмового завдання, а група «журналісти» — у вигляді запитань.
4. Кожен член групи бере участь у виступах.
Основні правила уроку-семінару
1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона,
скажімо, відсутня в шкільному підручнику…
2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семінарського
заняття.
3. Вироблення регламенту уроку є обов'язковим, адже це дає змогу виступити
якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися та бути
пасивними на уроці.
4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх учнів класу,
допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.
Регламент уроку-семінару
1-й етап. Доповідач № 1 виступає з повідомленням, що розкриває перше питання
семінару.
2-й етап. Рецензент № 1 робить рецензію відповіді Доповідача № 1 і доповнює її,
якщо це потрібно.
3-й етап. Хроніст № 1 складає опорний конспект виступів.
4-й етап. Журналіст № 1 на основі виступів своїх попередників придумує перше
запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову повторюється до тих пір,
доки не вичерпаються питання плану семінарського заняття.
5-й етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.
 Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективно організовувати
самостійну роботу учнів. Семінарські заняття найчастіше проводять у старших класах.
При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на
уроках, а також у процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семі-
нарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, аргументація тощо,
що дає змогу учням більш осмислено і міцно засвоювати тему. Семінар — це і живий,
творчий процес, який не і може бути запрограмований в усіх деталях. Основним
завданням семінарського заняття є:
1. Закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках.
2. Формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів.
3. Реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням
індивідуальних особливостей учнів.
4. Створення умов для формування і розвитку їхніх пошуково-творчих знань та
навичок.
5. Навчити учнів застосовувати набуті на практиці знання для аналізу різних
процесів.
Для цього на семінарі використовують різні форми навчання.
За характером семінарські заняття поділяються на такі види: випереджальні,
навчальні, узагальнюючі (підсумкові).
Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої за
обсягом та нескладної за змістом теми. Їх мета — формувати вміння орієнтуватися у
змісті навчального матеріалу, виділяти описовий, пояснювальний та інструктивний
матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає
обов'язкового інструктажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за
процесом підготовки учнів до семінару
Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету
поглибити знання, сформувати вміння та навички застосування теоретичних знань
учнів у практичній діяльності, усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із
засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типу вчитель, спираючись на
знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему
навчальних завдань для самостійної роботи. При цьому завдання не повинні дублюва-
ти аналогічні, раніше використовувані, а мати варіативно-тренувальний або
реконструктивний характер. Основні методи та прийоми роботи вчителя на
навчальному семінарі — це обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції.
Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він
проводиться після вивчення великої за обсягом та складної за змістом теми чи розділу
навчальної програми. Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно
систематизувати та поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності.
Ефективність семінарського заняття такого типу значною мірою залежить від
ретельності підготовки. Передусім учителеві необхідно визначити місце семінару в
системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мету,
завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль
при цьому відіграє організаційний бік семінарського заняття, зокрема: розробка
питань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури;
завчасне (за 10—15днівдозаняття) доведення до відома учнів плану семінару;
повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кожного
учня як активного його учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного
матеріалу; забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття.
До підготовки семінару доцільно залучити також батьків, завідувача бібліотеки
навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг,
посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та інше.
Важливе значення у підвищенні ефективності семінарського заняття має
технологія його проведення. Як правило, семінарське заняття починається зі
вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з
планом). Обговорення питань плану заняття може починатися з раніше запланованого
повідомлення учня або з вільного його виступу. Бажано викликати надійних учнів, але
не найсильніших. Сильні учні повинні бути в резерві та залучатися в ролі опонентів,
яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після
першого повідомлення чи виступу викликаного вчителем учня в обговоренні питання
можуть брати участь усі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватися
конспектами, підручниками, будь-якими джерелами. Вчитель стежить за тим, щоб під
час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного
обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнаваль-
ної діяльності учнів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення
проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершується семінарське заняття
підбиттям підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.
Незалежно від типу семінарського заняття у процесі спостереження та аналізу
доцільно звернути увагу на такі аспекти:
• вибір теми (співвідношення вивченого та нового матеріалу, що дає змогу
поглибити знання учнів, підвищити їх інтерес до навчального предмета,
розширити, світогляд; можливість забезпечити учнів літературою з теми;
урахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної
роботи);
• педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;
• підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування теми на конкретні
питання; інструктаж щодо роботи з основною та додатковою літературою; вибір
форми самостійних повідомлень учнів — доповідь, виступ, опанування;
підготовка ілюстративного матеріалу);
• технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття;
надання слова учням для повідомлення з питань семінару, коментар щодо
повідомлення учнів; концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені
планом; постановка питань у процесі повідомлення учнів, що спонукають до
дискусії, вимагають доказовості, міцності знань, винахідливості);
• розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та
повнота їх висвітлення, кількість «активних» учасників семінару, активізація і
стимулювання учнів у процесі роботи);
• підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, які знання здобули
учні, ставлення до заняття і творча активність учнів, досягнення мети заняття,
 оцінювання і стимулювання учнів до активної участі в семінарі, похвала за
кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);
• результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення здобутих
раніше знань учнів, набуття нових знань; формування в учнів умінь та навичок,
зокрема самостійної роботи з першоджерелами; розвиток здібностей учнів,
формування вмінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь
творчого мислення учнів, самоорганізація та самоконтроль).
Навчання — не механічна передача знань від учителя до учнів. Де розвиток
мислення учнів під керівництвом учителя на основі тих знань, якими потрібно
оволодіти. Завдання вчителя тут — докласти максимум зусиль, щоб сформувати в
учнів культуру мислення — уміння правильно, чітко будувати свою відповідь,
висловлювати свої думки логічними змістовними реченнями.
Найважливіша ознака будь-якого мислення, незалежно від його індивідуальних
особливостей,— уміння виділяти суттєве, самостійно робити нові узагальнення.
Найбільш плідним моментом для розвитку культури мислення є семінарське
заняття. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі доповідачів і
опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору.
Всі інші завдання семінару — повторення і закріплення знань, контроль — повинні
підпорядковуватись цій головній меті.
Семінарське заняття — це гнучка форма навчання, яка передбачає інтенсивну
самостійну роботу. Семінарські заняття мають різні форми, такі, як обговорення
питань, дискусії під керівництвом учителя. Особливо заслуговують на увагу «круглі
столи» під час проведення семінарів, учнівські конференції.

Конференція
Конференції як форма організації навчально-виховного процесу передбачає
присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою — розв'язання певної
теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання вибраної
проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія, а
результатом — осмислення цієї проблеми.
Учнівська конференція— це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню
знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню і
систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатів самостійної
пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки
спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та
розширення набутих знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої
активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення
учнів.
Навчальна конференція — це форма організації навчальної діяльності у вигляді
рольової гри-бесіди. Вона може використовуватись і на уроках, і в позакласній роботі.
Ця форма навчальної діяльності розв'язує цілу низку навчальних та виховних задач:
• значно розширює межі змісту навчального матеріалу та використаних джерел
інформації;
• активізує пізнавальні процеси учнів;
 • розвиває творчі здібності учнів, їхнє мислення, вміння аналізувати та
систематизувати матеріал;
• формує в учнів особисте ставлення до різних подій, фактів, наукових поглядів;
• розвиває мовні навички;
• формує навички колективної навчальної діяльності та розвиває комунікативні
якості учнів.
Навчальна конференція по своїй суті є рольовою грою, тому учні виступають у
ній у ролі певних персонажів. А урок організується у вигляді «зустрічі» з ними
Необхідно відзначити, що навчальна конференція значно відрізняється від
реальної конференції, де збираються люди, об'єктивно зацікавлені її тематикою,
інформаційно підготовлені. Наївно думати, що всім учням класу відразу буде цікава
тема конференції. Тому виникає необхідність ретельно продумати підготовку і
методику проведення такої форми роботи.
По-перше, вважаю доцільним проведення навчальної конференції наприкінці
вивчення теми з метою узагальнення і систематизації матеріалу,
що забезпечить інформаційну підготовку всіх учасників.
По-друге, тема конференції повинна бути не вузькоспеціалізованою, а цікавою
більшості людей. Також бажано, щоб зміст конференції давав змогу дискутувати, був
проблемним по своїй суті.
По-третє, навчальна конференція є нетрадиційною формою роботи, тому й
потребує належного оформлення. Наприклад, столи у класі розставлені колом, на
столах у доповідачів таблички з назвою їх ролей, велика кількість унаочнення.
Найбільш складною проблемою проведення навчальної конференції є поділ класу
на так званий «пасив» і «актив». Часто ми бачимо, що доповідачі розповідають біля
дошки, а учні класу, яким запропонували грати ролі, наприклад, «кореспондентів»
газет, у кращому випадку просто слухають. Адже навіть для того, щоб ставити
запитання, вони недостатньо інформаційно підготовлені. Такий урок лише формально
можна назвати конференцією.
Тому, якщо вчитель у своїй практиці використовує навчальні конференції, їх
підготовка та проведення повинні представляти цілісну систему.
Коли цей вид роботи використовується вперше, вважаю, що можна, обмежитись
лише частиною уроку.
І тільки третю конференцію вдалось провести повноцінно, активно залучивши
усіх учнів класу. Заздалегідь клас був поділений на три-чотири групи. У пригоді стала
допомога шкільного психолога. Кожна група отримала завдання, яке поділялось на
структурні частини. Кожен з учнів класу підбирав матеріал за своїм питанням,
працюючи із рекомендованими вчителем джерелами. Потім уся інформація
опрацьовувалася двома-трьома учнями в загальну доповідь, а інші учні групи в цей
час готували унаочнення до неї (карти, фото, таблиці, графіки і т. ін.). На уроці від
кожної групи виступали один-два доповідача, але усі учні зацікавлено їх слухали,
ставили питання, доповнювали, адже вони брали активну участь у підготовчому етапі
конференції та об'єктивно зацікавлені у результатах своєї роботи.
Потім, після консультації з учителем, інформація систематизується і готується
загальна доповідь про країну, також учні створюють рекламну стіннівку або
комп'ютерну презентацію. Як правило, такі виступи бувають яскравими, з
використанням фотографій, відеоматеріалів і навіть музичних творів.
Слід зазначити, що найбільш важливим елементом конференції є підготовчий
етап, на якому вчитель виступає у ролі помічника та консультанта. Цей етап
проводиться протягом трьох-чотирьох тижнів і містить у собі наступні елементи:
• повідомлення теми конференції та обговорення основних питань;
• розбивка класу на групи та формулювання конкретних завдань;
• підбір інформації учнями та написання коротких повідомлень;
• обов'язкове ознайомлення вчителя з цими повідомленнями, їх аналіз та
корегування;
• написання загальної для групи доповіді та підготовка унаочнення.
Вважаю, що навчальна конференція з окремого предмета не має проводитися
частіше, ніж один раз на чверть, адже краще провести один якісний захід, ніж декілька
формальних. Тільки в разі детально продуманої підготовчої роботи та методики
проведення конференція вийде цікавою, змістовною та виконає усі поставлені
завдання.
Щодо типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні в психолого-
педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніх закладів. Окремі автори
виділяють теоретичну, читацьку й підсумкову конференції; інші — навчально-
підсумкову й оглядову. При цьому як основу класифікації конференцій різні автори
використовують різні характеристики. Так, у визначенні «читацька конференція» прі-
оритетним є контингент її учасників, тобто читачів. Деякі автори вважають, що в
практиці загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити оглядові,
підсумкові, теоретичні конференції.
Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількох пов'язаних між собою
актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знання та отримати додаткову
інформацію. Її метою є систематизація знань, умінь та навичок учнів, стимулювання
їхньої пізнавальної активності, забезпечення системних знань учнів, формування
колективних і особистісних стосунків, самостійності у виборі засобів, форм і методів
навчально-пізнавальної діяльності.
Оглядова конференція може проводитись на початку вивчення тієї чи іншої теми
з метою розкриття перспективи вивчення її у навчальному курсі; всередині або
наприкінці її вивчення з метою розширення, поглиблення та систематизації знань,
умінь і навичок учнів.
Підсумкова конференція проводиться як завершальний етап вивчення певного
розділу навчальної програми. Це може бути конференція з підбиття підсумків,
вивчення певного розділу фізики, зі споріднених проблем різних навчальних
предметів, тобто з міжпредметної тематики. Наприклад, можна провести таку
конференцію з теми «Екологічні проблеми сучасності» спільно з учителями географії,
біології та фізики.
Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої актуальної теми.
Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів.
 Під час проведення семінарських занять варто використовувати таку форму
роботи, як «бесіда за круглим столом». «Круглі столи» належать до
найбільш активних форм організації семінарського заняття — колективних.
Підготовка до таких уроків проводиться заздалегідь. Учням пропонується список
рекомендованої літератури і теми, які необхідно повторити. Урок починається зі
вступного слова вчителя. Обговорення питання повинно відбуватися коректно. В кінці
уроку робиться висновок з відповідної проблеми і дається оцінка роботи класу й окре-
мих учнів.

На семінарі для досягнення мети використовують різні форми навчання. Один з

ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дискусія.

Урок-дискусія
Сьогодні набувають популярності дискусійні форми занять, які, виключаючи
штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок негативних ролей, сприяють
засвоєнню знань, удосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й
точно висловлювати свою думку. Дискусія має багато різновидів, а саме — дебати,
диспут та власне дискусія. Диспут -це обговорення спільного питання, проблеми з
метою правильного розв'язання. Диспут виникає внаслідок спілкування вчителя й
учнів, один з одним, у процесі розв'язання проблемної ситуації.

Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з

метою правильного розв'язання. Дискусія виникає внаслідок спілкування вчителя й
учнів один з одним у процесі розв'язання проблемної ситуації. Її основне завдання —
сформувати правильний погляд у процесі розв'язання будь-якої проблеми. Дискусія
ефективна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії
та її план учитель продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох
положень, з яких треба вибрати і довести правильне, або одного, визначення чи тези,
яку потрібно відкинути чи довести її правильність.
Механізм дискусії: проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан
учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням
пізнавальної активності та бажанням розібратися у проблемі.
Будь-яка дискусія включає три компоненти.
1. Пізнавальний — включає знання про предмет, що викликає суперечку і
проблемну ситуацію.
2. Операційно-комунікативний — означає вміння вести дискусію та відстоювати
свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.
3. Емоційно-оціночний — включає емоційні переживання, потреби, цінності,
відносини, мотиви, оцінки.
Існує декілька видів дискусії:
1. Спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного розв'язання проблеми всіма
учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька.
 2. Заздалегідь запланована дискусія. Для цього учні попередньо ознайомлюються з
предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають
достатньо знань для розв'язання проблеми.
Поділяються дискусії також за кількістю учасників. Коли в дискусії беруть участь
два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова
дискусія, до якої залучені всі учні.
Мотивація, пов'язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів
до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які
викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін.

Вимоги до дискусії
1. Проблема повинна відповідати вікові та накопиченому досвідові.
2. Учням необхідно володіти темою, яка спирається на досвід, знання, вміння.
3. Дискусія має розвиватися з основних питань, нести в собі суть протиріччя.
4. Під час підготовки вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з
поясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її
розв'язання. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.
Учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати
заздалегідь.
Основні принципи організації уроку-диспуту
1. Клас наперед поділено на групи (стверджувальна та заперечувальна сторони,
може бути й нейтральна сторона, але обов'язково слід обґрунтувати таку
позицію).
2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.
3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капітана), щоб
кожний учасник набув досвіду лідерства.
4. Кожен учасник команди обов'язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи
позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд,
учитель ставить завдання, яке вони розв'язують протягом уроку.
Основні правила уроку-диспуту
1. Теза уроку-диспуту визначається вчителем наперед і залежить від теми, що
вивчається за програмою.
2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя
підготуватися до уроку. Підготовка проходить згідно з поділом учнів на групи.
3. Підчас підготовки до уроку вчитель повинен дати учням список рекомендованої
літератури, а якщо учням важко її знайти, то зробити ксерокопії головних
фрагментів, розділів чи статей.
4. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, адже це
дозволить виступати всім учням класу.
Обов'язково оформити у вигляді таблиці чи індивідуальних карток пам'ятку «Як
вести дискусію (диспут)». Регламент уроку-диспуту.
Підготовча частина
• Уточнити і записати на дошці тезу уроку-диспуту.
 • Визначити групи, які братимуть участь у диспуті, та розподілити
стверджувальну і заперечувальну сторони.
• Визначити групу інформаційної підтримки стверджувальної сторони і
розподілити її учасників за секторами.
• Визначити групу інформаційної підтримки заперечувальної сторони і
розподілити її учасників за секторами.
• Визначити серед решти учнів групи, що будуть записувати аргументи і
контраргументи перших двох груп, тобто виконуватимуть завдання.
Основна частина
• Надати слово «захисникові» стверджувальної сторони.
• Надати слово всім учасникам групи підтримки стверджувальної сторони.
• Надати слово «захисникові» заперечувальної сторони.
• Надати слово всім учасникам інформаційної підтримки заперечувальної
сторони.
• Завершальний (підсумковий) диспут «захисників» з метою з'ясування фактів,
аргументів, доведень, позицій. Використання під час виступів унаочнень,
таблиць, схем, стіннівок є обов'язковим.
Заключна частина
• Надати слово учням, що записували стверджувальні аргументи.
• Надати слово учням, що записували заперечувальні аргументи.
• Надати слово учням, що бажають висловитись з приводу диспуту
• Виробити аргументи і контраргументи шляхом спільного обговорення (метод
«Мозковий штурм»).
• Зробити підсумок уроку.
• Виставити оцінки.
• Обов'язково дати домашнє завдання
Пам'ятка «Як вести дискусію (диспут)»
1. Сперечатися по суті: головне в дискусії — аргументи, факти, логіка і
доказовість.
2. Уникати реплік, що принижують людську гідність, поважати думку опонента,
прагнути зрозуміти його раніше, ніж критикувати, виявляти стриманість.
3. У суперечці не допускати підвищення голосу.
4. Чітко формулювати власну думку.
5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне красномовство.
6. Виявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати
недостатність своєї аргументації.
7. Все це дає змогу не тільки запам'ятати навчальний матеріал, але й зробити
ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що, зрештою, формує глибокі знання учнів.
Урок-залік
Урок - залік пов'язаний з перевіркою наявних в учнів знань з певної теми. Як
правило, учням заздалегідь пропонуються питання, за якими вони готуються
відповідати (відповіді можна подавати як в усній, так і письмовій формі). Такі уроки
сприяють розвитку механічного та смислового запам'ятовування, якості мислення
(глибина, широта, самостійність тощо), мовлення. Підготовка до уроку-заліку
передбачає збереження учнями необхідного навчального матеріалу, що стає
можливим завдяки: установкам зберегти необхідну інформацію; глибині розуміння
вивченого матеріалу; повторенню (для повторення доцільно рекомендувати ви-
користання наочності, наведення власних прикладів та ілюстрацій; виконання завдань
на порівняння, класифікації та узагальнення вивченого матеріалу; використання
вивченого матеріалу для розв'язання нових навчальних задач та ін.).
Урок-огляд знань
Урок - огляд знань так само, як і урок-залік, спрямований на перевірку наявних в
учнів знань, але в цьому випадку учні самостійно готують матеріал з певної теми,
демонструючи не лише теоретичні знання, але й уміння використовувати ці знання на
практиці. Можливе об'єднання учнів у групи. Тоді завдання формулюється для всієї
групи, а відповідає за роботу групи відповідальний. Виконання завдань вимагає від
учнів критичності та гнучкості мислення, уяви.

Урок-розслідування
Урок - розслідування передбачає збирання учнями конкретних фактів, що
характеризують стан певної проблеми. Найчастіше такі уроки пов'язані з
екологічними проблемами, оскільки в засобах масової інформації та літературі
наводиться достатньо фактів, що демонструють загрозу природі через результати
людської діяльності. Цінність цього виду уроку полягає в тому, що у школярів
формуються навички самостійної роботи, з літературою, а також розвиваються
мовленнєві здібності, вміння чітко викладати свої думки. Цей тип уроку передбачає
мінімальну підготовку вчителя, який у цьому випадку виконує два основні завдання:
по-перше, чітко формулює завдання учням, а по-друге, класифікує та логічно
«вибудовує» отриманий в результаті самостійної роботи учнів матеріал.

Інтегрований урок
Інтегрований урок - урок, в якому поєднуються декілька шкільних предметів і
прослідковується зв'язок між ними. Інтегрований урок має такі особливості: по-перше,
дозволяє учням здійснити засвоєння знань з предмета в сукупності з іншими науками;
по-друге, сприяє формуванню пізнавального інтересу; по-третє, забезпечує
узагальнення наявних знань, уміння використовувати їх у процесі вивчення інших
наук.
Інтегровані уроки фізики і математики (хімії, біології, астрономії) дозволяють
усвідомити необхідність фізичних знань і методів для розв'язування проблем цих
наукових галузей. При цьому реалізується мотивація вивчення математики.
Інтегрований урок фізики та української мови сприяє розвитку вміння правильно
формулювати й висловлювати свою думку, дотримуючись культури мовлення;
поєднує точність і творчість, мислення і образність думки, фізику й рідну мову.
Урок-«наукове дослідження».
Пізнавальна діяльність учнів на цьому уроці активізується створенням
проблемних ситуацій. Урок проводиться як різновид лабораторної роботи «наукове
дослідження». Форма виконання роботи – групова: учні об’єднуються у групи, у
кожній з яких учитель (залежно від здібностей учнів) призначає «експериментатора»,
«теоретика» і «опонента», які за його допомогою описують хід відповідного досліду,
ставлять проблемні запитання, роблять висновки. При цьому важливо, щоб учні
розуміли основну мету роботи.

Урок-мандрівка
Урок - мандрівка має задовольняти вимоги, що висуваються до ігор-мандрівок:
пересування гравців у просторі; оформлення території відповідно до змісту гри;
повідомлення учням пізнавальної інформації у захоплюючій формі; чітке
формулювання завдань на кожній зупинці впродовж гри; вироблення шкали
оцінювання виконання гравцями завдань; оформлення карти-схеми, на якій позначено
маршрут учасників гри. Такі уроки сприяють розвитку спостережливості та уваги
школярів, розширенню їх кругозору

Урок-екскурсія
Урок - екскурсія передбачає, що урок буде проведено поза школою, учні для
ознайомлення з об'єктом, який вивчається, вийдуть на природу, виробництво, до
музею і т. ін. Головна мета цих уроків —спостереження учнями предметів, явищ,
процесів, які вивчаються, та вміння використовувати теоретичні знання на практичних
прикладах, що супроводжується поясненнями вчителя або екскурсовода. Головна
психологічна особливість таких уроків — посилення сприйняття того матеріалу, який
в інших умовах подання є складним або навіть недоступним розумінню учнів.

Урок-есе
Урок - есе - сукупність філософської, естетичної, літературно-критичної,
художньої, публіцистичної літератури з парадоксальним викладом. На такому уроці
може розглядатися цікава й актуальна одночасно для кількох шкільних предметів
тема. Такі уроки показують, що отримані на уроках знання необхідні в повсякденному
житті, їх можна та слід використовувати.

Урок-композиція
Урок - композиція є однією з форм подання матеріалу за допомогою мистецтва
(музики, літератури). Побудова уроку-композиції передбачає виклад матеріалу в
певній послідовності з додаванням літературних і музичних елементів, репродукцій.
Отже, цей урок є прикладом можливої інтеграції будь-якого предмета з літературою, а
то й музики, образотворчого мистецтва.

ВИКОРИСТАННЯ РОЛЬОВИХ ІГОР НА УРОКАХ

Ділова гра
Ділова гра— це модель процесу ухвалення рішень у реальному випадку з чітко
виявленою структурою. Ділова гра дозволяє створити виробничу ситуацію, під час
розв'язання якої гравцям необхідно знайти правильну лінію поведінки. Оптимальне
розв'язання проблеми відповідно до реальних обставин виробництва, імітованих у грі.
У ході гри кожному учаснику необхідно максимально мобілізувати свої знання, І
досвід, уявлення. Особливо цінним є те, що тут справа не зводиться тільки до
механічного використання знань програмного матеріалу. Виробляється вміння і
мислити системно, продуктивно, І збуджується прагнення до пошуку нових ідей. А це
вже крок до творчості.
Основна ідея ділової гри в тому, щоб створити виробничу ситуацію, в якій учень,
поставивши себе на місце людини того чи іншого фаху, відчує значення фізичних
знань у виробничій праці, самостійно оволодіє необхідним практичним матеріалом,
застосує отримані знання на практиці.
Ділову гру можна організувати з питань економіки і бізнесу, екології,
виробництва, банківської справи. Саме під час використання такої форми роботи
відбувається професійна орієнтація учнів, їх знайомство з основними видами
діяльності людини.
Використання ігрових форм проведення уроків уже досить давно ввійшло у
повсякденну практику вчителів. Фактично термін існування цього методу навчання
співпадає з терміном існування людства. Навчання потрібних навичок у ході гри є
обов'язковим компонентом розвитку школярів. Подібні методи дозволяють підвищити
пізнавальний інтерес учнів, дають їм можливість розширити і закріпити знання з тієї
чи іншої теми.
Рольові ігри дозволяють учителю ефективно використовувати «надлишкову»
активність учнів, спрямовуючи її у корисне русло. Вони формують в учнів навички
взаємодії з іншими людьми, вміння чітко формулювати й обґрунтовувати свою точку
зору, вести конструктивну дискусію і знаходити компромісні варіанти рішень. Хоча,
як і будь який інший метод навчання, рольові ігри мають і свої недоліки.
Переваги рольових ігор:
• рольова гра дає можливість одержати додаткові знання, виявити невисвітлені у
навчальному курсі питання; учні можуть показати уміння застосовувати
отримані знання під час розв'язування поставлених задач;
• гра сприяє розвитку навичок проведення дискусії, співробітництва для
досягнення поставленої мети; творчих здібностей у процесі розв'язування
поставлених проблем;
• учні намагаються відстоювати різні позиції, знаходити аргументи формулювати
погляди, виконуючи ту чи іншу роль (що часто не співпадає з їх власними
поглядами); формується толерантне ставлення до інших думок;
• гра дозволяє спрямувати в корисне русло надмірну активність учнів, дає
можливість самовиразитися, проявити емоції у соціальне прийнятних (і
бажаних) формах для учнів з особливостями поведінки.
Недоліки:
• заздалегідь передбачений результат (а найчастіше — і діяльність кожного з
учасників), що знижує інтерес до гри;
• зазвичай невисокий рівень науковості, пізнавальної спрямованості ігор,
захоплення зовнішньою стороною ролі, уподібнення;
• невисока мотивація до навчальної діяльності: потенційно важливий на-
вчальний матеріал подається (часто — дуже в'яло) учасниками гри —
пасивним слухачам, не зацікавленим у його сприйнятті;
 • складність (якщо не неможливість) оцінювання діяльності учасників у
стандартній оцінювальній системі;
• важливі умови успішної рольової гри — доброзичливість групи, спон-
танність поводження учасників, імпровізація — можуть виявитися
нереалізованими через напружену психологічну атмосферу в колективі,
міжособистісні конфлікти, особливо в старших класах. Саме емоційна
складова багато в чому визначає успіх рольової гри, що робить її не
прогнозованою в неконструктивному напрямку.
Досить часто (особливо в американській педагогіці) вважається, що в рольовій грі
її учасник повинен мати заздалегідь заготовлені тексти своїх виступів. У цьому
випадку існує певний сценарій, а кінцевий результат гри відомий заздалегідь. Такі
ігри значно легше готувати, і вони, звичайно, мають повне право на існування. Але
значно цікавішим є інший варіант проведення ігор. Він є більш складним, потребує
більш кропіткої підготовки і більшої зацікавленості учнів. Проте такий варіант має і
значні переваги.
У цьому випадку рольова гра проводиться за певними правилами, а її учасники не
мають готових текстів і сценаріїв дії. Рішення про свою взаємодію з іншими
учасниками вони приймають самостійно, спираючись на характеристику свого
персонажу і власний розсуд. У такій грі можуть брати участь учні одного чи декількох
класів залежно від конкретної ситуації, бажання вчителя і рівня підготовки різних
класів. Гра може проводитись для стимуляції інтересу учнів до теми, обговорення
проблемної ситуації, з якою учні зіткнулися під час вивчення теми, або як підсумкове
заняття під час узагальнення матеріалу.
Основні цілі гри полягають у закріпленні матеріалу теми, стимулюванні в учнів
інтересу до предмета, отриманні ними навичок застосування набутих знань у
повсякденному житті.
Сама гра триває протягом одного-двох уроків. Підготовка до неї займає кілька
днів і ще два-три дні треба відвести для аналізу результатів. Слід зауважити, що аналіз
результатів є важливою складовою рольової гри незалежно від форми її проведення.
Підготовка гри
У ході підготовки окремі учні або сформовані заздалегідь команди можуть
виготовляти різноманітні наочні матеріали (плакати, таблиці, схеми, діаграми,
фотоколажі тощо) і використовувати їх, аргументуючи свою точку зору Крім того, за
можливості використання комп'ютера вони можуть готувати презентації. Для цього
слід використовувати матеріали, знайдені в Інтернеті або створені самостійно.
Крім гравців і вболівальників (якщо вони присутні) важливим учасником гри
повинно стати журі. До складу журі треба вибрати тих учнів, які користуються
авторитетом у класі й мають високий рівень знань. Якщо до складу журі не можна
залучити учнів (через невелику кількість учасників або недостатній рівень їх
підготовки), то його можна сформувати за участі вчителів.
Головне завдання журі — оцінювання роботи учасників з використанням
об'єктивних критеріїв. Як показує практика, найкращими критеріями оцінювання
роботи є такі:
• аргументованість виступів;
 •вміння працювати «в команді»;.
• ілюстрація виступів;
• культура дискусії;
• якість поставлених питань;
• якість відповідей на питання;
• підтримка уболівальників.
Наведений список є орієнтовним і його цілком можна змінити за бажанням членів
журі. Слід також додати, що най краще буде, якщо кількість балів для кожного
критерію визначить саме журі.
Аналіз результатів гри
Проведення після гри її аналітичного розбору повинно бути обов'язковим. Аналіз
краще проводити на другий чи третій день після гри. Під час аналізу треба надати
слово членам журі, які пояснять, чому учасники отримали певну кількість балів за тим
чи іншим критерієм. Потім слід звернути увагу учнів на якість підготовки учасників
до гри, виділити кращих гравців, можливо, вручити їм символічні призи. Якщо журі
складалося з учнів, то слід проаналізувати і його роботу, акцентуючи увагу не на
кількості виставлених балів, а на значимості окремих критеріїв оцінки у загальному
результаті.

Урок-суд (Урок рольова гра)

Ця форма співпраці використовується для вивчення протилежних поглядів у
формі справжнього суду
Завдання уроку-суду
1. Розвивати вміння аналізувати й узагальнювати фізичні явища згідно з
інтересами дітей.
2. Вести пошукову роботу відповідно до своїх захоплень.
3. Виробляти вміння відстоювати свою точку зору, поважаючи думку опонента.
Основні принципи організації уроку-суду
1. Поділ класу на ролі за побажаннями самих учнів (суддя, секретар суду, адвокат,
прокурор, підсудна тощо.
2. Обов'язкове «переобладнання» класу на судову залу; перевдягання учнів згідно
з обраною роллю.
3. Наявність двох сторін — обвинувачення та захисту.
4. Включення в роботу всього класу через поставлені завдання.

Регламент уроку-суду з фізики

1. Вступне слово вчителя.
2. Актуалізація опорних знань (бесіда).
3. Засвоєння нових знань (рольова гра-суд).
4. Закріплення вивченого (виконання завдань, поставлених учителем).
5. Підсумок уроку (вирок суду). Домашнє завдання.
 На такому уроці всі дії учнів визначаються тією роллю, яку вони виконують. Учні
не лише готують свої виступи, а й організовують підготовчу роботу в класі. Разом
підбирають літературу, перевіряють готовність виступів, переглядають інші
матеріали.
Виступ на суді має бути розумним і змістовним. Від переконливості промов
залежить рішення суду.
Усе це стимулює творчу активність учнів, адже під час гри вони розкривають свій
характер, розуміння явищ і змісту фізичних законів. Така форма уроку
різноаспектному вивченню позицій. Дуже важливо в процесі проведення такого уроку
не допустити однобічної, звинувачувальної версії. А щоб урок не перетворився на
банальну виставу, де учні просто відбувають свій номер, необхідно поставити
завдання, які учні повинні виконати до кінця уроку.
Можливі теми уроків: «Суд над Інерцією», «Суд над Тертям», «Суд над
Електростатикою», «Суд над опором»

Урок-казка
Урок - казка спрямований на розвиток уяви та творчого мислення учнів. Цьому
сприяє залучення школярів до складання сюжету казки. Інсценізація казки формує
мовленнєві здібності учнів, сприяє естетичному розвитку. Сюжет казки передбачає
виконання цілої низки умов: чітка цільова установка; вибір найбільш відповідного
об'єкта; складання запитань, на які потрібно відповісти учням за допомогою наявних
знань (під час інсценізації мають бути сформульовані запитання, спрямовані на
активізацію наявних в учнів знань, а також може здійснюватися перевірка домашнього
завдання); створення фабули (ланцюжок подій, що описуються в казці в певній
послідовності); літературне оформлення. У процесі літературного оформлення казки
необхідно враховувати деякі моменти:
• цікавість змісту казки;
• нескладність її інсценування;
• можливість створення костюмів для учасників казки;
• проведення хімічних дослідів;
• використання наочності, що допомагає сприйняттю хімічних елементів казки.

Урок – усний журнал

Урок у формі усного журналу має значне пізнавальне навантаження і служить
вдалим підсумком вивчення будь-якої теми, досить поміняти зміст сторінок: «Істо-
рична», «Теоретична», «Практична», «Готуємось до екзамену», «Фізика в нашому
житті», «У світі цікавого». Така форма проведення уроку, виконуючи досить серйозні
функції, через чергування інформаційних та контролюючих сторінок не втомлює дітей
і дає їм позитивний заряд. Взагалі урок — усний журнал, зручно проводити під час
узагальнення та систематизації
 матеріалу з теми, але окремі його сторінки, наприклад «Історична», або «У світі
цікавого», можна розглядати на уроках систематично.

Урок-теле-, радіопередача
Цікавою формою під час проведення нестандартних уроків є теле- і
радіопередачі, що відтворюють відомі популярні телевізійні програми. Такі уроки
сприяють формуванню в учнів уміння аналізувати й узагальнювати матеріал за
нестандартних умов, дозволяють їм уявити себе «відомими людьми», дають уявлення
про професію журналіста, телеведучого тощо.
Основні принципи організації уроку — теле-, радіопередачі
1. Розподіл ролей за бажанням (вчені, конструктори, юристи, політологи, хроністи,
ведучі програми тощо).
1. Оформлення класу (телестудії, радіостанції); виготовлення емблеми,
прикріплення мікрофонів, розташування парт та стільців так, як у справжній
програмі.
2. Випереджальні завдання учням класу, а також перевдягання учнів згідно з
ролями .
Основні правила проведення уроку-телепередачі (радіопередачі)
1. Урок проходить за сценарієм (без змін) відомих теле- і радіопередач.
2. Під час розповідей «гостей» учні класу не просто їх слухають, а виконують
завдання, поставлені вчителем, що дозволяє активізувати клас та уникнути їхньої
пасивності.

Урок - репортаж
Основні етапи уроку-репортажу
Актуалізація опорних знань (виступ вчителя, ознайомлення з переліком питань
уроку, поділ класу ще на чотири групи)
Репортер № 1 дає відповідь на 1-е запитання, оформивши його у вигляді
таблички, і роздає її кожному учневі (ксерокс), а учні складають хронологічний
ланцюжок подій
Урок-репортаж удосконалює вміння аналізувати та систематизувати матеріал,
сприяє набуттю учнями навичок самостійного отримання знань. Це нова форма
проведення нетрадиційних уроків.

Завдання уроку-репортажу
1. Пошук нових джерел інформації до теми, що вивчається.
2. Уміння в скороченому варіанті записати почуту інформацію.
3. Навчити учнів застосовувати знання, здобуті на практиці, для аналізу різних
процесів.
Основні принципи організації уроку-репортажу
1. Поділ класу на «репортерів», «архівістів», «статистів», «аналітиків».
2. Повідомлення теми, мети, завдань майбутнього уроку.
3. Літературу, джерела надає сам учитель, а учні вибирають найважливіше з цієї
літератури.
 Основні етапи уроку-передачі
Підготовча частина -
• Повідомлення теми, мети уроку (за два тижні до уроку).
• Розподіл ролей, випереджувальні завдання.
• Підбір літератури, джерел інформації.
• Оформлення класу, підбір костюмів
Основна частина —
• Урок розпочинають словами ведучого (вчителя).
• Надання слова першому гостю.
• Надання слова другому гостю.
• Надання слова третьому гостю.
• Надання слова четвертому гостю.
• У перерві між паузами звучать фрагменти пісень
Заключна частина
• Виконання завдання до першого виступу.
• Виконання завдання до другого виступу.
• Виконання завдання до третього виступу
• Виконання завдання до четвертого виступу.
• Підсумок уроку.
• Домашнє завдання.
Урок - салон
1. За два-три тижні до уроку клас ділиться на шість творчих груп (по чотири-п'ять
осіб).
2. Вибирається «господиня салону».
3. Визначається символічне місце і час (наприклад, Київ, 1945 p., Музей мистецтв).
Кабінет обладнано подібно до салону (на стінах портрети діячів культури,
репродукції картин, плакатів вивченої доби, фотоілюстрації, звучить музика тих часів,
парти розташовані довільно, прикрашені скатертинами і квітами).

Основні правила проведення уроку-салону

1. Вступне слово вчителя. (Актуалізація опорних знань)
2. Вступне слово господині салону (розповідь про умови розвитку культури,
представлення гостей).
3. Виступ групи 1 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів
класу записують почуте в табличку.
4. Виступ групи 2 «Літературознавці» (захист стіннівки; доповіді). Решта учнів
класу записують почуте в табличку.
5. Виступ групи 3 «Мистецтвознавці» (доповідь: показ і коментар репродукцій,
фотоілюстрацій, плакатів). Решта учнів класу складають табличку.
6. Виступ групи 4 (представлення стіннівки; доповіді, музичний номер). Решта учнів
складають таблицю.
7. Виступ групи 5 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів
класу записують почуте в табличку.
8. Виступ групи 6 «Статисти» (копії доповідей роздають усім учням класу, а ті
записують дані у свої таблички).
9. Завершальне слово господині салону та вчителя. Підсумок уроку. Домашнє
завдання.
Вищезгадана форма сприяє кращому засвоєнню нового матеріалу, дає можливість
більше побачити надбань культури (творів живопису, архітектури, скульптури), учні
вчаться самостійно записувати почуте у своїх конспектах, виключається їхня
пасивність.

Дидактична гра
Дидактична гра широко використовується як засіб навчання, виховання, розвитку
здібностей учнів. Гра — це творчість, гра — це праця. У процесі гри в дітей
формується звичка зосереджуватися, мислити самостійно; розвиваються увага, уява,
прагнення до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться: пізнають,
запам'ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, фантазують. Ігри
допомагають виховувати в учнів дисциплінованість, доброзичливість, почуття відпо-
відальності та ін.
Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів та
ситуацій, реалізація яких відбувається за такими основними напрямами:
• дидактична мета ставиться у формі ігрового завдання;
• навчальна діяльність учнів підпорядковується правилам гри;
• до навчальної діяльності вводиться елемент змагання, який перетворює
дидактичну задачу в ігрову;
• успішність, виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим
результатом.
Урок - змагання.
Проведення таких уроків сприяє розвитку писемного та усного мислення,
правильності суджень і дає змогу учителеві з’ясувати і порівняти знання окремих
учнів, оцінити їхню пошукову діяльність.
Для проведення уроку-змагання клас ділять на дві команди, знання учнів яких
приблизно однакові. Кожна команда обирає собі капітана. Учням повідомляється, що
в підсумку буде врахована активність кожного і всієї команди загалом. Буде оцінена
кожна відповідь кожного учня. Перемагає та команда, що набрала найбільше балів.
Урок проводиться у формі конкурсів «Чи знаєш ти формули?», «Твоя
кмітливість», «Любителі кросвордів», «Будь суддею у суперечці».
Урок-брейн-ринг
Він передбачає перевірку знань учнів у нетрадиційній формі. «Брейн-ринг»
(brainstorm (від англ.) — блискуча ідея) складається з раундів, під час яких
використовується мозкова атака. Кожний раунд об'єднує задачі за певним принципом,
 команди відповідають по черзі. Час для знаходження відповіді можна обмежити.
Кожне правильно розв'язане завдання оцінюється певною кількістю балів.
Так, замість традиційного індивідуального опитування учні об'єднуються в групи
та готують питання одне для одного. Безумовно, додаткової цінності надає ретельно
дібраний навчальний матеріал. Психологічна цінність таких уроків полягає в тому, що
використовується групова робота. Аналізуючи виконання завдань у груповій формі,
можна виокремити такі особливості: бажання учнів обмінюватись інформацією, пози-
тивна емоційність під час виконання всіх завдань, взаємодопомога під час
обговорення, поява в деяких учнів орієнтації на підлітків, прагнення самоствердитись.
Урок — брейн-ринг дозволяє учням відчути себе ерудитом, частиною команди,
згуртовує колектив.
«Брейн-ринг» —відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем
— відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час для прийняття рішення
обмежений.
Основні принципи організації уроку — брейн-рингу
1. Наявність спеціально обладнаних ігрових столів.
2. Поділ класу на команди (шість осіб).
3. Повідомлення теми чи розділу, які необхідно повторити, адже питання для гри
будуть саме з них.
4. Підбір додаткових джерел та літератури, яку необхідно проглянути і вивчити.
Основні правила проведення уроку — брейн-рингу
1. Вступне слово вчителя. (Оголошення теми, мети)
2. Повторення вивченого матеріалу (брейн-ринг) — змагаються по дві команди по
черзі, поки не зіграють тричі; гра триває до 5 балів.
3. Конкурс капітанів, де пропонуються питання підвищеної складності (IV рівень
оцінювання знань).
4. Підсумок уроку робиться у вигляді проблемного запитання до теми.
Правила гри «Брейн-ринг»
1. Ведучий ставить запитання і виголошує «час», після чого команди мають право
натискати кнопки на столах і відповідати.
2. На обговорення одного питання дається одна хвилина.
3. Відповідь повинна бути повною, точною, впевненою.
4. Якщо одна з команд дала неправильну відповідь, тоді друга команда отримує
право на відповідь та 20 секунд на обговорення.
5. У рамках гри відбувається конкурс капітанів, де пропонуються запитання
підвищеної складності.
6. Якщо одна з команд натисне на кнопку раніше, ніж ведучий скаже слово «час»,
то вона позбавляється права відповіді на це запитання.

ВІКТОРИНА
Вікторина — одна з ігрових форм проведення уроку, яка полягає у змаганні учнів
у відповідях на запропоновані запитання (запитання добираються так, щоб тему, яка
вивчається, подати у зацікавлено-пізнавальному плані). Учні можуть бути поділені на
команди або виступати індивідуально.
 Основна мета вікторини — в ігровій формі всебічно розглянути винесені на неї
питання, дати можливість кожному учневі виявити активність, показати рівень своєї
ерудиції.
Структура вікторини
1. Вступна частина — ознайомлення учнів з умовами проведення вікторини, поділ
їх у разі потреби на команди.
2. Основна частина — відповіді учнів на запропоновані запитання вікторини.
3. Заключна частина — підбиття підсумків, виявлення переможців та
найактивніших учасників вікторини.
Орієнтовні правила гри
1. На розмірковування над запитанням дається 1 —2 хвилини.
2. Відповідає на запитання один із членів команди, думка якого вважається думкою
команди. Суперечки інших членів команди в разі їхньої незгоди з відповіддю
товариша не приймаються.
3. Піднята рука капітана до закінчення визначеного часу означає готовність команди
відповідати.
4. Відповіді оцінюються за 12-бальною системою.
5. За порушення правил гри чи дисципліни, як з боку гравців, так і з боку
уболівальників, з команди знімаються бали.
6. Якщо команда дала хибну відповідь або не відповіла зовсім, запитання може бути
переадресоване команді суперників.
7. Якщо жодна з команд не змогла відповісти на запитання, до гри підключаються
уболівальники.
8. У ході гри можна передбачити невеличкі тайм-аути, які можуть бути використані
для консультацій з наставником команди або уболівальниками чи заповнені
музичним супроводом, віршами тощо.
9. Під час паузи можуть бути оголошені проміжні результати. Вікторини сприяють
поглибленню знань з навчального предмета, розвитку пам'яті, виявленню
найбільш ерудованих учнів.
Добре підготовлені вікторини є одночасно і засобом активного відпочинку від
основних навчальних занять. Вони, як правило, проходять за високої активності всіх
учасників.
Не слід забувати, що вікторина — перш за все гра, а не іспит. Основна її ознака —
цікавість, тому питання повинні бути цікавими, викликати бажання «подлубатися» в
пам'яті, переглянути довідник (якщо запитання оголошені заздалегідь для
самостійного опрацювання), словом, поглибити знання. Необхідно, щоб завдання
вікторини змушували дитину замислитися, підштовхнули її до роздумів, активізували
мислення. Саме таку мету виконують вікторини.
До складання ігрових завдань вчитель може залучати і дітей. Підготовка запитань
до вікторини — це один із найважливіших кроків у розвитку мислення та пізнавальної
активності учня. Головною умовою такої підготовки є те, що укладачі повинні брати
матеріал не тільки із шкільного підручника. На перших етапах дозволяються будь-які
елементарні запитання з теми, але пізніше, коли навички складання завдань для
спільного розв'язання вже напрацьовані, із запропонованих дітьми запитань слід
залишити тільки такі, які потребують логічного мислення. Для цього вчителеві треба
навчити дітей вибудовувати логічні ланцюжки взаємозв'язків.
Дуже цінним є те, що школярі добровільно і з великим бажанням студіюють
вивчений матеріал, знаходячи в ньому цікаву деталь, яку можна використати для
складання завдання: зіставляють факти, причини і наслідки, вчаться грамотно
формулювати питання. Ще один цікавий факт: за допомогою такої діяльності діти
вчаться одне в одного. Вислуховуючи чужі запитання, учень починає знаходити в них
щось цікаве, що для нього самого раніше залишилося непоміченим. У цьому й полягає
головна цінність вікторини: у добровільному повторенні вивченого матеріалу у захо-
плюючій ігровій формі та вмінні оперувати отриманими знаннями.
Вікторину можна проводити в один або два тури. Оголошують її заздалегідь. В
оголошенні вказується загальна тематика вікторини. Тому ті, хто бажає взяти в ній
участь, матимуть час для підготовки.
Підготовчий етап включає в себе такі кроки:
1. Обговорення і затвердження завдань.
2. Створення спеціальної групи, яка відбирає та впорядковує завдання вікторини.
3. Визначення та повідомлення мети вікторини та термінів її проведення.
4. Затвердження складу журі, а в разі потреби і спостерігачів.
5. Вирішення організаційних питань.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ХОКЕЙ
Гра «Інтелектуальний хокей» належить до нетрадиційних технологій навчально-
виховної роботи, а саме — до технології активного навчання і виховання.
Проведення гри передбачає надання вчителем або класними керівниками
попередньої консультації дітям із теоретичних питань.
«Інтелектуальний хокей» проводиться в рамках загально-шкільного предметного
тижня (місячника знань). Можливе також проведення шкільного чемпіонату з
інтелектуального хокею серед учнів паралелі.
Термін проведення інтелектуального хокею — близько 10-15 хвилин.
Цю гру характеризують лаконізм, чіткість, стислість, логіка. Учитель стежить за
порядком, розіграшем шайби, часом.
Гра викликає захоплення та живий інтерес у дітей своєю змагальністю, почуттям
колективізму в спільній командній грі, виявленням інтелектуальних та спортивних
талантів.
Обладнання: хокейні клюшки, двоє хокейних воріт, суддівський свисток, шайба,
дитячі хокейні Шоломи (за наявності), 10 спеціальних шайб-запитань, авторучки.
Місце проведення — спортзал. Час — 10-15 хвилин. При проведенні чемпіонату
— 1 година.
 Умови гри. Для проведення інтелектуального правового хокею вчитель або класні
керівники формують 2 команди складом 6 чоловік у кожній. Серед них: 3 нападаючих,
2 захисники та воротар. Ведучим, як правило, виступає вчитель.
Після розіграшу справжніми клюшками хокейної шайби видається шайба-
запитання (звичайна шайба, з обох боків якої наклеєні паперові круги за розміром
діаметрів шайби). З одного боку шайби написане запитання, з іншого — варіанти
відповідей, з яких тільки одна правильна.
Отримує шайбу-запитання, а значить, і право на відповідь команда, що виграла
розіграш шайби. Можливий варіант — шайбу отримує команда, що забила гол у
ворота суперника. На обмірковування команді, що отримала право відповіді,
виділяється 12сек. Неправильні відповіді закреслюються. Для проведення одного
матчу заздалегідь готуються 10 шайб-запитань. Гра (матч) триває до тих пір, доки не
будуть розіграні всі шайби-запитання.
Правильність відповідей оцінює журі, що складається з трьох кращих знавців
предмету. За кожну правильну відповідь журі нараховує команді 1 бал.
У випадку нічийного рахунку проводиться серія справжніх хокейних булітів.
Переможець серії отримує перемогу в грі (матчі).
При проведенні чемпіонату з інтелектуального правового хокею виготовляється
відповідна кількість спеціальних шайб-запитань із розрахунку 10 на один матч, а у
фінальній грі визначаються кращий нападаючий турніру та кращий воротар.

ГРА “ БІЗНЕС “
Під час проведення контрольних чи самостійних робіт учитель часто спостерігає
списування, підказки. Йому доводиться знижувати оцінку або забирати незакінченою
роботу — ці заходи як засіб боротьби з підказуванням не можуть задовольнити ні
учня, ні вчителя. Як вийти з цього становища? Цю проблему можна розв'язати за
допомогою гри «Бізнес». У ході цієї гри учні отримують дозвіл на «підказку», тобто
на допомогу учневі, який має труднощі.
Для проведення гри необхідно:
1. Скласти запитання до тематичної атестації за варіантами.
2. Попередньо виготовити жетони — «акції», « векселя» і т. ін.
3. Поділити учнів класу на групи.
4. Призначити «консультанта» групи (може бути призначений учителем або
вибраний за бажанням).
5. Виготовити сигнальні картки: червоного і зеленого кольорів (для кожного учня).
Хід гри
1. «Банкір» (учитель) роздає учням пакет «акцій», «векселів», жетонів і та ін. та
аркуш із запитаннями.
2. Учень розпочинає роботу: вивчає запитання, готує відповіді, які зможе записати
на аркуші.
3. Якщо в учня виникають труднощі під час відповіді, він звертається за
допомогою до «консультанта» своєї групи.
 4. Якщо консультант надає допомогу учневі, то за це він отримує від учня один
жетон за одне запитання.
5. Якщо консультант групи не може дати відповіді на поставлене запитання, то він
може запросити консультанта з іншої групи.
6. У разі успішного виконання завдання консультант іншої групи отримує по
одному жетону від учня і консультанта цієї групи.
7. Якщо учень не звертається за допомогою до консультанта, а відповідає
самостійно і при цьому дає неправильну відповідь, то віддає два жетони
вчителеві.
8. Якщо учень звертається за допомогою до консультанта і при цьому дає
неправильну відповідь, то віддають по два жетони вчителеві і учень, і
консультант.
9. Щоб знати, який учень потребує допомоги консультанта, використовуються
сигнальні картки. Якщо в учня на парті стоїть картка зеленого кольору, то це
означає, що учень сам вправляється із завданням. Якщо учень виставляє картку
червоного кольору, то це означає, що учень потребує допомоги консультанта.

ГРА “ ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК “

Гра проводиться у відповідно оформленому актовому залі школи в рамках тижня
чи декади з будь-якого навчального предмета. Глядацька аудиторія — учні паралелі, а
також усі бажаючі. За декілька днів до проведення гри повинно бути вивішено
оголошення на великому аркуші паперу у холі школи, а також усно оголошено про
проведення гри по класах.
Оформлення залу. Посеред сцени — стіл ведучого, а по обидва боки — по 5
стільців для кожної команди, три мікрофони.
Майже всі конкурси гри мають назви, аналогічні до телевізійного «Щасливого
випадку». Зміст завдань складено відповідно до чинних програм з навчальних
предметів. Для уникнення пауз бажано роздати членам журі аркуші з відповідями до
кожного конкурсу Залежно від умов школи суми одержаних командами балів
записуються на переносній дошці чи на комп'ютері та оголошується суддя-
інформатор. Учасникам заздалегідь дається завдання підготувати невеличку, на 2—3
хвилини, оригінальну «візитку» — знайомство зі своєю командою. Ведучий запрошує
учасників на сцену під звуки, наприклад, «Козацького маршу» або якоїсь іншої
бадьорої мелодії.
І. Конкурс «Візитка» — знайомство команд
Журі оцінює цей конкурс за 2-бальною системою; кожен суддя має для цього
спеціально виготовлені фішки з написами «І» та «2» з обох боків. Кожній команді
зараховується сума балів, показаних глядачам та учасникам за допомогою фішок (2
бали).
II. Конкурс «Далі... Далі...»
Кожній команді ведучим ставиться серія запитань, на які треба відповісти за одну
хвилину. Виграє та команда, котра за цей час встигне відповісти на більшу кількість
запитань; кожна правильна відповідь — 1 бал. Підготовлений учень чи суддя-
інформатор починає й закінчує конкурс звуковим сигналом за показаннями великого
настінного годинника чи за допомогою комп'ютера, встановлених так, щоб це було
видно і глядачам. Кожна відповідь — 1 бал.
III. Конкурс «Заморочки з діжки»
Гравцям задаються питання, відповіді на які потребують творчої уяви, вміння
логічно мислити, швидкості реакції, почуття гумору тощо.
Під звуки музики учень виносить діжечку, з якої капітани команд по черзі
виймають по 3—4 номерки з написаними на них завданнями. Кожна правильна
відповідь — 1 бал.
IV. Конкурс «Темна конячка»
Запитання цього конкурсу присвячені якійсь постаті, факту, літературному
персонажу тощо та подаються командам у формі загадки, таємниці, яку треба
відкрити за характерними ознаками, притаманними тільки цьому об'єкту. Кожна
правильна відповідь 1 бал.
V. Конкурс «Ти — мені, я — тобі»
Капітан чи хтось із команди називає підряд 2 заготовлених заздалегідь питання,
на які команда суперників повинна одразу дати короткі відповіді; потім свої запитання
ставить команда № 2. Кожна правильна відповідь — 1 бал.
VI. Конкурс «Гонка за лідером»
Проводиться аналогічно до конкурсу «Далі... Далі...». Вчитель може доповнити
конкурсну програму будь-якими завданнями творчого характеру. Наприкінці гри журі
підбиває підсумки, нагороджує переможців та переможених призами.

ГРА “ О, ЩАСЛИВЧИК ! “
Мета проведення гри:
- активізація пізнавальної діяльності учнів;
- розвиток логічного мислення дітей;
- підвищення інтересу до вивчення предмета.
Підготовка: кожен учень, який бажає взяти участь у грі, повинен мати при собі
чотири жетони (картки, кружечки тощо) різних кольорів — жовтий (варіант А),
червоний (варіант В), зелений (варіант С), синій (варіант Д), які будуть означати різні
варіанти відповіді на питання у відбірковому турі та використовуватися у якості
підказки зала у 2-му турі гри; десять наборів жетонів мають надписи букв А, В, С, Д
для гравців першого туру; таблиця, де вказані неспалимі бали (всього питань — 12,
неспалимі бали — 4, 7, 10, найбільший — 12 балів); таблиця, на якій вказані типи
підказок, тобто: 1) дзвінок другові; 2) 50/50; 3) підказка зала.

Хід гри
Відбірковий тур
Усі діти знаходяться в залі. Перед сценою поставлено десять столів для
потенційних гравців. На сцені — стіл і два крісла для ведучого та гравця 2-го туру за
12 балів.
Лунає музика (з телепередачі «О, щасливчик!»). Гра починається. Ведучий вітає
гравців та оголошує умови конкурсу
 Відбірковий тур включає 10 питань, правильна відповідь на які дає право брати
участь у 1-му турі. Задається питання залу, учень, який правильно відповів, виходить
на місце біля сцени за одним із столів. Так обирається 10 гравців 1-го туру.
Перший тур
Десять гравців зайняли свої місця. На кожному столі лежать набори
різнокольорових жетонів (4 шт.), олівці й папір.
Ведучий задає питання, яке має 4 варіанти відповіді. Хто перший підніме
правильний варіант (жетон) або розташує у правильному порядку жетони, той
виходить у 2-ий тур «один на один» з ведучим, на боротьбу за 12 балів.
Другий тур
Один з 10 гравців займає крісло біля ведучого. Ведучий нагадує про існування
таблиці одержаних балів (неспалимі бали — 4, 7,10). Усього — 12 запитань. Питання
розкладені на 3 групи:
1) легкі й жартівливі — 1, 2, 3, 4 бали;
2) середнього рівня складності — 5, 6, 7, 8 балів;
3) складні, розраховані на загальний всебічний розвиток дитини— 9,10, 11, 12
балів.
З кожної групи ведучий вибирає питання навмання. Якщо гравець не відповідає
на питання, він вибуває з гри, отримуючи зароблені бали. Гра повертається до 1-го
туру. Гравець 2-го туру має три підказки:
1) «дзвінок другу»: якщо є можливість — мобільний телефон, якщо ні —
гравець може звернутися до будь-кого з глядачів, чи до вчителя, хоч до учня, крім
ведучого;
2) «50/50»: відкидається 2 неправильні варіанти відповіді;
3) «допомога залу»: кожна буква має свій колір, тобто який колір буде пе-
реважати в залі — та відповідь правильна, але рішення щодо відповіді приймає
гравець.

ГРА “ ПЕРШИЙ МІЛЬЙОН “

Гра «Перший мільйон» проводиться за аналогією однойменної телевізійної гри.
Мета гри: повторити, закріп йти й систематизувати вивчений матеріал, виявити
коефіцієнт інтелекту учнів, активізувати їх розумову діяльність, розвивати логічне
мислення, уважність, кмітливість, артистичні здібності, виховувати рішучість, інтерес
до вивчення фізики.
Обладнання: висловлювання про фізику відомих людей; газета «Фізика в
повсякденному житті»; таблиці з питаннями та відповідями; табло результатів; призи.
План проведення гри
І. Вступне слово учителя.
II. Перший відбірковий тур.
III. Питання до переможця першого відбіркового туру
IV. Другий відбірковий тур.
V. Питання до переможця другого відбіркового туру
VI. Рекламна пауза (виступ учнів (драматизація, інсценізація, співи, гуморески
тощо), приготовлений заздалегідь).
 VII. Третій відбірковий тур.
VIII. Питання до третього учасника.
IX. Підбиття підсумків та повідомлення результатів.
X. Нагородження.
Правила гри
1. Учасник має право на три підказки: 1) товариша; 2) зала; 3)50/50 (при-
брати два неправильних варіанти відповідей).
2. У гравця є дві зафіксовані суми балів: 1) 1000 балів; 2) 32000 балів.
3. Всього учасник може набрати 1000000 балів.
4. Для кожного учасника обчислюється його коефіцієнт інтелекту за
формулою:
К = (Кількість набраних балів : 1000000) • 100%

ГРА КВК (КЛУБ ВИНАХІДЛИВИХ ТА КМІТЛИВИХ)

Урок-КВК насамперед сприяє формуванню самостійності мислення, стимулює

розвиток творчих здібностей, а також розширює кругозір.
Завдання для даного уроку даються за два-три тижні до його проведення, щоб
учні могли ретельно підготуватися. Клас поділяється на дві команди. Кожна з них
вибирає капітана, придумує назву команди, привітання та виконує домашні завдання.
Повторення та узагальнення проходить під час конкурсів, кожен з яких оцінюється
членами журі. Учитель, крім оцінювання у балах заслуг команд, оцінює і заслуги
кожного учня.
Конкурс улаштовується або серед учнів одного із класів і проводиться в класному
кабінеті, або серед 2—3 команд, у складі яких — учні з паралелі даної школи або
декількох шкіл (у такому випадку захід відбувається в актовому заді). Склад команд
необхідно сформувати заздалегідь, щоб придумати назву команди, намалювати
емблеми й підготувати з гравцями вітання, а також необхідне обладнання для
проведення гри. Традиційні конкурси КВК:
1) вітання команд («Візитка»);
2) розминка (відповіді гравців кожної команди на питання суперників (або
глядачів) за певний проміжок часу);
3) конкурс-перевірка знань, вмінь, швидкості реакції, дотепності тощо («Відгадай
загадку», «Вгадай слово», «Літературний конкурс» — складання творів, віршів
на задану тему, «Намалюй із закритими очима», «Уяви, що ти перетворився у
тварину, рослину, зірку...» тощо);
4) конкурс капітанів;
5) домашнє завдання (зазвичай — інсценізація, протягом якої діти проявляють
свої творчі здібності);
6) конкурс уболівальників.
Журі оцінює кожний конкурс окремо, наприкінці підбиваються загальні підсумки
(у балах).
 ГРА “ ЕРУДИТ “
У грі беруть участь шість учасників. Запитання першого завдання (6—12 запитань
за певною темою), які їм даються, оцінюються за 5-бальною системою. Якщо учасник
гри не знає відповіді на запитання, йому може допомогти група підтримки, але тоді
відповідь оцінюється за 3-бальною системою.
Після кожного конкурсу журі оголошує результати. Той з учасників, хто набрав
найменшу кількість балів, вибуває з гри. Залишаються сильніші. Отже, у першому
конкурсі беруть участь шість школярів, у другому — п'ять, у третьому — чотири і т. д.
Переможцю останнього конкурсу присвоюється звання «ерудит» і вручається
головний приз, решта учасників також одержують заохочувальні призи.
ГРА “Дидактичне доміно “
Ігрове доміно — має тільки один варіант правильного розкладу. Складається
після вивчення теми, на повторення. Ігрове доміно доцільно використовувати учнями
під час виконання домашнього завдання. Різні варіанти цієї гри можуть одночасно
виконувати невеликі групи учнів.
• оцінка не ставиться;
• гра обов'язково відкрита.

Гра “ Лото “
Гра проводиться після вивчення великої за обсягом теми, деяких тем або в кінці І
семестру. Зміст її такий: учням видаються картки, на яких є відповіді на запитання.
Учитель або один з учнів дістає з торбинки аркуші — запитання і зачитує їх. Усі інші
стежать за своєю карткою і закривають, наприклад фішками, відповідні клітинки з
відповідями. Виграє той, хто перший закриває картку.
Учитель може ускладнювати гру. Переможець у кінці гри відповідає на ті
запитання, відповіді на які містяться в його картці. Так виконуються контроль знань і
повторення.
 “ Метод проектів “
Реалізація проекту
№ Етапи
п/п діяльності
1. Підготовка теми і мети проекту .
2. Планування :
а) визначення джерел , засобів
збирання , методів аналізу інформації,
способів представлення результатів ;
б) установлення критеріїв оцінки
результату і процесу .
3. Збирання інформації
( спостереження , робота з
літературою , анкетування ,
експеримент )
4. Аналіз інформації , формування
висновків
5. Подання й оцінка результатів
( усний , письмовий звіт та оцінка
результатів і процесу дослідження за
встановленими критеріями )
Зміст
діяльності
Учні : обговорення , пошук інформації.
Вчитель : задум , мотивація , допомога
у постановці завдань .
Учні : формують завдання і
розробляють план дій .
Вчитель : корегує , пропонує ідеї ,
висуває пропозиції
Учні : збирають інформацію .
Вчитель : спостерігає , непрямо керує
діяльністю
Учні : аналізують інформацію .
Вчитель : керує , спостерігає , радить
Вчитель і учні беруть участь у
колективному обговоренні , оцінюють
зусилля , використані можливості ,
творчий підхід .
 В основу цього методу покладено ідею побудови навчання на активній
основі через самостійну і практичну діяльність учнів , з урахуванням їхніх
особистих інтересів .
Сучасна педагогіка розрізняє такі типи проектів :
1. дослідницькі : - учні досліджують процеси чи явища ;
2. творчі : спільне створення певних заходів ;
3. ігрові : в яких учасники проекту виконують визначені ролі ;
4. інформаційні : що включають в себе збір та аналіз інформації про даний
об’єкт чи явище ;
5. практичні : безпосереднє впровадження в практику .
Сам проект – своєрідна тріада :
задум – реалізація – продукт .
Робота над проектом включає :
1. Вибір теми .
2. Визначення теми .
3. Аналіз проблеми і її актуальність .
4. Розробка плану проекту .
5. Конкретну практичну діяльність щодо його реалізації .
6. Підсумки в вигляді письмового звіту та презентацію .
Я запропонувала учням 11 класу працювати над проектом
“ Електромагнітні хвилі “ . Перший урок був присвячений
ознайомленню учнів з цим методом .
Ми вирішили , що наш проект буде інформаційним , але по можливості
учні могли зробити його ще й дослідницьким .
Учні вибрали тему свого проекту, склали план , зібрали інформацію ,
малюнки , схеми . Тоді з моєю допомогою вони аналізували інформацію,
робили висновки , проводили досліди , друкували і оформляли роботу .
Також робота включала в себе тести , публікацію . В кінці вивчення
даної теми кожен учень звітував перед класом , презентував свою роботу ,
показував досліди , відповідав на учнівські запитання .
Які я бачу позитивні моменти у використанні цього методу ?
1. Всі учні класу працюють відповідально , бо завдання , підібрані для них ,
доступні для виконання .
2. Їм цікаво , бо є певний простір для самостійного вирішення
питання , для творчого його розв’язання .
3. Вони відчувають відповідальність перед класом , що мають чітко і
конкретно донести до них певну інформацію , намагаються
використати при цьому досліди , і схеми , малюнки .
4. Учні вчаться знаходити потрібний матеріал у морі літератури , вчаться
користуватись енциклопедіями , Інтернетом .
5. Сам процес написання роботи проходить у дусі пошуку , вибору
найефективнішого способу розкриття теми проекту .
6. Учні вчаться правильно , грамотно , якісно і естетично оформляти
роботу , друкувати її за допомогою комп’ютера .
7. Вчаться чітко , логічно і лаконічно захищати роботу .
8. Вчаться культури мовлення , ведення дискусії .
Закінчити дану тему після захисту робіт можна , провівши урок у формі
брейн – рингу “ Шкала електро – магнітних випромінювань “ .
Поділивши клас на дві команди , можна провести такі конкурси :
І Конкурс “ Що? Де ? Коли ? “
1. Яка швидкість поширення ЕМХ ?
( 300000 км / сек. )
2. Які хвилі називаються когерентними ? ( хвилі , що мають однакову
частоту , однаковий напрям коливань ).
3. Коли і хто теоретично передбачив існування і властивості ЕМХ ?
( у 60 роках ХІХ ст. англієць Д. Максвелл )
4. Хто і коли реально довів існуван-ня ЕМХ ?
( у 1886 році німецький учений Г. Герц ) .
5. Хто і коли з видатних українських фізиків відкрив спосіб просвітлення
оптики ? ( у 1935 році О. Смакула ).
6. Що є найпростішим випромінювачем ЕМХ ? ( вібратор – відкритий
коливальний контур ).
7. Хто з відомих фізиків дійшов висновку , що біле світло складається зі
світла різних кольорів ? ( Ісаак Ньютон ) .
8. Коли і хто вперше визначив швидкість світла ? ( в 1676 році данський
астролог Олаф Ремер ) .
9. Що таке радіолокація ? ( виявлення і точне місцезнаходження
об’єктів за допомогою радіохвиль ) .
10. Що називається дисперсією світла ? ( залежність показника заломлення
( а отже , і швидкості світла ) від його кольору ) .
11. Де застосовується інтерференція світла ? ( в просвітленій оптиці , для
вимірювання довжини хвиль і визначення показника заломлення газів .
12. Де застосовуються поляроїди ?
( в автотранспорті , у будівельній техніці , в машинобудуванні .
ІІ Конкурс “ Дерево ЕМХ “ . Кожній команді потрібно намалювати
дерево ЕМХ , на гілках якого висять формули з теми
“ Електромагнітні хвилі “ .
 ІІІ Конкурс “ Екологія “ .
1. Які промені застосовують для знезараження води ?
( ультрафіолетові )
2. Чому навіть у чистій воді людина погано бачить ? Чому в масці з
плоскими скельцями людина під водою бачить добре ?
( показник заломлення води і ока майже однакові , тому світло не
фокусується на сітківці ока ) .
3. Які ЕМХ мають на людський організм найсильніший ефект ?
( короткі та ультракороткі хвилі ) .
4. На яку мінімальну відстань від ока слід віддаляти дзеркальце , щоб
побачити чітке зображення ока ? ( при нормальному зорі на 12,5 см )
5. Якої частоти ЕМХ викликають судоми у мавп , а через
5 хвилин - смерть ? ( 338 Гц ) .
6. За допомогою якого випромінювання медики виявляють тромби,
пухлини, запальні процеси? ( інфрачервоного ) .
7. Яким випромінюванням лікарі руйнують ракові клітини ?
( рентгенівським ) .
8. Чому під сонцем люди засмагають ?
( дія ультрафіолетового випромінювання ) .
9. Чому ртутні лампи ультра -фіолетового випромінювання роблять не зі
скла , а з кварцу ? ( бо скло не пропускає ультра -фіолетових променів ) .
10. Як визначають у птахівництві свіжі яйця від зіпсованих ?
( при опромінюванні ультра -фіолетовим промінням свіжі яйця світяться
червоним кольором , а зіпсовані - фіолетовим або блакитним ) .
ІV Конкурс “ Експеримент “
Кожна команда витягує конверт з завданнями .
1. Готуємо насичений розчин кухонної солі й даємо йому відстоятися
( протягом кількох годин ) .
Занурюємо в розчин скляну палочку . Потрібно пояснити чому палочка
стала “ невидимою “ .
( розчин солі та скляна палочка мають однаковий показник заломлення ) .
2. Беремо кишеньковий радіоприймач і кладемо його в металеву каструлю ,
накриваємо кришкою . Радіоприйом припиняється . Чому ?
( Бо каструля екранує приймач , оскільки радіохвилі відбиваються від
провідників ) .
В кінці уроку учитель аналізує роботу кожного учасника проекту ,
враховуючи всі аспекти роботи над проектом , його захист ,
оформлення , а також участь у підсумковому уроці – грі .
 Висновки

Отже, нестандартні уроки відрізняються від стандартних тим, що участь у них є

обов'язковою для всіх учнів. Їхні правила, зміст, методика проведення розроблені так,
що для деяких учнів, які не цікавляться тим чи іншим предметом, ці уроки можуть
послужити вихідною точкою у виникненні цього інтересу. Однак не можна забувати,
що головним у проведенні будь-якого уроку є навчання. Як ми показали, нестандартні
уроки лише активізують діяльність учнів, роблять сприйняття більш активним, емо-
ційним, мислення — творчим, самостійним, гнучким. Тому використання
нестандартних уроків дає найбільший ефект у класах, де переважають учні з
нестійкою увагою, незначним інтересом до предмета.
Але в будь-якому випадку під час підготовки нестандартного уроку слід
враховувати певні вікові особливості дітей шкільного віку
Отже, використання нестандартних уроків сприяє:
• підвищенню загальної обізнаності та освіченості дітей;
• поглибленню знань з предмета;
• підвищенню кругозору учнів;
• перевірці знань учнів у ігровій та захоплюючій формі;
• зняттю втомленості учнів;
• активному розвитку пізнавальних процесів у учнів.
Тож нестандартні уроки заслуговують на право доповнити традиційні уроки, які
педагоги використовують у своїй практичній діяльності.
 Список використаної літератури.

1. Нестандартні уроки фізики. – Харьків:Вид. гр. «Основа», 2005.

2. Білик Н.О. Десять дидактичних ігор. – Харьків:Вид. гр. «Основа»,

2004

3. Зеновій Дубас, Віра Шарамова. Нетрадиційні уроки фізики. –

Тернопіль: навч.вид.«Підручники і посібники», 2005.

4. Хлєбнікова Т. М. Ділова гра як метод активного навчання педагога:

Навчально-методичний посібник для викладачів, слухачів ІПО,
директорів шкіл, керівників РУО. — X.: Вид. гр. «Основа». — (Серія
«Б-ка журналу «Управління школою»; Вип. 7).

5. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри. — К., 1993.

6. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних

закладах: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2004.

7. Зеновій Дубас, Віра Шарамова. Нетрадиційні уроки фізики. –

Тернопіль: навч.вид.«Підручники і посібники», 2005.

8. Кларчн М. В. Игра в учебном процессе.// Советская педагогика. —

1985. — № 12.

9. Гін А. О. Прийоми педагогічної техніки: Посібник для вчителів. —

Луганськ: Навчальна книга, Янтар, 2004.

10. Гольдріна І. “ Робота над тематичними проектами в процесі вивчення

предметів гуманітарного та природ-
ничого циклів “ .
Херсон РІПО , 1999 – 20 с.
11. Логвін В. “ Метод проектів у контексті сучасної освіти “ .
12. Завуч ж. - № 26 ( 140 ) ,
вересень-2002 .