1.

Спілкування є складним, багатоплановим процесом, у якому, крім слів, для обміну

інформацією використовуються різноманітні засоби — постава тіла, жести, міміка, інтонація,
погляд. Впливають на нього просторове розміщення партнерів, навіть їхні манери одягатися
тощо. Усі ці засоби передавання інформації належать до невербальної комунікації.
2. Невербальна комунікація — процес взаємообміну інформацією шляхом використання для
передавання повідомлень невербальних (немовних) засобів комунікації. Соціально і
психофізіологічно вмотивоване використання невербальних засобів комунікації виражає
3. загальнокультурний досвід, індивідуальні особливості особистості, оптимізує
передавання, сприймання й розуміння інформації. Істотну роль воно відіграє в комунікації
вчителя, оскільки різні засоби невербальної комунікації (жест, міміка, поза, погляд, дистанція та
ін.) є іноді виразнішими і дієвішими носіями інформації, ніж слова. Доповнюючи мову,
невербальна комунікація допомагає правильно передавати, адекватно сприймати думки.
Відбувається вона, як правило, неусвідомлено, мимовільно, хоч за певної самоорганізації
особистості її можна контролювати.
4. Невербальна комунікація істотно впливає на взаємини, визначає емоційну атмосферу,
самопочуття співрозмовників. За твердженнями психологів, 60—80% комунікації відбувається з
використанням невербальних засобів, значущість у спілкуванні міміки, жестів становить 55%,
інтонації — 38%, слів — 7%, тому більше 90% інформації у перші секунди спілкування
передається невербальними засобами. Використовувані в невербальній комунікації засоби мають
індивідуальний характер, залежать від індивідуально-психологічних особливостей, соціального
середовища, національної належності особистості.

Необгрунтоване використання невербальними засобами ускладнює спілкування та розуміння

інформації, оскільки більшість із них багатозначні (уточнення їх можливе за умови врахування
слів, наголосів, настрою та ін.. Крім того, під час спілкування різномовних партнерів
неадекватне використання невербальних засобів може спричинити перекручування інформації
(однакові жести в різних культурах мають різне або протилежне значення). Для прикладу в
Україні кивок головою означає «так», а рух нею в сторони – «ні». А в Болгарії, щоб сказати
“так”, потрібно робити рух головою в сторони, а щоб відповісти “ні” – робити кивок вперед.
5. До засобів невербальної комунікації належать: 1. Мова тіла 2. Міжособистісний простір:
дистанція; взаємне розміщення під час спілкування. 3. Часові характеристики: тривалість
спілкування; пунктуальність партнерів; своєчасність дій.
6. Мова тіла поєднує в собі статичну експресію та динамічну експресію. Розпочнемо зі
статичної. Вона у свою чергу поділяється на такі 3 групи: фізіогноміка (експресія обличчя і
фігури зумовлена будовою тіла); і також важливу роль відіграють артефакти (прикраси, манера
одягатися, зачіска, косметика) Для прикладу вчителька прийшла на урок з великим яскравим
кулоном. На її запитання діти чомусь відповідали недоречно, перешіптувалися. Потім після
уроку на перерві хлопчик запитує вчительки, чи правда, що в Англії всі таке носять. Виявляється,
що не зміст уроку, а прикраса вчительки стала предметом думок учнів.; запахи (природні,
штучні);
7. До динамічної експресії — текесика (дотики, потиски рук, поплескування); просодика
(тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування, акцент голосу);
екстралінгвістика (паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач). кінесика (комунікативно
значущі рухи.
8. До кінетики входять : виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода-
Тому естетична виразність виявляється у привітності, доброзичливості обличчя, у зібраності,
стриманості рухів, виправдому жесті вчителя. Навіть у тому, як педагог зайде у клас, гляне,
привітається, як відсуне стільця, виявляється вплив на дитину.) контакт очей (спрямованість,
частота контакту, тривалість- Цей пункт також є важливим, як кажуть, що найвиразнішими на
обличчі людини є очі. Тому педагогу слід уважно вивчити можливості свого обличчя, виробити
вміння користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності м’язів обличчя та
очей(як називають бігаючи очі, та нежива статичність «камяне обличчя» Тому погляд передає
дітям наші почуття.; та авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи —почісування, потирання
рук). Не всі ці засоби є рівнозначними, проте кожен з них легко прочитується учнями, підсилює
або нейтралізує враження від слів і дій педагога. У професійно-педагогічній комунікації важливо
вміти цілеспрямовано паралельно використовувати вербальні і невербальні засоби. Завдяки
цьому забезпечується адекватне передавання, сприйняття й усвідомлення інформації, розкриття
особистості мовця і слухача.
9. Основними засобами невербальної комунікації вчителя є: зовнішній вигляд, пантоміміка,
екстралінгвістичні та просодичні засоби, міміка, контакт очей (візуальний контакт),
міжособистісний простір. Тому невербальна поведінка Педагога здебільшого індивідуальна та
неповторна, як і сам педагог.