Мовлення як процес спілкування людей за допомогою мови

Головним засобом спілкування між людьми є слово - найважливіша мовна
одиниця. Мова - це система знаків, які мають певне значення й використовуються
для передавання та зберігання інформації.

Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування.

Мовлення, або словесна мова, належить до мовних знаків, що будуються за

певними граматичними правилами. Немовні знаки - це знаки-символи (наприклад,
державна символіка); знаки-копії (наприклад, репродукції, схожі на те, що вони
означають); система знаків, що регулюють вуличний рух, тощо. Крім словесної
(вербальної) мови, існує як засіб спілкування ще й невербальна мова. Це мова
жестів, міміки, поз та інших виражальних рухів.

Мова потрібна як засіб спілкування, вона виконує комунікативну функцію: в процесі

спільної діяльності між людьми відбувається обмін інформацією, емоціями, ідеями
тощо. Мова потрібна і як засіб закріплення та збереження колективного досвіду
людства та досягнень суспільної практики. Крім того, за допомогою мови людина
може висловити свої емоції і почуття, свої симпатії і антипатії, своє ставлення до
інформації, яку вона сприймає або повідомляє.

У своїй діяльності людина користується різними видами мовлення (рис. 4.2). У

спілкуванні широко використовують зовнішнє (усне монологічне, усне діалогічне,
писемне) і внутрішнє мовлення. В усному мовленні спілкування здійснюється за
допомогою мовних засобів, що сприймаються на слух.

Функції мовлення
Функції мовлення:

1) здійснення, реалізація процесу спілкування (комунікативна функція);

2) здійснення процесів пізнання (пізнавальна функція);

3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем (будівнича);

4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція);

5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів (естетична функція).

Види мовлення

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для

сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують

спеціальні прилади, які реєструють мікро-рухи мовного апарату на момент
мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже
ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає
людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто
пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення,
зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.

Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для

сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову

тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що
невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж
воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки

розрізняють усне та письмове мовлення.

Під час усного мовлення людина сприймає слухачів, їхню реакцію на слова.
Письмове та усне мовлення знаходяться одне з одним в досить складних
взаємовідношеннях. Вони тісно взаємопов'язані між собою. Однак їхня єдність
включає і дуже суттєві відмінності. Сучасне письмове мовлення виражається в
знаках - літерах, які позначають звуки рідної мови. Тим не менше письмове
мовлення не є просто перекладом усного мовлення на письмові знаки.

Письмове та усне мовлення виконують зазвичай різні функції. Як правило, усне

мовлення функціонує як розмовне мовлення в ситуації бесіди, письмове - як
мовлення ділове, наукове, більш без особистісне. Письмове мовлення спрямоване
переважно на передачу більш відстороненого змісту, між тим як усне мовлення
більшою мірою породжується безпосереднім переживанням. Звідси цілий ряд
відмінностей в побудові письмового та усного мовлення і в засобах, які кожне з них
застосовує.

Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по
черзі

У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно

висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж
монологічне чи письмове.

Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а

інші слухають і сприймають її

Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін.

Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

Всі види мовлення взаємопов'язані між собою та мисленням людини і потребують

розвитку у дітей.

Розрізняють також мовлення ситуативне й контекстне. Зміст мовлення,

неподільно пов'язаний із ситуацією, в якій він подається, називають ситуативним
мовленням.

Контекстне мовлення зазвичай більш взаємопов'язане, його відрізняє адекватність

мовного оформлення насамперед думки того, хто говорить або пише, і
зрозумілість для слухача або потенційного читача. Усе в ньому повинно бути
зрозуміло незалежно від безпосередньої ситуації взаємодії, на підставі тільки
контексту повідомлення. Зазвичай людина користується і ситуативним, і
контекстним мовленням. Так, під час спілкування переважно на емоційній основі
або розмови близьких друзів, що пережили в минулому життєву ситуацію, іншим
не завжди зрозуміло, про що йде мова. Людина дуже емоційна також найчастіше
незрозуміла для інших.

Індивідуальні особливості мовлення

Індивідуальні особливості мовлення. Вони залежать від уміння людини
скеровувати своє мовлення, використовувати його як засіб спілкування,
регулювати його. Залежно від цього одні люди - балакучі, другі - стримані,
замкнуті.

Саморегуляція мовлення є важливою умовою його функціонування. Характер

діяльності впливає на мовлення і разом з тим вимагає опанування певних її
особливостей.

Існують особливі вимоги, певне ставлення до мовлення кожного фахівця. Воно

повинно бути не просто стилістично та логічно досконалим, а й переконливим,
емоційно-образним, науково доказовим і впливовим. Властивості професійного
мовлення не просто виробляються впродовж набування практичного досвіду, а
вимагають і власної саморегуляції, прагнення вдосконалити мовлення.

Розвиток мовлення в онтогенезі:

І. Домовленнєвий (від 2 до 11-12 місяців), має періоди:

• гуління (2-5 м) характеризується нелокалізованістю звуків.

• лепіт (5-11-12 м) – чітка локалізація звуків: несвідомо вимовляє звуки, які

поєднуються у склади.

ІІ. Первинне оволодіння мовою (11 м – 1,5 р) – дитина починає вимовляти

свідомо перші слова, щоб задовільнити свої примітивні потреби (“дай”). Дитина
повинна знати ≈ 20 слів, які позначають окремі предмети оточуючого світу.

ІІІ. Оволодіння граматичною структурою мови (1,5-3 р.). дитинає починає

складати слова в прості речення. Словниковий запас збільшується до 1500 слів
(це є мінімально необхідна кількість слів для встановлення контакту).Доросла
людина 10-20 тис. слів.

IV. Оволодіння складними граматичними структурами (старший дошкільний вік

– 5-6 р.) повинні пояснювати власні потреби складними реченнями (5-6 слів).

V. (шкільний вік) – сензитивний період для активного розвитку мови. В

підлітковому віці мова – засіб самореалізації, формується стиль мовлення.

Між інтелектом і мовленням пряма залежність.