Мова - явище відносно стабільне, довговічне,загальноприйняте;

мовлення - динамічне (рухливе), випадкове й унікальне, це словник і

граматика, які використовуються її носієм в міру індивідуальних
можливостей.
Мовлення стосується фактичного звучання розмовної мови. Це
усна форма спілкування. Мовлення здійснюється за допомогою
м’язів язика, губ, щелепи та голосових зв’язок дуже точно і
скоординовано, при цьому продукуються впізнавані звуки, з яких і
складається мова.

Процес обміну думками здійснюється у виді усного і письмового

мовлення.
Усне мовлення – звучне мовлення, яке сприймається людиною на
слух. Воно поділяється на діалогічне та монологічне.
Діалогічне мовлення – мовлення між двома або кількома
співрозмовниками.
Монологічне мовлення – це таке мовлення, коли говорить одна
особа, а решта слухає, сприймає її промову.
Письмове мовлення – це особливий вид мовлення, що дає змогу
спілкуватися з відсутніми співрозмовниками.
Усне та письмове мовлення, які можуть набувати форми діалогу
чи монологу, є зовнішнім мовленням.
Внутрішнє мовлення – людина користується ним, коли
розмірковує про щось подумки, планує свої дії, не виловлюючись
вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.

Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу,

потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно
одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують
одночасно.

Мова і мовлення - явища соціальні, бо основна функція мови - бути

засобом спілкування, і люди розмовляють (користуються мовленням) не
для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати
комусь якусь інформацію.

Мова і мовлення тісно пов'язані між собою: мова не тільки породжує

мовлення, стримує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюється,
розвивається під його впливом. У мовленні з'являється нове, оказіональне,
яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.