Практичне заняття № 1

МОВОЗНАВСТВО ЯК НАУКА. СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА МОВИ

І. ПЛАН

2. Форми існування мови (літературна мова, територіальні діалекти,

соціальні діалекти, просторіччя).

Літературна мова - існує в усній та письмовій формах.

Територіальні діалекти - існують лише в усній формі; характерні для жителів сільської місцевості.

Просторіччя - існують лише в усній формі, не закріплено за певною територією.

Соціальні діалекти -

3. Система та структура мови: основні рівні та одиниці мовної системи. Типи

відношень між мовними одиницями.

· фонетичний: фонема (звук) - не є знаком !!!, оскільки не має плану вираження.

План вираження (далі ‒ ПВ; «позначувальне», рос. «означающее») ‒ матеріальна сторона знаку,
його форма, що сприймається органами чуття: слуху, зору тощо;. (те що ми бачими, чуємо або
відчуваємо)

· морфемний: морфема - є знаком, але специфічним. Морфема має план вираження та план
змісту, але останній реалізується не самостійно, а в складі цілого слова.

План змісту (далі ‒ ПЗ; «позначуване», рос. «означаемое») ‒ значення / зміст знаку; певне
уявлення про позначувану знаком реалію (конкретну чи абстрактну). (те що воно означає).

· лексичний: слово - є знаком, оскільки має плану вираження та плану змісту.

· синтаксичний: речення не є окремим знаком, бо складається зі знаків і належить до рівня

структур.

Сполучення фонем утворює структурно більшу одиницю ‒ морфему, сукупність морфем ‒ слово, а
сукупність слів ‒ речення; речення як структурно найбільша одиниця складається зі слів, слова ‒ з
морфем, а морфеми ‒ з фонем. Така чотирирівнева ієрархія складає структуру мовної системи, її
внутрішню організацію.

Між мовними одиницями в межах одного рівня встановлюються два типи відношень ‒
синтагматичні й парадигматичні.

Синтагматичні відношення (< давн.-гр. syntagma «побудоване разом, об’єднане» )

встановлюються між одиницями одного рівня, розташованими лінійно. Ці відношення регулюють
сполучуваність мовних одиниць в системі мови, бо останні сполучаються не хаотично, а
підпорядковуючись певним правилам ‒ синтагматичним законам. Послідовність (ланцюг) мовних
одиниць, з’єднаних синтагматичними відношеннями, називається синтагмою.

Синтагматичні відношення можна простежити на всіх мовних рівнях: морфемному, лексичному,

граматичному.

Парадигматичні відношення ‒ це відношення протиставленості / взаємозамінюваності між

одиницями одного рівня, що так чи інакше пов’язані певним смислом та / або є варіантами
певного інваріанта. Групи взаємозамінюваних одиниць називаються парадигмами.
Парадигматичні відношення не є лінійними; це відношення вибору.

Парадигматичні відношення можна простежити на всіх мовних рівнях: морфемному, лексичному,

граматичному.

3. Мова та мовлення

Мова - система абстрактних, об’єктивно існуючих, соціально закріплених знаків у нашій

свідомості. Тобто мова ‒ це система одиниць спілкування і правил їх функціонування; це інвентар
(словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості, та які ми засвоїли в ранньому дитинстві.

· загальне, абстрактне, нематеріальне явище, яке не підлягає!!! чуттєвому сприйняттю.

· соціальне (колективне), постійно відтворюване явище; тобто мова в певному мовному

колективі ‒ одна для всіх!!! та не залежить від мовця або ситуації спілкування.

· має ієрархічну організацію з огляду на системний характер: одиниці мови розподіляються

по рівнях та пов’язані між собою ієрархічними, синтагматичними та парадигматичними
відношеннями.

Мовлення - Конкретний акт / результат говоріння, що протікає в часі та втілюється в усну або
письмову форму. Мовлення ‒ це конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.
До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст).

· конкретне, матеріальне явище; послідовність артикульованих або графічних знаків, які

сприймаються органами чуття: органами слуху (усне мовлення) чи органами зору
(письмове мовлення).

· однократний, відтворюваний індивідом одиничний акт, який залежить від мовця та низки
позамовних чинників.

· має лінійну організацію, будучи потоком артикульованих / графічних одиниць, що слідують

одна за одною.

4. Функції мови.
1) Комунікативна ‒ бути засобом людського спілкування;

2) Когнітивна (пізнавальна) ‒ бути знаряддям отримування нових знань про навколишню дійсність
та оволодіння суспільно-історичним досвідом;

3) Емотивна (експресивна) ‒ бути засобом вираження почуттів та емоцій людини

4) Волюнтативна функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників
(вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення тощо).

5) Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища,
властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в
свідомості мовців.

6) Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв. Естетика мови
виражається у контексті мистецтва. Словесне мистецтво – це творення художніх образів у
літературі, у публіцистиці, ораторському слові.

7) Фатична комунікація (дослівно – беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду

реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Це зачин розмов,
стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім’ю, справи, здоров’я, врожай, як-от: Як
справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Характер цих запитань
умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фатична
комунікація має національну специфіку, а також відповідає нормам народної етики. Без
дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

8) Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними
нормами.