Лінгвосеміотичні аспекти

перекладу
Лінгвістика спирається на деякі положення семіотики- науки, що займається
вивченням різних знакових систем.

Знаком називається матеріальний об’єкт, пов'язаний у нашій свідомості з

певним розумовим змістом, поняттям або уявленням про якийсь клас інших
об’єктів або про окремий об'єкт.

Знаки
конвенціональні знаки
іконічні
.
знаки-символи знаки-сигнали
Властивості мови:
двобічність
У мовного знака дві сторони (два боки): матеріальна (звукова або її графічне зображення) і ідеальна -
розумовий зміст, репрезентований звучанням мовної одиниці.
довільність
Між звучанням і значенням мовної одиниці немає в більшості випадків якого-небудь природного або
логічного зв’язку. У природі, зовнішньому вигляді або поводженні “друга людини” немає ніяких підстав,
щоб обов’язково йменувати його “собака”, а не “ кіт" або “ведмідь”, наприклад. Довільність знака означає
також, що дане значення не обов'язково повинно бути зв’язане тільки з даною формою - навпаки, певна
форма може виражати й інше значення.
значимість
Залежність значення знака від значень інших знаків, які ніби відбирають у нього частину позначуваного.
Так, значення слова “собака" визначається не тільки тим, що воно називає певний клас свійських тварин, але
й значенням слова "пес”.
Сукупність зв'язків між одиницями мови становить її структуру.

Одиниці мови, що входять у її структуру, утворюють кілька підсистем, зв’язаних

одна з іншою міжрівневими відносинами.

Основними рівнями мови вважаються:

● фонемний
● морфемний
● лексичний (словесний)
● синтаксичний (рівень речення)
 Сполучення фонем утворюють морфеми

морфеми - слова

слова-речення

Для того ж, щоб комунікація відбулася, відрізки мовлення, за допомогою яких вона здійснюється,
повинні створюватися з мовних одиниць, звучання й значення яких неодноразово відображаються в
інших мовних актах і в цілому однаково сприймаються й розуміються всіма членами даного мовного
колективу.
Ми вже говорили, що у мовного знака є в наявності план змісту, завдяки чому він
здатний передавати деяку інформацію, що використовується в мовленні для
побудови досить складних інформативних комплексів (повідомлень), переданих у
процесі комунікації.

Повідомлення виступають у мовленні у вигляді комунікативних одиниць -

висловлювань (висловлень). За формою висловлювання може утворюватись з одного
слова, словосполучення або речення.
З особливостей вербальної комунікації випливає ще одна
річ, украй важлива для розуміння сутності
перекладацької діяльності. Кожний з комунікантів
володіє власним знанням мови (ідіолектом) і власними
фоновими знаннями, через що їхне сприйняття й
розуміння висловлення, як правило, нетотожні. Тому
кожний текст існує якби у двох іпостасях: текст для
мовця й текст для слухача. Те, що говорить один, - це не
зовсім те, що сприймає й розуміє інший.
Принципова і можливість спілкування, незважаючи на часткову втрату переданої
інформації, указує на некоректність так званої “теорії неперекладності".
Твердження, що “переклад неможливий”, грунтувалося на помилковій передумові,
що перекладом можна вважати лише текст на іншій мові, який повністю тотожний
оригіналу, а якщо щось втрачене, то це вже не переклад. У сучасному
перекладознавстві визнається принципова перекладність релевантно частини змісту
оригіналу - при можливих опушеннях, додаваннях і змінах окремих елементів
переданої інформації.

Таким чином, очевидною ознакою перекладу є його призначення, його особлива

мета - служити повноправною комунікативною заміною оригіналу. Звідси випливає
можливість дати телеологічне визначення перекладу (телеологія наука про цілі).
Дякую за увагу!