Лекція 3

МОВА ЯК ЗНАКОВА
СИСТЕМА
1. Специфіка мови як знакової системи.
2. Структура мовного знака.
3. Проблема вмотивованості мовного
знака.
4. Принцип асиметрії мовного знака.
Специфіка мови як знакової системи
 Універсальність:
 будь-яку інформацію, яка може бути переданою в інших
знакових системах, можна передати мовою, але не завжди
навпаки;
 мову люди вживають в усіх сферах своєї діяльності, тоді як
інші семіотичні засоби обслуговують лише окремі сторони
людського життя.
 Мова є засобом не лише передачі та зберігання
інформації, але й народження та оформлення
думки. З цього погляду, всі інші знакові системи є
вторинними щодо природної людської мови.
Специфіка мови як знакової системи
 Динамічність, постійний розвиток, що відбувається
значною мірою стихійно, незалежно від намірів
людини.
 Здатність до саморегулювання.
 Поліфункційність.
 Розмитість меж мовного знака. Може
варіюватися план вираження (весь, увесь, ввесь;
матрас / матрац; англ. table / a table) і план змісту
(лінгвістика тексту / *мовознавство тексту;
абетка з картинками / *алфавіт з картинками).
 Знаковість одиниць мови
текст
 суперзнакові речення
одиниці

словосполучення
 знакові фразеологізм
одиниці слово
морфема

 субзнакові одиниці фонема

 Структура мовного знака
 Мовний знак – це матеріально-ідеальне
утворення, що репрезентує предмет,
властивість або відношення дійсності.

N – номінат (назва), D – денотат, S – сигніфікат.

 Номінат – зовнішній елемент слова, послідовність
звуків або графічних знаків (позначувальне).
 Денотат – клас усіх реальних предметів, які можна
назвати словом у системі даної мови (позначуване).
 Референт – об’єкт позамовної дійсності, який має на
увазі мовець у конкретному мовленнєвому акті.
 Сигніфікат – сукупність ознак денотата, які є
суттєвими для його правильного іменування словом у
системі даної мови.
«Мова – це система, у якій суттєвим є лише
співвідношення смислу й акустичного образу,
причому обидва ці елементи однаковою мірою
психічні. Мовний знак пов’язує не річ з ім’ям, а
поняття з акустичним образом» (Ф. де Соссюр).
 Концепції структури мовного знака
 Концепція унілатеральності (односторонності)
знака (В.М.Солнцев, В.З.Панфілов, Л.Блумфільд):
знаком є лише доступне для чуттєвого
сприйняття позначення якогось поняттєвого
змісту, а позначуване знаходиться поза знаком.
 Концепція білатеральності
(двосторонності) знака (Ф. де Соссюр,
Ю.С.Степанов, В.А.Звегінцев, В.І.Кодухов та
ін.): без співвідношення зі змістом знак не є
знаком – він нічого не позначає. Знак є
комбінацією зовнішньої та внутрішньої сторін,
позначувального й позначуваного, плану
вираження та плану змісту.
 Властивості мовних знаків
(за Ф. де Соссюром):
 довільність (умовність), тобто відсутність
між позначувальним і позначуваним якогось
природного зв’язку,
 лінійність (часова, а для писемного
мовлення також просторова),
 змінність (з часом може змінюватися як план
змісту, так і план вираження мовних знаків).
 Проблема вмотивованості мовного
знака
 «Слово «довільний» не треба розуміти в тому
сенсі, що позначувальне може вільно
обиратися мовцем (…), ми лише хочемо
сказати, що позначувальне невмотивоване,
тобто довільне по відношенню до даного
позначуваного, з яким у нього немає ніякого
природного зв’язку» (Ф. де Соссюр).
 «Довільність існує лише по відношенню до
явища чи об’єкта матеріального світу, вона не
є фактором внутрішнього устрою знака»
(Е.Бенвеніст).
 Зовнішня мотивація знаків – зумовленість
звукового складу слова властивостями
позначуваного об’єкта (звуконаслідувальні
слова).
 Внутрішня мотивація знаків – морфемна
вмотивованість похідних слів, а також
зумовленість лексичного значення слова
системними відношеннями в лексиці.

 Мовний знак водночас є довільним стосовно

позначуваного предмета і вмотивованим
системними відношеннями. Провідним для
мови є принцип системної зумовленості
мовних знаків.
Причини довільності мовних знаків
 законом існування знаків є традиція, звідси
архаїчні, алогічні явища;
 окрема людина або вся мовна спільнота не
може керувати законами функціонування
знаків, свідома регламентація людиною
знаків дуже обмежена;
 знаки виникають стихійно; ознака, яку
покладено в основу найменування, є
найчастіше випадковою.
Принцип асиметрії мовного знака
 Асиметричний дуалізм мовного знака
(С.О.Карцевський) полягає в тому, що позначувальне
прагне мати інші функції, ніж його власні, а
позначуване прагне до того, щоб бути вираженим
іншими засобами, ніж його власні.

 «Припустимо, що когось назвали рибою. Тим самим

було створено омонім для слова риба,… але
водночас був доданий новий член до синонімічного
ряду: флегматик, в’ялий, нечутливий, холодний…»
(С.О.Карцевський)
Принцип асиметрії мовного знака
 членування плану вираження та плану змісту
непаралельне: план вираження є лінійним,
дискретним, план змісту має кумулятивний,
недискретний характер;
 один знак може мати кілька позначуваних
(багатозначність, омонімія), одне позначуване може
бути вираженим кількома знаками (синонімія);
 план вираження і план змісту розвиваються
автономно. Може змінитися план змісту при
незмінності зовнішньої форми (слово поганий колись
позначало язичника) і навпаки, план вираження може
змінитися, коли значення залишається тим самим
(аглицкий – английский, осьмь – вісім).