Лексичні норми

1) Лексикологія як галузь мовознавства. Семантика слова. Явища полісемії.

2) Запозичена лексика в сучасній українській мові (саме германізми, як, коли, з яких причин
пот.)
Вказати джерела!
3) Синоніми, види синонімів
4) Явище паронімії (добрати найбільш яскраві паронімічні пари (4-5), в яких робимо найчаст.
помилки)
5) Словотвірні норми, способи словотвору

1) Лексикологія як галузь мовознавства. Семантика слова. Явища полісемії.

Лексема – слово як самостійна смислова одиниця, що розглядається в мовознавстві в усій

сукупності своїх форм і значень.

(Голова голові головою голову розбив)

Слово – це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування

предметів та їх властивостей, явищ, відношень до дійсності і має сукупність семантичних,
фонетичних, граматичних ознак, специфічних для кожної мови.

Характерні ознаки слова – цілісність відокремлюваність та вільна відтворюваність у мовленні.

Конотативне – додаткове нашарування. Може мати індивідуальне значення

Сигніфікативним значенням називають віднесеність слова до поняття

Денотативне – віднесеність слова до предмета.

Семантика – розділ лінгвістики, що вивчає смислове значення слів.

Дуже важливо обгрунтувати та визначити значення слова. Семантика з часом змінює значення
(семантику)

До лексикології належать розділи:

- Власне лексикологія – наука про словниковий скалад мови.

- Семасіологія – наука про значення слів
- Ономасіологія – наука, що вивчає процеси найменування.
- Етимологія – походження слів.

(У процесі розвитку можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг
змінюється - розширюється, чи звужується.)

- Фразеологія – стійкі словосполучення

- Ономастика – наука про власні назви. Поділяється на:

а) антропоніміка – імена людей

б) топоніміка – назви геогр. об’єктів

в) гідроніміка – назви водоймищ

- теоніміка – наука про назви божеств

- астроніміка – назви астрономічних об’єктів

- зооніміка – назви тварин (клички)

лексикографія — наука про укладання словників

Галузі лексикології:

Конкретна, історична, зіставна, прикладна

(Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію [2]: )

 Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й

розвитку лексики.

 Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.

 Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й

закономірностями його зміни.

 Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою

виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою
виведення спільних семантичних закономірностей.

 Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу,

лінгводидактики і культури мовлення.

Полісемія (багатозначні)

Механізми утворення полісемії з явища метономізації і метафоризації.

(Сучасні лінгвістичні дослідження дозволили розкрити різні сторони метафори, зокрема,

було доведено, що у процесі термінотворення метафора вказує на певну схожість і виконує
функцію перекодування природного знака в мовний знак. Метафоричний термін являє
собою складну структуру, в якій фіксуються знання про об’єкт, що позначається, та
сукупність певних семантичних ознак. Метафоричне переосмислення значення
загальновживаних слів не пов’язане зі зміною логічного обсягу значення оскільки те коло
спеціальних понять на позначення яких використовується загальновживане слово не
набуває нових ознак. Із безлічі різноманітних ознак виокремлюють  ту, яка стає основою
метафоричного перенесення. Найчастіше це найпомітніша ознака предмета чи об’єкта, що
є суб’єктивною істотою для мовця тобто сприймається ним яскравіше і психологічно
домінує над іншими

Метонімічні процеси ґрунтуються на перенесенні назви за часовою і просторовою

суміжністю, із процесу на результат, із властивості на кількісний показник, з процесу на
предмет, із процесу на властивість, із матеріалу на виріб із цього матеріалу, з родового
поняття на видове)

Таким чином, згідно з традиційною думкою між смислами існують зв’язки за подібністю
(метафоричні зміни значення) і за просторовою і часовою суміжністю (метонімічні зміни
значення). Як стилістична фігура метафора виконує образну і дійову функції мовлення.
Метафора розглядається як засіб переосмислення знайомих назв у процесі найменування
 фрагментів навколишнього світу. Вона спрямована на заповнення лексичних лакун або на
характеризацію та більш глибоке проникнення до сутності вже відомих об’єктів. Метафора
притаманна усім мовам і усім епохам, охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її
функціональних різновидах [4, 93]. Метонімія як механізм створення нових лексичних
одиниць геодезичної справи менш поширена у порівнянні з метафорою, тому  що вона
спирається на стійкі, реальні, завжди обмежені зв’язки з поняттями, предметами та
явищами. Переважно за допомогою метафори та метонімії  утворюються полісемні
терміни, де підставою для кожного наступного «перенесення» слугує початкове
загальномовне значення слова і далі вже закріплене термінологічне

Було виділено 4 основні сфери, у яких відбувається метонімічні переноси, в результаті яких, на
нашу думку, відбувається неологізація соматичної фразеології німецької мови: 1) со-ціально-
моральна сфера; 2) соціально-естетична сфера; 3) політична сфера; 4) релігійна сфера.
1.Соціально-моральна сфера відображає норми людської поведінки, суспільної
свідомості,стосунки людей, духовний та внутрішній світ людини, наприклад: Bauchwehzu →
Angst;Herz, Herzchenzu → guter, gutherziger Mensch.2.Соціально-естетична сфера демонструє
відповідність естетичним вимогам суспільства.Метонімічні переноси виникають для заміни
неприємних, непристойних назв предметів, явищ, речей або деяких частин тіла, які необхідно
завуалювати, подати їх в пом’якшеному, прикраше-ному вигляді, наприклад: Pommespanzerzu
→ korpulente Person,Schlafnasezu → langweiliger Mensch,Kaktuskopfzu → stacheliger
Charaktertyp.3.Політична сфера експлікує політичні, економічні, соціальні зміни в країні,
регіонах, дер-жавах, наприклад: Gedächtnisackerzu → Kasernenhof.4.Релігійна сфера
відображає сукупність духовних уявлень, що ґрунтуються на вірі віснування Бога, надприродні
сили, а також відповідну поведінку та дії людини, наприклад: Knochenmannzu → Tod.

Метафоричний перенос:

1. Соціосфера:1) За професійною діяльністю:– der Kopf(голова) ← der

Wirtschaftswissenschaftler (економіст), der Wissenschaftler (на-уковець), der Analytiker
(аналітик), der Programmierer (програміст);
2. – das Herz, die Seele(серце, душа) ← der Dichter (поет), der Schriftsteller (письменник), der
Maler (художник), der Komponist (музикант);
3. –der Bauch, der Magen(живіт, шлунок) ← der Koch (повар), der Humorist (гуморист), der
Clown (клоун);
4. – die Hand/der Arm, das Bein/der Fuß, der Leib(рука, нога, тулуб)← der Sportler (спортсмен),
der Handwerker (ремісник), der Meister (майстер);
5. – die Nase (ніс) ← der Geschwürzprüfer (дегустатор приправ);

За походженням – питома і запозичена лексика

Якщо брати етимологію, то в укр. Мові 90% - питома, 10% - запозичена.

Питома лексика української мови характеризується хронологічно за періодами:

1) Лексика індо-європейського фонду: мати, сестра,око (є спільними)

2) Спільнослов’янський шар лексики : читати, розумний, вікно є у переважн. Більшості
3) Спльна східнослов’янська лексика: батько, жайворонок,гречка
4) Власне українська (відмінна від східнослов.) – сорочка, соняшник, борщ
Слово калина має польське походження

(Корінна (споконвічна, питома) лексика

1) Слова з індоєвропейського мовного фонду – це лексика, що широко вживана в усіх
або багатьох індоєвропейських мовах. Тематично це:

 назви спорідненості та свояцтва: мати, сестра, брат, дочка, син, жінка;

  назви органів і частин тіла людини та тварини: око, зуб, серце, ясна, язик, лікоть;

  назви тварин та їхніх продуктів: вівця, олень, вовк, їжак, журавель, орел, мураха, м'ясо,
молоко, яйце, вовна;

 назви рослин та їхніх частин: дерево, дуб, жолудь, кора, черемха, мох;

 назви предметів та явищ природи: сонце, небо, день, весна, вода, град;

 назви житла, господарських знарядь і предметів харчування: двері, колесо, мед, юшка,

сіль;

 назви дій, робіт, процесів: іти, лежати, знати, пекти, орати, їсти;

 назви якостей: широкий, довгий, білий, світлий.

Індоєвропейська мовна єдність (існувала впродовж V-IV тисячоліття до P. X.) розпалася і

на основі її діалектних угрупувань виникли нові мовні єдності (праслов'янська
(спільнослов'янська), балтійська, германська, романська, іранська, кельтська та інші), що
згодом перетворилися в сучасні групи індоєвропейських мов.

2) Слова зі спільнослов'янської мовної єдності (учені датують цей період приблизно

між II тис. до P. X. та V ст. P. X.) – це слова, успадковані зі спільнослов'янської
(праслов'янської) лексики, вони відомі в усіх чи більшості слов'янських мов.

Тематичні групи цих слів тотожні індоєвропейській лексиці. Це слова на означення

 абстрактних понять (відвага, гріх, душа, користь, ласка, правда, свобода, честь);

 назв тварин, птахів, риб (кінь, змія, соловей, окунь, жук);

 предметів і явищ навколишнього світу (печериця, сироїжка, ліщина, буря, вихор);

 господарства (стайня, кроква, пліт, піч, весло, молот);

 предметів харчування (коровай, пиво, сир, тісто, пиріг);

 дій і робіт (варити, молотити, читати, киснути) тощо.

3) Власне українські слова – це слова, що виникли на українському мовному ґрунті.

Власне українська лексика є вже в окремих пам'ятках давньоукраїнської писемності.
Кількісно – це найбільший шар корінної лексики, відмінний від інших слов'янських мов.
Тематично – це надзвичайно багатий пласт слів, що передусім означають:

 явища природи: віхола, хуртовина, завірюха, хурделиця, розвиднюватися;

 місцевість: гай, узлісся, узбіччя, прірва, долина, галявина;

 назви рослин, тварин, місцевостей: чорнобривці, бузок, суниці, очерет, вівця, ґава;

 родинні зв'язки: дружина, родичі;

 зовнішність: кремезний, дебелий, кволий, вродливий, чепурний, стрункий;

 назви житла: садиба, обійстя, одвірок, комора;

 предмети побуту:  глечик, кухоль;

 назви одягу, взуття: бриль, кожух, черевики, хустка, сорочка;

 назви страв: галушки, пампушки, паляниця, голубці, деруни, узвар;

 людські якості: гарний, кмітливий, дотепний, допитливий, балакучий;

 назви дій: бадьорити, бентежити, бундючитися, вщухати, глузувати, міркувати,

піклуватися, соромитися, журитися, удавати.)

2) Запозичена лексика в сучасній українській мові (саме германізми, як, коли, з яких
причин пот.)

Запозичена лексика:

- Тюркська за походж. найдавніша: каша, казан

- Німецькі запозичення (найактивніша 2-га половина 17 ст. – перша половина 18 ст)

– варта, верстат, ліхтар, грати

- З англ. пройшли через запозич з рос. (19 ст., 20-ті роки 20 ст. – науково-технічні
зв’язки, розвиток англ.мови)

70-ті-80-ті рр. 20ст. Глобалізаційні процеси – вплив англ. мови на усі мови світу

Виділяють групи:

Екзотизми (характерні для конкретного етносу), інтернаціоналізми (Запоз. з

інтернаціональних мов – напр., слово студент)

Ще одна група запозичень стосується афоризмів (крилатих висловів). Може вжив.

у формі варваризмів

(Інтернаціоналізми — слова, які засвоєні більшістю мов світу з мови народу, що створив
або ввів у загальний вжиток позначені ним предмети: спорт, філософія, комбайн.

Екзотизми — слова і вирази, які засвоєні з інших мов, але позначають предмети, явища
мовної дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів: назви
установ і організацій: сейм, меджліс; грошових одиниць: євро, фунт стерлінгів; назви
одягу: кімоно, чалма.

Варваризми — іншомовні слова або вислови, які не стали загальновживаними, і є не

повністю засвоєними мовою: авеню, місіс. Варваризми не тільки не перекладаються, а й
часом зберігають на письмі чужомовну графічну передачу: тет-а-тет і tête-a-tête, альма
матер і alma mater. )

Німецькі запозичення: https://vseosvita.ua/library/nimecki-zapozicenna-v-ukrainskij-movi-

352341.html

3) Синоніми. Види синонімів

Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – слова, що співвідносяться з тим самим

поняттям, мають одне загальне значення, але різняться відтінками лексичного значення,
стилістичним забарвленням, сполучуваністю з іншими словами.

Синоніми, приклади: текти, пливти, плинути, бігти, линути, протікати, бурлити,

дзюрчати, мчати, падати.

Синонімія – 1) повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; 2) подібність слів,
морфем, фразеологічних зворотів, синтаксичних конструкцій за значенням при
відмінності їхньої звукової форми.

Синоніміка – 1) сукупність синонімів певної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає

синоніми.

Синоніми за своїм спільним основним значенням об’єднуються в синонімічний ряд.

Отже, синонімічний ряд утворює систему відтінків одного значення. У синонімічному
ряді виділяється головне (стрижневе, опорне) слово – домінанта. Домінанта – носій
основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне
слово, найуживаніше. В словниках синонімів домінанта стоїть на першому місці:
дружний – злагоджений, одностайний; дружній – братерський, приятельський, приязний,
товариський, дружелюбний.

(За різними принципами класифікації синоніми поділяються на кілька різновидів:

1) абсолютні, або повні, – неповні (останніх у мові переважна більшість);

2) семантичні – стилістичні – семантико-стилістичні;

3) загальномовні – контекстуальні.)

Вчені виділяють кілька різновидів синонімів:

1. Абсолютні синоніми (інколи їх називають ще безвідносними) – слова, що

однаковісінькі за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності. Наприклад,
сферою вживання. Так «оплески» і «аплодисменти» означають: «Плескання в долоні на
знак вітання кого-небудь або схвалення». Проте перше слово більш характерне для
побуту, а друге для документів.
Часто абсолютні синоніми утворюються від запозичення іншомовних слів. Наприклад
«азбука» - старослов'янське, «абетка» - українське, а «алфавіт» - іншомовне.

2. Семантичні (ідеографічні, логічні) синоніми відрізняються одне від одного лише

відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові.
Наприклад, слово «успіх» має цілу низку синонімів: досягнення, удача, здобуток,
перемога, талан, щастя, звершення, поступ, тріумф, рекорд.

Кожне з цих слів має своє значення, яке не повністю співпадає зі значенням інших слів
синонімічного ряду.

Успіх - позитивний наслідок роботи, справи, змагання.

Рекорд – найвищий наслідок у якійсь роботі.

Тріумф – блискучий публічний успіх.

3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до

конкретних стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання. Наприклад слово «лице»
має нейтральне забарвлення і вживається без обмежень, а застаріле «лик» характерне для
поетичної мови, тоді як виразно вульгарне «твар» несе негативний відтінок.

4. Контекстуальні синоніми – цікаве явище в мові, адже зближення за значенням

відбувається лише в певному мовленнєвому контексті. Наприклад, не є на перший погляд
синонімами слова «високий» і «багатий», однак, коли говориться про урожай, то можна їх
взаємно замінювати.

5. Мовознавчі інколи ще виділяють окремо фразеологічні синоніми, де будь-який

фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом.
Наприклад, байдики бити – лінуватися; комарика придавити – спати, давати хропака.

4)Явище паронімії (добрати найбільш яскраві паронімічні пари (4-5), в яких робимо найчаст.
помилки)

Паронімія (від грецького слова Para – біля і onyma – ім’я) – явище часткової звукової подібності
слів (паронімів) при їх семантичній відмінності (повній або частковій). Проблема паронімії
виникає внаслідок навмисного зближення або ненавмисного змішування (тоді це мовленнєва
помилка) паронімів у мовленні. Термін паронім запропонував Аристотель, який назвав так
похідні слова.

https://kievpereklad.com.ua/ua/paronim/

https://studfile.net/preview/7142051/page:7/

Приклади паронімів:

1)Вдача і удача

Вдача – сукупність психічних особливостей людини, які виявляються в її діях, поведінці,

характері; нахил, звичка (також про тварин).

Удача – позитивний, бажаний наслідок чогось; успіх. Рибальська, мисливська удача.

 2) Воєнний і військовий

Воєнний – пов’язаний з війною. Воєнний стан, воєнна загроза, воєнна перемога

Військовий – той, що стосується війська. Військова доктрина, військова частина, військова

таємниця, військові маневри.

3) Громадський та громадянський

Громадський походить від іменника громада й означає «належний до певного колективу

людей». Громадські організації, громадський будинок, громадська думка.

Громадянський – той, що стосується громадянина як члена суспільства, а також усього

громадянства. Громадянські права, громадянська мужність, громадянська совість.

4) Дружний і дружній

Дружний – згуртований, одностайний. Дружний колектив. Дружна родина.

Дружній – товариський, приязний. Дружній тон. Дружнє ставлення.

5) Зумовлювати й обумовлювати

Зумовлювати – це спричиняти, викликати щось: «Гарна оплата зумовила і якісну роботу».

Обумовлювати – встановлювати (в угодах, договорах тощо) певні умови, строки, показники

6) Книжковий і книжний

Книжковий – той, що стосується книжки, пов’язаний з нею, з виданням і розповсюдженням

літератури тощо. Книжкова обкладинка, книжкова виставка, книжкова шафа, книжкова графіка.

Книжний – характерний для літературно-писемного викладу, не властивий живій мові; узятий,

запозичений з книжок. Книжний стиль, книжні знання.

https://ukr-lifehacks.ed-era.com/rozdil-2/paronimy

5)Словотвірні норми, способи словотвору

Словотвірні норми – це правила утворення слів за словотвірними моделями за допомогою

морфем (суфіксів, префіксів, постфіксів) та словотворчих засобів (основоскладання).

Найпоширеніші помилки на словотвірному рівні:

1) неправильне вживання префіксів: належність  (а не  приналежність);  виправдати  (а

неоправдати), призабуті  (а не підзабуті), дозволити(а непозволити), зізнався  (а
не  признався), звичка  (а не привичка), розподіляти(а нерозприділяти), перевірити  (а
не  провірити), зіставляти  (а неспівставляти),  схожий  (а не  похожий),  перехожі(а непрохожі);

2) ненормативне вживання суфіксів: тиша  (а нетишина),  ліки  (а не  лікарство), перехрестя  (а

не  перехресток),  постачальник(а не  поставщик),  валютник  (а невалютчик),  кранівник(а
не  крановщик),  паркування  (а не  парковка), татуювання  (а не  татуїровка), маркування  (а
немаркіровка), компостувати  (а не  компостирувати),  виставковий  (а
невиставочний),  закупівельний  (а не  закупочний),  руйнівний  (а не  руйнуючий),  панівний  (а
не  пануючий),  провокаційний  (а не  провокуючий), змоклий  (а незмокший);

3) використання суфіксальних моделей замість префіксально-суфіксальних: завширшки  (а

нешириною), завдовжки  (а не  довжиною), влітку  (а не  літом);
4) ненормативне вживання слів, утворених способом осново- і словоскладання: садівник  (а
не  садовод),  клинуватий  (а неклиноподібний),  цибулястий  (а не  цибулеподібний),  довкілля  (а
не  оточуюче середовище),  численний  (а не  багаточисельний, багаточисленний), цілодобовий  (а
некруглодобовий);

5) відхилення від норм українського словотворення під впливом відповідних російських

слів: шахи  (а нешахмати), шахіст  (а нешахматист), путівка  (а не путьовка),  напій  (а
не  напиток),  краса  (а некрасота).

http://nrjpkjdf.blogspot.com/2017/05/blog-post_8.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE
%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80

Cловотвір, або дериватологія (лат. derivatio – творення, відведення) – розділ мовознавства, який
вивчає способи і засоби творення слів. До завдань словотвору належить також вивчення усього
арсеналу словотвірних засобів, словотвірних типів та словотвірних моделей, що існують у мові.
Системне вивчення словотвору передбачає розгляд конкретного способу творення слова з
урахуванням частиномовної належності слова, характеру твірної основи, звукових змін,
характерних сучасній українській мові. Словотвір пов’язаний практично з усіма лінгвістичними
дисциплінами: морфемікою, морфологією, лексикологією, синтаксисом, стилістикою. Однак
найтісніший зв’язок він виявляє з морфемікою та лексикологію (саме тому у традиційній чеській
граматиці словотвір як система засобів поповнення лексикону вивчається разом із лексикологією).
Результати морфемного аналізу (виокремлення й обґрунтування певних морфем у слові) – вихідна
умова аналізу словотвірного, у ході якого інвентар морфем далі розглядається з погляду його
участі у творенні нового слова.

Типи словотвору.

Синхронний (описовий) словотвір. Вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному

етапі розвитку мови.

Основні поняття синхронного словотвору:

– словотвірна мотивація (пояснення похідного слова через вихідне);

– словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншими
словами або словосполученнями;

– словотвірні відношення – відношення похідного (вторинного) слова до слова, від якого воно
утворилося;

– спосіб словотвору (увесь арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у
межах використовуваних способів словотворення).

Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів
функціонування мови.

Словотвірну структуру похідного слова складають:

– твірна (мотивувальна) основа слова, від якого безпосередньо утворене дане;

– словотворчий засіб (формант).

Способи словотворення
Залежно від матеріальних засобів вираження в українській мові розрізняють морфологічні та
неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних способів словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою
афіксальних морфем, а також способи творення складних і складноскорочених слів. Поділяються
на афіксальні, основоскладання та абревіацію.

Афіксальні способи словотвору

Суфіксальний спосіб словотвору (суфіксація) – творення похідних слів приєднанням до твірної

основи суфікса. Суфікс може додаватися до твірної основи, яка дорівнює слову без закінчення
(вод–а → вод–иц–я, криг–а → криж– ин–а, ясн–ий → ясн–і–ти) та до частини основи (чит–а–ти
→чит–анн–я, весел–и–ти–ся → весел–ощ–і).

Префіксальним способом словотвору (префіксацією) відбувається творення похідних слів

приєднанням префікса до цілого слова без зміни його частиномовного статусу: звичайний → над–
звичайний, смак → при–смак, весна → про–весна. Унаслідок приєднання префікса лексичне
значення мотивувального слова може суттєво видозмінюватися: гнати → по–гнати, за– гнати,
ви–гнати, розі–гнати, зі–гнати, віді–гнати, піді–гнати.

Суфіксально-перфіксальний (конфіксація). Цим способом похідні слова утворюються шляхом

одночасного приєднання до твірної основи особливої морфеми (конфікса) – префікса і суфікса
одночасно: ліс → про–лі–сок, нога → об–ніж–ок, робити → не–роб–ств–о. Похідне слово може
змінювати частиномовний статус порівняно з твірним (здоровий → о–здоров–и–ти, межа → роз–
меж–ува–ти, стіл → на–стіль–н– ий) або залишатися у його межах (дорога → по–дорож–ник, ліс
→ пере–ліс–ок).

Основоскладання, словоскладання і абревіація – різні типи складання основ. Такими способами

словотвору виникають складні і складноскорочені слова.

Складання. Спосіб творення слів поєднанням двох і більше основ чи цілих слів або їх скорочень
(усічень). Цей спосіб пов’язаний із системою словосполучень, які стають твірною базою складного
слова. Інші способи словотвору орієнтовані на творення простих слів. Основоскладання
(композиція) – це поєднання кількох основ за допомогою інтерфіксів о, е (зичити добра → добр–
о–зич–лив–ий, здатний до праці → прац–е–здатн–ий, ліс і степ → ліс–о–степ, землю міряти →
земл–е– мір–Ø) або без них (три поверхи → три–поверх–ов–ий, чотири кути → чотири–кут–н–
ий).

Основоскладання часто супроводжується суфіксацією (матеріально вираженою або нульовою)

Такий спосіб творення слів називають складносуфіксальним: землю зрошувати → земл–е–зрош–
енн–я, гуртом жити 31 → гурт–о–жит–ок, всюди ходити → всюди–хід–Ø, довгий ніс → довг–о–
нос– ик, книги друкувати → книг–о–друкув–анн–я.

Словоскладання. Це поєднання двох або кількох слів, що виражають одне поняття, в складному
слові. Словоскладання виникає на базі словосполучень апозитивного (прикладкового) типу:
дівчина-красуня, вагон- ресторан, місто-гігант, фільм-опера. Специфічним в українській мові є
тип складних слів, першим компонентом яких виступає форма імперативу (ломи камінь →
ломикамінь, гори цвіт → горицвіт, перекоти поле → перекотиполе, крути вус → крутивус). Такі
конструкції закріпилися в українських прізвиськах та прізвищах: Непийпива, Тягнирядно,
Задериногу, Убийвовк.

Абревіація. При творенні нових слів використовуються й усічені основи. Цим способом
утворюються лише іменники. Усічення може відбуватися у різний спосіб. Відповідно до різновиду
усічення розрізняють абревіатури
– складові, коли нове слово творять окремі склади компонентів вихідного словосполучення:
Міністерство юстиції → Мінюст, Кабінет міністрів → Кабмін, народний депутат → нардеп,
командир батальйону → комбат, Донецький басейн → Донбас;

– комбіновані, або змішані, коли нове слово творить один із складів одного компонента та ціле
слово вихідного словосполучення: спортивна база → спортбаза, будівельні матеріали →
будматеріали, районний центр → райцентр;

– звукові, що складаються з перших звуків вихідного словосполучення (УПА (Українська

повстанська армія), США (Сполучені Штати Америки), ЗМІ (засоби масової інформації, АТО
(антитерористична операція). буквені, що складаються із назв перших літер словосполучення
(ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання), ЄС (Європейський союз), АЗС (автозаправна станція),
РНБО України (Рада національної безпеки і оборони України).

Неморфологічні способи словотвору

До неморфологічних способів словотвору в українській мові належать морфолого-синтаксичний,

лексико-синтаксичний та лексико-семантичний словотвір. За допомогою цих способів твориться
порівняно незначна кількість слів.

Морфолого-синтаксичний словотвір охоплює похідні слова, які виникають унаслідок конверсії (від
лат. conversio – перетворення, зміна) – переходу слів з однієї частини мови у іншу.
Найуживанішими типами цього словотвору є

– субстантивація – перехід прикметників та дієприкметників у іменники: набережна вулиця →

набережна, вартовий солдат → вартовий, шампанське вино → шампанське, поранений чоловік
→ поранений, головуючий на зборах → головуючий;

– ад’єктивація – перехід дієприкметників у прикметники: тріскучий мороз, лежачий

поліцейський, палюча проблема, болючі процедури, розвинена країна;

– адвербіалізація – перехід словоформ змінюваних слів у прислівники: весною, зимою, кругóм,

задом, живцем, миттю, узбіччям, надвоє, востаннє, уперше, вдесяте; При морфолого-
синтаксичному словотворі похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивувального, але
отримує нове значення (предметності, ознаки, ознаки за дією, ознаки іншої ознаки). Розрізнення
здійснюється у відповідному контексті: Зійшов молодий місяць. До світлиці увійшов молодий.

Лексико-синтаксичний словотвір – результат поступового зрощення синтаксичного

словосполучення в одне ціле. Цим способом утворені числівники тридцять, сімдесят, двісті,
обидва, прислівники долілиць, горілиць, утридорога, спідлоба, чимдуж, абиде, натщесерце,
спіднизу, сьогодні, спасибі, навшпиньках, досхочу, мимохіть, мимохідь.

Близькими до зрощень є складні іменники прикладкового типу, що зберігають дефісне написання:

сон-трава, розрив-трава, татар-зілля, хліб-сіль, батько-мати.

Лексико-семантичний словотвір – це виникнення нового слова семантичним шляхом – через

розщеплення значень багатозначного слова й утворення омонімів. Наприклад, слово титан має
три омонімічні значення: титан1 «у давньогрецькій міфології – божество-велетень, що
повстав проти богів», титан2 «хімічний елемент; легкий сріблястий метал» та титан3
«великий кип’ятильник особливої конструкції». Два останні значення мають статус окремих слів і
виникли лексико-семантичним способом. Слово супутник «той, хто іде, їде, подорожує з ким-
небудь; проводжатий» розвинуло нові значення супутник «той, хто йде поряд у житті» та
супутник «запущений у космос пристрій, що рухається навколо небесного тіла».
Словотворчий аналіз мовних одиниць стосується тільки похідних слів, оскільки до складу
похідного слова входить твірна основа (база) і словотворчі засоби, що беруть участь у
дериваційному процесі. У лінгвістиці домінує погляд, згідно з яким роль твірної основи (бази)
найчастіше виконує слово, рідше словосполучення, відмінково-прийменникова форма,
фразеологізм тощо, а словотвірним засобом виступає формант, тобто елемент похідного слова, за
допомогою якого воно утворилося і яким відрізняється від твірного (словотвірної бази). До
формантів належать суфікси, префікси, постфікси, інтерфікси, у окремих випадках і закінчення,
приєднанням яких завершується словотворення. Мета словотворчого аналізу полягає у тому, щоб
з’ясувати, за допомогою яких формантів і яким способом утворене похідне слово.

Схема словотворчого аналізу слова

1. З’ясувати, чи запропоноване для аналізу слово є похідним.

2. До похідного слова дібрати твірне.

3. У твірному слові виділити твірну основу.

4. Шляхом порівняння структури і семантики твірної основи та похідного слова в останньому

виокремити словотворчі афікси.

5. Вказати спосіб творення похідного слова.