(Н)Слово як предмет лексикології. Основні ознаки слова.

Слово,
морфема, лексема
Слово — найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні
для побудови висловлювань(Лексикологія— розділ науки про мову, який
вивчає словниковий склад мови, тобто лексику).
Термін «лексика» охоплює всю сукупність слів і їх значень, що
функціонують у мові. Предметом вивчення лексикології є лексичне значення
слова, його структура і властивості, лексичне значення слова, словниковий
склад мови, семантичні зв'язки між словами, походження лексики та її
розвиток.
Варто зазначити, що лексикологія вивчає словниковий склад мови у різних
напрямках:
1. групування слів за їх значенням(однозначність і багатозачність,
пряме і переносне, конкретне і абстрактне, омоніми, пароніми),
2. стилістична диференціація(поділ чогось на різні елементи)
лексики сучасної української літературної
мови(загальновживана, специфічно побутова, науково-
термінологічна, офіційно-ділова, виробничо-професійна,
емоційна тощо),
3. склад лексики з погляду походження(запозичена і власне
українська),
4. за часом утворення(застарілі слова і нові).
У сучасному мовознавстві при визначенні поняття слова зазвичай звертається
увага на такі його ознаки, як наявність плану вираження і плану змісту,
здатність виконувати номінативну функцію, тобто називати певні предмети і
явища дійсності, відносна самостійність. При цьому нерідко підкреслюється
роль слова як основної, найважливішої одиниці мови.

Характерними ознаками слова є цільність (слова розділені паузами й

об'єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є
непроникними), виокремленість, ідіоматичність (довільним зв'язком
звучання зі значенням) і вільна відтворювальність у мовленні. Вважається,
що найважливішою функцією слова є номінативна (функція називання).

За цією функцією слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники,
числівники й прислівники. Це слова, що називають явища навколишнього
світу. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;

2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за

відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише
в мовленні (у висловлюваннях, у тексті);

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки,

слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не
мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-
організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть
інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;

4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної

функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в
синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.

Крім цих основних ознак, слова мають і ряд інших ознак, які можуть бути
використані для їх класифікації.
Наприклад, слова можуть бути поділені на:
1. Однозначні і багатозначні. Однозначне слово має одне значення,
а багатозначне - два або більше.
2. Вільні і зв'язані. Вільні слова можуть поєднуватися з будь-якими
іншими словами, а зв'язані - тільки з певними.
За походженням слова можуть бути власне українські і запозичені (слова, що
були запозичені з інших мов).
(Х) Лексикологія вивчає слово як одиницю лексики, його значення,
походження, структуру, вживання в мові.

Лексичне значення слова (ЛЗ) це реальний, предметно-поняттєвий зміст

слова, який виражається основою або коренем. Саме воно викликає в нашій
уяві поняття предмета, фіксується в словниках, є індивідуальним для
кожного слова: колір (золотий, чорний), стан людини (хворіти, радіти)

У лексичне значення, крім називання предмета (денотат) і поняття про нього

(сигніфікат), може входити і додатковий компонент оцінка предмета
(конотат), наприклад: здоровий прездоровий, здоровісінький, здоровань,
здоровенний.
Слово має і граматичне значення (ГЗ) засіб вираження взаємовідношень з
іншими словами в реченні. Воно додаткове, супровідне до ЛЗ, виражається
закінченням, префіксами, суфіксами: веселий веселіший найвеселіший; Міра
вияву ЛЗ і ГЗ лежить в основі поділу слів на повнозначні та неповнозначні.
Основне значення повнозначних слів ЛЗ, неповнозначних ГЗ. Традиційно
вважають, що останні не мають самостійних ЛЗ. Утім, здатність
прийменників виражати часові, просторові відношення (після, перед, над,
під), наявність заперечних часток свідчать про наявність у них лексичного
значення. Залежно від сприйняття / несприйняття предметів органами
відчуття усі повнозначні слова поділяються на конкретні (книга, будинок,
лопата) та абстрактні (читати, будувати, ніжність, таємниця). Залежно від
особливостей номінації та виділення слова з цілого класу об'єктів (людина,
калина) або окремого об'єкта антропоніма, гідроніма всі слова-назви
поділяють на загальні та власні назви. Таке розмежування стосується лише
іменників.

У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і "лексема".

Слово є конкретною одиницею. А лексема в свою чергу - абстрактна

одиниця мови, інваріант (щось незмінне). Іншими словами, лексема - це
слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживаннях і
реалізаціях.

Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в плані змісту.

Формальними варіантами, тобто варіантами у плані вираження, є, наприклад,
співати і співать, сміятися і сміятись, би і б, а варіантами в плані змісту є
різні значення багатозначного слова, які прийнято називати лексико-
семантичними варіантами.

Основною одиницею морфологічного рівня є морфема.

Морфема-- найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи

їх сполученням. Поєднанням морфем формується не тільки матеріальний бік
слова, а і його лексичне та граматичні значення. Морфемам як значущим
одиницям мови властиві три типи значення – лексичне (узагальнене
відображення дійсності), дериваційне (значення, яке доповнює лексичне,
уточнює ,конкретизує його) та реляційне (граматичне значення, яке вказує на
відношення між словами в реченні)
Морфеми поділяються на два основних типи -- кореневі (корені, або основи),
та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною

будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть
утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить

для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть
самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів,
афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не
якомусь одному).

Висновок

Вивчення слова у лексикології дозволяє розкрити його структуру та

внутрішні відношення між компонентами. Визначивши основні ознаки слова,
морфеми та лексеми, можна зробити висновок про те, що слово – це
складний лінгвістичний об'єкт, який відображає конкретні концепції та має
важливе значення у вивченні мови та її структурних компонентів.