Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Гонтарук Л.В.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО «ВСТУПУ ДО МОВОЗНАВСТВА»

Львів 2015
 ЗМІСТ

1. Загальні питання мовознавства.

1.1. Загальне мовознавство як наука.
1.2. Структура мови.
1.3. Двосторонність та лінійність мовного знака.

2. Фонетика.
2.1. Різниця між звуком, фонемою і буквою.
2.2. Фонетичні процеси.
2.3. Інтегральні та диференційні ознаки фонем.
2.4. Позиції фонем. Варіанти фонем.

3. Граматика.
3.1. План змісту та план вираження у граматиці.
3.2. Граматична система мови.
3.3. Граматичне значення.
3.4. Граматичні способи.
3.5. Відмінність між граматичними та поняттєвими категоріями.
3.6. Лексико-граматичні категорії.
3.7. Частини мови як лексико-граматичні групи слів.
3.8. Розуміння речення у лінгвістиці.

4. Лексикологія.
4.1. Поняття про лексему.
4.2. Поняття та лексичне значення слова.
4.3. Семантична структура слова.
4.4. Внутрішня форма слова, її деетимологізація.

5. Класифікація мов.
5.1. Морфологічна класифікація мов.

2
 ВСТУП

Навчально-методичні рекомендації зі „Вступу до мовознавства” – це

посібник для навчальної діяльності студента першого курсу філологічного
спрямування, який є результатом багаторічного досвіду читання
лекційного курсу та проведення практичних занять з цієї дисципліни.
Навчально-методичні рекомендації не самостійне видання, а лише
супровідне до головного підручника, зі „Вступу до мовознавства”
[М.П. Кочерган, К., 2010]. Тут враховані складні для розуміння студентом
проблеми. Мета цього посібника: 1) ширше і глибше розкрити окремі
теми основного підручника; 2) зробити це з максимальною мірою
доступності, зважаючи на те, що студент першого курсу часто не
навчений аналітичному мисленню, якого вимагає ця теоретична
дисципліна. Крім того, студент першого курсу повинен звикати до того,
що в лінгвістиці найчастіше немає загальноприйнятих рішень певних
проблем. Тому в посібник включено дискусійні питання. Автор цього
видання, опираючись на твердження основного підручника, обґрунтовує
своє бачення проблеми, наприклад, погляд на частини мови як лексико-
граматичну категорію, на відмінність між поняттям і лексичним
значенням, на типологію лексичних значень, на сильні та слабкі позиції
фонем. Таким чином, рекомендації часом містять відмінне трактування і
пояснення окремих тем або по-іншому структурують матеріал, наприклад:
теми „Загальне мовознавство як наука”, „Морфологічна класифікація
мов”, „Граматична система мови”, „Семантична структура слова”. Проте
окремі теми, які широко і достатньо представлено в підручнику або які не
викликають дискусій, тут не беруться до уваги.

3
 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ МОВОЗНАВСТВА

Тема. Загальне мовознавство як наука.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 1. „Загальні питання мовознавства”, підрозділ 1.1.
„Мовознавство як наука. „Вступ до мовознавства” як навчальна
дисципліна”, пункт „Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання
курсу „Вступ до мовознавства”, С. 7 – 9.

Загальне мовознавство складається з трьох основних розділів:

зовнішньої лінгвістики, внутрішньої лінгвістики, компаративістики.
Внутрішня (структурна) лінгвістика вивчає систему мови, її
одиниці та категорії, її рівні та їхню структуру. Об’єктом вивчення
внутрішньої лінгвістики є система мови, а предметом вивчення – усі
одиниці цієї системи: фонема, морфема, лексема, речення.
Зовнішня лінгвістика вивчає мову в її зв’язках з позамовними
явищами: суспільством, культурою, мисленням, фізіологією людського
мозку, географічними особливостями розташування мови на мовній карті
світу і т.д. Об’єктом вивчення зовнішньої лінгвістики є зв’язок мови з
позамовними явищами. Предмет вивчення – якийсь конкретний зв’язок.
Вивчення різноманітних зв’язків мови з позамовними явищами стало
причиною виникнення багатьох лінгвістичних галузей мовознавства, які
розташовані на межі двох дисциплін: лінгвістика + соціологія =
соціолінгвістика, комунікативна лінгвістика; лінгвістика + культура =
етнолінгвістика, лінгвокультурологія; лінгвістика + психологія =
психолінгвістика; лінгвістика + когнітивістика (вивчає процеси мислення)
= когнітивна лінгвістика; лінгвістика + фізіологія мозку =
нейролінгвістика; лінгвістика + географія = лінгвогеографія, ареальна
лінгвістика; лінгвістика + математика = статистична лінгвістика,
комп’ютерна лінгвістика.
Компаративістика (порівняльне мовознавство) вивчає зв’язки
певної мови з іншою мовою чи групою мов. Об’єктом вивчення
компаративістики є зв’язок між мовами, а предметом вивчення –
4
конкретні зв’язки мов. Зв’язки мов мають різну природу, тому
компаративістика ділиться за характером цих зв’язків на два розділи:
порівняльно-історичне мовознавство та зіставне (контрастивне)
мовознавство. Порівняльно-історичне мовознавство вивчає зв’язки між
спорідненими мовам. Ці мови виникли зі спільного джерела і тому
об’єднані об’єктивно, історично. Метою порівняльно-історичного
мовознавства є дослідити та обґрунтувати цю спорідненість. На базі даних
порівняльно-історичного мовознавства створюються генеалогічні
класифікації мов.
Зіставне мовознавство вивчає зв’язок між спорідненими і
неспорідненими мовами. Мови для зіставлення добираються внаслідок
об’єктивних потреб (наприклад, укласти довідник з фонетики чи
граматики чужоземної мови з опертям на вихідну для студентів систему
мови). На базі даних, отриманих від зіставлення мов, створюються
типологічні класифікації мов.

Завдання № 2. Виписати з лінгвістичних словників дефініції термінів

соціолінгвістика, комунікативна лінгвістика, етнолінгвістика,
лінгвокультурологія, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика,
нейролінгвістика, лінгвогеографія, ареальна лінгвістика, статистична
лінгвістика, комп’ютерна лінгвістика.

Тема. Структура мови.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 1. „Загальні питання мовознавства”, підрозділі
1.2. „Природа, сутність, функції та будова мови”, пункт „Структура
мови”,
С. 34.

Система мови складається з чотирьох рівнів: фонологічного,

морфологічного, лексико-семантичного, синтаксичного. Сьогодні
говорять про ще один найвищий рівень – текст. Одиницями цих рівнів є
фонема, морфема, лексема і речення. Вони відрізняються за своїми
функціями в мові та за характером відображення мовної дійсності.
Фонема – це одностороння одиниця фонологічного рівня, яка
виконує побудовчу (конститутивну) функцію: будує морфеми.
Одностороння вона тому, що має тільки звукову оболонку і не виражає
ніякого змісту (такий погляд у традиційній лінгвістиці, тоді як суґестивна
лінгвістика чи фоносемантика вважає цю одиницю двосторонньою).
Морфема – двостороння одиниця морфологічного рівня, яка теж
виконує конститутивну функцію: з неї будуються лексеми. Двостороння
5
вона тому, що має: 1) звукову оболонку, 2) здатність виражати або
фрагмент лексичного значення, або граматичне значення: зак. - а може
виражати граматичне значення жін. рід, однина, Н.в. (рука, голова), а суф.
- ик – фрагмент лексичного значення ‘маленький’ (столик, дощик).
Лексема – двостороння одиниця лексико-семантичного рівня, яка
виконує конститутивну функцію (з лексем будуються речення), а також
номінативну функцію (називає предмети, дії, ознаки і т.д.). Двостороння
вона тому, що має: 1) звукову оболонку (наприклад, рука – звуки [р] [у] [к]
[а]), 2) виражає лексичне значення (наприклад, рука ‘верхня кінцівка
тулуба людини’).
Речення – двостороння одиниця синтаксичного рівня, яка виконує
конститутивну функцію: будує текст. Двостороння вона тому, що має:
1) звукову оболонку, 2) виражає смисл. У традиційній лінгвістиці цій
одиниці мови приписують виконання комунікативної функції.
Усі структурні елементи системи мови пов’язані між собою різними
типами зв’язків, серед яких основними є парадигматичні, синтагматичні,
ієрархічні, асоціативні.
Ієрархічні зв’язки будують родо-видові відношення, відношення
вищого до нижчого. Тому саме вони пов’язують усі рівні в одну систему,
де нижчий (наприклад, фонологічний рівень) підпорядковується вищому
(наприклад, морфологічному рівню). Ці зв’язки функціонують і всередині
структурних рівнів, наприклад, на лексико-семантичному рівні вони
вибудовують гіперо-гіпонімічні групи як тип родо-видових відношень:
птах (гіперонім) – сорока, ворона, горобець (гіпоніми).
Парадигматичні зв’язки – це ті відношення, які об’єднують
одиниці мови в групи, розряди, категорії. Вони теж характерні для усіх
структурних рівнів мови. У їхній основі лежить ознака подібності, усі
члени парадигми (системи) вступають у парадигматичні відношення за
якоюсь спільною рисою. Це єдність однорідних елементів. Наприклад, усі
голосні становлять собою парадигму за спільною ознакою (це тональні
звуки), тому всі голосні як члени системи перебувають між собою у
парадигматичних відношеннях. Закінчення –а, -и, -у, -ою, -і, -и, -ів, -ами,
-ах становлять собою парадигму на підставі того, що усі вони служать для
вираження граматичних значень, наприклад, слова мама. У свою чергу,
всі слова, які обслуговуються цією парадигмою закінчень, перебувають
між собою у парадигматичних відношеннях за спільною ознакою (спільна
парадигма закінчень). На лексичному рівні слова можуть об’єднуватися в
парадигми, наприклад, за номінативною ознакою. Тоді ми виокремлюємо
дві парадигми: загальні та власні назви. У межах парадигми власні
назви усі одиниці парадигми перебувають у парадигматичних
відношеннях за спільною ознакою – усі слова цієї парадигми надають
власні імена об’єктам зовнішнього світу.
6
 Синтагматичні відношення – це лінійні, горизонтальні відношення
у системі мови, тобто вони розгортаються у просторі та часі. Ці
відношення характерні для усіх структурних рівнів мови. У їхній основі
лежить ознака відмінності. Це єдність різнорідних елементів.
Синтагматичні відношення дозволяють будувати складніші системи
стосовно вихідних одиниць. Наприклад, на фонетичному рівні дифтонги,
трифтонги та африкати будуються на базі синтагматичних відношень
(поєднуються голосні різного ряду і піднесення: нім. [i:ɐ] – dir (артикль),
[u:ɐ] – nur “тільки”; або приголосні різні за способом творення (проривний
та щілинний): укр. ц – [тс], ч – [тш]). На морфологічному рівні саме
синтагматичні відношення дозволяють лінійно поєднувати різнорідні
одиниці фонологічного рівня у складні комплекси-морфеми, які
виражають граматичні значення або фрагменти лексичних значень: суф. –
ну, преф. перед-, кор. -червон-. На лексичному рівні синтагматичні
відношення дозволяють лінійно поєднувати елементи різних парадигм
(корені, суфікси і т.д.) у складні морфемні комплекси-лексеми, які
називають об’єкти довколишнього світу: під-сніж-ник, по-буд-ува-ти.
Асоціативні відношення – це відношення, які поєднують у
свідомості мовця подібні за ознаками предмети, явища дійсності. На базі
цих відношень у мові творяться порівняння, метафори, синекдохи,
переносні значення слів.

Завдання № 2. Виокремити на всіх структурних рівнях мови

парадигми, пояснити сутність парадигматичних відношень у них.
Завдання № 3. Виокремити синтагматичні відношення на
синтаксичному рівні, пояснити сутність цих відношень.
Завдання № 4. Виокремити ієрархічні відношення на всіх
структурних рівнях мови, пояснити їхню сутність.

Тема. Двосторонність та лінійність мовного знака.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 1. „Загальні питання мовознавства”, підрозділі
1.2. „Природа, сутність, функції та будова мови”, пункт „Мова як знакова
система”,
С. 29 – 31.

Ф. де Соссюр у «Курсі загальної лінгвістики» описав своє бачення

природи лінгвістичного знака (С. 86 – 89), де відмітив його
двосторонність, умовність, довільність, лінійність, незмінність. Під
двосторонністю науковець розумів єдність поняття та акустичного образу.
Впродовж століття лінгвісти розпрацювали проблему мовного знака і
7
сформували наступне бачення цього мовного явища. Мовний знак є
двостороннім (див. тему Структура мови). Однією стороною мовного знака є
поняття (тобто, план змісту), а другою – фонетична оболонка слова ( тобто,
план вираження) [Рис. 1].

Реальний світ Мислення Мова

предмет поняття
білий гриб мовний знак
1. гриб
2. білий боровик
3. їстивний ←
4. смачний
5. росте в бору
(сосновому лісі)

Рис. 6.

Реальний світ Мислення Мова

предмет поняття
ведмід 1. тварина мовний знак
2. велика
3. коричнева
4. небезпечна
5. вайлувата ведмідь
(косолапа)
6. їсть мед
(відає мед)

8
 Рис. 1.

Реальний світ Мислення Мова

предмет поняття мовний

знак
ведмідь (малюнок) 1. тварина ведмідь
2. велика
3. коричнева
4. небезпечна
5. вайлувата (косолапа)
6. їсть мед (відає мед)
7. взимку спить … Рис. 1.

Порівняйте російське отведать ‘скуштувати’.

Предмети реального світу пізнаються людиною за допомогою

органів чуття: нюху, смаку, дотику, слуху, зору. Ці органи чуття
формують систему уявлень про предмет, яка фіксується у мисленні як
поняття про предмет. Наступний етап – закріплення поняття у системі мови
за допомогою мовного знака (слова). Функція цього мовного знака – зберегти
результати пізнання людини, тобто поняття. Таким чином, однією зі сторін
мовного знака є поняття, а іншою стороною – звукова оболонка слова. Адже
саме звукова оболонка [веᵘдм᾿ід´] слова ведмідь викликає у мисленні поняття
про цю тварину, тоді як звукова оболонка [зайиͥц´] слова заєць викликає у
мисленні поняття про іншу тварину.
Лінійність мовного знака зумовлена дією синтагматичних відношень
у структурі мови (див. тему Структура мови). Адже мовний знак – слово –
розгортається у просторі та часі послідовно за чіткими правилами поєднання
фонем і морфем.

Завдання № 2. За допомогою етимологічного словника поясніть

мінливість мовного знака на прикладі слів вікно, верблюд, живіт.

ФОНЕТИКА

Тема. Різниця між звуком, фонемою і буквою

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ
до мовознавства” у розділі 2. „Фонетика і графіка”, підрозділі

9
2.4 „Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків” пункт
„Поняття фонеми”, С. 152 – 154.

Фонема – одиниця мови, звук – одиниця мовлення, буква

(графема) – одиниця графічної системи. Фонема – абстрактна одиниця,
яка матеріалізується у мовленні за допомогою звука, а на письмі – за
допомогою букви. Отже, у записаному слові муха фонеми [м], [у], [х], [а]
передаються за допомогою відповідних графем м, у, х, а. Однак графеми
можуть позначати на письмі й звуки, за умови, що ми створюємо
фонетичну транскрипцію слова, тобто фіксуємо звучання фонем у
мовленні, наприклад: вокзал – букви позначають фонеми, [воґзал] – букви
позначають звуки.

Тема: Фонетичні процеси.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі „Фонетика і графіка” пункти „Класифікація
звуків”, „Позиційні зміни” та „Комбінаторні зміни”, С. 133 – 141.
У процесі своєї реалізації у мовленні фонема може змінювати свої
якісні характеристики, наприклад фонема [б] може реалізуватися як звук
[п]. Такі зміни називаються фонетичними процесами, які у свою чергу
діляться на позиційні та комбінаторні. Сутнісна відмінність позиційних і
комбінаторних змін у тому, що позиційні залежать від позиції фонеми у
слові, а комбінаторні залежать від комбінації фонем (часто зумовлені
накладанням екскурсії на рекурсію суміжних фонем).

Позиційні зміни.
Позиційними називаються зміни звуків, зумовлені їхньою позицією
в слові (під наголосом чи у ненаголошеній позиції, на початку/вкінці
слова чи складу).
До таких змін належать редукція (зумовлена наголошеною/
ненаголошеною позицією голосного у складі), позицією приголосних
вкінці/на початку слова, позицією приголосного вкінці складу, протеза.
Позиційні зміни часто зумовлені фонетичними законами, які
характерні для певної мови світу, наприклад, для української літературної
мови глухий приголосний на початку слова чи складу перед голосним не
змінюється: укр. солдат [солдат], а у німецькій літературній мові
одзвінчується (це діахронний фонетичний закон): нім. Soldaten [zoldatǝn],
Sonne [zon:ǝ], Wiese [vi:zǝ]. В українській та чеській літературних мовах
дзвінкий у кінці слова не оглушується, наприклад: укр. голуб [голуб], чес.
holub [holub], а в польській, російській, турецькій, німецькій оглушується,
наприклад: рос. голубь [голуп´], пол. gołąb [gołomp], тур. kitab [kitap], нім.
Held [hɛlt]. Позиційні зміни зумовлені також фонетичними законами, які
10
властиві певному варіанту однієї й тієї ж мови, наприклад, у літературній
українській мові одзвінчення у кінці слова глухого приголосного не
відбувається, тоді як для бойківського діалекту української мови таке
явище характерне: укр. літ. брат [брат], бойк. брат [брад]; в українській
літературній мові оглушення в кінці слова дзвінкого приголосного не
відбувається, а для розмовного мовлення таке оглушення характерне: укр.
літ. гриб [гриб], укр. розм. гриб [грип]; в українській літературній мові
позиція голосного в ненаголошеному складі перед наступним складом з
огубленим голосним не передбачає жодних змін, тоді як у багатьох
українських говорах відбувається редукція е до о: укр. літ. динею
[динейу], гов. [динойу].
Редукція – ослаблення артикуляції голосного звука внаслідок його
ненаголошеної позиції в складі, що зумовлює кількісну чи якісну зміну
цього звука або повне його зникнення.
Якісна редукція – процес зміни голосного звука в
ненаголошеному складі, внаслідок якої цей звук стає слабшим, коротшим
і втрачає деякі ознаки свого тембру, наприклад: мине [м еин е].
В українській мові до позиційних змін належить поява
нескладотворчого [у], зумовлена позицією приголосного [в] на початку
слова після голосного: вправа [ўправа], та в кінці складу після голосного:
став [стаў], автор [аўтор], а також поява нескладотворчого і на початку
складу після голосного: чайка [чаĭка], мій [міĭ] і на початку слова перед
приголосним: ймовірно [ĭмовірно].
Протеза – поява перед голосним, який стоїть на початку слова,
приголосного, чи перед приголосним голосного, що може бути зумовлено
фонетичними законами певної мови. Наприклад, укр. вікно (похідне від
око, має протезу в, що прикрила голосний о, який змінився в і; порівняйте
рос. окно).
Арабське слово повинно починатися тільки з приголосного, при
запозиченні слова з початковим голосним перед цим звуком завжди
з’являється гемза ‫( أ‬приголосний глухий, проривний, зв’язковий).

Комбінаторні зміни.
Комбінаторними називаються зміни звуків, зумовлені їхньою
комбінацією (тобто, сусідством) у межах слова чи словосполучення.
До таких змін належать: акомодація, асиміляція, дисиміляція,
дієреза, епентеза, метатеза, сингармонізм. Комбінаторні зміни можуть
відбуватися між різнотипними щодо акустики звуками (тобто, між
голосним і приголосним) та однотипними звуками (тобто, голосний –
голосний або приголосний – приголосний).

11
 Акомодація – пристосування артикуляції голосного звука до
артикуляції сусіднього приголосного, чи артикуляції приголосного звука
до артикуляції сусіднього голосного.
Для багатьох слов’янських мов характерна акомодація голосного до
м’якого приголосного. Порівняйте, наприклад, вимову звука [а] в словах:
рад [рад]; ряд [р´ад]; нанашка [нанашка], няня [н´äн´а] [Рис. 2].

піднесення
ä

а
ряд
Рис. 2
В арабській мові голосні [і] , [а], акомодують до [и], [о] під впливом
емфатичних (надтвердих) приголосних. Порівняйте, наприклад, вимову
звука [а] в словах: ṭālibun [тōліб] ‘студент’ – tabārun [табāp] ‘загибель,
знищення’, ṣаlātun [солāт] ‘молитва’ – salatun [салат] ‘салат’. Вплив
приголосного на голосний спостерігається в російській мові, наприклад:
рос. предыстория [предысторийа] (пред + история), подыграть [пΛдыграт
´] (под + играть). У польській мові процес акомодації голосного до
приголосного зумовлює тип носовості голосних ą, ę. Так, перед губним
приголосним ці носові звучать як [om], [em], а перед передньоязиковими
як [on], [en], наприклад: dąb [domp], sąsiadka [sonsatka]. В українській мові
акомодація приголосного до голосного прослідковується на прикладі
історичного фонетичного процесу, відомого під назвою чергування
г, к, х – з, ц, с, наприклад: рука – руці, нога – нозі, стріха – стрісі:
задньоязикові тверді під впливом голосного переднього ряду високого
піднесення, який обов’язково пом’якшував попередній приголосний,
змінювалися на м’які [з], [ц], [с].
Асиміляція – артикуляційне уподібнення акустично однотипних
звуків один до одного в мовленнєвому потоці в межах слова чи
словосполучення.
Для виявлення асиміляції необхідно здійснити наступні процедури:
записати слово в фонетичній транскрипції; визначити у вихідній та похідній
формах класифікаційні ознаки звуків, які беруть участь у фонетичному
процесі; з’ясувати, за якими ознаками уподібнилися звуки, наприклад:

вихідна форма (мова) похідна форма (мовлення)

боротьба [бород´ба]
12
 т´ б д´ б
1. за акуст. ознак. глух. дзвін. дзвін. дзвін.
2. за місц. твор. передньояз. губн. передньояз. губн.
3. за способ. твор. прорив. прорив. прорив. прорив.
4. за додатк. артик. м’як. тверд. м’як. тверд.

Отже, за акустичною ознакою глухий звук [т´] уподібнився до

дзвінкого [б] унаслідок чого в мовленні звучить дзвінкий [д´], що свідчить
про процес прогресивної часткової асиміляції.
Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох акустично
однотипних звуків (одинакових або подібних) у мовленнєвому потоці в
межах слова.
Для виявлення дисиміляції необхідно здійснити наступні процедури:
записати слово у фонетичній транскрипції; визначити у вихідній і
похідній формах
класифікаційні ознаки звуків, які беруть участь у фонетичному
процесі; з’ясувати, за якими ознаками розподібнилися звуки. Оскільки
дисиміляція характерна для розмовного мовлення, необхідно
транскрипцію здійснити, враховуючи цей факт, наприклад:

вихідна форма (мова) похідна форма (мовлення)

доктор [дохтор]
к т х т
1. за акуст. ознак. глух. глух. глух. глух.
2. за місц. твор. задньояз. передньояз. задньояз. передньояз.
3. за способ. твор. прорив. прорив. щілин. прорив.
4. за додатк. артик. тверд. тверд. тверд. тверд.

Отже, звуки [к] і [т] розподібнилися за способом творення, унаслідок

чого в розмовному мовленні з’явився звук [х], що свідчить про процес
регресивної контактної дисиміляції.
Дисиміляція може бути й дистактною. Іноді для її виявлення
необхідно враховувати додаткові артикуляційні ознаки за місцем чи
способом творення, наприклад:
вихідна форма (діахронія) похідна форма (синхронія)
велблюд верблюд

л л р л
1. за акуст. ознак. сонор. сонор. сонор. сонор.
13
2. за місц. твор. передньояз. передньояз. передньояз. передньояз.
3. за способ. твор. зімк-прохід. зімк-прохід. зімк-прохід. зімк-прохід.
боков. боков. дрижач. боков.
4. за додатк. артик. тверд. м’як. тверд. м’як.

вихідна форма (діахронія) похідна форма (синхронія)

Zimber (кімната) Zimmer

m b m m
1. за акуст. ознак. сонор. дзвін. сонор. сонор.
2. за місц. твор. губн. губн. губн. губн.
3. за способ. твор. зімк.-прохід. прорив. зімк.-прохід. зімк.-прохід.
4. за додатк. артик. тверд. тверд. тверд. тверд.

Отже, звуки [m], [b] повністю уподібнилися за акустичною ознакою

та способом творення, що свідчить про процес прогресивної повної
асиміляції.

Отже, звуки [л] і [л] розподібнилися за способом творення, що

свідчить про процес регресивної дистактної дисиміляції.

Завдання № 2. Знайдіть серед поданих прикладів часткову і повну

редукцію: староукраїнська мова: вълк, мъною, чърныи, вьрхъ
сучасна українська мова: вовк, мною, чорний, верх.
старонімецька мова: Helde (‘герой’), dem Tische (‘столу’), Herre
(‘пан’)
сучасна німецька мова: Held, dem Tisch, Herr.
Завдання № 3. Виявіть, у яких словах відбувається зміна
приголосного звука на початку чи в кінці слова, а в яких ні, чому?
укр. рад, ходив, рос. сад, воз;
пол. bląd (‘помилка’), czub (‘чуб’);
нім. herab (‘вниз’), sobald (‘як тільки’);
англ. рod (‘стручок’), gold (‘золото’), pig (‘свиня’).
Завдання № 4. Визначте, у яких словах відбулася протеза, вкажіть
інші позиційні зміни: укр. отчизна – вітчизна, острий – гострий, онъ – він;
укр. діалектне обід – гобід, огірок – вогірок, Умань – Гумань.
Завдання № 5. Вкажіть на явище акомодації у таких словах: рос.
подитожить, мять, мать; пол. goląb, pęć.
Завдання № 6. Визначте тип асиміляції у словах та
словосполученнях: з саду, обсушити, підняти, сліпий, коритце, у ложці.

14
 Завдання № 7. Наведіть 5-6 прикладів асиміляції у мові, яку
вивчаєте. Назвіть її тип.
Завдання № 8. Визначте тип дисиміляції у таких розмовних формах
слів: револьвер – реворвер, трамвай – транвай, лампа – ланпа, комбайн -
конбайн, автобус – антобус, арифметика – арихметика.
Завдання № 9. Наведіть 5-6 прикладів дисиміляції у мові, яку ви
вивчаєте. Назвіть її тип.
Завдання № 10 Визначте фонетичні процеси у таких словах:
сироватка – сиворотка, нім. Malbrett– мольберт, офіціянт, окіян, арбуз –
гарбуз, трубка – трупка, Індія, какаво, острий – вострий, сонячний –
соняшний, лат. marmor – іспан. marmol – рос. мрамор – укр. мармур, укр.
парь, укр. люк, нім. Teller – пол. talerz – укр. тарілка, укр. медвідь –
ведмідь, пол. dąbrowa.

Тема: Інтегральні та диференційні ознаки фонем.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 2.4 „Лінгвістичний (функціональний) аспект у
вивченні звуків” пункт „Диференційні та інтегральні ознаки фонем”, С.
154 – 157.
Фонеми мають здатність розрізняти слова і форми слів завдяки тому,
що містять риси, які їх відрізняють від інших фонем. Так, у парі лак – рак
фонеми [л] і [р] розрізняють слова тому, що містять відмінні риси за
способом творення: боковість – дрижачість. Такі ознаки, які відрізняють
одну фонему від іншої, називаються диференційними.
Однак фонеми можуть містити й спільні, ітнегральні ознаки, які не
беруть участі в розрізненні слів та форм слів, однак є важливими з
класифікаційної точки зору, за ними звуки класифікують, наприклад, за
сонорністю. У парі лак – рак фонеми [л] і [р] за акустичною ознакою
сонорні. Для з’ясування диференційних та інтегральних ознак фонем слід
визначити усі класифікаційні риси цих фонем, наприклад:

р л
1. за акуст. ознак. сонор. сонор. інтегральна
2. за місц. твор. передньояз. передньояз. інтегральна
3. за способ. твор. зімк-прохід. зімк-прохід. інтегральна
дрижач. боков. диференційна
4. за додатк. артик. тверд. тверд. інтегральна.

Завдання № 2. Визначити диференційні та інтегральні ознаки фонем

у такій парі слів: мир – сир, дах – дам, біль – міль, сук – сак, сад – сядь.

15
 Завдання № 3. Доберіть пари слів у мовах, які ви вивчаєте, і
визначте їхні диференційні та інтегральні ознаки.

Тема: Позиції фонем. Варіанти фонем.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 2.4 „Лінгвістичний (функціональний) аспект у
вивченні звуків” пункт „Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем”,
С. 157 – 159.

У мовленні фонема може перебувати в сильній та слабкій позиції. У

сильній позиції фонема зберігає усі класифікаційні ознаки, тому легко
ідентифікується. Це інваріант фонеми. Наприклад, в укр. слові каса [каса]
усі фонеми зберігають свої риси:

к с
1. за акуст. ознак. глух. глух.
2. за місц. твор. задньояз. передньояз.
3. за способ. твор. прорив. щілин.
4. за додатк. артик. тверд. тверд.,

звук [а] – заднього ряду, низького піднесення, нелабіалізований.

Отже, усі фонеми у слові каса перебувають у сильній позиції.
Слабка позиція фонеми зумовлює зміну її класифікаційних ознак.
Саме в цих позиціях і відбуваються позиційні або комбінаторні фонетичні
процеси. Наприклад, у слові коробка [коропка] фонема [б] у мовленні
реалізується через звук [п] (асиміляція за акустичною ознакою
дзвінкість/глухість). Отже, позиція перед глухим приголосним для фонеми
[б] слабка.
У всіх мовах світу позиція голосного під наголосом майже завжди є
сильною позицією, наприклад мéжі [межі]. Усі інші позиції у мовах світу
можуть варіюватися у відповідності до фонетичних законів, які діють у
певній мові.
Так, в українській мові позиція приголосного перед голосним є
сильною, а перед іншим приголосним слабкою. Порівняйте реалізацію у
мовленні фонем [к] і [б] у слові коробка [коропка]. У німецькій мові така
ж позиція приголосного на початку слова перед голосним історично була
слабкою, наприклад: Sommer [zom:ǝr], sagen [za:gǝn]. В українській
літературній мові приголосний дзвінкий у кінці слова перебуває у сильній
позиції, тому не оглушується: гриб [гриб], а в російській – у слабкій
позиції, тому оглушується: гриб [грип].
Звук, який реалізує фонему в слабкій позиції, називається варіантом
або алофоном. Варіант завжди належить двом і більше фонемам.
16
Наприклад, у німецьких словах sagen [za:gǝn], spielen [ʃpi:lǝn], Fest [fɛst]
фонема [с] реалізується у трьох звуках – [z], [ʃ] і [s], два перші з яких є її
варіантами, а останній – інваріантом. Два перші звуки можуть ще
обслуговува інші фонеми: звук [z] – фонему [z] (Оffizier – [ͻfitsi:r]), звук
[ʃ] – фонему [ʃ] (schön – [ʃøn]). В українських словах мене [меᵘне] і мине
[меᵘне] дві фонеми [е] й [и] в мовленні реалізуються через звук [еᵘ], що є
їхнім алофоном чи варіантом.

Завдання № 2. Визначне сильні та слабкі позиції фонем у таких

словах: укр. солдат, нім. Soldaten, пол. оbwód, рос. трупка, укр. вокзал.
Завдання № 3. Визначте інваріанти та варіанти фонем у словах із
попереднього завдання.

ГРАМАТИКА

Тема. План змісту та план вираження у граматиці.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4.2. „Морфема і словоформа” підрозділ „Поняття
морфеми”, С. 275.
Морфеми є двосторонніми одиницями, оскільки мають план змісту і
план вираження. Планом змісту в граматиці є граматичне значення слова,
а планом вираження – звукова оболонка морфеми, яка виражає це
граматичне значення, наприклад:
Вод-а – граматичне значення (план змісту): жін. рід, одн., Н.в.
звукова оболонка морфеми, яка ці значення виражає (план
вираження): закінчення -а.
Звичайно, морфема –вод- теж є двосторонньою, однак вона
відповідає у цьому слові за лексичне значення “прозора рідина без запаху
і смаку, що наповнює ріки, озера, моря”. Саме це значення і є планом
змісту морфеми, але вже не граматичного змісту, а лексичного. Планом
вираження цього змісту є звукова оболонка морфеми -вод. Лексичний
план змісту є предметом вивчення лексикології.

Завдання № 2. Визначте граматичний план змісту і граматичний

план вираження у ряді слів: посміхаюся, говорю, веселіший, менш гіркий.

Тема. Граматична система мови

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4. „Граматика” підрозділи 4.1. „Граматика.
Граматичне значення. Граматичні категорії”, С. 262 – 274; 4.2. „Морфема і

17
словоформа” пункт „Граматична форма слова”, С. 280 – 283; 4.3.
„Способи вираження граматичних значень”, С. 284 – 295.

Граматична система мови становить собою складну

чотирикомпонентну структуру, яка матеріально виражається лише однією
з них:

Граматична
категорія
роду

Граматичне значення
жін. рід, чол. рід , │
сер. рід Граматичний спосіб
флексія

Граматична форма
а, о, е

Табл. 1

18
 Граматична категорія
означеності/неозначеності

Граматичне значення
означеності, неозначеності Граматичний спосіб
артикль

Граматична форма
der, die, das / ein, eine

Табл. 2.

На Таблицях 1, 2 видно, що саме граматична форма є єдиним

матеріальним засобом реалізації граматичної категорії: якщо в українській
мові існують граматичні форми -а, -о, -е, які в якості закінчення
реалізують граматичні значення жін., чол., та сер. роду, значить в
українській мові існує граматична категорія роду. Відсутність спеціальних
граматичних форм для вираження таких граматичних значень в
англійській мові свідчить про відсутність граматичної категорії роду в
англійській мові.
У німецькій мові наявні граматичні форми der, die, das / ein, eine, які
в якості артикля привносять у слово граматичне значення означеності чи
неозначеності. Отже, в німецькій мові існує граматична категорія
означеності/неозначеності.
Граматичні категорії діляться на морфологічні та синтаксичні. До
морфологічних належать категорії, які формально виражаються в межах
одного слова (тобто лексичне і граматичне значення функціонують разом
у межах слова), наприклад:
Слово Категорії
Книжка рід, число, відмінок
Формальним показником вираження цих категорій є закінчення -а.
Лексичне та граматичне значення містяться у межах слова.
До синтаксичних належать категорії, які виражаються у межах
словосполучень чи речень, наприклад:
Слово Категорія
das Buch рід, число, відмінок, означеності/неозначеності.
Формальним показником вираження цих категорій є артикль das,
хоча й нульове закінчення дублює три перші категорії. Категорія

19
означеності/неозначеності є виключно синтаксичною, оскільки вира-
жається службовим словом за межами основного слова, яке містить
лексичне значення.
У граматичній системі певної мови одна і та ж граматична категорія
може бути як морфологічною, так і синтаксичною, наприклад:
Слово, словосполучення Категорія Тип
писатиму час морфологічна
буду писати час синтаксична
митися стан морфологічна
мити голову стан синтаксична.

Тема. Граматичне значення.

У підручнику до відмінностей між граматичним і лексичним
значенням зараховують відношення до слова і будови мови. Тут
стверджується, що граматичне значення у слові є обов’язковим («не
можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні
значення роду, числа, відмінка тощо)». Однак автор не враховує мови, які
можуть виражати граматичні значення за межами повнозначного слова
(наприклад, японська), або взагалі не мають засобів вираження
граматичних значень у слові, яке виражає лексичне значення. До останніх
мов, наприклад, належить китайська, в’єтнамська. Слово в цих мовах
дорівнює кореневій морфемі, функція якої у слові – бути основним
виразником поняття. Граматичні значення у таких мовах з’являються
лише у реченні, де використовуються аналітичні граматичні способи.
Граматичні значення іменника в японській мові теж виражаються за
межами слова за допомогою службових слів. Таким чином, твердження
автора є правильним для багатьох мов світу (наприклад, української,
турецької, арабської), але не для всіх.

Тема. Граматичні способи.

Граматичні способи бувають аналітичними і синтетичними. У
синтетичних граматичних способах для вираження граматичного
значення використовують афікси. Слід розрізняти афікси, які служать для
вираження граматичних значень (вони є граматичним способом), і ті, які
привносять фрагменти лексичного значення у слово (тобто є
словотвірними засобами).
Розглянемо запропоновані в підручнику приклади такого
граматичного способу як суфіксація: укр. перечитати – перечитувати
(недоконаний вид), спати – спатоньки (значення пестливості), гарний –

20
гарніший (вищий ступінь), солома – соломина (значення одиничності),
нім. Arbeit “робота” – Arbeiter “робітник”. Серед цих наведених прикладів
лише суфікси -ува й -іш виражають граматичні значення, тому є
граматичними способами, суф. -ина вносить лексико-граматичне значення
у слово, а інші суфікси виражають фрагменти лексичного значення, отже є
словотвірними суфіксами.
Конфіксація – вираження граматичних значень комбінацією з двох
афіксів (префікса та суфікса), які діють сукупно та одночасно: machen
“робота”– gemacht “зроблений”. Діючи одночасно і сукупно префікс ge-
та суфікс -t привносять у нове слово граматичне значення пасивного
стану. Однак наголосимо, що одночасне додавання префікса та суфікса не
завжди будуть граматичним способом конфіксації. В українському слові
підсніжник префікс під- і суфікс -ник, діючи одночасно, є виразниками
фрагментів лексичного значення, тобто є словотвірним засобом:
префіксально-суфіксальним способом.
Словоскладання: підручник визначає цей спосіб як поєднання
кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з’являється нове слово.
Наголосимо, що граматичним способом словоскладання є лише таке
словоскладання, яке виражає певні граматичні значення. Для ілюстрації в
основному підручнику наводяться слова з німецької Kopfschmerz
“головний біль”, Augenаpfel “очне яблуко”, з укр. стінгазета, рос.
профработа. У цих прикладах словоскладання є граматичним способом,
оскільки виражає граматичне синтаксичне значення узгодження. У
словосполученні стінна газета цей зв’язок узгодження виражається за
допомогою граматичного способу флексії (подібно й у всіх інших
прикладах).
У німецькій мові словоскладання виконує граматичну функцію
вираження й об’єктно – суб’єктних відношень, які в українській мові
виражаються за допомогою прийменників (прийменник тут є граматичним
способом службових слів, оскільки керує відмінком іменника): нім.
Milchflasche “пляшка з-під молока”, Weinflasche “пляшка з-під вина”,
Brifkasten “скринька для листів”, Violinkonzert “концерт для скрипки”,
Zigarettepackung “пачка з-під цигарок”. У німецькій мові ці ж відношення
можуть виражатися й за допомогою прийменників, які є носіями певних
відмінкових форм: das Wasser unter dem Hahn “вода з-під крана”, der
Wagen für Nichtrauchen “вагон для некурящих”. Однак словоскладання
може бути ще й словотвірним способом. Так, в основному підручнику
наводяться приклади з англійської, французької та німецької мов, які не
ілюструють словоскладання як граматичний спосіб, наприклад: нім.
Handschuh ‘рукавиця’ – складові слова рука + наконечник творять нове
слово; англ. killjoy ‘людина, яка псує всім настрій’ – складові слова убий +

21
радість творять нове слово; франц. cachnez ‘шарф’ – складові слова ховай
+ ніс творять нове слово.
Внутрішня флексія (чергування): наголосимо, що не будь-яке
чергування є граматичним способом, а лише те, яке служить для
вираження граматичного значення. Інші чергування є просто
фонетичними процесами. Наприклад, чергування кінь – коня, конем; день
– дня, дні є фонетичним процесом, оскільки зміна і/о, е/ɇ не виражають
жодних граматичних значень.
Граматичне ж чергування не просто супроводжує різні словоформи,
а самостійно виражає граматичні значення: назвати – називати
(доконаний/недоконаний вид), нім. der Bruder “брат” – die Brüder “брати”
(однина – множина), die Mutter “матір”– die Мütter “матері” (однина –
множина).
У підручнику цей граматичний спосіб називається чергуванням.
Більш доцільним було б його називати внутрішньою флексією, оскільки
не тільки фонетичні граматичні чергування входять до цього процесу
вираження граматичних значень, а й тематичні голосні та приголосні
а, і, и, й. Тематичні голосні та приголосні – це такі морфеми-рудименти у
слов’янських мовах, які на нині вже втратили свої граматичні функції
(раніше за ними визначали парадигму закінчень – відміну та дієвідміну).
Вони сьогодні зв’язують корінь з постфіксом для творення дієслівних
форм, наприклад, косити, писати. Однак коли такий тематичний звук
отримує здатність виражати граматичні значення, він стає граматичним
способом: рос. решать – решить (недоконаний/ доконаний вид). Часом
тематичні голосні можуть бути одночасно засобом вираження
граматичного та фрагмента лексичного значення: укр. біліти “ставати,
робитися білим” – білити “робити щось білим” (пасивний/активний стан).
До аналітичних граматичних способів підручник відносить пусті
слова (як у підручнику О. Реформатського [Введение в язкозынание. – М.,
1996. – С. 302]), які, на нашу думку, виражають поняттєві, а не граматичні
категорії. Тут наводяться приклади: укр. рись-самець, рись-самка, рос.
ворон-самець, ворон-самка. У турецькій, іранській та інших мовах, де
немає граматичної категорї роду, слова самець і самка послідовно
вживаються поряд з лексемою, яка вказує на вид тварини для означення її
статі: тур. kedi ‘тварина виду котячих’, erkek ‘самець’, dişi ‘самка’, erkek
kedi ‘кіт’, dişi kedi ‘кішка’. Отже, слова самець і самка вказують на стать, а
не привносять в означуване слово граматичне значення жіночого чи
чоловічого роду: слово ворон не стає жіночого роду, а слово рись не стає
чоловічого роду. Тому виділення цього різновиду граматичного
аналітичного способу вважаємо недоречним. Пусті слова виражають лише
поняттєві категорії.

22
 Завдання № 2. Визначити граматичні категорі, граматичні значення,
граматичні способи, граматичні форми в словах побілілий, більш добрий,
гарніший, підбитий, засумувала.

Зразок:
Форма слова будеш писати
Граматична числа особи часу виду
категорія
Граматичне однина друга майбутній недоконаний
значення
Граматични закінчення закінчення службове нульовий
й спосіб слово афікс
Граматична еш еш буду нуль
форма префікса

Завдання № 3. Дібрати з мов, які ви вивчаєте, приклади усіх

можливих граматичних способів, якими користується ця мова.
Завдання № 4. Визначити тип граматичного способу в словах та
словосполученнях: тур. okumak “читати” – okunmak “бути прочитаним”
(пасивний стан), görmek “помічати” – görülmek “бути поміченим”
(пасивний стан), нім. loben “хвалити” – gelobt “хвалений”, (пасивний
стан), нім. schwarz werdеn “чорніти”– schwarz machen “чорнити”, укр.
сміятися, більш добрий – добріший, Василь веселий – веселий Василь.
Завдання № 5. Визначити тип граматичного значення (реляційне,
дериваційне) у словах запросив, заговорив, ключі, вила, веселіший.
Завдання № 6. Підібрати з мов, які ви вивчаєте, шість слів, які б
ілюстрували реляційні, дериваційні чи модальні граматичні значення.
Обґрунтувати свій вибір.

Тема: Відмінність між граматичними та поняттєвими категоріями.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4. „Граматика” підрозділ 4.1. „Граматика.
Граматичне значення. Граматичні категорії”, пункт „Граматичні
категорії”, С. 266 – 267.

Мови світу для вираження смислів користуються поняттєвими,

граматичними та лексико-граматичними категоріями. Поняттєві категорії
виражаються за допомогою слів, словосполучень. Вони відображають
спосіб осмислення людиною довколишнього світу. Граматичні категорії
відображають різні типи відношень між об’єктами та суб’єктами
довколишнього світу і виражаються за допомогою граматичних форм і
23
способів. Так, поняттєва категорія Часу в українській мові виражається за
допомогою слів сьогодні, завтра, вчора, щовечора і т.д., а граматична
категорія Часу виражається за допомогою флексій -иш, -иму, службового
дієслова буду + інфінітив і т.д. Саме поняттєві категорії у мовах світу
вибудовують граматичні категорії. Наприклад, категорія роду утворилася
на базі поняттєвої категорії статі, а граматична категорія числа на базі
поняттєвої категорії числа. Часто в мовах світу поняттєві та граматичні
категорії не дублюються, тобто, може існувати поняттєва категорія, але
відсутня граматична категорія (навпаки не буває). Тому в українській мові
існує лише поняттєва категорія означеності/ неозначеності, яка
виражається за допомогою вказівних займенників ця, та, оця і т.д.: ця
книжка, той студент. У німецькій мові ця категорія є ще й граматичною,
виражається за допомогою артиклів: das Buch ‘ця книжка’ – ein Buch
‘якась книжка’.

Тема. Лексико-граматичні категорії.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4. „Граматика” пункт „Лексико-граматичні
розряди”, С. 272 – 273.

Лексико-граматичні категорії – це угрупування слів, що мають якісь

спільні лексичні та граматичні ознаки. У них ніби синтезуються
граматичне значення з лексичним. Наприклад, усі слова типу волосся,
мишва, гілля, студентство у семантичній структурі містять значення
“сукупність, збірність”, що зводить їх до однієї лексичної групи. З
граматичної точки зору вони теж становлять одну групу, оскільки можуть
мати тільки граматичне значення однини, бо мисляться як один предмет,
що складається зі сукупності однотипних предметів. Таким чином,
значення множини в цих словах є поняттєвою категорією, а не
граматичною. Спільність лексичних і граматичних ознак поєднують ці
слова у лексико-граматичну категорію збірності.
Слова типу батько, син, офіцер з лексичної точки зору позначають
живих осіб, а слова типу лист, чек, стіл – неживі предмети. Тому з
граматичної точки зору слова батько, син, офіцер при словозміні мають
відмінне закінчення у З.в, аніж слова лист, чек, стіл:
Н.в. батько син□ лист□ чек□
Р.в. батька сина листа чека
З.в. батька сина лист□ чек□

З.в. = Р.в. З.в. = Н.в.

24
 Спільність таких лексичних і граматичних ознак у цих групах слів
дозволяють виокремити лексико-граматичну категорію живого/неживого.

Завдання № 2. Розбити на дві групи (граматична категорія – лексико-

граматична категорія) такі категорії української мови: речовинність,
якісний, відносний, ступінь порівняння, рід, особа, множинність,
зворотність, час, число, стан. Обґрунтувати свій поділ.

Тема. Частини мови. Критерії їх виділення.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4. „Граматика” підрозділ „Частини мови”,
С. 295 – 306.

У граматиці немає єдиного розуміння того, чи граматичними, чи

лексико-граматичними категоріями є частини мови. Так у підручниках
Кочергана М. П. і Карпенка Ю.О. [Вступ до мовознавства. – К., 1991. – С.
170], Реформатського О.О. [Введение в язкозынание. – М., 1996. – С. 323]
вони визначаються як граматичні категорії. У підручнику Маслова Ю.С.
[Введение в язкозынание. – М., 1987. – С. 155] ці групи характеризуються
як лексико-граматичні категорії. У теоретичних граматиках української
мови Безпояско О.К., Городенська К.Г, Русанівський В.М. [Граматика
української мови. – К., 1993. – С. 10] називають ці розряди слів лексико-
граматичними категоріями, тоді як Вихованець І. та Городенська К.
[Теоретична морфологія української мови. – К., 2004. – С. 12] уважають їх
граматичними категоріями.
Суть розбіжностей полягає в розумінні семантичного критерію як
граматичного чи лексичного показника. Кочерган М. уважає, що
семантичний критерій групує слова за граматичним значенням
предметності, ознаки, процесу, кількості або порядку і т.д. На нашу думку,
це загальне лексичне значення, яке ніколи не виокремлюється
лексикологами, оскільки у словникових визначеннях за неписаною
домовленістю ніколи не подаються загальні та повторювані елементи
значення. Усі слова типу зелений, дерев’яний, сумний з лексичної точки
зору позначають ознаку. Причім слово зелений може називати тільки
конкретну ознаку з ряду ознак (отже, є складовою семантичного поля
‘Ознака’, мікрополя ‘Колір’), тоді як група слів, які називають різні
ознаки, у граматиці об’єднуються у категорію прикметник за здатністю 1)
виражати ці ознаки лексичне значення; 2) виражати граматичні значення
роду, числа, відмінка, ступеня порівняння. Щоправда виникають труднощі
в трактуванні віддієслівних (писання, говоріння), відприкметникових
(краса, білизна) та відчислівникових (сотня, четвірка) іменників як слів,
25
що називають предмет. Але й такі іменники як русалка чи кентавр у
повному розумінні цього слова не є предметами реальної дійсності. Однак
вони є предметами нереальної, створеної людською уявою дійсності.
Подібно й усі похідні іменники як предмети є результатом мисленнєвої
діяльності людини, її спробами узагальнити дії, ознаки, числа
матеріального світу.
Словотвірний критерій теж містить граматичні та лексичні
показники, оскільки тут ідеться про властивий тільки певній частині мови
набір словотвірних моделей і словотвірних засобі; а морфеми як інвентар
словотвірних засобів служать для вираження як граматичних значень, так
і фрагментів лексичних значень. Інші критерії: морфологічний,
синтаксичний, вказують власне на граматичні характеристики слова.
Єдність лексичних і граматичних показників при виділенні категорії
частина мови свідчить про неї як про лексико-граматичну категорію.
Крім того, М.Кочерган у своєму підручнику в підрозділі «Значення
слова» при визначенні лексичного значення приймає точку зору
О.Смирницького: це «відоме відображення предмета, явища чи
відношення у свідомості .., яке входить до структури слова як його
внутрішня сторона». За цим визначенням, лексичне значення мають навіть
слова, які відображають відношення. До таких слів у мові належать
службові слова, у першу чергу прийменники та сполучники. Якщо
послідовно дотримуватися такого підходу, то за семантичним принципом
прийменники і сполучники виражають відношення, а ці відношення є
їхнім лексичним значенням. І справді, окремі граматичні та
лексикологічні теорії постулюють таку думку, однак у традиційній
граматиці та лексикології вважається, що службові слова не мають
лексичного значення, а відношення є їхнім граматичним значенням.

Завдання № 2. Опишіть за чотирма критеріями числівник і

займенник як частину мови.

Тема. Розуміння речення у лінгвістиці.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 4. „Граматика”, підрозділі 4.5. „Словосполучення
і речення”, пункт “Речення та його ознаки”, С. 314 – 317.

У лінгвістиці існує різне розуміння речення. Серед багатьох суджень

найбільш прийнятним для нас сьогодні є трактування речення як одиниці
мови. Його матеріальним вираженням у мовленні є висловлення (у межах
комунікативної лінгвістики термін речення тотожний терміну
висловлення, оскільки комунікативісти працюють тільки з мовленням). З
26
цієї точки зору речення не має змісту, не виконує інформативну функцію,
а є лише моделлю, яка може потенційно реалізувати різний зміст. Сáме
висловлення виконує комунікативну, інформативну функції, хоча й не
завжди в мовленні відтворює повноцінно модель речення. Наприклад,
висловлення «Я буду пити чай без цукру» в діалозі (–Ти будеш пити чай з
цукром, чи без цукру? – Без.) може реалізуватися через слово без,
зберігаючи весь свій комунікативний зміст. Однак модель речення
(Підмет + Присудок + Додаток прямий + Означення неузгодженне) у
варіанті висловлення «Без.» повністю руйнується. Однак на базі цієї
моделі речення можна побудувати найрізноманітніші висловлення, які
будуть про щось інформувати, наприклад: Оксана носить плаття в
горошок; Мама поставила вазу з квітами і т.д.

Мова Мовлення
Речення Висловлення
Обставина місця + Присудок На вулиці холодно.
В кімнаті тепло.
В дитсадку шумно.
На дискотеці весело.
Завдання № 2. Виберіть модель речення з синтаксичного рівня мови
та на її базі побудуйте кілька висловлень. Модель у висловленні може
бути усічена.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Тема. Поняття про лексему.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 3. „Лексика і фразуологія”, підрозділі 3.1. „Слово
та його значення”, пункт “ Слово і лексема ”, С. 183 – 187.

Лексема є центральною одиницею вивчення у лексикології. Автори

різних підручників подають різні визначення цього терміна, найбільш
вдалим уважаємо визначення Кодухова В. [Введение в язкозынание. – М.,
1987. – С. 160]: «Лексема – це номінативна одиниця, яка вказує на
предмети і позначає поняття про них». Отже, двома основними
функціями лексеми є: 1) називати предмети, ознаки, процеси і т.д.; 2)
виражати поняття про них (тобто, мати здатність виражати лексичне
значення) [Рис. 3].

27
 поняття

виражає

предмет лексема
називає
Рис. 3.

28
 Наприклад, слово вода називає предмет – усі об’єкти дійсності з
ознаками ‘рідина’, ‘безбарвна’, ‘без запаху’, ‘прозора’, а також виражає
лексичне значення “прозора, безбарвна рідина, що наповнює ріки, озера і
моря”. Отже, слово вода – лексема. Слово білий називає певний спектр
кольору або певну ознаку за кольором і виражає лексичне значення “який
має колір крейди, молока, снігу”. Отже, це теж лексема.
Однак не всі слова в тезаурусі певної мови є лексемами. Так, власні
назви є номінативними одиницями, бо називають предмети, але не
виражають понять, тому не виражають лексичних значень. Наприклад,
власна назва Вашингтон може позначати американське місто, колишнього
американського президента, вулицю в будь-якому куточку земної кулі, а
може бути кличкою тварини, якщо господар захоче її так назвати.
Займенники теж можуть називати предмети, ознаки, кількості, але не
виражають понять, отже не виражають лексичних значень. Наприклад,
займенник він називає предмет, але про який предмет ідеться нам не
відомо (це може бути хлопець, батько, собака, стіл, простір і т.д.). Звідси
випливає, що займенник він не виражає поняття, бо поняття завжди дає
нам розуміння про групу однорідних, подібних за ознаками чи за
функціями предметів.
Числівники ж виражають поняття про певні кількісні параметри,
тобто, мають лексичне значення. Числівник два дає нам уявлення про
конкретну сукупність предметів, незалежно від того, що це за предмети,
наприклад: дві гривні, два євро, два долари, дві копійки, два центи. Однак
числівник два не називає нам одну і ту ж кількісну реалію або однорідні
кількості. Так два долари більше, ніж дві гриві, але менше ніж два євро.
Два центи більше, ніж дві копійки, але менше, ніж дві гривні чи два євро.
Таким чином, у різних системах координат одні й тіж числівники
називають зовсім різні величини. За шкалою Цельсія температура
людського тіла в нормі 36, 6 градусів. За шкалою Фаренгейта це вже
температура 98,8 градусів. До такої ж групи слів належать службові слова,
терміни, вигуки. Цю групу слів О. Реформатський [Введение в
язкозынание. – М., 1996. – С. 64 – 83] виводить на периферію лексики,
оскільки, як було показано, вони не характеризуються ознаками лексеми.
Однак, якщо дотримуватися такого підходу, то в термінологічний
обіг лексикології необхідно ще ввести термін слово як більш загальне
поняття, яке в певному контексті може в лінгвістичній практиці бути
синонімом терміна лексема. Наприклад, у підручнику О. Реформатського
визначення слова таке: «Слово – це значима самостійна одиниця мови,
основна функція якої – номінація … воно має не тільки матеріальне, а й
лексичне значення». Усі основні ознаки лексеми тут вказані. А от у
визначенні слова, яке дають Є. Короткевич і Н. Родзевич [Словник
лінгвістичних термінів. – Київ, 1957] говориться тільки про номінативну
29
функцію слова: «Слово – оформлена за нормами певної мови неподільна
на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається зі звука чи
комплексу звуків і називає певні предмети, процеси і явища об’єктивної
дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між
ними, або виражає емоційно-вольові прояви». Це визначення до розряду
слів включає усі самостійні слова, службові слова та вигуки, два останні з
яких не можуть бути лексемами.
Якщо відмовитися від терміна слово у лексикології, то за межі цієї
науки треба буде вивести такі її складові як ономастика, лексикографія.
Адже укладачі словників певної мови враховують усі
цільнооформлені з лексико-граматичної чи лише граматичної точки зору
мовні одиниці, тобто, у словнику фіксуються усі слова, незалежно від
їхньої функції у мові: виражати лексичні значення чи виражати
граматичні значення. Крім того, ономасіологія вивчає процеси номінації,
які іноді не пов’язані з явищем вираження лексичного значення, а
ономастика вивчає власні назви, які, як ми побачили раніше, не є
лексемами. Отже, у межах цих дисциплін доречно користуватися
терміном слово.
Однак термін слово використовується не тільки у лексикології, а й у
граматиці. У граматиці термін слово називає одиницю мови, яка виражає
граматичне значення і тотожний терміну грамема. Оскільки способи
вираження граматичних значень є синтетичними й аналітичними, то в
граматиці слова розглядають як прості – писатиму, та складні – буду
писати. Однак єдності у такому підході немає, тому в граматиці
правильним є й розуміння цих складних граматичних форм як сукупності
двох слів. А у лексикології слова писатиму та буду писати однозначно є
однією лексемою, оскільки виражають єдине лексичне значення
“зображати на папері графічні знаки”.

Завдання № 2. Визначити кількість слів і лексем у висловленні:

Сергій прийшов до університету на першу пару. Він кілька разів
відповідав біля дошки. Викладач оцінив його відповідь на п’ять балів.
Завдання № 3. Обґрунтуйте, чому службові слова, терміни та вигуки
не є лексемами.

Тема. Поняття та лексичне значення слова.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 3. „Лексика і фразуологія”, підрозділі 3.1. „Слово
та його значення”, пункт “ Значення слова ”, С. 188 – 193.

30
 Поняття – категорія мислення, лексичне значення – категорія
мови. Вони тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Зокрема поняття у
своїй структурі містить обов’язкові та достатні риси предмета, дії, ознаки і
т.д. Лексичне значення може відображати у своїй семантичній структурі
лише фрагмент цих рис. Наприклад, уведена в науковий обіг А.
Вежбицькою [Язык. Культура. Познание. – М.: Русские словари, 1996 –
412 с.] лексема холостяк виражає лексичне значення ‘неодружений
чоловік’. Однак поняття ‘холостяк’ включає у себе, крім риси
‘неодружений чоловік’, ряд інших рис: 1) ‘відповідного вікового цензу’
(умовно від 30 до 55); 2) ‘відповідного суспільного цензу’ (папа римський,
монахи не холостяки, але не одружені); 3) ‘відповідного соціального
цензу’ (Мавглі, Тарзан, люди з тяжкими психічними вадами не холостяки,
вони поза людським суспільством); 4) ‘відповідного матеріального цензу’
(чоловік без жодних матеріальних можливостей утримувати жінку та
дітей – наприклад, сирота в народній культурі, не розглядався як бажаний
жених, тому не був холостяком). Отже, поняття ‘холостяк’ окреслює
чоловіка, який з точки зору суспільства може створювати сім’ю і
народжувати дітей, але з якихось причин цього не робить. Лексичне ж
значення слова холостяк дуже вузько передає цей поняттєвий зміст.
Однак лексичне значення має складнішу структуру, ніж поняття.
Воно може складатися з різного типу значень: денотативного,
конотативного, концептуального, контекстуального, прагматичного і т.д.
Денотативне значення – частина значення лексеми, що відображає
в узагальненій формі предмети та явища позамовної дійсності.
Денотативний компонент містить у своїй основі поняття, яке характеризує
позамовний об’єкт – предмет. Віднесеність до предмета позамовного
характеру – це основна риса денотативного значення [Стернин Й. А.
Проблемы анализа структуры значения слова. – Воронеж: Изд-во
Воронеж. ун – та, 1979. – 154 с., c. 48]. Денотативне значення – це
актуальне, конкретне позначення предмета, явища, ситуації, поняттєве
ядро значення, тобто, «об’єктивний» («номінативний», «зовнішньо-
ситуативний», «когнітивний», «репрезентативний», «фактичний»,
«дактальний», «предметно-реляційний») компонент смислу,
абстрагований від стилістичних, прагматичних, модальних, емоційних,
суб’єктивних, комунікативних і т.п. відтінків. Наприклад, лексема кінь
містить денотативне значення ‘велика свійська однокопитна тварина’. Усі
ознаки, відображені в структурі лексичного значення, вказують на групу
предметів, оскільки притаманні усім представникам цього виду тварин. У
цьому значенні не зазначений колір коня, його висота, бо за такими
ознаками вони можуть відрізнятися один від одного. Денотативне
значення було виділене в межах структурної лінгвістики як
протиставлення до конотативного значення [Рис. 4].
31
 поняття (сиґніфікат)

предмет лексема
(денотат)
Рис. 4.

Конотативне значення – це емоційні, експресивні, стилістичні

відтінки, до основного значення слова, які надають слову стилістичного
забарвлення. Лексема кінь зі значенням ‘велика свійська однокопитна
тварина’ має свій стилістичний відповідник – кляча ‘хвора, немічна, стара
велика свійська однокопитна тварина’ Як видно, у структурі останнього
лексичного значення міститься денотативне, предметне значення, і оцінне,
конотативне значення. Відтінки конотативного значення вказують на
сферу функціонування слова, наприклад: капуста ‘гроші’ (злодійський
жаргон), зависати ‘довгий час перебувати в мережі інтернету’
(молодіжний сленг)
Сиґніфікативне значення – це ядро лексичного значення, що
відображає поняття [Рис. 5].

поняття (сиґніфікат)

предмет лексема
(денотат)
Рис. 5.

Сиґніфікативне значення пов’язане з двосторонністю мовного знака, а

саме з поняттям. Тобто, поняття як система уявлень представлене за допомогою
сигніфікативного значення у структурі лексичного значення слова (див. тему
Двосторонність мовного знака).

32
 Концептуальне значення слова – це складна структура лексичних
значень (денотативного, конотативного, прагматичного, сиґніфікативного
й інших), що відповідає усьому комплексу поняття про певне явище
дійсності. Концептуальне значення обов’язково відображає культурний,
прагматичний контекст і змінне у часі. Так, поняття ‘холостяк’ як ядро
лексичного значення лексеми холостяк у своєму фрагменті ‘відповідного
вікового цензу’ змінює свої ознаки від культури до культури, а навіть у
межах однієї культури з плином часу зазнає суттєвих змін. Наприклад,
українські народні тексти засвідчують, що раніше українські парубки
одружувалися в нормі приблизно в 20 років, якщо цього не ставалося
(вони переходили у розряд холостяків), то народні звичаї мали цілу низку
спонукальних заходів, дуже неприємних як для молодої людини, так і для
її батьків. Нині в українській культурі холостяком можна назвати чоловіка
вже після тридцяти. В українській мові лексема корова позначає поняття
‘велика парнокопитна рогата свійська молочна тварина, самка, м'ясо якої
споживають’. В мові гінді лексема корова позначає поняття ‘священна
велика парнокопитна рогата молочна тварина, самка’. Ці відмінності
зумовлені різними релігійними системами. В індусів корова священна,
тому ніхто не має права її вбити, не те що споживати її м'ясо.
Концептуальне значення було виділене у межах когнітивної семантики.
Прагматичне значення слова – це значення, що сформувалося у
процесі комунікативної діяльності людини і одночасно є результатом цієї
діяльності. Прагматичне значення формується з позалігвальних
складових: віку, статі, досвіду, знань, настрою і т.ін. людини, яка бере
участь у спілкуванні. Воно буває, як правило, багатше за реалізоване у
часі спілкування мовне значення, доповнює або й уточнює останнє.
Наприклад, від комунікативної ситуації залежить смисл висловлення: «Ну
ти у мене й розумник» – ‘хтось справді викликає захоплення внаслідок
його розумових здібностей’ або ‘чиїсь розумові здібності оцінюються
низько, викликають іронію чи сарказм’.
Завдання № 2. У словниках вибрати шість слів і пояснити тип
лексичного значення вибраних лексем.

Тема: Семантична структура слова.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 3. „Лексика і фразеологія”, підрозділі 3.2.
„Лексико-семантичні категорії” пункт “Полісемія”, С. 194 – 195.

Семантична структура слова твориться семантичними

компонентами різних видів: семемами та семами. Семема – це одиниця
лексико-семантичного рівня мови, конкретне значення певної лексеми.

33
Однозначна лексема в своїй семантичній структурі містить одну семему,
багатозначна – кілька (наприклад, лексема поле: 1) семема ‘безліса
рівнина, рівний безлісий простір’ – гуляв по полю; 2) семема ‘значна
площа чи ділянка землі, спеціально відведена під що-небудь’ – поле
зрошення; 3) семема ‘простір, у межах якого відбувається якась дія або
який знаходиться у межах якоїсь дії’ – поле бою і т.д.). Сукупність таких
семем у семантичній структурі лексеми називається семантемою. Семема
має складну значеннєву структуру, оскільки складається з елементарних
складових значення – сем. Наприклад, лексема тиждень складається з
семеми ‘одиниця виміру часу від понеділка до неділі включно’. У свою
чергу, ця семема складається з сем ‘понеділок’, ‘вівторок’, ‘середа’,
‘четвер’, ‘п’ятниця’, ‘субота’, ‘неділя’. Семи в межах семантичної
структури семеми розміщені в ієрархічному порядку (наприклад, у
лексемі тиждень семема містить семи в ієрархічній послідовності:
порядок сем ‘четвер’, ‘понеділок’, ‘середа’, ‘п’ятниця’ неможливий; або
лексема чоловік, семема ‘особа чоловічої статі’має таку ієрархічну
структуру сем ‘людина’, ‘чоловіча стать’, ‘дорослий’). Усі семеми
багатозначного слова пов’язані між собою за допомогою архісеми. Саме
архісема зумовлює цілісність семантеми. Якщо семема втрачає спільну
архісему, то полісемне слово втрачає одне зі значень, натомість
з’являється нове слово-омонім.
Лексема, реалізуючись у мовленні, актуалізує лише якийсь фрагмент
своєї семантичної структури – конкретну семему. Реалізована конкретна
семема в мовленні називається лексико-семантичним варіантом.

Завдання № 2. За допомогою словника відтворіть семантичну

структуру чотирьох на вибір слів.

Тема: Внутрішня форма слова, її деетимологізація.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” у розділі 3. „Лексика і фразеологія”, підрозділі 3.4.
„Історичні зміни словникового складу мови” пункт “Історична
лексикологія та етимологія ”, С. 236 – 237.

Внутрішня форма слова – це ознака, яка лягла в основу називання

предмета реальної дійсності. В структурі слова вона представленна у
змісті кореневої морфеми, становлячи, таким чином, поняттєвий каркас
лексеми.
Ознаки предмета реального світу, виокремлені людиною за допомогою
органів чуття (див. тему Двосторонність і лінійність мовного знака), у мисленні

34
складають систему поняття. Для закріплення цього поняття у мові твориться
слово [Рис. 6]. Оскільки основною функцією слова є називати предмет, то
логічно, що в його морфологічній структурі, а саме корені, повинна бути
відображена якась ознака предмета, яка буде органічно прив’язувати слово до
предмета. Саме цю ознаку в лінгвістиці й називають внутрішньою формою.

Реальний світ Мислення Мова

предмет поняття мовний

знак
білий гриб (малюнок) 1. гриб боровик
2. білий
3. їстівний
4. смачний
5. росте в бору
(сосновому лісі) …
Рис. 6.
Втрата словом внутрішньої форми називається деетимологізацією.
Процес деетимологізації може бути спричинений такими факторами: 1)
зміною фонетичної будови слова (порівняйте, внутрішня форма: око – рос.
окно, укр. вікно); 2) зміною морфологічної будови слова (укр. предмет
‘будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття’
тепер складається з двох морфем: кореня предмет- і нульового
закінчення; раніше це слово складалося з трьох морфем: преф. пред-,
кореня -мет- ‘кидати’ і нульового закінчення та означало ‘щось кинуте
перед чимось’ (тобто, внутрішня форма метати); 3) зміною семантичної
структури слова (лексема стріляти ‘робити постріли з якоїсь зброї’
історично мала значення ‘робити постріли стрілами’, а її внутрішньою
формою була лексема стріла); 4) процесом запозичення слова (укр. слово
морґ ‘ділянка поля, яку можна обробити за ранок’ є запозиченням з нім.
Morgen ‘ранок’); 5) внаслідок «народної етимології» (рос. свидетель на
сучасному етапі співвідноситься з внутрішньою формою видеть
‘спостерігати, отримувати знання, уявлення про щось’, історично це слово
мало внутрішню форму ведать ‘знати’ та фонетичну будову сведетель).
Нерідко в слові відбувається кілька змін одночасно, наприклад, у слові
предмет змінилася морфологічна будова та семантична структура слова.
У слові живіт змінились: 1) фонетична будова: історично – животъ; 2)
морфологічна будова: історично – кор. -жи-, суф. -в-, суф. -от-, зак. -ъ /
сучасний стан – кор. -живіт-, зак. □; 3) семантична структура слова:
історично – ‘‘період існування кого-небудь, життя’ / сучасний стан –

35
‘частина тіла людини і тварини, в якій міститься шлунок, кишечник,
печінка і т.ін.’.
Внутрішня форма зникає внаслідок того, що вирішальну роль на
лексико-семантичному рівні грають системні зв’язки слова, його
приналежність до груп і структур у системі лексики, а не його
походження.

Завдання № 2. Доберіть в українській мові кілька запозичень з мови,

яку ви вивчаєте та опишіть процес деетимологізації.

КЛАСИФІКАЦІЇ МОВ

Тема: Морфологічна класифікація мов.

Завдання № 1. Прочитати у підручнику М.П. Кочергана „Вступ до
мовознавства” розділ 5. „Мовна типологія”, підрозділ 5.1. „Типологічна
класифікація мов”, С. 321 – 332.

Морфологічна класифікація в основу виділення типів мов кладе дві

ознаки: 1) спосіб вираження граматичних значень; 2) спосіб синтезування
граматичних значень.
За способом вираження граматичних значень мови діляться на
ізолюючі (кореневі) та афіксуючі. Ізолюючі мови не мають афіксів, які б
виражали граматичні значення. Їхнє слово ізольоване від граматичних
значень і виражає тільки поняття: слово = морфема (коренева) = склад =
ієрогліф (як графічне зображення поняття). До ізолюючих мов належить
китайська, в’єтнамська мови.
Афіксуючі мови для вираження граматичних значень
використовують афікси. Вони діляться на аглютинативні, інкорпоруючі та
флективні мови.
Аглютинативні мови для вираження граматичних значень
використовують афікси-приклейки, які можуть виражати тільки одне
граматичне значення (тур. суф –lar/ler виражає тільки граматичне
значення множини), не мають граматичних варіантів, тільки фонетичні (в
турецькій мові, крім суф. –lar/ler, немає афікса, який би виражав
граматичне значення множини і це стосується усіх частин мови), не мають
тісного з’вязку з основою слова (афікси-приклейки приєднуються до
основи в послідовності більшого ступеня абстрактності: чим більша
абстрактність, тим ближче до основи: тур. masada ‘на столі’, masalarda ‘на
столах’, masamalarda ‘не на столах’).
Флективні мови для вираження граматичних значень
використовують флексії. Флексії багатозначні: виражають два і більше
36
граматичних значень (укр. зак. -а виражає граматичне значення жін. рід,
однина, Н.в.), мають багато граматичних варіантів (усі українські
закінчення –ою, -ею, -ом, -ем, -ам, -ю, -ами, -ми, -има виражають
граматичне значення О.в), становлять нерозривну єдність з основою слова
(укр. рукавиця).
Інкорпоруючі мови – структурний тип мов, у яких одним зі
способів побудови речення є інкорпорація. Інкорпоративні комплекси в
інкорпоруючих мовах утворюються за певними для кожної мови
правилами. Інкорпоруючі мови відзначаються складними утвореннями,
що є водночас і словами, і реченнями. Слово-речення має у своєму складі
різні компоненти, що передають зміст основних і другорядних членів
речення. У цих мовах широко розвинута й аглютинація, що зближує
ці мови з аглютинативними мовами. До інкорпоруючих мов належать
деякі палеоазіатські мови (чукотська, коряцька, нівхська та ін.) та
індіанські мови Америки (цимшіан, пают, дакота тощо).

За способом вираження
граматичних значень

ізолюючі афіксуючі

аглютинативні флективні інкорпоруючі

Рис. 7

За способом синтезування граматичних значень мови діляться на

синтетичні, аналітичні та полісинтетичні [Рис. 8]. Мови, у яких
використовуються лише аналітичні граматичні способи для вираження
граматичних значень або використання цих способів домінує, належать до
аналітичного типу мов (наприклад, китайська, іранська, англійська). Усі
ізолюючі мови аналітичні. Мови, у яких використання синтетичних
граматичних способів домінує, належать до синтетичного типу мов
(наприклад, українська, японська, турецька). Мови, у яких для вираження
граматичних значень використовуються лише синтетичні граматичні
способи (такими є інкорпоруючі мови), належать до полісинтетичних мов
(мови американських індійців).

За способом синтезування граматичних значень

37

аналітичні синтетичні полісинтетичні

 Рис. 8.

Завдання № 2. Визначте за двома схемами тип мови, яку ви вивчаєте,

та обґрунтуйте свою думку.

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Аглютинативні мови Зовнішня лінгвістика

Акомодація Ієрархічні відношення
Алофон фонеми Ізолюючі мови
Аналітичний граматичний спосіб Інваріант
Аналітичні мови Інкорпоруючі мови
Архісема Інтегральні ознаки фонем
Асиміляція Комбінаторні зміни 10
Асоціативні відношення Компаративістика 5
Афіксуючі мови Конотативне значення
Варіант фонеми Конститутивна функція
Висловлення Конфіскація
Внутрішня (структурна) Концептуальне значення
лінгвістика Лексема
Внутрішня флексія Лексико-граматичні категорії
Внутрішня форма слова Лексико-граматична категорія
Граматична категорія живого/неживого
Граматичне значення Лексико-семантичний варіант
Граматичний план вираження Лексичне значення слова
Граматичний план змісту Лексичний план вираження
Граматичний спосіб Лексичний план змісту
Грамема Лінійність мовного знака
Графема Морфема
Двосторонність мовного знака Морфологічна граматична
Деетимологізація категорія
Денотативне значення Парадигматичні відношення
Дисиміляція Позиційні зміни
Диференційні ознаки фонем Полісинтетичні мови
Збірність Поняття
Зіставне мовознавство Прагматичне значення
38
Порівняльно-історичне
мовознавство
Протеза
Пусті слова
Редукція
Речення
Сема
Семантема
Семантична структура слова
Семема
Сиґніфікативне значення
Сильна позиція фонеми
Синтагматичні відношення
Синтаксична граматична
категорія
Синтетичний граматичний спосіб
Синтетичні мови
Слабка позиція фонеми
Словоскладання
Суфіксація
Флективні мови
Фонема
Частини мови
Якісна редукція

39
 Гонтарук Л.В.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО «ВСТУПУ ДО МОВОЗНАВСТВА»