1. Морфема як одиниця мови. Морфема і морф.

2. Типи морфем. Функції морфем.

3. Словотвірна мотивація, її види.
4. Комплексні одиниці словотворення: словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма,
словотвірне гніздо.
5. Словотвірний тип.
6. Морфологічні й неморфологічні способи словотворення.
1. Морфема – мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною
структурою закріплене певне значення – речове, дериваційне або реляційне. Морфема
як мовна одиниця являє собою абстрактний інваріант, реалізується у мовленні у
вигляді варіантів, які прийнято називати морфами (аломорфами): кожух, кожусі,
кожушок.
Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового
слова, що наділений самостійним значенням і певною формою.
2. Морфеми мають 3 основні типи значень:
- речове(лексичне) – узагальнене відображення дійсності виражене поняття;
- дериваційне – значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його;
- реляційне – суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні.
Типи морфем:
- корінь (це сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів);
- афікс (службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне в словотворне
значення. Афікси мають лексико-граматичне, тобто дериваційне, або власне граматичне,
реляційне значення., афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси,
циркумфікси та трансфікси).
Префікс – афікс, який стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів або форм
того самого слова.
Постфікс – афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і
флексії(закінченння), можуть утворювати нові слова чи форми того самого слова.
Суфікс – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням і утворює нові слова або нові
форми того самого слова.
Флексія (закінчення) – змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні
відношення між словами у словосполученні та реченні.
Інтерфікс – афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв’язку цих коренів у
одному складному слові, використовується при творенні нових слів.
 Інфікс – афікс, вставлений у середину кореня.
Конфікс – перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь.
Трансфікс – перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь.
3. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами,
значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти —
переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням
іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко).
Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона
ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються
похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну (дериваційну)
пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель.
Лексична основа мотивуючого (твірного) слова входить до складу лексичної основи
мотивованого (похідного) слова. У цьому виявляється як структурна, так і семантична
зумовленість мотивованого слова мотивуючим. Лексична основа мотивуючого слова є тією
базою на якій формуються як структура, так і значення мотивованого слова.
Мотивоване, мотивуюче – це ознаки слів, що визнаються відповідно до функції слова в
словотворенні. Оскільки функції слів можуть змінюватися, то й ці ознаки можуть мінятися
залежно від функції слова відносного іншого / інших спільнокореневих слів: слово –
словниковий – словниковий; рахувати –перерахувати – перерахунок – перерахунковий.
Типи мотивації: за аспектом визначення словотвірних відношень, відношення діахронної
відношення синхронної мотивації, за типом контактів, за типом лекс. значення мотивуючого
мотивуючого і мотивованого слова слова, безпосередня опосередкована пряма переносна
(метафорична метонімічна).
Діахронна мотивация – це такий тип мотиваційних відношень, що встановлюються
згідно з історичною достовірністю утворення слова. Синхронна мотивація – це такий тип
мотиваційних відношень, що встановлюється згідно з сучасними семантичними і
структурними зв’язками.
Безпосередня мотивація встановлюється між мотивуючим і мотивованими словами,
якщо мотивоване відрізняється від мотивуючого лише одним формантом (простим чи
складним) і знаходиться в словотвірному ланцюгу на наступному словотвірному етапі.
Опосередкована мотивація встановлюється між мотивуючим і мотивованими словами,
якщо мотивоване відрізняється від мотивуючого лише комплексом формантів, кожен з яких
використовуються на різних словотвірних етапах репрезентованих у словотвірному ланцюгу.
4.  Комплексними одиницями словотвору називаються всілякі об'єднання (комплекси)
родинних слів, так чи інакше пов'язаних відносинами словотворчої производности, або ж
схеми побудови похідних слів, які характеризуються спільністю певних (формальних і
семантичних) ознак.
Найбільшою комплексної одиницею даної групи є словотвірне гніздо. Це все похідні
слова даної мови, що мають один і той же корінь, а також первинне, непохідне слово, яке
називається вершиною словотвірного гнізда, центром словотвірного гнізда, або центром
словотвору. Як приклад можна привести слова: вчити, вивчити, завчити, вивчити, навчити,
відучити, перевчити, провчити, розучити, навчати, повчати, вчитися, навчитися,
відучитися, перевчитися, провчитися, розучитися, вчення, вивчення, розучування, навчання ,
вчитель, вчителька, учительство, учительський, вчителювати, учень, учнівський, учнівство,
вчений, вченість і деякі інші. Вершиною даного словотвірного гнізда є єдине непохідне слово
- дієслово вчити. Складні слова, що містять дві і більше кореневих морфем, відносяться до
різних словотворчих гнізд.
Словотвірний ланцюжок утворює ряд однокореневих слів, послідовно що відрізняються
один від одного одним словотворчим формантом. У неї входить одне кореневе, непохідне
слово і два або більше похідних. Приклади: вчити, вивчити, вивчення; вчити, вчитель,
учительство, вчителювати.
Два однокореневих слова, що розрізняються одним словотворчим формантом, тобто
пов'язаних один з одним відносинами безпосередній мотивованості,
називаються словотвірною парою (пор.: вчити і навчити, навчити і навчитися,
вчити і вчитель, вчитель і учительство, учительство і вчителювати).
Словотвірна парадигма – це упорядкована сукупність сумісних похідних одного
словотвірного такту, що мають спільну твірну основу й різні словотвірні форманти. У
парадигмі між похідними виникають відношення сумісної похідності.
До словотвірних парадигм входять похідні різних частин мови, утворені за допомогою
різних способів творення і різних словотвірних формантів. Слово, від якого утворені похідні,
не є членом словотвірної парадигми. Словотвірні парадигми виявляються у словотвірному
гнізді. У гнізді стільки парадигм, скільки є твірних слів. На базі конкретних парадигм
формуються типові словотвірні парадигми. Типові парадигми мають чітко визначений набір
словотвірних значень, тому є закритими структурами.
Словотвірна парадигма найбільш наочно ілюструє системну упорядкованість
словотворення, виявляє реалізовані й нереалізовані можливості кожного твірного слова з
урахуванням його семантичного потенціалу.
5. Словотвірний тип - основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним
типом розуміють модель похідних слів (дериватів), що належать до однієї частини мови і
характеризуються такими словотвірними ознаками: 
1) похідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним способом словотвору; 3) спільним
словотвірним значенням; 4) тотожним словотворчим формантом. Так, дієслова біліти,
чорніти, зеленіти належать до одного словотвірного типу, тому що вони: а) походять від
прикметників; б) характеризуються суфіксальним способом словотвору; в) мають спільне
словотвірне значення — виділятися за кольоровою ознакою; г) утворені за допомогою
дієслівного суфікса -і-.
Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і поповнюється новотворами,
називається продуктивним типом. Прикладом продуктивного словотвірного типу можуть
бути віддієслівні іменники на -анн(я), що позначають опредметнені дії, процеси (виховання,
змагання, виконання, читання тощо). Якщо словотвірний тип утворює кількісно обмежену
групу слів, то він може бути схарактеризований як непродуктивний. Наприклад, назви
людей за зовнішніми чи внутрішніми ознаками їх, утворювані суфіксом -ун, становлять
замкнений, непродуктивний тип: веселун, хитрун, щебетун, говорун, літун, хапун.
6. Морфологічні способи творення слів - основні. До морфологічних способів належать
такі типи творення:
 Суфіксальний (гарячий -> гаряченький);
 префіксальний (спосіб творення слів за допомогою словотворчих
префіксів: заходити -> ходити);
 префіксально – суфіксальний (спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання
до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: над-брів-н-ий);
 безафіксний (від твірного дієслова або прикметника відкидаються афікси (суфікси і
закінчення) мотивуючого слова, залишається так звана усічена основа: підписувати —
підпис);
 складання основ і слів (це один з поширених в українській мові способів творення
слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово: хмари + чесати –
хмарочос).
Серед неморфологічних способів творення нових слів розрізняють морфолого-
синтаксичний, лексико-синтаксичний і лексико-семантичний.
Під морфолого-синтаксичним словотвором мається на увазі перехід одних частин мови
в інші:
 у прислівники – адвербіалізація (гріх, страх, ранком, на ходу);
 у прикметники – ад’єктивація (квітучий, цілющий);
 у дієслова – вербалізація (бух у ноги, хап за голову);
 у сполучники – кон’юнкціоналізація (з огляду на, зважаючи на);
 у займенники – прономіналізація (кажеш чоловікові, кажеш – і жодної реакції);
 прикметників та дієприкметників в іменники – субстантивація (хворий, учений,
трудящі, загальне, конкретне, множене, ділене.
Лексико-синтаксичним називається спосіб, при якому нове лексичне слово утворюється
в результаті зрощення слів словосполучення в одне слово: перекотиполе, ломикамінь,
шибайголова, Котигорошко, Убийвовк, горицвіт, держиморда, натщесерце, попідтинню,
донесхочу, пройдисвіт, впівголоса, сьогодні, (цього дня - сьогодні, добра ніч –добраніч).
Лексико-семантичним способом називається переосмислення уже існуючих у мові слів.   
Наприклад, у слові батьківщина, первісне значення якого «країна, де народився; місце
зародження чогось». Пор.: «Він одружився; взяв половину батьківщини – три шнури поля та
поставив собі хату край села». У сучасній мові ці два слова розрізняються й
наголосом: ба́тьківщина – спадщина від батьків, батьківщи́на – синонім до слова вітчизна.