Способи словотворення

Земська зазначала, що синхронний і діахронний словотвір не

відрізняються між собою, бо одні й ті самі способи використовувалися і в
синхронії і в діахронії, але у різних випадках. Вона зазначала, що в діахронії
поняття способу словотвору слугувало для відповіді на питання, за
допомогою якого засобу утворюється похідне слово, а в синхронії це
поняття, за допомогою якого засобу виражається словотвірне значення
похідного слова.
Панхронний словотвір – всі способи словотвору, які діють у різні
етапи історії мовної системи.
Спосіб словотвору встановлюється за словотворчим формантом, який
наявний у словотвірній системі. У мотивуючому слові можна виділити кілька
афіксів, проте не всі вони є словотворчими:
Кричати – крикнути (суфікси виражають лише док. / недоконаний
вид)
Кричати – крикливий (л+ив, словотворчий засіб утворює ступінь
вияву ознаки за відношенням до дії).
Мотивоване слово має простішу структуру, ніж мотивуюче, або навіть
ту саму кількість морфем:
Наказувати – наказ – утворено нульсуфіксальним способом, нульовий
формант матеріально не виражений, але є таким необхідним знаком мовної
системи як і субстанціональний.
Основна класифікація способів словотворення пов’язана з наявністю чи
відсутністю у похідному слові словотворчого афікса чи кілька афіксів, що
виконують роль форманта.
Отже, розрізняють афіксальні і безафіксні способи словотворення.
 Афіксальні бувають чисті та змішані.
Чисті – способи словотворення, при яких формантом виступає один
афікс: префіксація, суфіксація, постфіксація, флексація, нульова суфіксація.
Змішані – способи словотворення, при яких формантом виступає
кілька афіксів: префіксально-суфіксальний, префіксально-постфіксальний,
суфіксально-постфіксальний, префіксально-суф.-постфіксальний,
префіксально-нульсуфіксальний, префіксально-флективний.
Якщо ж словотвір здійснюється без допомоги афіксів, то це без
афіксальний / безафкснгий спосіб:
1) складання: основ, слів, основи і слова, змішаний (поєднання з
суфіксацією – складно суфіксальний або з флексією – складно
флективний)
2) абревіація – утворення слів, поєднанням скорочених слів в одне
слово;
3) лексико-семантичний (семантична деривація);
4) лексико-синтаксичний (зрощення);
5) морфолого-синтаксичний (конверсія, транспозиція).

Традиційна класифікація способів словотворення належить

Виноградову, який опрацював вчення Троцького і додав різновиди:

1) морфологічний спосіб (усі афіксальні способи і основоскладання);

2) морфолого-синтаксичний (творення слів при переході з однієї
частини мови в іншу);
3) лексико-семантичний (розпад багатозначності слова, омоніми,
полісемія): підошва гори – підошва взуття; рух – опредметнена дія,
рух – партія;
4) лексико-синтаксичний (зрощення – сполучення в одне слово
компонентів вільних синтаксичних словосполучень): тягнирядно,
нетудихата, перекотиполе, горицвіт;
 5) редеривація (зворотній словотвір)
6) черезступеневий словотвір.

Виділяють ще одну класифікацію, за нею всі способи словотворення

поділяють на дві групи:
1) з однією твірною основою (усі афіксальні способи та морфолого-
синтаксичний);
2) спосіб творення з кількома твірними основами (абревіація,
основоскладання).
Проти такої класифікації виступив Горпинич, бо вважав, що твірна
основа ширша, ніж ми собі уявляємо: це те, що ми називаємо твірною базою
(можуть бути кілька слів), тобто твірна основа завжди одна, а вже скільки
слів, то вже інше абсолютно значення.
 Префіксація – утворення нового слова, додаванням префікса до
мотивуючого слова. Цей спосіб належить до середньо продуктивних і не
призводить до зміни частиномовної належності похідного слова:
Пречудовий, прочитати, прадід, інновація.

Суфіксація – творення нових слів з приєднанням суфікса до

мотивуючої основи. Наприклад, ридма – ридати - -а- - усікається. При
префіксації твірна основа ніколи не зазнає змін: парувати – від пара,
стиглий – стигнути, -ну- - усікається; сибіряк – сибір: р – р'.
У деяких словотвірних типах суфікс може втрачати свою активність: -
івн- ‒ дочка за фахом чи соціальним становищем батька: лимарівна,
сотниківна, царівна. Згодом цей суфікс у такому значенні втратив свою
активність і перестав бути продуктивним. Натомість, набуває продуктивності
у назвах імен по батькові: Василівна, Миколаївна і менш активним він стає
у назвах на позначення осіб жіночої статі за прізвищем чи прізвиськом
батька: Дорошівна, Кудряківна…
Суфікс може бути і матеріально не вираженим, нульовим: сміх, крик,
плач. Стосовно нульової суфіксації точиться ряд дискусій. Кубрякова
заперечує існування нульової суфіксації, але більшість мовознавців все-таки
визнають. Нульсуфіксальні похідні мають ще й нульове закінчення: відстріл,
накип, перелом, розгін; сюди належать іменники прикметникового
походження: шир, даль, зелень, рай.
Всі частини мови здатні утворюватися суфіксальним способом, крім
займенника.

Флективний спосіб полягає у додаванні до твірної основи закінчення,

яке і виражає словотвірне значення похідного слова: Роман – Романа,
Олесандр – Олександра, кум – кума, раб – раба.
Якщо зіставляти нуль суфіксальний і флективний способи, то для
флексації властива така особливість – матеріально виражена флексія має
бути і наближається своїми ознаками до суфікса. Горпинич вважає, флексація
виступає як різновид суфіксації, наприклад, прізвище, Кучерява –
Кучерявий – це все-таки результат не флективного способу, а суфіксації,
якщо це брат і сестра.

Постфіксація – утворення похідних слів шляхом додавання постфікса

будь-, небудь- тощо. Цим способом утворюються переважно дієслова. Часто
постфікси нічого не змінюють у частиномовній належності слова:
посміхатися, гніватися; хтось, щось, якийсь, що-небудь, десь, кудись.

Черезступеневий словотвір. У словотвірному ланцюжку слова

перебувають у залежності поступової мотивації: шити – пришити –
пришивати – пришиватися. Тут поєднані лише суміжні ланки. Артьомова
відзначила, що реально словотвірний ланцюжок не обов’язково включає всі
компоненти. Словотвір може здійснюватися з пропуском будь-якої кількості
опосередкованих елементів у словотвірному ланцюжку. Найчастіше цим
способом творяться іменники чи прикметники безпосередньо від іменників з
пропуском «обов’язкової» дієслівної ланки. Оця відсутня ланка може бути
заповненою:
іменник акут ‒ графема на позначення наголосу, акутовий ‒
пропущено дієслово акутувати, відразу виник дієприкметник.
гібрид ‒ гібридизація ‒ пропущено дієслово
анод ‒ анодування ‒ пропущено анодувати
думка ‒ думкування ‒ пропущено думкувати
мода ‒ модистка ‒ відсутнє модист.
Черезступеневий словотвір безпосередньо пов’язаний з аналогіє. Нові
слова з’являються на базі певних слів, зв’язків.

Змішані способи словотворення. При такому способі словотворчий

формант утворюється змішаними способами і складається з двох або трьох
компонентів. У сучасній лінгвістиці такі форманти вважаються самочинно
існуючими морфемами, які прийнято називати конфіксами. Ця точка зору
поступово набуває сили. Статус самостійності присвоювати таким
формантам ще зарано, бо компоненти такого комплексного форманта
розділені, вживаються окремо в ряді інших слів один від одного, компоненти
цих конфіксів виконують різну функцію та роль у формуванні словотвірного
значення слова.

Префіксально-суфіксальний словотвір ‒ утворюються похідні за

допомогою префіксально-суфіксального форманта: уціліти, одвірок (від
двері), пережиток. Іноді при словотвірному аналізі ми не бачимо суфікси, за
допомогою яких утворюються слова: Міжгір’я, Закарпаття (префіксально-
суфіксальний, префікс + й).
Суфікс визначає частиномовну належність похідного слова та формує
словотвірне значення. Якщо ж елементи цих комплексних формантів
вживаються самостійно, то їх значення ширші і різноманітні, ніж їх
інтеграційне значення у комплексному форманті. Префіксально-
суфіксальний словотвір належить до найпродуктивніших в українській мові.

Префіксально-постфіксальний ‒ належить до внутрієслівних

способів творення слів і утворює похідні в межах тієї самої частини мови:
префікс і постфікс додаються до готових слів, спосіб словотвору полягає у
зміні значення слова:
парубкувати ‒ допарубкуватися (негативне значення того, що
названо мотивуючим словом)
дотанцюватися ‒ досягти негативних для себе наслідків.
Варто пам’ятати, що в інших випадках семантика може бути різною.

Префіксально-нульсуфіксальний спосіб ‒ цей спосіб словотворення

визнається не всіма мовознавцями. До твірного слова приєднується префікс
та нульовий суфікс. Іншими словами, це звичайне усічення твірної основи.
Таке пояснення належить Земській: забіг, наплив, надій ‒ мотивується
словами бігти, пливти доїти. Таку мотивацію слід вважати вторинною. Таку
мотивацію слід вважати вторинною. Оскільки це іменники ‒ назви
опредметненої дії, то мотивуючу основу треба шукати у дієслові. І тому тут
може бути ще й нульсуфіксація. Є приклад, який повністю відповідає суті
цього способу: помор від море, Поморйа (по + нуль суфікса) ‒ особа
чоловічої статі за місцем проживання.

Суфіксально-постфіксальний спосіб ‒ формантом виступає

поєднання суфікса і постфікса. Він призводить до утворення похідного з
іншою частиномовною належністю: брат ‒ брататися, змія ‒ зміїтися.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб ‒
малопродуктивний в українській мові, формант трикомпонентний:
домовлятися, приземлитися ‒ доконана зворотна дія, пов’язана з тим, що
названо твірною основою, тобто дослівно ‒ «приземлити себе на землю».

Префіксально-флективний спосіб ‒ змішаний спосіб словотворення,

творяться в основновному прикметники на основі прийменника та
відіменникової форми:
без листя ‒ безлистий, безхвостий, безрухий.
На перший погляд тут вбачаємо тільки флексію, але це не так, бо
прийменник виконуй роль префікса.

Безафіксні способи словотворення

Безафіксні способи словотворення мають такі різновиди:
1) усічення кінцевої частини слова або основи слова: спец. (спеціаліст),
зам. (замісник);
 2) складання (основоскладання, словоскладання, осново-
словоскладання);
3) абревіація;
4) лексико-синтаксичний спосіб або зрощення (лексикалізація
словосполучень);
5) лексико-семантичний спосіб творення.

Складання (основоскладання, словоскладання, осново

словоскладання), юкстапозиція і зрощення з іншого боку.
У Радянському мовознавстві ‒ дискусія про цей спосіб творення і його
межі, точиться дотепер. Але, вже на сучасному етапі, складання не викликає
сумнівів:
землемір, бурелом ‒ основоскладання
секретар-референт, вагон-ресторан ‒ словоскладання.
У словнику Ганича, Олійника, термін композиція означає ‒ слово,
утворене з двох чи кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну
лексичну одиницю, яка набула формально граматичних і семантичних ознак
окремого слова. Такі слова можуть бути утворені за допомогою інтерфіксів
о/е/и/і чи без них:
водопад, трикутник, собівартість.
До їх складу можуть входити афіксоїди: напівпустеля, серцевидний.
До складу відносяться слова, утворені: 1) шляхом подвоєння слів
(синій-синій) і 2) зрощенням (перекотиполе).
В ЕУМ термін «композит» тлумачиться дещо інакше. Композит ‒
похідне складне слово, утворюване способом осново складання (Клименко),
складанням з кількох основ (твірних), здебільшого поєднуваних сполучними
голосними о/е/и, одна з основ найчастіше буває усіченою (дівич-вечір,
хлібороб, лицемір, крутивус).
Композиція часто поєднується з афіксацією: ліворуч, воднораз.
 Юкстапозит ‒ визначається як кількаосновоскладне слово, що
утворюються шляхом складання слів (наче ‒ неначе ‒ неначе б ‒
неначебто) у межах одного складного слова (альфа-проміння) або
словоформи (жалюгідний, насамперед).
Цим способом в українській мові утворюються складні назви осіб за
професією (лікар-терапевт, лікар-онколог). Форми типу гострозаразний,
удаванохворий, маловивчений ‒ це скоріше зрощення, ніж юкстапозиція.
Зрощення від чистого словоскладання відрізняються тим, що слова-зрощення
у всіх формах повністю тотожні, еквівалентні словосполученню, зберігають
порядок компонентів та синтаксичний зв’язок (тяжкопоранений,
рідконаселений).

Абревіація ‒ широкий спосіб словотворення, який належить до

морфологічного способу. Це ширше поняття, бо словотворчі засоби ‒ не
тільки афікси, а й морфеми взагалі. При складанні чи абревіації афікси, як
словотворчі засоби не використовуються. Словотворчими одиницями
виступають основи слів, слово в цілому та сполучення слів. Абревіація як
спосіб словотвору розвинувся у ХХ ст.. Ріст абревіатур в СУЛМ
продовжується, це дуже зручно, але є і ті, що відмирають. Полягає в
об’єднанні скорочених основ (техред), скорочених і повних основ
(музучилище), або довільному скороченні твірного слова (фан ‒ фанат ‒
фанатик).
Абревіація властива не тільки іменникам, а й прикметникам
(культмасовий).
Розрізняють буквену (ініціальну) абревіацію, яка має три різновиди:
1) звукова ‒ твірне слово усікається до початкових звуків: ЕОМ, ООН,
МхАТ;
2) буквені: НТВ, ОБЖ, ПТУ, СДПУ(О);
3) ініціально-звукові: ТУ-104;
4) складові: військком;
 5) змішаний тип ‒ склади і початкові звуки твірних основ: облвно,
райвно, медсестра, сільрада.

Транспозиція ‒ дослівно означає «перестановка», тобто у широкому

розумінні ‒ використання одного знака у функції іншого; це перенесення
будь-якої мовної одиниці (вживання минулого часу для майбутнього,
метафора, метонімія); і у вужчому розумінні ‒ це перехід з однієї частини
мови в іншу. У такому значенні транспозиція має два етапи: повна і неповна
транспозиція. При неповній транспозиції змінюється лише синтаксична
функція базового слова (мати (іменник) ‒ матері (прикм.) хустка). Повна
транспозиція передбачає перехід у зовсім іншу частину мови і називається
конверсією:
1) субстантивація ‒ перехід в іменники: наречений, черговий. Цей
процес у сучасному мовознавстві досліджував Гринчишин.
2) ад’єктивація ‒ перехід в прикметники і дієприкметники. Таке
розрізнення можливе лише в контексті (квашений, варений,
умілий). Процес ад’єктивації досліджував Гнатюк.
3) прономіналізація ‒ перехід у займенники. Найчастіше переходити
могли дієприкметники ‒ даний (у значенні цей), відомий (у
значенні цей), числівники ‒ один (у значенні якийсь).
4) нумералізація ‒ перехід у числівник: раз ‒ один, забута тисяча.
5) вербалізація ‒ перехід у дієслова або навпаки: скрип, рип ‒
творення вигукових слів від усіченої дієслівної основи.
6) адвербіалізація ‒ перехід у прислівники: трудівник працює ранком
(пор. ‒ замилувався літнім ранком)
Щодо службових частин мови:
препозиціоналізація ‒ перехід й прийменники
партикуляція ‒ у частки
кон’юктивація ‒ у сполучники
інтер’єктивація ‒ у вигуки
 Лексико-синтаксичний спосіб (за Виноградовим) ‒ зрощення ‒
об’єднання компонентів вільних словосполучень в одному слові без будь-
яких змін: горицвіт, перекотиполе, зірвиголова, пройдисвіт. Давні
козацькі прізвища утворені тільки способом зрощення.

Лексико-семантичний спосіб (за Виноградовим) або лексико-

семантична деривація. На сьогодні цей спосіб не лише недостатньо не
описаний у мові, а й береться під сумнів існування цього способу взагалі.
Тропіна наводить такі аргументи:
1) статус лексико-семантичної деривації серед інших способів
творення не є ні зрозумілим, ні визначеним достатньо.
2) самі терміни «семантична деривація», або «лексико-семантична
деривація» відбивають складність мовних явищ і водночас
складність застосування цього явища.
Але, під лексико-семантичною деривацією розуміємо ‒ 1) утворення
омонімів внаслідок розпаду полісемії; 2) утворення у словах нових значень
(розширення семантичної структури слова).
Шанський вважав, що лексико-семантична деривація перебуває на
периферії інтересів дериватології, бо органічно нові слова не утворюються.
Стверджував, що лексико-семантична деривація має дещо спільне з
морфологічним словотвором ‒ афікс, бо ці способи мають спільний результат
і спільний механізм утворення ‒ це стосується омонімізації та полісемії
Нємченко казав, що такі слова позбавлені твірної основи:
корінь дерева, корінь зла, корінь зуба ‒ це все полісемія. І таке
перехідне явище Карпенко називав метонімією.
корінь дерева і квадратний корінь ‒ це вже розпад багатозначності
на омоніми.
Слова, утворені лексико-семантичним способом, можуть відрізнятися
від своїх мотивуючих слів деякими морфологічними ознаками, серед яких:
1) втрата подільності на морфеми: завод і завод годинника
 2) відрізняються деякими граматичними категоріями (коли власні
назви переходять у загальні).
Лексико-семантичний спосіб можна розглядати як в синхронії, так і в
діахронії.

Зворотний словотвір. У тлумаченні цього явища нема єдності. Перші

згадки про цей спосіб словотвору з’явилися у працях Смирницького,
Реформацького, Арутюнової, Левковської та Шанського.
У працях Шанського цей спосіб має ще назви «зворотний розклад»,
«ускладнення основи», «редеривація», «регресія» та «рекомпозиція»:
зонт від зонтик, фляга від фляжка, дояр від доярка, стюард від
стюардеса.
Отже, це утворення так званого третього члена словотвірного квадрата,
утворення непохідного, мотивуючого слова. Тому що, утворена форма є
підставою віднесення цього слова до діахронічного словотворення.
На думку російського мовознавця Мойсєєва, цей вид словотвору не є ні
діахронічним, ні синхронічним. Це стихійний мовний процес, який можна
порівнювати з, наприклад, етимологією і розглядати як соціальний словотвір.