СУЛМ

Семінарське заняття №1
Тема 1. Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови.Морфеміка як
розділ мовознавства. Зв’язок морфеміки з іншими розділами лінгвістики.

1. Морфема як знакова одиниця мови.

Морфема – найменша неподільна значуща частина слова, яка має план вираження і змісту. Цей
термін ввів Іван Бодуен де-Куртене у 1881р. В укр. мовознавстві цей термін розповсюдився
завдяки Є.Тимченку 1907р.
Морфема – це частина слова, проте це не будь-яка частина слова. Наприклад, у слові во́ ля дві
морфеми (во́л-я), чотири фонеми (/в/, /о/, /л'/, /а/) і два скла́ди (во́ -ля). Отже, до морфем
належать тільки значимі частини слова. Морфема – це не будь-яка значимаа частина слова, а
елементарна, мінімальна, далі неподільна в плані семантики частина слова. Наприклад, слово
фотоплі́вка поділяється на два смислові відрізки: фото- і - плівка, які хоч і мають значення,
проте не є морфемами. Перша частина фото- є усіченням прикметника фотографі́чна, є його
еквівалентом (замінником); стосовно другої частини -плі́вка, то вона не є морфемою, бо
поділяється на 3 морфеми: плів-к-а.

Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту. Наприклад, у
слові рук-а є дві морфеми. Корінь рук- виражає ідею руки, а флексія -а має аж три граматичні
значення: наз. відмінок, одн., жін.. рід. Однак ці значення реалізуються не самостійно, а тільки в
складі цілого слова. Морфема не може виступати одиницею комунікації самостійно.
Враховуючи все зазначене про морфему, її слід уважати напівзнаком.

Важливою особливістю морфеми є її відтворюваність.

Як зазначає проф. М. Т. Ломтєв, «морфеми характеризуються тим, що вони мають
властивість відтворюватися. Вони не є результатом творчого акту, вони являють собою
засіб, відтворюваний за певних умов» морфема – це елементарна двостороння одиниця мови,
тобто така її одиниця, яка має семантику, матеріальні засоби вираження, характеризується
відтворюваністю і повторюваністю.
Поняття про морф і морфему.

Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється у слові і реалізується у

морфах. Рівень мови.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що

наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема.
Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови,
один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами
тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в
слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця
маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки:

 1. мають те саме значення
2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і
порядком їх слідування,
3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті
взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються
йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву
ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

2. Класифікація морфем у сучасній українській літературній мові: за роллю в слові, за

функцією, за місцем у структурі слова, за ознакою питома/запозичена.
Класифікація морфем за роллю в слові
Поділ морфем за роллю у складі слова: кореневі й афіксальні.

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова —
не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і
без них. Наприклад, слова земля, земляний, земелька, земельний, наземний, підземний мають
спільний корінь -зем-; слова молодий, молодь, молодість, молодіти, замолоду – спільний
корінь – молод-.

Афікс(префікс, суфікс, закінчення(афікси), постфікс, інтерфікс)— допоміжна

частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню
граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями.
Служать для творення нових слів і форм слова, а тому бувають: словотворчі: день – щодень;
правда – неправда; туман – туманний; берег – прибережний; стрибати – стрибок; бігти –
збігтися; формотворчі: казка – казки – казку – казкою...(відмінкові форми); мудрий –
мудріший – наймудріший (форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників);
читати – читав (форма минулого часу дієслова); робити – зробити (форма доконаного виду
дієслова); відпочивати – відпочиваючи (дієприслівник як форма дієслова).

Класифікація морфем за функцією

1. словотвірну(морфеми творять ті чи інші слова); в поєднанні з коренем змінюють
лексичне значення слова: риб-а - риб-алк-а, їхати - пере-їхати, а, отже, виконують
словотвірну функцію.
2. реляційну(словозмінну). не змінюють лексичного значення слова, а творять парадигму
його граматичних форм: риб-а, риб-и, риб-і.
Класифікація морфем за місцем у структурі слова

-префікс -морфема, що прикріплена спереду кореня і служить для утворення нового лексичного
чи граматичного значення. У слові може бути декілька префіксів. Раніше називали «приставка»
і «залог». Наприклад(смерть – безсмертя, мороз – паморозь, звуковий – надзвуковий, будувати
– перебудувати, нині – донині)

-корінь -морфема, яка виявляє себе як спільна частина однокореневих слів, є носієм лексичного
значення, є обов’язковою,здатна приєднувати до себе інші морфеми.

-суфікс - морфема, що стоїть після кореня і слугує для утворення нових слів. Суфікс змінює
частиномовну належність слова. Частину мови визначає останній суфікс, що стоїть біля
закінчення. Суфікс називали «наростком». Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу
роль: брат – братерство; бандура – бандурист; саджати – саджанець; море – морський;
фарба – фарбувати. Формотворчими виступають cyфікси дієслів, ступенів порівняння
прикметників та прислівників, дієприкметників: гукати – гукнути, коротко – коротше,
зачинити – зачинений.

-закінчення(флексія) -це закінчення, змінна частина слова, що служить для вираження його
граматичного значення. Флексія є показником відношення одного слова до іншого; властиві тим
частинам мови, що мають словозміни; не мають незмінні частини мови; бувають нульові,
матеріально не виражені. Наприклад, слово картина граматично пов’язується з дієсловом за
допомогою закінчення -у (малювати картину), з іменником – за допомогою закінчення -и
(малювання картини), а з дієприкметником – закінчення -ою (зачарований картиною).

-постфікс - той, що стоїть після закінчення.В укр. мовознавстві постфіксом вважають сл,
сь,будь, небудь, бо, но,то,сь. Постфіксальні морфеми дуже близькі до суфіксальних.
Наприклад: вчити – вчитися, будь-який, хто-небудь, прийди-но, читай-бо.

-інтерфікс – асемантичний морф,це словотвірний елемент, що використ. в словотворі, бо разом

з іншими засобами словотвору творить нові слова. З’являється для зручної сполучуваності
морфем. Наприклад(шосе – шосе-й-ний, америк-ан-ський). Або сполучна голосна, що
використовується при утворенні складних слів. Інтерфікси (о, е, є, а, ох) поєднують
корені (два і більше) в одне самостійне слово: лісостеп, зорепад, двохсотий,
працездатний, життєрадісний, сорокаметровий, грязеводолікарня.

?
-конфікс - це словотвірні афікси, які обрамлюють твірну основу і виступають як нероздільні
словотворчі елементи. (на- і –ник- використ.одночасно) Конфікс – біморфема, біфікс,
циркунфікс, префіксально-суфіксальна морфема. (борода – під-борід-д-а)

Афікс – це морфема, що розташована справа чи зліва від кореня і служить для утворення нових
значень. Афікси можуть бути факультативними морфемами. 500 афіксів та 17 тис. коренів в
укр. мові. Слів без кореня не існує. Афікси до кореня приєднуються шляхом нанизування.

Афіксоїди – це ті афікси, що займають проміжне положення між коренем та афіксом. (мір –

землемір, водомір; їд – афіксоїд, мурахоїд)

Класифікація морфем за ознакою питома/запозичена ?

3. Поняття про матеріально виражені та нульові, регулярні й нерегулярні, продуктивні й

непродуктивні афікси.

4. Основа слова. Основи похідні й непохідні, вільні та зв’язані.

Основа слова — частина слова без закiнчення, яка виражає його лексичне значення.
Наприклад, у словах весна, мiський, пiдводний видiляються основи весн-, мiськ-, пiдводн-
шляхом вiдкидання закiнчень -а, -и, -ий.
Основа вважається похідною, якщо їй притаманні всі ознаки похідності, непохідною —
якщо їй притаманні всі ознаки непохідності; решта основ — перехідні основи.

5. Історичні зміни в морфемній структурі слова: опрощення, перерозклад, ускладнення.