Виконав:

Сасін В.О.

ЛА-93

Лекція 6

1.Словотвір

Словотвір (також деривація, морфологія слова) — розділ мовознавчої

науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні

одиниці за структурою і способом творення їх).

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від

наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:

1. Афіксами (це відповідно (способи) суфіксальний, префіксальний,

суфіксально-префіксальний, безафіксний), (префіксом: йти — за-

йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: ов —

ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів).

2. Словоскладанням (гол-о-дранець) й  словозростами  (Велик-

день).

3. Абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР (чит. уенер) — Українська

Народна Республіка).

Словотвір досліджували: Роман Смаль-Стоцький, Василь

Сімович, Ярослав-Богдан Рудницький, Олексій Ізюмов, Василь

Ільїн, Іван Ковалик («Вчення про Словотвір», 1958, 1961), Лідія

Юрчук («Питання суфіксального словотворення дієслів в сучасній

українській мові», 1959),  Теодозій Возний , Марія Плющ, Ю. Редько

(«Сучасні укр. прізвища», 1966, «Довідник укр. прізвищ», 1969), О.

Шевчук, Л. Коць, Н. Клименко та в діахронному перекрої А.

Майборода, В. Токар, Н. Зарицький, М. Чемерисов, Лукія

Гумецька («Нарис словотворчої системи української актової мови

14—15 століть», 1958), Віталій Русанівський («Структура українського

дієслова», 1971) та ін.

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих

афіксів. Словотворчий афікс (кольори …) — це префікс, суфікс чи

постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового

слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна

зобразити так:

Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою

словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження —

навантаження, прехороший — хороший, безвідповідально —

відповідально.

Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою

словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб,

вітерець — вітер, читання — читати, молодість — молодий.

Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом

одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і

суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до

твірної основи словотворчих постфіксів: битися — бити, миритися —

мирити.

Префіксально-постфіксальний: розійтися — іти, приблудитися —

блудити.
Суфіксально-постфіксальний: лінуватися — лінь, здороватися —

здоров(ий).

Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися — бідний,

змилостивитися — милостивий.

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб

творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід —

відходити, закид — закидати, зелень — зелений.

Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних

основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи

сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя

писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий —

синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим

афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка

сполучає твірні основи. 

2. Зв’язок словотвору з лексикологією і граматикою.

Зв'язок словотвору з лексикологією безпосередній: словотвір

збагачує словниковий склад мови на базі сучасного мовного

матеріалу. Крім того, саме лексичні одиниці мови з точки зору свого

морфемного складу, структури і способів деривації є конкретним

предметом власне словотвору. Наприклад, нові слова місяцехід,

космонавігація, мовленнєвий виникли з елементів, що існували в

мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за

допомогою відомих суфіксів та префіксів). Зв'язок з граматикою

полягає в тому, що всі новоутворені слова оформляються за

граматичними законами мови.

3.Словотвір як учення про способи і засоби творення слів.

Словотвір, або дериватологія (Плющ – деривація) (лат.

derivatio — творення, відведення), — це розділ мовознавства,

який вивчає слова за способами і засобами їх творення та

словотвірною структурою.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного

складу мови, тому цей термін використовується і для

позначення процесу деривації — творення похідних

слів.Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема

мови. До завдань цього розділу належать питання про способи

і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних

відношень між вихідними і похідними одиницями,

класифікацію похідних слів за ознаками дериваційної структури

і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-

граматичних класів слів (частин мови), визначення

продуктивності окремих способів і засобів деривації.

4. Основні способи словотворення.

1. Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати,

дописати, переписати, записати.

2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно —

віконний, говорити — говоріння.

3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник,

земля — підземний.

4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд —

їзда, бігати — біг.

5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-

автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж —

фотомонтаж.

6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата,

професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй —

ООН.

7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле —

перекотиполе.

8.Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління

— близьке (що?) майбутнє.

Семінар 6. Семантичні відношення між словами

1.Групування слів за семантичним відношенням. Поняття синонімії;

ідеографічні, стилістичні, семантико-стилістичні синоніми. Повні і
неповні синоніми. Квазісинонімія; гіпер-гіпонімія; гіпоніми, гіпероніми,
лексична конверсія.

Семантика слова визначається не лише здатністю слова позначати ті чи інші

явищ а позамовної дійсності. Вона також характеризується властивістю
співвідноситися з інш ими словами. За різними співвіднош еннями певного
слова з інш им або інш им и в лексичній системі виділяю ться синоніми (і
пов’язані з ними евфемізми, дисфемізми, табу), антоніми, омоніми.

Терміном "синоніми” прийнято називати слова однієї частини мови, що

частково або повністю спільні за лексичним значенням, але відмінні
значеннєвими чи стилістичними відтінками. Іноді групу синонімів
становлять слова на зразок: укр. азбука - алфівіт, багатозначність - полісемія,
воротар – голкіпер їх особливість у тому, що вони позначають ті самі
предмети, явища, дії без будь-яких значеннєвих відтінків чи емоційно-
експресивних забарвлень, тобто їхні значення тотожні. Слова обох цих груп
включаються в синонімічні словники як елементи синонімії певної мови.
Терміном “синонімія" визначається тип семантичних відношень слів, що
вияатяєгься в повному чи частковому збігові їх лексичного значення. Як
об’єкт наукового дослідження більш у увагу привертають слова близької
семантики, які тільки й визнаються синонімами у власному розумінні цього
слова. Слова ж, ідентичні в своєму значенні, іменуються словами-дублетами,
вартість яких оцінюється лише за їх властивістю усувати в тексті повторення
тих самих слів, їх ще називають абсолютними синонімами. Щоправда, такі
назви подібних слів правомірно визнати умовними. Хоч цим словам
притаманне тотожне значення, все ж вони мають розбіжність у
сполучуваності з іншими словами.

Синоніми бувають ідеографічні, стилістичні і семантико-стилістичні.

Ідеографічні , або семантичні, синоніми - це стилістично нейтральні слова,
які відрізняються одне від одного відтінками основного, спільного для
кожного з них значення. Слова хоробрий, сміливий становлять зразок
ідеографічних синонімів. Ідеографічні синоніми бувають у всіх (крім
числівника) повнозначних частинах мови: актор - артист, останній- кінцевий,
усякий - будь-який, остигати - холонути, особливо - своєрідно.

Стилістичні синоніми являють собою тотожні за значенням слова, але

відмінні в стилістичному вживанні. У ролі стилістичних синонімів
виступають передусім архаїзми, яким у сучасній українській мові
відповідають інші назви тих самих предметів, явищ, дій. Вони вживаються
переважно в художніх творах з метою відтворення історичної епохи або
надання вислову необхідного стилістичного забарвлення (урочистості,
піднесеності або іронії, сарказму). Наприклад, у синонімах української мови
губи-уста, семантика яких тотожна, перше слово є загальновживаним, друге -
відоме як лексема архаїчних виразів і як елемент поетичної мови. У ряді
випадків до синонімічного ряду входять запозичені слова. Сфера їх
поширення вузька: вони сприймаються як слова книжні, а в усному вжитку
можливі у мовленні спеціалістів. Стилістичними синонімами виступають
також грубі слова, як-от: укр. обличчя — пика, балакун — базікало.

Семантико-стилістичними синонімами вважаються слова, що відрізняються

не лише стилістичною забарвленістю, але й деякими значеннєвими
відтінками. Лексеми російської мови идти і плестись - семантико-стилістичні
синоніми. Відмінність їх стилістична в тому, що слово идти - стилістично
нейтральне, а слово плестись - розмовне, крім цього, воно має додатковий
смисловий нюанс: плестись - це йти поволі, насилу переставляючи ноги.
Такого ж типу й синоніми української мови їсти - жерти. На відміну від
лексеми їсти синонім жерти і стилістично забарвлений (це вульгарне слово), і
семантично дещо відмінний: жерти означає ‘жадібно їсти’.

Бувають повні і неповні синоніми. Повним (абсолютним) синонімам

властивий абсолютний збіг лексичних значень: сім’я – родина,
зосереджуватися – концентруватися, тайнопис – криптографія.
Неповні синоніми характеризуються певними відмінностями, які
виявляються у так званих відтінках лексичних значень: говорити – горлати,
мовити, казати, гагакати, галасувати, горлопанити, белькотати, цідити,
лепетати, торохтіти, щебетати, захлинатися, белебенити, ляпати,
плескати, теревенити, верзти, шепелявити тощо.

Квазісинонімія - властивість двох чи більше термінів, які різняться за

формою, але подібні за значенням, і які за певних обставин можуть
вважатися синонімами.

Гіперогіпонімія  - родо-видові відношення в лексико-семантичній системі.

Наприклад: береза, дуб, клен, явір, сосна — дерево;троянда, рожа, настурція,

тюльпан, нарцис — квітка; корова, кінь, коза, вовк, лисиця, заєць — тварина.
Родові слова називають гіперонімами, а видові — гіпонімами.

Гіперо -гіпонімія близька до синонімії, її  навіть називають квазісинонімією

але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті
(першого синоніма на другий і навпаки), в гіперон-гіпонімії можлива тільки
одностороння заміна — заміна гіпоніма на гіперонім. Наприклад:
Він знайшов підберезовики =>Він знайшов гриби.  Протилежна заміна тут
неможлива, оскільки гриби можуть бути не тільки
підберезовиками. Значення гіпоніма є складнішим, ніж значення гіпероніма,
а представлений ним клас предметів — вужчим. Гіпоніми включають у себе
зміст гіпероніма і протиставляються один одному певними семами. Так,
слова троянда, рожа, настурція, тюльпан у своєму змісті мають
спільнезначення "квітка", але кожне з них протиставляється всім іншим за
певними ознаками.

 Конверсія спосіб вираження суб'єктно-об'ектних відношень в еквівалентних

за змістом реченнях. Лексична конверсія виражається словами конверсивами.
Конверсиви -слова,  які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в
лексико-семантичній системі. Конверсиви представляють у тексті одну йту
саму дію чи відношення в різних напрямках: від А до В і навпаки. При заміні
одного конверсива іншим суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями.
Конверсивами бувають дієслова (давати— брати, передавати — отримувати,
здавати— приймати, здавати — наймати, лякати—
боятися), іменники (попередник — наступник, учитель—учень),  прикметник
(вищий — нижчий, багатший — бідніший), прислівники (краще — гірше,
тяжче — легше), прийменники(над — під).

Якщо гіперо-гіпонімія близька до синонімії, то конверсія — до антонімії
(конверсивами є і справжні антоніми—прикметники і прислівники, але
лише у формі вищого ступеня порівняння). Однак на відміну від антонімів,
які трапляються в тексті разом, конверсиви зіткнутися в одній фразі не
можуть: один конверсив вживається у фразі, а інший залишається
за її межами.

2.Специфічні синоніми: евфемізми, дисфемізми. Явище табу.

Своєрідним и синонімам и стилістичного і семантико-стилістичного типу є

так звані евфемізми, які являють собою заміну небажаного, грубого,
непристойного, нетактовного, різкого слова чи виразу іншим, емоційно
нейтральним - для пом'якшення вислову. Евфемізмами до слова української
мови брехати є помилятись, відступати від істини. У французькій мові
замість mettre a mort (‘віддати на смерть’) – execulter (‘страчувати’, буквально
- ‘виконати'). У розмовній мові евфемізми подекуди виникають як народно-
поетичні образи. Так з'явився в українській розмовній мові евфемізм
найшлось, яким позначають народження дитини. В українській мові
евфемізації піддається демонічне (від демон - у християнській міфології:
‘злий дух, диявол’) наймення: диявола називаютьpkbv, куцим (пор.
фразеологізм Лихий попутав). Евфемізмам протиставляються дисфемізми -
заміна емоційно й стилістично нейтральних слів більш грубими,
зневажливими, вульгарними лексемами, пор. в українській мові паща замість
рот . не гавкай - замовчи. Культура мови , звичайно , забороняє використання
будь-яких непристойних, лайливих слів. Коли йдеться про заборону в
уживанні слів, що лежать за межами літературної норми, іноді вживають
термін табу. Табуйовані слова заступаються евфемізмами. Явище табу
історично пов’язується з усвідомленням магічної функції мовлення, тобто з
вірою у можливість безпосереднього впливу на оточуючі предмети з
допомогою мови. Табу характерне для мов народів з архаїчною культурою
(Африка. Австралія. Океанія), але так чи інакше засвідчується в усіх мовах.
Так, у деяких африканських, австралійських, океанійських племен поширені
табу (заборони) на називання стороннім свого або чужого імені, на вимову
імені родичів (чоловіка, свекра, шурина), на вживання імені умерлого, імені
вождя. Зумовлене це вірою в те. що називання імен може привабити до носіїв
цих імен ворожі сили, як кажуть - "накликати”. Тому власні імена
передаються описово. Те ж спостерігається і з назвами тварин, які є
предметом охоти, звідси й поява табу мисливського, рибальського.
Прикладом цього є називання у східних слов’ян ведмедя - господарем лісу,
волохатим, клишоногим. Практика сучасних мов доводить, що табу - не
специфічно мовне явище. Уживання цього терміна поширюється на ті чи ті
акти поведінки людини, контакти з певними людьми, використання страв чи
певних матеріалів.

3.Явище антонімії. Міжслівна і внутрішньослівна антонімія. Контрарні,

комплементарні, контрадикторні, векторні антоніми; однокореневі і
різнокореневі антоніми.

АНТОНІМИ  — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але

співвідносні значення. Наприклад: день — ніч, жар — холод, радість — горе.
Наведені пари слів мають протилежні значення, щооб'єднуються спільним
родовим значенням: для день ініч — "час", для жар і холод — "температура",
для радість і горе — "почуття". В антонімічні відношення вступають лише ті
слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний
можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший),
протилежно спрямовані дії (входити — виходити) і точки простору та
часу (верх  — низ, рано — пізно, літо — зима). Розрізняють чотири групи
антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

КОНТРАРНІ АНТОНІМИ  - виражають якісну протиставленість і утворюють

градуальні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би
один).Наприклад: молодий(чоловік) —нестарий —середніх
літ — літній — старий; важкий (урок) — нелегкий — середньої
трудності  —неважкий — легкий;

КОМПЛЕМЕНТАРНІ АНТОНІМИ - доповнюють один одного до родового і

є граничними за своїм характером. У них нема середнього (проміжного)
члена. Заперечення одного з них дає значення
іншого: істинний — хибний (не+істинний=хибний),
живий — мертвий (не+живий=мертвий).
КОНТРАДИКТОРНІ АНТОНІМИ - один із членів утворюється за допомогою
префікса не і не має точної визначеності: молодий — немолодий (середніх
літ, літній, старий),  дорогий — недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо).

ВЕКТОРНІ АНТОНІМИ -
виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати — 
виїжджати, збирати — розбирати, піднімати — опускати,
засвітити — загасити.

 Антоніми бувають різнокореневими (любов — ненависть,
гарний — поганий, швидко — повільно) й однокореневими (прихід — відхід,
культурний — некультурний, революційний — контрреволюційний).

Елементарною одиницею антонімічного протиставлення, як і в синонімії, є

значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово
може належати до різних антонімічних пар і рядів: вільний (селянин)
— безвільний, панський, кріпак; вільний (черевик) — тісний, вузький;
вільна (розмова) — вимушена, офіційна; вільна (держава) — залежна,
поневолена; вільна (аудиторія) — зайнята; повна (дитина) — худа;
повна (бочка) — порожня тощо. Крім  міжслівної, існує ще внутрішньослівна
антонімія,за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад,
укр. позичати має значення "давати в борг" і"брати в борг" (пор.: у російській
мові цим значенням відповідають різні слова
— одалживать і занимать), слово напевно поєднує значення "можливо" і
"безперечно, точно", слово безцінний має значення "дуже цінний" і "нічого
не вартий"; рос. просмотреть означає "ознайомитися з чим-небудь, швидко
прочитуючи" і «дивлячись, не помітити, пропустити", а задуть —
"запалити" (задуть домну) і "загасити" (задуть свечу) тощо. Поляризація
значень у
межах одного й того ж слова називається енантіосемією. Антонімія — важли
вий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези,
суть якої полягає в зіставленні
протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть,
правда і кривда) та оксиморона, тобто поєднання контрастних за змістом
понять, що разом дають нове уявлення (дзвінка тиша, гарячий сніг, раби волі,
багатство бідних, сліпота зрячих, живий труп тощо).

4.Поняття полісемії і омонімії. Повні, неповні, гомогенні( етимологічні),

гетерогенні омоніми. Лексичні, синтаксичні, словотворчі, морфологічні
омоніми. Власне омоніми і омоформи, омофони і омографи.
У мові є слова з одним значенням, але частіше словамають два і більше
значень. Слова з одним значенням називають однозначними, або
моносемічними , а слова з двома і більше значеннями — багатозначними, або
полісемічними. Полісемія— наявність
різних  лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до
різних контекстів. Так, наприклад, слово сопілка є моносемічним, бо воно
має одне значення "український народний духовий музичний
інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з
отворами", а слово поле — багатозначним, полісемічним, бо воно має в
українській мові десять значень: 1) "безліса рівнина, рівний великий
простір" (широке зелене поле); 2) "оброблювана під посів земля" (засівати
поле, поле пшениці); 3) "значна площа, відведена під що-небудь" (поле
аеродрому, футбольне поле); 4) "простір, у межах якого відбувається якась
дія" (полебою, поле сил тяжіння, магнітне поле).  Деякі слова мають більше
двадцяти значень. Так, слово брати вживається в 22, а йти — у 30 значеннях.
Англійське to take тільки в безприйменниковому вживанні має 51 значення:
"брати", "захоплювати", "привласнювати", "користуватися", "діставати,
добувати","приймати", "сприймати, реагувати", "розуміти","охоплювати",
"захоплювати, подобатися", "записувати","містити", "діяти", "твердити",
"наймати, орендувати", "займати (місце)" та ін. Подібну багатозначність має
семантично близьке до to take німецьке слово nehmen. Загалом полісемія
дуже поширене явище в усіх мовах світу.

Омонімія. Омоніми -  слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Наприклад: ключ -1 "знаряддя для замикання і відмикання замка" і ключ
2-"джерело", точити 1-"обробляти натокарному верстаті" і точити 2-
"наливати, цідити. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів. У
випадку багатозначності одне слово має декілька пов'язаних між собою
значень, у випадку омонімії маємо декілька різних слів, значення яких між
собою не пов'язані: вони не мають спільних елементів смислу і асоціативних
зв'язків. Порівняємо багатозначне слово земля і омоніми билина -1 та билина
-2. Слово земля має значення:1) "планета, яка обертається навколо Сонця"; 2)
"верхній шар земної кори"; 3) "речовина темно-бурого кольору, що входить
до складу земної кори"; 4) "суша (на відміну від водяного простору)"; 5)
"ґрунт"; 6) "країна, край". Між усіма цими значеннями є щось спільне: вони
пов'язані семою простору, і неважко пояснити, як кожне похідне значення
розвивалося на основі іншого. Між значеннями омонімів билина-1 "стебло
трав'янистої рослини" і билина-2 "російська народна епічна пісня про
богатирів та їх  подвиги" нічого спільного немає, так як немає нічого
спільного.

Розрізняють повні й неповні омоніми. Повні мають абсолютний збіг форм

при їх змінюванні. Неповні  збігаються не в усіх  формах. Так,
скажімо, омоніми образ' "ікона" й образ  "обличчя, художній засіб, тип"
мають розбіжність у формах родового відмінка однини (образа й образу).

За походженням омоніми поділяють на гомогенні й гетерогенні.

Гомогенні омоніми—омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова

на два. Такий розпад зумовлений втратою (розірванням) зв'язків між
окремими значеннями колись багатозначного слова. Так, слово порох  колись
було багатозначним. Тепер значення цього слова "пил" і "вибухова речовина,
яку застосовують для стрільби" настільки розійшлися, що між ними навіть не
виникає асоціацій. Ці значення сформували два омонімічні слова — порох.

Гомогенними омонімами є рос. свет  "світло" і свет  "всесвіт", англ.

nail  "ніготь" і nail  "цвях". Гомогенні омоніми називають ще
етимологічними. Перехід від полісемії до омонімії є тривалим і поступовим,
через що словники такі факти трактують неоднаково. Так, скажімо,
слова журавель "колодязь" і журавель "птах" одні словники подають як
омоніми, а інші — як одне багатозначне слово.

Гетерогенні омоніми—омоніми, які виникли внаслідок збігу етимологічно

різних слів. Гетерогенними є українські
омоніми ключ "знаряддя, яким відмикають двері" (пов'язаний зі словом
клюка "костур") і ключ "джерело" (пов'язаний зі словом клюкати),
балка'  "яр" (тюркського походження) і балка "дерев'яна колода"
(запозичення з німецької мови).

Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, до яких відносять

омоформи, омофони й омографи.

Омоформи- слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Так, наприклад,

числівник  три збігається з дієсловом терти лише в одній формі другої особи
наказового способу  (три олівці, три йому руки), мати (іменник) і мати
(дієслово), рос. стих  (іменник) і стих  (дієслово),анг. saw "пила" і saw
(форма дієслова to see "бачити").

Омофони - слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням.

Наприклад: клинок [клинок] і кленок [клинок], роман і Роман.
Дуже багато омофонів в англійській мові, оскільки вимова слів з часом
змінюється, а англійське письмо її  невідображає, бо там панує традиційний
принцип орфографії: dear  "дорогий" і deer "олень", night  "ніч"
і knight  "рицар", sea "море" і see "бачити",

Омографи - слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному.
Наприклад: мука і мука, замок і замок; рос. пропасть і пропасть,
трусить і трусить, парить і парить. Омоніми в деяких випадках призводять
до непорозуміння. Саме на цій їх властивості будуються каламбури(гра слів)
і анекдоти. Мова іноді намагається усунути омонімію. Так, скажімо, замість
лічити "застосовувати
ліки для припинення захворювання" стали використовувати форму   лікувати,
бо лічити має омонімічне лічити "рахувати"; замість засипати (від спати) —
форму  засинати, щоб диференціювати це слово від
омонімічного засипати (від сипати). 

Лексичні омоніми – це слова різні за значенням і однакові за звучанням. У

свою чергу, лексичні омоніми поділяються на повні та неповні. 

Синтаксичні омоніми – однакові звукові комплекси, один з яких є словом, а

другий – словосполученням: доволі – до волі, згори – з гори, про те –
проте, з Риму – зриму.

Словотворчі омоніми – однакові звукові комплекси, що виникають при

творенні похідних від різних за звучанням слів: кормовий (від корма)
і кормовий (від корм); засипати (від спати) і засипати (від сипати).

Морфологічні омоніми — це однакові звукові комплекси, що утворюються

при відмінюванні та дієвідмінюванні: молодій — наказовий спосіб
дієслова молодіти і молодій — форма давального відмінка однини
прикметника молодий у жіночому роді. Морфологічним явищем є також
омонімія кореневих та інших морфем: антропоїд — «людиноподібна
мавпа», колоїд — «речовина, що не кристалізується», ромбоїд —
«ромбоподібний» (тут друга частина слів походить від гр. eidos — вид), у
словах буквоїд, короїд другий компонент пов'язаний зі словом їсти.

5.Внутрішньомовна і міжмовна омонімія. Пароніми. Паронація.

Крім внутрішньомовної, існує міжмовна омонімія. Міжмовні омоніми —

слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму, але різняться
значенням. Наприклад: укр. уродливий "гарний"
— рос. уродливый "потворний", укр. луна "відгомін, відлуння" — рос. Луна
"місяць", укр. булка "хліб із білого пшеничного борошна" — болг. Булка
"молода, наречена", укр. Черствий "який став твердим, несвіжим (про хліб)"
— чеськ. Cerstvy "свіжий", укр. диван "рід великих меблів для лежання і
сидіння" — польськ. dywan "килим", укр. Магазин "крамниця" —
англ. magazine "журнал". Міжмовні омоніми ще називають "фальшивими
друзями перекладача", бо нерідко перекладач, довірившись звучанню слова,
опиняється в смішному становищі. Так,Шевченкове "Пішла луна гаєм" один
із відомих російських поетів переклав "Пошла луна лесом", а інший
Сосюрине "На розі дзвенів трамвай" передав як "По розам звенел трамвай".
Саме тому вивчення міжмовної омонімії єважливим для перекладознавства і
практики викладання іноземних мов.

Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми.

Пароніми - це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові
(близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони
переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні
ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому
можуть заміняти одне одного,-для паронімів така взаємозамінність
неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником. Виборний –
виборчий. Виборний - який визначається або обирається
голосуванням: Виборна посада. Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем,
де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця,
виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

СРС (лекція)

1.Словотвір

Словотвір (дериватологія) - розділ мовознавства, який вивчає процес

творення похідних слів, його механізм. Похідні слова творяться не довільно,
а за певними правилами (законами, моделями). Отже, словотвір - це вчення
про словотворення, яке служить збереженню і поповненню словникового
складу мови, забезпечуючи процес номінації.

Предметом вивчення словотвору є розгляд способів творення слів,

класифікація похідних слів з урахуванням їхньої словотвірної структури та
словотвірного значення, визначення продуктивності способів словотворення.

До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів

мови.

2.Зв’язок словотвору з лексикологією і граматикою

У системі мовознавства граматика, як учення про морфологічну й
синтаксичну будову мови, займає одне з центральних місць. Ще в античному
світі граматику вважали "наукою, як правильно писати й розмовляти". Саме
поняття граматика походить від грецького grammatike (gramma — літера,
написання). Досконале знання та дотримання граматичних норм є важливим
чинником мовної культури журналіста, його загальної освіченості.

Морфологія вивчає лексично-граматичні розряди слів, їх граматичні категорії

та систему граматичних форм (парадигми), які є засобом вираження
граматичних значень.

3.Словотвір як учення про способи і засоби творення слів

Словотворення зароджується одночасно зі словами, базується на них і є

засобом їх формування. Словотворення — це процес, механізм, система і
результат творення вторинних (похідних) слів, що перебувають між собою у
типових структурно-семантичних зв'язках. Розділ мовознавчої науки, який
вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі),
словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови, називається
словотвором. Словотвір — це вчення про словотворення.

Зв'язок словотворення із синтаксисом виявляється в тому, що: 1)

синтаксична одиниця словосполучення становить для деривації один із
різновидів словотвірної бази, на якій формуються похідні: сільське
господарство — сільськогосподарський, не пий води — Непийвода
(прізвище), перед днем — переддень, сього дня — сьогодні; 2) частина слів
утворюється за принципом актуального поділу речень у синтаксисі на тему і
рему: темою слова (тобто заздалегідь відомою спільною частиною твірного і
похідного слова) є твірна основа, а ремою — дериватор, тобто твірна
морфема {віннич-ани, земл-яки, пере-мож-ці), 3) при словотворенні подібно
до синтаксису між твірними компонентами існують зв'язки сурядності або
підрядності (Петропавлівка, Волгодон; землекоп, добротворець).

Зв'язок словотворення з лексикою виявляється в тому, що: 1) слова (як

лексичні одиниці) становлять основну словотвірну базу в деривації {сонце —
сонячний), з одного боку; 2) з другого боку, основна функція словотворення
— породження нових, вторинних лексичних одиниць, формування і
розбудова лексичного складу мови {весна — веснувати, зима — зимувати —
зимування).
Зв'язок словотворення з морфемікою виявляється в тому, що словотворення,
з одного боку, послуговується морфами як дериваційним засобом, а з іншого
— формує їх (громовержець, полтавчани).

Зв'язок словотворення з семантикою виявляється в тому, що воно

користується семантичними одиницями (основами слів, морфами), базується
на семантичних одиницях (словах і словосполученнях) і продукує семантичні
одиниці (слова як знаки), широко залучаючи й асемантичні компоненти —
інтерфікси /, в, л (пор. збиратися — з-і-бра-тися, жити — жи-в-учий, давати
— дава-л-ець).

Зв'язок словотворення з морфологією виявляється в тому, що воно продукує

слова обов'язково певної частини мови з відповідними морфологічними
ознаками {капрон — капроновий, земляний — землянка).

Зв'язок словотворення з морфонемікою виявляється в тому, що

морфонологічні явища (усічення, інтерфіксація, накладання морфем і
морфологічні чергування) на межі між твірними морфемами в процесі
словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші
обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний
акт: Петрівка — nempie/ка/съкий (усічення), кіно+ш+ник (інтерфікс -ш-),
Глодоси — глодо^ький (накладання звуків), рука —рудний (чергування).

Зв'язок словотворення з фонетичним та фонематичним складом мови

виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце
наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на
межі між твірними морфемами: кобзар — кобзарський, але кобзарі—
кобзарівський; віра — вір-ний, але театр — театральний; Вижниця —
вижнич-анин, а не вижнич-ець.

Відповідно і словотвір (дериватологія) як розділ мовознавства перебуває в

безпосередніх зв'язках з фонетикою, фонологією, морфемологією,
семасіологією, лексикологією, морфологією, синтаксисом.

Дериватологія у деяких аспектах має певне відношення й до стилістики, про

що свідчить насамперед наявність у словотвірній структурі мови спеціальних
утворень із пестливо-здрібнілим та зневажливо згрубілим значенням, які
використовуються з певним стилістичним спрямуванням. Тому в сучасній
стилістиці поряд із лексичною, морфологічною та синтаксичною
стилістикою виділяють ще й словотвірну стилістику.

4.Основні способи словотворення

1. Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати,
переписати, записати.

2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний,

говорити — говоріння.

3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля —

підземний.

4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати

— біг.

5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і

ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж.

6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна

спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.

7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле —

перекотиполе.

8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке

(що?) майбутнє.

Семінар 6.СРС

На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя. Жили вони у

злагоді й достатку. Змалку удвох пасли ягнята, виросли — побралися.

Придбали і

хутір, і млин, і добру пасіку, але не мали дітей і дуже цим журилися.

Сидячи в неділю на призьбі, Трохим розмовляв з Настею саме про те, що їм

боліло:

"А хто нас, Насте, поховає, Як помремо?" "Сама не знаю! Я

все оце міркувала, Та

аж сумно стало..."

Раптом старі почули плач дитини. Вони побігли до перелазу і побачили

сповите
й вкрите новенькою свитиною немовля. Подружжя дуже зраділо дитині, як

негаданому подарунку долі. Трохим кинувся за кумами, знайшов їх на

радощах аж

три пари, і ввечері того ж дня охрестили дитину, назвавши Марком.

Минув рік. Старі доглядали хлопчика як рідного сина. Аж ось на хутір

прийшла

молода, білолиця й чорноброва молодиця проситися до ниху найми. Настя з

Трохимом, порадившись між собою, взяли наймичку, бо їм самим вже важко

було

поратися по господарству та ще й виховувати малого Марка.

Аналіз тексту з погляду лексичного значення слів:

У тексті наявні архаїзми,діалектизми.

Мотивовані немотивовані значенння слів:

Початкове слово словотвірного гнізда – немотивоване, а всі інші –

мотивовані. Кожне мотивоване слово знаходиться у відношенні

словотвірної похідності з попереднім мотивуючим.

мотивуюче слово завжди спільнокореневе із мотивованим;

мотивуюче слово якнайменше відрізняється від мотивованого за

морфемним складом;

мотивуюче слово семантично простіше від мотивованого, яке, в

свою чергу, мотивується значенням першого;

мотивуючий компонент словотвірної пари може складатися з

декількох слів.

Мотивуюче і мотивоване слово становлять словотвірну пару. При творенні

складних та складноскорочених слів мотивуючий компонент словотвірної

пари може складатися з декількох слів: жовто-коричневий ← жовтий і

коричневий, жовтоцвіт ← жовтий цвіт, МЗС ← Міністерство закордонних

справ.

До повнозначних належать частини мови, що об’єднують слова, яким

властиве

лексичне значення. До них належать іменник, прикметник, числівник,

займенник, дієслово і прислівник.

А неповнозначні, або службові, частини мови. Вони позбавлені лексичного

значення, не виконують функції членів речення і є незмінними. До

службових

слів відносяться прийменник, сполучник і частка.

Позначення:

Жовтий-повнозначні слова.

Непозначені-неповнозначні.

Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність

слова виступати з

різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Моносемія - однозначність. «В українській мові більшість слів належить до

багатозначних, тобто є полісемічними. Однак, значна частина слів -

однозначні, або

моносемічні.