Виконав:

Сасін В.О.
ЛА-93
Лекція 7.
Граматика як учення. Предмет граматики. Розділи граматики.
Морфема. Структура слова і його морфемний склад. Зміни у морфемній
будові слова.
Предмет граматики. Розділи граматики.

Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система
морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає
будову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні

форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і
структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому
етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної
граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що
вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних
значень.

До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія - це

граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і
правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.

Іншими словами, синтаксис - це граматика зв'язного мовлення.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення

слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної
конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської,
індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на задній план, а
для китайської, в'єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її (морфології)
немає.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio "відведення води з ріки", а згодом
"утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лексикологією і
граматикою.

У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й лексиці -

периферійне. Фонетика - це матеріальна периферія, а лексика - смислова. Оскільки
граматика має узагальнюючий характер, то в ній найяскравіше виявляються найбільш суттєві
риси структури мови, а це ще одне свідчення належності граматики до центральної частини,
ядра мови.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика.

Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з
якого він побудований тощо, а слово людина позначає будь-якого homo sapiens (кожну
окрему людину і всіх). Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що
факти лексичної абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією.
Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики - різні одиниці, а для граматики -
одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.

Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція (речення) для

синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше й серед
них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне речення,
надфразну єдність і навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та
синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну
основну одиницю.

Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис будови
мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними структурами.
Таким чином, основними для граматики е проблеми граматичної семантики (граматичних
значень).

Поняття морфеми

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов'язані

і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).
Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність
взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які його утворюють.
Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменша неподільна
значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного
значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей
слів, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три
морфеми: брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат, братів,
брататися, братство; друга — властива прикметникам відіменникового
творення на зразок муж-н-ій, друж-н-ій (від друг), а третя — функціонує в усіх
прикметниках м'якої групи в називному відмінку.
Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається
терміном ≪морф≫ (≪морфа≫).
Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина,
що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й
варіант морфеми.
Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної
модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною
будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові
варіанти з-, зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої
морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.
Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів.
Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле- тивні форми одного
слова. Наприклад: поганий — гірший, найгірший; брати — взяти; я — мене,
мені; ми — нас, нам; він — його, йому.

Типи морфем
Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов'язаних
складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі
їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів
мови.
За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та
афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).
Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілюючи ідею
тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема
протиставляється формальним засобам вираження словотвірних і граматичних
значень.
Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних
значень: 1) оформлення основи слова; 2) творення похідних у процесі деривації
(словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі
граматичної модифікації кореня того самого слова. Пор.:
1) білити і біліти; нести і носити;
2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;
3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.
Типи основ

За морфемним складом

– прості (кореневі). Дорівнюють кореню: книг–а, вітер–Ø, степ–Ø, батьк–о,

сел–о;

– складні (афіксальні) . Крім кореня, мають один або кілька словотворчих

афіксів: книж–н–ий, книж–к–ов–ий, книж–ник–Ø; брат–ів–Ø, брат–ик–Ø,
брат–ств–о, братер–ськ–ий.

За похідністю (семантико-словотвірними зв’язками)

– непохідні (немотивовані). У складі непохідних основ не виділяються

словотворчі афікси; такі основи не мотивуються через зв’язки із
спільнокореневими словами (світ–Ø, мир–Ø, біл–ий, бу–ти, пи–ти, ли–ти).
Значення непохідних основ можна виявити лише шляхом етимологічного
аналізу;

– похідні (мотивовані). У складі таких основ, крім кореневої морфеми,

виділяються один або кілька словотворчих афіксів (правд–ив–ий, мороз–ив–о).
Похідні основи мотивуються через семантико-словотвірні зв’язки із
спільнокореневими словами (наприклад, правд–ив–ий через зв’язки зі словом
правда, мороз–ив–о через зв’язки зі словом морозити).

За особливостями вияву в споріднених словах

– вільні – основи, що можуть виступати самостійними словами. Вони легко
поєднуються зі словотворчими афіксами (весн–а, весн–ян–ий, про–весінь– Ø,
весн–янк–а, за–весн–і–ти; гор–а, гір–к–а, гор–ист–ий, уз–гір’–я, між–гір’–я,
гор–янин–Ø);

– зв’язані – основи, що нездатні виявлятися самостійно. Функціонують тільки у

складі похідних слів (роз–зу–ти, в–зу–ти, пере–зу-ти; від-чин–и–ти, про–чин–
и–ти, за–чин–и–ти).

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та

службові.

Корінь слова – стрижнева, обов’язкова (регулярна), відносно автономна

морфема. Незмінювані та службові слова можуть складатися лише з кореня
(метро, таксі, так, хай). Корінь спеціалізується на вираженні лексичного
значення слова. Об’єднує усі споріднені слова, формуючи гніздо похідних 9
спільнокореневих слів (ліс, ліс–ок, ліс–ов–ий, ліс–ов–ик, ліс–ник. про–ліс–ок,
пере–ліс–ок, уз– ліс–с–я). Не має точно закріпленого місця у слові:

– слово може починатися з кореня (брат–ик–Ø, мудр–ець–Ø);

– корінь може стояти після префікса (префіксів) (на–род–Ø, по–на– пис–ува–

ти);

– слово може поєднувати у своєму складі кілька коренів (вод–о–гін– Ø, зор–е–

пад–Ø);

– корінь завжди стоїть перед суфіксом і закінченням (степ–ов–ий, весел–о).

Типи коренів за особливостями вияву в споріднених словах Незв’язаний

корінь вільно пов’язується з іншими морфемами (субстанціональними і
нульовими): ліс–Ø, ліс–ов–ий, ліс–о–степ–Ø). Більшість слів мають вільні
корені.

Зв’язаний корінь не може виявлятися самостійно, а лише в поєднанні з

службовими (афіксальними) морфемами: від–ня–ти, під–ня–ти, роз–ня–ти;
за– чин–и–ти, про–чин–и–ти).

Службові морфеми. Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікс (від лат. affixus – приєднаний) є несамостійною, необов’язковою,

нерегулярною частиною слова. Є носієм

– словотвірногозначення: уточнює значення кореня, видозмінює основне

лексичне значення, служить засобом творення похідних слів (хмар–к–а, хмар–
н–ий);
– граматичного значення: виступає засобом творення форми одного й того ж
слова (книг–а, книг–и, книг–ою, книг–ах). Афікс має закріплене за ним у мові
значення: у ряду праців–ниц–я, робіт–ниц–я, учен–иц–я суфікс –ниц– виражає
словотвірне значення особи за родом діяльності разом із флексією –а(я), що
має граматичне значення жіночого роду однини називного відмінка. Значення
афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Звідси
– омонімія афіксів (при–чинити – значення неповноти дії, при–бити – значення
приєднання, при–співувати – значення супровідної дії; Івас–ик зменшено-
пестливе значення, практ–ик–Ø – значення діяча).

Типи афіксальних морфем

– за місцем у слові

Префіксальні морфеми. Префікс (від лат. prae – попереду та fixus –

прикріплений) – морфема, що стоїть перед коренем (пра–ліс–Ø, не–весел–о).

Постфіксальні морфеми (від лат. post – після та fixus – прикріплений) – афікси,

що стоять після кореня. До постфіксів належать:

Суфікс (від лат. suffixus – підставлений) – морфема, що знаходиться відразу

після кореня (спів–ак–Ø, сад–ів–ник–Ø).

Флексія (закінчення) – афікс, що має кінцеву позицію у змінюваному слові. Є

засобом творення форм слова. Служить для зв’язку слів у словосполученні та
реченні (осінн–ім ранк–ом, у глибок–ому озер–і).

Власне постфікс – афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова. Виконує

словотворчу і граматичну роль (словотворчий афікс –ся у дієсловах вчити–ся,
умивати–ся надає їм зворотного значення). До постфіксів зараховують окремі
частки: будь-, небудь-, казна-, хтозна- та ін. Вони можуть виступати у слові як
у постпозиції (хто-небудь), так і в препозиції (будь-хто).

Інтерфікс (від лат. inter – між та fixus – прикріплений) – афікс, що стоїть між

двома (кількома) основами у складних словах – композитах (сонц–е–поклон–
ник–Ø, род–о–від–Ø);

– за функцією у слові

Словотворчі (деривативні) афікси (суфікси, префікси, постфікси). Слугують

для уточнення речового (лексичного) значення кореневої морфеми. Суфікси
утворюють нові слова (добр–ий → добр–от–а) або модифікують значення
кореневої морфеми (мал–ий → мал–есеньк–ий; ног–а → ніж–к–а). Додаються
до частини слова – кореня (основи) твірного слова. Можуть виражати значення
збірності (студент–ство–о), абстрактності (хоробр–ість–Ø), міри вияву ознаки
(широч–енн–ий) тощо. Здатні змінювати частиномовний статус слова: зим–а →
зим–ува–ти, весел–ий → весел–о. Префікси утворюють нові слова (давн–ій →
пра–давн–ій, звичн–о → не– звич–н–о). Додаються не до кореня (основи), а до
цілого слова . Не здатні змінювати частиномовний статус похідного слова.
Виражають часові, просторові, кількісні ознаки (за–глиб–ок–ий, над–потуж–н–
ий, не–довг–о).

Конфікси (від лат. confixum – узяте разом) – це афікс, який, маючи неподільне

значення, складається з двох частин, що розташовані перед коренем і після
нього. Це особлива морфема, яку виокремлюють передусім на підставі
специфічної словотвірної функції: конфікс бере участь у суфіксально-
префіксальному процесі словотворення, коли до твірної основи одночасно
приєднується префіксально-суфіксальний формант. Від інших морфем він
відрізняється перерваною формою. Так, у слові співбесідник, яке утворилося від
слова бесіда, визначають конфікс спів–...–ик. Конфікс бере участь в акті
префіксально-суфіксального словотворення тільки у своєму повному складі, як
комплекс: ліс → про–ліс–ок.

Постфікси. Утворюють нові слова (дієслова, займенники, прислівники). У

дієсловах постфікс –ся надає їм зворотного (вдягати–ся) або пасивного
(хотіти–ся) значення. Постфікси, похідні від часток, мають значення
неозначеності об’єкта, обставинної характеристики дії (стану) тощо: будь–хто,
аби–куди, дивись-но, слухай-бо, заспівав-таки, ходімте, хто-небудь, хтось,
десь.

Інтерфікси (сполучні голосні). Не утворюють нові слова, служать для зв’язку

двох (кількох) коренів у складному слові (ліс–о–степ–Ø, книг–о–друк– Ø). У
ролі інтерфіксів в українській мові виступають сполучні голосні о, е (є).

Афіксоїди. Є початковими (префіксоїди) або кінцевими (суфіксоїди)

елементами складних слів (метео–станція, багато–разовий, фото–елемент,
одно–думець, рибо–лов). Колись були самостійними словами, внаслідок
десемантизації (втрати первинного значення) набули функції морфем.

Формотворчі (граматичні) афікси. Утворюють не нові слова, а граматичні

форми слів. Є покажчиками граматичного значення слова.

Суфікси. Суфікси –в–, –л– утворюють форми минулого часу дієслів (пис– а–в–

Ø, пис–а–л–а), суфікс –м– утворює просту форму майбутнього часу (бач–и–
ти–м–у). Суфікси –уч–, –юч–, –ач–, –яч–, –л– утворюють активні
дієприкметники теперішнього та минулого часу (рожев–і–юч–ий, з–чорн–і–л–
ий), суфікси –н– (–ен–), –т– утворюють дієприкметники минулого часу (з–би–
т–ий), суфікси –учи, –ючи, –ачи, –ячи, –ши, –вши – дієприслівники (пит–а–ючи,
с–пит–а–вши). Суфікси –ш–, –іш– утворюють форми вищого та найвищого
ступенів порівняння прикметників (весел–ий → весел–іш–ий, шир–ок–ий →
шир–ш–ий), суфікси –ше, –іше – аналогічні форми ступенів порівняння
прислівників (довг–о → дов–ше, рівн–о → рівн–іше). Особливий статус мають
тематичні суфікси дієслівної основи – звуки чи звукові комплекси, на які
закінчується дієслівна основа: хот–і–ти, сказ–а– ти, гля–ну–ти.
Префікси. Творять видові пари дієслів (бач–и–ти → по–бач–и–ти, пит– а–ти
→ с–пит–а–ти) та форми найвищого ступеня порівняння прикметників і
прислівників (веселіший → най–веселіший, довше → най–довше).

Флексії (закінчення). Переважна більшість флексій є афіксами словозмінними.

Вони властиві лише змінюваним словам. Слугують для творення системи
словоформ. У іменних частин мови (іменник, прикметник, займенник,
числівник) закінчення є відмінковими (творять форми відмінків: книг–а –
називний відмінок однини, книг–ах – місцевий відмінок множини), у дієслів –
особовими (чит–а–ю – перша особа однини, чит–а– ють – третя особи
множини).

Зміни в морфемній структурі слова

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова

може зазнавати змін. Відбувається злиття окремих морфем в одну (спрощення)
або змінюється співвідношення між морфемами (перерозклад). Відомі також
випадки ускладнення морфем.

Спрощення - це такий процес, коли членована на морфеми основа

перетворюється на нечленовану. Наприклад: вікно- в минулому в основі слова
виділявся корінь і суфікс -м-. У словах жир, шило, мило, знак суфікси -р-, -л-, -
к- зрослися з коренями.

Перерозклад - це переміщення звукових елементів від однієї морфеми до

сусідньої, в результаті чого кількість морфем залишається такою самою, але
співвідношення між ними змінюється. Наприклад, у словах руками, межами
у праслов'янський період -а- належало до основи, а закінчення було -ми. У
такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин-, -чанин-, -івськ-,
-анськ-, -ність-: полтавчанин, батьківський. Зрідка це явище трапляється і
серед префіксів: знедолити, обезболити.

Ускладненням називається такий процес, унаслідок якого в межах морфемно

нечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. Наприклад, у
словах ґанок, ранок виділяється суфікс -ок- за аналогією до слів свідок, випадок
(З підручника).

Морфемний склад слова – це сукупність виокремлюваних у ньому значущих

частин, що утворюють лексико-граматичну єдність. Вирізнення морфем у слові
називають морфемним аналізом. Мета морфемного аналізу – виявити, з яких
морфем складається слово. Морфемний розбір відображає сучасну структуру
лексеми: його системно пов’язані морфеми та специфіку відношень, у яких
вони перебувають. Характерною ознакою живої морфеми є її повторюваність у
сполученні з іншими морфемами (наприклад, повторюваність кореня хліб- у
словах хлібний, хлібина, хлібозаготівля, хлібзавод; повторюваність суфікса -
ов- у словах осиковий, дубовий, річковий, кавовий; повторюваність флексії -а в
іменниках жіночого роду: мама, ручка, ластівка, парта). Щоб правильно
виконати морфемний аналіз лексеми, потрібно врахувати специфіку відношень
між морфемами та їхні функції. Пор.: у прикметнику гаряче (гаряче молоко) і
прислівнику гаряче (зустріти гаряче) виділяємо різні морфеми, оскільки у
першому слові -е виступає флексією, що є репрезентантом середнього роду,
однини, називного відмінка, а у другому – -е функціонує як суфікс.

Семінар 7. СРС

Текст:
На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя. Жили вони у
злагоді й достатку. Змалку удвох пасли ягнята, виросли — побралися.
Придбали і хутір, і млин, і добру пасіку, але не мали дітей і дуже цим
журилися.
Сидячи в неділю на призьбі, Трохим розмовляв з Настею саме про те, що
їм
боліло:
А хто нас, Насте, поховає, Як помремо? Сама не знаю! Я все оце міркувала,
Та аж сумно стало...
Раптом старі почули плач дитини. Вони побігли до перелазу і побачили
сповите й вкрите новенькою свитиною немовля. Подружжя дуже зраділо
дитині, як негаданому подарунку долі. Трохим кинувся за кумами,
знайшов їх на радощах аж три пари, і ввечері того ж дня охрестили дитину,
назвавши Марком.
Минув рік. Старі доглядали хлопчика як рідного сина. Аж ось на хутір
прийшла молода, білолиця й чорноброва молодиця проситися до них у
найми. Настя з Трохимом, порадившись між собою, взяли наймичку, бо їм
самим вже важко було поратися по господарству та ще й виховувати
малого Марка.

Позначки:
Червоний-антоніми
Жовтий-синоніми
Сірий-архаїзми
Відповідники в французькій та англійській мовах:
Хутір- village
Сумно-triste / sadly
Свитина- chemise / shirt
Радощі-plaisir /pleasure
Хлопчик –garcon/ boy
Молодиця-femme/woman

Відповідні неологізми до застарілих слів:

Перелаз-паркан
Свитина-сорочка
Найми-прислуга

Дві дисципліни — ономатологія і філософська поетика — мають

самостійні галузі, лише частково покриваючи одна одну. Самостійність
ономатології ґрунтується частково на філософській арґументації, частково
— на спостереженні й історичному досвіді.

СРС. Лекція 7

1. Основні одиниці і елементи граматичної будови мови.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.
Морфологія (від гр. morphе; форма; і logos ;слово, вчення, наука;) - розділ
граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і
пов’язаних із ними граматичних значень.
До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що
морфологія - це граматика слова. Синтаксис (від гр. syntaxis ;побудова,
порядок;) - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови
висловлювань, тобто його предметом є речення.
Іншими словами, синтаксис - це граматика зв’язного мовлення.
Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio; відведення води з Ріки , а
згодом; утворення нових слів від наявного кореня), займає проміжне місце
між лексикологією і граматикою.
У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й
лексиці - периферійне. Фонетика - це матеріальна периферія, а лексика -
смислова. Оскільки граматика має узагальнюючий характер, то в ній
найяскравіше виявляються найбільш суттєві риси структури мови, а це
ще одне свідчення належності граматики до центральної частини, ядра
мови.

Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція

(речення) для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто
вважає, що їх значно більше й серед них називає слово, словоформу,
словосполучення, просте речення, складне речення, надфразну єдність і
навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та
синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен
мати тільки одну основну одиницю.

2. Граматичне значення слова.

Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке
оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за
допомогою граматичної форми.
Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення,
взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх
складників та утворюють граматичну категорію. [1]
Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними
значеннями. Граматичне значення є обов’язковою ознакою слова.
Граматичні значення слова є додатковими (супровідними щодо лексичного
значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв’язків
предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.
За роллю в мові граматичні значення слова поділяються
на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

§  Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є

постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним
значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини
мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік,
ріка).
§  Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для
Зв’язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними.
Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими
є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною
мірою відмінки іменників.
§  Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові,
але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим
доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує,
зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і
множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж
один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну
інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.

3. Поняття граматичної категорії.

Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних
граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).
Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До
морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу,
способу, особи; до синтаксичних - категорія активності/пасивності,
комунікативної спрямованості (розповідність, питальність,
спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й
синтаксичного способу. Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють
на класифікаційні й словозмінні. Класифікаційні (словотворчі,
дериваційні) категорії - це такі, члени яких виступають як рубрики
класифікації слів. Словозмінні (релятивні) категорії - граматичні категорії,
яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно
поєднується в реченні. 

4. Лексико-граматичні розряди слів.

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ (КАТЕГОРІЇ) — групи слів, що
виділяються у межах тієї чи іншої частини мови і
протиставляються за семантикою, а також, як правило, й
формально-граматичними та словотвірними показниками-
флексіями, словотвірними афіксами, особливостями граматичної
сполучуваності.
У межах іменника в українській мові традиційно виділяються такі
розряди:
1) конкретні й абстрактні (зошит, Донецьк-сум, горе)’,
2) істота й неістота (агроном, вовк-кущ, озеро) (ряд лінгвістів
розглядають це угруповання як категорію, оскільки для неї є
притаманним вираження за допомогою відмінкових закінчень:
зустрів товариша / побачив будинок, хоча це й здійснюєть¬ся
непослідовно — відсутнє послідовне розмежування з-поміж
форм жіночого роду: зустрів дівчину / побачив хату)\
3) власні й загальні (Петро, Ніна — дівчина, хлопець);
4) речовинні (мед, ситець);
5) збірні (учительство, піхота).
Мають лексико-граматичний поділ на групи й інші частини мови.
Розподіл слів за лексико-граматичними розрядами важливий для
реалізації морфологічних категорій (пор., наприклад, відношення
якіс¬них та відносних прикметників до категорій ступенів
порівняння). Тому морфологічний розбір слова традиційно
починається із визначення лексико-граматичних розрядів. Одне й те
ж слово звичайно вхо¬дить одночасно до кількох лексико-
граматичних розрядів: учительство -загальна назва, неістота,
конкретне, збірне значення.