ГРАМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Олійник Олена
Ukr1-B19
 План
 

1.Граматика української мови як учення про форми слів та

їх поєднання у словосполучення і речення.
2.Граматична форма.
3.Граматичне значення. Способи і засоби вираження
граматичного значення.
4.Граматична категорія.
5.Принципи і класифікація частин мови в українській
мові. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу.
1. Граматика української мови як учення про форми слів та
їх поєднання у словосполучення і речення.
Граматика (первісне тлумачення - «техніка читати і писати
букви») – науково-лінгвістична дисципліна, яка вивчає закони
творення і зміни слів, словосполучень і речень певної мови.
До складу граматики входять: морфологія і синтаксис.
Морфологія і синтаксис мають спільні граматичні явища, але
різняться за характером.
Основними поняттями граматики є: граматичне значення,
граматична форма і граматична категорія.
Граматика – сукупність правил зміни слів і сполучуваності
морфів у слова, слів у словосполучення і речення, тобто
поєднання елементів нижчого рангу у значеннєві одиниці
вищого рангу з метою реалізації комунікативної і пізнавальної
(когнітивної) функції мови.
Граматика – це наука, вчення про її об'єкт, розділ мовознавства,
що вивчає закономірності та особливості будови і форми слів,
словосполучень, речень і тексту.
Граматика як будова, устрій, структура мови є системою систем,
що об'єднує словотвір, морфологію, синтаксис. Ці системи
називають підсистемами граматичної будови, або різними її
рівнями. Кожна граматична підсистема має свої одиниці.
Одиницею словотвору як граматичної підсистеми є система
словотвірних моделей. Вона охоплює всі закономірності
творення похідних слів.
Одиницею морфології є слово як система словоформ, що
становлять парадигму.
Одиниці синтаксису – різні синтаксичні конструкції:
словосполучення, речення, тобто одиниці, більші за слово, а
також структури вищого рівня (абзаци, тексти), хоч питання
про належність їх до одиниць граматики є зараз дискусійним.
Існують тісні взаємозв'язки між підсистемами граматики:
словотвором, морфологією та синтаксисом.
Дуже тісний зв'язок між морфологією і синтаксисом.
Морфологія вивчає зміни форм слів, але ці зміни виникають
лише тоді, коли слова поєднуються між собою в речення.
Отже, всі наявні в морфології явища спочатку були в
синтаксисі. Наприклад, словоформи іменників формуються в
синтаксичні словосполучення (немає книги, бачу книгу).
У складі смислової структури слова розрізняють лексичне і
граматичне значення слова.
Лексичне значення позначає, умовними конкретне явище,
предмет, поняття, передає реальний зміст слова щодо
дійсності.

Граматичне значення:
1) Типове, спільне для багатьох слів;
2) Виявляє спільне між словами з різним лексичним значенням;
3) Ставить слова у взаємозалежність, зв'язок, забезпечуючи
правильне розуміння дійсності;
4) Виражається за допомогою афіксів, що входять до складу слова;
5) Кількість граматичних значень є вичерпною, як і кількість
засобів, що їх виражає.
2. Граматична форма
Граматична форма слова - це єдність граматичного
значення і відповідного засобу вираження його у
конкретному випадку вживання слова. Слово в різних
формах може виражати одне або кілька граматичних
значень, в останньому випадку - за допомогою якогось
одного формального показника. Наприклад, у слові легкий
формальний показник -ий. виражає значення роду, числа й
відмінка, але для кожного граматичного значення в слові
може бути окремий формальний показник. Наприклад, у
дієслівній формі принесли значення минулого часу
виражається суфіксом -л-; значення множини -
Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні.
Морфологічні форми - це видозміни повнозначного слова
для вираження властивих певному класу слів відношень до
інших повнозначних слів або для вираження різних
абстракцій (завершеності/незавершеності дії, інтенсивності
виявлення ознаки та ін.). У синтаксичних формах
виражаються різні типи поєднунаності слів.

Часткові граматичні значення слів, що знаходять свій вияв

у відповідних формальних показниках, об'єднуються у
граматичні категорії.
3. Граматичне значення .Способи і засоби вираження граматичних
значень слова в українській мові

В українській мові є три способи вираження граматичних значень, а отже, і творення граматичної
форми слова: синтетичний, аналітичний та аналітично-синтетичний.
За синтетичним способом граматичні значення виражаються в єдності з лексичним значенням у
межах того самого слова афіксальними засобами, наприклад, в іменнику хатою значення роду, числа і
відмінка виражається флексією. Крім афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах
того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголосу. Порівняйте, наприклад: забрати --
забирати, весни. -- весни. Граматична форма, утворена синтетичним способом, називається
синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень виступає тоді, коли формальним показником є
службове слово, наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий -- більш вдалий,
найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить своє вираження поза основним словом у
формалізованому службовому слові, називається аналітичною.
Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш читати ...) так само, як і
наказового способу (хай пише, хай пишуть), виступають поряд із синтетичними в
єдиній, послідовно витриманій системі дієслівних форм. Хоча формальні показники
винесені поза основне слово, граматичне значення в аналітичній формі сприймається
невід'ємно від лексичного, як і в синтетичній формі слова (пор.: завзятіший і більш
завзятий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалізується, що прирівнюється за

своїм призначенням до стандартизованого (формалізованого) афікса (пор.: частки
хай, нехай та інші службові слова в аналітичних формах з формотворчими суфіксами
-їй-, -іш- у формах ступенів порівняння прикметників і прислівників).

Граматичні значення можуть також виражатися аналітично - синтетичним

способом. Наприклад, у сучасній українській літературній мові значення місцевого
відмінка виражається флексією і прийменником. Без прийменника форма місцевого
відмінка не вживається, а формальний показник його збігається з показником
давального відмінка (у класі, при дорозі, по полю).
Засоби вираження граматичних значень -- це матеріальні
ресурси граматичної системи мови, за допомогою яких
виражаються граматичні значення, а отже, і оформляються
слова, витворюються формальні різновиди слова.
1. Флексія - найбільш типовий і активний засіб вираження граматичних
значень в українській мові, як і в інших слов'янських та багатьох
неслов'янських мовах: вод-а, вод-и, вод-1, вод-ою..., біл-ий, біл-ого, біл-
ому..., сім, сем-и, сім-ох..., раді-ю, раді-єиі, раді-є... . За допомогою
флексій виражаються граматичні значення роду, числа та відмінка
Іменників, прикметників, дієприкметників, багатьох числівників та
займенників, граматичні значення особи, числа, теперішнього та
майбутнього часів, дійсного та наказового способів дієслів, граматичні
значення роду та числа у формах минулого часу дієслів. Часом флексія
виражає граматичні значення у поєднанні з іншими граматичними
засобами (наголосом, службовими словами, чергуванням,
словопорядком).
2. Формотворчі суфікси, префікси, постфікс. Суфікс виражає
граматичне значення вищого ступеня прикметників: зелений -
зеленіший (-ІШ-), деяких відмінків: курча -курчати (-аг-), подекуди
множини: небо - небеса (-ес-), недоконаного виду: перечитати --
перечитувати *ува-); префікс виражає значення доконаного виду:
писати -- написати -на-); постфікс-ся є виразником зворотного
значення (скерування дії на суб'єкт): взувати - взуватися.
3. Наголос як самостійний засіб вираження граматичних
значень використовується в окремих словах: руки - руки,
сестри - сестри, висипав висипав, виносив - виносив.
Ширше він виконує свою функцію в поєднанні з флексією:
поле - поля, земля - землі.
4. Службові слова уточнюють значення флексії:
підійшов до будинку вийшов з будинку; пішов
додому - пішов би додому.
5. Чергування голосних у коренях слів діє рідко, як
правило, для вираження значень доконаного і
недоконаного видів: витерти - витирати, допомогти -
допомагати, вибрати - вибирати, винести - виносити.
6. Чергування приголосних є засобом, додатковим до
флексії: рука - руці - ручний, вага - вазі - важкий,
ходити - ходжу, мастити - мащу, любити - люблю.
7. Суплетивізм як засіб вираження граматичних значень виступає в
окремих граматичних формах: ловити - піймати, поганий - гірший,
дитина діти.
8. Словопорядок є допоміжним засобом для вираження граматичних
значень слів при омонімії флексій (зокрема, називного і знахідного
відмінків). Наприклад: Інтерес викликає необхідність - Необхідність
викликає інтерес; у першому випадку слово інтерес виконує
функцію підмета (займає перше місце в реченні), через те вжите в
називному відмінку у другому - функцію додатка (стоїть після
підмета), тому виступає у знахідному відмінку.
9. Редуплікація виражає значення посилення:
День ясний-ясний; Літак піднявся високо-
високо.
10. Інтонація несе інформацію про різний зміст
повідомлення при однаковому оформленні слів (на письмі
функцію інтонації виконують розділові знаки): Зустрів
брата художника - Зустрів брата - художника.
11. Синтаксичний зв'язок-засіб вираження граматичних
значень невідмінюваних слів за допомогою формальних
ознак інших слів, наприклад: Холодне солов'їне соло, І
розсипались по панелі мої рондо, б, напевно, помер, якби
не було кіно. (І. Др.). Граматичні значення роду, числа та
відмінка невідмінюваних слів «соло», «рондо», «кіно»
виражають узгоджені з ними прикметники та дієслова.
Значення, які не одержали граматичного вираження, не набувають і ознак окремого граматичного поняття, а є лише частковими у межах певних
граматичних значень. Наприклад, частковими є значення родового відмінка: присвійності - хустка матері; кількості - пляшка молока: об'єкта - набери
води; часу - події воєнних часів та ін.
Граматичні значення як уже говорилось, знаходяться у прямій залежності від лексичного. Проте лексичних значень набагато більше, ніж граматичних.
Кількість лексичних значень навіть неможливо встановити, адже жоден словник не фіксує вичерпної кількості слів. Кількість граматичних значень і
засобів вираження їх визначена. У наявності невеликої кількості граматичних значень і засобів вираження їх, властивих значній кількості слів,
виявляється абстрагуючий, узагальнюючий характер граматичної системи мови, здатність її підводити численні і різноманітні відношення під спільний
тип і виражати його формальним засобом.
4. Граматична категорія.
Граматична категорія - це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд
співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі
співвідносних граматичних форм.
Поняття граматичної категорії ґрунтується на розумінні об'єктивно
існуючих взаємозв'язків між мовними системами і підсистемами.
Граматична категорія є поняттям родовим щодо цілого ряду
однорідних граматичних значень. Дієслівна категорія особи,
наприклад, об'єднує ряд співвідносних граматичних значень, що
виявляються у відповідних граматичних формах 1-ї, 2-ї, 3-ї особи; в
категорії відмінка іменників узагальнюється вся різноманітність
значень семи відмінків і система відмінкових форм.
Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в
межах категорії числа ви­діляють протиставлені граматичні значення однини
і множини, а в межах категорії виду - значення доконаності і недоконаності
дії і кожне з цих значень має формальне вираження- стіл - сто­ли, берег -
береги, корова - корови.

Усі граматичні категорії поділяють на морфоло­гічні і синтаксичні. До

морфологічних категорій на­лежать категорії роду, числа, відмінка, виду,
часу, спо­собу, особи. До синтаксичних категорій можна віднести категорію
комунікатив­ної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення),
категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності -
заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу,
які фор­мують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і

словозмінні. Класифікаційні ка­тегорії — це такі, в яких члени виступають
як рубри­ки класифікації слів.
Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно по­
єднується в мовленнєвому ланцюжку.

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, влас­тиве цілому ряду слів, словоформ,
синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження.

У морфології — це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути пев­них

частин мови. У синтаксисі — це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта і від­ношень між
предикативними одиницями в складному реченні.

Усі граматичні значення можна поділити на три типи: а) ті, що виражають відношення явищ дійсності; б)
ті, що виражають відношення людини до тих явищ; в) ті, які не пов'язані зі світом речей і явищами
людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями.

До пер­шого типу належать значення числа (зошит — зошити, пишу — пишемо), роду, коли йдеться про
розрізнення ста­ті (робітник — робітниця, викладач — викладачка) то­що. До другого типу відносять
граматичні значення мо­дальності (ствердження, заперечення, наказовість, умов­ність, запитання, відповідь,
окличність, волевиявлення). До третього типу належать значення роду, числа та від­мінка прикметників, що
зумовлені відповідним значен­ням іменника, з яким вони узгоджуються.
5. Принципи і класифікація частин мови в українській
мові. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу.
Всі слова сучасної української мови представлені 10-ма
частинами мови. Також групи частин мови, їх всього три.

1. Самостійні або повнозначні 2. Службові частини мови:

частини мови:
- іменник - сполучник
- прикметник
- дієслово
- прийменник
- займенник - частка.
- прислівник
Роль службових частин мови в
- числівник.
реченні – зв’язок слів між собою,
Самостійні частини мови можуть називати
предмети, вказувати на їхні ознаки та кількість надання певних емоційних
або ж описувати дію. Головною ознакою відтінків членам речення або
самостійних частин мови є те, що вони – члени творення нових слів і
речення, що мають граматичну вагу та своє
лексичне значення. морфологічних форм.
3. Окрема група частин мови:

- вигук

- звуконаслідування.

Ці частини мови слугують для зображення емоцій, волевиявлення

або навіть етикету. Також ці частини мови можуть бути імітацією
звуків тварин та природних явищ.
До повнозначних належать частини мови, що об’єднують
слова, яким властиве лексичне значення. До них належать
іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово
і прислівник(деякі мовознавці - Волох - зараховують до
розряду самостійних також слова категорії стану). Всі
повнозначні частини мови, крім займенників, виконують
номінативну функцію, тобто називають відповідні
елементи дійсності.
Повнозначним протиставляються неповнозначні, або службові, частини
мови. Вони позбавлені лексичного значення, не виконують функції членів
речення і є незмінними. До службових слів відносяться прийменник,
сполучник і частка. За межами самостійних і службових слів знаходяться
вигуки. Вони позбавлені функції називання, не є членами речення, не
виражають граматичних відношень між словами, а також є незмінними. Як
особливий клас слів виділяються також модальні слова (здається,
безперечно, дійсно, напевно, можливо). Це невідмінювані слова, за
допомогою яких виражається відношення змісту висловлювання до
реальності, вони не мають називної функції і граматично не пов’язані з
іншими словами.

За здатністю утворювати граматичні форми частини мови поділяються на

змінні і незмінні. До змінних належать іменник, прикметник, числівник,
займенник, дієслово; незмінними є прислівник, усі неповнозначні частини
мови і вигук.
 Графічно ця класифікація має такий вигляд:
Широко відомою є
класифікація частин
мови В.В. Виноградова.
На думку цього вченого, частинами
мови є тільки повнозначні слова. В
його класифікації виділено чотири
категорії слів: частини мови,
модальні слова, частки мови і
вигуки. До частин мови він
відносить імена
(іменник, прикметник, числівник), 
займенник, дієслово, прислівник і
категорію стану. До часток мови, за
Виноградовим, належать власне
частки, зв'язки, прийменники
і сполучники.