Лісова Анастасія Олександрівна, 11П-2

Конспект до лекції 6

Граматичні явища різних систем мов можна зіставляти в трьох аспектах:

1) у плані змісту,
2) у плані вираження
3) у плані функціонування
У плані змісту (граматичні значення, категорії) у мовах можуть бути такі
розбіжності:
а) в одній мові є певна граматична категорія, в іншій її немає.
б) граматична категорія існує в певних двох чи більше мовах, але не
збігається за обсягом і відтінками значення, за своїми різновидами
(підвидами).
Наприклад, категорія роду є в українській і французькій мовах, однак в
українській мові є три роди (чоловічий, жіночий і середній), у французькій мові
- тільки два (чоловічий і жіночий); категорії часу і способу є в українській та
англійській мовах, але кількість часових форм і способів у них різна.
Тип розбіжності, коли однотипні категорії мають різний обсяг змісту в двох
мовах, є найпоширенішим.
У плані вираження розбіжності можуть стосуватися співвідношення між
синтетичними й аналітичними засобами вираження.
Не можна сплутувати синтетичні й аналітичні засоби мови з синтетичною й
аналітичною будовою мови.
Мов, у яких були б представлені лише синтетичні чи аналітичні засоби,
немає.

У плані функціонування розбіжність може виявлятися:

а) у співвідношенні між граматикою і лексикою;
б) у вторинних функціях граматичних форм.
У співвідношенні між граматикою і лексикою.
В українській мові форми однини і множини мають лише обчислювані
іменники, категорію стану — тільки перехідні дієслова, ступінь порівняння —
лише якісні прикметники.
У деяких інших мовах (наприклад, французькій) лексико-граматичні категорії
мають не такі жорсткі обмеження: слова набувають граматичних категорій,
несумісних з їхньою семантикою, змінюючи при цьому своє значення
(абстрактні іменники можуть набувати форми множини, неперехідні дієслова
часто стають перехідними).
Випадки, коли неперехідне дієслово може бути перетворене на перехідне,
спостерігається в німецькій мові: ins Zimmer treten (неперех.) «входити в
кімнату» — das Zimmer betreten (перех.), буквально «входити кімнату», ihm
drohen (неперех.) «загрожувати йому» — ihn bedrohen (перех.), буквально
«загрожувати його».
В українській мові така транзитивація неперехідних дієслів неможлива. Як
одиничний приклад можна навести оказіональне розмовне Його пішли з
роботи;
У вторинних функціях граматичних форм (використання у вторинних
функціях різних частин мови, граматичних категорій, синтаксичних
конструкцій). Пор.: англ. They told me «Мені сказали» і I was told, буквально «Я
був сказаний».
Одиниця зіставлення на морфологічному рівні повинна відповідати таким
критеріям: мати функціональну подібність і охоплювати не одиничні слова, а
клас однорідних слів. Цим критеріям відповідає граматична категорія.
Використання граматичних категорій як одиниць зіставлення не суперечить
семантичному принципові зіставних досліджень, оскільки універсальність
семантичних категорій простежується на рівні таких найбільш загальних
категорій, як аспектуальність, темпоральність, модальність,
персональність, стан, істота / неістота, означеність / неозначеність, якість,
кількість, компаративність, посесивність, локативність, більшість із яких є
й граматичними категоріями.

Граматичні значення виражаються різними матеріальними (формальними)

засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо).
Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які
називаються способами.
Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких:
1) афіксація;
2) чергування;
3) наголос;
4) повтори;
5) словоскладення;
6) суплетивізм;
7) спосіб службових слів;
8) спосіб порядку слів;
9) спосіб інтонації.
Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах
слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення
засобами, що знаходяться поза словом, — аналітичними.
Афіксація – це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів,
префіксів, закінчень тощо). Має різновиди:
а) суфіксація (один із найбільш поширених способів вираження граматичних
значень в індоєвропейських мовах);
б) префіксація (основний спосіб вираження лексико-граматичних значень
дієслів у індоєвропейських мовах);
в) конфіксація;
г) інфіксація (морфеми, вставлені у середину кореня);
ґ) трансфіксація (афікси, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних
приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед
приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично);
д) нуль-афіксація, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за
наявності афіксів в інших формах.
Внутрішня флексія (чергування звуків) – засіб вираження граматичних
значень, характерний для індоєвропейських мов: англ. tooth «зуб» — leeth
«зуби», foot «нога» — feet «ноги», mouse «миша» — mice «миші»; нім. sehen
«бачити» — sahen «бачили».
Наголос, або супрафіксація, служить для вираження граматичного значення в
тих мовах, які мають рухомий і нефіксований наголоси: укр. руки (Р.в., одн.) —
руки (Н.в. мн.), насипати (недок. вид) — насипати (док. вид).
Редуплікація – повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова
без зміни звукового складу або з частковою його зміною; в багатьох мовах
служить для вираження граматичного числа (множини).
Редуплікація може також виражати повторення, тривалість, інтенсивність,
аугментативність (збільшувальність) і демінутивність (зменшувальність),
меліоративність (повагу, гіпокористичний характер), пейоративність
(зневажливість), вищий ступінь якості та ін.
Суплетивізм – утворення граматичних форм одного й того самого слова від
різних коренів або від різних основ: використовується для вираження:
а) граматичного числа іменників
б) ступенів порівняння прикметників і прислівників
в) часових форм дієслова
г) категорії виду дієслів
ґ) категорії особи
д) категорії способу

Спосіб службових слів є найпоширенішим і охоплює всі мови. До службових

слів відносять артиклі, прийменники та післяйменники, допоміжні слова,
слова ступеня, «пусті слова», сполучники та частки.
Артиклі є в арабській, германських і романських мовах. Вони виконують такі
функції:
1) виступають засобом частиномовного позначення: приєднання артикля
до неіменникових слів переводять ці слова в іменники (явище конверсії):
нім. lesen «читати» — das Lesen «читання», англ. to walk «гуляти» — a walk
«гуляння, прогулянка»;
2) виражають граматичну категорію детермінації
(означеності / неозначеності): нім. das Buch «(ця) книжка» — ein Buch «(якась)
книжка», англ. the tree «(це) дерево» — a tree «(якесь) дерево»;
3) виражають категорію роду, числа і відмінка: das Fenster «вікно» — die
Fenster «вікна», der Tisch «стіл», dem Tisch «столу», den Tisch «стіл» (знахідний
відмінок)

Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку,

тобто вказують на відмінок іменника в тих мовах, де є відмінювання, а також
здійснюють підрядний синтаксичний зв'язок усередині словосполучення і
речення. У тих мовах, де немає відмінювання іменників, прийменники
виконують функції відмінків.
Таку саму функцію, як прийменники, в тюркських, фіно-угорських, іберо-
кавказьких, монгольських та інших мовах виконують післяйменники.
У деяких мовах, наприклад прибалтійсько-фінських, співіснують прийменники
з післяйменниками.
Допоміжні дієслова служать для творення складних (аналітичних) дієслівних
форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорій особи,
числа, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах. Слова ступеня є
способом творення ступенів порівняння прикметників і прислівників у мовах
різних родин.

Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між

предикативними частинами речення.
Частки служать для вираження форм окремих морфологічних категорій.
Наприклад, за допомогою частки би / бы в українській і російській мовах
творяться форми умовного способу (читав би, учил бы), а часток хай, нехай
(рос. да) — форми наказового способу (хай іде, да здравствует).
За допомогою часток виражаються також граматичні значення питальності,
заперечення, неозначеності та модальності.

Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису.

За її допомогою виражаються:
1) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте
ставлення мовця до того, що він говорить тощо),
2) групування членів речення
3) розрізнення простого і складного речення
4) сурядності й підрядності,
5) актуального членування речення,
6) виділення вставних і вставлених слів та речень

Спосіб порядку слів у деяких мовах розрізняє підмет і присудок, означуване й

означення. Особливо важливе значення має зміна порядку слів у реченні в
мовах із суворо фіксованим порядком слів (наприклад, англійській,
французькій, німецькій).
Якщо українське речення може мати без зміни свого смислу 24 варіанти, то у
французькій, англійській, німецькій мовах усі такі варіанти або неправильні, або
набувають іншого граматичного значення.
Так, перестановка присудка перед підметом у простому розповідному реченні
перетворює це речення у згаданих мовах на питальне.
Не всі способи вираження граматичних значень властиві всім мовам. Якщо ж
навіть певні способи притаманні різним мовам, то їх питома вага в кожній із них
буде різною.
Для англійської мови більш характерним є використання аналітичних форм
(службових слів і порядку слів), для тюркських мов — синтетичних (суфіксації).
В англійській мові прямий об'єкт відрізняється від непрямого порядком
розташування: перший іде за другим
Частини мови – великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального
граматичного значення і його формальних показників; важливе джерело
пізнавальної діяльності людини: за допомогою частин мови людина
диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє
відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію.

На сучасному етапі використовують три основні критерії класифікації частин

мови і один допоміжний:
1) семантичний,
2) морфологічний
3) синтаксичний, а також допоміжний
4) словотвірний.

Семантичний критерій – критерій, який передбачає віднесення до однієї

частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як,
наприклад, предметність, дія, якість тощо.
Слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого
класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет
(стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня,
тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети.
Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності
в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й
на іменники, які позначають якість, дію, стан тощо.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій – критерій, за яким до

уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм,
які є виразниками певних морфологічних категорій.
Іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова – за особами і часами,
прислівники не змінюються.
Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови.
Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних
категорій.
В українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка,
прикметнику – категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників)
роду, числа та відмінка,
дієслову – категорії способу, часу, особи, стану, виду.

Синтаксичний критерій – критерій, за яким до однієї частини мови відносять

слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати
однакові синтаксичні функції (головним чином первинні).
Відмінність іменника і дієслова в українській мові – здатність бути головним
компонентом атрибутивної конструкції. При цьому важливий не тільки набір
синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної
частини мови: і іменник, і дієслово можуть виконувати функцію підмета.
Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка – вторинною,
тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета – вторинною.

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий

стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні
десятиліття.
Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються
з дієсловами, з іншими прислівниками, прикметниками, але не із займенниками
та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами.

4) Словотвірний критерій – критерій, за яким для кожної частини мови

виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар
словотвірних засобів.
В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких
засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо.
Погляди на статус провідного критерію частиномовної класифікації

О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний,

П.Ф. Фортунатов – морфологічний,
О. О. Потебня – синтаксичний.
Л. В. Щерба висунув ідею врахування трьох критеріїв: семантичного,
морфологічного і синтаксичного (ґрунтується сучасна класифікація частин
мови).
І.Р. Вихованець базовим критерієм вважає семантичний, на другому плані –
синтаксичний, а на третьому – морфологічний. Додатковими ("для спірних
випадків") є логічний і словотвірний.