МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни «Вступ до мовознавства»

Анто́нім (грец. Anti – проти і onyma – ім’я) - слова протилежні за значенням.

URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC [3]
Приклад: любов – ненависть.

Сино́нім (грец. συνώνυμος – однойменний) - слова, які близькі за лексичним

значенням, але різні за написанням та звучанням.
URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC [3]
Приклад: проживати – мешкати.

Словосполучення – синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням

повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв’язку. [1, c.329]

Соціолінгві́стика – напрям мовознавства, що вивчає суспільну зумовленість

виникнення, функціонування і розвитку мови, механізм взаємодії мови і
суспільства.
 2

Інтерлінгві́стика або внутрішня лінгвістика - (лат. Intra- всередині) галузь

мовознавства, що вивчає побудову й організацію мови загалом та різних її
рівнів зокрема. [2]

Диглосі́я (греч. Dis – двічі і grossa -мова) - одночасне існування двох мов
розвитку які виконують різні функції з обов’язковим атрибутом «високе –
низьке» [2]

Діале́кт (грец. διάλεκτος– говір, місцева мова) – різновид цієї мови, що

вживається як засіб спілкування особами, пов’язаними тісному територіальної,
соціальної або професійної спільністю. Розрізняють територіальні і соціальні
діалекти. [2]

Конце́пт (лат. Conceptus – думка, поняття) – багатозначний термін. Ідея, що

містить в собі творчій сенс, або стійка мовна чи авторська ідея, що має
традиційний вираз, мотив. У філософії та лінгвістиці це сенс поняття, смислове
значення знаку. Відрізняється від самого знаку і від його предметного значення.
[1, c.324]

Піктографія (лат. Pictus – розмальований і грец. grano- пишу) - найдавніша

форма письма, за допомогою яких передавали повідомлення з зображення.
[1, c.327]

Інтонація (лат. Intono – голосно вимовляю) - зміна, рух, чергування,

підвищення та зниження тону голосу при проголошені мови, засіб смислової
організації. [1, c.324]

Койне́ (грец. Koine – спільне) - спільна мова, варіант мови яка сформувалась на
одної чи кількох діалектів та служать засобом спілкування. [1, c.324]

Лексикологія (грец. Lexicos – словесний і logos – слово) - розділ мовознавства,

що вивчає лексику. Предметом вивчення лексикології є наступні аспекти
словникового складу мови: проблема слова як основної одиниці мови, типи
лексичних одиниць. Суттєво відрізняється від фонетики і фонології. [2]

Редукція (лат. Reductio – зменшення, скорочення) – зміна акустичних та

артикуляційних характеристик звуку, скорочення його тривалості або
ослабленням напруженості [2]
 3

Субстрат (лат. sub - під и іstratum - шар, пласт) – множинність рис мовної
системи, не виводиться з внутрішніх законів розвитку цієї мови і висхідних до
мови. Явища субстрату здатні проявлятися на будь-якому рівні мовної системи
від фонетики до лексики або у вигляді увійшли в мову одиниць і категорій. [2]

Фоне́тика (грец. Φωνητικός - звуковий) – розділ мовознавства, що вивчає

звукову сторону мови. Досліджує мовну функцію, матеріальну сторону свого
об’єкту: роботу вимовного апарату, акустичну характеристику звукових явищ і
сприйняття їх носіями мови. [2]

Фразеологізм (грец. Phrasis – зворот і logismos – вислів) – загальна назва

семантично пов’язаних поєднань слів і пропозицій, які, на відміну від схожих з
ними за формою синтаксичних структур, не виробляються відповідно до
загальними закономірностями виробу і комбінації висловлювання, а
відтворюються в мові у фіксованому співвідношенні семантичної структури та
певного лексико граматичного складу [2]

Ононіми (грец. Homos – однаковий і Onyma – ім’я) – слова, які звучать

однаково, але мають різні значення. [1, c.198]
Приклад: топити “палити” і топити “силою змушувати опускатися на дно”.

Морфологія (грец. Μορφή – форма і λόγος - слово, вчення) – вивчає структуру

значущих одиниць мови. Система механізмів мови, що забезпечує побудову і
розуміння його словоформ. [2]

Редукціяголосних (лат. Reductio - відведення назад) – ослаблення артикуляції

не наголошених звуків і зміна їхнього звучання. [1, c.133]

Протеза (грец. Prothesis додання, приєднання) – поява перед голосним, що

стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. [1, c.135]

Акомодація (лат. Accomodatio – пристосування) – зміна одного звука під

впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. [1, c.135]

Асиміляція (лат. Assimilatio –уподібнення) – артикуляційне уподібнення

одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або
словосполучення, також асиміляція характерна для багатьох мов. [1, c.136]

Метатеза (греч. Metathesis перестановка) взаємна перестановка звуків або

складів у межах слова. [1, c.140]
 4

Орфоепія (греч. Orthos – правильний і epos – мовлення, розповідь) – розділ

мовознавства, який встановлює систему вимовних норм, або вимова, яка
відповідає прийнятим у мові нормам. [1, c.142]

Транскрипція (лат. Transcripto – переписування) - спосіб запису усного

мовлення з метою найточнішої передачі вимови. Необхідність зумовлена тим,
що звичайні букви не завжди передають реальне звучання. [1, c.143]

Література:

1. Карпенко Ю.О Вступ до мовознавства підручник. 2 видання. Київ : Академія,

2010 334с.
2.Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. Москва:
Сов. Энциклопедия, 1990. 685 с.
3.Матеріал з Вікіпедії URL: https://uk.wikipedia.org/.