А

Афазія – розклад мовлення, спричинений локальним ураженням мовних центрів, розташовані у корі
головного мозку
Арго - штучно створена умовна говірка вузької замкненої соціальної або професійної групи,
незрозуміла для сторонніх

Арготизми - слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних
груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства.
Адстрат - нейтральний тип взаємодії, не веде до усунення1 із 2 мов
Акомодація - часткове пристосування вимови суміжних голосних і приголосних звуків
Асиміляція - уподібнення однотипних звуків у процесі мовлення
Антоніми - різні ща звучанням слова і співвідносні значення
Антоніми контрарні - виражають якісну протиставленість, можна вписати проміжне слово
Антоніми комплементарні - доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм
характером, не можна писати проміжне слово
Антоніми контрадикторні - 1 слово утвор за допомогою префікса «не», не має точної визначеності
Антоніми векторні - виражають протилежну спрямованість дій, ознак, воастивостей
Аналітичний спосіб вираження граматичних значень - спосіб передачі граматичного значення 2 і
більше графічними словами.

Архаї́зм (грец. αρχαιος — первісний, старовинний, стародавній) — слово (термін), вираз (фраза),
граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку.

Антропоніміка-наука про імена людей.

Базис - сукупність виробничих відносин, шо становлять економічну структуру суспільства

Білінгвізм - практика використання 2 мов у межах 1 держави чи соціальної спільноти

Багатозначність або Полісемі́я— наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі,
синтаксичній конструкції) кількох значень.

В
Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на
смисл, не утруднюють сприймання.
Вербо́ їди — гібридні слова, які мають ознаки якихось інших частин мови.
Вторинна номінація – це «використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них
функції – функції найменування»
Г/Ґ
 
Голосні звуки - Утворюються за допомогою голосу при вільному проходженні струменя видихуваного
повітря
Гаплологія - стягнення 1 з 2 однакових складів
Граматичне значення (ГЗ) - Це узагальнене, абстрактне значення, що ряду слів, словоформ,
синтаксичних конструкцій і яке має у мові регулярне вираження
Граматична форма - мовний знак, де ГЗ знаходить своє регулярне вираження
Граматична категорія (ГК) - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин
Генеалогічна класифікація мов - Таксономія мов світу на підставі спільного походження від
прамов, що встановлюють гіпотетично, і певних ознак мовної спорідненості.
Гіперонім — слово з ширшим значенням, яке виражає загальне, родове поняття, назва класу
(множини)

Гомогенні омоніми, або етимологічні — омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова на
два.

Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й
виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми.

Діахронія - Часові зміни деяких компонентів мовної структури або мови у цілому
Дедукція - Спосіб дослідження який полягає в переході від загального до окремого
Детонат - Узагальнений, чуттєвий образ ряду однотипних матеріальних об’єктів
Диглосія - Мовна ситуація за якої в 1 суспільстві існує 2 мови або 2 форми 1 мови, що виконують різні
функції і обов’язково протиставленні на шкалі «високого» і «низького»
Дисиміляція - розподібнення артикуляції 2 однакових або подібних звуків у межах слова, втрата
ними спільних фонетичних ознак
Дієреза - викидання звука для зручності вимови
Дискурс - Ф. Бацевич: «тип комунікативної діяльності який має різні форми вияву і відбувається у
межах конкретного каналу спілкування, регулюючися тактиками учасників спілкування»

Диференціація-процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше.

Дивергенція-розщеплення звука на два різні звуки.

Епентеза - виставлення додаткового звука для зручності вимови.

Екскурсія(приступ)-початковий рух органів мовлення, підготовка до вимови звука.
Емотивна (експресивна) функція — функція, сконцентрована на адресанті, мета якої — пряме
вираження ставлення мовця до того, про що він говорить.
Емфатичний наголос — це виділення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи
слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця.
Є–
Ж
Жаргон або жарґон — соціолект, який відрізняється від літературної мови використанням
специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку.

Задньозвуковий приголосний- приголосний звук, що утворюється при зімкненні задньої частини

язика з м’яким піднебінням ([ґ], [к], [х]).
Звук- фізичне явище, коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді
хвиль у газі, рідині чи твердому тілі.
Зіставне (типологічне) мовознавство – це мовознавство, яке виявляє спільні і відмінні риси у
структурі мови.
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в
ролі замінника іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання,
перетворення та передачі інформації. 
Знаки індекси - Знаки пов’язані із позначеними предметами як дії із своїми причинами
Знаки копії - Відтворення репродукції, подібний на позначені предмети
Знаки сигнали - Потребують певної дії реакцій
Знаки символи - Використовується для передачі абстрактного змісту
І
Ідіома — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається
змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.
Інкорпорація – спосіб синтаксичного зв’язку між словами у реченні, при якому головний член
словосполучення зливається з підрядними членами у фонетико-морфологічний комплекс.
Інтерлінгвістика – це галузь мовознавства, що вивчає міжнародні, зокрема і штучні мови як засіб
спілкування народів світу.
Інтонація – ритміко-меподібний малюнок мовленнєвого ланцюжка.
Інтерфікс – афіксальна морфема, що розташована між коренями у екпадному слові.
Індукція – метод дослідження, згідно з яком на підставі знання про окреме роблять висновки про
загальне.
Історизми – слова, які випали з ужитку в зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять.
Інтерференція - Взаємне проникнення домови білінгвів різних рівнів 2 мов яким він володіє.

Інтеграція-процес, за якого з декількох мов чи діалектів виникає одна.

Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом
прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

Інтернаціоналізм — слово, що виникло спочатку в одній мові і потім з неї запозичене в більшість
інших мов світу для позначення цього поняття.

Інфікс— службова морфема, яку вставляють у середину кореня

Ка́ лька (фр. calque — «копія») або калькування — вид мовного запозичення, утворення
нового фразеологізму, слова або нового значення слова через буквальний переклад
відповідного іншомовного елемента[1].

Квазісіноніми (уявні синоніми. Часткові синоніми) - це слова, близькі за значенням, але не

взаємозамінні у всіх контекстах
Консонатизм – система приголосних звуків мови.
Конфікс – афікс, який складається з двох частин, розташованих до і після кореня, які беруть участь у
словотворенні.
Конвергенція – збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.
Конверсія – спосіб вираження суб’єктно-об’єктних відношень в еквівалентних за змістом реченнях.
Койне - Спільна мова яка сформувалася шляхом злагодження діалектних розбіжностей
Конотат - Додатковий компонент значення мовної одиниці що доповнює предметно логічний зміст
Концепт - Комплекс уявлень, знань, асоціації,який супроводжує слово та поняття ним виражене
Конверсиви - Слова які передають двобічні суб’єктн-об’єктні відношення у лексико-семантичній
системі
Когнітивна лінгвістика - Мовознавчий напрям у якому функціонування мови розглядається як
різновид когнітивної діяльності, А когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджується
через мовні явища
Когнітологія - Інтегральна наука про пізнавальні процеси у свідомості людини що забезпечують
пізнання світу
Комутація - Співвідношення між 2 знаками мови за якого одиниці плану вираження цих знаків
перебувають у такій самій відповідності як і одиниці плану змісту цих знаків
Конвергенція - Збіг 2 чи більше звуків мови в 1 звук
Конотація - Додаткові семантичні і прагматичні особливості лексичного значення та значення інших
мовних рівнів.

КОНКОРДАНС - алфавітний перелік усіх слів якого-небудь тексту з наведенням контекстів їх

використання; тип словника такого виду. /
Крео́ льські мо́ ви — мови, що сформувалися на базі піджинів і стали рідними (першими) для певної
спільноти своїх носіїв.

Кульмінація(витримка)-положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Л
Лабіалізований голосний – голосний звук при вимові якого губи округляються [у].
Лексема – слово, як самостійна одиниця, яку в мовознавстві розглядають у сукупності всіх своїх форм
і значень.
Лексичне значення – історично закріплене в свідомості людей співвіднесеність слова з певним
явищем дійсності.
Лексико - семантичне поле (ЛСП) - Ряд Парадигматично пов’язаних слів або їхніх окремих
значень,що мають у складі інтегральну семантично ознаку і розрізняються як мінімум за 1
диференційною ознакою.

Лінгвоци́ д також: мововбивство — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки
етносу.

Логічний наголос - особливе виділення голосом слова в реченні з метою підкреслити важливість
його в смисловій структурі речення.

Мислення-узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях,

судженнях й умовиводах.

Мовознавство-наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних
представників.

Мова-система одиниць спілкування і правил їхнього функціонування.

Мовна Політика-свідомий вплив суспільства на мову.

Мовлення-конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

Метатеза-взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Метамовна функція (функція тлумачення) — функція, що встановлює значення висловлювання за

допомогою визначення однаковості коду.

Метонімія – заміна одного слова іншим на основі суміжності

Морфема — найменша частина слів, що має певне значення

Морфоноло́ гія — розділ мовознавства, що вивчає зв'язки морфології та фонетики, звукову будову
морфем залежно від їхніх взаємозв'язків у різних словах.

Міжмовні Омоніми-слова двох мов, які мають однакову або майже однакову форму, але
відрізняються значенням.

Нейролінгвістика — галузь прикладної лінгвістики, що досліджує мозкові механізми мовленнєвої

діяльності, а також зміни у процесах мовлення, що виникають при ураженнях мозку.

Неприкритий – склад, що починається на голосний (ось).

Нульова морфема , мовна одиниця, що виділяється за відсутності афікса в якій-небудь формі, що

протиставляється формам з позитивно вираженими афіксами
О

Оглушення приголосних — це втрата голосності у гомоорганних приголосних, які утворюють пари

за ознакою дзвінкості/глухості: д—т, з—с, б—п, ж-ш, г—х(к), дз—ц, дж—ч.

Орфоепія-1)вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам;

2)розділ мовознавства, який встановлює систему вимовних норм.

Ономастика-наука про власні назви.

Омоніми-слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Омоформи-слова, в яких збігаються тільки окремі форми.

Омофони-слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням.

Омографи-слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному.

Парадигма — сукупність філософських, загальнотеоретичних основ науки.

Паралінгвістика — розділ мовознавства, що вивчає невербальні засоби, які разом із вербальними

передають інформацію в складі мовленнєвого повідомлення, а також сукупність таких засобів.

Пі́джин — загальна назва мов, які виникли в екстремальній ситуації міжетнічних контактів за гострої
потреби досягти взаємопорозуміння.

Постфікс — лінгв. афікс, розміщений у кінці слова після формотворчого суфікса.

Прикладна́ лінгві́стика — розділ мовознавства, пов'язаний із практичним розв'язанням питань, які

пов'язані з вивченням мови.

Протеза-поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Приватна опозиція-опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший ні.

Професіоналізм (мовознавство) — включення у текст чи усне мовлення фахової термінології, що

робить мовлення більш лаконічним та зручним для фахівців галузі і менш зрозумілим для широкого
загалу людей; предмет уваги корекції та стилістичної редакції текстів, предметів дослідження
мовознавства та криміналістичної лінгвістики.

Референт-конкретний індивід в системі денотатів.

Рекурсія(відступ)-повернення органів мовлення у вихідне положення.

Редукція голосних-ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їх звучання.

Сигніфікат-поняттєвий зміст мовного знака.

Семіотика-наука, що вивчає знаки і знакові процеси.

Семіологія- наука, що вивчає життя знаків у межах життя суспільств.

Синхронія-1)стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2)вивчення мови в цьому стані.
Сема — смислова одиниця; мінімальна, гранична, неділима складова частина лексичного значення
(семеми).

Семема (лексико-семантичний варіант) — це варіанти в плані змісту, які є різними значеннями

багатозначного слова.

Субституція-заміна в запозичених словах чужого звука своїм.

Сема́ нтика мови (давніше семасіологія) — розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією;

Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший.

Синта́ гма — інтонаційно-смислова єдність, мінімальна інтонаційна одиниця мовлення, що виражає у

певному контексті одне поняття і може складатися із одного слова, словосполучення і цілого речення.

Си́ нтаксис — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Субстрат - в загальномовному та філософському сенсі — загальна матеріальна основа різноманітних

явищ; сукупність відносно простих якісно елементарних утворень.

Суперстрáт — залишкові сліди мови нового населення в мові місцевого населення. Наприклад: мова
тюркського племені протоболгар — суперстрат болгарської (слов’янської мови). Термін запровадив В.
Вартбург.

Транскрипція- спосіб запису усного мовлення з метою найточнішого передавання на письмі усіх
відтінків вимови.

Транслітерація-побуквенна передача текстів і окремих слів, записаних однією графічною системою,

засобами іншої графічної системи.

Теза́ урус або синонімічний словник — одномовний словник, який надає приклади синонімів для
конкретного слова.

Теоретична лінгвістика є розділом, ядром загального мовознавства. Вона досліджує мовні закони і
формулює їх як теорії. Теоретична лінгвістика може бути емпіричною або нормативною. Емпірична
лінгвістика описує реальну мову, нормативна же вказує правильність вимови і написання слів.

Фонетика-наука, яка вивчає звуки мови.

Фраза-відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків

паузами.

Фонетичні закони-закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і

сполучень.

Фонема-мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих
одиниць - морфем і слів.

Флексія - спосіб утворення граматичних форм слів шляхом зміни їхніх закінчень або звуків основи.

Фрейм — структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості (пам'яті) людини або

інтелектуальної системи і призначена для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому
ситуативному шаблоні.

Ч
Чуттєво-образне мислення - мислення конкретними образами, картинами (в мозку прокручується
своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам - собакам, кішкам, мавпам
тощо.

Шту́ чна мо́ ва — це мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано
створені особою чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови від мов, які розвивались еволюційно.