1. Назвіть різновиди парадигматичних відношень у лексиці.

Зазвичай серед різноманітних і складних відношень, які існують між компонентами лексико-
семантичних парадигм, виділяють чотири основних типи парадигматичних зв’язків: гіперо-
гіпонімічні відношення (родо-видові зв’язки ієрархічного підпорядкування), тобто, одиниці
мають спільні семи, крім того, одна з одиниць включає одну або декілька конкретних
диференціюючих сем); синонімію (як здатність взаємозаміни між компонентами системи);
антонімію (як вияв полярності понять) та кореляцію несумісності (як потенційне
вираження непридатності слів для одночасної характеристики одного і того самого явища).
Парадигматичні відношення в лексиці можна виявити на основі: семантичних і
структурних ознак слова, визначених за допомогою словника чи аналізу тексту;
синтагматичних зв’язків, отриманих внаслідок аналізу тексту; асоціативних зв’язків,
отриманих шляхом психолінгвістичного аналізу; консоціативів (як прикметників з
подібним значенням, що з’являються в єдиному контексті).

2. Визначте за рівнем спадання парадигматичні групи в лексиці .

У лексико-семантичній системі існують такі відношення: 1) внутрішньослівні (характерні

для багатозначних слів), 2) парадигматичні, 3) синтагматичні, 4) асоціативно-дериваційні
Парадигматичні відношення – це відношення між словами і групами слів на основі
спільності або протилежності їхніх значень. Найбільшими парадигматичними об‘єднаннями
є лексико-семантичні поля – це групи слів зі спільним єдиним значенням для усієї групи.
Напр., метеорологічне, темпоральне, спорідненості, мислення, переміщення тощо лексико-
семантичні поля. У лексико-семантичному полі слово живе не ізольовано, а взаємодіє з
іншими, зближуючись з ними або відштовхуючись від них. Семантичне поле неоднорідне. У
ньому є центр і периферія. До центру входять найуживаніші слова, які є носіями основних
значень. Так, у лексико-семантичному полі дієслів переміщення центр становлять лексеми
іти, бігти, летіти, тоді як плентатися, шкандибати, чимчикувати, пертися, таскатися,
шурувати, дріботіти, брести належать до периферії поля. Як правило, лексико-семантичні
поля мають чітку, строгу системну організацію. Напр., у ЛСП переміщення елементи
розрізняються за трьома ознаками:
1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо),
2) характер руху – самостійний та несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, тягти, нести
тощо);
3) напрямок руху (в‘їхати, заїхати, з‘їхати, виїхати, від‘їхати тощо).
Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних
груп, які за замістом становлять тісні семантичні єдності. Так, у семантичному полі ―
рослинний світ виокремлюють такі лексико-семантичні групи: назви лісових дерев (дуб,
береза, смерека, верба, дубняк), назви плодових дерев (яблуня, груша, вишня, слива, айва),
назва квітів (троянда, тюльпан, айстра). Лексико-семантичні групи складається з менших за
обсягом мікросистем – синонімічних рядів, антонімічних пар, гіперо-гіпонімів тощо. Напр., в
темпоральному ЛСП виділяються ЛСГ точних і неточних часових відрізків, а в межах цих
ЛСГ виділяються мінімальні семантичні об‘єднання: синонімічні ряди (час, пора; день,
доба), антонімічні пари (день – ніч, літо – зима, вічність – мить); гіперон-гіпонімічні (родо-
видові) відношення (тюльпан, гвоздика, гладіолус, ромашка…– квіти; квіти, кущі, дерева… –
рослини; січень, лютий, березень… – місяці; хвилини, години, дні, місяці, роки… – час).
3. Назвіть наслідки мовних контактів, пов’язаних із зникненням мов.
Мовні контакти в діахронії, тобто в історичній перспективі, описує теорія стратів, яка оперує
термінами субстрат, адстрат і суперстрат.
Найпродуктивнішим виявилося вживання терміна субстрат. За С. В. Семчинським,
субстрат — це «сукупність фактів і явищ усіх рівнів мови в поширеній на якійсь території
мові, що походженням пов'язані зі зниклою мовою, яка раніше існувала на цій території»[1].
Наприклад, для західно-романських мов характерина наявність мовних субстратів, як
кельтських, так і германських. Так у каталанській мові виділяють значний (порівняно з
сусідньою іспанською) візіготський субстрат.[2]. У французькій мові значним мовним
субстратом є галльський. Для української мови основним субстратом є давньо-слов'янський.

4. Назвіть різновиди конверсії.

Основні різновиди конверсії в українській мові
Вербалізація (утворення дієслів)
Субстантивація (утворення іменників)
Ад'єктивація (утворення прикметників)
Адвербалізація (утворення прислівників)
Найпродуктивнішим різновидом є субстантивація, найчастіше від дієслів, потім вже від
прикметників. Далі йде вербалізація, в основному в зв'язці «іменник — дієслово». Найменш
активними є процеси ад'єктивації і адвербализації. Нікітін Михайло Васильович, доктор
філологічних наук, вказує також на поділ конверсії на транспозитивну та словотворчу.
Транспозитивна конверсія буває повною та неповною. Вона характеризується переходом
слова в іншу частину мови зі збереженням основного початкового значення. У свою чергу
словотворча конверсія характеризується появою у слова нового значення, яке може бути
абсолютно непов'язаним з початковим.
Словотворча конверсія може становити труднощі при перекладі. Через те, що цей процес є
дуже активним, важко вислідити усі неологізми. Тому не всі лексичні новоутворення можуть
мати еквіваленти у мові перекладу. Зрозуміти значення таких слів можна переважно за
контекстом і перекладати описово.
7. Назвіть зовнішні причини мовних змін.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками.

Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних сил,
науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є
контактування мов. На думку А. Мартіне, мовні контакти — один із наймогутніших стимулів
мовних змін. Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення
корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території; коли
різномовне населення живе на сусідніх територіях; Розрізняють такі типи мовних контактів:
безпосередні й опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і
обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньо регіональні (на
одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); природні
(безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані(природно-
штучні).Контактування мов може зумовити такі процеси:1) запозичення лексики і
фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила численну
кількість іншомовних слів, переважно з англійської мови: дисплей, дискета

2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. Внаслідок контактування румунської

мови зі слов’янськими її артикуляція дуже наблизилася до артикуляції слов’янських мов
3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не
закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов характер наголосу
змінився: тепер наголошеним є перший склад у всіх формах усіх слів;4) зміни у граматичній
будові мови. У всіх тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до
тюркської сім’ї, їх дев’ять.

5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в

українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-,інтер- (аполітичний,
антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -ир-, -ізм-,-ант-, -аж-,
-ат-, -ар- та багато інших .

8. Які типи відношень виділяються між мовними одиницями?

Системні зв'язки між мовними одиницями виявляються у двох типах відношень-

парадигматичних і синтагматичних. Парадигматичні відношення у лексиці становлять собою
антиномію між елементами мови, об’єднаними певними асоціаціями. В їх основі лежить
формальна або семантична подібність слів, наприклад, відношення синонімії, антонімії та
омонімії, гіперонімічно-гіпонімічні зв'язки. Парадигмагика передбачає аналіз спільних і
відмінних рис однотипних одиниць мови. Риси, які дають підставу включати слова до однієї
парадигми на основі спільності, називаються ототожнюючими; а семантичні особливості, за
якими значення слів протиставляються, кваліфікують як диференціальні семантичні ознаки.
Синтагматичні відношення грунтуються на закономірностях сполучуваності мовних
одиниць. У сучасних лексикологічних дослідженнях підкреслюється, що попри
парадигматичну цінність слово володіє іншим видом раляційної значимості -
синтагматичною, певним змістом, який виникає на основі індивідуального значення слів при
їх сполучуваності у лінійному ряді.

Системні відношення у лексиці мають ще один вимір, який називають епідигматичним (д.
Шмельов) або дериваційним (п. Денисов). У ньому відображається здатність слова, завдяки
словотворенню і процесам семантичного розвитку, входити одночасно до різних лексико-
семантичних парадигм і демонструвати таким чином, окрім синтагматичних і чисто
парадигматичних, ще й епідигматичні зв’язки.

9. Назвіть способи вираження граматичних значень

Способи вираження граматичних значень (афіксація, внутрішня флексія, чергування звуків,
наголос, інтонація, суплетивізм, редуплікація, службові слова, порядок слів). Для вираження
відношень між словами у словосполученнях, а також для утворення форм слів існують різні
способи: фонетичні, морфологічні та синтаксичні.
Способів вираження граматичних значень не так уже й багато, і використовуються вони в
усіх мовах нерівномірно. це такі способи: афіксація, службові слова, порядок слів,
чергування звуків і внутрішня флексія, наголос та інтонація, редуплікація і суплетивізм.
Афіксація – це приєднання до кореня або основи афіксів (префіксів, суфіксів, інфіксів,
флексій). так, за допомогою префіксів в українській мові часто знаходить своє вираження
вид дієслова.
Аглютинація (від лат. agglutinare – приклеювати) полягає у приєднанні до незмінюваної
основи однозначних і стандартних (однакових) афіксів.
Фузія (від лат. fusio – злиття) притаманна флективним мовам. Її суть – у приєднанні до
змінюваного кореня багатозначних нестандартних афіксів.
Службові слова не виконують у реченні самостійної функції, а стоять при повнозначних
словах, тобто таких, які можуть бути членами речення й виражають при цьому ті чи інші
граматичні значення. Службові слова не виконують номінативної функції, у них предметне
значення збігається з граматичним. До службових слів відносять прийменники, сполучники,
частки, артиклі, допоміжні дієслова.
Порядок слів відіграє значну роль у мовах із нерозвиненою або слабко розвиненою системою
словозміни. наприклад, у китайській, англійській, французькій мовах за допомогою порядку
слів відрізняють члени речення і частини мови.
Суплетивізм (від лат. suppleo – доповнюю). Цей спосіб вираження граматичного значення
полягає в тому, що недостатню для певного слова сукупність форм доповнюють формою від
іншого кореня чи від іншої основи.
Редуплікація (від лат. reduplicare – подвоювати) – це повтор цілого кореня, слова чи
початкового складу.
Інтонація (йдеться про інтонацію як модуляцію голосу, тобто його підвищення чи зниження)
може виступати і як засіб словотворення, і як засіб формотворення.
Наголос уживається як у смислорозрізнювальній функції (замок – замок), так і у формо
розрізнювальній: вікна – вікна. Таку функцію наголос може виконувати в мовах, де він
рухомий.
10. Назвіть різновиди морфологічного способу творення слів.
Морфологічний спосіб творення слів — основний. До нього належать такі типи творення:
суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний і складання основ та слів.

1. Префіксальний спосіб — це утворення нового слова додаванням до твірної основи

префікса.
2. Суфіксальний спосіб — це утворення нового слова додаванням до твірної основи суфікса.
3. Суфіксально-префіксальний спосіб — утворення нового слова додаванням до твірної
основи префікса і суфікса.
4. Безафіксний спосіб — утворення нового слова від твірної основи без додавання префіксів і
суфіксів.
5. Основоскладання — такий спосіб утворення слів, при якому дві і більше основ
об’єднуються в одне слово.
6. Якщо складаються усічені основи, то утворюються складноскорочені слова (абревіатури)
різних типів: мінздрав, ДАІ.
11. Назвіть семантичні різновиди фразеологізмів.
Академік В. Виноградов подав семантичну класифікацію, виділивши три типи
фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні
сполучення.
Фразеологічні зрощення — абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні
одиниці, у значенні яких «немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх
компонентів»
Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але їхнє цілісне
значення умотивоване значенням компонентів. У них значення цілого пов'язане з розумінням
внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного смислу слів. Звуковою формою вони
нерідко збігаються з вільними сполученнями слів.
Фразеологічні сполучення — «тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів»[3]
Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні:
«зачепити почуття», «зачепити гордість», «зачепити інтереси».
У них значення слів виокремлюються чіткіше, різкіше, вони аналітичні.
12. Назвіть внутрішні причини мовних змін.

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності,

боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей(антиномій) основними є
такі:

1) антиномія позначу вального і позначуваного. План вираження (позначувальне) і план

змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги (див.
асиметричний дуалізм мовного знака С. О. Карцевського в темі «Знакова природа мови»), що
зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії — з іншого;

2) антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма.
3) антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує
слова, вживає еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого
виражання думки, інколи й надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється
форма слів, їх категоріальне значення.

4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів

з’являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в
мовленнєвій діяльності. Так, на-приклад, слово автомобіль з часом звузило своє вживання за
рахунок експресивнішого синоніма машина, а в наш час набуло поширення ще
експресивніше тачка

5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення).Суперечність між кодом і текстом полягає в

тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення —
подовження (збільшення обсягу) тексту. Код не може нескінченно збільшуватися, бо
людський мозок не зміг би його запам’ятати, а дуже довгий текст ускладнив би спілкування.