метод опозицій.

Найбільш поширеним методом аналізу парадигматичних відносин є метод опозицій. Метод тут
неможливо розмежувати з теорією. Основоположником учення про опозиції є Н.С. Трубецькой,
один із засновників Празької лінгвістичної школи

Опозицію визначають як протиставлення двох мовних одиниць на підставі спільних і відмінних

(диференційних) ознак; семантично релевантну відмінність за однією ознакою при спільності
решти.

Опозиція можлива лише тоді, коли між її членами є не тільки відмінності, але і спільні ознаки.
Спільна ознака є підставою для порівняння, а розпізнавальна ознака називається
диференціальною ознакою.

Метод опозицій використовується для побудови граматичних категорій або класифікації лексики:
віднесення її до різних пластів на підставі даних компонентного аналізу.

Н.С. ТРУБЕЦЬКИЙ РОЗРІЗНЯЄ ОПОЗИЦІЇ:

 по відношенню до системи
 між членами опозиції.
Три типи опозиції між її членами:

 бінарні
 еквіполентні (рівнозначні)
 градуальні
Приватними називаються опозиції, один член яких характеризується наявністю, а другий —
відсутністю диференціальної ознаки. Приватні опозиції відповідають логічному закону
виключеного третього (так — ні) і тому їх називають також бінарними, а класифікацію —
дихотомічною. Дихотомічними поняттями у філософії є форма і зміст, якість і кількість.

Еквіполентні опозиції характеризуються якісною відмінністю ознаки, а не її наявністю або

відсутністю, порівн. категорію роду в англійській мові, де чоловічий, жіночий і середній роди є
маркованими за наявністю якісно різних ознак (приналежність до чоловічої статі, жіночої статі або
класу неістот).

Градуальні опозиції характеризуються різним ступенем однієї ознаки, порівн. категорію ступенів
порівняння прикметників, де кожен член відбиває різний ступень прояву якості, вираженої
прикметником

дистрибутивний аналіз

Під дистрибуцією розуміють суму всіх оточень, в яких зустрічається той чи інший мовний елемент
(фонема, морфема, слово і т.д.), тобто суму всіх можливих позицій елемента щодо інших
елементів того ж рівня, його сполучуваність.

Для застосування методу вживаються численні умовні позначення, за допомогою яких складають
дистрибутивні формули. Метод застосовується для встановлення варіативності значення слова; у
лексикографії.

контекстологічний аналіз.
Основоположник – засновник Лондонської лінгвістичної школи Дж. Ферс.

Метод повязаний з теорією контекстної семантики Г.Колшанського та висвітлений у роботах

Н.Амосової.

Мовні одиниці всіх рівнів - слова, речення, тексти - існують в певних контекстах і саме в них вони
реалізуються, розкриваючи певне значення.

При аналізі значень слів слід враховувати ситуативний і соціальний контекст та вплив
комунікативної ситуації.

Контекстологічний аналіз проводять з урахуванням фонових знань комунікантів, мовленнєвої

ситуації та рольової структури спілкування.

Найчастіше контент-аналіз застосовують у дослідженні функціонування соціальних оцінок в

інституціональних типах дискурсу та міжособистісному спілкуванні

метод валентного аналізу.

Ще один метод, валентнісний аналіз базується на понятті ‘валентність’, яке визначають як здібність
слова певним чином реалізуватися у реченні і вступати у певні комбінації з іншими словами. У
лінгвістику термін був введений С.Д. Кацнельсоном. С.Д. Кацнельсон вважав валентність
властивістю значення слова, що передбачає наявність пустих місць, які потенційно можуть бути
заповнені іншими словами.

За ознакою валентності виділяють лексико-граматичні та ідеографічні класи одиниць мови.

Під лексичною валентністю розуміють здатність слова (його лексико-семантичного варіанта)

сполучатися з іншими словами, які створюють його валентнісний набір.

Лексична валентність = колокація

Здатність поєднуватися – колокативність

Граматична валентність - здатність слова вживатися у певних граматичних (синтаксичних)

структурах.

Важливо розглядати слова не в цілому, а їх лексико-семантичні варіанти (ЛСВ). Багатозначні

слова входять в декілька валентних наборів.
Слово У ПЕВНОМУ ЗНАЧЕННІ ЗАВЖДИ буде мати ОДНАКОВУ кількість валентностей, не
залежно від того, в якому реченні воно вживається!
Одне і те саме слово в РІЗНИХ ЗНАЧЕННЯХ буде мати РІЗНУ КІЛЬКІСТЬ ВАЛЕНТНОСТЕЙ

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВАЛЕНТНОСТІ:

1. Загальний тип валентності:

Активна валентність – здатність слова приєднувати залежний елемент (перехідні

дієслова);

Пасивна валентність – здатність слова приєднуватися до головного компоненту

словосполучення. Students learn English every day.

 2. ОБЛІГАТОРНІСТЬ ВАЛЕНТНОСТІ: ОБОВ'ЯЗКОВА :: ФАКУЛЬТАТИВНА

Слово відкриває в реченні ряд позицій, з яких одні заповнюються обов'язково, а інші ні.

У реченні “She took a book from the shelf" “book" - обов'язкова валентність, “from the shelf" -
факультативна.

Обов'язковою активною валентністю володіють:

дієслова неповної предикації (мати, ставити, давати, робити, тримати, перебувати та ін.) та їх
вузькі синоніми (уявити, надати, здійснити та ін.)

серед іменників – імена-дії (приїзд батька), якості (краса пейзажу), відносні (батько Марії),
категоріальні (тип, приклад, результат) та ін.

3. ЧИСЛО ВАЛЕНТНОСТЕЙ

Неперехідні дієслова одновалентні: fall, laugh, jump: leaves fall, she laughs.

Двовалентні дієслова: raise, kill, find, catch: he caught a bird.

Тривалентні: give, present: He (1) gave me (2) a present (3).

4. СИНТАКСИЧНА ФУНКЦІЯ ДОПОВНЮЮЧОГО ЧЛЕНА:

при дієслові може бути обов'язковою валентність:

 суб'єктна (She sleeps),

 об'єктна (He holds the pen),
 обставини (He lives in Lviv),
 предикативна (She became a teacher).

Вона

трансформаційний аналіз.

Був введений на поч.50-х р. ХХ ст. З.Харрісом та Н.Хомським.

В основі трансформації мовних структур лежить їхня еквівалентність іншим, тобто можливість
однієї структури перетворюватися на іншу: заміна активної конструкції пасивною, заміна
підрядного речення дієприслівниковим зворотом.

Т.А. використовують у дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, семантики.

Використовується також у викладанні рідної і іноземної мов, напр. для розрізнення додатку і
означення: учитель школи – шкільний учитель

Для встановлення семантичних відношень між компонентами у складному слові: wristwatch –

watch where? - on the wrist (semantic relations of place)

компонентний аналіз.

К.А. ґрунтується на парадигматичних зв'язках у системі мови. Компонентний аналіз здебільшого

використовується для розкриття семантики слова, але знаходить застосування також у фонології,
морфології та синтаксисі (О.В. Гулига, О.І. Шендельс). Він передбачає розкладання слова на
складники – семантичні компоненти (семи, семантичні множники, диференційні семантичні
ознаки, семантичні параметри, ноеми тощо). Найбільш поширеним є термін ‘сема’.

Сема є елементарним складником значення слова або іншої мовної одиниці, що відбиває ознаки
означуваного, які розрізняються у певній мові. Сему часто умовно називають елементарною
одиницею смислу.

Важливою є структурна організація сем, місце і вага кожної семи в компонентній (семній) структурі
значення. Простий перелік сем не дає вичерпного уявлення про значення слова, яке залежить
також від структурної організації сем, їх способу групування, від місця кожної семи в структурі
значення, від векторних відношень між ними тощо.

Першими дослідниками, що запропонували і розробили компонентний аналіз лексики, були

американські антропологи У. Лаунсбері та Ф. Гудінаф, які за допомогою інформантів вивчали мови
американських індійців

ТИПИ СЕМ:

Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови

(предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною семою.

Архісема — сема, спільна для певного лексико- семантичного поля чи тематичної групи (час,
погода, переміщення, почуття тощо).

Диференційна сема — сема, за якою розрізняють значення (диференційною семою для йти і бігти
є інтенсивність, для йти і ходити — одно спрямованість /різноспрямованість).

Інтегральна сема — сема, спільна для двох чи більше значень (їхати, ходити, бігти мають
інтегральну сему ‘місце переміщення — земля’, бігти і летіти — ‘односпрямованість’; інтегральною
завжди є архісема).

Потенційна сема — сема, яка не характеризує предмет чи поняття, позначене аналізованим

словом, а може виявлятися в певних ситуаціях.

Градуальна сема — сема, яка представляє ступінь вияву, інтенсивність певної ознаки, що є і в
інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова теплий, жаркий, гарячий протиставлені
між собою гра дуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.

ВИКОРИСТАННЯ КОМПОНЕНТНОГО АНАЛІЗУ

КА широко використовується в лексикографії. Новий тип тлумачних словників-тезаурусів, де

значення слів тлумачаться в термінах семного (компонентного) аналізу, вигідно відрізняється від
традиційних адекватною, об’єктивною і вичерпною семантизацією.