1.

Термінологічний апарат наукових досліджень: методологія, методика, метод, парадигма

тощо.

Методологія (від грец. methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) – учення про правила
мислення в процесі створення теорії науки

Методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують

отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про певні процеси та
явища.

Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження.

У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають

 як учення про науковий метод пізнання або

 як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється
вибір методів і прийомів дослідження.
 Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, як систему знань
про теорію науки або систему методів дослідження.

МЕТОДОЛОГІЯ ВИКОНУЄ ТАКІ ФУНКЦІЇ:

· визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

· направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-

дослідницька мета;

· забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

· допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

· забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

· створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-

аналітичний інструмент наукового пізнання.

МЕТОДИКА

 сукупність методів і прийомів дослідження (спостереження, експеримент і опис),

 певна комбінація застосованих методів
 послідовність етапів різноманітних операцій з фактичним матеріалом

Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні

операції з фактичним матеріалом.

МЕТОД

Метод (гр.. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це
також сукупність прийом……………………………………………………ів чи операцій
практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного
завдання.
Різниця між методом та теорією має функціональний характер:

формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як

вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і

завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.
Методи, які застосовують у науковому дослідженні, залежать не лише від самого предмету,
а й від рівня дослідження.

В сучасній лінгвістиці наукова парадигма – це панівна на кожному етапі історії лінгвістичних учень
система поглядів на мову, яка визначає предмет і принципи лінгвістичного дослідження
відповідно до культурно-історичного й філософського контексту епохи.
Традиційно виділяють такі наукові парадигми:
 порівняльно- історична
 системно-структурна
 антропо-центрична
 синергетична

2. Три групи методів аналізу: загальнонаукові,  лінгвістичні та перекладознавчі методи. 

У системі методів дослідження виокремлюють три великі групи методів:

 загально-наукові
 лінгвістичні
 перекладознавчі

ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ МЕТОДИ

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

• емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

• теоретичний – досягнення синтезу знань.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях.

До них належать:

 аналіз і синтез;
 індукція і дедукція;
 аналогія і моделювання;
 абстрагування і конкретизація;
 системний аналіз.

Лінгвістичні методи

Лінгвістичні методи використовуються з метою дослідження мови, продуктів мовлення і

мовленнєвої діяльності. До них належать:

 метод опозицій,
 дистрибутивний,
 валентний,
  контекстологічний,
 структурний,
 функціональний,

Перекладознавчі методи

 генералізація
 конкретизація
 декомпресія
 калькування
 лексичні
 синтаксичні трансформації
 семантичні трансформації

3. Загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, гіпотетико-дедуктивний,

індуктивний тощо

Аналіз (від грец. — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування
предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або
практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки,
властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного
цілого. Протилежне — синтез.

Синтез (від грец. — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін

предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його
цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез
пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у
процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки.

Синонім наукового дослідження взагалі.

Порівняння – це метод зіставлення досліджуваних об’єктів, явищ чи процесів і виявлення

їх подібності та відмінності.

ІНДУКТИВНО-ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД

Індукцією називається метод обмірювання, в котрому загальний висновок будується на часткових.

Основою індукції є досвід, експеримент, спостереження. Потім встановлюють загальні риси для
предметів, явищ. Виноситься дедуктивний умовивід в якому ознака кожного об’єкта приписується
всьому класу.

Індукція оперує набором неповних фактів, та на їх основі робить висновок який напевно слідує, не
даючи жодних ґарантій щодо його істиності. Незважаючи на це, індукція дає можливість набувати
нові знання, котрі не є очевидними при розгляді вихідних тверджень.

Дедукція – це напрямок думки, протилежний індукції: від загального знання робиться

висновок часткового характеру. Висновок повинен базуватись виключно на основі попередньо
наведених доказів, та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується.
ФОРМАЛІЗАЦІЯ. Метод вивчення різних об’єктів, при якому основні закономірності явищ і
процесів відображаються в знаковій формі за допомогою формул або спеціальних символів.

Аналогія – такий метод пізнання, коли на основі схожості об’єктів за одними ознаками,
робиться висновок про їх схожість і за іншими ознаками. Міра достовірності тут залежить
від кількості подібних ознак у порівнюваних явищах.

Класифікація полягає в упорядкуванні досліджуваних об’єктів, явищ або процесів, а

також їхніх складових на групи, типи, класи, види за певними ознаками. Таксономія є
теорією класифікації, або наука про класифікації.

Моделювання – це спосіб наукового пізнання, сутність якого полягає у дослідженні моделі об’єкта
пізнання на основі абстрактно-логічного мислення за принципами наочності та об’єктивності.

4..Використання загальнонаукових методів у лінгвістичних дослідженнях.

Найбільш поширеним методом аналізу парадигматичних відносин є метод опозицій. Метод тут
неможливо розмежувати з теорією. Основоположником учення про опозиції є Н.С. Трубецькой,
один із засновників Празької лінгвістичної школи.

Опозиція можлива лише тоді, коли між її членами є не тільки відмінності, але і спільні
ознаки. Спільна ознака є підставою для порівняння, а розпізнавальна ознака називається
диференціальною ознакою.

Опозицію можна визначити як семантичну відмінність за однією ознакою при подібності

інших.

Опозиції поділяються на бінарні / привативні, градуальні та еквіполентні.

До привативних опозицій належать такі, де один член характеризується наявністю, а

другий відсутністю диференційної ознаки, порівн. категорії числа, Сontinuous :: Non-
Сontinuous, Perfect :: Non-Perfect в англійській мові, де один із членів опозиції, що
репрезентує категорію (правий), є маркованим за певною ознакою (числа, процесуальності,
завершеності дії до певного моменту), а другий (лівий) – немаркованим, тобто таким, що
характеризується відсутністю ознаки (girl :: girls, walks :: is walking, comes :: has come).

Еквіполентні опозиції характеризуються якісною відмінністю ознаки, а не її наявністю або

відсутністю, порівн. категорію роду в англійській мові, де чоловічий, жіночий і середній роди
є маркованими за наявністю якісно різних ознак (приналежність до чоловічої статі, жіночої
статі або класу неістот).

Градуальні опозиції характеризуються різним ступенем однієї ознаки, порівн. категорію

ступенів порівняння прикметників, де кожен член відбиває різний ступень прояву якості,
вираженої прикметником (nice – nicer – the nicest; beautiful – more beautiful – the most
beautiful). affect :: torment :: torture / want :: wish :: desire;

Метод опозицій використовується для побудови граматичних категорій або класифікації

лексики: віднесення її до різних пластів на підставі даних компонентного аналізу.
Дистрибутивний аналіз

Дистрибутивний аналіз генетично пов'язаний з структуралізмом. Дистрибуція – це сума всіх

оточень, у яких трапляється той чи інший елемент мови (фонема, морфема, слово), тобто
сума всіх можливих позицій елемента стосовно інших елементів цього ж рівня, його
сполучуваність. Для впорядкованого опису в дистрибутивному аналізі застосовують умовні
буквові позначення класів слів, які творять так звані дистрибутивні формули. Ці формули є
зручними для класифікації зібраних прикладів, оскільки показують змінність значень
певного слова:

make + N make a decision

make + (the) + N + V make the machine to go

make + A make sure

make + A + N + for + N make a good wife for him

Дистрибутивне моделювання застосовують у лексикографії, щоб показати сферу

функціонування певного слова і його сполучуваність.

КОНТЕКСТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Основоположник – засновник Лондонської лінгвістичної школи Дж. Ферс.

Метод повязаний з теорією контекстної семантики Г.Колшанського та висвітлений у роботах

Н.Амосової.

Мовні одиниці всіх рівнів - слова, речення, тексти - існують в певних контекстах і саме в них

вони реалізуються, розкриваючи певне значення.

При аналізі значень слів слід враховувати ситуативний і соціальний контекст та вплив
комунікативної ситуації.

Контекстологічний аналіз проводять з урахуванням фонових знань комунікантів,

мовленнєвої ситуації та рольової структури спілкування.

ВАЛЕНТНИЙ АНАЛІЗ

Валентнісний аналіз базується на понятті ‘валентність’, яке визначають як здібність слова

певним чином реалізуватися у реченні і вступати у певні комбінації з іншими словами. У
лінгвістику термін був введений С.Д. Кацнельсоном. С.Д. Кацнельсон вважав валентність
властивістю значення слова, що передбачає наявність пустих місць, які потенційно можуть
бути заповнені іншими словами. Найчастіше валентність пов’язують з дієсловом або
предикатом і визначають кількістю місць. Наприклад, дієслова fall, die одновалентні, бо
вони імплікують наявність лише одного місця – суб’єкта; до двохмісних можна зарахувати
kill, catch, break, трьохмісних – give, tell тощо

Під лексичною валентністю розуміють здатність даного слова поєднуватись з іншими

словами, які утворюють його валентний набір.

Лексична валентність = колокація

Здатність поєднуватися – колокативність

Іменник job часто комбінується із прикметниками backbreaking, difficult, hard; full-time, part-
time, summer, cushy, easy

ГРАМАТИЧНА ВАЛЕНТНІСТЬ Здатність слова вживатися у певних граматичних

(синтаксичних) структурах.
Після дієслова to suggest вживаємо герундій (to suggest doing smth.) або іменник (to suggest
an idea), але ніколи – дієслово.

Різна граматична валентність у прикметників good та proud: прикм.+ AT у good at та прикм.+

OF у proud of.

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВАЛЕНТНОСТІ:

Загальний тип валентності:

активна валентність – здатність слова приєднувати залежний елемент (перехідні дієслова);

пасивна валентність – здатність слова приєднуватися до головного компоненту

словосполучення. Students learn English every day.

2. ОБЛІГАТОРНІСТЬ ВАЛЕНТНОСТІ: ОБОВ'ЯЗКОВА ФАКУЛЬТАТИВНА

Слово відкриває в реченні ряд позицій, з яких одні заповнюються обов'язково, а інші ні.

У реченні “She took a book from the shelf"

“book" - обов'язкова валентність,

“from the shelf" - факультативна.

3. ЧИСЛО ВАЛЕНТНОСТЕЙ

Неперехідні дієслова одновалентні: fall, laugh, jump: leaves fall, she laughs.

Двовалентні дієслова: raise, kill, find, catch: he caught a bird.

Тривалентні: give, present: He (1) gave me (2) a present (3).

4. СИНТАКСИЧНА ФУНКЦІЯ ДОПОВНЮЮЧОГО ЧЛЕНА:

при дієслові може бути обов'язковою валентність:

 суб'єктна (She sleeps),

 об'єктна (He holds the pen),
 обставини (He lives in Lviv),
 предикативна (She became a teacher).

ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ

Був введений на поч.50-х р. ХХ ст. З.Харрісом та Н.Хомським.

В основі трансформації мовних структур лежить їхня еквівалентність іншим, тобто

можливість однієї структури перетворюватися на іншу: заміна активної конструкції
пасивною, заміна підрядного речення дієприслівниковим зворотом.

Т.А. використовують у дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, семантики.

Використовується також у викладанні рідної і іноземної мов, напр. для розрізнення додатку і
означення:

учитель школи – шкільний учитель,

Для встановлення семантичних відношень між компонентами у складному слові:

wristwatch – watch where? - on the wrist

КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ

Іншим широко застосовуваним методом аналізу парадигматичних відносин є компонентний

аналіз. Компонентний аналіз здебільшого використовується для розкриття семантики слова,
але знаходить застосування також у фонології, морфології та синтаксисі (О.В. Гулига, О.І.
Шендельс). Він передбачає розкладання слова на складники – семантичні компоненти
(семи, семантичні множники, диференційні семантичні ознаки, семантичні параметри,
ноеми тощо). Найбільш поширеним є термін ‘сема’.

Сема є елементарним складником значення слова або іншої мовної одиниці, що відбиває
ознаки означуваного, які розрізняються у певній мові. Сему часто умовно називають
елементарною одиницею смислу.

Першими дослідниками, що запропонували і розробили компонентний аналіз лексики, були

американські антропологи У. Лаунсбері та Ф. Гудінаф

ТИПИ СЕМ:

Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови

(предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною семою.

Архісема — сема, спільна для певного лексико- семантичного поля чи тематичної групи
(час, погода, переміщення, почуття тощо).

Диференційна сема — сема, за якою розрізняють значення (диференційною семою для йти
і бігти є інтенсивність, для йти і ходити — одно спрямованість /різноспрямованість).

Інтегральна сема — сема, спільна для двох чи більше значень (їхати, ходити, бігти мають

інтегральну сему ‘місце переміщення — земля’, бігти і летіти — ‘односпрямованість’;

інтегральною завжди є архісема).

Потенційна сема — сема, яка не характеризує предмет чи поняття, позначене аналізованим

словом, а може виявлятися в певних ситуаціях.

Градуальна сема — сема, яка представляє ступінь вияву, інтенсивність певної ознаки, що є
і в інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова теплий, жаркий, гарячий
протиставлені між собою гра дуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.