Абстрагування 

− це метод відволікання від деяких властивостей та

відношень об'єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих
властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового
дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ,
руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, огрублює, схематизує
цілісну рухому дійсність. Саме це і забезпечує більш глибоке вивчення окремих
сторін предмета "в чистому вигляді" і тим самим проникнення в їхню сутність
Абстрактне мислення – рівень пізнання, який спрямований на
виявлення та дослідження зв'язків, функцій та відношень між речами (або
всередині окремих речей). Завдяки тому, що абстрактне мислення відділяє
певні прояви речей від самих речей і розглядає їх окремо, завдяки тому, що на
перший план виходить дослідження зв'язків, функцій та відношень, абстрактне
мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) характеристики та ознаки цілих класів
предметів. Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів,
так і певних органів чуття. Формами абстрактного мислення є поняття,
судження та умовивід.
Агностицизм – принципове заперечення можливості для людини мати
виправдані достовірні знання.
Аксіоматичний метод − це метод теоретичного дослідження та
побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження беруть як вихідні аксіоми,
а всі інші положення виводять з них шляхом міркування за певними логічними
правилами. Аксіоматичний метод широко застосовували ще в античності,
зокрема Платон та Аристотель, а остаточне утвердження пов'язують з появою
«Начал» Евкліда. Прикладом аксіоматичного підходу до побудови
теоретичного знання може бути теорія відносності А. Ейнштейна.
Аналіз − це розчленування предмета на його складові частини (сторони,
ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.
Види пізнання – це специфічні форми одержання нових знань.
Вимірювання − це процес визначення відношення однієї кількісної
характеристики об'єкта до іншої однорідної з нею, узятої за одиницю виміру.
Основні функції методу вимірювання: 1) фіксація кількісних характеристик
об'єкта; 2) класифікація та порівняння результатів вимірювання.
Гіпотеза (з грец. hypothesis – підстава, припущення) – умовне,
імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища або припущення, в якому
передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості, поведінки
тощо.
Гіпотетико-дедуктивний метод − це метод наукового дослідження,
який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у
виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати
відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то цю гіпотезу визнають
достовірним знанням. Гіпотетико-дедуктивний метод є важливою складовою
частиною методології наукового пізнання, він дає змогу перевірити будь-яку
наукову гіпотезу в складі гіпотетико-дедуктивної теорії.
Гносеологічний оптимізм – гносеологічна позиція, згідно до якої
людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати надійні, ґрунтовні,
достовірні знання, спроможне допомогти людині вирішувати основні питання
свого життя.
Гносеологія (грец. gnosis – пізнання і logos – вчення) – галузь філософії,
яка вивчає сутність пізнавального процесу, його закономірності та принципи,
форми і типи одержання знання про світ в усьому його багатоманітті.
Дедукція − це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального
принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю
виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме
пізнається на основі знання загальних закономірностей.
Діалектика – це розуміння світу і спосіб мислення, за якого різні явища,
предмети розглядаються в їх взаємозв’язку, у взаємодії протилежних сил,
тенденцій, у процесі зміни, розвитку. Розвиток розуміють як закономірну
якісну зміну, в процесі якої виникає нове, необхідне, здатне до саморуху.
Еклектика – це довільне механічне, безпринципне поєднання
аргументів, позицій.
 Експеримент − це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб
чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно
вибраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому
вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення
закономірних зв'язків між явищами. Експеримент широко застосовують не
лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну
роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами. Експерименти
розподіляють на природні та штучні. Природні (натуральні) експерименти
головним чином притаманні вивченню соціальних явищ.
Завдання наукового дослідження – це певні напрями дослідження, які
дозволяють реалізувати поставлену мету.
Ідеалізація − це спосіб логічного моделювання, завдяки якому
створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси
мисленнєвої побудови можливих об'єктів. Результати ідеалізації − не довільні.
Вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають
інтерпретації їх на підставі даних емпіричного рівня наукового пізнання.
Ідеалізація пов'язана з "уявним експериментом", унаслідок якого з
гіпотетичного мінімуму деяких ознак поведінки об'єктів відкриваються або
узагальнюються закони їхнього функціонування. Межі ефективності ідеалізації
визначаються практикою.
Індукція − це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання
про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за
допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи
гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією,
органічно пов'язана з нею.
Істина – характеристика міри адекватності знання, збагнення суті
об'єкта суб'єктом.
Історичний метод – метод, який передбачає розгляд об'єктивного
процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами,
особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в
його хронологічній послідовності та конкретності.
Категорії діалектики – це такі поняття (форми мислення), що
відображають найбільш загальні й суттєві властивості, сторони, зв’язки і
відношення реальної дійсності та пізнання. Філософські категорії – це
підсумок, результат історичного розвитку останнього на основі чуттєво-
матеріальної діяльності людей, суспільної практики. Основні категорії
діалектики: розвиток, суперечність, причина і наслідок, необхідність і
випадковість, загальне й одиничне, якість і кількість, зміст і форма тощо.
Критерії істинного знання – це підстави, які дозволяють відділити
істинне знання від омани.
Логічний метод − це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює
реальний історичний процес у його теоретичній формі, у системі понять. За
допомогою логічного методу відображуються основні етапи історичного
розвитку об'єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції
процесу історичного розвитку. Логічний метод дає основний принцип для
всебічного вивчення історичного розвитку об'єкта, а коли вивчення ґрунтується
на знанні сутності, то стають зрозумілими і різноманітні історичні подробиці,
випадковості, відхилення.
Метафізика – спосіб мислення, який є протилежним діалектиці.
Найбільш характерною рисою метафізики є однобічність, абсолютизація
однієї зі сторін живого процесу пізнання чи ширше – того чи іншого елемента
цілого, моменту діяльності в будь-якій її формі. Розвиток метафізика розуміє
як просте, лише кількісне збільшення або зменшення, як повторення, рух по
колу, або по прямій лінії. Метафізика заперечує взаємозв’язок процесів,
суперечність як джерело розвитку.
Метод – це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм
наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це система
вимог, принципів, які орієнтують суб'єкта у вирішенні конкретного завдання в
певній сфері діяльності. Зокрема, у сфері наукового пізнання – це така
послідовність операцій, яка дає змогу знайти загальне, закон, необхідність у
певній сфері, що вивчається.
Методологія – 1) система певних способів і заходів, які застосовуються
в тій чи іншій сфері діяльності (в науці, політиці, мистецтві тощо); 2) учення
про цю систему, спільна теорія методу, теорія в дії.
Моделювання − це опосередкований метод наукового дослідження
об'єктів шляхом вивчення їхніх копій, моделей, коли безпосереднє вивчення їх
з певних причин неможливе ускладнене, чи недоцільне; застосовуючи
абстрагування та узагальнення, ідеалізацію, можна виділити, а потім відтворити
і досліджувати саме ті параметри, характеристики чи властивості модельованих
об'єктів, які не підлягають безпосередньому пізнанню.
Наука – це форма духовної діяльності людей, спрямована на
виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання, що має
безпосередньою метою збагнення істини і відкриття об’єктивних законів.
Наука – це творча діяльність зі здобуття нового знання і результат цієї
діяльності: сукупність знань, приведених у цілісну систему на основі певних
принципів.
Наукова гіпотеза – це теоретичне твердження про передбачуваний
зв’язок двох чи декількох явищ. У гіпотезі передбачається наявність причинно-
наслідкового зв’язку між групами фактів. З одного боку, гіпотеза – це
ймовірнісне знання, що вимагає емпіричного підтвердження, а з другого –
гіпотеза формулює нове знання. Тому вона має задовольняти вимозі бути і
теоретично, і емпірично істинною.
Наукова революція – радикальна зміна процесу та змісту наукового
пізнання, пов'язана з переходом до нових теоретичних і методологічних
передумов, до нової системи фундаментальних понять і методів, до нової
наукової картині світу, а також з якісними перетвореннями матеріальних
засобів спостереження та експериментування, з новими способами оцінки та
інтерпретації емпіричних даних з новими ідеалами пояснення, обґрунтованості
та організації знання.
 Наукове дослідження – цілеспрямоване пізнання, результати якого
виступають як система понять, законів і теорій.
Наукове пізнання – це найбільш цілеспрямоване, планомірне, системно
організоване та озброєне пізнання світу людиною (тоді як у зародку кожна з
цих ознак притаманна людському пізнанню взагалі, у будь-яких його формах та
проявах).
Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних
або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової
інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді,
наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного
дослідження, наукового відкриття тощо.
Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне
рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене
або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний
результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або
технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка
тощо.
Негативна діалектика – це абсолютизація моментів заперечення в
діалектиці.
Об’єкт наукового дослідження – процес або явище, що породжує
проблемну ситуацію, і обране для вивчення. Предмет знаходиться в межах
об’єкта, який вивчається.
Пізнання – 1) процес здобування знань, створення образів, моделей,
теорій реальності (це інформативний аспект пізнання); 2) прагнення оволодіти
реальністю, проникнути в її приховані підвалини (це активістський або
вольовий аспект пізнання); 3) бажання досягти найважливішого,
найзаповітнішого для людини стану досконалості (це смисловий аспект
пізнання).
Пізнання – складний діалектичний процес поступового відтворення у
свідомості людини суті процесів та явищ навколишнього світу. У процесі
пізнання людина освоює світ, перетворює його для поліпшення умов свого
життя.
Проблема – форма фіксації суперечності між знанням і незнанням, вона
є «знанням про незнання», тобто особливим видом знання, об’єктом якого є не
просто якийсь предмет, а саме знання про цей предмет. Проблема має бути
чітко і точно сформульована. Це дає можливість визначити напрям пошуку,
передбачити коло можливих рішень.
Проблемна ситуація – стан концепції або теорії, що потребує переходу
від старого знання до нового. це такий стан справ, коли немає необхідного
розв’язання проблеми, коли потрібно відмовитися від використання звичних,
стандартних методів і звернутися до пошуку нових пізнавальних засобів і
прийомів. Проблемна ситуація є точкою переходу від усталених поглядів до
нових, стимулює висування нових дослідницьких програм. Проблемна ситуація
може виникати і на стику кількох сфер, наприклад на стику права і політики,
права і моралі, права й економіки тощо.
Синтез − це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак,
властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.
Синтезувальний рівень пізнання – рівень, на якому умовиводи,
поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і
набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. Формами цього
рівня пізнання є досвід, експеримент, практика.
Скептицизм – висловлення сумніву як у позитивних можливостях
пізнання, так і в його повній неспроможності.
Софістика – це однобічний, суб’єктивно довільний метод аргументації,
який, маніпулюючи поняттями, несуттєве видає за суттєве.
Спостереження − це певна система фіксування та реєстрації
властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в
умовах експерименту. Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні
предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт
пізнання, вивчення предметів, що спираються на такі чуттєво-сенситивні
здібності, як відчуття, сприймання, уявлення. Здійснення спостереження
передбачає активне протиставлення себе як суб'єкта навколишній дійсності,
виділення та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування засобами
мови вихідних відомостей про об'єкт, схеми, графіки, діаграми. Структурними
компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та
засоби спостереження − прилади, установки, вимірювальні знаряддя.
Сцієнтизм – це ідеалізація суті науки та її творчої сили (науковий
прогрес при цьому вважається абсолютно позитивним чинником, без недоліків і
негативних наслідків). Прихильники сцієнтизму переконані, що методи і
способи освоєння дійсності, які не отримали статусу наукових, зокрема всі види
мистецтв, а також особистісні, емоційні та оцінювальні способи пізнання, за
своєю природою суб’єктивні, тому не спроможні привнести щось позитивного
до картини світу.
Теорія – найбільш розвинена форма наукового знання, що дає цілісне
відображення закономірних і істотних зв’язків певної сфери дійсності.
Прикладами цієї форми знання є класична механіка І. Ньютона, еволюційна
теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія цілісних систем, що
самоорганізуються (синергетика), та ін.
Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого
фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та
здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш
загального до більш загального.
Факт (від лат. facturum – «зроблене», «таке, що відбулося») – 1) деякий
фрагмент дійсності, об’єктивні події, результати, що відносяться або до
об’єктивної реальності («факти дійсності»), або до сфери свідомості і пізнання
(«факти свідомості»); 2) знання про яку-небудь подію, явище, достовірність
якого доведена.
Чуттєве пізнання – перший, вихідний рівень пізнання, поза яким
неможливе формування знання, це є фіксація окремих властивостей та ознак
речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей.
Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття та уявлення.