1. Гносеологія: предмет, структура і завдання.

2. Специфіка філософського дослідження пізнання:

а) основні підходи та концепції пізнання;
б) структура пізнавального процесу;
в) суб’єкт і об’єкт пізнання.
3. Пізнавальні можливості людини:
а) чуттєве пізнання;
б) раціональне (абстрактне) пізнання;
в) інтуїтивне пізнання.
4. Проблема творчості у пізнанні.
Гносеологія: предмет, структура і завдання
Гносеологія – це філософська дисципліна, яка вивчає проблематику пізнання людиною
світу, можливостей пізнання і його меж. Ця галузь досліджує передумови пізнання,
відношення отримуваних знань до реального світу, критерії істинності пізнання.

Структурними компонентами пізнання є суб’єкт, об’єкт і те, що їх пов’язує, тобто сам

процес пізнання.
Суб’єкт пізнання – це той, хто пізнає, тобто, є джерелом пізнавальної активності. Суб’єкт
– це завжди конкретна людина, занурений у певну соціально-історичне середовище, що
здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим
поколінням.
Об’єкт пізнання – фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної,
суб’єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом,
що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.
Основні концепції істини:
– відповідності знань та уявлень дійсності (кореспондентська);
– конвенціональна;
– когерентна;
– прагматична;
– регулятивна.

Чуттєве пізнання виникає при безпосередній взаємодії суб’єкта і об’єкта, маючи три
форми: відчуття, сприйняття і уявлення.
Відчуття – це відображення за допомогою п’ятьох органів чуття окремих властивостей,
певних сторін речей.
Сприйняття – це синтетичний комплекс різного роду відчуттів, що дає можливість також
безпосередньо створювати єдиний образ предмета, одержання інформації про об’єкт в
його цілісності.
Уявлення – узагальнений образ об’єкта, сприйнятого раніше.
Класифікація уявлень включає:
1) образи-репродукції (уявне відтворення сприйняття);
2) образи-припущення (образи героїв художніх творів, описаних
пейзажів);
3) образи-моделі (модель атома);
4) образи, що виражають мету діяльності і послідовність операцій, необхідних для
досягнення цієї мети (посадити сад, вилікувати хворого);
5) образи-символи та ін.

Форми раціонального пізнання – поняття, судження, умовиводи дають можливість знайти

закономірності в розвитку природи і суспільства.
Вихідною формою раціонального пізнання визнано поняття. Поняття – це форма думки, в
якій узагальнено внутрішні, найсуттєвіші ознаки предмета чи процесу.
Судження – це така логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось
відносно об’єкта пізнання. За допомогою суджень людина заперечує або стверджує щось
про щось.
Умовивід – це такий логічний процес, у ході якого із декількох суджень на основі
закономірних суттєвих і необхідних зв’язків виводиться нове судження. Умовиводи
можуть бути різних видів: індуктивні, дедуктивні та аналогічні.
В індуктивному умовиводі думка рухається від одиничного (фактів) до загального.
У дедуктивному висновку думка рухається від загального до часткового.
Аналогія – це умовивід, в якому на підставі схожості предметів в якомусь одному
відношенні робиться висновок про їх схожість в іншому (інших) відношенні.

Інтуїція – це особлива форма стрибка від незнання до знання, переривання поступовості

руху думки, переплетіння логічного і психічного механізмів мислення людини, стрибок
від вихідних даних до результату; спроможність прямого бачення істини без її
попереднього логічного обґрунтування. Основними рисами інтуїції є раптовість та
неусвідомленість процесу мислення.