Історія психології: предмет,

методологія, етапи розвитку.

Викладач Іванова Євгенія Олегівна,
кандидат психологічних наук
Відмінність психології та історії психології
Історико-психологічне знання являє собою важливу частину сучасного психологічного знання. Важливо
розмежовувати предмет психології та предмет історії психології.
Психологія (від грецького psyche – душа і logos – наука) – наука про факти, механізми і закономірності
розвитку і функціонування психіки.
Предмет психології - психіка, тобто психічна діяльність людини, психічні процеси, стани, властивості людини;
розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних
властивостей людини; з’ясування життєвого значення психіки.
Предмет історії психології являє собою іншу реальність – діяльність людей, спрямовану на пізнання
психічного світу. Історія психології вивчає закономірності формування і розвитку поглядів на психіку на
основі аналізу різних підходів до розуміння її природи, функцій та генезису. Історія психології дозволяє
зрозуміти логіку становлення психології, причини зміни її предмету, методів, провідну проблематику. Логіка
розвитку психологічної науки - зміна предмету і методів психології, розвиток основних принципів і категорій
психології.
Історія психології: специфіка як науки
Історія психології пояснює як факти та закони відкривались людському розуму.
Психологія досліджує одну реальність, а саме реальність відчуттів та сприйняття,
пам’яті і волі, емоцій та характеру, предмет історії психології являє собою іншу
реальність – діяльність людей, спрямовану на пізнання психічного світу.
Історія психології вивчає закономірності формування і розвитку уявлень та знань
про психіку на основі аналізу різних підходів до розуміння її природи, функцій і
генезису. Специфіка історії психології полягає в тому, що вона оперує не лише
науковими, а й історичними фактами – матеріалами, які історики використовують
для того, щоб відтворити картину життя, подій, епох і які істотно відрізняються від
даних науки.
Персоналістична та натуралістична концепції історії науки

Персоналістична теорія – ідея, згідно з якою прогрес та зміни в науковій історії пов’язані з
діяльністю видатних особистостей.

Натуралістична теорія – ідея, згідно з якою прогрес та зміни в історії науки зумовлені
«духом часу».

Український вчений В. А. Роменець представив історію наукової психології у зв‘язку з

історією культури. Вчений зазначає, що: «Історія психології – дисципліна, яку можна
повноцінно розкрити пов‘язавши її з історією культури в цілому на основі проблеми
людини: її пізнавальної і практичної діяльності».
Приклад: теорія темпераментів Гіппократа
Гіппократ, давньогрецький лікар і філософ, вніс великий внесок у розвиток медицини та психології. Він
розробив теорію темпераментів, яка визначала психологічні характеристики людини на основі впливу
фізіологічних факторів. Гіппократ вважав, що різні типи тілесних рідин (гуморальний дисбаланс) впливають
на темперамент та характер особистості. Він виділив чотири основних темпераменти:
Сангвінік: Люди з сангвінічним темпераментом вважалися життєрадісними, активними, енергійними і
суспільними. Головними рідинами в їхньому тілі вважалися кров і легені.
Меланхолік: Меланхоліки вважалися схильними до меланхолії, сумнівів і підвищеної чутливості. Їхнім
основним органом була селезінка, і вони відзначаються роздумливістю і підвищеною чутливістю.
Флегматик: Флегматики були вважені спокійними, стійкими і рівними в емоціях. Головними рідинами були
слина і слиз.
Холерик: Холерики вважалися впертими, рішучими і легко роздратованими. Їхнім основним органом була
жовч, і вони виявляли підвищену активність та енергію.
Види психологічного знання

"Предметне знання" - знання про психічні процеси та індивідуальні особливості.

"Методологічне знання" - знання про сам процес психологічного дослідження, про

те, як отримується, фіксується і вдосконалюється предметне знання про психіку –
«знання методологічне».

"Історичне знання" - в якому відображається закономірна послідовність розвитку

перших двох видів знань і яке допомагає нам зрозуміти загальний стан психології
на кожний конкретний період часу, при кожному хронологічному зрізі.
Принципи історико-психологічного аналізу
• принцип історизму

• принцип детермінізму

• принцип єдності логічного та історичного

• принцип об’єктивності

• принцип конструктивно-позитивного аналізу

• принцип періодизації та наступності

• принцип єдності минулого, теперішнього та майбутнього

• принцип єдності колективної та індивідуальної творчості

Методи історії психології
Методи планування історико-психологічного дослідження (організаційні
методи):

1) структурно-аналітичний метод вивчає будову психологічного знання,

орієнтований на вияв його структурних компонентів, рівнів за ієрархією та їх
взаємозв’язків;

2) порівняльний метод (синхроністичний) спрямований на фіксування в історії

психології подій різного роду; 3) генетичний метод спрямований на вияв
динаміки і стадій трансформації психологічного знання з урахуванням
конкретного предмета історикопсихологічного дослідження.
Методи історії психології
Методи збору та інтерпретації фактологічного матеріалу:

1) метод збору та інтерпретації спрямований на збір різноманітних фактів і даних в історико-психологічних

дослідженнях;

2) метод аналізу категоріально-понятійного апарату психологічної науки спрямований на вияв

особливостей розуміння і пояснення того чи іншого поняття або терміну в будь-який хронологічний період
або в працях різного періоду творчості одного й того самого вченого; Методи історії психології методи
планування історикопсихологічного дослідження методи збору та інтерпретації фактологічного матеріалу

3) метод аналізу продуктів збору полягає у вивченні результатів наукової діяльності окремого науковця або
наукових груп через аналіз як опублікованих, так і неопублікованих робіт;

4) метод історичної реконструкції спрямований на відтворення цілісної картини будь-якого процесу, явища,
ситуації або періоду шляхом тривалого і комплексного аналізу компонентів цього цілого;
Методи історії психології
5) метод джерелознавчого аналізу спрямований на вивчення
документального підгрунтя історико-психологічних досліджень;

6) тематичний аналіз виявляє динаміку різних компонентів структури

науки або творчості окремого вченого;

7) бібліометричний метод передбачає кількісне вивчення інформаційної

та документальної активності в галузі психології й побудований на
дослідженні інформації про публікації з бібліографій та аналізі цитування;
Методи історії психології
8) біографічний метод в історико-психологічних дослідженнях полягає в
створенні повної та достовірної картини траєкторії життєвого і творчого шляху
вченого через ретельне вивчення якомога більш широкої та доступної кількості
джерел;

9) проблемологічний аналіз – якісний метод у вивченні динаміки психологічного

знання, що спирається на визначення проблеми в якості системоутворюючого
фактора наукового пізнання. Окреслення проблеми може відбуватися шляхом: -
формулювання соціокультурної детермінації розвитку наукового знання, -
фіксуванні об’єктивної потреби науки як саморегульованої системи.
Основні фактори та принципи, що визначають розвиток психології

Аналіз розвитку психологічних знань потребує вивчення історичного фону, який

визначають такі основні фактори:

1) Когнітивні – загальні умови та закони наукового пізнання.

2) Соціально-культурні – впливають на вибір проблеми, а також на характер її рішення.

3) Фактор взаємозв’язку психології з іншими науками – характеризує її розвиток на всіх

етапах історії. Вплив математики, фізики, астрономії, мовознавства, фізіології, біології,
етнографії, логіки та ін. наук на психологію різнобічний.
Принципи, що визначають розвиток психології:
1) Принцип історизму – розглядає певний відрізок минулого у всій повноті його
змісту, в системі відповідних соціокультурних умов. У відповідності з цим
принципом здійснюється оцінка минулого.

2) Соціально-політичний – включення психологічних концепцій в контекст

соціального життя означає в той же час і перевірку їх істинності критерієм
соціальної практики. Ідеологічна сутність вказує на відповідальність вченого у
зв’язку з роллю, яку виконує психологічна наука в житті суспільства.

3) Об’єктивізму – розглядає наукові концепції поза їх реальною роллю в житті

суспільства.
Принципи, що визначають розвиток психології:
4) Суб’єктивізму – призводить до одностороннього уявлення про шляхи розвитку науки, проявляється в
оцінці минулого, односторонньому підході до відбирання матеріалу, у замовчуванні деяких фактів чи
діяльності.

5) Детермінізму – розкриття способу причинного пояснення психічного як обумовленого факторами, що його

породжують.

6) Культурологічний – значення історії культури для становлення психологічних знань. На певних етапах
розвитку культури на перший план виходить художнє бачення, художній інсайт, і лише згодом він
трансформується в наукову гіпотезу й теорію.

7) Вчинковий принцип – дає змогу бачити логічну структуру психології, будувати її систему. Відкривається
можливість показати дійсні зв’язки психології з іншими формами людської свідомості. Вчинок виступає також
загальним феноменом людської культури. Зрозуміти історично усвідомлювані форми вчинку означає
зрозуміти якісно відмінні етапи становлення самої психології, зрозуміти її історію.
Етапи розвитку психологічних знань.
- Донаукова (міфологічна) психологія (7-6 ст. до н.е.)

Донауковий етап характеризується виникненням перших, не наукових уявлень про психіку, що

базувались на основі міфів, казок, релігійних вірувань. Існував погляд на душу анімізм – це рівень
розуміння природи і самої людини, за яким душа визнається існуючою в усіх природних тілах, явищах,
тваринах.

- Філософська психологія (6-5 ст. до н.е. – 18 ст. – початок 19 ст. н.е.) - психологія була
частиною філософії. Складається з таких підперіодів:

1) Антична психологія (6-5 ст. до н.е. – 5 ст. н.е.).

2) Епоха Середньовіччя (5 ст. - 14 ст. н.е.).
3) Арабська психологія (8-12 ст.ст. н.е.).
4) Епоха Відродження (14 ст. н.е. – 16 ст.)
5) Новий час (16-17 ст.ст. н.е.)

- Власне наукова психологія. Розпочався з праці Вундта „Експеримент” (1860 – 1874 рр.),
психологія виділилася у самостійну науку. Згодом, В.Вундтом було відкрито першу
експериментальну лабораторію.
Власне наукова психологія
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ:
У 1879 році у м. Лейпцигу німецький психолог В. Вундт заснував першу в світі
експериментальну лабораторію.

Експериментальний підхід: лабораторія Вундта вперше впровадила експериментальні

методи дослідження у психології. Вундт та його співробітники використовували об'єктивні
та систематичні методи для вивчення психічних процесів.
Структуралізм: лабораторія Вундта спрямовувалася на аналіз структури свідомості. Вчені
ставили завдання розкрити, які елементи складають психічний процес і як вони
взаємодіють між собою.
Інтроспекція: Вільгелм Вундт вперше ввів інтроспекцію як метод, де дослідники спостерігали
свої власні думки, почуття і сприйняття та розкладали їх на окремі компоненти.
Відокремлення психології як окремої наукової дисципліни.
Тестові запитання:
1. Які з перерахованих нижче методів дослідження (2) відносяться до організаційних методів
історії психології? а) структурно-аналітичний метод, б) порівняльний метод, в) метод аналізу
продуктів збору, г) метод історичної реконструкції.

2. Як називається теорія, згідно з якою прогрес та зміни в науковій історії залежать від «духу
часу»? а) персоналістична, б) натуралістична, в) політична, г) детерміністична.

3. Який з перерахованих нижче принципів є основоположним в історії психології: а)

конструктивно-позитивного аналізу, б) детермінізму, в) періодизації та наступності, г)
історизму.

4. З чим насамперед пов’язане виокремлення етапу власне наукової психології? а) з

накопиченням достатньої кількості психологічних знань, б) із запровадженням
експериментального методу; в) з можливістю використання інтроспекції, г) з розвитком
медицини.