1) Тетрадь!

Метод спостереження - це основний метод сучасної психології, сутність

якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя
об'єкта, а пасивне споглядання цього факту.

Методи психології:
 Основні: спостереження, експеримент
 Додаткові:  тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення
незалежних характеристик, самооцінка.

1: Спостереження – метод психологычного дослідження, який полягає у

спостереженні за об’єктом висліження та реєстрації за поясненням всії явищ.
Тетрадь!
Експеримент - основний метод психології, який полягає в тому, що факти
отримуються шляхом створення спеціальних умов, в яких об'єкт міг би найбільш
яскраво проявити предмет, що вивчається.

2: тетрадь!
Бесіда-метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації,
включає в себе запитання-відповіді

2) Смисл педології полягав у тому, щоб об’єднати у єдину систему знань надбання
психології, фізіології, педагогіки, соціології та інших наук для складання цілісного
уявлення про дитину, її соціальне оточення та рушійні сили розвитку.
Уперше термін "педологія" ввів Оскар Хрисман у 1893 р.
Основатели педологии — С. Холл, Дж.М. Болдуин, Э. Киркпатрик, Э. Мейман, В.
Прейер.
Педологія ставить перед собою завдання дослідження соціально-класового
середовища, організації та діяльності дитячого колективу, питання дитячої праці,
класової дисципліни, дитячого й молодіжного руху.
Відбувалося оформлення біогенетичного й соціогенетичного напрямів у педології.
Идеи педологии: ценностное отношение к ребенку
и к детству как уникальному периоду жизни человека, целостный подход к
изучению возрастного развития ребенка, создание комплексной типологии детей
на разных возрастных этапах развития, разработка методов изучения возрастного
развития ребенка, позволяющих получить интегрированное знание о возрастном
развитии ребенка, создание психолого-педагогической службы в системе
образования.
3) Педагогіка – наука про закономірності, форми, методи навчання і виховання.

Виникла на рубежі XIX-XX ст.

Педагогіка широко використовує знання про психологічні закономірності навчання та

виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов’язані
з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання
окремих навчальних дисциплін.

Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може

ігнорувати закономірності сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги, динаміку
засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей,
психологічні закономірності розвитку особистості в цілому.

Тісний зв’язок психології та педагогіки підтверджується наявністю окремої галузі

психологічного знання – педагогічної психології.

Педагогічна психологія – галузь психології, що вивчає закономірності розвитку

людини в умовах навчання і виховання.

У педагогічній психології є ряд проблем. Серед найголовніших можна виділити

наступні: співвідношення навчання і розвитку, співвідношення навчання і виховання,
врахування сенситивних періодів розвитку у навчанні; робота з обдарованими дітьми,
проблема готовності дітей до шкільного навчання та ін

Отже, спільним завданням педагогічної психології є виявлення, вивчення і опис

психологічних особливостей і закономірностей інтелектуального та особистісного
розвитку людини в умовах навчально-виховної діяльності, освітнього процесу. Цим
обумовлена і структура цієї галузі психології: психологія навчання, психологія
виховання, психологія вчителя.

4) У XX столітті сформувались такі основні напрями психології, як біхевіоризм,

гештальтпсихологія, психоаналіз, когнітивна та радянська психологія.

1: Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на

поведінку людини.

Представники: Едуард Торндайк, Іван Петрович Павлов, Джон Бродес Уотсон.

Сама назва "біхевіоризм" походить від англійського behaviour – поведінка.

Для класичного біхевіоризму всі психічні явища зводяться до реакцій організму,
переважно руховим: мислення, емоції, свідомість принципово не вивчається, як що
немає поведінкових показників.

Основним механізмом поведінки приймається зв'язок стимулу і реакції.

Висновки, зроблені у дослідженнях поведінки тварин, автоматично і безпідставно

були перенесені на поведінку людини. Вважали основним у поведінці навички, що
виробляються шляхом тренування.

2: Фрейдізм - назву теорії і методу психоаналізу.

Названа по імені 3. Фрейда, австр. лікаря - невропатолога і психіатра.

Поведінка людини пояснювалась дією підсвідомих некерованих інстинктів,

головними з яких Фрейд назвав прагнення до задоволення, сексуальний потяг (лібідо)
– вроджену біологічну сторону людини.

Представники неофрейдизму: Альфред Адлер, Карл Юнг, Карен Хорні, Ерік Фромм
визнавали соціальні якості індивіда (наприклад, потребу в захисті, в ніжності, в
спілкуванні) відмінними від тварин, але вважали їх вродженими.

3: Гештальтпсихологія:

Основне поняття – гештальт фіксує єдність організму і середовища.

Виникла на початку нашого століття в Німеччині.

Її засновниками були Макс Вертгеймер, Курт Коффка, Вольфганг Келер.

Назва цього напряму походить від слова «гештальт» (нім. Gestalt - форма, образ,
структура).

Психіку необхідно вивчати як цілісну структуру, властивості якої не випливають з

властивостей окремих психічних явищ.

Психіка мовби моделює середовище за своїми особливими законами. Наприклад,

добудовує незавершені зовнішні структури, прагнучи до об'єднання розрізнених
частин в осмислену цілісність.

4: Когнітивна психологія - психологія пізнання, де пізнання - основа свідомості.

Виникає у 60-ті роки 20-го століття в протистояння біхевіоризму. Вона повернула в

предмет психології суб'єктивний аспект.
Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від наявних у нього
пізнавальних схем (когнітивних карт), які дозволяють йому сприймати навколишній
світ і вибирати способи правильного поведінки в ньому.

5: Радянська психологія - період 1920-30х рр. .- становлення радянської психології на

основі філософії марксизму.

У цей період закладаються дві основні взаємопов'язані теми в історії радянської

психології, які будуть визначати її розвиток впродовж наступних десятиліть.

По-перше, пошук конкретно-емпіричного наповнення марксистської психології.

По-друге, це тема пошуку самостійного, відмінного від фізіологічного, соціологічного,

літературознавчого, антропологічного, медичного та ін. дослідження самостійного
об'єкта і підстав психологічного дослідження, відмінного від фізіологічного,
соціологічного, літературознавчого, антропологічного, медичного та ін. дослідження. І
в той же час, психологія в цей період розвивається в тісній взаємодії і діалозі з
різноманітними суміжними областями «людинознавства» і представлена
різноманітними прикордонними школами та дослідницькими традиціями.

Роком визнання радянської психології слід вважати 1929, коли перша

представницька група радянських вчених була заявлена для участі у IX міжнародному
психологічному конгресі.

Головні положення:

1) опора на принцип детермінізму, за яким психіка вторинна і обумовлена зовнішніми

впливами;

2) зв'язок психічного з матеріальним субстратом, насамперед, з головним мозком;

3) зв'язок психічного з об'єктивним світом;

4) активний, перетворюючий характер психічного;

5) свідомість – створюваний в активному творчому акті адекватний образ дійсності,

але не її копія;

6) психічне – функція складно організованої матерії – мозку;

7) практика, а не тілесна дія, первинна порівняно із суб'єктивним.

Представники: Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев (, Г.С.
Костюк.