1.

Предмет і завдання вікової та педагогічної психології

Предмет вікової психології. Психологія, як і інші науки вийшла з філософії. Цей вихід
стався у 17 ст. Однією з гілок була генетична психологія, її предметом є вивчення
розвитку психіки тварини і людини. З неї виділилися такі галузі психології:

1. порівняльна психологія – вивчає філогенез психіки шляхом порівняння

основних форм психіки тварин і людини.
2. психологія народів або етнопсихологія , яка здійснює порівняльне вивчення
психічного складу різних народів і націй.
3. вікова психологія – вивчає психічний розвиток людини на різних вікових
стадіях.
Предметом вікової психології є:
 дослідження закономірностей;
 вивчення виникнення та розвитку психічних процесів та властивостей людей
різних категорій;
 вікова психологія вивчає особливості розвитку психічних процесів;
 ітановлення різних видів діяльності;
 формування психічних якостей і властивостей особистості.

Завданням вікової психології є дочлідження на кожному її віковому етапі, надання

відповідних рекомендацій тощо.

Педагогічна психологія, вивчає закономірності процесу засвоєння людиною

соціального досвіду в умова навчально-виховного процесу. Вона виникла у другій
половині 19 ст. Засновником української і російської педагогічної був психолог і
педагог К. Д. Ушинський (1823-1871). Велику роль у її становленні відіграли українські
психологи і педагоги П. Д. Юркевич, О. Ф. Лазурський та інші.

Психологи основну увагу у педагогічній психології зосереджують на вивчені

психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і
дорослиї людей. Педагогічна психологія диференціювалась на декілька галезей знань.
Серед них – психологія навчання, психологія виховання, психологія учителя.

Предмет психології навчання. Вивчає закономірності розвитку особистості, виникнення

психологічних новоутворень у людей різних вікових груп під час їх навчання.
Психологи спрямовують свої зусилля на пошук і створення оптимальних умов, що
сприяють керуванню процесом навчання, яке включає засвоєння учнями знань, умінб і
навичок, мотиви і цілі їх учіння, ставлення до навчання та інші проблеми.

Предмет психології виховання. Є дослідження психологічних закономірностей

формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу.
тобто вивчення процесів, які здійснюються при взаємодії вихователя і виховання, а
також дослідження взаємодії між вихованцями. Психологія виховання вивчає, як
формується моральна самостійність підростаючої особи, як складається і неї морально-
вольова сфера.

Предмет психології учителя. Психологія вчителя вивчає психологічні проблеми, що

включають вчителя як спеціаліста з притаманними йому функціями, пов’язаними з
навчанням і вихованням учнів у школі, класним керівництвом, проведенням
позакласної роботи, зв’язками з батьками і громадськістю.

Вікова психологія зв’язана й з іншими галузями психології:

 Диференціальна психологія – галузь психології, що вивчає індивідуальні і

групові відмінності у психіці людей, як впливають на ці відмінності статеві
особистості, особливості організму, його нервової системи тощо.
 Соціальна психологія, що вивчає взаємовідносини людей у малих групах,
колективах та їх вплив на психіку і діяльність підростаючої особистості, яка
формується у певних життєвих групах, колективах, сім’ї, виконуючи у них певні
функції і ролі.
 Психологія праці, що вивчає психологічні проблеми трудової діяльності,
зокрема, інженевну психологію, яка розгляжає об’єктивні закономірності
пройесів інформаційної взаємодії людини і технічних засобів за певних умов
природного і соціального середовища.
 Геронтопсихологія, що вивчає психічні функції, пов’язані зі старінням
організму, зміною форм активності людей похилого віку тощо.
 Психологія важковиховуваних осіб різних вікових груп.
 Спеціальна психологія, яка вивчає психологічні особливості аномальних дітей і
дорослих.
 Психогігієна, яка вивчає захоли, спряовані на збереження й зміцнення
психічного здоров’я людей різних груп тощо.
 2. Актуальні проблеми вікової та педагогічної психології в сучасному
світі.
Основні проблеми педагогічної психології:

1. Проблема сенситивного періоду. Вона пов'язана з виділенням і максимально

можливим використанням визначених вікових періодів для розвитку тих чи інших
здібностей чи якостей дитини. У даний час невідомі всі сенситивні періоди розвитку
інтелекту й особистості, їх початок, тривалість і кінець. Швидше за все, ці періоди
індивідуальні та своєрідні. Можливо, кілька сенситивних періодів характерні для тих
самих властивостей у різні вікові періоди. Поки однозначного рішення цієї проблеми не
існує.

2. Проблема зв'язку свідомо організованого впливу та природного психічного розвитку

дитини, інакше кажучи, проблема зв'язку біологічного дозрівання й навчання з
розвитком дитини (допомагає спеціально організоване навчання розвитку дитини чи
заважає йому).

3. Проблема загального й вікового сполучення навчання у вихованні: які пріоритети й у

якому віці повинні бути, як гармонійно об'єднати процеси навчання й виховання?

4. Проблема здійснення системного характеру розвитку дитини та комплексного

педагогічного впливу: за яким законами повинен протікати педагогічний вплив і які
його ключові моменти?

5. Проблема взаємозв'язку дозрівання й навчання дитини, її задатків і здібностей,

генетичної та середовищної обумовленості, розвитку психологічних характеристик і
поведінки дитини.

6. Проблема визначення психологічної готовності дитини до свідомого навчання й

виховання, пошук валідних засобів діагностики.

7. Проблема педагогічної занедбаності: як відрізнити безнадійно відсталу в розвитку

дитину від педагогічно запущеної; які дефекти в розвитку можна перебороти на
визначеному етапі, а які - ні?

8. Проблема забезпечення індивідуалізації навчання: яким чином можна створити

умови для індивідуального навчання (темпи, ритм засвоєння знань з орієнтуванням на
індивідуальні особливості дитини), коли навчальний процес у цілому має груповий
характер.

Основні проблеми вікової психології:

Основною проблемою вікової психології є питання про рушійні сили і джерела

психічного розвитку.

Вирішення даного питання є найважливішим для будь-якого дослідника в області

вікової психології. Безсумнівно, це питання відноситься до компетенції методології.
Подання про рушійні сили і джерела психічного розвитку дитини визначає і багато
більш приватні позиції дослідника. Наприклад, визнання закономірності і необхідності
криз в психічному розвитку дитини правомірно тільки в тому випадку.

Всі існуючі теорії психічного розвитку відповідно до рішення питання про рушійні
сили і джерела психічного розвитку можна умовно розділити на чотири групи:

1. Біогенетичний підхід. Його представники вважають, що основною рушійною силою

психічного розвитку є фізіологічне дозрівання організму і саме психічний розвиток
підпорядковується біологічним закономірностям.

2. Социогенетический підхід - майже протилежна точка зору, яка полягає у визнанні

верховенства соціального навчання.

3. Концепція конвергенції двох факторів - спроба об'єднати і зробити рівноправними

біологічний і соціальним фактори в психічному розвитку людини.

4. Психогенетично підхід, який сьогодні є найсучаснішим і перспективним. Всі

концепції, які можна віднести до даного підходу, вважають, що рушійною силою
психічного розвитку є боротьба внутрішніх протиріч.
 3. Історія виникнення і розвитку вікової та педагогічної психології.
Дослідники історії психології відзначають, що виникненняй розвиток вікової
психології припадає на другу половину ХІХі на XX ст. Отже, тільки у другій половині
ХІХ ст. віковапсихологія почала складатись як спеціальна галузь психологічної науки.
Грунт для цього був підготовлений у минулому.Український психолог і педагог П.Д.
Юркевич (1827—1874)продовжував розвивати раніш започатковані ідеї гуманізму
увихованні підростаючої особистості. Так, Юркевич писав, щоувага і любовне
ставлення до дітей має бути «провідною зіркоюдля вихователя». Виховний вплив має
будуватися на розумовійі моральній зверхності вихователя, а не на
придушенніособистості дитини шляхом покарання.

Великий український і російський педагог та психологК.Д. Ушинський розглядав

психічні явища, що відносяться довікової психології у складі педагогічної антропології.
Йомуналежить і перше вживання терміну «педагогічна антропологія».У його зміст
Ушинський вкладав думку про те, «що однобічністьзнань і мислення шкідлива як у
педагогіці, так і у психології.

Німецький психолог В. Штерн (1871—1938) обгрунтувавкупання дитини у теплій ванні

для стимулювання позитивних!її емоцій. Грунтовніше і творчо використав ці думки Д.
Елько-Інін для визначення провідної діяльності дитини від народження!до року
(емоційне спілкування дитини з матір'ю тощо).Штерн опублікував роботи про
психічний розвиток дітейідо семирічного віку. На основі аналізу дослідних даних
вінвстановив чотири стадії розвитку дитячих сприймані(предметна, дієва, відношень та
якісна). Встановлені Штерном

закономірності перевірялись іншими психологами (Мейман,А.І. Ніклюдов та і н . )

Вони зробили деякі уточнення ідоповнення до положень Штерна. Штерн виявив
чотири стадії(за його терміном — «епохи») у розвитку мовлення. Першаприпадає на
дітей від 1,0 до 1,6, друга — від 1,6 до 2,0, третя від2,0 до 2,6 і четверта — від 3,0 до 4,0
років. Для кожної стадії віндав кількісні і якісні показники.
 4. Методи вікової та педагогічної психології.
Класифікація методів.

У психології виділяється чотири групи методів.До першої групи методів, які

називаються організаційними,відносяться: порівняльний, лонгітюднии і
комплексний.Порівняльний метод у наш час широко застосовується взагальній
психології (співставлення різних груп піддослідних),в соціальній психології
(співставлення різних типів малихгруп), в патопсихології і дефектології (порівняння
хворих ізздоровими).

Паралельно із порівняльним методом у віковій психологіїрозроблявся лонгітюднии

метод. Він передбачає багаторазовеобстеження одних і тих же осіб протягом тривалого
відрізку часу, щовимірюється іноді десятками років. Безпосереднім
підсумкомзастосування цього методу є індивідуальна монографія про хідпсихічного
розвитку.

У сучасних умовах психологічні дослідження все частішевключаються в комплексні

дослідницькі програми, в яких берутьучасть представники інших наук. Ці програми
створюються, якправило, для вирішення масштабних завдань. При
комплексномудослідженні одного об'єкта має місце розділення функцій міжокремими
підходами.

До другої, самої широкої групи методів належать емпіричніметоди одержання

наукових даних. До цієї групи відносятьсяметоди спостереження і самоспостереження,
експериментальніметоди, психодіагностичні методи (тести, анкети,
запитальники,соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності
(учнівських робіт різного роду), біографічні методи (аналізподій життєвого шляху
людини, документації, свідчень і т.д.).

Третю групу складають методи обробки даних. До цих методівідносяться кількісний

(статистичний) і якісний (диференціації)матеріалу за групами, варіантами, опис
випадків, що найбільиповно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи.

Четверта група — інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і

структурний методи.
Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в
характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення
психічних

новоутворень. Він встановлює «вертикальні» генетичні зв'язкиміж рівнями розвитку.

Структурний метод встановлює «горизонтальні» структурні зв'язки між всіма

вивченими характеристиками особистості.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і

підготовки. Щоб успішно вивчатипсихічне життя дітей, потрібно виробити вміння
точно спостерігативсі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне —
навчитисяправильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніхпроявів.
Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібнозрозуміти, що вона означає.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення психічного явища, умови

виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як
правило, передуєвироблення гіпотези, за допомогою якої визначається
задумексперименту і його мета.

Порівнюючи експериментальний метод з методом простогоспостереження, можна

виділити певні переваги експерименту.

1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлення психічних процесів, що

його цікавлять, а сам створює умови,щоб викликати ці процеси у піддослідних.

2. В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінитидеякі з умов, в яких протікає

психічний процес, і спостерігати,до яких це приведе наслідків. Тим самим він може
змінитиперебігпсихічних процесів.

3. В експериментальному дослідженні має бути обов'язковийсуворий облік умов

перебігу експерименту.

4. Один і той же експеримент можна провести з великоюкількістю піддослідних. Це

дозволяє встановити загальнізакономірності розвитку психічних процесів.