Презентація

Психологія педагогічної праці

Загальна характеристика педагогічної діяльності.
• Педагогічна діяльність - це професійна активність учителя, в якій за допомогою різних засобів
впливу на учнів реалізуються задачі навчання й виховання (А. Маркова). У загальному
вигляді педагогічна діяльність - це особливий, багатогранний і багатоплановий вид
діяльності, пов'язаний з навчанням і вихованням.
Види педагогічної діяльності: навчальна, виховна, організаторська, пропагандистська,
управлінська, консультативна й самоосвітня.
Психологічна структура педагогічної діяльності включає:
• Мотиваційно-орієнтовну ланку - готовність до діяльності та постановка вчителем
цілей і задач.
• Виконавську ланку - вибір і застосування засобів впливу на учнів.
• Контрольно-оцінну ланку - контроль та оцінка своїх власних педагогічних впливів,
тобто педагогічний самоаналіз.
 Структурно-
ієрархічна модель особистості вчителя.
• Педагогічна професія - професія особистісна. Л. М. Мітіна підкреслює, що педагог
впливає на особистість дитини, «творить його особистість» перш за все своєю
особистістю, своєю індивідуальністю.
• Особистість вчителя розвивається, формується і проявляється в процесі педагогічної
діяльності та педагогічного спілкування, і кожна з сфер праці вчителя пред'являє
особливі вимоги до його особистісних якостей Показником зрілості педагогічної
діяльності є сформованість її компонентів 
•  В ході постановки педагогічних завдань, їх ієрархізації за ступенем важливості,
перестроювання на уроці у вчителя розвивається педагогічне цілепокладання (ПЦ).
Оволодіння вчителем системою засобів і способів вирішення цих завдань, вміння
проникати в суть явищ сприяють формуванню педагогічного мислення (ПМ), а
самоаналіз розвиває педагогічну рефлексію(ПР). У процесі організації оптимального
педагогічного спілкування формується педагогічний такт (ПТ). Особистість вчителя
характеризується також педагогічною спрямованістю (ПН) - стійкою домінуючою
системою мотивів 
Структурно-ієрархічна модель особистості
вчителя
Характеристика основних функцій і педагогічних умінь.
• Дослідники педагогічної діяльності (Н.В. Кузьміна, О.І. Щербаков, В.В. Богословський, В.А. Сластенін та
ін.) всі педагогічні функції поділяють на дві групи — доцільні та організаційно-структурні.
• Перші включають орієнтаційну, розвиваючу, мобілізуючу (стимулюючу психічний розвиток учня) та
інформаційну функції. 
• Організаційно-структурна функція включає конструктивну функцію, яка забезпечує відбір та організацію
змісту навчальної інформації.
• Гностична (дослідницька) функція передбачає вивчення змісту та засобів впливу на інших людей.

Педагогічні уміння включають
у себе сукупність
найрізноманітніших дій
вчителя, які співвідносяться з
функціями педагогічної
діяльності.
О.І. Щербаков, О.В. Мудрик вважають, що власне в дидактичному плані їх можна звести до трьох
основних:
• уміння переносити відомі вчителю знання, варіанти рішення, прийоми навчання та виховання в
умови нової педагогічної ситуації;
• уміння знаходити для кожної педагогічної ситуації нове рішення;
• уміння створювати нові елементи педагогічних знань та ідей та конструювати нові прийоми для
вирішення конкретної педагогічної ситуації.
Найбільш повно, уміння
вчителя розкриваються
А.К. Марковою. До
основних можна віднести
дев'ять груп.
• Перша група — уміння бачити
в педагогічній ситуації
проблему та оформити її у
вигляді педагогічної задачі, під
час визначення педагогічної
задачі орієнтуватися на учня,
як на активного співучасника
навчально-виховного процесу
з власними мотивами та
цілями; 
Друга група
• — уміння, які відповідають на питання "чому
вчити": працювати зі змістом навчального
матеріалу (обізнаність у нових концепціях та
педагогічних умінь технологіях навчання;
• уміння, які відповідають на питання "кого
поділяється на три вчити": вивчати стан окремих психічних
функцій (пам'яті, мислення, уваги, мовлення
підгрупи: та ін.) учнів та цілісних характеристик видів
діяльності ( навчальної, трудової); навальності
та вихованості учнів;
• — уміння, які відповідають на запитання "як
вчити": відбирати та застосовувати
різноманітні прийоми та форми навчання та
виховання; 
• Третю групу утворюють уміння використовувати психолого-педагогічні знання, передовий педагогічний
досвід; хронометрувати, фіксувати, реєструвати процес та результати своєї праці; 
• Четверта група умінь — це прийоми постановки широкого спектру комунікативних задач, головними з яких є
вміння створювати умови для реалізації внутрішніх резервів партнера по спілкуванню та забезпечення його
психологічної безпеки.
• П'ята група умінь — це прийоми, які сприяють досягненню високих рівнів спілкування. До них відносяться
уміння зрозуміти позицію іншого, проявити інтерес до його особистості; 
• Шоста група — це передусім уміння тримати стійку професійну позицію педагога, який розуміє значущість своєї
професії та може протидіяти труднощам заради соціальної та загальнолюдської цінності;
• Сьома група — уміння усвідомлювати перспективи свого професійного розвитку, визначати особливості
свого індивідуального стилю, використовуючи все позитивне з своїх природних даних; 
• Восьма група об'єднує уміння визначати характеристики знань учнів на початку та в кінці навчального
року ; визначати стан діяльності, умінь та навичок, видів самоконтролю та самооцінки в учбовій
діяльності на початку та в кінці навчального року; 
• Дев'ята група умінь співвідноситься з оцінкою вчителем стану вихованості школярів: за поведінкою учнів
визначати погодженість моральних норм та переконань школярів; бачити особистість учня в цілому у
взаємозв'язку з тим, що він говорить, думає та діє; 
 • До особистості педагога пред'являється ряд
найсерйозніших вимог. Серед них є головні і
другорядні.
• Головним і постійним вимогам, які ставляться до
Психологічні вимоги педагога, є любов до дітей, до педагогічної
діяльності, наявність спеціальних знань у тій
 до особистості пед галузі, якої він навчає дітей; широка ерудиція,
педагогічна інтуїція, високорозвинений інтелект,
агога високий рівень загальної культури і моральності,
професійне володіння різноманітними
методами навчання і виховання дітей. Всі ці
властивості не є вродженими. Вони купуються
систематичним і наполегливою працею,
величезною роботою педагога над собою.
• Додатковими, але відносно стабільними вимогами, що пред'являються до педагога, є
товариськість, артистичність, весела вдача, гарний зовнішній вигляд і інші. Ці якості
важливі, але без кожного з них окремо вчитель цілком може обійтися. Можна уявити,
наприклад, не дуже товариську математика, знання і викладацькі здібності якого
настільки добре розвинені, що при відсутності цього в загальному корисного для людей
якості, він тим не менше цілком може залишатися хорошим учителем. І навпаки, можна
уявити собі товариську, з хорошим смаком, артистичну людину якій явно не вистачає
педагогічних здібностей. Така людина навряд чи може стати хорошим учителем і
вихователем.
Стилі педагогічного спілкування та педагогічної діяльності.
• Стиль педагогічного спілкування – це стійка система способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії
педагога й учнів, зумовлена типологічними та особистісними властивостями педагога, а також параметрами
ситуації спілкування (Віктор Кан- Калик).
• У стилі цього спілкування виявляються:
• а) особливості комунікативних можливостей педагога;
• б) характер стосунків педагога та студентів;
• в) творча індивідуальність педагога;
• г) особливості студентського колективу.
• Стиль педагогічної діяльності - стійка
індивідуально специфічна система
психологічних засобів, прийомів, навичок,
методів і способів здійснення
педагогічної діяльності.
• Залежно від індивідуально-психологічних
якостей педагога виокремлюють такі стилі
діяльності:
• 1. Демократичний стиль. 
• 2. Авторитарний стиль.
• 3. Ліберальний стиль.
1. Демократичний стиль.
•  За такого стилю педагогічної діяльності вчитель розглядає учня як рівноправного
партнера у спілкуванні, колегу у спільному пошуку знань. Педагог залучає учнів до
прийняття рішень, бере до уваги їхні думки, заохочує самостійність суджень, зважає не
лише на успішність, а й на особистісні якості вихованців. Методами впливу є спонукання
до дії, порада, прохання. Школярі при цьому завжди спокійні, задоволені своєю
роботою, впевнені в собі. Учителі-демократи багато працюють над собою, своїми
психологічними вміннями. їх характеризує висока професійна стійкість, задоволеність
своєю професією.
 • Учитель, який є носієм цього стилю, вбачає в учневі
об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправного
партнера. Він одноосібно приймає рішення,
встановлює жорсткий контроль за виконанням
завдань, не обґрунтовує своїх дій перед
вихованцями. Унаслідок цього учні стають
Авторитарний пасивними, знижується їх самооцінка, що
спричинює агресивність; їхні сили спрямовані на
стиль психологічний захист, а не на засвоєння знань і
власний розвиток. Основними методами впливу
авторитарних учителів є наказ, повчання. Вони не
задоволені професією, їм властива професійна
нестійкість. Учителі із цим стилем діяльності
дбають насамперед про методичну культуру, у
педагогічному колективі часто лідирують.
Ліберальний стиль
• Учитель із таким стилем роботи уникає ситуацій прийняття рішень, передає ініціативу
учням і колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, йому
властиві нерішучість, вагання. У класі це зумовлює нестійкий мікроклімат, приховані
конфлікти.
Поняття про педагогічну майстер
ність і педагогічну культуру. 
• Педагогічна майстерність – це комплекс
якостей особистості, що забезпечує
високий рівень самоорганізації
професійної діяльності педагога.
• Властивості педагогічної майстерності:
гуманістична спрямованість діяльності,
професійні знання, вміння та навички,
педагогічні здібності (забезпе­чують
швидкість самовдосконалення),
педагогічна техніка (гармонізує струк­туру
педагогічної діяльності). Педагогічна
діяльність — творчий процес.
Педагогічна культура
• Термін "культура" (від лаг. culture - обробіток, розвиток,
вирощування, розведення) за своїм значенням близький
до таких педагогічних категорій як "освіта", "виховання",
"розвиток".
• У нашому сьогоденні все більшої актуальності набуває
теза: "ВІД людини освіченої - до людини культури".
Аналізуючи генезу поняття "культура", слід зазначити, що
з далекої давнини воно стосувалося характеристики
внутрішнього, глибинного світу особистості. У цьому плані
звертає на себе увагу глибокий за філософською сутністю
відомий вислів Гофміллера: "Душа культури - культура
душі". За цим визначенням духовна культура особистості
постає основним епіцентром культури суспільства. П.М.
Щербань, виокремлюючи головні компоненти духовної
культури особистості, підкреслює значення національної
самосвідомості та національної культури в її творенні .
• Український педагог-методист С.У. Гончаренко підкреслює: "Водночас під культурою
розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь
галуззю знань або діяльністю" . У цьому розуміння поняття культури наближається до
поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його
професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань. Аналізуючи
особливості педагогічної діяльності, С.С. Вітвицька звертає увагу на наступний логічний
ланцюжок: духовна культура -* професійна культура -> педагогічна культура.
• Педагогічна культура - складний соціально-педагогічний феномен, який слід розглядати
як інтегровану єдність певних структурних компонентів особистості, що гармонійно
поєднуються між собою: наукового світогляду і наукових знань, ерудиції, духовного
багатства, особливих особистісних якостей (гуманізму, справедливості, вимогливої
доброти, толерантності, тактовності, прагнення до самовдосконалення), культури
педагогічного мислення, психолого-педагогічної і методичної підготовки, досконалого
володіння педагогічною технікою, позитивного педагогічного іміджу, зовнішньої
естетичної привабливості. 
Складові педагогічної культури
 Психологічні проблеми педагогічного оцінювання.

• Педагогічна оцінка є досить широким

поняттям, котре включає оцінки, що
даються дитині не тільки вчителем, а й
батьками або будь-якою іншою
особою, яка займається вихованням і
розвитком дітей. Згідно з Джеймсом,
оцінка - «це повернення відбитого
враження, могутній засіб у руках
педагога».  
 • предметні - стосуються того, що робить або вже
зробила дитина, але не її особистості; 
• персональні - відносяться до суб'єкта й відзначають

Педагогічні 
індивідуальні якості людини; 
• матеріальні - включають матеріальне стимулювання
дітей за успіхи (гроші, речі, розваги тощо); 

оцінки бува • моральні - містять характеристику дій дитини з погляду їх

відповідності прийнятим нормам моралі; 

ють кількох 
• результативні - відносяться до кінцевого результату
діяльності (що вийшло); 
• процесуальні - стосуються самого процесу діяльності (як

видів:
 
зроблено); 
• кількісні - співвідносяться з обсягом виконаної роботи; 
• якісні - стосуються якості, точності, акуратності й інших
показників досконалості роботи.  
• Сутність оцінки автори розуміють
неоднозначно. Так, С. Рубінштейн,
який відводить проблемі оцінки в
педагогічному процесі особливе
значення, відмічає, що взаємодія
вчителя та учня пронизана оцінними
моментами й що оцінка здійснюється
на основі результатів діяльності, її
досягнень і провалів, переваг і
недоліків, тому вона сама повинна
бути результатом, а не метою
діяльності . Б. Ананьєв у
фундаментальній роботі „Психологія
педагогічної оцінки” писав, що
розумовий розвиток дитини в школі
здійснюється не тільки через предмет
та методи навчання, але й засобами
оцінки, яка становить факт самого
безпосереднього керівництва учнем .
• Основне призначення оцінки знань учнів – фіксувати результати їхньої навчально-
пізнавальної діяльності, кількісним показником яких є бал. Оцінка встановлює рівень
засвоєння та якість знань, набутих учнями в процесі навчання, а також, як визначав
Є. Перовський, – „ступінь їхнього розвитку та підготовленості до застосування знань на
практиці й показує співвідношення між тим, що учень засвоїв з певних питань програми,
і тим, що він повинен засвоїти з цих питань на цей момент навчання” , тобто між рівнем,
досягнутим школярем, та еталоном рівня засвоєння знань.
Оцінювання навчальних досягнень учнів в освітньому процесі зорієнтоване на формування його рефлексивної позиції, мотивації на досягнення успіху в
особистісному зростанні.
•   Для ефективної реалізації підходів оцінювання рекомендується застосовувати  систему селфі-аудитів. Селфі-аудит – форма роботи спрямована на
формування в дитини вміння самостійно оцінювати результати навчальної діяльності. Так і батьки, і сама дитина зрозуміє, над чим ще треба
попрацювати.
Надзвичайно ефективним способом підвищення досягнень учнів – є формуюче оцінювання.
Елементи формуючого оцінювання:
-           Вчитель визначає цілі уроку та формулює їх зрозумілою для учня мовою.
-           Встановлює разом з учнями критерії оцінювання, тобто те, що буде братися до уваги під час оцінювання роботи учня.
           Використовує ефективний зворотний зв’язок :
•           виокремлення та відзначення добрих елементів роботи учня,
•          зазначення того, що вимагає покращення або додаткової роботи з боку учня,
•           вказівки, яким чином учень повинен виправити цю конкретну роботу,
•           рекомендації, в якому напрямку учень повинен працювати далі.
У дидактиці проблема оцінювання пов'язується насамперед з питаннями технології контролю
за процесом учіння та його результатами. У педагогічній психології досліджуються інші проблеми.
Їх сукупність можна розділити на три взаємопов'язаних блоки 
- психолого-педагогічні функції оцінки;
- психологічно-обґрунтовані ситуації контролю і оцінювання навчальної роботи дитини;
- психологічні ефекти шкільної оцінки - її вплив на процес учіння і особистість учня, систему його відносин з оточуючими.
• Аналізуючи проблему оцінювання, К.Д.Ушинський критикує бальну систему. На його думку, бали негативно впливають на
викладання, на успіхи і на моральний розвиток учнів, тому вчений пропонує цифри замінити детальними письмовими описами
успіхів і поведінки у класних книгах.