Практична робота 2

ТЕМА 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ПРАВИЛА НАВЧАННЯ

1. Зовнішні та внутрішні закономірності навчання.
Закономірності навчання - суттєві, необхідні зв'язки між процесом
навчання і соціальними процесами, а також зв'яжи внутрішнього
характеру (між метою і змістом, формами).
Основний напрям дослідження дидактичних закономірностей -
відношення між власне дидактичними процесами і процесами формування
особистості. Структуру взаємодії дидактичних закономірностей в їх
соціальному, психологічному та інших аспектах розкрити складно, оскільки
всі соціально важливі процеси впливають на навчання як детермінанти,
механізми перетворення, регулювання тощо.
Між будь-якими явищами існують зовнішні і внутрішні зв'язки.
Навчання здійснюється в тісному взаємозв'язку з усіма соціальними
процесами, безпосередньо залежить від рівня розвитку суспільства. Це
відображено у зовнішній закономірності зумовленості: перебіг і результати
процесу навчання залежать від потреб суспільства і особистості, матеріально-
технічних та економічних можливостей і умов (морально-психологічних,
санітарно-гігієнічних, естетичних та ін.), у яких він відбувається. Для
ефективного організування навчання необхідно враховувати потреби
розвитку країни, ініціативи і творчості людей.
Усередині процесу навчання діють внутрішні закономірності, що
відображають зв'язки між основними його суб'єктами і компонентами.
 1. Єдність викладання і учіння. Ці два компоненти нерозривно
взаємозумовлені, утворюють "клітину" навчального процесу. Викладання
спрямоване на "перетворення" змісту навчання на зміст свідомості, на
властивості особистості. Діяльність учителя визначається об'єктивними (цілі
навчання, умови його організування, засоби навчання і матеріально-технічне
забезпечення, обсяг часу) і суб'єктивними (педагогічні та дидактичні
можливості вчителя, рівень його майстерності, стиль викладання,
комунікативні здібності тощо) чинниками. Основною характеристикою
діяльності вчителя є його керівна роль у процесі навчання. Викладання
передбачає зустрічний процес учіння (діяльність учня), під час якого
відбувається формування особистості. Позиція учня в процесі навчання
характеризується одночасно позиціями суб'єкта і об'єкта.
 2. Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку.
Навчання і виховання відіграють вирішальну роль у розвитку особистості;
вони передують розвиткові, визначають його. Навчання має створювати зону
найближчого розвитку дитини. Без навчання практично неможливо
здійснювати виховання: знання певних норм моралі, поведінки допомагає
результативно навчатися.
 3. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей
учнів. Кожний вік характеризується специфічними особливостями.
Діти молодшого шкільного віку мають нестійку увагу, вони імпульсивні,
швидко стомлюються, зате безпосередньо проявляють свої емоції, довіряють
учителеві, відкриті і схильні до наслідування. Це потребує застосування в
навчальному процесі пізнавальних ігор, урізноманітнення методів і форм
організації пізнавальної діяльності.
Учням підліткового віку властиві активність і самодіяльність, прагнення
до дорослості; їхні інтереси стають стійкішими; з'являється схильність до
певної галузі знань і професій; вони цікавляться моральними проблемами,
прагнуть до самостійності, а тому не сприймають настанов, нотацій; для них
важлива громадська думка. Педагогу слід проявляти такт, виражену увагу до
інтересів своїх вихованців.
Учні старшого шкільного віку чіткіше визначають свої життєві та
професійні плани; вони незалежні у вчинках і судженнях, критично
ставляться до оточення; краще керують своїми емоціями.
Знаючи вікові особливості, учитель добирає відповідні засоби, форми і
методи навчання для ефективного засвоєння учнями знань, виховання в них
позитивних моральних якостей і розвитку особистості.
 4. Залежність ефективності навчання від єдності дій педагога з діями
учнів. Якщо активність учителя і учня збігається, настає явище педагогічного
резонансу. Навчання ефективне тоді, коли воно стимулює активність,
самостійність учнів, потребу у самоосвіті.
 5. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання.
Навчальний процес починається з проектування його цілей і завдань. Цілі і
завдання визначають засоби навчання, форми і методи. Зміст навчального
матеріалу має забезпечувати повноту розв'язання завдань, він впливає на
вибір методів, форм і технічних засобів навчання.
2. Характеристика принципів навчання у дидактиці початкової
школи.
Принципи (лат. principium- основа, першооснова) навчання -
система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких
забезпечує ефективне здійснення завдань учіння і розвитку особистості.
Одним із найважливіших є принцип наочності, який був покладений в
основу пізнання і навчання. Коменський першим теоретично обґрунтував
його, розуміючи наочність не тільки як зорову, а й як залучення всіх органів
відчуття до повноцінного і всебічного сприйняття речей та явищ. У зв'язку з
цим він сформулював "золоте правило" дидактики: "Усе, що тільки можливо,
представляти для сприйняття відчуттями: видиме для сприйняття - зором; те,
що можна чути, - слухом, запахи нюхом; те, що належить брати на язик, -
смаком; доступне огляду - шляхом огляду. Якщо які-не-будь предмети зразу
можна сприймати декількома відчуттями, нехай вони зразу ж схоплюються
декількома відчуттями".
Навчання повинно розпочинатися не з розповіді, а з конкретних
спостережень за предметом вивчення. У випадку неможливості
безпосереднього спостереження цей предмет потрібно замінювати
картинками, моделями, малюнками. (Принцип наочності)
Коменський опирався і на принцип свідомого навчання. Стосовно цього
він писав: "Нічого не потрібно примушувати вивчати напам'ять, окрім того,
що добре зрозуміле розумом". А для цього "... на кожному предметі потрібно
зупинятися до тих пір, поки він не буде зрозумілим".
Важливе значення мав також принцип систематичності навчання. Згідно
з ним необхідно доводити учнів до розуміння зв'язку між явищами і так
організовувати навчальний матеріал, щоб він не здавався учням хаосом. У
навчанні слід іти від фактів до висновків, від прикладів до правил, від
конкретного до абстрактного, від легкого до важкого, від загального до
часткового. Спочатку слід давати загальне уявлення про предмет чи явище і
лише згодом переходити до вивчення окремих його сторін.
Значну увагу приділяв Коменський принципу послідовності навчання,
згідно з яким вивчення навчального матеріалу потрібно планувати таким
чином, щоб засвоєння нового було підготовлене попередніми заняттями. З
огляду на вікові особливості дітей рекомендувалося спочатку розвивати
відчуття учнів, потім пам'ять, далі мислення і, зрештою, мову і "руку",
оскільки учень повинен уміти правильно виразити засвоєне і застосувати
його на практиці.
Принцип посильності навчання для учнів. Дітей потрібно навчати тільки
тому, що доступне для їхнього віку. А цього досягнути можна лише за умови
ясності викладу навчального матеріалу і повідомлення основного без зайвих
деталей.
Принцип міцності засвоєння учнями навчального матеріалу. Педагог
радив не поспішати у навчанні, а краще закладати "міцну основу" для
засвоєння наступного. Все, що має зв'язок, повинне подаватися "у зв'язку".
Кожну тему слід резюмувати у коротких точних правилах. Для міцності
засвоєння вивченого матеріалу широко використовувати вправи на
повторення. "Тому, що належить виконувати, потрібно вчитися на дім", -
говорив Коменський, визначаючи правила, згідно з якими слід придумувати
вправи.
Принцип емоційності
Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до знань.
Він спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на засадах
співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.
Вимоги принципу емоційності:
виховувати в дітей почуття радості від успіху в навчанні;
 - засобами навчання формувати в учнів почуття подиву;
 - розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення до процесу і способів
здобуття знань;
 - формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями,
контролювати свої емоції.
Серед основних шляхів реалізації його вимог є такі: доброзичливий тон
спілкування, повага до особистості дитини, оптимістичний настрій,
використання цікавих дидактично доцільних прикладів, підтримка віри у
власні можливості.
Принцип індивідуального і диференційованого підходу у навчанні
Він спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання
індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення,
тобто використання в колективних формах елементів самостійної
пізнавальної діяльності учнів. Цей принцип сучасна дидактична теорія
пов'язує з особистісно індивідуальною орієнтацією навчання, визначенням
індивідуальної траєкторії розвитку учіння, вибором рівня і методів
оволодіння змістом навчальних програм, адаптацією учнів до особливостей
інформаційних і комп'ютерних технологій навчання.
Цей принцип висуває такі вимоги:
 - ураховувати рівень розумового розвитку учня;
 - здійснювати аналіз досвіду учнів;
 - вивчати мотиви учіння школярів;
 - надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;
 - ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;
 - ураховувати рівень вольового розвитку учня;
 - об'єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові
навчальні можливості;
 - корегувати зміст і форми навчання, надавати допомогу учням
без суттєвого зниження складності змісту навчального матеріалу;
 - досліджувати індивідуальну систему діяльності учня.
Принцип зв'язку теорії з практикою
 Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів
використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає
підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального
життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення
перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального
матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії.
Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а
не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її
необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи
його.
Вимоги цього принципу такі: . - показувати зв'язок розвитку науки і
практичних потреб особистості;
 - використовувати навколишню дійсність як джерело знань і сферу
застосування теорії;
 - використовувати зв'язок школи і виробництва;
 - доцільно застосовувати проблемно-пошукові та дослідницькі
завдання;
 - поєднувати розумову діяльність із практичною;
 - розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на
інші;
 - використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.
Дидактичні принципи утворюють певну систему, реалізовують
гуманістичну спрямованість навчання, орієнтацію на виховні та розвивальні
цілі, систему моделювання і прогнозування педагогічного процесу. Часто
принципи навчання внутрішньо суперечливі. Водночас реалізація кожного
принципу тісно пов'язана з реалізацією інших: науковість і систематичність -
із доступністю; доступність - із наочністю тощо. Це свідчить про їх
взаємозв'язок і взаємодоповнення. Ефективність навчання і педагогічної
діяльності залежить від урахування основних вимог системи дидактичних
принципів.
3. Правила навчання.
Принципи навчання конкретизуються в наборі правил, що розкривають
їх аспекти. Якщо принцип має характер загальної закономірності, то правила
відображають дії, які потрібно реалізовувати в певній педагогічній ситуації.
Правила навчання - положення, якими має керуватися вчитель у
викладанні
У процесі педагогічної діяльності професійні дії вчителя зумовлені
насамперед дидактичною метою, логічністю навчального процесу,
особливостями конкретної ситуації, співвідношенням основних його
компонентів. Педагогу необхідно враховувати логіко-психологічну сутність
дидактичних правил, не відривати їх одне від одного.
Кожне дидактичне правило випливає з певного принципу навчання:
 - "у методах викладання відображайте методи наукового пізнання,
розвивайте мислення учнів" (принцип науковості);
 - "переходьте від легкого до важкого, від загального до конкретного,
від відомого до невідомого, від простого до складного, від близького до
далекого" (принцип доступності);
 - "часто використовуйте запитання "Чому?", щоб навчити учнів
розуміти причиново-наслідкові зв'язки" (принцип свідомості й активності);
 - "повторення та закріплення вивченого здійснюйте так, щоб
активізувати не тільки пам'ять, а й мислення та почуття учнів" (принцип
міцності);
 - "слідкуйте за тим, щоб спостереження учнів були систематизовані та
відповідні причині та наслідку незалежно від порядку, в якому вони
здійснювалися" (принцип наочності).
Отже, закономірності є основою принципів навчання, які
конкретизуються у правилах. Знання цих дидактичних категорій дає змогу
вчителю моделювати та організовувати дидактичний процес на науковій
основі. Водночас вони є не сукупністю статичних положень, а керівництвом
до дії. Учителю необхідно орієнтуватися не на реалізацію окремих
закономірностей і принципів навчання, а на їх систему, що дає змогу науково
обґрунтовувати мету, зміст, методи і засоби навчання, створювати позитивні
умови для діяльності.