Семінар №6

1. Принципи навчання: 87 с.

Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання:

1. Принцип науковості.

Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути

науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень,
законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає
вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів,
близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-
наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій;
демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами
науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на
міждисциплінарні наукові зв'язки.

2. Принцип систематичності й послідовності навчання.

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від

вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя
(постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд
нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування
системи уроків, здійснення внутріпредметних і між-предметних зв'язків), а також
системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх
завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання
завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

3. Принцип доступності навчання.

Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і

методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Як стверджував К.
Ушинський, тільки система дає цілковиту владу над знаннями. Голова, наповнена
безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам
господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна
до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Реалізація цього
принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей
учнів, дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від
близького - до далекого.

Сутність доступності полягає в тому, що діти повинні сприймати і розуміти пояснюваний

матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі
можливостей учнів з метою постійного підвищення їх можливостей. Цю межу не можна
переступати, оскільки чимало у змісті навчання стане незрозумілим.

Згідно з обґрунтованими Я.-А. Коменським правилами для забезпечення доступності

навчання його слід починати своєчасно, поки не зіпсувався розум, оскільки воно можливе
за належної підготовленості розуму. У процесі навчання необхідно просуватися від
загального до часткового, від легкого до важчого, не перевантажуючи дітей навчальним
матеріалом, не поспішаючи, не нав'язуючи того, що не відповідає віку дітей і методу
навчання.

4. Принцип зв'язку навчання з життям.

Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою.

Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної
продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію
цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих
знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня
участь школярів у громадському житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Я.-А. Коменський вважав, що

учень легше засвоюватиме навчальний матеріал, якщо знатиме, яку користь має те, що
вивчається, в повсякденному житті. Він пропонував дотримуватися цього правила в
граматиці, математиці, фізиці.

5. Принцип свідомості й активності учнів у навчанні.

Цей принцип є провідним, оскільки визначає головне спрямування пізнавальної діяльності

учнів й управління нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, з особливостей
процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань.
Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета,
значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив учня; використання у
процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції,
дедукції); позитивні емоції; мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці;
критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і
самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів.
Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до
навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок
навчання з життям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та
мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем і учнями; використання на
практиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних
знань; варіантність та диференціація вправ; робота щодо засвоєння важкого матеріалу
доступними методами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при
розв'язанні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу
відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів
навчання; уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.

6. Принцип наочності в навчанні.

Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці "Велика дидактика", який сформулював
"золоте правило" дидактики: "...все, що тільки можна, подавати для сприймання
відчуттями, а саме: видиме -- для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом,
смакове - смаком, доступне дотику - через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна
сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями..."

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види: а)

натуральна - рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та
ін.; б) зображувальна - навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі
та ін.; в) схематична - географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки
тощо.

Використання наочності залежить від творчого потенціалу вчителя. Наприклад, донецький

учитель математики В. Шаталов активно використовував рисунки - так звані опорні
сигнали, в яких в образно-символічній формі відображено суть факту чи явища. Вони
настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, зберігаючи в пам'яті за їх
допомогою основний зміст нового матеріалу, їх цінність полягає у сконцентрованості
інформаційного змісту, в адаптованості до дитячого сприйняття.

Використання наочності у навчанні сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає

виявити зв'язок між науковими знаннями і життям, між теорією і практикою, полегшує
процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у
розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому
важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання
наочністю - це знижує самостійність і активність учнів у осмисленні навчального матеріалу;
чітко дотримуватися мети використання наочних засобів у структурі уроку (коли ввести, з
якою метою, який висновок буде зроблено); представлення заздалегідь усіх наочних
засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний
момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті. Наочний
об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати в учнів побічних асоціацій (не
слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використовувати картину, на
передньому плані якої зображено дітей, що збирають гриби). Наочність має відповідати
віку школярів.

Сприймається наочність не одномоментно. У першій фазі зображені об'єкти постають

"розмито", невиразно; у другій - увага учнів концентрується на об'єкті, сприймання стає
чіткішим, залишаючись, однак, загальним; у третій - сприймання об'єктів
диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен поєднувати наочність із
поясненням. Адже його слово передусім спрямовує безпосереднє сприймання змісту
навчального матеріалу, відображеного в наочності, допомагає осмислити спостережуване
і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому коментар наочності дає додаткову
інформацію про спостережуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не
сприймаються.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять,

ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків
і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення
навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;
запам'ятовування нового навчального матеріалу, спираючись на пройдений; активізацію
учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація,
узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при
повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик,
форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне
звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.
Психологічною основою міцності є пам'ять - збереження в мозку того, що відбувалося в
минулому досвіді. Вона дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути
його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні,
вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

8. Принцип індивідуального підходу до учнів.

Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі по-своєму оволодівати
навчальним матеріалом, ураховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь,
пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності.
Для цього учитель повинен уважно вивчати своїх учнів, знати їх індивідуальні інтереси та
схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребують виявлення причин
відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх
усунення. Обов'язок учителя - організувати індивідуальну допомогу відстаючим у
навчанні.

9. Принцип емоційності навчання.

У процесі пізнавальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які
можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної
діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих
прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до
учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу - керувати
формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі
тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння
володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не

може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з
практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й
систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі
навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть
правила навчання.

2. Педагогічні вимоги до уроку

Від правильної організації і проведення уроку залежить не лише рівень навчально-

пізнавальної діяльності учня, а і його виховання, розвиток, самопочуття та стан здоров'я.

Серед основних вимог до уроку розрізняють: організаційні, дидактичні, психологічні,

психотерапевтичні, санітарно-гігієнічні, етичні.

Організаційні вимоги. Передбачають визначення вчителем мети і завдань уроку та шляхів

їхньої реалізації в конкретних умовах конкретного класу; забезпечення заняття
необхідними навчальними засобами; продумування стимуляційно-мотиваційного
комплексу, хронометраж основних етапів уроку.

Дидактичні вимоги. Полягають у забезпеченні належних дидактичних умов для

педагогічно ефективної системи навчально-пізнавальної діяльності учня. Це стає
можливим за умови чіткої постановки цілей і завдань уроку, правильного відбору та
обґрунтованої структуризації визначеного навчальною програмою змісту освіти,
плануванні необхідних методів та прийомів пізнавальної діяльності, виявленні шляхів
реалізації навчальних принципів.

Психологічні вимоги. Спрямовані на дотримування психологічних закономірностей

процесу навчального пізнання, відповідної його мотивації, позитивного ставлення учнів до
навчання.

Психотерапевтичні вимоги. Передбачають дотримування вчителем конгруентності у

ставленні до учнів. Мається на увазі таке ставлення, яке співвідноситься з позицією
педагога, що виражається словами: "Ти мені подобаєшся", а не "Ти мені будеш
подобатися, якщо...". На цій основі відбувається звільнення як учнів, так і вчителя від не
завжди помітних мікропсихотравм. Створюється на уроці така психологічна атмосфера і
використовуються такі психотерапевтичні засоби, які у сукупності допомагають розкрити
внутрішній резервний комплекс особистості, що виявляється не лише у розширенні
мнестичних можливостей школяра, а й у цілісному стимулюванні його особистості.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Не завжди безпосередньо пов'язані з діяльністю вчителя на

уроці, але впливають на перебіг навчальної діяльності. Передбачають відповідні
освітленість класу, забезпечення чистим повітрям, належний температурний режим,
раціональний розклад уроків, режим навчальної діяльності. Висота парт повинна
відповідати віку дітей, оскільки у протилежному випадку порушуватимуться постава та зір
дітей.

Гігієна розумової праці потребує впровадження в школах програм розвитку образного

мислення (Е.Каструбін), оскільки за умови ,холоду" на яскраві образи, що формуються в
основному за участю правої півкулі кори головного мозку, започатковують свій розвиток
дидактогенні неврози.

Певні санітарно-гігієнічні вимоги ставляться до використання технічних засобів навчання.

Важливу роль відіграє дотримування чистоти у класному приміщенні.

Етичні вимоги. Передбачають насамперед педагогічну тактовність учителя не тільки під

час спілкування з учнями, але й у ставленні до них за рамками класно-урочної діяльності.
Важливе значення має також об'єктивна оцінка вчителем знань учнів.

3. Структура комбінованого уроку 109с.

Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру, яка бере свій
початок від Я.А. Коменського і И.-Ф. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені
(рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх
закріплення і систематизацію; застосування на практиці. Етапи комбінованого уроку
визначаються так:

 1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.

 2. Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.
 3. Відтворення і корекція опорних знань учнів.
 4. Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.
 5. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.
З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти двох або кількох
рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій
послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола
навчально-виховних завдань.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній

школі. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75-80% від загальної
кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в
початкових і середніх класах.

Спробуємо розкрити суть і дидактичні основи вищеназваних етапів уроку.

Насамперед нагадаємо, що, готуючись до занять, учитель детально продумує їх цільові

установки, зокрема конкретні освітні, розвиваючі та виховні завдання, які він буде
вирішувати на кожному етапі уроку. Без цього урок буде мати аморфний характер.

Організація учнів до активної участі в навчальному занятті не повинна забирати багато

часу. Важливо залучити їх до роботи з першої хвилини. Саме тому початок уроку повинен
бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості.

Повторювально-навчальна робота щодо пройденого матеріалу є досить важливим

етапом комбінованого уроку. її навчальне значення обумовлене трьома положеннями: 1)
якщо учень передбачає, що його знання будуть перевірені, то він краще готується до
уроку; 2) перевірка знань завжди пов'язана з активним відтворенням матеріалу, що є
кращим засобом його засвоєння; 3) повторення і перевірка знань пов'язані з
мовленнєвим(словесним) відтворенням вивченого матеріалу, що, природно, сприяє
розвитку мови і мислення.

Це означає, що підлягати перевірці і відтворенню повинні знання не окремих учнів, а всіх

учнів класу. Тому передові вчителі, не відмовляючись від індивідуального усного
опитування, широко застосовують фронтальне й ущільнене опитування, а також
виставлення учням поурочного балу.

Поряд з різними методами усного опитування в школах поширена методика письмових

відповідей учнів на запитання з пройденого матеріалу. Донецький учитель В.Ф. Шаталов
пропонує учням відтворити опорні сигнали, за допомогою яких був закодований новий
навчальний матеріал. Досвідчені учителі мови, математики, фізики, хімії поєднують
перевірку знань з виконанням різноманітних вправ, усним вирішенням задач і прикладів,
виконанням графічних робіт та роботою над таблицями, схемами тощо.

Повторювально-навчальна і перевірна робота має поєднуватися з актуалізацією

(відтворенням, оживленням у пам'яті) знань, навичок і вмінь, які повинні стати опорою
для засвоєння нових понять. Наприклад, на уроці ботаніки в 6 класі вивчається тема
"Родина хресто-цвітних". Щоб засвоїти цю тему, учні мають пригадати будову і форму
стебел, листків, квіток, плодів. Це буде відновленням у пам'яті знань, щоб довести їх до
необхідної кондиції у всіх учнів.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на
початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її
чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні
засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності
й самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче
завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями
світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання
заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної
чіткості і цілеспрямованості уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів. Пригадаємо, що під мотивом учіння розуміють

внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої
на засвоєння і застосування знань, навичок і вмінь. Звідси мотивація учіння - це
застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання,

створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної,
теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до
знань, процесу а набування.

Мотивація учіння не складає окремого етапу уроку. Ця робота ведеться протягом усього
уроку.

Сприймання, осмислення і засвоєння (запам'ятовування) нового

матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями навчального
матеріалу. Найбільш успішно цей процес забезпечується правильним поєднанням усього
викладу, наочних посібників і самостійної роботи учнів з підручником. При первинному
сприйманні учні усвідомлюють і запам'ятовують основні факти, події, ознаки, властивості
предметів, явищ, процесів, відомості про те, коли, що і як відбувалось, до яких наслідків
призвело. Проте, це сприймання є поверховим, неповним і не зовсім точним - таким, що
не дає ґрунтовних знань.

Тому після первинного ознайомлення з новим матеріалом і усвідомленням зовнішніх

ознак та властивостей учитель організовує його поглиблене вивчення. Ця робота може
мати різні варіанти:

 а) учитель сам двічі викладає новий матеріал за допомогою розповіді, пояснення,

бесіди, а потім переходить до опитування учнів за його змістом;
 б) учитель спочатку сам пояснює новий матеріал, а потім організовує самостійну
роботу учнів з підручником з метою глибшого осмислення і засвоєння нової теми;
 в) учитель визначає тему і мету уроку, створює проблемну ситуацію, визначає
питання, які учні повинні засвоїти, а по тім організовує їх самостійну роботу з
підручником. Після цього проводиться бесіда з метою поглибленого осмислення і
засвоєння нового матеріалу;
 г) на уроках хімії, фізики учитель організовує лабораторну роботу з метою
осмислення і засвоєння нового матеріалу з використанням підручника.

Двічі повертатись до нового матеріалу передовим учителям дозволяє виклад нового

матеріалу укрупненими блоками, тобто пояснення на одному уроці 3-4 нових тем, що
сприяє вивільненню часу для наступної роботи з поглиблення і розширення знань та
формування практичних умінь і навичок.
Осмислення знань - це заглиблення в суть явищ, процесів. Воно передбачає
насамперед розкриття внутрішніх закономірних зв'язків і відношень між об'єктами
вивчення або в середині об'єктів, між їх складовими елементами.

Основними прийомами й операціями в осмисленні є аналіз і синтез, абстрагування і

конкретизація, порівняння і узагальнення, застосування логічного і генетичного
(історичного) підходу, моделювання, системний аналіз тощо.

З метою осмислення на уроці нового матеріалу учитель може запропонувати учням

відповісти на питання підручника, усно скласти тези виучуваного матеріалу, відтворити
про себе правила, формули та інші теоретичні положення. Важливо при цьому звернути
увагу учнів не тільки на засвоєння фактів, подій і теоретичних висновків, які з них
випливають, а й на глибоке осмислення тих світоглядних, моральних, естетичних ідей, які
містяться в новому матеріалі.

Узагальнення і систематизація знань. Під узагальненням розуміють мислене виділення

яких-небудь властивостей, які належать певному класу предметів; перехід від одиничного
до загального. Систематизація - це мисленнєва діяльність, у процесі якої виучувані об'єкти
організовуються в певну систему на основі вибраного принципу. Вищою формою
систематизації є організація виучуваного і засвоєного раніше матеріалу в систему знань, у
якій розрізняють основи (поняття, факти, постулати) і наслідки.

Узагальнення і систематизація як етап уроку має визначити послідовність і

підпорядкованість вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі
встановлених між ними істотних зв'язків і взаємозалежи остей, визначити місце
виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє, якими знаннями оволоділи

учні, як працював клас, окремі учні.

Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст роботи, способи і
послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли
зміст домашньої роботи.

Крім своєї важливої переваги - можливості досягати на одному уроці декількох цілей,
комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу
не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності.
Продуктивність усіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які
вивчаються на уроці, у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління
пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим
виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-
небудь одним видом діяльності: уроки засвоєння нових знань; формування нових умінь;
узагальнення і систематизації знань, умінь; застосування знань, умінь на практиці;
контролю і корекції знань. Структура цих типів уроків складається здебільшого з трьох
частіш: 1) організації роботи - перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних
знань, навичок і умінь; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку, 2)
головної частини - формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення,
систематизації знань, умінь; контролю; 3) підведення підсумків і домашнього завдання.