Міністерство освіти та науки

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

СЛОВЕСНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Підготувала:
студентка 52-ї(О) групи
хімічного факультету
Лафета Ірина
Перевірила:
Радченко Марина
Аркадіївна

Луцьк – 2016
 1

Методи навчання — це упорядковані способи діяльності вчителя й

учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. У
методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент
діяльності вчителя для виконання навчальної функції — викладання; а
також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння
знаннями, уміннями та навичками — учіння.
Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання.
Вони дозволяють за короткий час повідомити учням (студентам) значний
обсяг інформації, поставити перед ними проблему і вказати шляхи її
розв'язання. За допомогою слова вчитель (викладач) може створювати в
свідомості учнів (студентів) яскраві картини і образи минулого, нинішнього і
майбутнього. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів (студентів).
Головними елементами цих методів є слово, усна розповідь учителя
(викладача).
Розрізняють такі словесні методи навчання: розповідь, пояснення,
бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою.
1. Розповідь — монологічний послідовний виклад навчального матеріалу,
розрахований на доступність розуміння його учнями (студентами) та на
візуальний контроль за цим розумінням. Цей метод застосовується на всіх
етапах шкільного навчання. Змінюється лише характер розповіді, її обсяг і
тривалість.
Розповідь як метод викладання нових знань повинна відповідати ряду
педагогічних вимог:
 містити лише достовірні, науково перевірені факти;
 включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів,
що доводять правильність наведених положень;
 мати чітку логіку викладу;
 бути емоційною;
 викладатися простою і доступною мовою;
 2

 виражати особисту оцінку і ставлення вчителя (викладача) до подій і

фактів, які повідомляються.
Розповіді поділяють на художні, наукові, науково-популярні, описові.
Художня розповідь - образний переказ подій, випадків, фактів, учинків
дійових осіб. Художня розповідь на уроках логічно спрямованих дисциплін,
пов'язуючись із ознайомленням учнів (студентів) з цікавими фактами із
життя великих людей, учених, із незвичайними ситуаціями, які
супроводжували певне наукове відкриття, сприяє гуманітаризації у
викладанні цих навчальних дисциплін, вирівнюванню логічно-емоційного
балансу процесу навчання.
Наукова розповідь спрямовується насамперед на розкриття наукової
суті виучуваних понять, об'єктів, процесів, явищ тощо. Вона покликана
здивувати учнів (студентів) красою своєї логічної довершеності, глибиною
проникнення в суть виучуваних фрагментів дійсності. їй призначено бути
зразком доведення істинності та використання наукової термінології.
Науково-популярна розповідь дозволяє уникнути надлишкової
лінеарності (сухості, логізованості оповіді), оскільки така надлишковість
нерідко викликає нудьгу в учнів (студентів) та втрату інтересу до пізнання
нового. Внесення у наукову розповідь елементів емоційності та образності
сприяє довготривалосгі запам'ятовування навчального матеріалу, оскільки,
згідно з законом функціональної асиметрії півкуль кори головного мозку,
"словесному каркасу", який у ході розповіді вибудовується в лівій півкулі,
починають відповідати образи певних об'єктів пізнання у всьому багатстві
барв, форм, ліній, асоціацій, які у цей час синхронно постають у правій
півкулі.
Розповідь-опис передбачає послідовний виклад характерних ознак, які
властиві для об'єкта пізнання. Однак цей виклад не обмежений. Він
призначений насамперед для висвітлення тих деталей, які дозволяють
найкоротшим шляхом проникнути у його суть. Тут важливо дотримуватися
 3

вимог закону золотого перетину, який дозволяє творити довершеність на

основі чітко витриманих пропорцій.
2. Пояснення – тлумачення сутності виучуваних об'єктів, явищ,
процесів, подій; розкриття змісту понять, термінів; ознайомлення з
принципами дій приладів тощо. До пояснення найчастіше вдаються при
вивченні теоретичного матеріалу різноманітних наук; розв'язуванні хімічних,
фізичних, математичних задач, доведенні теорем; розкритті причин і
наслідків у явищах природи і суспільного життя.
Прийнято розрізняти кілька типів пояснення:
1) причинні (виявляють причинну зумовленість певних явищ, подій,
процесів, випадків тощо);
2) закономірні (виявлення закономірностей та законів розвитку);
3) структурні (висвітлюють будову об'єкта, характер поєднання його
елементів у систему);
4) генетичні (виявляють "коріння" першопочатку);
5) функціональні (допомагають усвідомити об'єкт у дії, у деяких
випадках зрозуміти його як функціональну систему з певною емерджентною
властивістю),
Використання методу пояснення вимагає точного і чіткого
формулювання завдання, суті проблеми, питання; послідовного розкриття
при-чинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів; чіткої логіки викладу;
доречні тут порівняння, зіставлення, аналогії, яскраві приклади.
Пояснення буває ефективним тоді, коли вчитель (викладач) ілюструє
його різноманітними наочними посібниками або ж у ході поєднання його з
відомими елементами синхронного моделювання. Це означає, що педагог,
пояснюючи певний навчальний матеріал, супроводжує його малюванням на
дошці моделі, яка, наприклад, розкриває структуру об'єкта пізнання або
передає динаміку розвитку певних подій, процесів та явищ. Упродовж
пояснення вчитель (викладач) часто звертається до учнів (студентів) із
запитаннями, намагаючись визначити, наскільки дохідливе його пояснення.
 4

3. Бесіда — діалогічний метод навчання, при якому вчитель (викладач)

шляхом ретельно продуманих питань підводить учнів (студентів) до
розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними вже вивченого.
За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну,
бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну.
 Вступну бесіду найчастіше проводять перед вивченням нового
навчального матеріалу, з одного боку, намагаючись перевірити готовність
учнів до його засвоєння, а з іншого - готуючи фунт для сприйняття нового,
нерідко на основі елементарного первинного синтезу його. Перед
підготовкою до лабораторних занять чи екскурсії такі бесіди мають
інструктивний характер;
 бесіду-повідомлення найчастіше вибудовують на матеріалах
спостереження, фрагментах тексту підручника, різноманітних наочних
посібників;
 бесіда-повторення допомагає закріпити щойно вивчений навчальний
матеріал;
 контрольна бесіда є одним із способів перевірки рівня засвоєння
вивченого.
Залежно від характеру діяльності учнів у ході бесіди розрізняють
такі її види: репродуктивну, евристичну, катехізисну.
 Репродуктивна спрямовується на відтворення вивченого навчального
матеріалу, що допомагає повторювати його, закріплювати, контролювати
рівень засвоєння. Як підвиди ця бесіда може бути супутньою, поточною,
підсумковою, систематизуючою;
 евристична (сократівська) бесіда відзначається намаганням учителя
за допомогою запитань скерувати учнів на формування висновків, правил,
понять, залучаючи їх до активної пізнавальної діяльності;
 катехізисна має давню історію. У середньовічних монастирських
школах, згідно з її закономірностями будувалися церковні підручники, у яких
знайомство з релігійними істинами відбувалося на основі запитань і
 5

відповідей на них. Готові відповіді, таким чином, вимагали лише заучування.

Сьогодні ж, навпаки, вона слугує розумовому розвитку учнів, оскільки
вимагає, окрім тренування пам'яті, ще й уміння встановлювати причинно-
наслідкові зв'язки.
Для повідомлення нових знань використовують інформативні бесіди.
Вирішивши використати бесіду в процесі навчання, вчитель (викладач)
заздалегідь придумує питання, які він поставить перед учнями (студентами).
Бажано, щоб, з одного боку, такі питання вирізнялися образністю та
емоційністю, а, з іншого - своїм змістом охоплювали весь обсяг вивченого
навчального матеріалу.
Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя (викладача)
формулювати і ставити запитання.
Залежно від складності їх поділяють на:
 запитання про факти;
 запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ;
 запитання про причинові зв'язки і значення явищ;
 запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять,
 обґрунтувавши загальні висновки, за допомогою індуктивних та
дедуктивних висновків;
 запитання, які потребують доведень.
Під час бесіди важливо звертати увагу на якість відповідей учнів
(студентів) за змістом і стилем. Вони мають бути повні, усвідомлені й
аргументовані, точні й чіткі, літературно правильно оформлені. Якщо учень
(студент) неправильно відповідає на запитання, його формулюють
зрозуміліше для нього, якщо він і в такому разі не може відповісти, ставлять
легше запитання, відповідь на яке допоможе підійти до правильного
висвітлення питання в першому його формулюванні. У процесі бесіди
доцільно спершу ставити запитання до всього класу (групи), відтак
викликати для відповіді учня (студента); здійснювати диференційований
підхід до учнів (студентів); опитувати не тільки тих, хто бажає. Завдяки
 6

цьому вчитель (викладач) може працювати з усім класом (групою) і з

окремими учнями (студентами), не знижуючи контролю за рівнем їх знань.
4. Навчальна дискусія ґрунтується на обміні поглядами з певної
проблеми. Цей метод доцільно використати тоді, коли учні (студенти)
характеризуються значним ступенем зрілості і самостійності мислення,
уміють аргументувати, доводити і обґрунтовувати свою точку зору. Добре
проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: сприяє
глибшому осмисленню проблеми, активізує пізнавальну діяльність учнів
(студенті), формує уміння захищати свою позицію, рахуватися з думками
інших.
5. Лекція — монологічний спосіб викладу об'ємного теоретичного
матеріалу. Використовується, як правило, в старших класах і займає весь
або майже весь урок. Перевага лекції полягає у можливості забезпечити
завершеність і цілісність сприймання студентами навчального матеріалу з
певної теми в його логічних взаємозв'язках.
Ефективності лекції сприяє дотримання таких порад:
 завдання лекції. Лекція повинна бути присвячена одній темі. Потрібно
повідомити учням основні завдання лекції;
 підготовка конспекту лекції. Конспект доцільно готувати у вигляді
розповіді, а потім скоротити його до плану;
 репетиція лекції. Проведіть репетицію лекції;
 темп. Темп лекції повинен бути помірним але не одноманітним. Слід
робити паузи, вербально (питання) і візуально перевіряти сприйняття учнів
(студентів) (стежити за виразом їхніх облич і жестами);
 використання наочних засобів. Намагайтеся зробити так, щоб лекція
спиралася не тільки на вербальне спілкування. При використанні візуальних
засобів, таких, як проектор, необов'язково продовжувати постійно говорити;
чітко поясніть мету використання наочності, дайте учням можливість
розглянути її, подумати над нею і задати питання;
 7

 зміст лекції. Матеріал лекції повинен підсилювати і доповнювати зміст

підручника, а не просто його повторювати;
 тон голосу. Голос учителя (викладача) не повинен бути монотонним чи
підвищеним. Для того щоб підкреслити важливі моменти, можна
використовувати голосові модуляції;
 мова учителя (викладача) має бути зрозумілою учням (студентам).
Якщо вживається новий термін, слід виділити час на його пояснення;
 використання прикладів. Включайте в лекцію ідеї і приклади, з
якими учні (студенти) вже знайомі. Зв'язок між тим, що відомо учням
(студентам), і новим матеріалом підвищує ефективність лекції;
 використання візуального контакту з учнями (студентами).
Доцільно послідовно налагоджувати зоровий контакт на 45-60 секунд з
кожним учнем (студентом) класу (групи). Це дає можливість контролювати
увагу учнів (студентів), розуміння ними матеріалу, допомагає підтримувати
взаємозв'язок з класом (групою).
Лекція дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів (студентів),
залучати їх до самостійних пошуків додаткової наукової інформації для
розв'язання проблемних навчально-пізнавальних завдань, проведення
самостійних дослідів.
Лекції класифікують за кількома критеріями.
За дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні,
настановні, оглядові, заключні (А. Алексюк, Т. Галушко, З. Курлянд):
 вступна лекція зорієнтована на те, щоб дати студентам загальне
уявлення про завдання і зміст усієї навчальної дисципліни, розкрити її
структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури,
взаємозв'язок з іншими дисциплінами, а також сприяти зацікавленості
предметом;
 настановну лекцію використовують для студентів заочної форми
навчання. На такій лекції окрім розкриття предмета навчального курсу,
методів його дослідження, визначення основних проблем курсу, його
 8

особливостей і труднощів роблять детальний огляд наявних підручників та

навчальних посібників, дають методичні поради студентам, як самостійно
працювати над курсом;
 тематична лекція передбачає розкриття певної теми навчальної
програми дисципліни;
 оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої
практики. Основне її завдання полягає в забезпеченні належного
взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними
вміннями та навичками студентів. Оглядові лекції читають також студентам
перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів,
абітурієнтам – перед вступними іспитами, студентам-заочникам;
 у завершальній лекції підбивають підсумки вивченого матеріалу з
предмета шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і
зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого
навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним
завданням такої лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого
вивчення предмета, визначення методів самостійної роботи в певній галузі.
За способом викладу навчального матеріалу виокремлюють такі види
лекції: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції (лекції-дискусії),
лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції-прес-конференцїї
(А. Алексюк).
Проблемна лекція належить до активних методів навчання. На відміну
від інформаційної лекції, на якій студенти отримують готову інформацію,
яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подають як невідоме,
яке необхідно "відкрити". Викладач, створивши проблемну ситуацію,
спонукає студентів до пошуків її розв'язання, крок за кроком підводячи до
цілі.
Лекція-візуалізація Викладач на такій лекції використовує
демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють
словесну інформацію, а й самі виступають носіями змістовної інформації.
 9

Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту

лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам через технічні
засоби. Читання її зводиться до вільного, розгорнутого коментування
підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі візуальна логіка, ритм
подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування
викладача з аудиторією.
Бінарна лекція (лекція дискусія) є продовженням і розвитком
проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Моделюються
реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома
спеціалістами, наприклад представниками двох різних наукових шкіл чи
теоретиком і практиком. Перевагами такої лекції є актуалізація наявних у
студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому;
створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо.
Наявність двох джерел змушує порівнювати різні точки зору, приймати якусь
з них чи формувати власну. На такій лекції виховується культура дискусії,
вміння вести діалог сучасного пошуку і приймати рішення. Підготовка
бінарної лекції передбачає попереднє обговорення теоретичних питань її
учасниками, їх інтелектуальну і особистісну сумісність; володіння
розвинутими комунікативними уміннями; наявність швидкої реакції і
здатність до імпровізації.
Лекція із заздалегідь запланованими помилками передбачає
визначену кількість типових помилок змістового, методичного,
поведінкового характеру. їх список викладач дає студентам на початку
лекції. Завданням студентів є фіксування цих помилок на полях конспекту
впродовж лекції. На розбір помилок викладач відводить 10–15 хвилин. Така
лекція одночасно виконує стимулювальну, контрольну і діагностичну
функції.
На лекцй-прес-конференцїі викладач пропонує студентам письмово
поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох-трьох хвилин
студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві. Таку лекцію
 10

читають як зв'язний текст, у процесі подання якого дають відповіді на

запитання. Її доцільно проводити на початку теми для виявлення інтересів
групи або потоку, їх установок, можливостей; в середині – для залучення
студентів до вузлових моментів курсу і систематизації знань; у кінці – для
визначення перспектив розвитку засвоєного змісту.
6. Робота з підручником — важливий метод навчання.
Дидактичні вимоги до її організації:
 роботу з підручником слід ретельно планувати, використовуючи її як
один з видів самостійної діяльності школярів, добирати для неї вдалі теми;
 діями учнів (студентів) треба чітко керувати: вказувати, що читати, з
якою метою, на які питання відповісти, які завдання виконати після читання
параграфу і т.д.;
 робота з підручником не повинна тривати весь урок, слід поєднувати її
з іншими видами навчальної діяльності;
 не варто вимагати від учнів (студентів) завчати напам'ять прочитане;
потрібно вчити їх виділяти під час читання головну думку кожного абзацу,
складати письмовий план прочитаного;
 варто широко використовувати графічний матеріал підручника для
самостійної роботи: проаналізувати малюнок, схему, графік;
 слід цілеспрямовано працювати із запитаннями, які подаються в кінці
параграфів.
Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший
– читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці.
Розпочинаючи читання підручника, студент повинен пригадати матеріал,
який вивчався. Це допоможе йому глибше проникнути в зміст прочитаного.
Важливо навчити студентів схоплювати порядок викладу і в процесі читання
подумки складати план. Прочитавши текст, вони повинні подумки
відтворити основні положення теми.
Інша форма самостійної роботи з підручником – відповіді на
запитання, подані в підручниках після тексту. Це привчає учнів
 11

(студентів) до уважного читання тексту, виокремлення в ньому головного,

допомагає встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, виявляти й
запам'ятовувати найістотніше.
Ще один вид самостійної роботи з підручником – заучування текстів
(правил, законів, віршів та ін.). Його слід починати з уважного читання
матеріалу, відтак необхідно продумати прочитане й у довільній формі
відтворити його зміст. Цілісне заучування невеликого матеріалу дає кращі
результати, ніж заучування його частинами. Якщо текст великий, його ділять
на смислові частини. Для активізації мислительної діяльності до кожної
частини доцільно придумати заголовок. Це полегшить учневі поєднання
заучуваних частин.
Для успішної роботи з підручником учнів слід навчити різним
формам занотовування опрацьованого матеріалу (план, конспект, тези,
виписування цитат, графічні записи тощо).
План – логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями
тексту.
Конспект – короткий письмовий запис змісту прочитаного.
Тези – запис стисло сформульованих думок, які передають основні
положення прочитаного.
Цитата – дослівний запис окремих думок автора.
Графічний запис – складання схем, діаграм, графіків за текстом
підручника.
Під час закріплення матеріалу також слід дбати про урізноманітнення
форм самостійної роботи з підручником: читання й складання простих і
розгорнутих планів з окремих параграфів, розділів підручника; читання
підручника й підготовка відповідей за планом викладання нового матеріалу
вчителем; підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним
завданням учителя; виконання практичних завдань і вправ за підручником
або навчальним посібником.
 12

Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи

учнів з підручником: повторення важливих частин і розділів підручника;
конспектування його узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за
основними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних
характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів.
 13

Список використаних джерел

1. Словесні методи [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
http://pidruchniki.com/1920042163290/pedagogika/slovesni_metodi.
2. Словесні методи навчання [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу:http://pidruchniki.com/1386120334984/pedagogika/slovesni_metodi_nav
channya.
3. Характеристика словесних методів навчання. [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу:http://pidruchniki.com/1983092435472/pedagogika/
harakteristika_slovesnih_metodiv_navchannya.
4. Види лекцій [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
http://pidruchniki.com/70145/pedagogika/vidi_lektsiy.