Практична 3

1. Поняття про методи і прийоми навчання української мови.

Сучасні методи і методичні прийоми навчання мови створювалися і
вироблялися багатовіковими традиціями вітчизняної школи, тому для
вчителя-словесника сьогодні необхідним є всебічний аналіз усієї системи
методів навчання предмета, виявлення ще не використаних резервів для
розв'язання завдань, що стоять перед школою.
Методи навчання - це складна педагогічна категорія, завдяки якій
реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна,
спонукальна, контрольнокорекційна та ін. Наукова розробка та
вдосконалення їх здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіки,
психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також
передового педагогічного досвіду.
Ефективність засвоєння мови значною мірою залежить від правильного
розуміння вчителем методів навчання, їх особливостей і класифікаційних
структур. Класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не
лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення.
Огляд педагогічної і методичної літератури показує, що в дидактиці і
методиці по-різному визначаються і класифікуються методи навчання:
1. С.Чавдаров, В.Масальський, Є.Дмитровський методами навчання мови
називають взаємозв'язані способи роботи вчителя і учнів, за допомогою яких
здійснюються завдання навчального процесу.
2. В.Онищук уважає, що методи навчання становлять систему
взаємопов'язаних видів діяльності вчителя й учнів і прийомів викладання й
учіння, а кожний прийом - систему дій та операцій учителя й учнів, які
визначаються раціональною послідовністю і цілеспрямованістю.
3. Л.Федоренко зазначає: методи навчання мови - це способи роботи вчителя
і залежні від них способи роботи учнів з відібраним для вивчення мовним
матеріалом.
4. На думку І.Олійника, методи навчання мови - це об'єднана в одне ціле
діяльність учителя й учнів, спрямована на засвоєння мовних знань, умінь і
навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів.
5. О.Біляєв зазначає, що методи навчання мови об'єднують в одне ціле
діяльність учителя й учнів, спрямовану на засвоєння мовних знань, умінь і
навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів.
Досі відомі класифікації методів навчання мови за джерелами знань, рівнем
пізнавальної діяльності учнів, способом взаємодії учителя й учнів на уроці.
І. Лернер, беручи за основу особливості й рівень пізнавальної діяльності
учнів у процесі навчання, виділяє такі методи:
 - пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний;
- репродуктивний;
- проблемний виклад;
- частково-пошуковий, або евристичний;
- дослідницький. Сутність цих методів така:
- пояснювально-ілюстративний метод полягає в тому, що вчитель дає
готову інформацію за допомогою усного слова (підручника, посібника)
або наочних засобів (таблиці, схеми, картини, кіно- і діафільми),
шляхом практичного показу способів діяльності (демонстрація досліду,
зразків відмінювання, способів складання плану, анотації тощо). Цей
метод забезпечує лише перший рівень знань (сприйняття, коли учні
слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову
інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують), але він не сприяє
виробленню вмінь і навичок;
- навички і вміння формуються через застосовування репродуктивного
методу, основною ознакою якого є відтворення і повторення видів
діяльності за завданням учителя. Зовнішньою стороною цього методу є
система різноманітних вправ, тренувань, програмовані матеріали;
- метод проблемного викладу матеріалу характеризується тим, що
вчитель ставить перед учнями проблему і сам показує складний, але
доступний шлях її розв'язання. Особливість цього методу в тому, що
учень не тільки сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові
висновки, а й стежить за логікою доказів, за розвитком думки вчителя.
Проблемний виклад передбачає поступове залучення учнів до
прогнозування висновків;
- частково-пошуковий метод наближає учнів до самостійного
розв'язання проблеми. Він привчає їх бачити проблему, ставити
питання, висловлювати припущення, будувати докази, робити
висновки;
- дослідницький метод використовується для стимулювання творчої
діяльності учнів, передбачає формування умінь учня набувати знання
самостійно, досліджувати предмет або явище, робити висновки, а
набуті знання застосовувати у практичній діяльності. Він включає
учнів у процес самостійного творчого пізнання, сприяє формуванню
навичок творчої діяльності, створює умови для формування
пізнавальних інтересів, потребу в такого роду діяльності.
Прихильниками цього методу в науці є О.Текучов, Л.Федоренко.
Сучасні лінгводидакти (О.Біляєв, В.Мельничайко, М.Пентилюк,
С.Караман) відзначають такі способи взаємодії вчителя і учнів на уроці мови:
- учитель розповідає - учні слухають;
- учитель і учні обмінюються думками з теми, що вивчається, завдяки
чому доходять потрібних висновків та узагальнень, формулюють
визначення, правила;
 - учитель організує спостереження школярів над виучуваними мовними
фактами і явищами з наступним колективним обговоренням;
- учні під керівництвом учителя самостійно здобувають знання за
підручниками та іншими джерелами;
- учні, виконуючи практичні завдання і вправи, засвоюють потрібні
знання, які уточнює і узагальнює вчитель.
В основу класифікації методів навчання українськими лінгводидактами
покладено спосіб взаємодії вчителя та учнів на уроці, згідно з якими виділено
такі методи навчання:
- усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення);
- бесіда вчителя з учнями;
- спостереження учнів над мовою;
- робота з підручником;
- метод вправ.
За джерелами знань визначають методи навчання мови С.Чавдаров,
О.Текучов, Л .Федоренко, Є.Дмитровський. О.Текучов подає таку
класифікацію методів навчання мови: 1) слово (розповідь) учителя; 2) бесіда:
3) аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір); 4) вправи; 5)
використання наочних посібників (схем, таблиць та ін.); 6) робота з
навчальною книгою; 7) екскурсія.
Л.Федорєнко до джерел знань відносить теоретичний матеріал підручника,
дидактичний мовний матеріал, живе мовлення і визначає три основні групи
методів навчання: 1) методи теоретичного вивчення мови (бесіда,
повідомлення, робота з підручником); 2) методи теоретики практичного
вивчення мови і мовлення (робота з окремими мовними одиницями, їх
формами); до них відносяться спостереження, розбір, диктант;
реконструювання, конструювання; 3) методи практичні (робота з текстом для
запам'ятовування традиції використання мовних одиниць у мовленні і для
розвитку мовлення) - це перекази, твори.
Розглядаючи методи навчання з точки зору системного підходу, С.Караман,
О.Караман, М.Пентилюк названі ознаки методів навчання пропонують
використовувати як робочу дефініцію визначення Є.Ітельсона: "... метода
навчання - це система методичних прийомів, побудова яких визначається
цілями навчання, загально-дидактичними принципами, характером
навчального матеріалу і особливостями джерел навчальної інформації".
Наявність різних класифікацій у системі методів навчання мови свідчить про
науковий пошук, нагромадження і теоретичне узагальнення педагогічного
досвіду учителів-словесників, дослідження методів на різних можливих
системних рівнях.
Доведено, що метод створюється тільки системою прийомів і ґрунтується на
логіці процесу навчання. Особливість кожного методу створюють домінуючі
в ньому прийоми
Прийом є елементом методу, засобом його реалізації, окремим пізнавальним
актом. Його характерною рисою порівняно з методом є, по-перше, здатність
включатися в різні методи, по-друге, частковість, через що прийом часто
називають деталлю методу. Наприклад, дати учням поняття про самостійні й
службові частини мови можна і методом розповіді, пояснення або бесіди
вчителя з учнями, але в кожному випадку необхідно застосовувати такі
прийоми, як повторення трьох основних критеріїв визначення частин мови:
- узагальнене значення (предметність, ознака, дія, спосіб тощо; на які
питання відповідає);
- які граматичні форми властиві кожному із слів як частині мови (рід,
число, відмінок; час, спосіб, особа і т. ін.);
- синтаксична роль (у функції якого члена речення найчастіше виступає).
Специфіка методів навчання мови зумовлюється закономірностями і
принципами її вивчення, логічною структурою змісту предмета, характером
тих знань і вмінь, яких набувають учні, а також і системою дидактичних і
специфічних прийомів, характерних для вивчення мови.
До прийомів мисленнєвого характеру відносяться аналіз, синтез, порівняння,
абстрагування, конкретизація, узагальнення, індукція, дедукція.
Специфічні прийоми, зумовлені змістом теми, зокрема різними видами
розбору і фонетичного, лексичного, морфемного, словотворчого,
морфологічного, синтаксичного, стилістичного); кожен з них може бути
усним і писемним, повним і частковим. Відомі прийоми графічного розбору,
розбору-міркування; заміна, поширення, перестановка мовних одиниць;
моделювання структури речення, словосполучення, конструювання
словосполучень, речень певного типу, заміна мовних одиниць
співвідносними, лінгвістичний і стилістичний експерименти, алгоритмізація
(може застосовуватися при вивченні майже всіх розділів курсу мови). У
процесі роботи над формуванням комунікативних умінь склалися прийоми
роботи над текстом: озаголовлення тексту, членування тексту, складання
плану, визначення основної думки тексту, побудова тексту певного стилю,
відтворення деформованого тексту, композиційне оформлення текстів різних
типів мовлення тощо.
Специфіка вивчення предмета виражається насамперед через властиві для
нього прийоми, різне співвідношення цих прийомів у системі основних
методів. Тому сьогодні посилилася увага дослідників до спеціальних
прийомів вивчення предмета як до фактора спеціалізації методу та одного з
важливих понять у концепції методів навчання.
Методи взаємодіють між собою, але не можуть бути частиною один одного, а
прийоми, взаємодіючи, поєднуються в різних варіантах і можуть входити як
складовий компонент до різних методів.
Вибір методів та прийомів навчання мови необхідно здійснювати в процесі
підготовки до уроку, враховуючи його дидактичну мету, характер змісту
навчального матеріалу, рівень знань учнів. Щоб успішно оволодіти
оптимальним вибором методів і прийомів навчання мови, слід глибоко
осмислити склад, структуру, функції кожного з них і можливості
застосування.
При виборі методів навчання мови необхідно керуватися дидактичними та
лінгводидактичними принципами. В першу чергу слід враховувати
дидактичний принцип дотримання єдності змістової і процесуальної сторін у
навчанні, лінгводидактичний принцип установлення міжпредметних і
внутрірівневих та міжрівневих зв'язків при вивченні мови тощо.
Оскільки мова як навчальний предмет має логічну структуру, основу якої
складають мовні поняття, потрібно під час вивчення всіх рівнів мови
встановлювати наскрізні міжпонятійні зв'язки, що посилює розвивальну
функцію методів навчання, активізує пізнавальну самостійність учнів, сприяє
творчому вибору методів навчання.
2. Класифікації методів навчання як лінгводидактична проблема.
Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх
система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня
дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до
встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання –
надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути
динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що
постійно відбуваються в практиці використання методів. Розглянемо сутність
і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.
1. Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в
стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для
нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань.
Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З
розвитком культурного прогресу до них приєдналося ще одне - книга, а
в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело
інформації – відео у поєднанні з найновішими комп'ютерними
системами. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний,
наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має
модифікацію (способи вираження).
Класифікація методів за призначенням (М.Данилов, Б.Єсипов). Загальною
ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці.
Виділяють такі методи:
— набуття знань;
— формування умінь і навичок;
— використання знань;
— творча діяльність;
— закріплення;
— перевірка знань, умінь і навичок.
Неважко помітити, що дана класифікація методів узгоджується з класичною
схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню
допомогти педагогам у реалізації навчально-виховного процесу і спростити
номенклатуру методів.
Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності
(І.Лернер, М.Скаткін). Тип пізнавальної діяльності – це рівень самостійності
(напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за
запропонованою схемою навчання. Ця характеристика тісно переплітається з
рівнями розумової активності
учнів.
У даній класифікації виділяються наступні методи:
— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);
— репродуктивний;
— проблемний виклад;
— частинно-пошуковий, або евристичний метод;
— дослідницький.
Якщо, наприклад, пізнавальна діяльність, яка організована вчителем,
обумовлює лише запам'ятовування готових знань і наступне їх безпомилкове
відтворення, яке може бути й неусвідомленим, то тут має місце достатньо
низький рівень розумової активності і відповідний йому репродуктивний
метод навчання. При більш високому рівні напруженості мислення учнів,
коли знання добуваються в результаті їх власної творчої пізнавальної праці,
має місце евристичний або ще більш високий – дослідницький метод
навчання. Дана класифікація отримала широке розповсюдження.
Охарактеризуємо її.
Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що
вчитель повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні
сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію.
Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова
(розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники),
наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в
класі і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ
досвіду роботи на станку, зразків відмінювання, способів розв'язування
задач, доведення теорем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні
виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань,
слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і
знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше
засвоєною і запам'ятовують.
Пояснювально-рецептивний метод (рецепція - сприймання) – один з
найекономніших способів передачі підростаючому поколінню узагальненого
й систематизованого досвіду людства. Ефективність його перевірена
багаторічною практикою і він завоював собі місце в школах усіх країн на всіх
ступенях навчання.
Недоліком цього методу є те, що навіть при використанні
найрізноманітніших засобів з боку вчителя, характер пізнавальної діяльності
учнів залишається одним і тим же - сприймання, осмислення,
запам'ятовування. Хоча без цього методу не можна забезпечити жодної
цілеспрямованої дії учня. Такі дії завжди ґрунтуються на певний мінімум
його знань про мету і завдання, порядок і об'єкт дії.
В репродуктивному методі навчання виділяють ознаки:
— знання учням пропонують в "готовому" вигляді;
— учитель не лише повідомляє знання, а й пояснює їх;
— учні усвідомлено засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують.
Критерієм засвоєння є правильне відтворення (репродукція) знань;
— необхідна міцність засвоєння забезпечується шляхом багаторазового
повторення знань.
Знання, отримані в результаті пояснювально-ілюстративного методу, не
формують навичок і умінь користуватися цими знаннями. Для набуття
учнями умінь, навичок та досягнення другого рівня засвоєння знань учитель
за допомогою системи завдань організує багатократне повторення
повідомлених ним знань і продемонстрованих способів діяльності. Учитель
дає завдання, а учні їх виконують – розв'язують подібні задачі, відмінюють за
зразком, складають плани, працюють за інструкцією на станку, відтворюють
хімічні і фізичні досліди. Від того, наскільки важке завдання, від здібностей
учня залежить, як довго, скільки разів і з якими проміжками учень повинен
повторювати роботу.
Таким чином, відтворення і повторення способу діяльності за завданнями
вчителя є головною ознакою репродуктивного методу навчання. Цей метод
передбачає організуючу, збуджуючу діяльність учня. Для підвищення
ефективності репродуктивного методу дидакти й методисти спільно з
психологами розробили систему вправ, а також програмовані матеріали, що
забезпечують зворотний зв'язок і самоконтроль. Помітне місце займає
удосконалення способів інструктажу учнів.
Сутність частинно-пошукового (евристичного) методу навчання
виражається в наступних його характерних ознаках:
— знання учням необхідно здобувати самостійно;
— учитель організовує не повідомлення чи виклад знань, а пошук нових
знань з допомогою різноманітних засобів;
— учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв'язують
пізнавальні завдання, створюють і розв'язують проблемні ситуації,
аналізують, порівнюють, роблять висновки і т.ін., в результаті чого в них
формуються усвідомлені міцні знання.
Метод, при якому учитель організує участь школярів у виконанні окремих
кроків пошуку, названий частинно-пошуковим або евристичним. Учитель
конструює завдання, ділить його на допоміжні, накреслює план пошуку, а
сам план реалізує учень. Користуючись цим методом, учитель використовує
різноманітні засоби - усне слово, таблиці, дослід, картини, натуральні
об'єкти. Цей метод може бути побудований індуктивно або дедуктивно, при
поєднанні прямої і побічної взаємодії учасників процесу. Головне ж у всіх
випадках полягає в способі організації пізнавальної діяльності учнів.
Сутність дослідницького методу навчання передбачає наступне:
— учитель разом з учнями формулює проблему, на розв'язання якої
визначається певний відрізок навчального часу;
— знання учням не повідомляються. Учні самостійно здобувають їх у
процесі вирішення (дослідження) проблем, порівнюючи різноманітні
варіанти отриманих відповідей. Засоби для досягнення результату також
визначають самі учні;
— діяльність учителя потребує оперативного управління процесом
розв'язання проблемних завдань;
— навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, навчання
супроводжується підвищеним інтересом, отримані знання відзначаються
глибиною, міцністю, дієвістю.
Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння знань, виконує
досить важливі функції. Він покликаний, по-перше, забезпечити теоретичне
використання знань; по-друге, оволодіння методами наукового пізнання в
процесі пошуку цих методів і використання їх; по-третє, сприяє формуванню
рис творчої діяльності; по-четверте, є умовою формування інтересу, потреби
в такій діяльності.
3. Характеристика традиційних методів навчання.
Традиційні методи навчання грунтуються на інформаційно-ілюстративній
діяльності викладача (розповідь, демонстрація, лекція) і репродуктивній
діяльності учнів. Знання даються в «готовому» вигляді, тому в учнів
переважно працює асоціативна пам'ять. Головний недолік традиційних
методів навчання — отримання учнями знань-копій, які швидко забуваються
і не пов'язуються із застосуванням їх у наступних класах.
Розповідь — вид усного викладу навчального матеріалу педагогом або
учнями, під час використання якого акцентується увага на конкретних
фактах, їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Це мобілізує слухове
сприймання і уяву.
У процесі розповіді відбувається не тільки засвоєння фактів, а й оволодіння
вмінням послідовно викладати матеріал. Провідна функція розповіді —
навчальна, супутні —розвивальна, спонукальна і контрольно- корекційна.
Ефективність розповіді як методу навчання залежить від уміння педагога
викликати інтерес учнів, привернути їхню увагу. Розвивальний зміст
розповіді полягає в тому, що вона приводить у стан активності психічні
процеси уявлення, пам'яті, мислення, уяви, емоційних переживань.
Розповідь може бути використана в роботі з дітьми будь-якого віку. Проте
найбільший ефект спостерігається в навчанні молодших школярів.
Бесіда — діалогічний метод навчання, під час якого вчитель через
постановку ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до
розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивченого.
Це єдиний метод традиційного навчання, в якому знання не подаються у
"готовому" вигляді.
Лекція відрізняється від розповіді тим, що використовується для
розгорнутого теоретичного повідомлення, аналізу та обґрунтування складних
і розлогих питань.
Зазвичай лекція складається із трьох частин: вступної, основної та заключної.
У вступній частині зазначають мету, тему й актуальність матеріалу лекції.
Основна частина дає всебічний аналіз питання. У заключній частині коротко
аналізують розглянуті під час лекції проблеми, формулюють висновки і
визначають завдання для самостійної роботи.
Використовуючи лекційний метод подачі матеріалу, викладач усно передає
інформацію групі, кількість якої може коливатися від кількох осіб до кількох
сотень або навіть тисяч осіб. При цьому викладач може застосовувати і
наочні засоби навчання, зокрема класну дошку, плакати або показ слайдів.
4. Специфічні прийоми навчання мови.
До основних методів навчання рідної мови належать: усний виклад учителем
матеріалу, бесіда, спостереження учнів над мовою, робота з підручником,
метод вправ, програмоване навчання, комп'ютеризоване навчання.
5. Дидактичні вимоги до вибору методів навчання для реалізації
освітньо-виховних завдань.

Методи навчання перебувають між собою у взаємозв´язку, доповнюючи і

збагачуючи один одного. У цьому процесі є ще один компонент
інструментарію навчання — прийом. В одних випадках прийом може
виступати як певна дія, спрямована на реалізацію вимог конкретного методу.
Наприклад, у процесі бесіди викладач для підсилення, забезпечення
ефективності цього методу вдається до показу схем, опорних сигналів
(ілюстрованого матеріалу). В інших випадках демонстрація чи ілюстрація
можуть виконувати функції методів як самостійних дидактичних одиниць.

Із загального огляду методів, прийомів і засобів навчання можна зробити

висновок, що вони характеризуються великим арсеналом дидактичних
одиниць. Тому педагогам треба добре знати теоретичні засади розмаїття
методів навчання, володіти майстерністю, щоб творчо втілювати надбання
педагогічної теорії і практики у практичну діяльність.

Слід пам´ятати, що методи навчання як своєрідний набір інтелектуального

інструментарію пізнавальної діяльності викладача і студентів не є
алгоритмізованими одиницями. Оскільки педагогіка — наука і мистецтво
одночасно, то й підхід до вибору методів навчання має ґрунтуватися на
творчості педагога, з одного боку, і відповідати вимогам принципу
системності — з іншого. По-перше, у методах навчання важливо бачити те,
що вони є способом руху пізнавальної діяльності студентів; визначають
логічний шлях оволодіння знаннями, уміннями й навичками; відіграють роль
інструменту обміну інформацією між учасниками навчального процесу;
регулюють пізнавальну діяльність студентів; сприяють стимуляції учіння; є
способом аналізу й оцінювання навчальної діяльності. По-друге, необхідно
забезпечувати системність у підході до вибору тих чи тих методів, глибоко
розуміючи при цьому внутрішні зв´язки і взаємозалежність між ними на рівні
функціональних ознак.

Критеріями вибору методів навчання є: генеральні завдання виховання

особистості; мета й завдання навчання взагалі та конкретного етапу зокрема;
закономірності та принципи навчання; зміст навчального матеріалу;
навчальні можливості студентів; наявність засобів навчання; психолого-
педагогічні можливості педагога (рис. 17).

Рис. 17. Критерії вибору методів навчання

Отже, методи навчання не можна сприймати і використовувати універсально

як рецепт для розв´язання навчальних завдань, оскільки, як наголошував К.Д.
Ушинський, важливий не метод сам по собі, а закладена в ньому ідея. Тому
лише прониклива мудрість педагога, який спирається на наукові засади,
може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з
метою підвищення ефективності як научіння, так і учіння.