Тема 5. Методика шкільного аналізу творів.

Види та шляхи аналізу

художнього твору
1.             Особливості шкільного аналізу твору. Мета шкільного аналізу
художнього твору. Принципи шкільного аналізу.
Методика шкільного аналізу
Шкільний аналіз художнього твору здійснюють із метою осмислення учнями
прочитаного тексту на рівнях змісту і форми у їх мистецькій єдності.
Інструментами розгляду твору є ті теоретико-літературні категорії, які
вивчають за програмою. Обов’язковими є інтерпретацій- ні моменти, під час
яких діти пропонують індивідуальне тлумачення підтексту, образу,
авторського задуму.
Технології шкільного аналізу художнього твору мають теоретичні основи;
етапи, які передбачають виконання певних операцій; прогнозований
результат. Особливістю розгляду твору мистецтва, зокрема словесного, є
поєднання об’єктивного чинника, який утілюється в науково точні
визначення, і суб’єктивного, що передбачає індивідуальне тлумачення
багатозначних образних висловлень.
Методологічні засади і типологія шкільного аналізу художнього твору
Спілкування з художнім текстом у процесі літературної освіти учня є
багатогранним — підготовленим, науково обґрунтованим, узагальненим.
Воно відбувається як індивідуально —на самоті з книгою, такі колективно —
в обговоренні, обміні враженнями, дискутуванні. Важливо не пропустити
жодного етапу навчальної роботи.
Вивчення художнього твору в школі здійснюється в кілька етапів;
1. вступний етап, спрямований на підготовку до читання (учитель
повідомляє історичні і біографічні відомості, необхідні для розуміння
тексту, дає соціально-побутовий коментар, пояснює незрозумілі слова
тощо);
2. читання художнього тексту, яке є центральною дією літературної
освіти (передбачає особистісне сприймання учнем твору);
осмислення твору шляхом аналізу (детального розгляду складників твору,
розгортання художнього За психолінгвістичною теорією О. Потебні,
заглиблення в художній твір обов’язково передбачає самопізнання. Функція
твору полягає в реалізації певних пізнавальних схильностей як його творця,
так і сприймана. Твір мистецтва fljfe це радше постійно створювана кот
струкція, ніж завершений витвір. З огляду на це американсько-український
літературознавець Іван Фізер (1925—2007) дійшов висновку: щоб набути
змісту і повністю сформуватися як твір мистецтва, поетичний твір потребує
інтерпретаційної свідомості людини;: тобто поетичний твір існує послідовно,
так, як він осягається свідомістю реципієнта; однак, будучи повністю
осягненим, загальний зміст твору не стає сумою всіх можливих значень х, а
частіше зводиться чи до кількох центральних думок, чи до кількох
домінантних образів; як повна сума всіх його уявних зображень, поетичний
твір існує лише «поза судженням». Отже, завдання вчителя літератури, який
здійснює аналіз художнього твору, полягає передовсім у формуванні
інтерпретаційної свідомості учня, від півня якої залежатиме ступінь
читацької культури юного громадянина України. Тому до аналізу слід
підходити як до важливого процесу тлу
3. тексту) і синтезу (поєднання та узагальнення безпосередніх вражень,
інтуїтивних осягнень, емоцій і наукової думки);
1. підсумкова робота (визначення місця твору в літературному процесі
(вітчизняному і світовому) та духовному розвитку нації).
У методичній науці точиться дискусія щодо підходів до шкільного аналізу
художнього твору, зосереджена на проблемі: що має бути в центрі уваги
вчителя і учнів — образне мислення, притаманне художникові, чи
аналітичний розмисел науковця? Оптимальним є розумне поєднання
образного та понятійного підходів: учень має передусім сприйняти твір
образно, як мистецьке явище, а потім осмислити його за допомогою аналізу.
Хоча слід пам’ятати, що жодна наукова форма не вичерпує художнього
образу, не втілює всієї повноти змісту, який закладений у ньому і здатний
викликати в читача відповідні враження. Вивчення художнього твору не
можна зводити до схематизму і зайвого теоретизування. Водночас не варто
заперечувати й наукову форму процесу пізнання мистецтва.
мачення тексту, у якому реалізується твір, а у визна-ченні основних ідей та
образів давати простір індивідуальному вйборугЗа цих умов відбуватиметься
не тільки розуміння твору, а й самопізнання-самотворення особистості
читача.
Шкільний аналіз художнього твору є навчальним іводночас має відповідати
науковому тлумаченню, тому вчитель повинен продумати дві
конпепцікМтітературо-знавчу (провідні думки та образи твору, особливості
його змісту і форми) і методичну (методи, прийоми, види і форми навчальної
діяльності). Літературознав- ча концепція має ґрунтуватися на сучасному
академіч- ному тлумаченні твору, відповідати статті в підручнику,
охоплювати матеріали літературознавчої періодики;
вона містить і постійну об’єктивну складову, й інтерпретацінний момент
індивідуального розуміння.\Memoдична концепція виявляє ступінь фахової
майстерності вчителя: слід уникати трафаретності, використовувати
варіативність шляхів аналізу, давати зразок власного прочитання тексту,
спрямувати школяра до його особи- стісноґо тлумачення, інтелектуально та
емоційно збага- тити роботу дражлива вимога до аналіз — ефективне і
системне застосування теоретико-літературіюго інструментарію. Проблемні
ситуації, дослідження діалогічностї тексту, цитування наукових розвідок
(можливо, зконфліктом інтерпретацій) допоможуть методично вибудуватй
обговорення твору як пікавий процес формування смислів тексту і свого
Учнівський аналіз художнього твору виявляє весь сяг знань і вмінь.
Вивчення твору у школі ґрунтується не лише на теоретико-літературних
принципах аналізу, а й на дидактичних. Це передбачає врахування
особливостейсприймання літератури учнями певного віку, пізнавальних
можливостей дітей, характеру їхнього літературного розвитку, наявності
необхідних умінь і нави-чок, а також тих дидактичних завдань, які потрібно
розв’язувати на уроці, — тобто зони найближчого розвитку учнів.
За способом розгляду тексту розрізняють такі типи шкільного аналізу твору:
 цілісний аналіз (під час повторного читання учні здійснюють
послідовний аналіз найважливіших епізодів тексту);
 композиційний аналіз (школярі аналізують текст через дослідження
його композиційних складових — сюжету та позасюжетних елементів
в епосі, актів та картин у драмі, мотивів у ліриці);
 пообразний аналіз (учні зосереджуються на розгляді образів-
персонажів, відтак роблять висновок про ідейний зміст твору);
 проблемно-тематичний аналіз (діти визначають тематику і
проблематику твору та розглядають розгортання кожної теми, постання
та розв’язання проблем);
—- структурно-стильовий аналіз (твір аналізують крізь призму
індивідуального стилю митця, кожну ознаку якого тлумачать в ідейно-
художньому сенсі).
Доцільно в школі використовувати також елементи наукових методів
літературознавчого дослідження, зокрема біографічного, культурно-
історичного, міфолої їічного, компаративного, структурального,
феміністичного таінших.
Аналіз художнього тексту передбачає такі етапи (О. Богданова): ,
1. пояснення завдань і шляхів аналізу твору. При цьому небезпечні відрив
від безпосереднього сприймання, намагання зробити передчасні
 висновки. Особливо важливо на цьому етапі мотивувати спрямованість
аналізу, викликати зацікавленість роботою над художнім текстом;
2. аналіз образів, композиції, основних епізодів чи коментування рядків
поетичного твору. Учитель має підвести учнів до осягнення глибини
авторського задуму, розуміння конкретного та узагальненого сенсу
подій, образів, а також специфіки художньої манери автора;
3. узагальнення результатів аналітичної роботи і Основне завдання
полягає у відтворенні цілісності сприйняття твору літератури
відповідно до авторського задуму та особистісного розуміння
прочитаного.
Способи розгляду художнього твору мають бути різноманітними.
Аналізуючи твір, не можна теоретизувати художнє слово, навпаки, слід
допомагати учням осягати його мистецьку силу.
2.             Шляхи аналізу твору у школі:

·            пообразний;
Пообразний аналіз твору Цей вид аналізу має свою давню історію. Чітке
наукове обгрунтування його знаходимо в методичних працях Ф. І. Буслаєва,
В. Я. Стоюніна, І. Франка, Т. Ф. Бугайко і Ф. Ф. Бугайка та інші. Пообразний
аналіз треба проводити так, щоб через окремі образи, змальовані
письменником, учні осягнули твір у цілому, розглядаючи образи разом з
іншими компонентами художньої структури (описи, пейзажі, ліричні
відступи, історичні екскурси). В основі цього аналізу покладено розгляд
персонажів, сюжету і композиції у їх взаємозв’язках, у співвідношенні з
іншими компонентами для з’ясування морального й естетичного багатства
твору. Отже, в основі цього аналізу передбачена детальна
характеристика образів та інших компонентів твору. Розглядаючи
розвиток сюжету, особливості композиції, зображувальні засоби, основну
увагу зосереджуємо на окремих типах людей засобах змалювання
персонажів (портрет, психологія, моральні якості, життєві переконання,
вчинки, стосунки з людьми і т. д). Тобто художні образи втілюють
соціальні, моральні й естетичні проблеми епохи. Слід пам'ятати, що при
пообразному аналізі художній твір розчленовують на складові частини
не для того, щоб втратити цілісне уявлення про нього, а, навпаки, для
того, щоб сприйняти його як витвір мистецтва. Даний шлях аналізу
тривалий час був домінуючим у шкільному вивченні літератури, а тому
в методичних посібниках ще його називають традиційним. Методика
аналізу твору будується за такою схемою: вступне заняття, читання і
засвоєння змісту, з'ясування сюжету і композиції вивчення системи
образів, художні особливості твору, пізнавальне і виховне значення.
Завершується вивчення написанням учнями письмової роботи на
матеріалі художнього твору.
·            услід за автором;
Аналіз “вслід за автором” може використовуватися в будь- якому класі. Він
вимагає від вчителя попереднього перегляду тексту, поділу його на логічно
завершені змістовні частини та складання до кожної з них системи запитань,
спрямованих на аналіз твору в єдності змісту та форми.
·            проблемно-тематичний;
Проблемно-тематичний аналіз Передбачає розгляд найважливіших проблем,
порушених автором у творі. Проблемно-тематичний шлях аналізу має певні
переваги в плані формування моральних переконань та ідеалів, дозволяє
пов'язати виучуваний матеріал із сучасністю. Послідовний шлях аналізу
Передбачає розгляд твору за автором.
·            комбінований;
Комбінований шлях аналізу. Цей шлях аналізу передбачає використання двох
чи більше варіантів послідовностей під час дослідження літературно-
художнього твору, яких саме - визначає учитель.
·            прийом коментованого читання.
Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати,
розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються
у зв'язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою
уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір.
3.             Методика визначення теми, проблематики та ідеї твору.
Методика визначення теми та ідеї
Аналіз художнього твору передбачає розгляд його змісту і форми.
Узагальнено зміст твору називають ідейно-тематичною основою. Технологія
його шкільного розгляду передбачає взаємопов’язані етапи: роману «Собор»
є духовне життя українського суспільства в середині XX ст.
Характеристика проблеми (проблематики) твору. Після з’ясування теми
вчитель звертається до учнів із завданням сформулювати питання, яке
відповідало б змісту твору, тобто його проблему.
Проблема (грец. problema — задача) — складне питання, яке автор
порушує і художньо досліджує у творі.
Проблеми можуть бути різноманітними: суспільними і психологічними,
морально-етичними і естетичними, злободенними і вічними. Вічні проблеми
(наприклад, сенс життя, безсмертя) ще називають «проклятими питаннями»,
бо остаточного розв’язання вони не мають, хоча мислителі всіх часів і
народів шукають відповідь на них.
До способів формулювання проблеми належать такі:
 запитання (У чому джерела мужності українського патріота в умовах
радянського тоталітаризму? (І. Багряний, «Тигролови»));
 внутрішньо антиномічне, складне у багатозначності філософського
сенсу словосполучення або слово (проблема кохання в « Лісовій пісні»
Лесі Українки);
 протиставлення (проблема гріха і спокути в повісті «В неділю рано
зілля копала» О. Кобилянської).
Основне в аналізі змісту,— зберегти внутрішню логіку визначення ідейно-
тематичної основи твору; підніматися сходинками, не минаючи і не
пдУ’гаточи їх. Так, після. окреслення тематики роману «Собор» слід
з’ясувати проблематику, тобто сформулювати проблеми, які порушує,!
художньо досліджує О. Гончар, розкриваючи кожну тему.
Визначення теми твору. Аналіз змісту твору розпочинається зі з’ясування
його тематики.
Тема (грец. thema — основа, положення) — явище (явища) життя,
відображене в художньому творі.
З огляду на нескінченність виявів життя теми можуть бути різноманітними:
минуле, теперішнє або майбутнє нації, буття природи чи матеріальної
пам’ятки, конкретно-історичні події чи фантастичний світ ірреального, доля
родини чи однієї людини тощо. Для того щоб учні визначили тему, слід
поставити запитання: «Яке явище життя зображено у творі?». Відповідь не
має містити оцінки, бо на одну тему може бути написано твори з різними
ідеями, оцінками, світоглядною позицією. Тему формулюють називним
реченням, як називання явища суспільного чи приватного характеру. У
великому за обсягом творі зазвичай висвітлено не одну тему, а кілька.
Сукупність таких тем становить тематику твору. Наприклад, у романі О.
Гончара «Собор» темами є духовне життя українського суспільства середини
XX ст.; буття культурно-історичної пам’ятки нації — собору; історичне
минуле України, зокрема події знищення Запорозької Січі, громадянської та
Другої світової війн на її території; природа України в умовах
індустріалізації економіки; родинне життя кількох українських сімей; історія
кохання Миколи і Єльки та ін. Якщо твір має тематику, слід визначити
провідну тему — ту, що є центральною і яку всі інші доповнюють,
увиразнюють. Так, центральною темою У шкільній практиці іноді оминають
визначення проблематики твору, що робить аналіз змісту неповним.
З’ясування питань, які порушив автор у своєму творі, — захоплива
інтелектуальна діяльність, яка сприяє розвитку критичного мислення учнів,
формує активне ставлення до життя, яке завжди містить проблеми.
Визначення ідеї твору. На основі проблематики учні мають сформулювати
основну ідею твору.
Ідея (грец. idea — вигляд, ідея) — провідна думка, ядро задуму художнього
твору, його емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість.
Методичним прийомом визначення ідеї є пошук від- I повіді на питання-
проблему через розуміння твору в і його цілісності. Важливо нагадати учням,
що вони Ч^повинні не висловлювати власну оцінку, а визначити оцінку, яку
дав зображеному автор, зрозуміти його думку. Ідея, як і тема та проблема,
має різні форми: ідея-заклик, ідея-заперечення, ідея-ствердження, ідея —
емоційна оцінка, ідея — філософське судження. Наприклад, у вірші В.
Сосюри «Любіть Україну» провідною є ідея-заклик, проте твір нею не
обмежується. Автор проголошує мудрі філософські ідеї-судження: «Не
можна любити народів других, // Якщо ти не любиш Вкраїну» — людина, яка
говорить про свою повагу до людства, а сама зневажає рідну культуру,
фальшує, лицемірить; «Любіть Україну всім серцем своїм — //І вічні ми
будемо з нею» — смертна людина долучається до безсмертя через духовний
зв’язок із рідною землею.
Особливість ідеї-питання полягає в тому, що письменник не відповідає на
поставлене ним запитання, тоді проблема набуває особливої ваги, бо
спонукає читача шукати відповідь самостійно. Наприклад, у романі «Хіба
ревуть воли, як ясла повні?» автори на питання «Яким є шлях до правди?»
пропонують лише негативну відпОвідвгїфивавимшляхом неможливо знайти
правди, він е хибним. Як дійти до правди, вони не кажуть, тому читач
продовжує роздуми письменників і їхніх героїв.
У великому творі є низка ідей, які становлять його ідейний зміст. Так,
«Собор» — роман-застереження. Центральна тема твору продовжується
гострою проблемою і невтішним висновком: Україна хвора на бездуховність
— занедбано собори, забуто славне минуле, понівечено Дніпро, зневажено
батька й дівчину-сироту. Проте ідеєю-запереченням ідейний зміст твору не
обмежується. «Бережіть собори своїх душ!» — закликає автор, указуючи
духовний вихід із кризи, яку переживала нація в середині XX ст.
ґ' Учні можуть виявити у творі різне ідейне навантаження. Тема, ідея,
проблема — це абстракції, створені літературознавцями як інструменти
аналізу. Конкретний художній твір ширший за будь-які абстракції, його
тлумачення можуть змінюватися. Учитель повинен показати приклад
індивідуального прочитання твору, взірець наукового, переконливого
обстоювання своєї позиції, але не можна зневажати інші, навіть помилкові
твердження. Учнів слід спонукати до пошуку аргументів, звернень до
художнього тексту для підтвердження своїх висновків.
4.             Методика аналізу образу-персонажа.
Аналіз образу-персонажа
Художній образ є ключовою категорією мистецтва, засобом вираження
художником свого творчого Я (абстрактної ідеї, думки, почуття, враження) у
конкретній чуттєвій формі. У літературі образ твориться словом, проте
викликає в уяві зорові, слухові та інші відчуття. Він несе в собі енергію
емоції і думки, які виникають у реципієнта під час читання. У школі
розглядають різноманітні типи художніх образів за видом чуттів (зорові,
слухові, дотикові, запаху), за предметом зображення (образи людини,
тварини, природи, речі образ-почуття, образ-думка, символ), за'мб'вним
вираженням (тропи, стилістичні фігури, лексичні виражальні засоби мови,
художній звукопис), за джерелом (фольклорний образ, шевченківський,
міфологічний, біблійний, історичний тощо).
Однак найчастіше в центрі художнього тексту пере буває образ людини.
Навіть коли йдеться про природу («Битва» О. Кобилянської) або пам’ятку
архітектури («Собор» О. Гончара), зображене характеризує людину — героя,
авторське Я. Розгляд образу-характеру посідає особливо важливе місце в
аналізі тексту, спонукає школяра до розуміння чужих та власних
внутрішнього світу, вдачі, поведінки, долі.
При розгляді персонажів слід ураховувати юнаць- кий максималізм
школярів: поважаючи їхні категоричні, але щирі оцінки, потрібно поступово
делікатно вводити підлітків та юнаків у світ складних людських характерів і
доль, неоднозначних рішень і стосунків. Аналіз художнього зображення
людини має допомогти учневі вступити в позитивний діалог з іншими
людьми.
0браз літературного героя потрібно розкрити в таких аспектах:
 історичному аспекті (вказати, на якому етапі національної історії
сформувався цей характер, які історичні події та постаті на це
вплинули);
 національно-ментальному аспекті (виявити, як Я героя втілює
особливості національної душі);
 соціальному аспекті (охарактеризувати його місце і роль у структурі
тогочасного суспільства, родині,, колективі);
  морально-етичному аспекті (розкрити властиві персонажу цінності,
форми їх вияву);
 психологічному аспекті (охарактеризувати емоції та думки в їх
перебігу і суперечностях);
 біографічному аспекті (простежити долю героя в часі, знакові події);
 естетичному аспекті (розкрити способи і засоби творення автором
художнього образу, особливості індивідуальної манери письма).
Аналізують образ-персонаж за таким планом:
1.Становище героя. Визначають його національність, соціальний статус,
родинне становище, фах, вік. Наприклад, Чіпка («Хіба ревуть воли, як ясла
повні») — українець, селянин, незаконнонароджений — син «двожона».
У романі його становище простежено змалечку до дорослого віку, коли він
одружився і став заможним.
2. Життєві умови, оточення, принципи і прагнення. Піддають аналізу
зовнішні і внутрішні чинники поведінки героя. Ничипір Варениченко
формувався у злиднях і приниженні, його принципом була
справедливість, а прагненням — помста. Бажання карати вступило в
суперечність із християнськими засадами добра, закладеними бабусею.
3. Тип характеру, вдача. Оскільки дітям бракує життєвого досвіду,
учитель повинен їм допомогти розібратися в натурі героя, розкриваючи
різноманіття виявів людського характеру. Для цього доцільно
застосувати прийом бінарних опозицій: називати протилежні риси
вдачі і вибирати відповідну до характеру героя. Людина може бути
доброю або злою, чесною або схильною до обману, рішучою або
невпевненою, хороброю або лякливою, палкою або стриманою в
емоціях, щирою або лицемірною, лагідною або грубою, працелюбною
або ледачою, милосердною або жорстокою, чемною або невихованою,
вірною або зрадливою — учні продовжать цей ряд і врешті дадуть
відповідь на питання про вдачу героя. Учитель також може
перетворити психологічну характеристику персонажа на психологічне
дослідження, використавши прийом психоаналізу: зачитувати епізод
твору, якому учні мають дати психологічне тлумачення.
4. Доля героя та зміни в його внутрішньому світі. Робота над цим
аспектом передбачає розповідь про повороти долі, екстремальні
ситуації, у які потрапляє герой; аналіз альтернатив, які поставали перед
ним; заглиблення в мотивацію його вчинків та характеристику змін, що
відбулися в його світогляді та емоційній сфері. Учні, як правило, легко
 переказують зовнішні події, а психологічний розвиток дається їм
важче. З огляду на це доцільно запроваджувати елементи
екзистенціального аналізу, що передбачає розгляд ситуацій буттєвого
вибору, порогових моментів, зустрічі з Іншим, відносин із натовпом,
внутрішньої наповненості самоти, збереження або нівеляції свого Я,
розуміння внутрішньої свободи. Доречними будуть такі прийоми
роботи: психологічний етюд (уявна картйнапсихологіч- но
виправданого вчинку персонажа), психологічний портрет (опис
внутрішнього світу героя), імітація само- аналіза (аналіз від першої
особи), психологічна студія (причиново-наслідкове вивчення змін у
внутрішньому світі героя).
5. Засоби характеротворення. Особливістю розкриття цього пункту
плану є те, що засоби характеротворення згадують і під час розгляду
попередніх питань, реалі- зуючи принцип аналізу твору в єдності
змісту і форми. Наприклад, називаючи рису характеру, зауважують,
через який засіб характеротворення (портрет; характеристику —
авторську, самохарактеристику, опосередковану; інтер’єр; оточення;
вчинки; екскурси в минуле і майбутнє; психологічне зображення;
мовну індивідуалізацію) вона виявилась у тексті. Наприклад, Мелашка
з повісті «Кайдашева сім’я» була лагідною, про що свідчить її
мовлення, адже вона говорила, як співала, виражала свої почуття
поетично і піднесено. Слід також підсумувати, визначити особливості
індивідуальної поетики митця. Учні мають дійти висновку, які засоби
переважають, є найоригінальнішими, провідними для розуміння героя.
Потрібно звернути увагу на засоби характеротворення, подані в
розвитку. Наприклад, у твбрі може бути кілька портретів героя, зкіни в
зовнішності стануть знаками певних процесів — часового плину,
душевних потрясінь, способу життя, зовнішніх впливів. Слід
пробуджувати творчу активність школярів через естетичне сприймання
героїв художнього твору. Осмисливши майстерність письменника,
'школяр здійснює художні спроби написання портрету, внутрішнього
монологу,психологічного самоаналізу літе* ратурного персонажа.
6. Ставлення автора до персонажа. Воно виявляється в авторських
характеристиках, коментарях і стилі* стичних особливостях тексту.
Слова, обрані письмен* ником із синонімічного ряду, підкажуть учневі,
симпатизував автор героєві чи зневажав його. Учитель, прочитуючи
літературний портрет, має звертати увагу на художнє слово,
психологічне значення, динаміку портретної характеристики, на точку
зору з чийого погляду змальовано зовнішність героя, з яким
ставленням до нього (автор, інший герой,;своє відображення в
дзеркалі). Письменник відповідає на проблемні питання, які порушує у
 творі, переважно через власну оцінку ситуацій і людей, ним
зображених.
Розкриваючи будь-який пункт плану, можна йти або від думки до засобу її
вираження в тексті, або навпаки — від конкретної художньої деталі тексту до
її тлумачення. Наприклад, аналізуючи історію Мавчиного кохання, слід
звернути увагу на зміни в її душі та зовнішності. Український
літературознавець Григорій Клочек зазначає, що не слід обмежуватися
досконалим володінням алгоритмом аналізу образу персонажа, варто шукати
свій підхід, свій «ключ» до кожного образу, ураховуючи як вічні цінності, так
і сучасність, що висуває свої гострі проблеми. Ключовим може стати будь-
який аспект аналізу, майстерно обіграний учителем у проблемних ситуаціях,
пошукових завданнях, психологічних студіях, учнівській художній творчості.
Урешті юний читач має сприйняти літературного героя як особистість,
художній образ, утілення творчого задуму автора.