Педагогіка як наука, її предмет і основні категорії

Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх

вікових етапах його розвитку. Предмет педагогіки – виховання як
особлива функція суспільства.
Основні поняття (категорії) педагогіки:
 розвиток особи;
 виховання особи;
 утворення особи;
 навчання особи;
 виховні відносини;
 формування особи.
Розвиток – це процес внутрішньої послідовної кількісної і
якісної зміни фізичних, психічних і духовних сил людини, які
забезпечують реалізацію його життєвого потенціалу, його суті і
призначення. Існують наступні форми розвитку: фізичне,
фізіологічне, психічне, соціальне і духовне. Фізичний розвиток –
зміна зростання, ваги, пропорцій тіла, накопичення м'язової
маси. З фізичним взаємозв'язаний фізіологічний розвиток
людини. Змінюються його функції в області травлення, серцево-
судинній і ін. систем.
Фізичний і фізіологічний розвиток лежить в основі психічного
розвитку – ускладнюються процеси віддзеркалення людиною
дійсності, складні психічні утворення: потреби, здібності,
інтереси. Соціальний розвиток людини, продовження психічного
розвитку, – поступове входження його в суспільних,
економічних, виробничих, правових, професійних і ін.
відношення. Вінцем розвитку людини є розвиток духовне –
осмислення свого призначення в життя, появу відповідальності
перед поколіннями, прагнення до постійного вдосконалення.
Розвиток людини відбувається через виховання, передаючи
досвід свій власний і попередніх поколінь.
Виховання – процес передачі досвіду одним поколінням і
засвоєння його іншим, що забезпечує розвиток людини.
Освіта – це процес і результат засвоєння особою певної суми
знань, умінь і навиків і забезпечення на цій основі відповідного
рівня розвитку особи; здійснюється через освітню систему – всі
види освітніх установ з їх матеріальною базою, кадрами,
науково-методичним забезпеченням. За допомогою освіти йде
управління розвитком людини. Освіта здійснюється через
навчання.
Навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача і що
вчаться, в ході якого здійснюється освіта людини, передача і
засвоєння знань, умінь і навиків.
Навчання – процес двосторонній, тобто що складається з двох
частин: викладання (сфера діяльності педагога) і учення (сфера
діяльності учня).
Здійснюючи виховання, освіту і навчання, люди в суспільстві
вступають між собою у виховні відносини – різновид відносин
людей між собою, направлених на розвиток людини за
допомогою виховання, освіти і навчання.
Формування особи – це процес і результат її розвитку під
впливом середовища, спадковості і виховання. На кожному
віковому етапі розвиток отримує свій ступінь сформованості.
Основними внутрішніми чинниками розвитку людини є:
самовиховання, самоосвіта і самонавчання. Самовиховання – це
процес засвоєння людиною досвіду попередніх поколінь за
допомогою внутрішніх душевних чинників, що забезпечують
розвиток. Самоосвіта – це система внутрішньої самоорганізації
по засвоєнню досвіду поколінь, направлена на власний розвиток.
Самонавчання – процес безпосереднього отримання людиною
досвіду поколінь за допомогою власних устремлінь і самим
вибраних засобів
Дида́ктика (дав. -гр. διδακτικός — повчальний) — один із розділів педагогіки, який
вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань;
визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми
навчання, вплив навчального процесу на особу.

Дидактика – галузь педагогічної науки, яка розкриває теоретичні основи освіти та

навчання в їх найбільш загальному вигляді. Дидактика виявляє закономірності,
принципи навчання, задачі, зміст навчання, форми і методи навчання на усіх вікових
етапах.
Об'єкт дидактики - процес навчання.
Предмет - розкриття закономірностей процесу навчання, вивчення системи
відносин: учень-навчальний матеріал, учитель-учень, учень-інші учні.
Предмет дослідження загальної дидактики - процес викладання і навчання разом з
факторами , які його породжують , умовами, в яких він протікає , а також
результатами , до яких він приводить.
Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання,
уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.
Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює
знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або
опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння
учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на
цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.
Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі
світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат
цього процесу — досягнення певного рівня освіченості. Залежно від мети,
особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну
освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство,
мистецтво.Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі виробництва
й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній
праці.Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок,
необхідних для певної галузі трудової діяльності
Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в
результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.
Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових
знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості
знань, умінь, навичок.
Учіння — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної
діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають
індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати
навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в
класному і загальношкільному колективах.
Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у
свідомості людини. Дидактика виділяє такі види знань:— основні терміни і поняття;
— факти щоденної дійсності й наукові факти;теорії;— знання про способи
діяльності;— оцінні знання.
Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань; глибина
знань; оперативність знань; гнучкість знань; конкретність та узагальненість знань;
системність знань; усвідомлення знань.
Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають
використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-
синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння,
реалізація.
Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до
автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі —
правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними
(дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).

Коротка історична довідка.

Дидактичні принципи розроблялись разом з виникненням дидактики як науки. Але в
зарубіжній педагогіці (до 19 ст.) принцип не виділявся як окрема категорія
дидактики, а співпадав з правилами.
Я.А.Коменський „Велика дидактика” – створив систему дидактичних принципів
(наочності, легкості, міцності), де основним вважав – принцип
природовідповідності. На їх підґрунті вивів правила (є 9 основних правил взагалі і
до кожного принципу зокрема). Так, вже на титульній сторінці „Великої дидактики”
він зазначає:”...вчити стисло, приємно і ґрунтовно”.
Ф.В.А. Дістервег розробив 4 принципи (науковості, природовідповідності,
наочності, свідомості). Створив дидактику розвиваючого навчання, основні вимоги
якої виклав у 33 законах і правилах навчання.
К.Д.Ушинський визначив необхідні умови хорошого навчання: своєчасність,
поступовість, обмеженість, постійність, міцність засвоєння, ясність, самодіяльність
учнів, правильність, відсутність надмірної складності і надмірної легкості. До
дидактичних принципів він відносив також: 1) свідомість і активність навчання; 2)
наочність; 3) послідовність; 4) міцність знань і навичок.
Багаторічні спроби розробити систему дидактичних принципів спостерігаємо
в роботах дослідників нового часу. Їх аналіз дозволяє виділити в якості основних,
такі загальноприйняті принципи. Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані,
взаємопроникають і
взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим
вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар,одні
принципи чітко проявляють свою дію, інші – є загальним дидактичним фоном, а
деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації. Запропонована
послідовність дидактичних принципів відповідає логіці діяльності вчителя: від
постановки цілей і завдань навчання до здійснення контролю за його результатами.

Коменський був першим із педагогів, який послідовно обгрунтував

принцип природовідповідності у вихованні [1]. Він розглядав людину як
частину природи. Людина складається з усіх основних елементів
природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це
так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже,
навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими
законами [3]. Для Коменського теорія природовідповідності у вихованні
означала визнання рівності всіх людей і те, що їх права на осіту є
рівними. Але проголошуючи рівність людей від природи, Каменський не
заперечував наявності в кожного індивідуальних задатків

Принцип природовідповідності. - розвиток успадкованих потенційних

можливостей дитини - фізичних, психічних, соціальних, духовних.

Педагогічні здібності – це здібності, які допомагають вчителю

ефективно, успішно виконувати свою роботу.
Виділяють такі педагогічні здібності.
1. Загальні педагогічні здібності:
1. дидактичні – це здібності, які становлять основу уміння подати
матеріал доступно, чітко, ясно, цікаво, здійснювати керівництво
пізнавальною діяльністю учнів;
2. академічні – здібності до оволодіння інформацією, певним навчальним
предметом, який викладає вчитель (педагогіка, математика, література,
біологія, фізична культура, інформатика тощо);
3. організаторські – це вміння організувати діяльність учнів, учнівський
клас, навчальний процес, свою власну діяльність;
4. комунікативні – здібності, які дають можливість установити правильні
взаємовідносини з учнями, батьками, колегами;
5. перцептивні – здібності, які лежать в основі уміння проникнути у
внутрішній світ дитини; психологічна спостережливість;
6. сугестивні здібності – здатність учителя до безпосереднього емоційно-
вольового впливу на учнів;
7. мовні здібності – це здібності чітко висловлювати свої думки й почуття
за допомогою різних засобів спілкування;
8. авторитарні здібності – здібність безпосереднього емоційного впливу
на учнів і вміння на цій основі завойовувати у них авторитет.
Авторитарні здібності залежать від цілого комплексу особистісних
якостей педагога, а саме його вольових якостей (рішучість, витримка,
наполегливість, вимогливість), а вже потім – від почуття
відповідальності за навчання і виховання дітей, від впевненості
педагога в тому, що він правий, від вміння передавати цю впевненість
своїм вихованцям.
2. Спеціальні педагогічні здібності – це здібності до певних видів
діяльності, наприклад, музичні, артистичні тощо.
Класифікація методів виховання:
А) методи формування свідомості особистості;
Б) методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;
В) методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців;
Г) методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

Теорія виховання – це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених

наукових педагогічних тверджень, знання яких дає змогу формувати й
розвивати особистість вихованця та впливати на колектив відповідно до
визначених цілей загального, національного і професійного виховання.
Національне виховання– це створена упродовж віків самим народом система
поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних
формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати
їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване,
правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу
народу, перспективи його розвитку.
Урок - організаційна форма навчання в межах класно-урочної системи, що
характеризується відносною завершеністю обмеженого в часі педагогічного
процесу, який проводить учитель за певним розкладом із групою учнів
постійного складу, однакового віку і рівня підготовки.
У дидактичній теорії уроком вважають більш чи менш завершену частину
педагогічного процесу в класно-урочній системі навчання, або систематично
застосовувану для розв'язання завдань навчання, виховання і розвитку форму
організації діяльності постійного складу вчителів та учнів у визначений проміжок
часу.
Сутність уроку як цілісної динамічної системи полягає в колективно-індивідуальній
взаємодії вчителя й учнів, у результаті якої відбувається засвоєння знань, умінь і
навичок, досвіду діяльності, спілкування і взаємодій, розвиток здібностей школярів,
а також удосконалення педагогічної майстерності вчителя. Така характеристика
уроку дає підстави визначати його як форму руху навчання загалом і як форму
організації навчання, зумовлену його закономірностями і принципами, основними
дидактичними вимогами.
Урок - найбільш економічно вигідна форма порівняно з індивідуальним навчанням,
що дає змогу ефективно використовувати стимулювальний вплив учнівського
колективу на навчальну діяльність кожного учня, передбачає зв'язок навчальної і
позанавчальної роботи.

Загальні вимови
1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу.
2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.
3. Чітке визначення завдань уроку.
4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід
школяра.
5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.
6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості
7. Ефективне використання педагогічних засобів.
8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням
їхніх інтересів, нахилів і потреб.
9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів
мислення та діяльності.
10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.
11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.
12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
37. Що таке структура уроку. Структура уроків різного типу (за
дидактичною метою).
Структура основних типів уроків.
Урок засвоєння нових знань:
1. Перевірка д/з, актуалізація і кореляція опорних знань.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння
школярів.
3. Сприймання і усвідомлення фактичного матеріалу, осмислення
зв’язків і залежностей між елементами виучування.
4. Запам’ятовування нового матеріалу.
5. Узагальнення і систематизація знань.
6. Д/з і підсумки уроку.

Урок формування умінь та навичок:

1. Перевірка д/з, актуалізація і кореляція опорних знань.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння
школярів.
3. Вивчення нового матеріалу (вступні вправи).
4. Первинне закріплення нових знань (пробні вправи).
5. Робота учнями над вправами у стандартних (вправи за зразком)
завданням учителя і творчих ситуаціях (творчі вправи).
6. Д/з і підсумки уроку.

Урок застосування ЗУН:

1. Перевірка д/з, актуалізація і кореляція опорних ЗУН.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3. Осмислення змісту і послідовності виконання дій.
4. Самостійна робота учнів під керівництвом вчителя.
5. Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи.
6. Д/з і підсумки уроку.

Урок узагальнення і систематизації знань:

1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння.
2. Відтворення і узагальнення опорних фактів, подій, явищ.
3. Повторення і аналіз основних знань.
4. Узагальнення і систематизація знань, засвоєння систем знань,
провідних ідей.
5. Д/з і підсумки уроку.

Урок перевірки, контролю і корекції ЗУН:

1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння.
2. Перевірка знань фактичного матеріалу і основних понять.
3. Перевірка глибини осмислення знань та рівня сформованих умінь і
навичок.
4. Застосування знань в стандартних та змінених умовах.
5. Перевірка, аналіз і оцінка виконаних робіт.
6. Підсумки уроку.

Комбінований урок:
1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація учіння.
2. Перевірка д/з.
3. Актуалізація опорних знань.
4. Сприймання і усвідомлення нового матеріалу.
5. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.
6. Вправи на формування умінь і навичок на основі отриманих знань.
Д/з і підсумки уроку

Клас навчальний — підрозділ початкової, середньої школи, гімназії,

ліцею, що охоплює учнів одного року навчання та однакового рівня
знань
НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН – це державний документ, що затверджений Міністерством
освіти і науки України, який визначає склад (перелік) навчальних предметів, що
вивчаються в навчальному закладі, порядок (послідовність) їх вивчення за роками,
кількість навчальних тижневих годин відведених на вивчення кожного предмета в
кожному класі.
У практиці загальної середньої освіти використовується декілька типів навчальних
планів: базовий, типовий і навчальний план школи.