Практичні завдання:

І. У педагогічному словнику:
Мета виховання – всебічний гармонійний розвиток особистості.
Завдання виховання – це конкретизація мети виховання, що проявляється у часткових діях.
Всебічний розвиток – передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог
морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.
Гармонійний розвиток – розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення та
взаємозбагачення в духовному й фізичному єстві людини.
Національне виховання – спрямована на дітей та молодь комплексна системна і цілеспрямована
діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім'ї, освітніх закладів, інших
соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості,
почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання
громадянського і конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, цілісності,
незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави.
Комплексний підхід до виховання – передбачає діалектичне забезпечення єдності вимог у системі
всебічного гармонійного виховання (морального, розумового, трудового, естетичного та фізичного),
а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість з боку різних
соціальних інституцій (сім'ї, загальноосвітніх та професійних закладів, дошкільних та позашкільних
виховних закладів, засобів масової інформації).
Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і
подолання негативних.
Перевиховання – система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних
проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей в діяльності.
ІІ. У робочому зошиті
Репродуктивний рівень
Завдання № 1. Складіть структурно-логічні схеми:
1) Структурні компоненти процесу виховання;
Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а
також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування
особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички
поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.
Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних
властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у
попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з
людиною і соціальною дійсністю
2) Суб’єкти виховного впливу;
До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських
організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів
масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.
Суб'єкт виховного процесу - це індивід з розвиваються самосвідомістю, стійкою системою мотивів
(потреб, інтересів, ідеалів, переконань), активно бере участь у свідомій діяльності.
3) Рушійні сили процесу виховання;
Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний.
Рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових
цілей.
За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми а) суперечність між зростаючими
соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що
обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії; б) суперечність між зовнішніми
впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися,
щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця. Зовнішніми:
а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї; б) зіткнення організованого виховного
впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин; в) неоднакове ставлення до
учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог; г) суперечність, породжена
наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки.

Рис. 35. Рушійна сила процесу виховання

4) Критерії ефективності процесу виховання;
Критерії ефективності виховної системи прийнято ділити на дві основні групи:
 Критерії факту – спрямовані на визначення наявності організованої і цілеспрямованої
виховної роботи в конкретному освітньому закладі.
 Критерії якості – спрямовані на визначення рівня сформованості та ефективності проведеної
виховної роботи.
Критерії факту включають в себе наступні показники:
 відповідність змісту, обсягу і характеру реалізованої виховної роботи і можливостей
освітнього закладу;
 наявність єдиного колективу в освітньому закладі;
 здійснення інтеграції педагогічних зусиль і виховного впливу.
Критерії якості включають в себе такі показники як:
 рівень наближеності виховної системи до поставлених, освітнім закладом, виховним цілям;
 ступінь реалізації педагогічних ідей, принципів і концепцій, які лежать в основі виховної
роботи;
  психологічний клімат освітнього закладу, стиль взаємовідносин між суб’єктами освіти, рівень
внутрішнього комфорту;
 рівень вихованості учнів (студентів, вихованців і т. д.).
Основними критеріями, що визначають ефективність виховної роботи навчального закладу,
відповідно до освітніх стандартів, зводиться до наступного переліку:
 Рівень самопочуття дитини в освітньому закладі (критерій відносин).
 Рівень вихованості учнів/вихованців (критерій факту).
 Сталість педагогічного колективу, наявність творчої співпраці між поколіннями педагогів
(критерій колективу).
 Емоційна насиченість і зміст виховно-освітньої діяльності (критерій змісту).
 Рівень підготовленості учнів/вихованців до самостійного життя (критерій часу).
 Критерій “відкритості освітнього закладу”.
 Критерій системності та цілеспрямованості реалізованої виховної роботи.
Дані критерії є умовними, кожен з них може бути конкретизований, в залежності від цілей освітнього
закладу та наявних у нього умов.
5) Закономірності процесу виховання;
Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні,
реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:
а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання;
б) людина виховується під впливом різних чинників;
в) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.
6) Принципи процесу виховання;
Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу
виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
1. Цілеспрямованість виховання.
2. Зв'язок виховання з життям.
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні.
4. Виховання в праці.
5. Комплексний підхід у вихованні.
6. Виховання особистості в колективі.
7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.
8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.
9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.
10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.
11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
7) Сучасні концепції процесу виховання.

Концепції:
1. Прагматизм, неопрагматизм (грец. prahma — дія, діяння) — суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за
яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються
практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях. Прихильники прагматизму
на перше місце висувають практичну матеріальну вигоду, залишаючи поза увагою морально-духовні
цінності, культивують цинізм, зневажливе ставлення до досягнень людської культури, духовних і
моральних надбань людства.
2. Неопозитивізм (лат. positivus — умовний, позитивний) ігнорує світоглядні аспекти наукових
знань, підносить до принципу плоский емпіризм (грец. emperia — досвід) — напрям у теорії
пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання життєвий
досвід, применшує роль логічного аналізу і теоретичних узагальнень. Прихильники цієї концепції
недооцінюють роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, зумовленість їх
особливостями національного розвитку, соціальними потребами.
3. Екзистенціалізм (лат. existentia — існування) — суб'єктивно-ідеалістична філософська течія.
Апологети цієї концепції протиставляють людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній
світ індивіда, його свободу.
4. Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у XIX ст. італійський
релігійний діяч Фома Аквінський (1226—1274). Звідси назва — томізм (Фома — Тота. Неотомісти
вбачають кризу сучасної цивілізації (особливо в царині духовності) у тому, що люди відійшли від
релігійної моралі, порушили своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби.
Прихильники неотомізму переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією немає повноцінної
моральності. Морально-духовне виховання ґрунтується на релігійній етиці. Тому й вихід людства, й
окремої людини з "духовної кризи" прихильники неотомізму вбачають у поверненні в лоно релігії.
5. Монархічно-релігійна концепція була провідною у царській Росії та й інших державах з
монархічним устроєм. У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні.
Тому вся система виховання спрямовується на формування у громадян морально-духовних якостей,
які б відповідали таким вимогам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву
Богові, Царю і Вітчизні.
6. Тоталітирно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя
громадян у тоталітарних державах (колишні Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби
франкізму, сучасна Північна Корея та ін.). На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без
опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей,
природи людини.
 7. Концепція національно-демократичного виховання. Ця концепція якнайповніше відповідає
природі людини, її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать такі
постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток
духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів,
демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного
гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.
Завдання №2. Здійсніть категоріальний аналіз сутності поняття «виховання» за схемою:
а) ознайомтесь з визначенням поняття, наведеним у різних підручниках; порівняйте, зіставте і
виберіть в них суттєві ознаки, які найбільш повно характеризують сутність поняття «виховання»;
б) заповніть таблицю:
1 Автор визначення Визначення поняття Категорійні ознаки
Семен — процес цілеспрямованого, систематичного Цілеспрямований та
Гончаренко формування особистості, зумовлений законами систематичний процес;
суспільного розвитку, дією багатьох зумовлений законами суспільного
об’єктивних і суб’єктивних факторів. розвитку, а такоє дією багатьох
об’єктивних і суб’єктивних
факторів.

Алли Семенової - це процес цілеспрямованого управління Цілеспрямований процес; має

формуванням та розвитком особистості у
відповідності з вимогами суспільства.
Лариса Ткаченко – це складний і багатогранний процес
формування особистості, створення
оптимальних умов для її фізичного, психічного
та соціального розвитку.
А. Петровським це діяльність з метою передачі новим
поколінням суспільно-історичного досвіду,
планомірний і цілеспрямований вплив на
свідомість і поведінку людини з метою
формування відповідних установок, понять,
принципів, ціннісних орієнтацій, що
забезпечують необхідні умови для її розвитку,
підготовки до суспільного життя і трудової
діяльності.
Н. Побірченко процес свідомого цілеспрямованого і
систематичного формування особистості, що
здійснюється в рамках і під впливом соціальних
інститутів з метою підготовки її до виконання
соціальних функцій та ролей, до
життєдіяльності в різних сферах соціальної
практики.
мету формування і розвитку
особистості.
Цілеспрямований та
багатогранний процес формування
особистості; має мету створення
оптимальних умов для її
фізичного, психічного та
соціального розвитку.
Має мету передачі новим
поколінням суспільно-історичного
досвіду; має планомірний і
цілеспрямований вплив на
свідомість і поведінку людини з
метою формування відповідних
установок, понять, принципів,
ціннісних орієнтацій.
Свідомий; цілеспрямований;
процес систематичного
формування особистості;
здійснюється в рамках і під
впливом соціальних інститутів з
метою підготовки її до виконання
соціальних функцій та ролей, до
життєдіяльності в різних сферах
соціальної практики.

Конструктивний рівень
1. Опрацюйте закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», випишіть завдання
виховання підростаючого покоління.
Метою є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів,
інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної
самореалізації компетентностей, розвиток відповідальних громадян, які здатні до свідомого
суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству,
збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу
Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку
України та її європейського вибору
Перед моральним вихованням поставлено такі завдання:
 оволодіння особистістю правилами та нормами моральної поведінки;
 розвиток почуттів;
 формування переконань;
 формування умінь і навичок моральної поведінки.
Завдання розумового виховання такі:
 оволодіння знаннями, уміннями та навичками;
 формування наукового світогляду;
 розвиток інтелектуальних можливостей;
 оволодіння методами пізнавальної діяльності.
Трудове виховання передбачає вирішення таких завдань:
 формування здатності до праці;
 виховання соціально-психологічної готовності до трудової діяльності;
 виховання поваги до людей праці та її результатів;
 оволодіння уміннями й навичками трудової діяльності.
Завдання фізичного виховання такі:
 створення оптимальних умов для формування здорового організму людини;
 формування санітарно-гігієнічних умінь та навичок;
 тренування та загартування організму;
 виховання волі, розвиток спритності, краси тіла і рухів.
Естетичне виховання передбачає вирішення таких завдань:
 формування почуття прекрасного;
 виховання любові до природи та навколишньої краси;
 виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва;
 оволодіння знаннями та вміннями творити прекрасне в житті.
2. Проаналізуйте завдання національного виховання в Україні, де живуть громадяни різних
національностей і віросповідань.
Мета національно-патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:
 утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги
до культурного та історичного минулого України;
 виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки;
 підвищення престижу військової служби, а звідси - культивування ставлення до
військовослужбовця як до захисника України, героя;
  усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її
патріотичною відповідальністю;
 сприяння набуттю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах
державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності
громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади,
спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе
відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
 формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
 утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
 культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи,
справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
 формування мовленнєвої культури;
 спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності,
сепаратизму, шовінізму, фашизму.
3. Користуючись знаннями про сучасні концепції виховання, заповніть таблицю:
Педагогічна Цілі виховної діяльності Місце і роль дитини у системі виховних відносин
концепція
Авторитарне характеризується високим рівнем При цьому стилі виховання дитина не має
вимогливості й низьким рівнем можливості проявляти ініціативу, тому що всі
виховання
чуйності. Батьки, які дотримуються питання, що стосуються його життя, вирішуються
цього стилю виховання, виступають як батьком одноосібно, без його участі.
авторитетні фігури, їх поведінка Авторитарний стиль виховання має на увазі
здебільшого директивна й ґрунтується рішення конфліктів методом «батога й пряника»,
на вказівках і силі, а для дитини заборонами та погрозами, а не знаходженням
встановлюються суворі обмеження. компромісного рішення.

Особистісно- Сутність особистісно зорієнтованого Розвиток особистості набуває оптимального

орієнтоване виховання полягає в тому, щоб
розбудити інтерес дитини до власної
виховання
особистості, до саморозвитку за
допомогою самоціннісної діяльності.
характеру, якщо вихованець виступає суб'єктом
виховного процесу. Особистісно орієнтований
підхід ставить в центр виховного процесу
інтереси людини, її потреби та можливості, права
окремого індивіда, його суверенітет незалежно
від індивідуальних особливостей. Такий підхід
потребує і того, щоб вихованець бачив у собі таку
особистість, як і в людях, які його оточують. За
такого підходу кожна людина сприймається як
самостійна цінність, а не як досягнення власних
цілей.

Вільне Гасло теорії — «йти від дитини», Її ідеалом є вільний, необмежений розвиток сил і
виховання тобто сприяти природному розвитку здібностей кожної дитини, повне розкриття
кожної дитини, її самовихованню, на індивідуума.
противагу формальним строгим
методам традиційного виховання.
Теорія вільного виховання полягає в
тому, щоб надати дитині можливість
користуватися своєю свободою. Тоді
він зможе стати щасливим і
незалежним. Самостійно накопичуючи
життєвий досвід.
 Творчий рівень
Завдання №1. Складіть власну структуру показників вихованості особистості на сучасному етапі
розвитку суспільства.
Показниками вихованості вважають такі важливі якості особистості, як патріотизм, гуманізм,
відповідальність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисциплінованість, активність,
принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізичної
досконалості.
Визначення рівня вихованості учня передбачає безпосереднє оцінювання його якостей,
цілеспрямоване спостереження за поведінкою та діяльністю, інші методи.

Завдання №2. Підготуйте власні поради учням щодо самовиховання (самовдосконалення)

особистості.
1.1.
1. Коли берешся за будь-яку справу, подумай: який результат повинен отримати.
2. Берись за справу сміливо і не відступай, поки її не виконаєш. Якщо в кінці тижня або цього дня
залишаються не виконаними один чи два запланованих тобою пункти, перепиши їх у план на
наступний тиждень(наступний день).
3. Візьми собі за правило обов’язково аналізувати: чому саме ти не виконав той чи інший пункт.
Намагайся сам усувати причини невиконання. Спочатку це вважатиметься важким, але з часом ти
зрозумієш, що головне – це правильно оцінювати свої сили і не гаяти марно часу.
4. Ніколи не практикуй перенесення виконання справи на наступний день. Приступай до виконання
запланованого одразу ж без зволікань.
5. Не роби жодних попускань, навчися своїм примхам відповідати коротко, але твердо –"ні”.
6. Навчися сам собі наказувати, будь до себе непохитним,але став перед собою завдання реальні, ні в
якому разі "не заривайся”, бо не спрацює внутрішній наказ ”Так треба”, "Я мушу”.
7. Спробуй проаналізувати: на що ти переважно витрачаєш свій вільний час?
8. Твій організм здатий до тривалих навантажень, але, щоб уникнути стомлення, переборюй втому,
змінюй види діяльності протягом дня.
9. Приймаючи на себе будь-яке завдання, навчися слухати уважно вказівки дорослих. Користуйся
нотатками, щоб нічого не пропустити повз увагу і зберегти час.
1.2.

 Обов’язково займайтеся плануванням.

Для цього заведіть спеціальний блокнот, який постійно будете носити з собою, записуючи
найбільш цінні ідеї й інформацію.
Складати план на день найкраще ввечері або вранці. На перше місце ставте найважчі справи і
завдання, потім менш складні і прості. Намагайтеся комбінувати різні види діяльності, не
зациклюйтеся на одному.
 Відвідуйте спеціальні тренінги з розвитку особистості, курси, семінари.
Насправді, всі ці заходи неймовірно корисні. Тут ви зможете навчитися багатьом тактик і
прийомів по спілкуванню з людьми, щодо усунення психологічних проблем. Крім того, ви
зможете знайти собі справжнього наставника, який буде допомагати вам контролювати ваші
дії на шляху до бажаної мети.
 Дивіться мотивуючі фільми.
Мотивація — це двигун успіху. Відсутність мотивації призводить до ослаблення життєвого
тонусу і зниження продуктивності. Тому потрібно обов’язково приділяти час для того, щоб
підживити себе необхідною мотивацією для подальших перемог.
 Практикуйте спілкування з різними людьми.
У житті нам доводиться тримати зв’язку з різними типами людей, часто зовсім відрізняються
від нас самих. Але, як відомо, незалежно від смаків і переваг людям судилося підтримувати
взаємні комунікації, а щоб вони проходили успішно, потрібно володіти певними прийомами
спілкування, які формуються безпосередньо при практичному спілкуванні.
 Шукайте нові шляхи.
Вам набридло одноманітне розклад? Так, змініть його! Знайдіть нові способи виконання
ваших завдань. Це поліпшить ваші результати в кілька разів.
 Створіть список ваших цілей.
В першу чергу, це потрібно для того, щоб постійно нагадувати собі про це. Адже у суєті днів дуже
просто збитися з шляху. Краще створіть декілька таких списків і покладіть їх на найвидніші місця,
щоб вони постійно були в полі вашого зору.
 Займайтеся духовними практиками.
Медитації, психологічні прийоми релаксирования — це відмінні засоби для зняття стресу і
підвищення продуктивності роботи мозку. Багато знамениті особистості практикували йогу, циган,
відвідували святі місця, що допомогло їм сформуватися як особистість і досягти певного розуміння
себе. Духовну освіту, безумовно, відіграє важливу роль у розвитку людини.
 Читайте книги.
Книги допомагають поповнити словниковий запас, розвивають мислення, тренують концентрацію
уваги. Читаючі люди більш спокійні і терплячі, вони здатні організовувати себе для виконання навіть
самої складної роботи.
 Досягайте більшого, ніж очікували
Не зупиняйтеся на досягнутому. Ваші можливості безмежні, як і ви самі. Просто повірте в це!
 Будьте самим собою
Концентруйтеся безпосередньо на своїй особистості, не відволікайтеся на деталі. Станьте рідною
людиною для самого себе. Ви — це найцінніше, що у вас є. Прийміть себе, любіть себе. Тільки це
допоможе вам стати по-справжньому успішним і щасливим людиною.
 Самостійна робота
Практичні завдання
А. Репродуктивний рівень:
1. Виписати із Національної доктрини розвитку освіти в Україні пріоритетні напрями та шляхи
виховання.
Напрями виховання:
 національно-патріотичне виховання
 громадянське виховання
 розумове виховання
 правове виховання
 моральне виховання
 естетичне виховання
 трудове виховання
 екологічне виховання
 фізичне виховання
Основні шляхи виховання:
Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами або методами.
Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до
поставлених виховних цілей.
Сучасні педагоги виділили кілька груп методів, поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності,
що включає усвідомлення процесу діяльності, її організації, стимулювання; контроль і аналіз
результатів.
1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і
волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.
 Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами
впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.
 Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою
особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків
для наслідування, ідеалу в житті.
2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію
діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна
вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.
 Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до
позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.
Педагогічна вимога може бути сформульована прямо – характеризується такими ознаками, як
інструктивність, рішучість і виявляється у вигляді вказівок, можливо, наказів і – опосередковано –
спирається на сформованість у вихованців мети, переконань і виявляється у виді прохання, ради,
натяку. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує
мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних
навичок поведінки.
 Громадська думка – як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою. За допомогою
громадської думки людину можна переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці.
Людина бачить, як реагують товариші, колеги на ті чи інші погляди, поведінку, діяльність людей і
починає прислухатися до громадської думки.
 Привчання – організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з
метою їхнього переходу у форми суспільної поведінки.
 Доручення – має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках.
 Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в
учнів позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють формуванню в учнів
здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці
визначать такі педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із
моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для
аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти,
психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової
ситуації).
1. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і
стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.
 Змагання – постаючи як конкуренція, боротьба є рушійною силою розвитку, ствердження
особистості, забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської
взаємодопомоги, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей людини.
 Заохочення – в основі його схвалення, позитивна оцінка дій і вчинків з метою спонукання
вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені
громадським визнанням зусиль, старань, досягнень, зміцнюють впевненість у своїх силах, викликає
приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує добре самопочуття.
 Покарання – в його основі засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної
поведінки, з метою їх припинення, запобігання в майбутньому. Покарання корегує поведінку
людини, але його використання вимагає педагогічного такту і відповідної майстерності. Варто
зазначити, що у вихованні в більшості ситуацій кращий результат дає переважне застосування
заохочень з дуже обдуманим та обережним використанням покарань.
4. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з
удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання
належать самопізнання, самоставлення, саморегуляція.
1)Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких
проявів своєї особистості.
2) Самоставлення – ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі. Самоповага – це
особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе. Вона формується на основі
усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в
самооцінці. Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її самокритичність,
самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Вона впливає на ефективність діяльності
людини і подальший розвиток її особистості.
3) Саморегуляція – здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів
своєї поведінки та психічних процесів. В педагогіці визначають прийоми саморегуляції:
самопідбадьорення, самосхвалення, самонаказ, самовладання, самообмеження, самонавіювання,
самостимулювання, самоконтроль.
2. Розкрити сутність закономірностей і принципів виховання.
Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні,
реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:
1. а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання;
2. б) людина виховується під впливом різних чинників;
3. в) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.
Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу
виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
1. Цілеспрямованість виховання.
2. Зв'язок виховання з життям.
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні.
4. Виховання в праці.
5. Комплексний підхід у вихованні.
6. Виховання особистості в колективі.
7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.
8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.
9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.
10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.
11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
Б. Конструктивний рівень:
1. Продемонструвати взаємозв’язок закономірностей і принципів виховання.
Принципи виховання випливають із закономірностей, які діють у виховному процесі, оскільки
виховний процес є системою, то і принципи, які відображають його загальні закономірності, теж є
системою. Існувало й існує багато систем виховання. Тому характер, деякі вимоги принципів, а іноді
й самі принципи відмінні.
2. Підготуйте доповідь на одну із запропонованих тем: сутність педагогіки співробітництва, народна
педагогіка про виховання, сутність особистісно-зорієнтованого виховання.
Сутність особистісно-зорієнтованого виховання
Особистісно-орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації
загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу
до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та
соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури
особистості.
Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та
надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому
самовизначенні, самореалізації.
Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо заданими
якостями, то особистісно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду
самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. У навчальному процесі
відбувається "зустріч" того, що вивчається, та суб'єктного досвіду, його "окультурювання",
збагачення. Термін "суб'єктний досвід" означає досвід життєдіяльності, набутий дитиною до школи
в конкретних умовах родини, навколишнього середовища, в процесі сприймання та розуміння нею
світу людей і речей. Суб'єктний досвід називають особистим, індивідуальним, життєвим, стихійним
тощо.
Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:
 розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;
 розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;
 допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;
 формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне
життя.
Особистісно-орієнтоване навчання має давню історію і декілька інших назв: гуманістична
педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання (США, Європа. 70-
ті роки), педагогіка співробітництва (СРСР, 80-ті роки). Усі ці близькі концепції об'єднує назва
"ліберальна педагогіка", на противагу авторитарній і технократичній.
Створення такого учіння потребує: зміни позиції вчителя; створення атмосфери "свободи учіння" в
класі; використання методів, які стимулюють активність учня і його розвиток.
Позиція учителя у дослідному учінні - це позиція консультанта і багато в чому психотерапевта, який
здійснює "розвиваючу допомогу".
Атмосфера "свободи учіння" характеризується тим, що учні вільно обговорюють проблеми, не
бояться робити помилки, взаємодіють в учінні один з одним, бачать в учителі джерело досвіду,
знань, старшого члена групи.
До методів, які стимулюють "свободу учіння", належать: постановка проблем для вирішення їх як
реальних, а не навчальних; використання різних джерел знання: людей, досвіду, книг,
аудіовідеотехніки тощо; метод контрактів; організація роботи в групах різного складу, організація
учіння як дослідження, експерименту, спеціальні заняття з самопізнання, міжособової взаємодії. Для
створення атмосфери "відкритого учіння" педагоги цього напряму пропонують використовувати й
емоційно забарвлені методи (ігрові), і раціональні ("навчальні пакети", програмовані посібники).
Досвід учителів-новаторів показав продуктивність ідеї поєднання спеціального дидактичного
керівництва діяльністю учня з гуманною установкою на найважливішу цінність - особистість дитини.
Побудова особистісно-орієнтованої системи навчання базується на таких вихідних положеннях:
 пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного
досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі (учень не
стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);
 для конструювання та реалізації навчального процесу потрібна особлива робота вчителя з
виявлення суб'єктного досвіду кожного учня;
 в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається
навчанням, та суб'єктного досвіду учня;
 взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не шляхом витиснення
індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження,
використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;
 розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння
нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як
важливого джерела власного розвитку;
 головним результатом учіння повинні бути сформовані на основі засвоєння знань і умінь
пізнавальні здібності школяра.
Особистістю-орієнтована модель навчання сьогодні розробляється багатьма вченими. З-поміж
значної кількості теоретичних концепцій особистісно орієнтованого навчання передусім
виокремлюються психолого-дидактична концепція І.С.Якиманської та дидактична модель
особистісно орієнтованої освіти В.В Сєрикова, які на нашу думку, найбільше відповідають новим
потребам освіти.
І.С.Якиманська розглядає процес учіння як індивідуально значущу діяльність окремого учня, в якій
реалізується його суб'єктний досвід (досвід, здобутий дитиною самостійно, поза навчальним
процесом). Роль навчання полягає в тому, щоб виявити особливості цього досвіду (особистісні
смисли, цінності,. відношення), збагатити його науковим змістом, за необхідності перетворити,
створити умови для розвитку індивідуальності учня.
В основу моделі особистісно орієнтованої освіти, розробленої В.В. Сєрикоим, покладено теорію
особистості С. Л. Рубінштейна, згідно з якою суть особистості виявляється в здатності займати певну
позицію ("особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо
управляти власною поведінкою і діяльністю"). Ідея концепції - створення умов для повноцінного
прояву і розвитку таких функцій особистості учня: вибірковості (здатності людини до вибору),
рефлексії (особистість повинна оцінювати власне життя), буття, що полягає в пошуках сенсу життя
та творчості, формувальної (формування образу "Я"), відповідальності ("Я відповідаю за все"),
автономності особистості (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів).
Освіта, орієнтована на особистість, досягає своєї мети такою мірою, якою створює ситуацію
прагнення особистістю власного розуміння життя, життєвих смислів, сил саморозвитку.
Прояву особистісних здібностей в освітньому процесі сприяють спеціально створені особистісно
орієнтовані ситуації (навчальні, пізнавальні, життєві) - ситуації, в яких затребуються прояви
особистісних функцій. Наприклад, дитина потрапляє у ситуацію, коли потрібно шукати смисл,
подумати про себе, побудувати модель свого життя, обрати творчий варіант вирішення проблеми,
дати критичну оцінку факторам і под. У цій ситуації виникає задача, яку не можна вирішити на
знаннєво-репродуктивному рівні, тобто немає правил, однозначних істин, простих рішень.
Орієнтація на попередній смисл виявляється неефективною. Тоді відбувається явище, яке психологи
називають "ревізією смислу". Дитина сама вишукує проблему, протиріччя, знаходить причину і
джерела власної помилки, намагається самостійно пояснити явища і под. У такій ситуації
формується її суб'єктний досвід. Зміст особистісно орієнтованої освіти повинен включати різні види
такого досвіду.
В.В.Ссриков розробив педагогічну технологію створення особистісно орієнтованих ситуацій. Ця
технологія грунтується на ідеї реалізації трьох основних характеристик особистісно орієнтованої
ситуації: життєвого контексту, діалогічності та рольової взаємодії її учасників. *
У нових концепціях особистісно орієнтованого навчання підсилюється гуманістична спрямованість
процесу навчання; розглядається особистість, яка, крім соціальних якостей, наділена суб'єктними
властивостями (її незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції і под.); особистість
виступає системоутворюючим началом педагогічного процесу; головними цілями освіти стає
створення умов для розвитку індавідуально-особистісних здібностей, властивостей; поряд з
інтеріоризацією (перетворенням зовнішніх впливів у внутрішній план особистості) важливого
значення набуває персонолізація, прагнення до самоактуалізації, самореалізаціі та інші внутрішні
механізми індивідуального саморозвитку.
В. Творчий рівень:
1. Опишіть виховний ідеал, до якого ви б хотіли прагнути.
В основу своїх поглядів на виховний ідеал я поклала закони віри в ідеали добра, намагання творити
добро і відстоювати його на землі. Вихована на цих засадах людина у своїй поведінці керується
вірою, утверджуючи її навколо себе і в самій собі. А також ідеал не може бути постійним, він
повинен постійно удосконалюватися.
2. Проаналізуйте взаємозв’язок дії рушійних сил та мотивів виховання.
Рушійною силою процесу виховання є результат протиріч між потребами і наявним рівнем
вихованості особистості .
Мотиви виховання— це спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні
чинники певних дій і вчинків людини зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-
психологічними потребами.
Взаємозв’язок цих процесів полягає в тому, що рушійна сила та мотиви сприяють формуванню і
розвитку виховання особистості і формують ті якості, які необхідно для цього.
3. Складіть програму подолання пасивності підростаючого покоління.
Пасивність можна запобігти певними організаційними заходами, розробкою методичного
забезпечення, елементами педагогічного впливу та психологічної підтримки.
Для подолання інтелектуальної пасивності викладачам потрібно організовувати навчальний процес
так, щоб розвивати пізнавальний інтерес учнів до інтелектуальної діяльності, підвищувати
мотивацію, формувати сприятливий психологічний клімат у групі.