1.

Поняття педагогіки в історичному дискурсі

2. Базові категорії педагогіки

 Розвиток – процес становлення особистості під впливо
м зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих, соціаль
них і природних факторів. 
 Виховання – вплив на людину суспільства загалом, спр
ямований на передачу накопиченого людством соціально-
історичного досвіду (знання, уміння, способи мислення, мо
ральні, етичні, правові норми) від старших поколінь до мол
одших.
 Навчання – спеціально організований, цілеспрямовани
й процес двобічної діяльності педагога і
тих, хто навчається, із передачі й засвоєння людиною соціа
льного досвіду, накопиченого людством.
 Освіта – процес і результат навчання і виховання;
система (державна, установи).
 Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань в пев
ній галузі. Самоосвіта є умовою особистого розвитку, самос
твердження та самореалізації та
є складовою навчання людини упродовж усього життя.

3. Принципи педагогіки
 Гуманізму
 Цілісності навчально-виховного процесу
 Динамізму педагогічного процесу (має поступовий, етапний ха
рактер);
 Розвитку особистості в педагогічному процесі (темп
і досягнутий рівень залежить від середовища, засобів впливу);
 Управління педагогічним процесом (ефективність залежить від 
інтенсивності зворотних зв’язків піж педагогом і учнем); :
  Стимулювання (продуктивність навчального процесу залежить 
від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-пізнавальної діяль
ності);
 Єдності чуттєвого, логічного і практики
в педагогічному процесі;
 Єдності зовнішньої (педагогічної)
і внутрішньої (пізнавальної) діяльності (ефективність залежить від 
якості педагогічної діяльності та якості власної навчальної діяльно
сті учня);
 Обумовленості педагогічного процесу (залежність перебігу пед 
процесу від потреб суспільства й особистості).

4.Галузі педагогіки
загальна педагогіка
• історія педагогіки
• теорія виховання
• дидактика
• корекційна (інклюзивна) педагогіка
• педагогіка обдарованої дитини
• психопедагогіка
• андрагогіка

5. Типи культур у теорії поколінь

Коротко про теорію поколінь
 покоління переможців або GI (народилися в 1901- 1922);
 мовчазне покоління (1923 - 1942);
 покоління бумерів або Baby Boom (1943 - 1963);
 покоління Х (1963 - 1982);
 покоління Y (1982 - 2000);
 покоління Z (2000 - 2020).

6. Завдання педагогіки (наукові та практичні)

Наукові: визначення, обгрунтування законів, закономірностей,
причинно-наслідкових зв’язків освітнього процесу, педагогічного 
процесу;
 Обгрунтування сучасних педагогічних систем, технологій;
  Розробка нових методів, засобів, педагогічних технологій, сист
ем навчання і виховання, інноваційних засобів педагогічної діяльно
сті;
 Вивчення, аналіз, узагальнення, інтерпретація, оцінка педагогіч
ної діяльності, досвіду її організації, що забезпечує самореалізацію 
особистості;
 Забезпечення ефективного управління освітніми процесами.
Практичні: (ставляться перед навчальними закладами)
– здійснювати навчання, виховання, освіту школярів та студентів.

7. Народна педагогіка
НАРО́ДНА ПЕДАГО́ГІКА – сукупність емпіричних ідей та уявлень про
сутність і шляхи розвитку й виховання кожної дитини або групи дітей певного
народу чи етнічної спільноти, що зберігається та передається від покоління
до покоління у формі етнокультурних традицій, народної (літературної й
художньої) творчості, повсякденного побуту.
Осн. фактори Н. п. – природа, побут, слово, праця, мистецтво, релігія, гра,
традиція, звичай тощо. Реалізується в усній формі через передачу знань між
поколіннями, закріплену у вигляді приписів, правил, культів, табу. Висуває
виховні ідеали, що побутують в народі, – розум, краса, морал. чесноти, фіз.
сила і міць, витривалість, працелюбність тощо. Джерела Н. п. – фольклор,
ігри та іграшки, свята (зокрема реліг.), досвід родин. виховання, побут.
культура, труд. традиції, що розглядаються з точки зору виховання, а також
етногр. матеріали, в яких вони зафіксовані. 

8. Внесок Я-А. Коменського у створення педагогіки як науки

Він є автором ідеї систематичного виховання дітей в сім’ї. Його внесок в
розвиток педагогіки не можна переоцінити, він створив поняття
материнської школи. У ній дітям до 6 років батьки повинні надати
можливість бігати, грати, гратися. Необхідно виховувати правдивість,
працьовитість, ввічливість, шанобливість до старших.

Педагог сформулював “золоте правило наочності” – все в світі має

сприйматися відповідним йому органом почуття.
Ян Коменський є автором класно-урочної системи організації
навчальної діяльності. Він запропонував навчання в класах проводити в
постійному складі учнів і починати заняття 1 вересня, ділити весь
матеріал на відрізки-уроки.

Наголошував на тому, що кожен урок слід будувати доцільно і

методично продумано.
 Він був першим, хто порахував основним засобом виховання не палицю,
як раніше, а правильнк постанову занять і особистий приклад вчителя.
Він назвав школу «майстерньою гуманності».
Він придумав ввести в процес навчання підручники і домашнє завдання.
Коменський першим написав підручники для вивчення латині.

Коменський розвинув ідею розвиваючого навчання, згідно з яким

розвиток реалізується природними задатками і талантами. Закликав до
формування у людини ідеалів добра і суспільної користі.

9. Педагогічні погляди й основні праці Я-А.

Коменського, Й. Песталоцці, К. Ушинського, Я.
Корчака, В. Сухомлинського, А. Макаренка,
В. Шаталова.
Я.А.Коменський — фундатор педагогіки як окремої науки. Він першим у світі
теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності
визначають педагогіку як науку Учений увів поняття навчального року з
поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року,
різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про
організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він
запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати навчання в
школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал
за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і
переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання
утвердилася в школах усього світу.
Швейцарський педагог Йоганн Генрих Песталоціці запропонував
прогресивну теорію морального виховання учнів, розвинув ідеї гуманного
виховання, намагався поєднати навчання і виховання дітей з організацією
їхньої праці. Песталоцці вважав, що виховання їх дітей повинно полягати у
розвитку всебічної здатності до праці та “діяльної любові один до одного“.
Народну школу Песталоцці бачив, передусім, як трудову. Підготовку дітей до
праці він мислив собі у тісному поєднанні з їх фізичним, моральним і
розумовим розвитком. Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх
продуктивною працею, яку реалізував у “Нойгофі“. Основним у вихованні
Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від
народження задатки сил і здібностей треба розвивати. У пошуках загального
методу виховання Песталоцці розробив теорію “елементарної освіти“, яка
складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принцип
природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно
починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово
(звук).
Сухомлинський створив педагогічну оригінальну систему, яка ґрунтується на
принципах гуманізму і визнання особистості дитини найвищою цінністю.
Педагог процес навчання бачив через: призму формування в учнів світогляду, слово
вчителя, художній стиль викладу матеріалу, складання разом з дітьми розповідей і
казок.
Він був упевнений, що ледачих, нездатних і бездарних дітей немає.
Ввів диференційований підхід до кожного учня, виявляючи їх індивідуальні
особливості і нахили.
Завдання педагога у Сухомлинського полягає не тільки в умінні правильно визначати
наслідки і причини у вихованні, але також впливати на життєдіяльність дитини,
розділяючи з батьками свої турботи про неї.
В. Сухомлинським був розроблений і успішно реалізований новий дослідницький
метод – це експеримент. Він характеризується єдністю 3 основних компонентів:
колективної творчості, цілісності і тривалості.
Він був першим педагогом, який заговорив про головну роль виховання у розвитку та
формуванні багатої духовної особистості. Він стверджував, що без духовності
соціально-економічний прогрес неможливий.

Антон Макаренко – знаменитий педагог, який розробив принципи і методику

виховання у праці і колективі.
Його основний внесок у педагогіку полягає в наступному:
Основна ідея А. С. Макаренка була у вихованні дітей в колективі і через нього.
Колектив  – це об’єднання людей, які бажають досягти в спільній праці загальних
цілей. Він відрізняється системою відповідальності і повноважень, взаємозалежністю і
співвідношенням своїх окремих частин.
Найголовніша умова сімейного виховання – наявність повної сім’ї. Вона являє собою
стабільний міцний колектив, батьки це авторитет для діток.

Макаренко підкреслював, що значення гри в ролі методу виховання і навчання досить

велике. Діти граючи, навчаються.
Важливо виховувати в учнів громадянські якості.
Кожен учень повинен знаходитися на рівні самовиховання.
Дисципліна є результатом системи виховання.
Розробив закон трудового виховання.
Макаренко розробив власні принципи дисциплінованого виховання – вимогливість і
повагу, відкритість і щирість, принциповість, увага і турбота, знання, гарт, вправа,
праця, колектив, сім’я, дитяча радість, гра, покарання і нагорода.

10. Педагогічні ідеї А. Дістервега

Педагог визначив три ступені природного розвитку дитини. Це була своєрідна

вікова періодизація. Перший ступінь - від народження до 9 років - ступінь
панування відчуттів, інтенсивного фізичного розвитку. Мета цього періоду -
розвивати фантазію і любов до казок. Другий ступінь - від 9 до 14 років -
панування пам'яті. Мета цього періоду - сформувати необхідні навчальні
навички. Третій ступінь - від 14 до 16 років - панування розуму. У цьому віці в
підлітків уявлення виникають в логічній послідовності, сила мислення
розвивається, формуються тверді моральні принципи, що стають ґрунтом для
моральних переконань. Це - період вільного самовизначення особистості.

11. Дидактичні правила навчання А. Дістервега

12. Навчай природовідповідно!
13. 2. Керуйся при навчанні природними ступенями розвитку підростаючої
людини!
14. 3. Починай навчання, виходячи з рівня розвитку учня і продовжуй його
послідовно, безперервно, без пропусків і фундаментально!
15. 4. Не вчи тому, що для учня, поки він цього не вчить, ще не потрібно, і не
вчи тому, що для учня потім не буде більш потрібно!
16. 5. Навчай наочно!
17. 6. Переходь від близького до далекого, від простого до складного, від більш
легкого до більш трудного, від відомого до невідомого!
18. 7. Веди навчання не науковим, а елементарним способом!
19. 8. Переслідуй завжди формальну мету або одночасно формальну і
матеріальну; збуджуй розум учня за допомогою одного і того ж предмета, по
можливості різносторонньо, а саме: пов'язуй знання з умінням і заставляй
його виконувати вправи до тих пір, поки вивчене не стане здобутком
підсвідомого протікання його думок.
20. 9. Ніколи не вчи тому, що учень ще не може засвоїти!
21. 10. Виявляй турботу про те, щоб учень не забував того, що вивчив!
22. 11. Не муштрувати, не виховувати і освічувати, а закласти загальні основи
людської, громадянської та національної освіти!
23. 12. Привчай учня працювати, застав його не тільки полюбити роботу, але
настільки з нею поріднитися, щоб вона стала його другою натурою!
24. 13. Враховуй індивідуальність своїх учнів!

12. Принципи педагогіки Г. Сковороди

Головний педагогічний принцип Сковороди — розвиток природних здібностей

людини. Суттєві моменти його педагогічної теорії і практики, викладені у
віршах, байках та у філософських творах, давно привернули увагу дослідників.

Метою виховання він вважав не тільки навчити знаходити істину, пізнавати

явища природи, а насамперед — прищепити благородні почуття, такі як
дружба, вдячність, любов. Природу людини характеризує не стільки її розум,
скільки «благое серце», «добра воля», тобто схильність до здійснення добрих
вчинків. Природа «єсть всенародная и истинная учительница». Та це не
означає, що процес виховання відбувається стихійно, сам собою. Ролі
педагогічної науки, вихователя, школи Григорій Сковорода надає важливого
значення. Хто бажає нав-ити інших мудрості життя, повинен довго навчатися
сам, мати необхідний моральний авторитет вчителя, вміти поєднувати слово і
діло, наголошував він.
Отже, Григорій Сковорода в центрі педагогічної системи ставив працю,
виховання людини за принципом «сродності». Сковорода обстоював ідею,
що щастя людини полягає в праці, відповідній до її природніх нахилів.

13. Теорія природного виховання (Ж-Ж. Руссо)

   У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну

систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка
повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою.
Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо
набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано
з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного
набуття особистого досвіду і знань.
      Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія
природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він
вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини
на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за
недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини, як маленької
людини.
      Важливий внесок Руссо у педагогіку полягає і в тому, що він здійснив
спробу намітити вікову періодизацію розвитку дитини і відповідні кожному
періоду завдання, зміст і методи виховання та навчання.

14. Педагогічно-меценатська діяльність С. Алчевської

Христина Данилівна була ініціатором відкриття недільної школи для дівчат.

Через велику кількість учениць та малу площу квартири Христини Данилівни,
вона прийшла до рішення відкрити власну школу. Пройшовши через низку
випробувань та здавши іспит для отримання диплома у 1870 р. школа була
офіційно відкрита.
Регламентував роботу навчального закладу «Статут опікунського комітету
Харківської жіночої недільної школи», відповідно до якого навчання було
безкоштовним, а вчителі працювали без винагороди. За віком учениці поділялися
на малолітніх (10-12 років), підлітків (13-15 років) і дорослих (від 16 років). За
підготовкою – на неписьменних, напівписьменних (уміють лише читати),
малописьменних (уміють більш-менш писати і читати) і письменних.
Шляхом багаторічної енергійної, подвижницької діяльності Х. Д. Алчевській
вдалося зробити школу справжнім культурним центром. При ній була створена
велика бібліотека, відкритий шкільний музей, де знаходилися наочні посібники –
атласи, глобуси, альбоми картин, опудала тварин, фізичні прилади, фотографії
відомих письменників та художників.
Поряд з просвітницькою, Христина Данилівна займається літературною і
науково-педагогічною, бібліографічною діяльністю. Результатом цієї діяльності стає
видавництво тритомної «Книги взрослых» (1899 - 1900), яка була розрахована на
три роки навчання та містила матеріали з різних дисциплін.
Христина Алчевська була однією із засновниць першої безкоштовної народної
бібліотеки-читальні (зараз Державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).
Разом із іншими представниками громадського руху Харкова вона надавала не
тільки кошти на розвиток бібліотеки, а й поповнювала колекції книг. Пані Алчевська
приймала активну участь у громадському житті Харкова, була членом багатьох
громадських та благодійних товариств.
Пропаганді й популяризації ідеї недільних шкіл сприяли виставки, ініціатором
яких була Христина Данилівна. Публічне демонстрування і пропаганда справи
недільних шкіл були тим імпульсом, який переконував у їх користі, спонукав до
організації цих шкіл та давав змогу перейняти досвід цієї справи.

15. Педагогічна діяльність А. Макаренка

Велике значення праць А. С. Макаренка в розробці цілей виховання.

Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А. С. Макаренко, мета
виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у
вимогах суспільства в даний час. А. С. Макаренко з граничною точністю
визначив цілі виховання, виконав завдання формування людини-бор-ця,
патріота, трудівника, колективіста з високим почуттям соціальної
відповідальності і дисципліни.

А. С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення

особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав
співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження
шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення
гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович
присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх
творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання
в колективі він розглядав як метод, спільний для всіх і який у той же час
дає можливість розвиватися кожному.

Важливим уроком для нас є висновок видатного педагога про те, що

гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності,
повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового
побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного
росту молодої людини. Саме на справжньому піклуванні про наших дітей, їх
розвиток ми повинні сьогодні перевіряти гуманізм і демократизм
керівників виховних закладів, організаторів народної освіти, учених,
педколективів і педагогів.
 16. Діяльність В. Сухомлинського у Павлиській школі. Теорія суспільно
корисної спрямованості педагогічної праці та двобічного характеру
виховання

у Павлиській школі вперше за ініціативою В. Сухомлинського у була обладнана дитяча

кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом
діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався позитивній

досвід дітей, на основі якого дітей спонукали до усного складання казок. Загалом ця робота
у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно складали не менше двох
казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів
дитячих казок. Положення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовуються у
багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику навчання грамотії,

використовуючи при цьому образні порівняння природи. Поступово Василь Олександрович
«підводив» дітей до сутності людських взаємні. Суттєво, що всі шестирічні учні оволодівали
вміннями читати, мали достатній словниковий запас і творче особистісне самовираження.

Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гармонію суспільних та

індивідуальних потреб у структурі особистості. Загалом, виховання гуманності, на думку
педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У
книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа"
педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей.

Центральним у розпитку дитячої особистості, на думку вченого, є трудове виховання.

Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального
розвитку - морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і
розпитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній
спрямованості. Педагог вважав за необхідне широко залучати дітей та молодь до
різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочинається
за шкільною партою, оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості,

вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують
десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання
визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на
практиці.

В.О.Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію

педагогічного просвітництва батьків.

У "Павлиській середній школі" В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної

професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення
керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його
переконанням, є любов і повага до дітей. 

17. Представники та основні ідеї педагогіки співробітництва.

Було висловлено наступні ідеї:

 Стосунки з учнями. Учасники зустрічі педагогіку співробітництва
пов'язують перш за все з формуванням позитивного ставлення учнів до
навчання, для чого необхідно залучити їх до праці учіння, викликати радісне
почуття успіху, руху вперед, розвитку, що обумовлює спільну працю вчителів і
дітей. На перше місце виходять доброзичливі стосунки вчителів з учнями.

Навчання без примушування. Педагоги виключають із своєї методики

примушення дітей до навчання. «Яким би слабким клас нам не дістався, ми
десятиліттями не ставили дітям негативних оцінок, не скаржилися батькам на
учнів, не давали зауважень на уроках — виявилося, шо так навчати можна...»
Тому педагогіка співробітництва спрямована на те, щоб дати дітям упевненість
в успіху, навчити їх вчитися, не допускати відставання. Цій меті під-корюється і
контроль за пізнавальною роботою учнів. Ш.О. Амонашвілі взагалі молодшим
школярам не ставить відміток, В.Ф. Шаталов у випадку невиконання роботи
залишав першу клітинку у відомості щоденного обліку знань. Форми різні, а
сутність єдина — навчання без примушування.

Ідея важкої мети, що спонукає учнів до подолання трудності за умови

переконання їх у можливості подолати труднощі.

Ідея опори, яка зводиться до того, щоб кожний школяр міг відповідати
досить вільно, не затримувати клас і не збивати темп уроку. У цьому йому
допомагає опора. Це головна нитка відповіді, правила, способу розв'язання
задачі. Слабкі учні користуються опорою більш тривалий час, ніж сильні, але всі
відповідають впевнено і заслуговують позитивної оцінки.

У В.Ф. Шаталова опорний сигнал (конспект) представляє собою набір

ключових слів, знаків і інших опор для думок, які мають особливе розміщення
на папері.

Спочатку вчитель пояснює новий матеріал. Потім повторює розповідь чи

пояснення з використанням опорних сигналів. Учні розмальовують сторінки з
опорними сигналами. Наступний етап — робота з підручником у домашніх
умовах, усвідомлення і запам'ятовування інформації чи способів дій, потім
письмове відтворення сигналу в школі та усна доповідь за ним (або
прослуховування відповідей товаришів). Після вивчення теорії передбачається
виконання вправ, розв'язання задач шляхом вільного вибору.

Реалізація ідеї опори тісно пов'язана з ідеєю великих блоків, яка

інтенсивно розроблялась П.М. Ерднієвим в таких напрямах: а) сумісне й
одночасне вивчення взаємно пов'язаних питань програми; б) перетворення
розв'язаної задачі в зворотню або аналогічну, що дозволяє вичерпувати певний
зміст з кожною зміною вихідної вправи; в) деформування вправ для створення
раціональної системи знань; г) посилення питомої ваги творчих завдань у про-
цесі самостійного складання задач, прикладів, рівнянь і т.ін. 1.

Ідея вільного вибору впроваджується, щоб дати дітям можливість відчути

свої сили, самоствердитися. В.Ф. Шаталов пропонує учням 100 задач, щоб
учень сам вибрав будь-які з них і в будь-якій кількості. С.М. Лисенкова давала
можливість молодшим школярам вибирати, які важкі слова вчитель повинен
написати на дошці при написанні переказу, Ш.О. Амонашвілі навіть дошколятам
пропонував задачі за вибором. Як зазначали педагоги-новатори, свобода
вибору — крок до розвитку творчої думки.

Ідея випередження, до якої прийшли всі новатори: на рік-два випереджав

програму В.Ф. Шаталов, за рік починала вивчати важкі теми С.М. Лисенкова,
коли вводила поняття «завтра». Випереджаючі програми несуть учням
задоволення, викликають певну гордість.

Ідея самоаналізу, сутність якої в стимулюванні учнів до оцінки своєї

діяльності, своїх можливостей, думок тощо. Є.М. Ільїн спонукає школярів-
старшокласників до роздумів щодо питань моралі, моральних вчинків,
особистого життя, його цінності. Для цього він визначає певну деталь
літературного твору, яка стає інструментом його аналізу. Школярі поступово
ідуть від деталі до цілого, значного, до самовиховання.

Педагогіка співтворчості реалізується через ідеї співробітництва

вчителів з батьками, вчителів з учителями, особистісний підхід до дитини.

Учасники зустрічі дійшли висновку, що кожен із дітей приносить у школу свій

світ почуттів і переживань, який нічим не відрізняється від світу вчителя, — і в
цьому педагог і дитина цілком рівні, вони обоє знають радість, страждання,
сором, страх, задоволення, почуття поразки і почуття перемоги...

Дітей, які виростають в атмосфері співробітництва, можна описати так: всі

вони вміють і люблять думати, процедура мислення — цінність для них; всі
володіють дидактичними здібностями: кожен може пояснити матеріал іншому;
всі володіють організаторськими і комунікативними здібностями; всі тією чи
іншою міою орієнтовані на людей; всі здатні до творчості; всі мають поуття
соціальної відповідальності.. Джерелом цих підходів є ідеї гуманістичної
педагогіки минуого, теоретична спадщина і досвід шкіл 20—30-х років XX ст.
Так, П.П. Блонський, СТ. Шацький, Н.К. Крупська виступали проти жорсткої
регламентації, формалізму, придушення творчої самостійності. Принцип
вимогливості та поваги до особистості, який втілюється в довірі до учнів,
доброзичливості, опорі на позитивне, не тільки обгрунтував, а і реалізував у
практичній діяльності А.С. Макаренко. Суб'єкт-суб'єктну взаємодію глибоко роз-
крито в педагогічних працях В.О. Сухомлинського, який закликав учителів
дивитися на світ очима тих, кого ми виховуємо, звертатися до школярів як до
однодумців, рівних собі.

Педагогіка співробітництва передбачає, що педагог виступає як організатор

навчання, посередник між школярем і соціальним досвідом, культурою
людства, що допомагає подоланню відчуженості дітей від дорослих, педагогів,
батьків, створенню умов для активності, ініціативності, творчості учнів,
подоланню певного роздвоєння поведінки, дії, для себе і для дорослих.

Ш.О. Амонашвілі ідею педагогіки співробітництва висловив таким чином:

«...зробити дитину нашим (дорослих — учителів, вихователів, батьків)
добровільними і зацікавленими соратниками, однодумцями у своєму ж
вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником
педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його
результати».

Одночасно вчений підкреслив, що педагогіка співробітництва — один із

можливих напрямів, котрий сприяє гуманізації й демократизації педагогічного
процесу, укріплення в ньому духу вза-ємопорозуміння і доброти.