КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра Початкової Освіти

ТЕМА РОБОТИ
«Формування моральних цінностей учнів початкової школи у процесі вивчення
літературної спадщини В.О. Сухомлинського»

КУРСОВА РОБОТА
Спеціальність 013 «Початкова освіта»

ПІБ студента, шифр групи

Усенко Тетяна Геннадіївна, ПОб-2-16-4.0

Науковий керівник:
ПІБ, науковий ступінь, звання
Порядченко Леся Анатоліївна,
кандидат педагогічних наук, доцент

Допущено до захисту
Протокол №___від_________
Завідувач кафедри__________

Київ – 2019
 ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ

ЦІННОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ.....................................................7

1.1 Формування моральних цінностей учнів початкової школи за літературною

спадщиною В.О. Сухомлинського на сучасному етапі.........................................7

1.2 Сутність базових понять дослідження............................................................21

Висновки до розділу 1.............................................................................................24

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ

ЦІННОСТЕЙ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА ОСНОВІ ПЕДАГОГІЧНОЇ
СПАДЩИНИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО..............................................................26

2.1 Мета, завдання, зміст морального виховання людини..................................26

2.2 Методи, форми організації, засоби морального виховання людини............27

2.3 Методичні рекомендації щодо засобів морального виховання..................29

Висновки до розділу 2.............................................................................................36

ВИСНОВКИ.............................................................................................................38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................40

ВСТУП
Актуальність дослідження. Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні
проблеми (демографічні, економічні кризи, урбанізація, екологічні катастрофи,
2
загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та моралі
тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня епоха
характеризується процесами становлення нової поради у філософії та теорії освіти.
Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на
розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету
й засоби освіти.
У реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно
усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної
особистості, то ні про які перетворення в теперішньому і майбутньому житті не
може бути й мови. Нині відбувається переоцінка цінностей. Моральні цінності
повинні стати органічною і невід’ємною частиною життя кожного громадянина,
орієнтиром самодостатньої, гуманно вихованої особистості. Сказане актуалізує
проблему морального виховання, яка не є новою в педагогічній теорії та практиці.
Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського – наше всенародне багатство.
Кожне покоління педагогів звертається до неї як до невичерпного джерела досвіду
та натхнення, вона втілює в собі перевірені практикою педагогічні ідеї, знахідки та
рекомендації, що не втрачають актуальності й сьогодні. Особливо цінними є
літературні твори письменника у морально- етичному вихованні дітей шкільного
віку, адже теми, порушені в цих оповіданнях та казках, доступні для дитячого
сприймання й розуміння. У ранньому віці закладається фундамент взаємин між
особистістю та людьми, які її оточують. Моральні норми поступово формують зміст
вчинків, визначають, що саме слід робити, а культура поведінки розкриває
реалізацію в поведінці учнів вимог моралі, наскільки органічно злилися вони зі
способом життя дитини, стали для неї повсякденними життєвими правилами.
Сучасна компетентна дитина – активна особистість, вона має не лише робити
вчинки, а й відповідати за них, тому дуже важливо організувати в шкільному віці
цілеспрямовану роботу з морально-етичного виховання.
Особистісний підхід до дитини – основа гуманістичної філософії виховання,
що ґрунтується на педагогічній підтримці, принципі центрації виховання на
розвитку особистості і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який
3
повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання.
Цілеспрямований розвиток гуманної особистості, яскравої індивідуальності
можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність гуманізації
виховного процесу, а систематично за допомогою доцільних технологій
втілюватиме її у практику підготовки підростаючого покоління до активної
життєтворчості.
В. О. Сухомлинський характеризує діяльність вчителя як педагогічно-
організований процес, спрямований на формування в дитини системи відносин до
світу, до суспільства і до себе. Для успішної реалізації всіх умов виховання, а саме:
активного пізнання, емоційного переживання, спілкування і діяльності видатний
педагог спеціально організовував так названі «емоційні ситуації» які трактує як
педагогічні. У своїх роботах він обґрунтовує це поняття і показує його практичне
застосування.
Мета початкової школи –навчити дітей учитися, формувати почуття любові до
Батьківщини, свого народу, допомогти дітям усвідомити свої творчі сили і здібності,
тому що в цьому усвідомленні сама сутність формування особистості. В. О.
Сухомлинський вважав, що необхідно з раннього дитинства ознайомлювати дітей з
моральними основами суспільства, формувати позитивне ставлення до рідного
краю, викликати інтерес до понять добра і зла, організувати виховний процес так,
щоб активна участь у житті колективу, щирість, співпереживання, співчуття,
людяність виявлялися в діяльності учнів.
Питання морального виховання наявні у працях педагогів-класиків А.С.
Макаренка, С.Ф. Русової, К.Д. Успенського. Формування моральної свідомості та
самосвідомості, моральних відносин молодших школярів, особливості моральної
поведінки і саморегуляції молодших школярів - такі аспекти мають місце у працях
сучасних дослідників (С.Ю. Бакуліна, С.А. Литвиненко, О.П. Штихалюк, Р.В.
Павелків, В.І. Плахтій, О.С. Безверхий, О.В. Осика, І.Д. Бех та ін.). Однак реалії
сьогодення і практика виховання зумовлюють актуалізації та переосмислення
проблем морального виховання взагалі, молодших школярів зокрема.
Створена у свій час гуманістична навчально-виховна система
4
В.О. Сухомлинського, ґрунтовна й оригінальна, є невичерпною методичною
скарбницею для сучасних освітян, нестандартні положення вченого-гуманіста
заслуговують на творчу реалізацію.
Історико-педагогічна наука накопичила певний досвід у вивченні окресленої
проблеми. Так, розробці питання формування творчої особистості в педагогічному
доробку В.Сухомлинського присвятили свої розвідки провідні науковці України
(І.Бех, А.Богуш, О.Савченко, О.Сухомлинська, В. Омельчук, А. Бойко, В. Бардінова
та Г. Бондаренко) й посткомуністичного простору (А.Аллагулов, М.Богуславський,
В.Риндак).
Доктор педагогічних наук А. М. Богуш досліджувала патріотичне виховання
дітей, а саме про виховання патріотизму у дітей, яке слід розпочинати з виховання
доброти. Доктор історичних наук, професор В. В. Омельчук розглянув гуманістичні
аспекти педагогічної спадщини В. Сухомлинського. Звернено увагу на пораду В. О.
Сухомлинського проводити у початкових класах уроки доброти та людяності.
Наголошено на важливій ролі індивідуальної свободи та гідності людини у процесі
виховання.
Українські педагоги А. М. Бойко та В. Д. Бардінова у роботах В. О
Сухомлинського досліджували вплив різноманітних методик на особистість
школяра.
Г. Л. Бондаренком визначено основні підходи В. О. Сухомлинського до
формування творчої особистості молодшого школяра. Розвиваючи свої міркування,
автор визначає зміст поняття “дитяча творчість”, що базується на критеріях
створення учнем суб’єктивно нового у зовнішньому світі і виявлення нового в собі.
Крім того, Г. Л. Бондаренко розробив модель творчої особистості молодшого
школяра за В. О. Сухомлинським, що включає такі складові компоненти:
пізнавальний, мотиваційний, емоційно-вольовий, конституційний.
Особисто В. О. Сухомлинський визнавав пріоритет морального виховання
учнів в багатогранній діяльності педагогічного колективу школи.
Метою роботи є теоретично обґрунтувати та розробити методичні
рекомендації щодо літературної спадщини В.О. Сухомлинського, що формують
5
моральні цінності учнів початкової школи.

Об’єкт дослідження ˗ формування моральних цінностей учнів початкової

школи.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків та списку використаних джерел. Список використаних джерел налічує 28
позиції.

6
 РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ
УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
1.1. Формування моральних цінностей учнів початкової школи за
літературною спадщиною В.О. Сухомлинського на сучасному етапі
Духовний розвиток особистості – важливе завдання, яке сконцентрувало
українське суспільство перед сучасною школою. Закон України «Про загальну
середню освіту» визначає одним із найважливіших завдань реформи освіти –
створення умов для збереження духовного здоров’я наступних поколінь [9].
Духовно моральні цінності учня – динамічне явище, яке формується та
змінюється протягом життя людини, зазнаючи впливу багатьох чинників.
Успішність процесу духовного розвитку особистості зумовлює спрямованість на
творення власного ціннісно-значеннєвого поля, спосіб освоєння базових ціннісних
орієнтацій у житті, міра набуття й актуалізації духовних цінностей. джерелом
духовно-практичної діяльності виступає потреба в усвідомленні розумності та
значущості власного життя, вільної, самостійної орієнтації в ньому. Виразом
духовності є християнство, яке пропонує людині переорієнтацію мислення на
вищий рівень у співпраці з Творцем.
Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії
та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку
християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію. Починаючи
з перших релігійних книг – «Нового заповіту», «Біблії», відбувалося становлення
основоположних християнських цінностей – загальних чеснот: розсудливість,
поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову)
теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями,
канонами є також десять християнських заповідей.
У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей
виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від
історичної епохи або типу культури. Протиставлення матеріальних і духовних
цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак
7
нерідко окремі люди, навіть цілі спільноти виявляють свою зорієнтованість
переважно на матеріальні чи духовні цінності. Щодо цього простежується така
закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим
вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним
економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє
не лише морально, а й економічно.
Так, М. Бердяєв виділяв цінності матеріальні, соціальні та духовні. При
цьому філософ наголошує, що найвищими є духовні цінності - релігійні,
пізнавальні, моральні та естетичні, оскільки їх функціонування ґрунтується на ідеї
служіння народу і разом з цим забезпечує творення суспільства [2].
Загальнолюдські релігійно-духовні християнські цінності лежать в основі
існування як суспільства в цілому, так і окремої особистості. І саме від того, чи
керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями як добро,
свобода, справедливість, солідарність, любов, демократія, залежатиме як її особиста
доля, так і майбутній добробут всього народу. Тому істинно багатим і процвітаючим
суспільством може бути лише те, яке базується на загальнолюдських цінностях.
Найважливішим фактором, що зумовлює становлення і розвиток моральних
цінностей є виховання. На думку Б. Братуся, виховання моральних цінностей
особистості має здійснюватися з одного боку – від нестійких, епізодичних ставлень
до стійких, усвідомлених ціннісно-смислових орієнтацій; з іншого – від
спрямованості на вигоду, благо для себе до формування загальнолюдських уявлень,
смислової ідентифікації зі світом [5].
Завдання виховання молодшого школяра взагалі, і морального, зокрема,
висвітлені в документі «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів». Зважаючи
на те, що основним джерелом моральних вчинків особистості учня початкової
школи є система внутрішніх цінностей, виховні завдання спрямовуються на
розвиток моральної саморегуляції, виховання довільної поведінки, цілеспрямованої
позитивної діяльності за заздалегідь визначеною метою [13]. Ці завдання пов’язані з
необхідністю перетворення суспільних моральних норм у внутрішні регулятори
діяльності для досягнення єдності моральної свідомості, моральних почуттів і
8
позитивної поведінки [13].
Одним з основних шляхів формування духовно-моральних ціннісних
орієнтацій молодших школярів є вдосконалення змісту такої роботи. Вона повинна
пронизувати усі ланки освітнього процесу і, в першу чергу, виховний процес, що є
одним з найголовніших напрямків роботи школи й охоплює організацію усієї
життєдіяльності дитини. Уточнення й конкретизація змісту роботи по формуванню
ціннісних орієнтацій повинна здійснюватися за двома напрямками: – відповідно до
морально-етичних установ суспільства; – відповідно до вікових особливостей і
психічних форм їхнього засвоєння [8].
Серед методів виховання моральних цінностей вчені виділяють словесні
методи (бесіда, роз'яснення, розповідь), за допомогою яких формуються нові знання
і поглиблюються, уточнюються вже існуючі; метод позитивного прикладу, в основі
застосування якого лежить прагнення дитини до наслідування оточуючих; методи
вимоги, вправляння, створення виховуючих ситуацій, які забезпечують формування
поведінкових умінь і навичок на основі певних знань; методи заохочення та
покарання, серед яких особливу увагу доцільно приділити методу використання
природних наслідків (Ж.Ж. Руссо), як різновиду покарання. Природно, що
запропоновані форми та методи виховання моральних цінностей особистості є
орієнтиром для сучасних досліджень у цьому напрямі.
Виділяють два напрями виховання моральних цінностей: по-перше, самому
«здійснювати вчинки, які були б людськими етичними умовами життя іншої
людини, а не тільки створювати речові, матеріальні умови для неї»; подруге,
спонукати до здійснення моральних вчинків стосовно іншої людини, формувати
внутрішні умови моральної поведінки (С.Рубинштейн).
Формування системи життєвих цінностей дитини довготривала та копітка
робота, плануючи здійснюючи яку педагогу необхідно враховувати такі особливості
(за О. Сухомлинскою):
- свідомість учня не може одночасно обробити значний масив нової
інформації, тому нові цінності потрібно подавати послідовно невеликими порціями;
- у процесі вдосконалення ціннісних орієнтацій особистості необхідно
9
передбачати регулярну переоцінку цінностей, витиснення одних іншими – більш
високими;
- важливо забезпечити для кожної дитини вироблення власної ієрархії
цінностей, що залежить від особистісних якостей, його інтересів і потреб, а також
того середовища, що включає сімейні цінності й цінності найближчого оточення;
- засвоєння цінностей, усвідомлення їхньої сутності необхідно
забезпечувати одночасно на двох рівнях: інтелектуальному й емоційному;
- ефективне формування системи індивідуальних цінностей відбувається в
умовах вибору людиною цінностей з різних альтернатив, бо саме в цьому випадку
вибір відбувається в силу власного волевиявлення [27].
У молодшому шкільному віці основними новоутвореннями, що визначають
формування моральних цінностей особистості є: теоретичне мислення, рефлексія,
внутрішній план дій, адекватна самооцінка, орієнтація на спосіб, усвідомленість та
довільність дій, саморегуляція поведінки, керівництво у поведінці соціальними
нормами. Виховання моральних цінностей здійснюється у навчальній діяльності, яка
стає провідною, у спілкуванні з дорослими і однолітками, у посильній трудовій
діяльності. Значення ігрової діяльності поступово втрачається. Продовжують
формуватися складові елементи системи моральних цінностей. Зокрема, внаслідок
розвитку категорійного мислення молодші школярі усвідомлюють зміст моральних
понять, етична оцінка стає більш диференційованою, учень починає усвідомлювати
себе відповідальним суб'єктом власної діяльності, зміцнюються суспільні мотиви,
зростає саморегуляція поведінки, здатність до морального вибору, дружні
угрупування стають більш тривалими.
Отже, формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях
навчання. Необхідною умовою успішного формування загальнолюдських моральних
цінностей молодшого школяра є єдність навчального процесу та позакласної роботи.
Через зміст навчальних дисциплін реалізуються різні напрямки виховання, що
сприяє формуванню та засвоєнню найважливіших загальнолюдських моральних
цінностей. Формування моральних цінностей у молодших школярів базується на
необхідності допомогти дитині повноцінно ввійти в існуючий навколо неї світ, не
10
втрачаючи при цьому своєї індивідуальності, свого власного неповторного світу. А
його потрібно шукати у своїх національно-історичних, соціальних, психологічних і
культурних особливостях. В процесі навчання учням початкової школи необхідно
сформувати систему духовно-маральних цінностей як внутрішню сферу
самовизначення та самозаявлення людини, її апріорну здатність творити свій
власний світ вимог й оцінок і відображати через інтелектуальний і духовно-
психологічний потенціал реальну дійсність відповідно до своїх життєвих ідеалів та
своєї людської гідності.
Крізь усю теорію і практику вченого-гуманіста виразно проступає його
шанобливе ставлення до найвищої цінності – людини. Відомо, що в останніх працях
учений розмірковує над проблемами: «хто така людина?, яке її призначення?»,
намагаючись знайти відповідь у педагогічній науці. Смисл життя людини він бачить
у творенні добра для інших, у боротьбі зі злом, у милосерді, повазі до жінки -
матері, до старших, у бережливому ставленні до природи, у творенні гармонії в
людських стосунках, у підтримці скривджених, знедолених, у небайдужості, любові
до людей та довкілля.
Мистецтво виховання моральних цінностей В.О. Сухомлинський вбачав у
мистецтві говорити, звертатися до людського серця: «Я твердо переконаний, що
багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються
з невміння вчителя говорити з учнями» [21, с. 321].
Педагогічне осмислення В. Сухомлинським проблеми моральної
самосвідомості особистості збіглося з найбільш вираженим державним ідеологічним
тиском стосовно цього аспекту наукових досліджень. Філософський
екзистенціоналізм, який найбільшою мірою був причетним до зазначеного напряму
творчого пошуку, оголосили ідеалістичним вченням. Радянській психології і
педагогіці у галузі самосвідомості особистості дозволили діяльнісний підхід, та й то
лише у Марксовому розумінні категорії діяльності. Тож не дивно, що глибинні
механізми становлення духовного світу особистості не були розкриті. Теорії
самосвідомості Бернса, Віклунда, Кона, Роджерса Століна та інших учених
з’явилися дещо пізніше того часу, коли жив і творив В. Сухомлинський, тому
11
цілком зрозуміло, чому визначний педагог не залишив цілісного дослідження з цієї
проблематики. Проте в його творах є ряд суджень, положень, синтез яких дає
можливість розглянути його позицію щодо ролі самосвідомості у морально-
духовному розвитку особистості.
У педагогічній феноменології В. Сухомлинського насамперед потрібно
виокремити відповідну методологічно-виховну лінію. Виховна стратегія В.
Сухомлинського – це глобальна антиномія (протилежність) «навколишній світ -
людина». Пізнання цієї антиномії, тобто довкілля і самої себе, людиною для В.
Сухомлинського не було самоціллю. Це необхідний, однак тільки перший етап.
Основна мета полягала у вихованні в особистості такого ж усезагального ставлення
до світу. Для В. Сухомлинського світ пізнання – це передусім глибоке осягнення
цінностей, матеріальних і духовних скарбів, набутих людством.
Отже, лише світ у контексті прагнень і зусиль людини мислився педагогові як
невідворотний імператив виховання підростаючої особистості. В. Сухомлинський
конкретизує й головне ставлення до такого розуміння світу. Це відповідальність
перед мислетворним і рукотворним світом людини, перед матеріальними і
духовними цінностями людства.
Таке глибоко усвідомлене ставлення не може сформуватися без глибинної
рефлексії, процесу самоусвідомлення. За задумом педагога, рефлексія як мислення
стосовно самого себе, спрямовується не стільки на когнітивні утворення
особистості, скільки на її емоційно-почуттєву структуру і відповідні властивості,
якості, установки, на основі якої вони виникають. Адже відповідальність
підростаючої особистості перед світом зовнішніх цінностей без
самовідповідальності в принципі неможлива. Тут має цілісно проявитися весь
морально-духовний образ Я, який склався у дитини на цей час.
Для В. Сухомлинського було важливо, щоб у вихованця не сформувалося
більш чи менш всебічне уявлення про світ матеріальних і духовних цінностей як
переважно абстрактних утворень. Вони не повинні існувати у внутрішньому світі
вихованця у відчуженій формі, оскільки достатньої значущості не становитимуть.
Потрібно, щоб він осягнув міцний зв’язок цих цінностей з їх творцями –людьми, які
12
присвятили їм усе своє життя. Так створюється єдність минулого і теперішнього як
рушійна сила морально-духовного становлення особистості. З цією метою
В. Сухомлинський розробив спеціальну виховну програму «Подорожі в минуле
рідного краю». Так він назвав екскурсії і походи в поле, до лісу, на берег річки, у
сусідні села. Там діти відчували й усвідомлювали, що пов’язує минуле із
сьогоденням у духовному житті нашого народу.
Інший аспект відношення «відповідальність – самовідповідальність», який
особливо хвилював В. Сухомлинського, це колектив і особистість. Він вважав, що
справжня відповідальність перед колективом має зливатися з відповідальністю
перед власною совістю. Там, де немає відповідальності перед колективом, людина
не знає голосу власної совісті. Відчуваючи відповідальність перед собою, людина
гостріше розуміє, переживає норми й правила, які ставить перед нею колектив.
Відомо, що проблема колективу набула у виховній спадщині
В. Сухомлинського широкого світоглядного звучання як формування
громадянської і політичної свідомості особистості. Така свідомість і самосвідомість
становлять нерозривну внутрішню єдність, оскільки однією з граней громадянсько-
політичної свідомості людини є її відповідальність перед власною совістю.
Що ж це за утворення, яке так непокоїло В. Сухомлинського? Можна було б
його тлумачити в руслі тієї традиції, що склалася в нашій психолого-педагогічній
науці, коли з відповідальністю пов’язують переважно силу інтелектуального
напруження, яке й детермінує ту чи іншу поведінку чи діяльність. За такого
розуміння відповідальність визначається як повинність у дії. Таке тлумачення ґенези
цієї особистісної риси, очевидно, не влаштовувало педагога, оскільки розум людини
не всесильний. У його роздумах з’являється думка, що відповідальність перед
власною совістю – це емоційне оцінювання самого себе. Отже, В. Сухомлинський
ставить знак рівності між відповідальністю й самооцінкою.
Совість, таким чином, є носієм ядра особистості, а осмислене переживання її –
самовідповідальністю. «Що потрібно для того, щоб у розуму був такий неспокійний,
строгий вартовий – чутлива совість – як практично досягти того, щоб дитина
червоніла наодинці із собою, щоб бажання бути кращою стало одним з найглибших
13
бажань, які надихають, облагороджують поведінку, взаємини в колективі» – запитує
педагог [21]. Відповідь однозначна: потрібні добрі, благородні вчинки.
Можна лише дивуватися прозорливості Павлиського вчителя, який у період
панування класово-ідеологічного підходу до проблеми ідеалу людини і його
відображення у тогочасній педагогічній науці та практиці сформулював власне
розвивальний принцип як головний критерій вихованості особистості. Критерій,
який апелює до центрального утворення її самосвідомості – інтимної зустрічі з
самим собою, своїми почуттями, переживаннями, неповторною екзистенцією.
«Якщо вам вдалося досягти того, що дитині наодинці із собою стає соромно,
соромно самій перед собою за свій осудливий вчинок, якщо дитина прагне стати
кращою, ніж вона є, якщо в її свідомості не тільки живе, але і стає власним
переконанням уявлення про те, що краще і що гірше, то це означає, що ви бачите
наслідки своєї виховної роботи» [23]. У цьому зв’язку В. Сухомлинський уводить
дещо незвичне, але надзвичайно змістовно-містке поняття «побачити самого себе».
На нашу думку, це не просто живе споглядання, на якому міг зупинити увагу
великий педагог, знаючи думку одного з апологетів марксизму. Це поняття
В. Сухомлинський підносить до рангу вищого почуттєвого поривання, яке робить
людину пристрасною і ціннісно центрованою. Воно безпосередньо пов’язується ним
з емоційними переживаннями болю, тривоги, турботи, коли речі, цінності,
багатству, створеним для радості й добробуту людей, щось загрожувало або хтось
завдав шкоди.
Звичайно, що такій духовній позиції передує досить психологічно складна
внутрішня діяльність вихованця, яка спрямовує кожен його поведінковий крок на
самостворення свого неповторного особистісного образу Я, гуманістичного за своєю
сутністю. Це особистісне новоутворення «побачити самого себе» має бути в
основному сформованим у роки дитинства. Якщо цього не сталося, то у
підлітковому віці особистість не буде здатною пережити вищеперелічені емоційні
переживання.
Концептуалізуючи думки В. Сухомлинського, у самосвідомості як процесі
можливо вичленити три основні його складові: розуміння, емоційне переживання і
14
оцінювання самого себе. Ці види самоставлення мають бути предметом уваги
вихователя, починаючи з перших днів перебування дитини у школі. Особливої
значущості набуває цей напрям психолого-педагогічної діяльності в підлітковому
віці. Нехтування ним призводить до важковиховуваності з усіма її наслідками.
Розуміння, емоційне переживання й оцінювання самого себе має бути пов’язане із
суспільно значущим змістом життєдіяльності вихованця, конкретніше - із творенням
добра для іншої людини, блага для суспільства загалом. В іншому разі особистість
самоізолюється, її життєва програма не враховує достатньою мірою іншої людини;
вона ніби перестає помічати, що живе серед людей. Звідси дисгармонія у системі
соціальних відносин, вияви асоціальної поведінки.
Уже на тому етапі суспільного розвитку, до якого був причетний В.
Сухомлинський, вираженою стала тенденція підвищеної чутливості школярів до
власного духовного світу. Це ще більшою мірою спрямувало думку педагога на
доцільне формування і розвиток виокремлених нами трьох складових процесу
самосвідомості. По-перше, ним ставилася вимога глибокого і диференційованого
саморозуміння. Від того, що знає вихованець про самого себе, залежить успіх
виховних дій педагога. При цьому В. Сухомлинський наполягав, щоб саморозуміння
не ставало простою констатацією уявлень вихованця про себе, а щоб вони були
правильними, і головне - високоідейними, тобто розглядалися з точки зору
суспільних, моральних цінностей і власної життєвої позиції. Тільки тоді уявлення
вихованця щодо себе матимуть розвивальний сенс.
По-друге, в емоційному переживанні самого себе В. Сухомлинський вбачав
наявність почуття власної гідності, яке є для особистості немовби променем,
спрямованим у власну душу. Без поваги до самого себе немає моральної чистоти і
духовного багатства особистості.
По-третє, оцінювання вихованцем самого себе має бути не стільки
ситуативно-поведінковим, скільки вершинно-сутнісним, зорієнтованим на його
основні особистісні утворення.
Серед цих утворень домінантними мають бути ті, які визначають гуманні
взаємостосунки між людьми, а через них і ставлення до навколишнього світу. Якраз
15
ця емоційна чутливість вихованця до світу речей і до світу людей приводить до
того, що мірою свого внутрішнього морального світу стає інша людина. Його оцінка
себе втратить риси егоцентричності. Натомість значущою силою виступить оцінне
судження людей, що оточують вихованця. Особливої суб’єктивної ваги позиція
людей набуватиме в ситуаціях, коли у дитини з’являється намір до суспільно
несхвальних дій. «Що подумають люди? Ця тривожна думка є, образно кажучи, тим
найтоншим проводом, через який від серця до свідомості йде емоційний сигнал: я
перестану сам себе поважати, якщо заплющу очі на те, що діється навколо мене»
[25].
В. Сухомлинський прагнув, щоб емоційне самооцінювання набуло достатньої
стійкості і перетворилося на внутрішній моральний досвід особистості. Тому він не
уявляв продуктивного виховного процесу без емоційного переживання вихованцем
власних вчинків, особливо тих, які відбивають його ставлення до своїх близьких, до
членів колективу, до праці. Звичайно, що для таких переживань потрібна
підготовка: слова, що налаштовують на самооцінку.
Тож достатньо обґрунтованим є положення В. Сухомлинського про те, що
науково організований виховний процес за своєю суттю є процесом самовиховання і
морального саморозвитку. Крім того, саме у постійній внутрішній роботі вихованця
над собою, у «роботі душі» В. Сухомлинський вбачав сутність ефективної виховної
діяльності педагога. Якщо внутрішня морально-духовна самодіяльність вихованця
не розгортається, він буде глухим до правильних і емоційно найвиразніших повчань
вихователя. Зазначимо, що такий підхід до виховання особистості ще не освоєно
сучасною теорією і педагогічною практикою.
У творчості В. Сухомлинського окреслено один з основних механізмів роботи
вихованця над собою. Ним є постійне порівняння своїх внутрішніх надбань за
критерієм «краще - гірше», причому цей критерій мусить бути одночасно
застосований до різних сторін суспільного оточення. Лише за цієї умови, тобто
пристрасної дієвої причетності до великого життя країни, у дитини з’явиться потяг
до морально-духовного вдосконалення.
На глибоке переконання педагога вчитель виявляє себе, свою культуру, свою
16
моральність у слові. В.О. Сухомлинський зауважував: «Велике лихо в тому, що
вихователь не вміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, які необхідні, щоб
знайти шлях до єдиного не схожого на інші, людського серця. Випадкові слова
відскакують від свідомості вихованців, як горох від стіни. Учень не чує слів
вихователя, його душа лишається глухою до слова» [24, с. 507].
Сприятливі умови для створення гармонії знань і моральних відносин вбачав
педагог у поєднанні праці викладача мови й вихователя (класного керівника). Тому
він радив працювати над здатністю до чутливості слова. Цей шлях схематично
вибудовується так:
культура слова
емоційна культура
Культура моральних відчуттів і моральних відносин

Василь Олександрович радив працювати над розвитком емоційно-естетичної

культури, чутливості до слова. Його подорожі до джерел думки й слова мали
глибокий смисл ціннісну спрямованість – оживити душу дитини. Складання віршів,
оповідань - мініатюр, творів, подорожі до джерел рідного слова у Павлиській школі
передбачали пробудити вогники гордості за справжню людину, донести до школярів
істинний смисл високих слів: честь, подвиг, мужність, героїзм, порядність, гідність.
В.О. Сухомлинський вірив, що закохана в красу слова людина стає чутливою і
вимогливою до естетичного і морального буття навколо себе. «Чим тонша
чутливість до слова, до багатства його відтінків, тим глибша сприйнятливість юного
серця до моральних повчань, до найтонших засобів впливу на духовний світ
підлітка – слова вихователя і краси всього людського» [25, с. 510].
Майстерність, мистецтво виховання словом виявляється в тому, що
вихователь створює для учнів атмосферу, насичену душевністю, атмосферу шукань,
відкриттів не тільки наукових, суто пізнавальних, а й морально-естетичних. І ця
атмосфера в школі, – на думку В.О. Сухомлинського, – початок морального
розвитку. «Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутись до найніжнішої
рисочки людського характеру. Словом можна створити красу душі, а можна і
17
спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила
тільки краса. Водночас педагог – гуманіст акцентував: У вихованні красою слова –
одно з джерел непримиренності й нетерпимості до зла» [25, с. 545].
Вплив слова вихователя на школярів з метою виховання у них моральних
цінностей значною мірою залежить від емоційної культури самого вихователя: це
частина культури педагога як особистості.
Справжній майстер – вихователь дає моральну оцінку вчинкам і поведінці
учнів не спеціально дібраним гострим «крутим» слівцем; а передусім емоційним
відтінком звичайних слів. Василь Олександрович наводить приклад із фразою: «Як
не добре ти зробив». Він зазначає, що ці слова сказані одним учителем,
пробуджують у вихованця прикрість, а сказані іншим – не пробуджують ніяких
почуттів, сприймаються байдуже. Перший учитель відзначається емоційною
культурою, людяністю, чуйністю душі. У другого слово знелюджене, порожнечу
внутрішнього єства він намагається заповнити криком. На думку вченого, такі
педагоги гідні глибокого жалю, оскільки їхній виховний вплив на учнів дорівнює
нулю. Педагогічну некультурність вчителя В.О. Сухомлинський вбачає у словесних
до вихованців у формі заборон, докорів. Вихователь-майстер, стверджує вчений,
володіє розмаїттям словесного впливу, наявні роз’яснення моральної істини,
поняття норми, цінності, де виявляється такт, гуманне ставлення до дитини. Досягти
позитивного ефекту може тільки той вихователь, який знає, відчуває ставлення своїх
вихованців до доброго й поганого в самих собі, їхню здатність критично ставитися
до власних недоліків. Такий педагог при роз’ясненні морального поняття завжди
звертається безпосередньо до внутрішнього світу вихованця, прагне досягти того,
щоб його вихованець аналізував свій вчинок, рису своєї поведінки, побачив себе
очима інших людей.
Важливим інструментом виховання словом називає вчений виявлення довір’я і
недовір’я. Недовір’я може мати потрібний педагогічний вплив лише за умови
суворого індивідуального його застосування . Недопустимо виявляти недовір’я
кільком учням, а тим більше всьому колективу.
Василь Олександрович виділив кілька відтінків недовір’я:
18
 а) щодо учня, який робить погані вчинки помилково з необережності, через
безтурботність і легковажність можна застосувати попереджувальне недовір’я;
б) щодо учнів, які грубо порушують дисципліну, почуваючи свою
безкарність, добре розуміючи при цьому й суть своїх учинків і те, що їхня поведінка
заважає нормально працювати і вчителеві, і класу, застосовується засуджування
недовір’я, яке поєднується з посиленим примусом.
Стосовно довір’я, то воно, на думку педагога - гуманіста, у виявленні поваги
до людської гідності вихованця. Учитель водночас визнає моральні якості
вихованця і своїм довір ’ям заявляє про це визнання, начебто відкриває перед
школярем перспективу загального морального розвитку, вірить, що на основі
наявного морального багатства завжди буде нове.
Мистецтво виявлення довір’я потребує від вихователя вміння оцінити добре
начало в дитині. Ознакою педагогічного невігластва, В. О. Сухомлинського, є те, що
окремі вихователі, виявляючи довір’я нагадують вихованцеві, що за ним ведеться
багато грішків. Такі слова наставника - наче сіль на рану дитячого серця: дитина
відчує - педагог вдався до довір’я лише для посилення контролю. Часто дитина
відкидає таку спробу
При взаєморозумінні й взаємоповазі між вихователем і вихованцями діти самі
можуть виявляти довір’я чи недовір’я вихователю. У практиці вченого ми бачимо це
на прикладі з «фіолетовою хризантемою» - квіткою, що символізувала образу й
означала: «Вчителю, ви образили нас». Якщо ця квітка стояла на столі у вчителя, не
свідчило, що учні виражають йому недовір’я. Педагог задумувався: чим же він
образив дітей? Намагався знайти помилки у своїй роботі. Діти знали, що завдають
прикрощів, болю вчителеві, але ж він сам учив, що треба бути правдивими, не
можна приховувати своїх почуттів.
Сухомлинський наголошував, якщо учень виправдав довір’я вихователя, то це
ні в якому разі не має бути предметом похвали, заохочення, підвищеної уваги
вихователя чи учнівського колективу. Василь Олександрович підкреслював, що
великого такту та обережності потребує вибір справи, в якій виявлятиметься довір’я
до вихованця. Ця справа повинна бути самоперевіркою, випробуванням совісті,
19
розкриттям вольових сил учня. Слово педагога з високою педагогічною культурою
утверджує атмосферу довір’я, щиросердності, спільності узагальнює вчений
слововиявленням, що відображає його духовні уподобання і потреби, - це найперше
і найголовніше.
Майстерність виховання моральних цінностей у молодших школярів, як
показав досвід практичної роботи В.О. Сухомлинського, полягає в тому, «щоб
дитину з перших кроків її шкільного життя переконували насамперед власні вчинки,
щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань - усього, що
народилося у процесі активної діяльності. Багатство духовного життя починається
там, де благородна думка і моральне почуття, зливаючись воєдино, проявляються у
високоморальному вчинкові.
Учителя В.О. Сухомлинський називав майстром-скульптором, особливим, не
схожим на інших. Завдання вихователя вчений вбачав у тому, щоб «бачити весь
оркестр майстрів-скульпторів, чутливо сприймати гру кожного музиканта, відчувати
фальш» [24, с.149]. Вихователь повинен бути чутливим, мудрим, досвідченим,
обережним дирегентом гармонії творення людини [20, с. 149]. «Мудрість і
майстерність дирегента процесу виховання, за В.О. Сухомлинським, полягає в тому,
щоб не залишилось непоміченим жодне доторкання до вашого творіння» [20, 150].
В.О. Сухомлинський як теоретично, так і в практиці роботи в Павлиській
середній школі уже з молодших класів доводив необхідність та можливість
утвердження у молодших школярів за допомогою слова вчителя, власного прикладу
моральних цінностей, які виробилися тисячолітньою історією народу.
Проведений нами аналіз дає підстави для висновку, що у творчості В.
Сухомлинського окреслений контур нової філософії виховання, пов’язаної з
чинником моральної самосвідомості як рушійної сили розвитку високодуховної
особистості. В межах цієї філософії є достатньо ідей, що потребують подальшої
розробки у сучасних соціокультурних умовах.
Ми торкнулися лише окремих аспектів впливу на формування моральних
цінностей школярів за В.О. Сухомлинським. А саме: слово педагога, його власний
переклад, багатство духовного життя, мудрість і майстерність впливу на вихованців.
20
 У системі педагога-гуманіста все взаємопов’язане, відтак і чинники впливу на
моральне становлення особистості школяра: художня література, музика,
образотворче мистецтво, праця, сім’я, школа, колектив.

1.2 Сутність базових понять дослідження

Аналіз і порівняння тлумачення терміну «моральне виховання» зарубіжними

та вітчизняними вченими показав, що незважаючи на спільні елементи в розумінні
його існують відмінності. Термін «моральне виховання» в зарубіжних працях
трактується як «moral development» (моральний розвиток) або «moral education»
(моральна освіта). Проте провідні сучасні науковці доходять висновку про суть
моралі, уявленням про моральні цінності. Поняття «моральне виховання» в
педагогічній науці є широковживаним, але немає чіткої визначеності.
Поняття «моральне виховання» у педагогічній літературі тлумачиться,
зокрема, як «цілеспрямований процес організації та стимулювання їх різнобічної
діяльності, спілкування, спрямований на оволодіння моральною культурою
поведінки, ставленням до навколишнього світу» [29, с. 210].
За визначенням Т. Поніманської «Мораль, як і право, політика, традиції, на
всіх етапах розвитку суспільства є важливим регулятором людської поведінки і
людських відносин. 3 позиції гуманістичної свідомості основою особистості є її
моральний розвиток який виявляється у сповідуванні нею системи поглядів,
уявлень, норм оцінок, що регулюють її поведінку» [14, с. 73 ].
У цій роботі моральне виховання розглядається нами як спеціально
організована міжособистісна взаємодія педагога з вихованцями на основі норм і
принципів гуманізму, що має на меті формування моральної вихованості, яка
передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм.
Це, на нашу думку, одна з найважливіших характеристик особистості, основу яких
становлять домінуючі людські цінності. А завдання морального виховання
визначаються нами як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів,
21
регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні
якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.
Ідею необхідності формування моральності, що популяризувалася у літописах,
трактатах, літературно-художніх творах, поширював у своїх працях і український
філософ-просвітитель Г. Сковорода. Виховання, за його твердженням, має бути
спорідненим, тобто таким, що відповідає можливостям людини. Одним із головних
завдань морального виховання, Г. Сковорода вбачав у формуванні шляхетності та
вдячності підростаючого покоління. У його поглядах визначалися основні напрями
прогресивної педагогіки: демократизм, гуманізм, висока моральність, любов до
рідного краю, Батьківщини та народу [29, с.167].
Цінними для нашого дослідження є методичні поради видатного педагога
С. Русової, яка відстоювала думку про необхідність створення системи
національного виховання дітей, спираючись на національні традиції, рідну мову.
С. Русова вбачала в родині важливу частину процесу всебічного виховання дитини,
її ідеалом просвітниця вважала свідому рівноправну спілку, в якій «батько, й мати, й
діти несуть кожний свій обов’язок, свою працю, й мають свою волю, але всі
об’єднані одним спільним шуканням добра й правди» [7, с.145].
«Моральне виховання не може проводитися якось окремо: ним має бути
пройняте все навчання, все життя» [15, с.142]. Важливу виховну роль С. Русова
відводила народним традиціям, зокрема, проведенню народних свят, наголошуючи,
що «в кожному святі треба єднати народне, національне, фольклорне з
загальнокультурним і давати щось естетичне, красиве й радісно веселе» [15, с.150].
В. Сухомлинського повністю підтверджувала той факт, що моральна
свідомість як духовна сторона моралі, базується на осмисленні проблеми, а у
взаємодії з моральною діяльністю і моральними стосунками утворюється мораль як
системна цілісність. Аналіз праць В. Сухомлинського дозволив резюмувати, що
вчений постійно актуалізував проблему формування у дітей любові та поваги до
своїх батьків. Найбільшою помилкою батьків вважав невміння любити власних
дітей: «Люблячи своїх дітей, вчіть їх любити вас; не навчите – будете плакати на
старість» [27, с.140].
22
 В. Білоусова розглядала моральне виховання як організовану міжособистісну
взаємодію педагога з вихованцем на основі на основі норм і принципів гуманізму.
Під гуманізацією виховання педагог розуміла оволодіння відносин, що
забезпечують морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння ,поваги й турботи
про іншого ,безкорисного ставлення до кожної особистості: «У цьому випадку, –
підкреслювала педагог, - інші сприймаються як вища життєва цінність, викликаючи
адекватне сприйняття ставлення до себе» [27, с.187].
«Сутність морального виховання, – писав О. Вишневський, – полягає в тому,
що людина утверджує в собі свою природну схильність до добра та готовність
відстоювати його в собі та житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною
абсолютних вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський
характер і являють собою необхідний елемент людяності» [6, с.78].
Слушним є аналіз психічних можливостей учнів початкових класів
О. Кононко: «Комплексною характеристикою учнів початкових класів як суб’єкта
життя є життєдіяльність. Вона відображає процес концептуалізації дитиною
навколишнього світу та себе в ньому, акумулює різноманітні прояви суб’єктивності
особистості, розкриває діяльнісну та діалогічну сутність молодшого школяра.
Здатність дитини зазначеного віку не лише залежати від умов своєї життєдіяльності,
а й певним чином впливати на них, відбивається в її позиції щодо оточення та самої
себе» [10, с.119].
Спираючись на дослідження Л. Божович, В. Котирло, Т. Титаренко слід
зазначити: формуючи моральну поведінку в учнів початкових класів, слід
ураховувати особливості їхнього психічного розвитку, зокрема наявність
супідрядності мотивів.
Ґрунтуючись на цьому потрібно створити умови для усвідомлення дітьми як
домінувального мотиву життєдіяльності прагнення до здорового, повноцінного
життя.
У педагогічному процесі, зорієнтованому на формування моральної поведінки
учнів початкових класів , суттєвого значення набуває стимулювання розвитку
когнітивно-інтелектуального компонента, оскільки знання є основою усвідомленого
23
ставлення молодших школярів до навколишньої дійсності й до самих себе. На думку
С. Максименка, у процесі набуття знання суб’єкт не тільки вчиться, а й формується
як моральна особистість, визначає власні естетичні критерії [12, с.2].
Однією з найважливіших форм вияву моральної поведінки дитини є її
діяльність, зумовлена різноманітними мотивами, тобто поведінково-діяльнісний
компонент. Психологи діяльність визначають як активну взаємодію з
навколишньою дійсністю, під час якої суб’єкт діяльності цілеспрямовано діє на
об’єкт задля задоволення власних потреб. Діяльність – основний спосіб пізнання
довкілля. С. Максименко підкреслює, що підпорядкування правилам вимагає від
дитини вміння регулювати свою поведінку й формує вищі форми довільного
управління нею [12, с.2].
Отже, вивчаючи поняття моральне виховання учнів початкової школи, можна
стверджувати, що моральні уявлення та цінності формуються в суспільній
колективній діяльності, і тому від її організації залежить спрямованість моралі
кожного з учасників. Питання морального виховання передбачає таку організацію
спільної діяльності, за якої в її учасників формують суспільно значущі моральні
якості, а суперечності індивідуального й суспільного знімають. Моральне виховання
учнів початкових класів має на меті формування моральної вихованості, яка
передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. У
процесі спільної з дорослим і самостійної діяльності в молодших школярів
закріплюються певні прояви моральної поведінки, які згодом відображаються в її
свідомості. Моральна поведінка означає єдність мотиву та дії. Моральне виховання
передбачає становлення в дитини системи домінувальних мотивів, які відповідають
моральним нормам і визначають її стосунки з іншими людьми.

Висновки до розділу 1

Вивчаючи теоретичний аспект формування моральних цінностей учнів

початкової школи, можна стверджувати, що моральні уявлення та цінності

24
формуються в суспільній колективній діяльності, і тому від її організації залежить
спрямованість моралі кожного з учасників. Питання морального виховання
передбачає таку організацію спільної діяльності, за якої в її учасників формують
суспільно значущі моральні якості, а суперечності індивідуального й суспільного
знімають. Моральне виховання учнів початкових класів має на меті формування
моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок,
переконань, поглядів, норм. Моральна поведінка означає єдність мотиву та дії.
Моральне виховання передбачає становлення в дитини системи домінувальних
мотивів, які відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з іншими
людьми. Формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях
навчання. Необхідною умовою успішного формування загальнолюдських моральних
цінностей молодшого школяра є єдність навчального процесу та позакласної роботи.
Через зміст навчальних дисциплін реалізуються різні напрямки виховання, що
сприяє формуванню та засвоєнню найважливіших загальнолюдських моральних
цінностей. Формування моральних цінностей у молодших школярів базується на
необхідності допомогти дитині повноцінно ввійти в існуючий навколо неї світ, не
втрачаючи при цьому своєї індивідуальності, свого власного неповторного світу.
У творчості В. Сухомлинського окреслений контур нової філософії виховання,
пов’язаної з чинником моральної самосвідомості як рушійної сили розвитку
високодуховної особистості. В межах цієї філософії є достатньо ідей, що
потребують подальшої розробки у сучасних соціокультурних умовах. Ми
торкнулися лише окремих аспектів впливу на формування моральних цінностей
школярів за В.О. Сухомлинським. А саме: слово педагога, його власний переклад,
багатство духовного життя, мудрість і майстерність впливу на вихованців. У системі
педагога-гуманіста все взаємопов’язане, відтак і чинники впливу на моральне
становлення особистості школяра: художня література, музика, образотворче
мистецтво, праця, сім’я, школа, колектив.

25
 РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА ОСНОВІ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
В. СУХОМЛИНСЬКОГО
2.1 Мета, завдання, зміст морального виховання учнів
Мета- виховання основ морально - цілісного ставлення до навколишнього світу,
людей, сім’ї, самого себе, відповідно до правил і норм загальнолюдської моралі,
виховання любові до Батьківщини.
В. О. Сухомлинський зазначав: « Моральність у шкільному житті повинна
стати етичною практикою – в цьому, на мій погляд, одна зі умов тієї єдності
навчання і виховання, про яку так багато говориться і яка ще не стала реальністю.
Моральність стає етичною практикою тоді, коли поняття про зобов’язаність, про
добро і зло, про моральні цінності одухотворяються живою людською пристрастю
вчителя і учня – відданістю і любов’ю, непримиренністю і ненавистю, прагненням
до ідеалу, взаємовідносинами однодумців і спільників» [27].
Завдання:
1) Шляхом аналізу психолого - педагогічної літератури визначити сутність
базових понять дослідження.
2) Визначити сучасний стан дослідження в практиці роботи початкової школи.
3) Розробити методичні рекомендації щодо літературної спадщини В.О.
Сухомлинського.
Зміст морального виховання ґрунтується на таких моральних відносинах:

- ставлення до політики власної держави, Батьківщини, інших країн і

народів (громадянськість, патріотизм, повага до інших країн і народів);

- ставлення до праці (працелюбність, культура праці);

- ставлення до суспільних надбань, матеріальних цінностей і природи

(бережливість, турбота про збереження суспільних надбань і особистих речей,
екологічна культура);

26
 - ставлення до людей (демократизм, колективізм, гуманізм, культура
спілкування, товариськість, взаємоповага);

- ставлення до себе (чесність, правдивість, скромність, принциповість).

2.2 Методи, форми організації, засоби морального виховання людини

Вихователям прислужаться такі методи і засоби, як:

– розгляд картин, що відображають знайомі для дітей життєві ситуації, які
демонструють настрій, стани, поведінку дітей у довкіллі (тривогу, хвилювання,
страхи, фізичний біль, образу) і реакцію старших людей або однолітків на ці стани
самопочуття;
– читання художніх творів, зокрема народних казок, у яких змальовується
певна ситуація, що втілює певний правовий зміст з наступним її обговоренням;
– вправи-практикуми: Нащо дітям права? Які обов'язки дітей? Чим
відрізняються права дорослих і дітей? Що ти будеш робити, якщо ви гралися у
великій купі піску, вона обвалилася і засипала хлопчика?;
– ігри-вправи на актуалізацію «Я»: Хто у нас в групі найвідповідальніший
(працелюбність, сміливість)? Кому можна доручити?;
– ігри-вправи, в яких дітям пропонують вирішення ситуацій з певним
морально-правовим змістом;
– позитивна оцінка реальних проявів дітей, що відображає їхню громадянську
спрямованість, чесність, гідність;
– конкурси на найкраще побажання, конкурс подарунків рідному місту,
конкурс хвальків, чародіїв.

Ефективність реалізації завдань морального виховання залежить від

правильного вибору  форм і методів. Надзвичайно вагому роль у моральному
вихованні школярів відіграє читання та обговорення художньої літератури. Вчителі
й вихователі мають ретельно добирати твори дитячої літератури, які були б
зрозумілими дітям і відповідали поставленій виховній меті. Варто співпрацювати із
27
бібліотекарем, який може рекомендувати маленьким читачам книги на морально-
етичну тематику або відповідні статті у дитячих журналах.
Найбільш дієвою формою морального виховання виступає етична бесіда,
метою якої є роз’яснення та допомога дітям у засвоєнні етичних правил і норм
моралі, розвиток у них критичності й самокритичності. Бесіда може проводитись як
індивідуально, так і у колективній формі у таких видах:
1) бесіда-гра (напр. «Ввічливо - неввічливо»);
2) бесіда-інсценування (напр. «Культура телефонної розмови»);
3) бесіда, заснована на активній розумовій діяльності (напр. «Про чесність і
слухняність», «Що таке совість», «У чому краса людини», «Як примирити «хочу» і
«треба»?», «Про дружбу та товаришування»).
На розв’язання завдань морального виховання спрямовані й відповідні за
темами сюжетно-рольові ігри. Зокрема, «Чарівні слова», «Йдемо в гості», «Культура
поведінки в їдальні (на пошті, у лікарні тощо)» та ін.
Із школярами проводять ранки (напр. «Прості правила
етикету»); свята («Любіть своїх мам»); зустрічі з цікавими людьми; диспути («Чому
буває самотньо», «Чому потрібно бачити та виправляти свої помилки»); читацькі
конференції; практичні заняття («Про смак і моду»); вечори відпочинку; шефство
старших школярів над молодшими учнями чи людьми похилого віку.
Особливе місце у процесі морального виховання посідає формування
національної свідомості та самосвідомості, почуття патріотизму в учнів з вадами
інтелекту. З метою реалізації цього завдання використовуються наступні форми
організації: свята і ранки («Моя родина», «Свято нашого роду», «Мої земляки»,
«Сторінками народного календаря», «Свято українського костюма», «Без верби і
калини нема України»,); бесіди («Знання свого родоводу», «Київ – столиця
України», «Шануй батька й матір», «Імена й символи українського козацтва»,
«Ремесла мого краю»); тематичні екскурсії, ігри-подорожі (знайомство з населеним
пунктом, знайомство з фольклором, «Історичні та архітектурні пам’ятки», «Древні
українські міста»); конкурси, вікторини  (на знання  історії рідного краю, усної
народної творчості, «Чи знаєш ти своє село», «Зелені друзі мого краю», «Сплетемо
28
український віночок», «Любимо Україну, знаємо пісню її солов’їну»); виставки-
експозиції(«Мій край, моя земля», «Козацька символіка»); театралізовані
вистави («Українські вечорниці», «Кайдашева сім’я»).

2.3 Методичні рекомендації щодо засобів морального виховання

У сучасних умовах актуального значення набуває не лише творчо-критичне

переосмислення з позицiй наукового iсторизму моральних цінностей у теоретичній
спадщинi В. О. Сухомлинського, а й глибоко обгpунтоване видiлення з його
практичного досвiдy всього того, що може стати дiєвим резервом для створення
iдей, висновкiв, засобiв принципово нової системи.
Головним обов’язком учителів і вихователів у контексті проблеми морального
виховання є утвердження у школярів принципів загальнолюдської моралі;
виховання в них поваги до батьків, старших за віком, до народних традицій та
звичаїв, національних і культурних цінностей України, її державного й соціального
устрою; підготовка їх до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди
тощо.
В.О. Сухомлинський був переконаний, що змiст, форми i методи виховання
моральних цiнностей учнiв звичайно змiнюються залежно вiд вiкових та
iндивiдуальних особливостей дiтей. У вихованнi молодших школярiв переважає
привчання над переконанням. Дiти цього вiкy не завжди у змозi усвiдомити
важливicть i необхiднicть дотримання визнаних у суспiльствi норм i правил
поведiнки.
Отож, педагоги в молодших класах виступають у ролi безпосереднiх
органiзаторiв, i саме вони в процесi повсякденного життя i дiяльностi пiдводять
дiтей до розумiння норм i правил поведiнки. Адже, чим менший вiк дитини, тим
безпосереднiшим має бути моральне виховання, її необхiдно не навчати, а привчати
до добрих вчинкiв, нахилiв, манер, навичок i звичок культурної поведiнки.
«Майстернiсть i мистецтво морального виховання особистостi полягають у тому,

29
щоб моральнi цiнностi розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, якi
захоплюють думку i хвилюють душу, пробуджують прагнення до iдеалу».
Дiти вiдрiзняються одне вiд одного темпераментом, характером, здiбностями,
iнтересами, нахилами. Тому у процесi морального виховання необхiдно враховувати
iндивiдуальнi особливостi учнiв. У своїх педагогiчних творах «Проблеми виховання
всебiчно розвиненої особистостi», «Народження громадянина», «Павлиська середня
школа» та ін. В.О. Сухомлинський виклав свої погляди на проблему морального
виховання дiтей. Пiд ним учений розумiв цiлiсний процес розвитку особистостi,
спрямовані на формування «громадянських поглядiв, переконань, почуттiв,
поведiнки, єдностi слова i дiла».
Важливим елементом формування культури особистостi В. О. Сухомлинський
вважав засвоєння вимог, правил, норм поведiнки, в яких розкривається «Азбука
моральної культури». Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть
найпосереднішою і найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе
досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й
створив на основі власної книги «Як виховати справжню людину» «Азбуку моралі»,
котра вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя, справедливості й облуди. Ця
азбука стала засобом подолання емоційної нерозвиненості. В дитині необхідно
відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої
людини. Щира, турботлива материнська любов світить нам все життя і визначає
наші стосунки із світом.
По-перше, вважав педагог, що діти повинні зрозуміти ту просту істину, що
кожен їхній вчинок, кожне бажання, кожна дія позначається на інших людях, і
дитина завжди повинна думати над тим, чи не завдає вона незручностей,
прикростей, зла іншим людям своїми вчинками, своєю поведінкою.
По-друге, треба завжди бути вдячним старшому поколінню за те, що воно
створило необхідні умови для дітей, їх навчання, виховання. Не випадково у
багатьох народів світу існує культ батьків, людей старшого покоління. Почуття
вдячності людям виховує в дітей відповідальність перед іншими людьми, що в той

30
же час формує в дітей почуття обов’язку і громадянської гідності, коли людина
готова робити добро для людей за велінням свого серця і своєї совісті.
По-третє, вважає педагог, коренем моральності є праця. «Усі блага й радощі
життя створюються працею і тільки працею. Без праці не можна чесно жити...
Моральний сенс праці якраз і полягає в тому, що людина здобуває найкращу радість
оптимістичного світосприймання – радість творення. Це, по суті, і є самовиховання. 
Праця, на думку педагога, стає розвиваючою, виховною для школяра лише тоді,
коли вона вимагає напруження духовних і фізичних сил, подолання труднощів, коли
вона загартовує волю і головне – є джерелом пізнання світу і формування
світогляду.
Серцевиною морального виховання В. Сухомлинський вважав формування в
дитини людяності, гуманізму. До людей треба бути добрими, чуйними, не робити їм
зла і, в міру можливостей, допомагати слабким і беззахисним. Тому чимало
оповідань педагог присвятив саме цій темі. Вони червоною ниткою проходять у
підручниках для навчання учнів 1-4 класів та відіграють, на мою думку,
надзвичайно важливу роль у становленні особистості та її моральному виховані.
Прикладом є урок літературного читання у 2 класі, який я спостерігала.
«Який іспит витримав клас?- так звучала тема уроку за твором В. О.
Сухомлинського «Горбатенька дівчинка». Даний урок був спрямований на
виховання у дітей найкращих моральних якостей, а саме людяності, поваги до
оточуючих людей та людей з фізичними вадами.
Дослідження практики початкової школи щодо особливостей використання
педагогічних ідей В.О. Сухомлинського дають можливість ствердити актуальність
та відповідність сучасній початковій школі поглядів В.О. Сухомлинського. Разом з
тим, використання його ідей обмежується, в більшості випадків, лише екскурсіями.
Моральними цінностями особистості є знання про Добро і Зло, Справедливість,
Чесність, Ввічливість, Чуйність, загальнолюдські ідеали, принципи життєдіяльності.
У Державному стандарті початкової освіти щодо формування духовності людини
на основі моральних цінностей визначено такі завдання:
– пробудження в дитини бажання бути моральною;
31
 – формування християнських цінностей як основи розвитку суспільно-
значущих рис та якостей особистості;
– формування в дітей моральної свідомості через включення у стихійну або
спеціально організовану діяльність;
– вироблення етико-естетичного ставлення до життя і своєї життєдіяльності;
– формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і
традицій;
– розвиток християнських чеснот і позитивних моральних якостей дитини,
спонукання до самовдосконалення;
– підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний
саморозвиток;
– подолання кризових етапів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці
дитини під впливом антисоціальних проявів [27, с. 542].
Ці завдання впроваджуються в життя дитини відповідно до вікового періоду й
індивідуальних особливостей.
Моральність – практична сторона моралі, що втілюється в поведінці людей.
Це здатність творити добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішній
свідомості та добрій волі [4, с. 13-15].
Виховання у навчальних закладах передбачає формування в людині
моральних оцінок із позицій добра, справедливості, що випливає з народного
поняття: моральний той, хто доброчесний, цнотливий, шляхетний, праведний,
людяний, доброзичливий. Дитина не народжується моральною, вона формується в
середовищі, умовами, вихованням.
Розглянемо приклад виховних моментів, які в педагогічній практиці мають
позитивні результати. Пропонуємо наступні види діяльності.
Сьогодні День чуйності, тому плануємо і проводимо так званий урок чуйності.
Гра «Чуйний колобок» спрямована на обговорення, якою повинна бути чуйна
людина: уміти утішити, уважно вислухати, допомогти, поділитися думками і
досвідом.
Творче завдання «Допоможи в біді». Під час виконання цього завдання
32
користуємося приказками і прислів'ями: «Треба так у світі жити, щоб лиха не
чинити», «Світ не без добрих людей» та ін.
На уроках української мови діти складають твори за казками
В. О. Сухомлинського, наприклад «Зламана яблунька». При вивченні цієї казки діти
набувають знання про бережне ставлення до природи, довкілля, рідної землі [10, с.
172]. У позакласній роботі з теми «Природа» пропонуємо намалювати такі малюнки:
«Подарунки для мешканців землі», «Ми чуйні хмаринки», «Я подарую м'яча
слоненятку». Ця діяльність спрямована на формування любові до природи.
У підручниках «Літературне читання» 2-3 класи (автор О. Я. Савченко)
вміщено чимало текстів із потенціалом морального виховання. Читаючи їх, діти
мають можливість осмислити й оцінити події, вчинки персонажів, відчути стан
іншої людини, здійснити моральний вибір. Прекрасною основою для реалізації
таких цілей є твори В. О. Сухомлинського, які читають молодші учні на уроках
класного і позакласного читання.
Аналіз змісту творів В. О. Сухомлинського у підручниках «Літературне
читання» дає змогу виокремити такі напрями за оповіданнями та казками: у яких
розкривається милосердне ставлення до дітей, які мають фізичні вади: «Горбатенька
дівчинка», «Як Сергійко навчився жаліти»; де стверджується необхідність
пошанування, поваги до проявів інакшості: «Що краще?», «Соловей і Жук»,
«Хризантема і Цибулина», «Вороненя і соловей», «Найгарніша мама»; про
екологічну відповідальність людини: «Соромно перед соловейком», «Дивний
мисливець», «Дуб на дорозі»; які утверджують цінність кожного обдаровання: «Най-
краща лінійка», «Співуча пір'їнка», «Чотири аркуші золотого паперу».
Опрацювання цих творів відбувається на уроках-діалогах, уроках-роздумах,
уроках з елементами інсценізації, що дає змогу створити атмосферу активного
обміну думками, актуалізувати життєвий і читацький досвід дітей. Така методика
сприяє рефлексивному аналізу відображеної ситуації, стимулює оцінку учнями
свого ставлення до людей, які мають іншу національність, розмовляють іншою
мовою, відрізняються кольором шкіри, волоссям, мають велику вагу чи дуже
маленькі на зріст.
33
 У процесі читання і всебічного обговорення учнями таких творів поступово в
колективній співпраці складається формула моральної поведінки: «Я + Інші, Я =
Мир, співпраця, милосердя» .
Учням початкових класів подобається інсценувати літературні твори
В. О. Сухомлинського. Так, на уроках варіативної частини - основи театральної
грамоти, учні з любов'ю і трепетом виконували ролі мами, дітей, бабусі, дідуся,
тварин, імітували сонечко, дерева, дощ, проносячи через своє маленьке серце
головну думку творів «Сьома дочка», «Сива волосинка», «Найрідніша».
Разом із грою вони вчилися шанувати і любити свою родину і Україну.
Читаючи твори В. О. Сухомлинського, щоразу захоплюємося його мудрістю
та педагогічним талантом, його добротою, чуйністю, людяністю. Ми, звичайно,
розуміємо, що повторити шлях В. О. Сухомлинського неможливо, тож кожен із нас,
педагогів, обирає власний педагогічний шлях, керуючись його гуманістичними
ідеями, торуючи шлях до сердець своїх вихованців.
В.О. Сухомлинський чітко визначає теоретичні засади виховання
громадянських почуттів дітей:
– це, передусім, створення дитиною радостей для інших людей і переживання
особистого щастя й гордості у зв'язку з цим;
– по-друге, творення й збереження краси в усіх її багатогранних проявах;
– по-третє, громадянське ідеологічне багатство діяльності дитини в колективі,
взаємовідносини між дітьми й іншими, позашкільними колективами;
– по-четверте, культивування й розвиток співчуття, жалості (не біймося цього
слова й тих благородних почуттів, які воно несе!) до всього живого й красивого,
розвиток сердечної чуйності до прекрасного в природі;
– по-п'яте, розвиток високої інтелектуальної культури – думок, почуттів,
переживань, що хвилюють душу людини, коли вона пізнає навколишній світ,
минуле й сучасне людства, матеріальні й духовні багатства Вітчизни, душу свого
народу, цінності мистецтва, особливо сучасної літератури.
Майстерність виховання, на його думку, і полягає в тому, щоб громадянське,
патріотичне життя починалося для людини з малих років.      
34
 У своїй праці «Народження громадянина» В.О. Сухомлинський обґрунтував і
подав структуру духовного світу особистості: розум – почуття – погляди –
переконання – воля, суть методологічних підходів до виховання громадянина своєї
держави, дієвого патріота практичними прикладами вибудував стратегію виховних
впливів на особистість. Кожний навчальний заклад з успіхом має використовувати в
своєму навчально-виховному процесі кімнату казки, кімнату думки, в яких
вихованці читатимуть книги про відомих людей своєї держави як минулих часів, так
і теперішніх, подорожуватимуть в минуле і сучасне Батьківщини. Адже вислів
В.О. Сухомлинського: «Сила й ефективність патріотичного виховання визначається
тим, наскільки глибоко ідея Батьківщини оволодіває особистістю, наскільки яскраво
бачить людина світ і саму себе очима патріота» не втрачає сенсу і в наші дні.
В.О. Сухомлинський сформував закономірності процесу патріотичного
виховання:
- глибокі патріотичні почуття і переконання;
- моральний ідеал;
- патріотичні турботи й тривоги за долю свого народу;
- патріотична непримиренність;
- патріотична гордість; та завдання вихователя – «відкрити перед кожним
вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини.
Це і природа рідного краю, слово рідної мови, культ Матері і Батька, Мала
Батьківщина, її історичне та героїчне минуле, працелюбність».    
Отже, саме життя ставить завдання – виховувати дітей як громадян, які
люблять свою Батьківщину – Україну, свій народ, мають національну
самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи, вміють ними
керуватися у своїй життєдіяльності.
 Виховання маленьких громадян повинно бути спрямоване, насамперед, на
розвиток їхніх гуманістичних почуттів, формування національних та
загальнолюдських цінностей, доброти, уваги, щиросердя, совісті, чесності,
правдивості, гідності, любові і поваги до родини. Також значне місце у змісті
громадянського виховання має відводитися формуванню культури поведінки дітей.
35
Очевидно, що в цьому віці усі моральні якості особистості перебувають у своєму
моральному становленні – втім, усі вони беруть початок саме на дошкільному етапі
життя .
Отже, головним завданням педагогів при формуванні моральних цінностей
учнів початкової школи полягає втому, щоб сформувати гармонійно розвинену,
духовно багату, здатну на глибокі почуття і переживання особистість, творця
прекрасного і доброго. Організована робота на високому професійному рівні з
морального виховання школяра, застосування компетентнішого підходу позитивно
впливає на результати навчально-виховного процесу. Коли школяр вступає до
школи, учитель, суспільство, зберігаючи і розвиваючи те, що закладено в дитинстві,
виховують громадянина, для якого моральні, політичні ідеї перетворюються в
норми і правила поведінки. Цей процес можливий тільки при багатогранній
духовній зрілості і, без якої немає устремління до ідеалу, немає живої людської
особистості.

Висновки до розділу 2

На основі аналізу педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського можна зробити

висновок: діяльність педагога багатопланова і неоднорідна. Василь Олександрович
за даними спостереження, у своїх надбаннях значну роль виділив моральному
розвитку особистості. В. Сухомлинський обґрунтував роль природи у навчально-
виховному процесі. Концентрував увагу на розвиток гуманних рис в особистості під
впливом природи. Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав в тісному
зв’язку з вихованням громадянина – моральним, розумовим, естетичним. Педагог
вважав, що виховання емоцій є не вузьким значенням, а єством усього виховного
процесу, становлення морального обличчя людини.
Доведено, що вагоме місце в педагогічній спадщині В. Сухомлинського посідає
виховання словом та казкою. Він не лише розкрив життєстверджуючий оптимізм і
високу мудрість казки, а й показав найраціональніші способи її використання у
36
навчально-виховному процесі. Слово не тільки розвиває мовлення і мислення
дитини, а й має великий виховний і освітній потенціал. В. О. Сухомлинський
створив «Азбуку моралі», вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя,
справедливості й облуди. Адже вважав, що вчитель повинен перед кожною
дитиною, навіть найпосереднішою і найважчою, відкрити ті сфери, де вона зможе
досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу.
Можна зазначити, що педагогічна спадщина Василя Сухомлинського є
прикладом для наслідування, не важливо чи це вчителі чи це батьки, оскільки
розвиток моральних цінностей в дитини залежить саме від них. Головне завдання
при формуванні моральних цінностей учнів початкової школи полягає в тому, щоб
сформувати гармонійно розвинену, духовно багату, здатну на глибокі почуття і
переживання особистість, творця прекрасного і доброго. Організована робота на
високому професійному рівні з морального виховання школяра, застосування
компетентнішого підходу позитивно впливає на результати навчально-виховного
процесу. Коли школяр вступає до школи, учитель, суспільство, зберігаючи і
розвиваючи те, що закладено в дитинстві, виховують громадянина, для якого
«моральні, політичні ідеї перетворюються в норми і правила поведінки.

37
 ВИСНОВКИ
Отже, розглянувши тему курсової можна зробити наступні висновки:
Моральні уявлення та цінності формуються в суспільній колективній
діяльності, і тому від її організації залежить спрямованість моралі кожного з
учасників. Питання морального виховання передбачає таку організацію спільної
діяльності, за якої в її учасників формують суспільно значущі моральні якості, а
суперечності індивідуального й суспільного знімають. Моральне виховання учнів
початкових класів має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає
систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Моральна
поведінка означає єдність мотиву та дії. Моральне виховання передбачає
становлення в дитини системи домінувальних мотивів, які відповідають моральним
нормам і визначають її стосунки з іншими людьми. Формування моральної
самостійності здійснюється на всіх ступенях навчання. Необхідною умовою
успішного формування загальнолюдських моральних цінностей молодшого школяра
є єдність навчального процесу та позакласної роботи. Через зміст навчальних
дисциплін реалізуються різні напрямки виховання, що сприяє формуванню та
засвоєнню найважливіших загальнолюдських моральних цінностей. Формування
моральних цінностей у молодших школярів базується на необхідності допомогти
дитині повноцінно ввійти в існуючий навколо неї світ, не втрачаючи при цьому
своєї індивідуальності, свого власного неповторного світу.
У творчості В. Сухомлинського окреслений контур нової філософії виховання,
пов’язаної з чинником моральної самосвідомості як рушійної сили розвитку
високодуховної особистості. В межах цієї філософії є достатньо ідей, що
потребують подальшої розробки у сучасних соціокультурних умовах. Ми
торкнулися лише окремих аспектів впливу на формування моральних цінностей
школярів за В.О. Сухомлинським. А саме: слово педагога, його власний переклад,
багатство духовного життя, мудрість і майстерність впливу на вихованців. У системі
педагога-гуманіста все взаємопов’язане, відтак і чинники впливу на моральне
становлення особистості школяра: художня література, музика, образотворче
мистецтво, праця, сім’я, школа, колектив.
38
 На основі аналізу педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського можна зробити
висновок: діяльність педагога багатопланова і неоднорідна. Василь Олександрович
за даними спостереження, у своїх надбаннях значну роль виділив моральному
розвитку особистості. В. Сухомлинський обґрунтував роль природи у навчально-
виховному процесі. Концентрував увагу на розвиток гуманних рис в особистості під
впливом природи. Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав в тісному
зв’язку з вихованням громадянина – моральним, розумовим, естетичним. Педагог
вважав, що виховання емоцій є не вузьким значенням, а єством усього виховного
процесу, становлення морального обличчя людини.
Доведено, що вагоме місце в педагогічній спадщині В.Сухомлинського посідає
виховання словом та казкою. Він не лише розкрив життєстверджуючий оптимізм і
високу мудрість казки, а й показав найраціональніші способи її використання у
навчально-виховному процесі. Слово не тільки розвиває мовлення і мислення
дитини, а й має великий виховний і освітній потенціал. В. О. Сухомлинський
створив «Азбуку моралі», вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя,
справедливості й облуди. Адже вважав, що вчитель повинен перед кожною
дитиною, навіть найпосереднішою і найважчою, відкрити ті сфери, де вона зможе
досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу.
Можна зазначити, що педагогічна спадщина Василя Сухомлинського є
прикладом для наслідування, не важливо чи це вчителі чи це батьки, оскільки
розвиток моральних цінностей в дитини залежить саме від них. Головне завдання
при формуванні моральних цінностей учнів початкової школи полягає в тому, щоб
сформувати гармонійно розвинену, духовно багату, здатну на глибокі почуття і
переживання особистість, творця прекрасного і доброго. Організована робота на
високому професійному рівні з морального виховання школяра, застосування
компетентнішого підходу позитивно впливає на результати навчально-виховного
процесу. Коли школяр вступає до школи, учитель, суспільство, зберігаючи і
розвиваючи те, що закладено в дитинстві, виховують громадянина, для якого
«моральні, політичні ідеї перетворюються в норми і правила поведінки.

39
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амонашвили Ш. А. Размышление о гуманной педагогике / Шалво

Александрович Амонашвили. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили,
2006. - 494 с.
2. Бердяев Н. А. Творчество и объективация / Н. А. Бердяев. - Мн.: Экономпресс,
2000. - 304 с.
3. Библер B.C. Культура: диалог культур (опыт определения) / Владимир
Соломонович Библер // Вопр. философии. - 1989. - №6.
4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте./ Л.И. Божович
- М.: Просвещение, 1968. - 460 с.
5. Братусь Б. С. Двойное бытие души и возможность христианской психологии /
Б. С. Братусь // Вопросы психологии. - 1998 . - № 4. - С. 71-79.
6. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання //
Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні.
Педагогічні концепції / О. Вишневський. - К.: Школяр, 1997. - С. 78-122.
7. Дем’янюк Т. Д. Духовно-моральне виховання особистості: інноваційний
підхід : [навчально-метод. посібник] / [Дем’янюк Т. Д., Бех І. Д., Байрамова
М. Г., Мельничук Л. С.] // Інститут інноваційних технологій і змісту освіти ;
Рівненський держ. гуманітарний ун-т. - К. : Волинські обереги, 2007. - 316 с.
8. Зайченко І. В. Педагогіка : [навч. посібник]. / І. В. Зайченко. - К. : Освіта
України, 2009. - 620 с.
9. Закон України «Про загальну середню освіту» : за станом на 13 травня 1999
року / Законодавство про освіту. - К. : Парламентське видавництво, 2002. –
159 с.
10.Кононенко О.Л. Педагогічна і вікова психологія / О.Л.Кононенко . - К., 2001 -
337 с.
11.Лохвицька Л. В. Програма з морального виховання дітей дошкільного віку
«Скарбниця моралі» / Л. В. Лохвицька - Тернопіль: Мандрівець, 2014. - 128 с.
40
12.Максименко С. Д. Психічне здоров’я дітей / С.Д.Максименко // Психолог. -
2002. - № 1. - С. 2.
13.Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних
закладів України. Програма. - Тернопіль: навчальна книга - Богдан, 2008. –
80 с.
14.Поніманська Т.І. Моральне виховання дошкільників: Навчальний посібник /
Т.І.Поніманська. - К.: Вища школа 1993. - 111 с.
15.Русова С. Вибрані педагогічні твори / С.Русова - К .:Освіта 1996. - 304 с.
16.Сухомлинский В.О. Как воспитать настоящего человека / В.О.Сухомлинский.
- М.: Просвещение, 1990. - 263 с.
17.Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К., 1977.
– Т. 5. – с. 358, 359.
18.Сухомлинський В. О. Народження добра // Вибр. тв. У 5 т. Т. 1 /
В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. школа, 1976. - С. 217-223.
19.Сухомлинський В.О. Народження громадянина/ В.О. Сухомлинський. Вибр.
твори в 5-и т. Т..З.К: Рад. школа, 1977. – 670 с.
20.Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр.твори: у 5-ти т. – Т. 4 – К., 1977. – 7-390 с.
21.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям/ Вибрані твори в 5-и т. Т.З.К.: Рад.
школа, 19 77. – 670 с.
22.Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві/ В.О. Сухомлинський. – К.: Рад.
школа, 1998. – 310 с.
23.СухомлинськаО.В. Сучасні цінності у вихованні // Шлях освіти. - 1996. - №1. -
С 17-28.
24.Сухомлинський В. О. Хрестоматія з етики / Василь Олександрович
Сухомлинський. - М., 1990.
25. Сухомлинський В. О. Школа і природа / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5 т. - Т. 5. – К., 1977. – 549 с.
26.Сухомлинський В. О. Щоб душа не була пустою // Вибр.тв. У 5 т. Т. 1 / В. О.
Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 255-269.
41
27.Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибр. тв. У 5 т. Т. 2 /
В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 149-416. 4S4
28.Сухомлинський В. О. Як любити дітей / Василь Олександтович
Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.5. – К.: Рад. Школа, 1977. – с.
292.
29.Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: Навч. посіб. / Упоряд. Борисова
З. Н., Кузьменко В. У.; За заг. ред. З. Н. Борисова - К.: Вища шк., 2004. - 511 с.

42