Лекція № 5.

2
ЗМІСТ ОСВІТИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ
Мета – сформувати цілісне уявлення про зміст освіти як один із
основних засобів розвитку особистості й формування її базової культури; про
нормативні документи, що визначають зміст освіти.

Ключові слова: зміст освіти, теорія формальної освіти, теорія

матеріальної освіти, прагматична освіта, національний компонент змісту
освіти, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет,
державний стандарт освіти, наскрізні змістові лінії, освітня програма.

Основні питання
1. Поняття про зміст освіти, його історичний характер.
2. Теорії формування змісту освіти.
3. Принципи та критерії відбору змісту освіти.
4. Характеристика елементів змісту освіти.
5. Документи, що визначають зміст освіти.
6. Основні напрямки вдосконалення змісту освіти в умовах становлення
української національної школи.
7. Державні стандарти освіти. Державний стандарт базової середньої освіти.
Освітні галузі. Ключові компетентності та уміння. Наскрізні змістові лінії.

Рекомендована література
1. Базові підручники з педагогіки
2. Малафіїк І. В. Дидактика : навчальний посібник / І. В. Малафіїк. – К. :
Кондор, 2005. – 397 с.

1. Поняття про зміст освіти.

У традиційній педагогіці, що зорієнтована на реалізацію в першу чергу
загальноосвітніх функцій школи, зміст освіти визначається як “сукупність
систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також
певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що
досягається в результаті навчально-виховної роботи”. Цей підхід до
визначення сутності змісту освіти зорієнтований на знання.
 Зміст освіти має історичний характер, оскільки він визначається цілями
й завданнями освіти на певному етапі розвитку суспільства і відповідно
змінюється під впливом вимог життя, виробництва й рівня розвитку
наукових знань.
В останнє десятиріччя у світлі ідей гуманізації освіти все більше
утверджується особистісно зорієнтований підхід до змісту освіти, що
знайшов своє відображення у працях І. Лернера, М. Скаткына, В. Ледньова,
Б. Бім-Бада, А. Петровського та ін.
Так, І. Лернер і М. Скаткін під змістом освіти розуміють педагогічно
адаптовану систему знань, навичок і вмінь, досвіду творчої діяльності й
емоційно-вольового відношення, засвоєння якої повинно забезпечити
формування всебічно розвиненої особистості, що підготовлена до
відтворення (збереження) і розвитку матеріальної й духовної культури
суспільства. При такому підході до визначення сутності змісту освіти
абсолютною цінністю є не знання, а сама людина. Такий підхід сприяє
свободі вибору змісту освіти з метою забезпечення загальноосвітніх,
духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне відношення до
особистості, що розвивається; становлення її індивідуальності й можливості
самореалізації у культурно-освітньому просторі.
Соціальний досвід являє собою сукупність засобів і способів
діяльності, створених у процесі суспільно-історичної практики для
відтворення розвитку суспільства і здатних стати надбанням особистості.
Розуміння змісту освіти як відображення всіх елементів соціального досвіду
– результат тривалого розвитку теорії змісту освіти і дозволяє обґрунтувати
чотири основних елементи змісту освіти:
 1. Система знань про природу, суспільство, мислення, техніку,
способи діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості
учнів картини світу, озброює методологічним підходом до пізнавальної та
практичної діяльності.
2. Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід
здійснення відомих способів діяльності, втілених в уміннях і навичках учнів,
які засвоїли цей досвід.
3. Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої
створюється об’єктивно нове завдяки специфічним процедурам:
самостійного переносу раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію;
виділення нової проблеми в знайомій ситуації або новій функції об’єкта;
виділенні альтернативних варіантів вирішення проблем; комбінування
раніше відомих способів у новий.
4. Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає
визначенню знань, умінь, але не зводиться до них, і полягає у формуванні
ставлення школярів до світу, наукових знань, моральних норм, ідеалів,
діяльності.
 НАЙСУТТЄВІША ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ ОСВІТИ ПОЛЯГАЄ В
ТОМУ, ЩО МИ МАЄМО НАВЧИТИ ДІТЕЙ ЖИТИ В СВІТІ,
ЯКОГО САМІ НЕ ЗНАЄМО!!!!!!
Те, що актуально сьогодні, завтра може бути нікому не
потрібне!!!!
Сьогодні „період напіврозпаду” (повного оновлення)
технологічних знань у галузях передової техніки визначено у 1,5 – 3
роки!!!
Спрямованість нашої школи на профільне навчання та вищої
освіти та підготовку вузькопрофільного фахівця у найближчий час
може призвести до суттєвих проблем у розвитку науки та техніки,
оскільки вузькопрофільний фахівець майже не орієнтується у
міжпредметних знаннях, не зможе знайти спільну мову із фахівцями
інших галузей у процесі командного вирішення проблеми,
практично не здатний до перенавчання!!!!

Дуже прикро, але пророчими можуть стати слова Бернарда Шоу

„Вузька спеціалізація – широка ідіотизація”.

Визначення змісту освіти – це одна з найактуальніших та болючих

проблем сучасності!!!

2. Теорії формування змісту освіти.

Основні теорії формування змісту освіти склалися наприкінці XVIII -
на початку XIX ст. Вони отримали назву матеріальної й формальної теорій
формування змісту освіти.
Теорія формальної освіти починається від Дж.Локка (XVII ст.),
Й.Г.Песталоцці, І.Канта та Й.Ф.Гербарта (ХVІІІ-ХІХст.). Дана теорії
ґрунтується на філософії раціоналізму, а саме на положенні про те, що
джерелом знань є розум і знання породжуються лише самостійністю цього
розуму. Тому завдання освіти полягає не в оволодінні учнями знаннями, а в
розвитку їх розуму, тобто здатності до аналізу, синтезу, логічного мислення.
Виходячи з цього, відстоювався гуманітарний, “класичний”, напрямок освіти,
оскільки найкращі засоби розвитку мислення – вивчення мов і математики.
В кінці XVIII – на початку XIX ст. активно прокладає собі шлях теорія
матеріальної освіти. Прибічники цієї теорії входили з філософії емпіризму,
яка стверджувала, що пізнання не може вийти за межи безпосереднього
досвіду, і що джерелом знань є тільки досвід. З цього робилися наступні
педагогічні висновки: необхідно озброювати учнів природничо-науковими
знаннями, а критерієм при відборі матеріалу має бути ступінь його
важливості для життя, для безпосередньої практичної діяльності учнів у
майбутньому.
Досить аргументовано критикував теорії формальної й матеріальної
освіти в свій час ще К.Д.Ушинський. Він підкреслював, що школа повинна не
тільки розвивати учнів, а й озброювати їх знаннями, які були б корисні для
їхньої подальшої діяльності. В той же час, К.Д.Ушинський вважав, що
неможна підходити до засвоєння науки лише з точки зору її утилітарної
необхідності для повсякденного життя.
Широке розповсюдження в американській педагогіці першої третини
ХХ століття набули прагматичні ідеї з питань змісту шкільної освіти.
Відомий представник прагматизму в педагогіці Джон Дьюі (1859-1952)
обґрунтував прагматичну концепцію змісту освіти. Він критикував як
раціоналізм, який на його думку, уводить від життя, від фактів, так і
емпіризм, який нібито сприяє відриву людини від релігії, і вводив ідею про
необхідність покласти в основу шкільної освіти організацію практичної
діяльності дітей, озброєння вміннями й навичками у різних сферах життя.
Таким чином, Д.Дьюї дав необхідність чітко окресленого змісту освіти й
окремих навчальних предметів у школі, не визнавав важливості наукової
освіти і зводив навчання до вузького практицизму, що ґрунтується на
інтересах дітей. В останні десятиріччя ці ідеї зазнали різкої критики з боку
провідних діячів педагогічної науки. Американські педагоги І.Адлер,
Дж.Бруннер та інші відзначали, що теорія Д.Дьюї загальмувала розвиток
американської школи на довгі роки і тому необхідна модернізації освіти.
Фактори, що детермінують формування змісту освіти поділяють на
об’єктивні й суб’єктивні. До об’єктивних факторів можна віднести потреби
суспільства і зміни в розвитку науки й техніки. Ще в XIX ст. у більшості
країн шкільна освіта була обмежена лише вивченням основ лічби, письма й
читання. Але з розвитком технічних основ виробництва, науки і духовного
життя суспільства вимоги до змісту шкільної освіти зростали. Під впливом
цього відбулося розширення обсягу й підвищення теоретичного рівня
природничо-математичних знань, більш ґрунтовно почали вивчатися
предмети гуманітарного циклу – мова, література, історія і т.д. У зв’язку з
розвитком виробництва рівень вимог до загальнонаукової, технічної й
професійної підготовки молоді поступово зростав, і в наш час майже в усіх
країнах світу, не зупиняється пошук шляхів удосконалення змісту шкільної
освіти, його модернізації.
До суб’єктивних чинників слід віднести політику й ідеологію
суспільства, а також методологічні позиції вчених. Так, наприклад, у
середині XIX ст. деякі державні діячі Росії намагалися довести, що простому
народові освіта не тільки не приносить користі, а й шкодить, оскільки
викликає обурення існуючим порядком.

3. Принципи та критерії відбору змісту освіти.

У науковій літературі виділяються різні підходи до визначення
принципів відбору змісту освіти. Оптимальним є варіант, розроблений
В.Краєвським:
 принцип відповідності змісту освіти в усіх його елементах і на всіх
рівнях конструювання соціально-економічним потребам, сучасному
стану наукових знань, рівню розвитку виробництва;
 принцип урахування змістової та процесуальної сторін при
проектуванні змісту освіти, що передбачає співвіднесення
навчального матеріалу, форм, способів і засобів процесу освіти;
 принцип структурної єдності змісту освіти на різних рівнях його
формування: теоретичне представлення, навчальний предмет,
навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість учня. Цей
принцип забезпечує збалансованість усіх компонентів змісту освіти.
Відповідно до змісту і характеру освіти виділяють загальну,
професійну і політехнічну освіту.
Загальна освіта – сукупність знань основ наук про природу,
суспільство. людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і
навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.
Для відбору змісту загальної освіти в педагогічній науці розроблена
наступна система критеріїв:
1. Критерій цілісного відображення у змісті освіти завдань формування
всебічно розвинутої особистості.
2. Критерій високого наукового й практичного значення матеріалу, що
вивчається.
3. Критерій відповідності складності змісту і реальних можливостей
учнів даного віку.
4. Критерій відповідності обсягу змісту часу, відведеному на вивчення
даного предмету.
5. Критерій урахування міжнародного досвіду побудови змісту освіти.
6. Критерій відповідності змісту освіти наявній навчально-методичній і
навчально-матеріальній базі освітнього закладу.
Політехнічна освіта – сукупність знань про головні галузі і наукові
принципи виробництва, формування загальнотехнічних практичних навичок.
необхідних для участі у продуктивній праці. Основна мета політехнічної
освіти – гармонійний розвиток особистості, і насамперед якостей, які
допомагають людині включатися у процес суспільного виробництва.
Професійна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, оволодіння
якими дає змогу працювати спеціалістом вищої, середньої кваліфікації, або
кваліфікованим робітником. Зміст професійної освіти передбачає поглиблене
ознайомлення з науковими основами і технологією обраного виду праці;
формування психологічних і моральних якостей особистості, важливих для
роботи у певній сфері людської діяльності.

4. Характеристика елементів змісту освіти.

Зміст освіти можна визначити як педагогічно адаптований соціальний
досвід, педагогічна адаптовану систему знань, способів діяльності
інтелектуального і практичного характеру, досвіду творчої діяльності та
емоційно-ціннісного ставлення до світу, тобто систему чотирьох компонентів
соціального досвіду, віддзеркалену у видах і галузях діяльності, втілених у
навчальних предметах і програмах позаурочної діяльності.
Елементами змісту освіти є:
Знання – результат процесу пізнання дійсності, адекватне її
відображення у свідомості людини у вигляді понять, суджень, умовиведень,
теорій. Також їх можна розуміти як навчальну інформацію, що засвоєна на
рівні запам’ятовування і усвідомлення.
Знання існують декількох видів:
- емпіричне знання виробляється при порівнянні предметів та уявлень
про них, що дозволяє виділити у них однакові, загальні властивості. У їх
основі лежить спостереження і вони відображають лише зовнішні
властивості;
- теоретичне знання виникає на основі аналізу ролі та функцій
внутрішніх зв’язків системи. У їх основі лежить аналітико-синтетична
мислена діяльність;
- інваріантні знання – фундаментальні, основні, такі що не міняються
відомості про світ. Наявність таких знань дозволяє уникнути збереження
величезної кількості конкретних знань;
- варіативні знання – мобільні, ті що змінюються в залежності від
конкретних історичних, соціально-політичних, економічних умов.
Відображають стан проблеми, або явища в даний конкретний момент.
Уміння – це готовність до ефективного виконання складної
комплексної дії як в стандартних, так і у нестандартних умовах на основі
засвоєних знань, навичок і практичного досвіду.
Навички – способи дії, які багаторазовим повторенням доведенні до
автоматизму і виконуються майже без участі свідомості.

Уміння та навички

Загальнонавчальні
(універсальні, Предметні
метапредметні)

Загальнонавчальні уміння та навички – це універсальні для багатьох

шкільних предметів способи отримання та використання знань на відміну від
предметних умінь, які є специфічними для тієї чи іншої навчальної
дисципліни.
Між елементами змісту освіти існують певні зв’язки: кожен з
попередніх є умовою функціонування наступних. Так, без знань неможливе
ні відтворення способів діяльності, ні їх творче застосування. Нові знання, за
наявністю опорних умінь, формують нові вміння. Крім того, застосування
відомих способів діяльності для отримання відомого результату призводить
інколи при наявності нових, не врахованих умов, не тільки до надбання
нових знань, але і до появи нових способів діяльності. Сам пошук нових
способів діяльності неодмінно сполучається і відтворенням уже відомих.
Проте, різні елементи змісту освіти відрізняються, перш за все, характером
діяльності по його засвоєнню, коли відбувається перетворення об’єктивного
змісту соціального досвіду в надбання особистості (див. таблицю 1.).
Кожен елемент змісту освіти вимагає конкретних шляхів його
формування.
Так, наприклад, формування навички вимагає:
- ознайомлюючого етапу, що передбачає осмислення конкретної дії,
ознайомлення з прийомами його виконання;
- підготовчого (аналітичного), коли школяр оволодіває елементами
дії, аналізує і обирає способи виконання, але здійснює це неточно, має місце
високий рівень зосередженості;
- стандартизованого, який характеризується автоматизацією дій;
- варіативного (ситуативного), котрий виявляється в доцільному
виконанні дій, самоконтролі та ін.
Таблиця 1.
Способи засвоєння елементів змісту освіти
№ Елемент Способи засвоєння Умови засвоєння
п/п и змісту
І. Знання про Сприймання. Усвідомлення. Мотивація. Актуалізація раніш засвоєних знань
світ і Включення до найближчих і способів діяльності, необхідних для
способи асоціацій. Запам’ятовування. опанування нових знань. Активізація навчально-
діяльності. пізнавальної
діяльності
II. Досвід Неодноразове відтворення Мотивація. Актуалізація знань про способи
здійснення фіксованих у знаннях способів діяльності. Алгоритмізація способів діяльності у
способів діяльності за взірцем. символічно-знаковій формі. Система завдань
діяльності. репродуктивного характеру у відповідності до
взірця. Система завдань, застосування способів
діяльності в новій ситуації. Активізація
навчально-пізнавальної діяльності.

III. Досвід Пошукова творча діяльність Мотивація. Актуалізація необхідних знань і

творчої (вирішення творчих завдань як способів діяльності. Алгоритмізація способів
діяльності. інтелектуального, так і діяльності. Система творчих завдань як
практичного характеру). інтелектуального, так і практичного характеру.
Активізація навчально-пізнавальної діяльності.
IV. Досвід Переживання в результаті Співвіднесення засобів або змісту, методів,
емоційно- задоволення або незадоволення прийомів, умов навчання і потреб, мотивів
ціннісного потреб і мотивів відносно учнів.
ставлення. об’єктів, що вивчаються.

5. Документи, що визначають зміст освіти.

Зміст освіти визначається такими документами: навчальними планами,
навчальними програмами, підручниками, посібниками. Вони спрямовані на
виконання тих завдань, які ставить перед школою держава.
Навчальний план – це державний нормативний документ, який
визначає:
 тривалість навчального року для різних класів;
 перелік навчальних предметів;
 розподіл їх навчання за розкладом;
 кількість годин на тиждень, виділених для кожного предмета в
окремому класі;
 максимально обов’язкове тижневе навчальне навантаження для
учнів, включаючи кількість навчальних годин, які відводяться на
обов’язкові предмети за вибором.
Розробка навчального плану привела до необхідності створення
державного стандарту загальної середньої освіти як чітко окресленого
обсягу змісту загальної середньої освіти та характеристики рівня його
засвоєння, що задає державну норму освіченості і гаранти держави щодо її
одержання громадянами. Стандарт освіти включає:
1. Базовий навчальний план середньої освіти, який дає цілісне
уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань
за роками навчання, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої
галузі знань або навчального предмета, тижневе навчальне навантаження
учнів на різних ступенях навчання в середній школі та його структуру.
Базовий навчальний план складається з двох частин: інваріантної і
варіативної. Інваріантна частина (державний компонент) плану визначає
обов’язкові для вивчення в усіх загальноосвітніх навчальних закладах
України освітні галузі і встановлює мінімальну кількість відведених для
цього навчальних годин. Ця частина задає базовий зміст освіти, який має
забезпечити досягнення обов’язкового освітнього рівня випускником школи.
Вона передбачає також години на індивідуальні та групові заняття з різними
категоріями учнів; школа може використовувати їх як додаткові для
забезпечення засвоєння змісту освітніх галузей, в т.ч. і поглибленого.
Варіативна часина (шкільний компонент) базового навчального плану
відповідає передусім цілям забезпечення індивідуального розвитку школярів,
врахування і відображення у змісті освіти регіональних етнокультурних і
соціокультурних особливостей, національних традицій тощо. Вона
передбачає години для вивчення предметів і курсів, які поглиблюють і
розширюють базовий зміст освітніх галузей і обираються учнями відповідно
до їх нахилив і здібностей, а також для факультативних занять.

Державний стандарт також передбачає:

2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) як
педагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності, досвіду творчої
діяльності і емоційно-ціннісного ставлення до світу, що відповідає певній
сфері соціального досвіду, а також систему вимог, що визначають обов’язків
рівень їх засвоєння.
4. Державні гарантії одержання середньої освіті як зобов’язання
держави у правовому і фінансовому планах забезпечувати реалізацію
складових освітнього стандарту.
4. Державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту
загальної середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і
старша школа), що засвідчує досягнення учнем мети загальноосвітньої
підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; вони містять критерії,
відтворені у вигляді типових завдань, і форми оцінки відповідності рівня
освіченості конкретної особи державному стандарту загальної середньої
освіти.
На основі навчальних планів складаються навчальні програми.
Навчальна програма – це державний документ, у якому
розкривається зміст освіти з кожного предмета. В кожному класі
визначається система наукових знань, світоглядних і морально-естетичних
ідей, практичних умінь і навичок, які необхідно опанувати учням, і кількість
годин на їх вивчення. Програма містить також вимоги до результатів
навчання предмета.
Історично склалися два способи побудови навчальних програм. Один з
них одержав назву концентричного, другий – лінійного.
При концентричному способі матеріал даного ступеня навчання в
більш ускладненому вигляді вивчається на наступних ступенях навчання.
Концентризм у школі неминучий, він обумовлений необхідністю врахування
вікових особливостей учнів, хоча, звичайно, він уповільнює темпи шкільного
навчання. Сутність лінійного способу полягає в тому, що матеріал кожного
наступного ступеня навчання є логічним продовженням того, що вивчалось
на попередніх ступенях навчальної роботи. Цей спосіб дає значну економію
часу і використовується при розробці навчальних програм у середніх та
старших класах.
Структура навчальної програми має три основних елемента:
1) пояснювальну записку, в якій визначені основні завдання
навчального предмета, його виховні можливості, провідні наукові ідеї, які
покладено в основу побудови; навчального предмета;
2) зміст програми: тематичний план, зміст тем, завдання їх вивчення,
основні поняття, уміння, навички, можливі види занять;
3) методичні вказівки, норми оцінки знань, умінь, навичок. У
навчальних закладах використовуються такі види програм:
а) типові навчальні програми, які визначають базові знання, уміння,
навички, систему світоглядних ідей, рекомендації методичного характеру;
б) робочі навчальні програми, які складаються на базі типових програм
і відбивають специфіку навчання в конкретному навчальному закладі, в
конкретній соціально-педагогічній ситуації (регіональні особливості,
можливість методичного, інформаційного, технічного забезпечення
навчального процесу, рівень підготовленості учнів та ін.;
 в) авторські програми, які розробляються і реалізуються
висококваліфікованими, творчо працюючими вчителями. Ці програми
можуть мати іншу логіку побудови навчального предмета, свої особисті
підходи до розгляду тих чи інших теорій та ін; найбільш широко
використовуються при вивченні курсів за вибором учнів.
Навчальний предмет – основи відповідної науки або мистецтва:
знання, вміння і навички, що мають загальноосвітній характер і відповідають
меті навчання і виховання учнів певної вікової групи. Це дидактично
обґрунтована і педагогічно адаптована система знань, умінь та навичок
відібраних із відповідної науки чи мистецтва для вивчення у навчальному
закладі.
Підручники і посібники – це джерела знань, умінь і одночасно засоби
навчання, організації самостійної роботи та ін.
Підручник – навчальна книга, яка викладає
основний зміст конкретного навчального предмета у
відповідності до програми. В підручниках матеріал, що
вивчається, розчленовується на окремі теми і дається
його фактичний виклад. У ньому є вказівки, які
відносяться до організації самостійної роботи
школярів, самоконтролю тощо.
Підручник являє собою навчальний комплекс, що складається
з текстового (основного, додаткового та пояснень) і позатекстового
(ілюстрації, методичний апарат, апарат орієнтування) структурних
компонентів.
Навчальний посібник – навчальна книга, в якій подається зміст
навчального матеріалу, що не завжди відповідає вимогам чинної програми.
Він може виходити за її рамки, мати додаткову інформацію, додаткові
завдання, спрямовані на розширення пізнавальних інтересів учнів, розвиток
їх активності й самостійності.
До навчальних посібників належать також довідники, хрестоматії,
словники, збірники вправ, задач та ін.

Чи варто сьогодні приділяти значну увагу шкільному підручнику?

Чи є він, як і раніше, основним джерелом інформації
для сучасного школяра?

Основні вимоги до сучасного підручника

• Відповідність вимогам чинної навчальної програми.
• Доступність, цікавість та зручність для учнів, батьків і вчителів.
• Самодостатність: підручник є інструментом для самостійного
навчання, він спонукає учнів до пізнавальної активності
та саморозвитку.
• Формування світогляду дитини з урахуванням загальнолюдських
цінностей.
 • Наявність електронного варіанту.

6. Основні напрямки вдосконалення змісту освіти в умовах

становлення української національної школи.
Прагнення вивести українську школу на рівень світових стандартів
вимагає глибокого реформування змісту шкільної освіти на всіх етапах
навчання. Загальними засадами визначення нового змісту освіти є
гуманізація, диференціація, інтеграція, широке застосування нових
інформаційних технологій, формування творчої особистості, як умова й
результат повноцінного, багатокомпонентного процесу навчання.
Основні напрямки вдосконалення змісту освіти:
- наукове обґрунтування базового загального мінімуму знань;
- диференціація змісту освіти;
- інтеграція навчальних курсів;
- пріоритет предметів навчального циклу;
- відображення культурно-національного компоненту у змісті освіти;
- вдосконалення документів, в яких визначається зміст освіти
(навчальних програм і підручників).
Зміст освіти має систематично оновлюватися й водночас відповідати
державним вимогам щодо якості навчання.

7. Державні стандарти освіти. Державний стандарт

базової середньої освіти. Освітні галузі. Ключові
компетентності та уміння. Наскрізні змістові лінії.

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стандарт освіти – це система основних показників, що є складовими

державної норми освіченості (ст.32 Закону України «Про освіту»).
Державний стандарт базової середньої освіти визначає вимоги до
обов’язкових результатів навчання учнів на рівні базової середньої освіти,
загальний обсяг їх навчального навантаження, розподілений за освітніми
галузями, структуру та зміст базової середньої освіти.
 Відповідно до Державного стандарту метою Державний стандарт
базової середньої освіти є розвиток природних базової середньої освіти
здібностей, інтересів, обдарувань учнів, формування (затверджено постановою
компетентностей, необхідних для їх соціалізації та Кабінету Міністрів України
від 30.09.2020 р. № 898).
громадянської активності, свідомого вибору
URL:
подальшого життєвого шляху та самореалізації, https://www.kmu.gov.ua/npas/
продовження навчання на рівні профільної освіти або pro-deyaki-pitannya-
здобуття професії, виховання відповідального, derzhavnih-standartiv-
шанобливого ставлення до родини, суспільства, povnoyi-zagalnoyi-serednoyi-
навколишнього природного середовища, національних osviti-i300920-898
та культурних цінностей українського народу.
Базова середня освіта має такі цикли:
 адаптаційний (5 – 6 класи)
 базове предметне навчання (7 –9 класи).
Державний стандарт визначає такі освітні галузі:
 мовно-літературна;
 математична;
 природнича;
 технологічна;
 інформатична;
 соціальна і здоров’язбережувальна;
 громадянська та історична;
 мистецька;
 фізична культура.

У Державному стандарті базової середньої освіти визначено мету,

компетентнісний потенціал, вимоги до обов’язкових результатів
навчання за кожною освітньою галуззю.

КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Відповідно до Державного стандарту визначено ключові
компетентності, на формування яких спрямовано освітній процес.
Ключові компетентності Характеристики
 здійснювати комунікацію в усній та письмовій
формі на основі знання функцій мови, ресурсів
(лексики, граматики) і норм сучасної української
літературної мови, типів мовної взаємодії,
особливостей стилів мовлення інформаційних та
Вільне володіння художніх текстів, медіатекстів тощо;
державною мовою  здобувати та опрацьовувати інформацію з різних
(друкованих та цифрових, зокрема аудіовізуальних)
джерел у різних освітніх галузях і контекстах,
критично осмислювати її та використовувати для
комунікації в усній та письмовій формі, для
обстоювання власних поглядів, переконань,
суспільних і національних цінностей;
  відповідально, усвідомлюючи цінність української
мови як мови взаємодії на всій території держави,
використовувати мовні засоби для досягнення
особистих і суспільних цілей у життєвих та
навчальних ситуаціях, творчого самовираження
 здійснювати комунікацію в усній та письмовій
формі на основі знання функцій мови, ресурсів
(лексики, граматики) і норм мови, особливостей
основних стилів і жанрів мовлення, типів мовної
взаємодії;
 здобувати і опрацьовувати інформацію з різних
(друкованих та цифрових, зокрема аудіовізуальних)
джерел, критично осмислювати її, використовувати
в усній та письмовій комунікації для обстоювання
Здатність спілкуватися власних поглядів, переконань, суспільних і
національних цінностей;
рідною (у разі відмінності
 відповідально використовувати мовні засоби для
від державної) та досягнення особистих і суспільних цілей у
іноземними мовами життєвих та навчальних ситуаціях, творчого
самовираження, спираючись на особливості
міжкультурної комунікації та досвід комунікації
державною мовою;
 відповідно до ситуації ефективно виражати ідеї,
почуття, пояснювати та обговорювати факти,
явища, події, обґрунтовувати свої погляди та
переконання в усній і письмовій формі у різних
особистісних і соціальних контекстах (побутових,
навчальних, громадських тощо), спираючись на
мовний і мовленнєвий досвід, мовні норми у
спілкуванні, соціокультурні реалії та особливості
міжкультурної комунікації
здатність розвивати і застосовувати математичні знання
та методи для розв’язання широкого спектра проблем у
повсякденному житті; моделювання процесів та
Математична
ситуацій із застосуванням математичного апарату;
компетентність усвідомлення ролі математичних знань і вмінь в
особистому та суспільному житті людини
формування наукового світогляду; здатність і готовність
застосовувати відповідний комплекс наукових знань і
методологій для пояснення світу природи; набуття
Компетентності у галузі
досвіду дослідження природи та формулювання
природничих наук, техніки доказових висновків на основі отриманої інформації;
і технологій розуміння змін, зумовлених людською діяльністю;
відповідальність за наслідки такої діяльності
здатність учня реагувати на зміни та долати труднощі;
відкритість до нових ідей; ініціювання змін у класі,
закладі освіти, родині, громаді тощо; спроможність
Інноваційність
визначати і ставити перед собою цілі, мотивувати себе
та розвивати в собі стійкість і впевненість, щоб
навчатися і досягати успіхів;
усвідомлення екологічних основ природокористування,
необхідності охорони природи, дотримання правил
 поведінки на природі, ощадливого використання
Екологічна компетентність природних ресурсів, розуміння контексту і
взаємозв’язку господарської діяльності і важливості
збереження природи для забезпечення сталого розвитку
суспільства
впевнене, критичне і відповідальне використання
Інформаційно- цифрових технологій для власного розвитку і
спілкування; здатність безпечно застосовувати
комунікаційна
інформаційно-комунікаційні засоби в навчанні та
компетентність інших життєвих ситуаціях, дотримуючись принципів
академічної доброчесності
здатність визначати і оцінювати власні потреби та
ресурси для розвитку компетентностей, застосовувати
різні способи розвитку компетентностей, знаходити
можливості для навчання і саморозвитку; спроможність
Навчання впродовж життя навчатися і працювати в колективі та самостійно,
організовувати своє навчання, оцінювати його,
ділитися його результатами з іншими, шукати
підтримки, коли вона потрібна
пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності,
прав людини, добробуту та здорового способу життя, з
усвідомленням рівних прав і можливостей, що
передбачають:
 спроможність діяти як відповідальний громадянин,
Громадянські та соціальні брати участь у громадському та суспільному житті,
компетентності зокрема закладу освіти і класу, спираючись на
розуміння загальнолюдських і суспільних
цінностей, соціальних, правових, економічних і
політичних принципів, ідей сталого розвитку
суспільства, співіснування людей та спільнот у
глобальному світі, критичне осмислення основних
подій національної, європейської та світової історії,
усвідомлення їх впливу на світогляд громадянина та
його самоідентифікацію;
 виявлення поваги до інших, толерантність, уміння
конструктивно співпрацювати, співпереживати,
долати стрес і діяти в конфліктних ситуаціях,
зокрема пов’язаних з різними проявами
дискримінації; дбайливе ставлення до особистого,
соціального здоров’я, усвідомлення особистих
відчуттів і почуттів, здатність дослухатися до
внутрішніх потреб; дотримання здорового способу
життя; розуміння правил поведінки та спілкування,
що є загальноприйнятими в різних спільнотах і
середовищах та ґрунтуються на спільних моральних
цінностях; спроможність діяти в умовах
невизначеності та багатозадачності
наявність стійкого інтересу до опанування культурних і
мистецьких здобутків України та світу, шанобливого
ставлення до культурних традицій українців,
представників корінних народів і національних
Культурна компетентність меншин, інших держав і народів; здатність розуміти і

Підприємливість і
фінансова грамотність
цінувати творчі способи вираження та передачі ідей у
різних культурах через різні види мистецтва та інші
культурні форми; прагнення до розвитку і вираження
власних ідей, почуттів засобами культури і мистецтва
ініціативність, спроможність використовувати
можливості та реалізовувати ідеї, створювати цінності
для інших у будь-якій сфері життєдіяльності; здатність
до активної участі в житті суспільства, керування
власним життям і кар’єрою; уміння розв’язувати
проблеми; готовність брати відповідальність за
прийняті рішення; здатність працювати в команді для
планування і реалізації проектів, які мають культурну,
суспільну або фінансову цінність, тощо.

Наскрізними в усіх ключових компетентностях є такі вміння:

1) читати з розумінням, що передбачає здатність до емоційного,
інтелектуального, естетичного сприймання і усвідомлення прочитаного, розуміння
інформації, записаної (переданої) у різний спосіб або відтвореної технічними пристроями,
що охоплює, зокрема, уміння виявляти приховану і очевидну інформацію, висловлювати
припущення, доводити надійність аргументів, підкріплюючи власні висновки фактами та
цитатами з тексту, висловлювати ідеї, пов’язані з розумінням тексту після його аналізу і
добору контраргументів;
2) висловлювати власну думку в усній і письмовій формі, тобто
словесно передавати власні думки, почуття, переконання, зважаючи на мету та учасників
комунікації, обираючи для цього відповідні мовленнєві стратегії;
3) критично і системно мислити, що виявляється у визначенні характерних
ознак явищ, подій, ідей, їх взаємозв’язків, умінні аналізувати та оцінювати доказовість і
вагомість аргументів у судженнях, зважати на протилежні думки та контраргументи,
розрізняти факти, їх інтерпретації, розпізнавати спроби маніпулювання даними,
використовуючи різноманітні ресурси і способи оцінювання якості доказів, надійності
джерел і достовірності інформації;
4) логічно обґрунтовувати позицію на рівні, що передбачає здатність
висловлювати послідовні, несуперечливі, обґрунтовані міркування у вигляді суджень і
висновків, що є виявом власного ставлення до подій, явищ і процесів;
5) діяти творчо, що передбачає креативне мислення, продукування нових ідей,
доброчесне використання чужих ідей та їх доопрацювання, застосування власних знань
для створення нових об’єктів, ідей, уміння випробовувати нові ідеї;
6) виявляти ініціативу, що передбачає активний пошук і пропонування рішень
для розв’язання проблем, активну участь у різних видах діяльності, їх ініціювання, прагнення
до лідерства, уміння брати на себе відповідальність;
7) конструктивно керувати емоціями, що передбачає здатність
розпізнавати власні емоції та емоційний стан інших, сприймати емоції без осуду,
адекватно реагувати на конфліктні ситуації, розуміти, як емоції можуть допомагати і
заважати в діяльності, налаштовуючи себе на пошук внутрішньої рівноваги,
конструктивну комунікацію, зосередження уваги, продуктивну діяльність;
8) оцінювати ризики, що передбачає вміння розрізняти прийнятні і
неприйнятні ризики, зважаючи на істотні фактори;
9) приймати рішення, що передбачає здатність обирати способи розв’язання
проблем на основі розуміння причин та обставин, які призводять до їх виникнення, досягнення
поставлених цілей з прогнозуванням та урахуванням можливих ризиків та наслідків;
 10) розв’язувати проблеми, що передбачає вміння аналізувати проблемні
ситуації, формулювати проблеми, висувати гіпотези, практично їх перевіряти та
обґрунтовувати, здобувати потрібні дані з надійних джерел, презентувати та
аргументувати рішення;
11) співпрацювати з іншими, що передбачає вміння обґрунтовувати
переваги взаємодії під час спільної діяльності, планувати власну та групову роботу,
підтримувати учасників групи, допомагати іншим і заохочувати їх до досягнення спільної
мети.
Компетентнісний потенціал освітньої галузі – це здатність кожної
освітньої галузі формувати всі ключові компетентності через розвиток умінь
і ставлень та базові знання.
Компетентнісний потенціал та наскрізні змістові лінії кожного
навчального предмету розкрито у змісті відповідних навчальних програм
(https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita-2/navchalni-prohramy-5-9-
klasy-naskrizni-zmistovi-liniji/)

НАСКРІЗНІ ЗМІСТОВІ ЛІНІЇ

Наскрізні лінії є засобом інтеграції ключових і загальнопредметних
компетентностей, навчальних предметів та предметних циклів; їх необхідно
враховувати при формуванні шкільного середовища.
Наскрізні лінії є соціально значимими надпредметними темами, які
допомагають формуванню в учнів уявлень про суспільство в цілому,
розвивають здатність застосовувати отримані знання у різних ситуаціях.
Мета наскрізних ліній – «сфокусувати» увагу й зусилля вчителів-
предметників, класних керівників, зрештою, усього педагогічного колективу
на досягненні життєво важливої для учня й суспільства мети, увиразнити
ключові компетентності.
З метою увиразнення ключових компетентностей уведено поняття
наскрізних ліній:
 «Екологічна безпека і сталий розвиток»,
 «Громадянська відповідальність»,
 «Здоров’я і безпека»,
 «Підприємливість і фінансова грамотність».
Наскрізна лінія «Екологічна безпека і сталий розвиток»  підсилює
ключові компетентності, спрямовує діяльність учителя й учнів на
формування соціальної активності, відповідальності й екологічної свідомості,
усвідомлення ідеї сталого розвитку як нового типу еколого-економічного
зростання, що задовольняє потреби всіх членів суспільства за умови
збереження й поетапного відновлення природного середовища, готовності
брати участь у розв’язанні питань довкілля та розвитку суспільства;
конкретизує роботу зі збереження й захисту довкілля.
 Наскрізна лінія «Громадянська відповідальність»  забезпечує
розвиток соціальної й громадянської компетентностей, розкриває суть
поняття «відповідальний громадянин», визначає вектори його діяльності.
Реалізації здоров’язбережувальної ключової компетентності сприяє
наскрізна лінія «Здоров’я і безпека» орієнтуючи на формування учня як
духовно, емоційно, соціально й фізично повноцінного громадянина, що
дотримується здорового способу життя, активно долучається до
облаштування безпечного для життя й діяльності середовища.
Метою наскрізної лінії «Підприємливість і фінансова грамотність» є
навчання молодого покоління українців ощадливості, раціонального
використання коштів, планування витрат, стимулювання лідерських ініціатив,
прагнення успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі.
Наскрізні змістові лінії спільні для всіх шкільних предметів, є засобом
інтегрування навчального змісту, вони корелюються з окремими ключовими
компетентностями і сприяють формуванню ціннісних і світоглядних
орієнтацій учня, що визначають його поведінку в життєвих ситуаціях.
Упровадження наскрізних змістових ліній у навчальний предмет передбачає
розв’язування завдань реального змісту, виконання міжпредметних
навчальних проектів, роботу з різними джерелами інформації.
Наприклад, у навчальній програмі «Українська література» (5-9 класи) 1 відзначено, що «Українська література
як навчальний предмет має досить значний потенціал для реалізації наскрізних ліній:
«Екологічна безпека та сталий розвиток»:
Уміння:
 наводити приклади з художніх творів, у яких порушені проблеми екологічної безпеки;
 формулювати зв’язне висловлювання про проблеми навколишнього середовища;
 дискутувати з цього приводу.
Ставлення:
 сприймання природи як цілісної системи;
 усвідомлення взаємозв’язку людини і природи;
 розуміння важливості екологічної безпеки;
 готовність долучитися до захисту навколишнього середовища.
«Громадянська відповідальність»:
Уміння:
 наводити приклади з художніх творів, де герої проявляють активну громадянську
 позицію; висловлювати ставлення до порушених проблем;
 твердо, але толерантно відстоювати свої погляди в дискусії;
 працювати в парі, групі, виконувати доручену роль;
 приймати спільне рішення.
Ставлення:
 відчуття себе членом спільноти;
 усвідомлення важливості активної громадянської позиції;
 готовність брати на себе відповідальність;
«Здоров'я і безпека»:
Уміння:
 знаходити необхідну інформацію про здоров’я, критично оцінювати її;
 використовувати набуті знання і вміння для забезпечення безпеки своєї й інших;
 наводити приклади з художніх творів, де порушені ці проблеми;
 діяти в ситуаціях, загрозливих для здоров’я.
Ставлення:
 усвідомлення власного здоров’я як цінності не лише особистої, а й суспільної;
 ведення здорового способу життя й пропаганда його;
 усвідомлення залежності й впливу власної поведінки на здоров’я і безпеку свою й оточення.

1
https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita-2/navchalni-prohramy-5-9-klasy-naskrizni-zmistovi-liniji/
ukrainska-literatura-naskrizni-zmistovi-liniji/
 «Підприємливість і фінансова грамотність»:
Уміння:
 наводити приклади з художніх творів, де порушені ці проблеми;
 використовувати набуті знання і вміння з метою реалізації задуманих проектів.
Ставлення:
 готовність проявляти ініціативу.
У навчальній програмі ці аспекти відображено в переліку очікуваних результатів
навчально-пізнавальної діяльності учнів із зазначенням тієї чи іншої наскрізної лінії (НЛ–
1, НЛ–2, НЛ–3, НЛ–4).
Навести приклад з освітньої програми згідно відповідної спеціальності здобувачів
Див сайт: https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita-2/navchalni-prohramy-5-9-klasy-naskrizni-zmistovi-liniji/

Компетентнісний потенціал та наскрізні змістові лінії кожного

навчального предмету розкрито у змісті відповідних навчальних програм
(https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita-2/navchalni-prohramy-5-9-
klasy-naskrizni-zmistovi-liniji/)

ОСВІТНІ ПРОГРАМИ
Освітня програма – це комплекс освітніх компонентів, спланованих і
організованих закладом загальної середньої освіти для досягнення учнями
результатів навчання.
Основою для розроблення освітньої програми є Державний стандарт
базової середньої освіти. На основі держстандарту розробляються типова
освітня програма (державний рівень), модельні навчальні програми
(авторські колективи із затвердженням державою) та навчальні програми
(можуть розробляти навіть окремі вчителі).
 Типова освітня програма – документ, що містить комплекс освітніх компонентів, які забезпечують досягнення учнями
результатів навчання, визначених державним стандартом (стандартом спеціалізованої освіти) для відповідного рівня повної
загальної середньої освіти, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (для закладів
спеціалізованої освіти - центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні заклади
спеціалізованої освіти)
(ст. 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту»)

Модельна навчальна програма – документ, що визначає орієнтовну послідовність досягнення очікуваних результатів
навчання учнів, зміст навчального предмета, інтегрованого курсу та види навчальної діяльності учнів, рекомендований для
використання в освітньому процесі в порядку, визначеному законодавством
(ст. 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту»)

Навчальна програма – документ, що визначає послідовність досягнення результатів навчання учнів з навчального
предмета (інтегрованого курсу), опис його змісту та видів навчальної діяльності учнів із зазначенням орієнтовної кількості
годин, необхідних на їх провадження, та затверджується педагогічною радою закладу освіти
(ст. 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту»)

Освітня програма закладу освіти – документ, що містить комплекс освітніх компонентів, спланованих та
організованих закладом освіти для досягнення учнями визначених цією програмою очікуваних результатів
навчання, який розробляється і затверджується відповідно до цього Закону
(ст. 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту»)

Освітня програма має містити: 

 загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати
навчання здобувачів освіти;
 вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;
 перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей та/або
предметів, дисциплін тощо, логічну послідовність їх вивчення;
 форми організації освітнього процесу;
 опис та інструменти системи внутрішнього забезпечення якості
освіти;
 інші освітні компоненти (за рішенням закладу загальної середньої
освіти).
Основа будь-якої програми – формування наскрізних умінь. В
українському законодавстві це: критичне та системне мислення; здатність
співпрацювати з іншими людьми; ухвалювати рішення; оцінювати ризики;
уміння конструктивно керувати емоціями; ініціативність; читання з
розумінням; уміння висловлювати власну думку усно й письмово; здатність
логічно обґрунтувати позицію; творчість; здатність розв’язувати проблеми.
 Наскрізні вміння стосуються кожної з визначених Законом України
«Про освіту» компетентностей. Водночас кожна освітня галузь робить
внесок у розвиток кожної компетентності (це називається компетентісним
потенціалом освітньої галузі). Наприклад, математична освітня галузь
розвиває не тільки математичну компетентність, а тій чи іншій мірі й решту
компетентностей.
У центрі уваги розробників програм також мають бути ціннісні
орієнтири:
 унікальність і талановитість кожної дитини, жодної дискримінації;
 формування цілісного світогляду;
 становлення вільної особистості;
 гармонійний фізичний і психоемоційний розвиток;
 добробут і безпека;
 утвердження людської гідності та доброчесності;
 визнання своєї ідентичності;
 активне громадянство.
ТИПОВА ОСВІТНЯ ПРОГРАМА

Типова освітня програма – документ, що містить комплекс освітніх

компонентів, які забезпечують досягнення учнями результатів навчання,
визначених державним стандартом (стандартом спеціалізованої освіти) для
відповідного рівня повної загальної середньої освіти, що затверджується
центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (для закладів
спеціалізованої освіти - центральними органами виконавчої влади, до сфери
управління яких належать відповідні заклади спеціалізованої освіти).
Міністерство освіти і науки України затверджує типові освітні
програми, які спрямовані на реалізацію мети та завдань освітньої галузі.
Заклади загальної середньої освіти можуть використовувати типові або інші
освітні програми.
Типова освітня програма визначає:
 вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за освітньою
програмою базової середньої освіти;
 загальний обсяг навчального навантаження на адаптаційному циклі
та циклі базового предметного навчання (в годинах), його розподіл
між освітніми галузями за роками навчання.
Типова освітня програма включає:
 варіанти типових навчальних планів;
 перелік модельних навчальних програм;
 рекомендовані форми організації освітнього процесу;
 опис інструментарію оцінювання.
Під час розроблення Типової освітньої програми враховано гарантовані
державою права щодо академічної, організаційної, фінансової і кадрової
автономії закладів освіти, а також права педагогічних працівників на
академічну свободу.
Наказ МОН України «Про затвердження типової освітньої програми для 5-9 класів
закладів загальної середньої освіти» від 19.02.2021 № 235:
https://mon.gov.ua/storage/app/uploads/public/602/fd3/0bc/602fd30bccb01131290234.pdf
Типові освітні програми для 2-11 класів: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-
osvita/navchalni-programi/tipovi-osvitni-programi-dlya-2-11-klasiv

Освітня програма закладу загальної середньої освіти, розроблена на

основі Типової освітньої програми, відповідно до частини третьої статті 11
Закону України «Про повну загальну середню освіту», має:
 відповідати структурі Типової освітньої програми та визначеним
нею вимогам до осіб, які можуть розпочати навчання за освітньою
програмою закладу освіти;
 визначати (в обсязі не меншому ніж встановлено Типовою освітньою
програмою) загальний обсяг навчального навантаження на
адаптаційному циклі та циклі базового предметного навчання (в
годинах), його розподіл між освітніми галузями за роками навчання;
містити навчальний план, що ґрунтується на одному з варіантів
типових навчальних планів Типової освітньої програми і може
передбачати перерозподіл годин (у визначеному обсязі) між
обов’язковими для вивчення навчальними предметами (крім
української мови та фізичної культури) певної освітньої галузі, які
можуть вивчатися окремо та/або інтегровано з іншими навчальними
предметами;
 містити перелік модельних навчальних програм, що використовуються
закладом освіти в освітньому процесі, та/або навчальних програм,
затверджених педагогічною радою, що мають містити опис результатів
навчання учнів з навчальних предметів (інтегрованих курсів) в обсязі
не меншому, ніж встановлено відповідними модельними навчальними
програмами; опис форм організації освітнього процесу та
інструментарію оцінювання.
Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх
програм, не потребують окремого затвердження центральним органом
забезпечення якості освіти.
На основі освітньої програми заклад освіти складає та затверджує
навчальний план, який конкретизує організацію освітнього процесу.

МОДЕЛЬНА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

Модельна навчальна програма – документ, що визначає орієнтовну
послідовність досягнення очікуваних результатів навчання учнів, зміст
навчального предмета, інтегрованого курсу та види навчальної діяльності
учнів, рекомендований для використання в освітньому процесі в порядку,
визначеному законодавством.
Орієнтовні вимоги:
 1. Відповідність модельної навчальної програми Державному
стандрату базової середньої освіти
2. Відповідність структурі модельної навчальної програми.
3. Представлення цілісності авторського бачення вивчення
навчального предмету або інтегрованого курсу за визначеною
модельною навчальної програмою у період навчання.
4. Дотримання авторами принципів науковості, системності,
логічності, послідовності тощо.
5. Врахування наступності між початковою й базовою середньою освітою.
6. Відповідність модельної навчальної програми віковим
особливостям учнів.
7. Лаконічність і доступність викладу модельної навчальної програми.
8. Реалізація ціннісного компоненту й українознавче наповнення.
9. Відсутність різних видів дискримінації
Ознаки, за якими заборонена дискримінація:
 раса;  етнічне походження;
 колір шкіри;  соціальне походження;
 політичні переконання;  громадянство;
 релігійні та інші переконання;  сімейний стан;
 стать;  майновий стан;
 вік;  місце проживання;
 інвалідність;  мова

Більш детально про найпоширеніші види та приклади дискримінації в навчальних

матеріалах - https://nus.org.ua/articles/antydyskryminatsijna-ekspertyza-pidruchnykiv-shho-
varto-znaty/

Модельні навчальні програми, розроблені авторами, подають на

експертизу та отримують гриф МОН.
Модельні навчальні програми можуть бути розроблені для всього рівня
базової середньої освіти (5-9 класи) або окремо для кожного циклу:
адаптаційного циклу (5-6 класи) та циклу базового предметного навчання (7-
9 класи).
Перелік модельних навчальних програм подано у додатку 5 Типової освітньої
програми для 5-9 класів закладів загальної середньої освіти:
https://mon.gov.ua/storage/app/uploads/public/602/fd3/0bc/602fd30bccb01131290234.pdf
Спираючись на модельні навчальні програми, заклад освіти може
розробляти навчальні програми предметів, білінгвальних курсів,
інтегрованих курсів, що мають містити опис результатів навчання в обсязі
не меншому, ніж визначено Державним стандартом та/або відповідними
модельними навчальними програмами.
Формування змісту навчальних предметів, білінгвальних курсів,
інтегрованих курсів може здійснюватися шляхом упорядкування в логічній
послідовності результатів навчання кількох освітніх галузей, однієї освітньої
галузі або її окремих складників. Навчальні програми, що розроблені на
основі модельних навчальних програм, затверджуються педагогічною радою
закладу освіти.
 Навчальні програми предметів та курсів створюють вчителі
(самостійно або об'єднавшись) на основі Стандарту, або за зразком типової
(модельної) навчальної програми.
Навчальні програми для 5-9 класів – https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-
osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-5-9-klas
Навчальні програми для 10-11 класів – https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-
osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv
ЧИМ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ МОДЕЛЬНІ ТА НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ
Модельна навчальна програма визначає орієнтовну послідовність та окреслює
очікувані результати навчання учнів. Тоді як навчальна програма конкретизує ці
послідовності та результати й чітко їх визначає. Це, фактично, означає, що ми маємо
віднайти шляхи, що дають змогу з модельної програми “проростити” чіткішу та
зрозумілішу навчальну.
Модельна програма визначає зміст предмета чи інтегрованого курсу, що
викладається, а також різновиди діяльності учнів. Навчальна ж програма описує це більш
конкретно та детально.
Так само модельна програма не визначає кількості годин викладання, тоді як
навчальна визначає мінімальне й максимальне навантаження з певного предмета чи курсу.
Навчальну програму затверджує педрада закладу освіти, тоді як модельна отримує
гриф від держави.
Модельні навчальні програми
Модельні програми формують зв’язок між очікуваними результатами, змістом
навчання й різновидами навчальної діяльності.
Вона не дає конкретних пояснень щодо викладання предмету, тому є широкий
простір для авторської думки та креативу під час створення навчальних матеріалів. Тож
будь-який авторський колектив чи окремі вчителі можуть розробляти навчальну програму
й навчальні матеріали на основі модельної програми.
Автори модельної навчальної програми перетворюють орієнтири для оцінювання зі
стандарту освіти в очікувані результати навчання, а також визначають зміст та різновиди
навчальної діяльності.
Очікувані результати навчання – це результати, яких учні мають досягти на
певному етапі освітнього процесу.
У модельній програмі результати навчання вибудовуються в певній логічній
послідовності. І це головне завдання модельної програми – визначити послідовність
досягнення очікуваних результатів, наприклад, у розрізі розділу чи теми. Мається на увазі,
що автори програми мають продумати, у якій логічній послідовності відбуватиметься
оволодіння темою. Наприклад, коли в стандарті бачимо орієнтир для оцінювання
“вирізняє окремі мовні явища”, пояснює їхню суть”, у модельній програмі очікувані
результати будуть прописані як “вирізняє фонетичні явища…”, “вирізняє лексичні
явища…”, “вирізняє граматичні форми…” тощо (приклад для рівня 6 класу)
І ця послідовність уже є ознакою різних навчальних програм, оскільки вона може бути різною в різних
модельних програмах (наприклад, навпаки – від лексичного значення до граматичної та фонетичної побудови).
Отже, модельні навчальні програми призначені для упорядковування логіки та послідовності отримання
результатів навчання. Ця логіка далі має розкриватися в навчальних програмах.
Навчальні програми
Модельна програма не є остаточною, не з нею вчитель іде в клас. Педагог іде до дітей із баченням не
просто досягнення очікуваних результатів, а з прив’язкою цих результатів до певного часового проміжку. Причому цей
проміжок – не рік, пів року чи семестр, а кожен урок. Це фіксується в навчальній програмі.
Тому навчальні програми і складають переважно на рівні закладу освіти. Отже, саме тут відбувається подальша
деталізація результатів навчання – від очікуваних результатів за розділом та темою (що визначає модельна програма) до
очікуваних результатів кожного уроку.
Часто під час розроблення навчальних програм заклад бере за основу модельну програму, злегка адаптувавши
її до своїх потреб. Проте це не зовсім правильно, оскільки такий підхід не враховує всіх переваг навчальних програм.
Експерти рекомендують насамперед звертатися до першоджерел – відповідних законів та стандартів, а вже в
другу чергу брати до уваги модельні навчальні програми. Адже жодна модельна навчальна програма не має достатньо
інформації для того, щоби створити дієву навчальну програму. Модельна програма мусить бути конкретизована в
навчальній програмі.
Насамперед у модельних навчальних програмах не зазначається необхідна кількість годин на викладання тої чи
іншої теми. Ба більше – лише вчитель розуміє, які теми треба викладати для повторення та закріплення вже пройденого,
а які уроки будуть спрямовані на формування абсолютно нових знань та умінь.
Наприклад, формулювання “вирізняє лексичні явища…” в модельній програмі можна трансформувати в низку
тем, так би мовити, нижчого рівня – “однозначність та багатозначність, пряме та переносне значення, синонімія та
антонімія” тощо.
Навчальні програми також можуть містити міжгалузеві проєкти. Адже під час розроблення модельних програм
є змога лише зазначити та рекомендувати, в межах якогось розділу можна запропонувати учням міжгалузевий проєкт.
Оскільки створення проєкту залежить від низки чинників у навчальному закладі, деталізація його реалізації можливе
лише в навчальній програмі, коли є змога врахувати можливості вчительського колективу та особливості роботи школи.
Те саме стосується й оцінювання: як часто й що саме оцінювати. Автори модельної навчальної програми
можуть дати лише загальні рекомендації, а не конкретні відповіді. Натомість школа може працювати за внутрішнім
планом річного оцінювання, відповідно до якого кожен учитель розробляє систему оцінювання свого предмета. В
оцінюванні школа спирається на свої принципи і стандарти оцінювання.
ЗА ЯКИМИ ПРОГРАМАМИ ПИШУТЬ ПІДРУЧНИКИ
Підручник створюється за модельною навчальною програмою. Адже вона, хоч і не враховує кількість годин та
створена для “узагальненого” навчального закладу, проте орієнтована на використання в різних навчальних закладах. На
рівні ж школи можна створювати додаткові навчальні матеріали, які відповідатимуть потребам навчальної програми
закладу. Тут уже прорахована конкретна кількість годин, враховано можливості школа, вона створена шкільною
спільнотою для власного користування.
Є ще один нюанс – неможливо створити навчальну програму, не орієнтуючись в обраному для викладання
підручнику. Адже важливий зміст, який пропонує підручник. Проте вчитель може не задовольнитися одним
підручником, використовувати одразу кілька чи доповнювати їх авторськими матеріалами. Особливо це стосується
класів, де діти мають різний рівень підготовки, у тому числі інклюзивних

Джерела:
Ст. 11 «Освітня програма» Закону України про повну загальну середню освіту»
Державний стандарт базової середньої освіти. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-deyaki-pitannya-derzhavnih-
standartiv-povnoyi-zagalnoyi-serednoyi-osviti-i300920-898
Наказ МОН України «Про затвердження типової освітньої програми для 5-9 класів
закладів загальної середньої освіти» від 19.02.2021 № 235:
https://mon.gov.ua/storage/app/uploads/public/602/fd3/0bc/602fd30bccb01131290234.pdf
Методичні рекомендації для розробки модельних навчальних програм. URL:
https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2021/03/metod.pdf

Резюме:
Зміст освіти відповідає на питання: “Що необхідно вивчати
школярам?”, тому зміст загальної освіти містить у собі блоки знань, способів
діяльності, досвіду творчої діяльності і норм відносин.
Загальна освіта дає можливість учням засвоювати основні знання,
уміння діяльності, необхідні для того, щоб успішно працювати і жити в
суспільстві. Тому вона повинна включати:
а) обов’язковий мінімум незмінних постійних знань (константних
знань);
б) блок непостійних знань, що пов’язано із змінами економічних,
суспільних факторів;
в) індивідуальну освіту, пов’язану з інтересами, здібностями людини, її
майбутньою професією.
Учитель для виконання змісту освіти користується навчальним планом,
програмами, підручниками і навчальними посібниками, державними
стандартами освіти, освітніми програмами.
 Питання для самоконтролю
1. Що необхідно розуміти під змістом освіти?
2. Які основні елементи змісту освіти?
3. Яким вимогам мусить відповідати зміст освіти?
4. Від чого залежить визначення змісту освіти на тому чи іншому етапі
розвитку суспільства?
5. У яких шкільних документах відбито зміст освіти?
6. Розкрийте особливості національного компоненту змісту освіти.
7. Що таке державний стандарт освіти, які компоненти він включає?
8. Яка мета наскрізних освітніх ліній? Перелічте освітні лінії.