Актуальні проблеми спеціальної та інклюзивної освіти

19. Висвітлити історико-педагогічний аспект технологій навчально-виховного

процесу.
Зародження ідеї технології педагогічного процесу пов'язане, перш за все, з
упровадженням досягнень науково-технічного прогресу в різні галузі теоретичної і
практичної діяльності. Впровадження технологій у педагогічну діяльність
супроводжувалося виникненням різноманісних ідей і поглядів на розуміння цього
процесу. Супротивники ідеї технологізації в педагогіці вважають неприпустимим
безглуздям розглядати творчий педагогічний процес як технологічний. Представники
«педагогіки творчості» і «вільного виховання» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман,
Л. Толстой, К. Вентцель, Л. Шлегер та ін.) заперечували можливість
«технологізування» педагогічного процесу, пропагували ідею створення особливого
дитячого світу, розвитку в особистості здатності до орієнтованих на різноманітність
світу суджень і висновків, прагнення зберегти в людині оригінальність і яскравість
дитинства. Вчені вважають, що будь яка діяльність може бути або технологію, або
мистецтвом. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на науці. Вважалося, що з
мистецтва все починається, технологією закінчується, щоб потім усе почалося
спочатку. Від- так, будь-яке планування, а без нього не обійтися в педагогічній
діяльності, заперечує експромт, дії за натхненням, за інтуїцією, тобто фактично є
початком технології.
Наслідками науково-технічного прогресу слід вважати не лише технологізацію
матеріального виробництва, а й інтенсивні зміни у сфері культури, гуманітарного
знання тощо.
Технологія – сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих
операцій у процесі виробництва чого-небудь.
Зміни в трактуванні та трансформація поняття «педагогічна технологія» в
хронологічному аспекті розкрито в роботах Н. Бондаренко, А. Нісімчука, О. Падалки,
І. Смолюк, О. Шпака та ін. Еволюція цього поняття й означеного ним напряму
пройшла шлях від питання використання технічних засобів навчання до чіткого
планування і побудови навчально-виховного процесу, його індивідуалізації за рахунок
широкого впровадження найсучасні- шої комп'ютерної техніки в комплексі з іншими
технічними засо- бами навчання.
Витоки педагогічної технології слід шукати в працях мислите- лів Стародавньої
Греції. Зокрема Демокрит, (460-371 рр. до н. е.) стверджував, що краще спонукати до
добрих вчинків внутрішнім нахилом і переконанням, ніж напученням і силою. Для
визначен ня темпераменту Гіппократ у IV ст. до н. е. пропонував використовувати
міміку і пластику. Можна простежити технологічні ідеї в працях Протагора (міра всіх
речей - людина), Сократа, Платона, Аристотеля («Риторика») та ін.
Вперше термін «педагогічна технологія» було вжито стосовно навчального процесу в
1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842- 1923). Однак дискусія з приводу того, чи
існує в природі педагогіч- на технологія як певний інструмент навчання й виховання,
яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер .
Чеський мислитель-гуманіст Я. Коменський одним із перших висував ідею
технологізації навчального процесу та зазначав, що кожного вчителя потрібно навчити
користуватися педагогічним нструментарієм: тільки за таких умов його робота буде
високо ре- зультативною. Технологія навчального процесу, на думку вченого, повинна
гарантувати позитивний результат навчання. Він розглядав технологізацію як
важливий засіб упровадження провід- них дидактичних принципів . Ідеї виховання,
закладені в античні часи та середньовіччя, одержали свій подальший розви- ток у
працях педагогів більш пізнього періоду (Ж. Руссо, Й. Песта- лоши. Р. Штейнер та ін.).
Основою розвитку особистості Ж.-Ж. Руссо вважав виховання, за якого дитина живе в
радості, духовно збагачується, задоволь- няе жагу до пізнання. Важливо не спонукати
дитину до сліпого ідкорення волі вихователя, прагнути до її самопізнання,
самовдосконалення, творчого саморозвитку як внутрішної мотивації цього процесу.
На думку И. Г. Песталоцці, для виховання будь якої дитини необхідні створення
«механізму освіти» та відповідна підготовка педагога.
У ХХ ст. К. Роджерс створює концепцію розвитку особистості, яка основана на
протиставленні когнітивного і дослідного типів навчання. Когнітивне навчання
враховує засвоєння знань, розвиток особистості учня під контролем вчителя. Дослідне
навчання зорієнтоване на особистісний розвиток та емоційну сферу учня. Особистий
досвід учня визнається основою навчання, яке повинно приносити задоволення,
вирішально впливаючи на людину.
Р. Шнейдер розробив підхід, згідно якого вчитель повинен ви- користовувати
технології, що розвивають у особистості здатність до орієнтованих на різноманітність
суджень і умовисновків. Цей принцип було покладено в основу навчання у Вільній
вальдорфській школі.
Протягом двадцятих років ХХ ст. була створена комплексна наука про дитину, як
антропологічна база педагогіки - педологія. Вона розглядала природні, побутові,
соціальні й культурні чин- ники середовища, які зумовлювали розвиток дитини, її
генетичні, фізіологічні, психологічні, соціальні характеристики як похідні від
соціальних умов життя. За основу педагоги взяли те, що діти перетворюють свій
ціннісно-емоційний світ, оволодівають соціально значущими видами діяльності, коли
беруть участь у соціально корисній праці, змінюючи навколишне середовище
відповідно до здобутих знань. Цей аспект педагогічної технології використали Д.Дьюї,
В. Кілпатрік та інші.
У Радянському Союзі педагогічні технології розглядалися як засіб реалізації відомої
ідеології, формування комуністичного сві тогляду і поведінки. Зміст добирався з
орієнтацією на виховання комуністичної свідомості.
Впродовж 20-х років ХХ ст. в педагогічний обіг входить понятття педагогічна
техніка», як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну
організацію навчальних занять. До елементів педагогічної технології вчені включали
вміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні
посібники.
К. Ушинський розробив теорію педагогіки, використав закони філософії, історії,
анатомії, фізіології та інших наук. Використовуючи вплив середовища на вихованця,
С. Шацький розширив межі педагогічної технології, хоча й не застосовував цей
термін. У своїх працях учений відмічав необхідність удосконалення та підвищення їх
виховного значення шляхом «накопичен- ня цінністю» будь-яку діяльність на уроці.
А. Макаренко також часто використовував термін «педагогічна техніка» та вживав
поняття «педагогічна технологія».
Педагогічна техніка розуміється ним як «різні прийоми особистого впливу вчителя на
школярів». У справі виховання, зазначав видатний педагог, зберігається пе- ріод, при
якому успіх залежить тільки від майстерності та ентузіазму педагога. В.
Сухомлинський робив акцент на індивідуальну своєрідність кожної особи». Будь-який
вплив на особу повинен розвивати її, тому педагогу потрібно уникати покарання дітей.
Більш детально історію розвитку педагогічгих технологій розкритл в роботах М.
Гриньової, А. Нісімчука, О. Падалки, О. Пехоти,, В. Питюкова. Масове впровадження
педагогічних технологій дослідники відносять на початок 60 – х років, і повязують
йогго з реформуванням спочатку американської , а потім і європейської школи.
Лише у 60 – ті роки педагогічна технологія набирає статусу офіційного існування,
вченні активно дискутують щодо сутності цього поняття
У ХХІ ст здійснені суттєві кроки з ліквідації ро0біжності серед учених і практиків у
розумінні і прктиків у розумінні і вживання поняття «педагогічна технологія» і
«освітня технологія»
Педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчального процесу ( В.
Беспалько)
Педагогічна технологія — це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності
з проектування, організації та проведенню навчального процесу з безумовним
забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В. М. Монахов).
Педагогічна технологія І. П. Волкова - це колективна співтворчість учителя та учнів як
умова успішного навчання дитини та засіб її творчого розвитку.

45. Розкрити сутність технології роботи з особливими дітьми в загальноосвітній

школі.

Методика навчання осіб з ООП передбачає використання соціально-активних та

рефлексивних методів навчання, технологій соціокультурної реабілітації, створення
комфортного психологічного клімату в колективі. Нагальною є потреба забезпечення
спеціальною матеріально-технічною базою навчання дітей із різними порушеннями
(спеціальні посібники, обладнання), психолого-педагогічного супроводу дітей із
вадами психофізичного розвитку. Необхідно створити адаптоване корекційно-
розвивальне середовище навчання з модернізованими технологіями в системі
навчання осіб в умовах інклюзивної практики. Загалом, під освітньою технологією
розуміємо «упорядкована система дій, виконання яких сприяє гарантованому
досягненню педагогічних цілей». Незважаючи на різне розуміння терміна
«педагогічна технологія», більшість фахівців об’єднують їх чотирма важливими
положеннями:

1. Планування навчання й виховання для досягнення бажаного результату.

2. Програмування навчально-виховного процесу як послідовності дій учителя й

учня.

3. Порівняння результатів навчання й виховання з результатом навчально-

виховного процесу (моніторинг), також й під час підбиття підсумків.

4. Корекція результатів на будь-якому етапі навчально-виховного процесу.

Говорячи про технології інклюзивної освіти, ми розуміємо ті технології, які
сприяють до створенню умов для якісної доступної освіти всіх без винятку
дітей, тобто безбар’єрної освіти.

Виокремлюємо дві великі групи інклюзивних технологій: організаційні та

педагогічні.

Організаційні технології пов’язані з етапами організації інклюзивного процесу:

, .

. ’, , , . .- , . .

1. Технології, спрямовані на формування академічних компетенцій при спільній

освіті дітей з різними освітніми потребами: технології диференційованого
навчання, технології індивідуалізації освітнього процесу.

2. Технології корекції навчальних і поведінкових труднощів, що виникають у

дітей в освітньому процесі.

3. Технології, спрямовані на формування соціальних (життєвих) компетенцій,

зокрема прийняття, толерантності.
 4. Технології оцінювання досягнень за інклюзивного підходу.

5. Технології, які індивідуалізують освітній процес.

Дотримуючись загальних правил і способів організації навчальної роботи на уроці,

учитель інклюзивного класу повинен пам’ятати і враховувати особливості залучення
в роботу дитини з тими чи тими особливостями пізнавальної діяльності, поведінки,
комунікації. Найчастіше такий учень може відставати від темпу всього класу,
виконувати завдання на рівні, доступному йому, однак цей рівень не буде відповідати
рівню освоєння змісту предмета його однокласниками. Самостійна робота дає
найбільш широкі можливості для індивідуалізації навчання, оскільки завдання
варіюються залежно від індивідуальних особливостей. Учитель створює умови для
того, щоб учень міг поставити цілі, сформулювати завдання, визначити шляхи
розв’язання навчальних завдань, зміг оцінити результати своїх навчальних дій .
Такий процес індивідуалізації важливий як для дитини з ООП, так і для його нормо-
типових однолітків.

Існує низка факторів для реалізації диференційованого підходу до освітнього

процесу:

.
Технологія рівневої диференціації навчання пов’язана з рівнем засвоєння дітьми
програмного матеріалу. У цій технології управління пізнавальною діяльністю
відбувається навчання кожного учня відповідно до його індивідуальних
можливостей і здібностей через систему малих груп.

, , , . . , , . ,.

( ) ’ ( ). , , , , , - , .
 . , : ; , , . ,, , . , ,’ .' . -, , ., , . (, , ):

Висновки. Отже, з огляду на сказане зазначимо, що значення інклюзивної освіти

зростає. Метою освітніх організацій сьогодні є створення безбар’єрного освітнього
середовища, модернізація впорядкованої системи дій, виконання яких гарантує
досягнення педагогічних цілей.