Тема 5(2).

Тенденції та моделі університетської освіти

1. Парадигми університетської освіти

2. Концептуальні моделі університетської освіти
3. Моделі класичного університету
4. Посткласичний університет

1. Парадигми університетської освіти

У процесі еволюції університетської освіти сформувалися її історично
змінні парадигми, кожна з яких утворилася в залежності від домінування в певну історичну
епоху ідеального уявлення людини про універсальне знання.
Термін "парадигма" був запозичений педагогікою з філософії, де це поняття має
декілька дефініцій.
В античній і середньовічній філософії воно характеризувало галузь вічних ідей як
прототип, зразок, відповідно до якого Бог - Деміург створює світ.
Відомо, що термін "парадигма" вперше запропонував позитивіст Р.Бергман. Проте
пріоритет у вживанні й поширенні цього терміну належить Т.Куну, який в книзі "Структура
наукових революцій" (1962) обґрунтував сутність парадигми як сукупності фундаментальних
знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що сприймаються за зразок наукової
діяльності.
У сучасній науці термін "парадигма" визначають як систему теоретичних,
методологічних і аксіологічних установок, що приймаються за зразок вирішення проблеми
всіма членами наукового співтовариства.
У 90-х рр. XX століття цей термін став постійно використовуватися в педагогіці, набув
педагогічного значення.
Є.В. Бондаревська, С.В. Кульнєвич, В.О. Сластьонін стверджують, що педагогічна
парадигма - сталий погляд, який став звичним, певний стандарт, зразок рішення освітніх і
дослідних задач.
Н.В. Бордовська, О.А. Реан пропонують наступну класифікацію парадигм
університетської освіти:
 o культурно - ціннісна;
 o академічна;
 o професійна;
 o технократична;
 o гуманістична.
 o інноваційна
Культурно-ціннісна парадигма спирається на засвоєння студентами універсальних
елементів культури і фундаментальних цінностей минулих поколінь засобами
систематичного і поглибленого вивчення надбань великих мислителів. Навчання найчастіше
відбувалося латинською чи грецькою мовами, що характерно для перших університетів.
Культурно -ціннісна парадигма орієнтувала молодь на різнобічне пізнання оточуючого
світу. Випускники університетів отримували више звання освіченої людини - філософа чи
богослова. Така стратегія освіти з давніх часів до нашого сьогодення традиційно належить до
феномену класичної освіти.
Академічна парадигма університетської освіти характеризується пріоритетом
теоретичних знань і розвитком фундаментальних наук, орієнтацією на підготовку
випускників університету до пошуку нових знань, розуміння і пояснення оточуючого світу з
теоретичних позицій. В межах цієї парадигми головною цінністю вважаються наукові
знання про природу, людину в суспільстві, космос, життя. За типом та якістю засвоєння
наукових знань, фундаментальних і прикладних досліджень розпочали виокремлювати такі
види університетської освіти як біологічна,, математична, філологічна, фізична, хімічна
тощо. Головною академічною традицією університету визначається систематичне вивчення
фундаментальних основ науки, яке передбачає безпосередню участь студентів у процесі
наукових досліджень.
Професійна парадигма знайшла прояв у збагаченні і розширенні змісту
університетської освіти. Вона визначає певний напрямок для виробництва як відповідь на
соціальний запит суспільства.
В межах цієї парадигми наука перестає бути самостійною у якості засобу пізнання і
пояснення світу. Вона почала виконувати функцію виробничої сили, яка сприяє розвитку
техніки і виробництва. У результаті подібного підходу університет почав концентрувати і
розширювати не тільки спектр наукових знань, але й кращі зразки соціокультурної і
професійної діяльності людини. З того часу в університетах стали отримувати вищу
медичну, юридичну, економічну, педагогічну, інженерно-технічну та іншу вищу професійну
освіту як відповідь на соціальний запит суспільства.
Технократична парадигма виступає на перший план у 19-20 століттях як своєрідний
світогляд, суттєвими рисами якого є: примат (главенство, першість) техніки і технології над
науковими й культурними цінностями, вузькопрагматична (тільки з точки зору доцільності,
вигоди) спрямованість вищої освіти і розвитку наукового знання.
Для технократичної парадигми основними рисами є:
• змагальність навчального процесу та орієнтація на результат
• репродуктивна діяльність студентів з метою засвоєння еталонних знань, необхідних
для подальшого удосконалення практики. Спрямована переважно на професійну
підготовку спеціаліста, а не на його особистісне зростання
• формується світогляд, за якого спостерігається перевага засобів над ціллю, технологій
цивілізації над загальнолюдськими інтересами, техніки над цінностями

При визначенні мети і змісту університетської освіти згідно цієї парадигми домінують
інтереси виробництва, економіки і бізнесу, розвитку техніки і засобів комунікації. У зв'язку з
цим у 20 ст. з гуманітарною та природничо-науковою компонентами університетської освіти
відбулися суттєві, далеко не кращі зміни.
З цього приводу напевно слід узяти до роздумів слова занепокоєння видатного
українського мислителя Г.С. Сковороди (1722-1794): "Що може бути гірше за людину, яка
володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця? Вона усі свої знання
застосовує для зла".
Наразі альтернативою технократичній і професійно-прагматичній парадигмі
університетської освіти виступає гуманістична (від лат. Humanus - людяний) орієнтація
університетської освіти.
Згідно гуманістичної парадигми головною цінністю університетської освіти постає
особистість людини з її здібностями та інтересами.
Гуманістична парадигма – ставить у центр уваги розвиток студента, його
інтелектуальні потреби і міжособистісні відносини. Її ядро – гуманістичний підхід до
студента, допомога у його особистому зростанні.
Посилення цілеспрямованого виховного впливу на студентів, прищеплення їм
людяності, розвиток системи вічних життєвих цінностей має вважатися найважливішим
завданням вищої школи.
Однак його особливість полягає в тому, що такий вплив повинен відбуватися на
загальному тлі професійної підготовки і виключно в контексті усвідомлення студентами їх
ролі як невід’ємних компонентів професійної і соціальної компетентності, а отже і як
передумови творчої і особистої самореалізації та успішного досягнення своїх життєвих
цілей.
Дані парадигми мають право на існування і на подальші наукові та практичні
дослідження. Але в умовах інноваційних змін у різних сферах суспільного життя особливої
актуальності, набуває нова парадигма 21 століття – інноваційна.
Інноваційна парадигма – різнобічний розвиток особистості, формування у неї
образу світу, що змінюється, що дає їй можливість усвідомлювати свою унікальність,
несхожість, неповторність за допомогою рефлексії, творчості
 Завдання інноваційної освіти полягає у забезпеченні реальної, а не декларованої
пріоритетності освіти. Її потрібно модернізувати у контексті вимог і можливостей 21 ст.
Оскільки ідеї і технології змінюються швидше, ніж покоління людей, у першу чергу
потрібно забезпечити високу функціональність людини в різних, часто непередбачуваних
умовах.
Слід відшукати раціональні схеми співвідношення між розвитком знань, технологій і
здатністю людини їх творчо засвоїти.
В умовах університету молода людина повинна отримати універсальну освіту і вибрати
сферу професійної діяльності не тільки за ознакою соціальної значущості, але й за власними
мотивами та інтересами, що забезпечує самореалізацію особистості.
Саме тому теперішнього часу пріоритетним у галузі модернізації національної системи
освіти визнається особистісно орієнтоване навчання.
Цей процес повинен здійснюватися поступово, ґрунтуючись на урахуванні
індивідуальних психологічних особливостей, ціннісних орієнтацій, професійних сподівань
студентів, їхнього ставлення до отриманої професії, має сприяти розв'язанню суперечностей
навчального процесу, досягненню гармонії між учінням і викладанням. Метою такого
навчання повинно стати становлення професійних рис та гармонійного розвитку студента.
 2. Концептуальні моделі університетської освіти

Протягом століть складалися та продовжують складатися різні форми організації вищої

школи відповідно до покладених в їх основу принципів та положень.

Ідея університету розкривається у самій назві Universitas, у перекладі з латинської –

сукупність. З точки зору організаційного аспекту університетом називали результат
об’єднання різних за типом вищих навчальних закладів.

При цьому основна місія університету полягає у здобутті молодою людиною

“сукупності” усіх видів знань.

З давніх часів друга назва університету alma mater (лат. – рідна мати) сприймається
як осередок вченості, де зберігалися, передавалися наукові знання наступним поколінням,
здобувалися нові знання, зрощувалися духовні та культурні цінності, виховувалися молоді
люди та набував розвитку інтелект людини.

Наука весь час перебуває у розвитку, народжуються нові галузі знань. Саме тому жоден
у світі університет не в змозі досягти повноти наукового знання. Тому найголовніша задача
університету полягає у тому, щоб підтримувати продуктивну взаємодію дослідників з усіх
гілок знань, спрямованих на досягнення загальної мети. Саме в університетах повнота
розвитку наук і забезпечує широту світогляду майбутнього фахівця, і створює основу для
розвитку окремих галузей знання.

Відомо, що типологізувати університети можна за різними ознаками. При цьому кожен

підхід дозволяє охарактеризувати окремі аспекти, особливості соціокультурного середовища,
але жоден з них не замінює їх усіх.

Моделі університетської освіти розрізняють за ознакою цілеспрямованості та

специфіки домінуючого змісту, організаційно-педагогічної відмінності.

Традиційна, або класична, модель (А.М. Алексюк, О.В. Третяк та інші) є академічною
системою систематизованої передачі молодому поколінню універсальних елементів знань,
культури та досягнень науки, найвищих зразків людської діяльності.

Освітня діяльність університету при цьому зорієнтована на підготовку перспективної,

високоосвіченої та культурної людини для майбутнього суспільства.

У відповідності до концепції традиціоналізму освітня система спрямовується на

вирішення задач формування базових знань, умінь та навичок, що дозволяє студентам
перейти до самостійного засвоєння знань, цінностей та вмінь більш високого рівня порівняно
із засвоєним.

Основними принципами діяльності є

 широка автономія при достатньому державному фінансуванні,
 самоуправління кафедр при наголосі на вільний характер досліджень без вузького
практичного спрямування, що створило умови для свободи викладання для професорів з
поєднанням науки та навчання студентів.

При створенні Берлінського університету у 1809 році прусські реформатори початку 19 століття
дійшли висновку, що університетська освіта не може зводитися лише до здобуття наукових знань та
технічних навичок і вмінь. Вона повинна поширювати загальну освіченість, культурні традиції,
відтворювати парадигму класичної “ліберальної” освіти, започаткованої ще в античні часи, вільної від
опіки релігії і церкви, утилітаризму, прагматичного суспільства і держави.
 Відзначимо, що перші університети європейського Середньовіччя та Відродження спрямували
діяльність на здобуття знань та навчання студентів у трьох головних напрямах: знання про індивіда,
людину (медичний факультет), знання про суспільство та державу (правничий факультет) і знання з
богослов’я (теологічний факультет).

Раціоналістична модель університетської освіти (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та

інші) зорієнтована насамперед на забезпечення молодому поколінню безболісної адаптації
до сучасного суспільства і цивілізації.

У відповідності до концепції біхевіоризму (від англ. behavior – поведінка) освітня

система спрямована, як правило, на вирішення задач передачі – засвоєння тільки тих
культурних цінностей, знань, умінь і навичок, які дозволяють молодій людині безболісно
вписатися в існуючі суспільні структури, отримати адаптивний “поведінковий репертуар”,
який потрібен для адекватного життєустрою у відповідності до соціальних норм.

Феноменологічна модель університетської освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс та

інші) зорієнтована на врахування індивідуальних особливостей кожного зі студентів,
базується на персональному ставленні, врахуванні індивідуальних психолого-педагогічних
відмінностей студентів за формами навчання та власним темпом засвоєння знань.

Мова йде про індивідуальну природу навчання та виховання, а не про масовість.

Розвиваюча модель університетської освіти (В.В. Давидов, Л.С. Виготський, Л.В.

Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Рубцов та інші) зорієнтована на кооперацію різних елементів
освітньої інфраструктури з надання освітніх послуг з широкого переліку за різними типами
та рівнями.

Зазначена модель дозволяє гнучко враховувати змінні умови, в яких проходитиме

життя та навчання молодого покоління різних прошарків населення з урахуванням
соціально-економічного становища як сім’ї, так і регіону.

Відомі модель Болоньї, де студенти формували університет та наймали викладачів

Болонська модель – орієнтація на автономію та світську владу, домінування

студентської гільдії, яка на свій розсуд визначала структуру, зміст навчальних дисциплін та
обирала на контрактній основі професорів. Болонський університет, заснований на
студентському самоуправлінні, став своєрідним праобразом для університетів Південної
Європи.

а також Паризька модель, де університет утворювали магістри, а студенти були лише

членами університету.

Паризька модель – з переважанням магістерської гільдії, яскраво вираженою

теологічною спрямованістю й сильним впливом факультету вільних мистецтв, де університет
утворювали магістри, а студенти були лише членами університету. Паризький університет,
управління якого ґрунтувалося на професорському самоврядуванні, - зразок організаційної
структури для університетів північних регіонів Європи. Після 1500 року Паризька модель
стає домінуючою в усій Європі.
Паризька модель отримала подальший розвиток у таких формах.
Модель на основі факультетів, де викладачі об’єднуються за дисциплінами, а навчання
зорієнтовано на підготовку фахівців.
Оксфордська модель, де навчання децентралізоване та існує велика кількість окремих
об’єднань, що влаштовані для повсякденного життя. Це колегіальний, чи тьюторський, тип
університетів, а навчання зорієнтовано на підготовку універсалів.
 Модель проміжна, як коледж – університет, де поєднані переваги централізованого
навчання з системою коледжів.
Модель університету, де головним чином вивчали літеральні (буквальні, точні,
ліберальні, вільні) мистецтва, а прикладні науки вважалися за такі, що не відповідають
рангу університету.
Модель “семінарія – університет”, де готували головним чином майбутніх філософів
та теологів.
Модель, що базується на професорській системі кафедр, де підтримувалася тенденція
до спеціалізації та розвиток нових дисциплін.
Модель “університет – фірма”, що базується на короткострокових цілях вищої
освіти
Модель “університет – суспільство”, що базується на довгострокових цілях вищої
освіти.
Згідно з концепцією управління розрізняють

модель університету як державно-відомчої установи. У цьому випадку

університетська система освіти відноситься за структурами державної влади до
самостійної галузі народного господарства з жорстким визначенням цілей та змісту освіти
[350, с. 150].

Модель автономного університету, який не залежить від держави та інших

соціальних інститутів, передбачає організацію навчання в межах власної інфраструктури
завдяки різноманітній кооперації університетських підсистем різного типу та рівня.

Подібно до перших автономних університетів середньовіччя утворюється власний

статут та використовуються власні ресурси. Особливість американських закладів полягає у
тому, що незалежно від підпорядкування вони повинні, згідно з американськими законами,
вважатися автономними об’єднаннями під загальним наглядом суспільних інституцій і
фактичним керівництвом наглядових рад, до складу яких залучаються професори,
представники місцевої влади та бізнесових кіл.

В той же час слід відрізняти модель організації іспанських американських

університетів, що, як правило, утворювалися з монастирів та семінарій, від моделі
північноамериканських університетів, що утворювалися громадою на підгрунті рішення
місцевої влади.

У Центральній та Південній Америці колоністи звернулися до державної та церковної

влад, для яких найвищий престиж у Європі мали іспанські університети, і перш за все –
Саламанка. Для університету Саламанки як децентралізованої структури була притаманна
участь студентів в управлінні закладом, де ректором був студент. Саме тому у королівській
хартії, що визначала привілеї у статуті університету і яка підтверджувалася папою з Риму,
підкреслювалась необхідність слідування моделі Саламанки. Слід відзначити, що у деяких
іспанських університетах Америки студенти обирали професорів ще до 18 століття. Але
корупція зробила неможливою цю практику.

Досягненням сучасної вищої школи Великої Британії є Відкритий університет, який

засновано у 1969 році і який став своєрідною моделлю для усього світу. Суть навчального
процесу полягає у вільному доступі до навчання всіх бажаючих у зручний для них час та без
зміни умов життя. Навчання переважно дистанційного типу з великим різноманіттям
освітніх програм, що перетворило заклад в міжнародний університет.

Таким чином, зміна ціннісних орієнтацій за часів Відродження, Нового часу,

Просвітництва призвели до формування нових ідеалів освіти, що відповідали вимогам
національних держав.
 3. Моделі класичного університету

На початок 19 ст. університетська освіта досягла нового рівня, що визначається як

класичний університет.
Класичний університет – це багатопрофільний вищий навчальний заклад, який
здійснює освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційних
рівнів бакалавра і магістра, освітньо-наукового рівня доктора філософії із широкого спектра
природничих, гуманітарних та економічних напрямів науки, проводить фундаментальні та
прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту
інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень
кадрового й матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та
здійснює культурно-просвітницьку діяльність
Моделі класичного університету: наполеонівська (французька), гумбольдівська
(німецька), ньюманівська (англійська) і американська.
1) німецька модель: університет повинен бути налаштований виключно на пізнання
всієї повноти знань та осягнення істини, вчити мисленню, а не професії і
характеризуватись поєднанням навчання і наукових досліджень.
2) англійська модель: університет не повинен служити вузько практичним інтересам,
а лише пізнанню задля осягнення самої істини. Від німецької моделі різнить його деяке
відокремлення навчання від наукових досліджень, а також переконання, що університет
повинен займатися лише навчанням і вихованням доброї і мудрої людини.
3) американська модель: головною метою університету є виховання інтелектуальних
піонерів для служіння суспільному поступу і, обов'язково, має місце тісне поєднання
навчання і наукових досліджень Університет має бути місцем, де здійснюється навчання
та розвиток фундаментальних теоретичних знань, які розуміються як засіб розвитку
цивілізації.
4) французька модель, різко відмінна від вище представлених: університет розумівся
як місце навчання спеціалістів для державної служби.

Розглянемо докладніше.
Німецька (гумбольдівська) модель В Пруссії у 1808 році створений Берлінський
університет Фрідріха Вільгельма. Цю модель було названо університетом Гумбольдта,
оскільки структура та його основні завдання були сформульовані та реалізовані Вільгельмом
фон Гумбольдтом – державним діячем, філологом, теоретиком освіти. Концепція Гумбольдта
є продуктивним синтезом ідей Шеллінга, Фіхте, Шлеєрмахера, Штеффена та ін., Першим
ректором Берлінського університету був Фіхте. Принципи діяльності 1) принцип єдності
місії дослідження та навчання. 2) Принцип академічної свободи, яка включає як Lernfreiheit
(“свободу вчитися”) так і Lehrfreiheit (“сво-боду викладати”); 3) принцип самодостатності
кожної з наукових дисциплін, який стверджує чистоту дослідження у кожному конкретному
випадку.
Англійська (ньюманівська) модель, в основу якої покладено праці англійського
дослідника Джона Генрі Ньюмена, який в 1854-1858 роках очолював католицький
університет в Дубліні. Вперше дванадцять лекцій Ньюмена вийшли 21 листопада 1853 року
під назвою “Дискурси про фокус та природу університетської освіти, адресовані католикам
Дубліна”. Під назвою “Ідея університету” книга вийшла друком у 1889 році. “Університет -
це місце взаємодії, де збираються студенти з усіх куточків світу, зацікавлені у
найрізноманітніших ділянках знань. Це місце, де професор стає велемовним, перетворюється
на місіонера, демонструючи свою науку у якнайповнішому та якнайпривабливішому вигляді,
завзято передаючи її іншим та запалюючи вогник власної пристрасті у грудях слухачів. Це
місце, слава якого захоплює молодь, яке зворушує почуття людей середнього віку та завдяки
спілкуванню завойовує дружбу людей старшого віку. Це оселя мудрості, світоч світу,
посланник віри, alma mater молодої генерації” (Дж.Г. Ньюмен “Ідея університету”).
 Французька (наполеонівська) модель передбачає підконтрольність університету уряду
і відокремлення науки від освіти. Створений Наполеоном у 1808 р. університет мав статус
державної корпорації і об’єднував всі вищі навчальні заклади та факультети держави. Його
діяльність була спрямована на підготовку кадрів за єдиними, чітко визначеними
навчальними планами й освітніми програмами під жорстким контролем уряду. Наукові
дослідження практично повністю були виведені з університетів та передані до компетенції
академії наук.
Починаючі з другої половини XIX ст., французькі університети поступово
еволюціонували у бік німецької моделі, але і в XX ст. зберігалися високий рівень
централізації управління ними з боку держави та певна відокремленість університетів від
наукових досліджень.
Наполеонівську модель було взято за основу і в Російській імперії. Сьогодні вона
значною мірою використовується в Україні та інших пострадянських державах.
Американська модель – диверсифікована система, у якій успішно співіснують різні
моделі та типи університетів:
• класичні дослідницькі університети (прикладом є університети «Ліги плюща»), що
побудовані на основі німецької гумбольдтівської моделі, мають значну автономію з
основних питань їхньої діяльності. Поряд з підготовкою фахівців вони виконують великий
обсяг наукових і прикладних досліджень та розробок у багатьох галузях;
• гуманітарні коледжі (коледжі вільних мистецтв), побудовані на основі англійської
(ньюменівської) моделі, зосереджують увагу на вихованні студентів та реалізації
бакалаврських програм. Їхні зусилля спрямовані не стільки на формування конкретних
професійних компетенцій, скільки на широку загальноосвітню підготовку студентів,
розвиток їхніх творчих здатностей та критичного мислення.
• університети штатів, які використовують елементи французької моделі. Отримують
від штатів значну (до 30%) частку своїх доходів, зобов’язані приймати на навчання їхніх
мешканців і надавати їм певні пільги, виконують на замовлення урядів штатів наукові
дослідження та розробки, мають інші зобов’язання перед штатами в різних сферах діяльності
(культура, просвітництво, охорона здоров'я, спорт тощо).
Отже, узагальнені характеристики моделей класичного університету
Німецька (гумбольдівська): академічна свобода; незаангажованість науки; концентрація
на фундаментальних дослідженнях; сприяння саморозвитку особистості
Англійська (ньюманівська): розвиток особистості як головна мета діяльності; провідне
значення академічної спільноти; важливість читання лекцій як методу навчання
Французька (наполеонівська): публічний характер університетів і сильний вплив на них
держави; концентрація на навчанні, що спричинює відокремлену від університетів
організацію наукових досліджень; керівництво університету призначається урядом;
законодавче регулювання програм навчання.
Американська: служіння суспільству як підстава функціонування; Відсутність
уніфікації, диверсифікованість (зміна, різноманітність).
Звичайно, жодна з представлених моделей не виступає в Європі в чистому вигляді, а
інституції вищої освіти є певною комбінацією щонайменше двох з них (в різній пропорції).
Українська традиція вищої освіти, виходячи з базових характеристик європейських систем
(більшою мірою німецької та англійської), мала також свої особливості.
Також була, зокрема, сильна гуманітарна спрямованість академічної підготовки.
Незалежно від моделі, що домінує в такій комбінації, в різних країнах роль університету
базується на кількох основних елементах: навчання молоді, наукові дослідження,
формування вартостей і надання послуг суспільному оточенню.
Водночас у сучасному світі не існує однієї спільної загальноприйнятої концепції
університету. Різнорідність тут величезна: від велетенських відкритих університетів, в яких
за дистанційними методиками навчаються сотні тисяч студентів до малих університетів із
кількасотрічними традиціями. Деякі вузи мають міжнародний статус і студентів з усього
світу, а інші зосереджені на підготовці спеціалістів для свого регіону. Деякі мають видатні
досягнення в наукових дослідженнях, інші займаються головним чином навчанням; саме
навчання може носити або професійний характер, або бути більше теоретичним. Суттєвим
стає нині визначення, як розрізняти академічну вищу школу з посеред багатьох інших
навчальних закладів у сфері освіти.

4. Поскласичний університет

Починаючи з середини 20 ст., відбувався поступовий перехід до посткласичних

моделей університетів.
Основні цілі посткласичних університетів визначає Велика хартія університетів (Magna
Charta Universitatum), в якій визначені основні етичні та академічні принципи
функціонування закладів вищої освіти в сучасних умовах.
25.05.1998 під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету,
ректори 430 університетів підписали Велику хартію.
Основні принципи Великої Хартії університетів:
1. Університет - самостійна установа в суспільствах із різною організацією, що є
наслідком розходжень у географічній та історичній спадщині. Він створює, вивчає, оцінює та
передає культуру за допомогою досліджень і навчання. Для задоволення потреб
навколишнього світу його дослідницька та викладацька діяльність має бути морально й
інтелектуально незалежною від будь-якої політичної й економічної влади.
2. Викладання та дослідницька робота в університетах мають бути неподільні для того,
щоб навчання в них відповідало постійно змінюваним потребам і запитам суспільства,
науковим досягненням.
3. Свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності є основним принципом
університетського життя. Керівні органи й університети, кожний у межах своєї компетенції,
повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги.
4. Університет є хранителем традицій європейського гуманізму. Тому він постійно
прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні та політичні кордони,
затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМНИХ МОДЕЛЕЙ УНІВЕРСИТЕТУ
• Формат 1.0. Корпоративний університет – середньовічний європейський
університет як корпорація студентів та професорів
• Формат 2.0. Дослідницький університет - варіанти: дослідницький університет
В.фон Гумбольдта, інтелектуальний університет Дж. Ньюмена, університет культури Х.
Ортега-і-Гассета).
• Формат 3.0. Інноваційний університет – об'єднання функцій освіти, науки та
інноваційного бізнесу.
• Формат 4.0. Біоцифровий університет - поєднання формальної, неформальної та
інформальної систем освіти; віртуальної та мережевої організації; мета дисциплінарність,
самоконструювання особистості.