1

Лекція 12
Тема: Організація виховної роботи у ЗВО
План
1. Мета і завдання виховання у ЗВО.
2. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та
позанавчальній діяльності.
3. Форми позааудиторної роботи зы студентами.
4.Ментальність та менталітет нації.
5. Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні.
6. Ціннісні засади української родини.

Прочитайте. Законспектуйте основне

Термін "виховання" є похідним від слова "ховати", "вирощувати". В

українській народній педагогіці воно вживалося у значенні "оберігати",
ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття "виховувати" і "навчати" у
сучасних умовах - це два самостійних поняття, хоча і взаємопов'язаних між
собою. Навчання - частина виховання.
Проаналізуйте суть виховного процесу поданого у наступних
схемах
 2

К.Д.Ушинський підкреслював : "Виховання бере людину всю, якою

вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу,
розум"1. Ототожнювати ці поняття не можна. Ототожнення свого часу
привело до дублювання понять "освіченість" і "вихованість".
В.М. Бєхтєрєв писав: "Якщо освіта спрямована на примноження
людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум
людини, привчає її до синтезу і аналізу, воно слугує облагородженню
душевних почуттів і зміцненню її волі" . Тому і методика виховання - це
окрема галузь, яка має свою логіку.
Призначенням виховання як соціально-особистісного феномена є
забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню індивідуума
суб'єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне
входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних
соціально-економічних реаліях.
Тому інтенсивні процеси державотворення в умовах соціальної
трансформації суспільних відносин неможливі без теоретичного
обґрунтування і реалізації в освітньо-виховних закладах нової та
удосконалення існуючих парадигм виховання.
При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу
думку,слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженнях проблем
виховання. Запишіть

Перший із них визначається як раціоналістичний. Він може мати

авторитарний чи ліберальний характер, але обов'язково з наданням переваги
науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсолютизації наукових
знань («знаннєцентризм»). Нині він характеризується як прогресивними, так
 3

і реакційними тенденціями. Біля витоків цього напряму стояли К.Д.

Ушинський та М.І. Пирогов, які підкреслювали важливу роль виховання у
формуванні людської особистості. У педагогічній творчості цих та інших
педагогів подальше обґрунтування знайшов принцип єдності навчання і
виховання.
Другий напрям досліджень визначається як культуроцентричний, де
культура розглядається як підґрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний
погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він
не обмежується школою, передбачає гуманний соціум, який здатний
гармонізувати відносини людини і суспільства.
Культуроцентрична парадигма забезпечує тріаду — «Істину»,
«Добро» і «Красу», навчає протистояти «Неправді», «Злу», «Потуранню». У
наукових колах формується і третій напрям у новій парадигмі виховання,
однак його сутність і зміст чітко ще не визначені. Деякі вчені, зокрема А.П.
Валецька, розглядають його як «культуротворчий», висхідним принципом
якого вважають «цілісність картини світу і людини в ній». На наш погляд,
культуротворчий напрям є лише аспектом більш широкого
культуроцентричного.
На особливу увагу, на наш погляд, у культуро-творчому напрямі
заслуговує культуротрадицієзнавчий аспект. Традиції мають національно-
культурний, високоморальний характер.
М.Грушевський першим обґрунтував концепцію світового значення
національних традицій. За його висновком, національна творчість і надбання
українського народу «не має суперників серед народів Європи». У
багатотомній фундаментальній «Історії України-Руси» М.Грушевський
стверджував, що український народ «у творах свого духу заложив
пророчисті свідоцтва своїх визначних культурних прикмет, багатих
здібностей і здобутків довгого історичного життя»1
В.І. Вернадський найважливішим чинником формування нового
біосоціального буття людства вважав наукову думку, що розглядається
ним як упорядковане сприйняття дійсності.
Видатний учений першим зрозумів завдання, що постало перед
людством: це розумна організація суспільства, гармонія взаємовідносин як
єдиного цілого природи і суспільства. В.І. Вернадський писав: «Не можна
безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи...
Людство, взяте у цілому, стає могутньою геологічною силою, і перед ним,
перед його думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в
інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого»1
Базуючись на вченні В.І. Вернадського і сучасних світових тенденціях,
вчені визначають ще одну - нову виховну парадигму як планетарно-
особистісну, глобально-історичну за своїм значенням, в основі якої —
освічена людина, озброєна науковими знаннями і найновішими культурними
досягненнями людства.
Сучасна нетрадиційна особистісно-гуманістична парадигма
виховання, розроблена Бойко A.M., має антропоцентричний характер.
 4

Вона об'єктивно прийшла на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної

парадигмам, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не
освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність. Для
практичної реалізації особистісно-гуманістичної парадигми необхідне
забезпечення суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних взаємин дітей і
дорослих на рівні співробітництва і співтворчості. Нова парадигма
ґрунтується на ідеях вітчизняної філософської традиції.
Визначаючи, що виховання і навчання детермінуються сучасними
соціальними процесами, в особистісно-гуманістичній парадигмі доводиться
необхідність перенесення акцентів із потреб і запитів суспільства на інтереси
і потреби людини, бо не людина існує для суспільства, а суспільство — для
неї. Усвідомлення цього потребує піднесення культурного рівня, етико-
естетичної, гуманістичної спрямованості школи, орієнтованої на можливості
й потреби дитини.
Особистісно-гуманістична парадигма виховання використовується в
практиці педагогічних закладів освіти всіх рівнів акредитації і
загальноосвітніх шкіл, що підтверджує її перспективний характер.
Інтеграцію України у світовий культурно-освітній простір може забезпечити
передусім система виховання, адекватна меті держави і конкретної
особистості. Тому в сфері виховання відбувається інтенсивний пошук більш
досконалої моделі. Вона повинна базуватися на кращих національних,
культурних і виховних традиціях, враховувати уроки історії українського
народу, власні ресурси і можливості держави, забезпечувати духовну і
професійну творчість педагогічної громадськості.

Проаналізуйте Основні компоненти процесу виховання

 5

Схема1: Основні компоненти процесу виховання

Проаналізуйте Особливості процесу виховання

Схема 2: Особливості процесу виховання

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи

виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою
систему виховання, яка відповідає характерним ї рисам його народності.
 6

Національне виховання - це виховання молоді на

культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях,
звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-
історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного
виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і
невід'ємний складник їх соціалізації.
«Виховання створене самим народом і засноване на народних
починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах,
що ґрунтуються на абстрактних ідеях, чи запозичені в іншого народу».
Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увічнює в
підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так
і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Виховання є складовою частиною
ідеології та культури суспільства. Це категорія загальна, об'єктивна,
історична і вічна.
К.Д. Ушинський стверджував, що всі європейські народи мають багато
спільних педагогічних форм, але кожний народ має свою мету виховання. |
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко
національним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала,
що національне виховання забезпечує кожній нації найширшу
демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить,
дадуть нові оригінальні і самобутні скарби задля вселюдського поступу. Тоді
виховання через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших
народів.
Виховний процес, що організується в кожній виховній системі
(великій, середній, малій) є дуже складним явищем.
Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його
організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.
За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть
подвійний об'єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість,
змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості
кожної людини.
Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань,
ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії
визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму
існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у
привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб
те зовнішнє, об'єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало
суб'єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і
поведінку особистості.
У формуванні людської особистості, поряд з природними
особливостями, провідна роль належить виховуючим відносинам.
Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена,
високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що
наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними
якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань
 7

національної та світової культури, здатна до саморозвитку і

самовдосконалення.
Запишіть
Головна мета національного виховання: набуття молодим
поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань
українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних
взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави,
розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової,
екологічної культури1. Мета національного виховання конкретизується через
систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних
закладів, а для всього суспільства загалом.
Запишіть
У виховній діяльності ВНЗ досить суттєвим є використання
теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В.
Гнатюком, через тріаду рис особистості "громадянин - патріот - гуманіст".
Національне виховання: громадянин, громадянська свідомість,
громадянська активність, громадянський обов'язок, громадянська
гідність, громадянська відповідальність, гуманіст, доброта,
толерантність, щирість, принциповість, взаємодопомога, сумлінність,
справедливість, сприйняття української ідеї, сприйняття розбудови
незалежності, готовність до захисту держави, дотримання
конституції, повага до історичної пам'яті, любов до рідної мови і
культури.
Запишіть
Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального
закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей,
потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і
принципів моралі, участі у практичній діяльності.
моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні,
громадянські, сімейні та цінності особистого життя (О.Вишневський).
Серед моральних якостей, які мають особливе значення для майбутньої
професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко) професійний обов'язок,
професійну честь, професійну гордість і професійну етику.
Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають
за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. Лише за цієї умови
вони будуть готові до роботи в професійному колективі. Важливо, щоб
студенти знали моральні вимоги щодо професій, які вони опановують, і
якості, які повинні виховати в собі, щоб відповідати цим вимогам. Засвоєння
норм професійної етики допомагає молодій людині швидше професійно
адаптуватися.
Ефективність морального виховання студентів визначають такі
чинники: створення у вищому навчальному закладі психологічного клімату
поваги до моральних норм, правил людського співжиття; відповідність
змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку
студентів, особливостей їх майбутнього фаху; своєчасне вжиття виховних
 8

заходів, акцентування уваги на запобіганні аморальним явищам у

студентському середовищі; підтвердження декларованих педагогами
моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим
критеріям моральності.
Умови прискореного науково-технічного прогресу передбачають чесну,
сумлінну, напружену та ініціативну роботу кожного працівника, формування
якого є одним із найважливіших завдань трудового виховання у вищому
навчальному закладі.
Запишіть
Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сумлінного,
творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, високих моральних і
професійних рис громадянина, працівника, фахівця, вироблення практичних
умінь і навичок культури праці.
Найважливішим завданням трудового виховання студентів є
формування у них професійних здібностей і потреб, умінь, навичок, звичок
професійного призначення, психологічна підготовка до праці з обраної
спеціальності; виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні
труднощів.
Трудове виховання студентів здійснюється в процесі усіх видів
діяльності студента: навчальній праці, науково-дослідній роботі, виробничій
практиці, громадській діяльності, побутовій праці.
У трудовому вихованні студентів необхідно, щоб пропонована їм праця
ґрунтувалася на таких важливих засадах: ефективне використання робочого
часу, раціональні прийоми праці, економне витрачання матеріалів, електро-
енергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки
безпеки тощо.
Критерієм трудової вихованості студентів є висока особиста
зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова
активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова,
виробнича, технологічна дисципліна.
Ринкова економіка передбачає формування нової особистості –
дбайливої, упевненої у власних силах, ініціативної, здатної самостійно
орієнтуватися в економічній ситуації, ознайомленої із досягненнями світової
економічної думки і практики. Формування такого типу особистості вимагає
належного економічного виховання студентів вищої школи.
Запишіть
Економічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на
формування на основі спеціальних знань економічної свідомості,
економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно
значущих якостей особистості.
Економічне виховання має бути зорієнтоване на формування
економічного мислення, почуття власника, реального господаря; вміння
прогнозувати наслідки своїх рішень, економічно обґрунтовувати ставлення
до праці та її результатів; усвідомлення свого статусу платника податку, його
прав і обов'язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до
 9

поліпшення якості життя; готовність брати участь у різноманітних формах

економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов'язаних з
економічною діяльністю; вміння долати економічні труднощі в кризовій
ситуації; здатність ефективно використовувати механізм соціально-
економічного захисту своїх та суспільних інтересів. (С.Шпак).
Досягнення зазначеної мети в економічному вихованні студентів
можливе за умови вивчення основних напрямів розвитку економіки держави,
формування економічної свідомості та мислення, бажання досконало
володіти обраною професією; формування навичок раціональної організації
праці та економного використання бюджету часу (навчального і особистого),
а також елементарних навичок економічного рахунку, вміння співвідносити
затрати праці й кінцевий результат з кожного виду діяльності; виховання
бережливості, ініціативності, діловитості, дисциплінованості.
Забезпечуючи економічне виховання студентів, слід брати до уваги
його зв'язок з іншими напрямами виховання: трудовим, моральним,
правовим, екологічним, естетичним і фізичним.
Економічне виховання студентів проводиться у межах навчальної та
позааудиторної роботи. У позааудиторній роботі з економічного виховання
використовуються різні її методи і форми: лекції, бесіди, зустрічі «за круглим
столом», вечори запитань і відповідей, економічні олімпіади, вікторини,
диспути на економічні теми, зустрічі студентів з економістами, приватними
підприємцями тощо.
Економічне виховання у вищому навчальному закладі спрямоване на
формування висококваліфікованого фахівця, людини, яка вміє бути
господарем своєї долі, здатна об'єктивно оцінювати своє становище в
суспільстві, свої вчинки й дії з погляду економічної доцільності та
результативності, вміє планувати свою життєдіяльність, розраховувати і
прогнозувати її.
Правове виховання, як складова національного виховання, є одним із
шляхів формування повноцінного громадянина України у період глибоких
соціальних, економічних та політичних перетворень. Тільки достатньо
підготовлений у правовому плані, високоморальний фахівець може
орієнтуватися у правовій політиці своєї держави і суворо дотримуватись
законності.
Запишіть
Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу,
правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової
свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки.
Запишіть
Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на
формування у студентів екологічної культури.
Запишіть
Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про
навколишнє середовище, екологічний стиль мислення, що зумовлює
відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; уміння і досвід
 10

розв'язання екологічних проблем; безпосередню участь у природоохоронній

роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки
природоперетворювальної діяльності людини.
Наявність екологічної культури допомагає майбутньому фахівцю
усвідомити власний виховний потенціал як майбутнього спеціаліста, який
має володіти методикою еколого-виховної роботи на виробництві.
Важливим компонентом екологічної вихованості є екологічна
свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її
взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі
формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідом-
лення людиною себе як її частини.
Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї
екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе
конкретні зобов'язання для гармонізації її зв'язків із навколишнім
середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.
У процесі екологічного виховання необхідно домагатися, щоб для
кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі,
виголошені німецьким філософом та екологом Е. Калленбахом:
– люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;
– вважай кожен твій день на Землі священним і святкуй зміну пір
року;
– не вважай себе вищим за інші живі істоти і не поводься так, щоб
вони зникали;
– будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;
– не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни;
– не женися за прибутками від багатств Землі, а намагайся
відновлювати її виснажені сили;
– не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на
Землі;
– не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й забруднюючи
Землю;
– споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні
права на її багатство.
Важливим напрямом виховання студентів вищого навчального закладу,
чинником гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.
Запишіть
Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на
формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами
краси в усіх сферах діяльності людини.
Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є
формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності
особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння
прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя
та діяльність за законами краси.
Ефективність естетичного виховання студентів значною мірою
 11

залежить від умілого використання педагогами різноманітних способів і

засобів: створення естетичних ситуацій, які передбачають оцінювання
(ознайомлення з творами мистецтва та їх обговорення); використання
естетичного потенціалу усіх навчальних дисциплін; впровадження
естетичних елементів у структуру знань та ін.
Формування естетичної культури майбутніх фахівців у вищих
навчальних закладах залежить від багатьох факторів. Поширеним серед них
технократизм – надання переваги технічним дисциплінам, який протиставляє
матеріальну культуру духовній. Це призводить до викривлення самої
духовної культури, виникнення її неповноцінних форм. Тому в тих
навчальних закладах, де спостерігається це явище, необхідно вносити у
навчально-виховний процес гуманістичний смисл, гуманітаризувати
свідомість студентів (М. Фіцула).
Отже, для високої ефективності естетичного виховання студентів
необхідно створити у вищому навчальному закладі естетично привабливу
обстановку, використовувати у виховній роботі зі студентами потенційні
можливості народних традицій та обрядів, забезпечувати високу естетичну
культуру викладачів і студентів, а також виховних заходів, залучаючи до їх
підготовки і проведення якомога більше студентів і відомих людей зі сфери
культури.
Фізичне виховання у вищому навчальному закладі є невід'ємною частиною
формування загальної і професійної культури особистості сучасного фахівця,
системи гуманістичного виховання студентів. Як навчальна дисципліна,
обов'язкова для всіх спеціальностей, воно є також засобом формування
всебічно розвиненої особистості, оптимізації фізичного і фізіологічного
стану студентів у процесі професійної підготовки.
Запишіть
Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів,
спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний
розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування
життєво важливих рухових навичок і вмінь.
Фізичне виховання спрямоване на розв'язання таких специфічних
завдань: формування у студентів високих моральних, вольових і фізичних
якостей, готовності до високопродуктивної праці; збереження і зміцнення
здоров'я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, підтримання
високої працездатності протягом усього періоду навчання; всебічна фізична
підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з
урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття
студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного
виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи як громадських
інструкторів, тренерів і суддів; удосконалення спортивної майстерності
студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необхідності регулярно
займатися фізичною культурою і спортом.
Фізичне виховання студентів у вищих навчальних закладах
здійснюється протягом усього періоду навчання в таких формах: навчальні
 12

заняття, самостійні заняття фізичною культурою, спортом і туризмом,

фізичні вправи в режимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні
заходи. Усі форми взаємопов'язані, доповнюють одна одну, постають як
цілісний процес фізичного вдосконалення.
Ефективність фізичного виховання значною мірою залежить від
мотивів, які стимулюють активність особистості: фізичне вдосконалення
пов'язане з прагненням прискорити темпи власного розвитку, мати гідне
місце в оточенні, домогтися уваги; дружня солідарність продиктована
бажанням бути разом з друзями, співпрацювати з ними; відповідальність
зумовлена необхідністю відвідувати заняття з фізичної культури, виконувати
вимоги навчальної програми; суперництво пов'язане з бажанням виділитися,
підняти свій престиж, бути першим; спортивний мотив зумовлений
прагненням досягнути значних результатів; ігровий, що є засобом розваги,
нервової розрядки, відпочинку та ін.
Фізична культура і спорт сприяють підвищенню і збереженню праце-
здатності на тривалий час, зміцнюють організм, підвищують його опір
захворюванням, позитивно впливають на функції всіх систем організму, що є
надійним фундаментом успішної професійної діяльності фахівця.

Запишіть
Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку
інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати
культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності
майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:
• виховання майбутніх спеціалістів авторитетними,
високоосвіченими людьми, носіями високої загальної
світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-
психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної
культури;
• створення необхідних умов для вільного розвитку
особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення
до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної,
технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);
• збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у
відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій
регіону, міста, вищого навчального закладу;
• формування « Я » - концепції людини творця на основі самоосвіти,
саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної
самозавершеності;
• пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню
студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.
Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяльності
студентів магістратури передбачає систематичне і комплексне використання
принципів, засобів, форм, методів професійного виховання.
Запишіть
 13

Результативність виховного процесу залежить від певних педагогічних

умов, серед яких особливо значущим є співвідношення позиції особистості і
системи педагогічних впливів.
Запишіть
Процес становлення студента як фахівця складається з декількох
етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог
педагогічної професії, усвідомленого пред'явлення цих вимог до себе,
самовиховання необхідних якостей, моделюючих особистість викладача,
вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці етапи професійного становлення
майбутнього спеціаліста складають основу професійно-педагогічного
виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову,
позааудиторну та громадську роботу.
Велика увага має приділятися використанню виховного потенціалу
навчальних предметів, які формують філософсько-світоглядну позицію,
науковий досвід, пізнавальну активність і культуру розумової праці, навички
самоврядування, соціальної активності і соціальної відповідальності,
політичну культуру студентів; розвивають почуття любові до Батьківщини і
свого народу, правосвідомість; сприяють виробленню свідомого ставлення
до праці, естетичної культури і фізичного вдосконалення.
Активне засвоєння суспільно-історичного досвіду майбутніми
викладачами, учителями забезпечує діяльнісний підхід.
Цілісність цього досвіду забезпечує системний підхід в організації
виховного процесу у вищих навчальних закладах (педагогічних, технічних,
економічних тощо).
В умовах розбудови української державності і подальшого розвитку
незалежності України реальною методологічною основою виховання як
соціального явища є ідеологія державотворення зорієнтована на
загальнолюдські та національно-культурні цінності.
Теоретичною основою виховної діяльності в наш час є новий
національно-культурний зміст, звернення до коренів етнопедагогіки,
знайомство з іменами забутих предків.
Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до
навчання дітей, а й до їх виховання. І перш ніж вчити дітей
самоствердженню у суспільстві, він має сам навчитися цьому.
Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає
в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості
майбутніх педагогів і основ професійної етики.
Запишіть
При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умови його
результативності, а саме:
• формування морального обличчя особистості
відбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;
• співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними
особливостями особистості;
• знання джерел і рушійних сил її самовизначення. Навчальний
 14

заклад має сформувати культуру

самовизначення у кожного студента. Життєве самовизначення більш
широке поняття, ніж тільки професійне і навіть громадянське. Воно
характеризує людину як суб'єкта власного життя і власного щастя, яка
самореалізує свої сили і здібності. Необхідно у майбутніх педагогів
сформувати базову культуру. Базова культура є деякою цілісністю, що
містить у собі оптимальну наявність властивостей, якостей, що дозволяють
людині розвиватися в гармонії з суспільною культурою. Сьогодні варто
звертати увагу на формування у майбутніх педагогів таких якостей, як-от:
професійна гідність, вірність обов'язкам, діловитість, уміння вести дискусію,
відповідальність.
Запишіть
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст,
форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу
виховання є: свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера,
звички поведінки.
Запишіть
Таксономія цілей в афективній (емоційно-ціннісній) сфері включає цілі
формування емоційно-особистісного ставлення до явищ навколишнього
світу на рівні:
• сприймання (моральних норм суспільства);
• інтересу (сформованої інтересу до моральних норм суспільства);
• готовності (реагувати певним чином на події, вчинки людей);
• засвоєння ціннісних орієнтації;
• активного їх вияву.
Створення чіткої таксономії цілей у виховній роботі дає можливість
професорсько-викладацькому складу концентрувати зусилля на головних
завданнях, забезпечувати ясність і гласність спільної роботи викладачів і
студентів, створювати еталони результатів роботи.
Запишіть
Виховний процес у вищому навчальному закладі реалізує принципи
виховання молоді у національній системі освіти і склалися історично, що
визначені Концепцією виховання дітей та (єдність національного і
загальнолюдського; природовідповідність; культуровідповідність;
активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді;
демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і
наступність виховання; єдність навчання і виховання; цілеспрямованість;
диференціація та індивідуалізація виховного процесу, етнізація;
комплексний підхід; опора на позитивне).
Проаналізуйте та запишіть принципи виховання особистості у
ЗВО які представлено у наступних таблицях
15
16
 17

Запишіть
Основні напрями виховання реалізуються у навчальних закладах в
процесі навчання та позааудиторної діяльності студента.
Позааудиторна виховна робота у вищому навчальному закладі
проводиться на основі студентського самоврядування, активності і
самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і
 18

педагогічної допомоги викладачів. Позааудиторна робота стимулює

формування особистості майбутнього фахівця у контексті професіоналізації
всіх виховних впливів на студентів.
Професіоналізація позааудиторної роботи у педагогічних ВНЗ вміщує,
з одного боку, "спеціалізацію", тобто урахування специфіки факультету, а з
іншого - "педагогізацію", яка враховує загальну професіограму вчителя,
надаючи всій системі навчально виховної роботи у вищій школи
педагогічної спрямованості, широко застосовуючи в практиці виховання
прикладів із професіональної діяльності.
Запишіть
Позааудиторна виховна робота дозволяє надати процесу набуття
професії особистісного забарвлення. Вона містить форми, які забезпечують
вдосконалення загальної педагогічної підготовки студентів. Основними
напрямами професіоналізації позааудиторної виховної роботи можна
вважати:
• врахування специфіки факультету при організації і проведенні
виховної роботи із студентами;
• широке використання форм, що відображають специфіку
професійної діяльності майбутніх педагогів;
• моделювання і розв'язання педагогічних ситуацій;
• вдосконалення умінь і особистісних якостей майбутніх вихователів
у процесі включення їх до активної позааудиторної виховної діяльності;
• психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм
позааудиторної роботи студентів.
Запишіть
Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному
закладі є: формування наукового світогляду, громадянське та патріотичне
виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне,
трудове, фізичне виховання; екологічне виховання; професійно - педагогічне
виховання.
Проаналізуйте та запишіть визначення основних понять
 19

Проаналізуйте Фактори, що визначають вибір методів виховання

Основними засобами і формами реалізації цих напрямів роботи у

вищих навчальних закладах є: диспути, вечори, читацькі конференції, бесіди,
свята, лекції, зустрічі та інше.
Серед форм позааудиторної виховної роботи з педагогіки можуть бути:
 20

педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конференції;

усні журнали (можливі такі назви журналів: "Педагогічний кругозір", "Серце
віддаю дітям", "Сторінки життя видатних педагогів", "У нас в гостях
педагоги-новатори" та інші); бесіди за круглим столом; вечори на педагогічні
теми; конкурси "Шукаємо педагогічні таланти"; педагогічні тижні;
педагогічні гуртки; студентський клуб "Вчитель"; педагогічний театр.
Проаналізуйте Форми виховної роботи

Запишіть
Історично склалося, що реалізація виховної роботи у студентських
групах здійснюється через інститут кураторів. Це управлінська ланка, яка
взаємодіє з іншими у системі позааудиторної виховної роботи і забезпечує її
організацію на рівні студентської академічної групи. Результатом діяльності
куратора є набуття молодою людиною соціального досвіду поведінки,
формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток
індивідуальних якостей особистості.
Куратор призначається адміністрацією університету на підставі
подання декана факультету, а також з урахуванням побажань студентів для
роботи з академічними групами I-V курсів.
На посаду куратора академічної групи призначається провідний
спеціаліст, досвідчений педагог. Враховується також профіль підготовки
фахівців та специфіка діяльності факультету. Строк перебування на посаді
 21

куратора - один навчальний рік (згідно з наказом ректора університету).

Термін дії наказу щодо призначення на посаду може щорічно
продовжуватись. Обов'язковими умовами призначення на посаду є: стаж
викладацької роботи у вищому закладі освіти (не менше ніж два роки, з них
у даному університеті - не менше одного року); обов'язкове викладання
одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-практичних занять в
академічній групі. Куратор, як правило, працює із конкретною академічною
групою протягом трьох-п'яти років. Діяльність куратора академічної групи
здійснюється на підставі Статуту університету, Концепції виховної роботи з
урахуванням особливостей і традицій університету. Зміст його діяльності
визначається такими основними документами: Законом України "Про
освіту", Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI
сторіччя"; "Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі
освіти", "Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті",
відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і
науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками
університету. Згідно зі своїм соціальним статусом та функціональними
обов'язками куратор академічної групи у своїй діяльності реалізує конкретні
виховні функції.
На кураторів академічних груп розповсюджується система
матеріального заохочення, прийнята в університеті та за поданням даного
факультету чи проректора. Результати діяльності куратора обговорюються
систематично на засіданні кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій
раді згідно з планом роботи університету.

Запишіть
Документація, яку веде куратор, визначається відповідно до основних
нормативних документів щодо організації навчально-виховної роботи у
вищих закладах освіти. Діяльність куратора академічної групи здійснюється
на підставі плану виховної роботи, розробленого на навчальний семестр, рік,
згідно з перспективним та річним плануванням університету за формою,
затвердженою вченою радою. Адміністративно куратор академічної групи
підпорядкований заступнику декана факультету та погоджує свою діяльність
з деканом та завідуючими кафедрами.
Організаційно-методична допомога кураторам надається
адміністрацією університету згідно з їх посадовими обов'язками та рівнем
професійної компетентності. Методична підготовка куратора забезпечується
різноманітними формами методичної роботи.
Запишіть
Функції куратора академічної групи: аналітична, організаторська,
комунікативна та соціальна. Аналітична функція передбачає планування та
організацію виховної роботи студентською групою на підставі урахування
куратором: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та
пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку,
індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє
 22

досліджується куратором спільно з профоргами груп), стану здоров'я ,

результатів навчання тощо. Організаторська функція забезпечує надання
необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам,
радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістично-орієнтованій
взаємодії "педагог — студент". Куратор академічної групи допомагає
вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних
норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на
себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними
соціальними ролями, використовуючи позааудиторну виховну роботу як
"ситуації соціального досвіду поведінки". Але і сам куратор виступає
суб'єктом соціалізації, тому що теж приймає та переробляє соціальний
досвід, носієм якого є студентство. Отже, педагогічним засобом соціалізації є
множинність стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, айв
організації виховної позааудиторноїроботи .
Керівник академічної групи спільно з активом групи складає проект
плану виховної роботи на навчальний рік, який затверджується на зборах
академгрупи; стежить за виконанням плану, в процесі якого аналізує
ефективність виховної роботи, розвиток творчої ініціативи студентів,
самоврядування; веде індивідуальну роботу зі студентами; виявляє нахили і
здібності студентів і сприяє їх участі в роботі наукових гуртків, творчих
студій, культурних товариств, клубів за інтересами, спортивних секцій, в
художній самодіяльності; тримає в полі зору успішність студентів,
встановлює контакти з відповідними кафедрами з метою створення
належних умов для навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення
заходів для роботи з обдарованими студентами; висловлює свої рекомендації
академічній групі щодо проведення виховних годин, присутній на них,
сприяє залученню студентів до факультетських та загально-університетських
заходів; піклується про житлово-побутові умови студентів, про їх
культурний відпочинок, бере участь у розподілі місць у гуртожитку,
періодично відвідує його; вносить пропозиції щодо відзначення і заохочення
кращих студентів, бере участь у складанні характеристик студентів
академічної групи; несе відповідальність за свою роботу перед деканатом і
кафедрою.
Планування значною мірою визначає результати та перспективність
системи виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке планування допомагає
кураторам уникнути багатьох помилок та негативних явищ у студентський
групі. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи та
конкретні шляхи розв'язання поставлених виховних завдань.
Запишіть
Основні вимоги до плану:
• цілеспрямованість плану, тобто зміст та форми виховної роботи, що
плануються, передбачають реалізацію конкретних цілей та задач. Кожна
справа має сприяти розв'язанню поставлених завдань. Залежно від мети
кожна форма роботи має свою специфіку у її використанні;
• врахування потреб та інтересів, індивідуальних
 23

особливостей кожного студента;

• співтворчість педагогів та студентів в організації виховної роботи;
• зв'язок з життям суспільства, майбутньою професійною діяльністю
студентів;
• комплексний характер планів;
• цілісний підхід до процесу планування;
• наступність змісту та форм виховної роботи;
• конкретність, доцільність плану, обґрунтованість виховної роботи,
врахування особливостей студентського колективу, рівня його розвитку,
традицій, що склалися;
• розумна насиченість плану.
Серед основних форм виховної роботи кураторів є: щотижневі
виховні години, які включаються до розкладу академічних занять, а
викладачеві до індивідуального плану роботи; бесіди "За круглим столом",
дискусійні клуби, інші заходи виховного впливу в студентських аудиторіях і
гуртожитках (із залученням фахівців різного профілю); культпоходи
історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей, на
виставки, до театрів; колективний перегляд кінофільмів та вистав з їх
наступним обговоренням; індивідуальна виховна робота зі студентами з
урахуванням їх Індивідуальних особливостей. Кураторам академічних та
керівникам творчих груп належить ініціатива у виборі форм, методів,
прийомів, засобів та напрямів виховної роботи; їх роботу на факультетах
координують деканати, а кафедри забезпечують проведення конкретних
заходів виховного впливу.
Запишіть
Критерії оцінки рівнів ефективності виховного процесу
Критеріями ефективності управління системою виховної роботи на
рівні куратора академічної групи є:
• рівень вихованості майбутніх спеціалістів;
• активність, згуртованість групи, суспільно-корисний характер
діяльності групи;
• стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних
випадків порушень трудової та навчальної дисципліни студентами;
• позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів,
що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших видах
діяльності;
• мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного
студента;
• різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що сприяє
самореалізації особистості кожного студента;
• діяльність студентського самоврядування у групі;
• участь групи у загальноуніверситетських заходах;
• сприятливі умови проходження адаптаційного періоду
студентами 1-го курсу;
• оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки. Результатом
 24

виховної діяльності куратора має бути

достатній рівень вихованості студентів. Під вихованістю у
педагогічному розумінні мають на увазі комплексну властивість особистості,
яка характеризується наявністю і рівнем сформованості у неї суспільно
значущих якостей, що відображають мету виховання.
Результативність роботи кураторів значною мірою залежить від дотримання
певних умов, які передбачають:
– планування роботи спільно з активом групи;
– вибудовування стосунків з групою залежно від педагогічної
ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей
студентів;
– залучення усіх студентів до суспільних справ і відповідальності
за них;
– допомогу студентам у виконанні багатьох суспільних ролей;
– запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;
– сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи,
суспільної активності.

Прочитайте. Законспектуйте основне

Ментальність та менталітет нації
Ментальність – це колективне несвідоме, явище критичного
осмислення, не рефлексоване етнічним загалом, який здебільшого вчинково
діє й соціально утверджується за звичками, канонізованими віруваннями;
притаманний даній нації варіант світосприймання, поведінки, який
реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі.
Менталітет – це духовна основа людини, він включає в себе її
суспільну самосвідомість і є засобом практично-духовного засвоєння світу.
Він містить у собі не тільки суму знань про навколишню дійсність у цілому, а
є істотною стороною самосвідомості і - найголовніше - внутрішньою
основою продуктивної діяльності людини.
З цієї точки зору сфера менталітету є конкретною картиною світу. Вона
зумовлена у своєму змісті і формі історичним рівнем роз витку практики
пізнання, але в той же час сфера менталітету не зводиться до цієї картини
світу.
Сфера менталітету формується як відповідь на істотні питання
практичної самосвідомості людини: про природу і сенс людського буття, про
місце людини в житті, про дійсні мету і засоби діяльності, про те, чим вона
керуватиметься при досягненні життєвих цілей.
У найбільш узагальненому вигляді внутрішня самовизначеність
людини утворюється тоді, коли будуть отримані відповіді на три запитання:
а) що я можу знати?;
б) що я повинен робити?;
в) на що я повинен орієнтуватися, на що можу сподіватися?
Людський менталітет можна зрозуміти і спеціально формувати,
коли його розглядати як засіб відображення змістів «не-Я» в системі:
 25

«несвідоме — підсвідоме — свідоме — над свідоме».

При цьому слід ураховувати, що увесь зміст відображеного має
однакову повноту відтворення у свідомості людини.
Менталітет — за своєю природою суспільне явище, він виникає і
розвивається як компонент практичної діяльності: в ній з'являється і в ній
розвивається, оскільки є моментом взаємодії між людиною і предметним
світом. Він спрямований на предметно-практичну діяльність, як і свідомість -
на буття людини.
Менталітет – результат культурного розвитку нації, етносу, групи чи
особистості на терені сучасної цивілізації і водночас глибинне джерело
розвитку культури як системи історично розвиткових надбіологічних
програм життєактивності, що диференціюються на 4 складові (поведінку,
діяльність, спілкування і вчинок) залежно від того, який соціальний досвід
вони зберігають (від покоління до покоління), транслюють, забезпечуючи
зміни та відтворення соціального життя в усіх його основних проявах.
Запишіть
Український менталітет характеризується наступними
системотворчими ознаками (за Х.Василькевич, А.Фурманом):
 інтроверсивністю вищих психічних функцій у сприйнятті
навколишньої дійсності, що виявляється у зосередженості на фактах і
проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;
 кордоцентричністю, яка проявляється в сентименталізмі,
чутливості, любові до природи, емпатії, культуротворчості, яскравій
обрядовості, пісенному фольклорі, естетизмі народного життя;
 анархічним індивідуалізмом, прояви якого спостерігаємо в
різних формах партикулярного прагнення до особистої свободи, без
належного прагнення до державності, де бракує ясних цілей, достойної
стійкості, організації, витривалості, дисципліни;
 емоційністю національної культури, котра виявляється в:
нетрадиційній логіці образів і почуттів, котрі виводяться з досвіду
здорового глузду; відносності правди і неправди, розмитості норм,
законів, етичних принципів; схильності навіювати іншим культурам і
суспільствам навіювати свої емоції і почуття; підвищеній
рефлективності, низькому рівні розвитку соціального інтелекту;
високорозвиненім альтруїзмі; не агресивності та правовій лояльності.
 тяжіння до морального буття.
 Раціональністю соцієтальної психіки, котра вказує на те,
що український загал зорієнтований на сприйняття будь-чого у
деталях, піддаючи все по елементному і незавершеному аналізу,
сприймає навколишній світ як диференційований взаємно спричинений
смисловий простір, неспроможний швидко перебудуватися і змінити
поведінкові, діяльні сні чи цілепокладальні установки.
 інтернальністю українського соціуму з переважанням
емоційної складової, котра породжує його внутрішній конфлікт,
 26

дистресові та невротичні стани і характеризується: чергуванням

сильних і слабких сторін спільноти, її зрілістю й водночас обмеженою
самостійністю, відповідальністю і сумнівною послідовністю, народною
мудрістю і низьким соціальним компонентом, свободолюби вістю,
неприйняттям насильства над собою й разом з тим невдоволеністю
життям.
екзекутивністю (жіночністю) українського соціального загалу, котра
характеризується наявністю таких ознак: помірність у діях, реальна перевага
споживання над творенням; пізнання дійсності засобами рефлексивного
мислення, уявлення і вражень; переважання слухняності, сумлінності,
романтичності над самодостатністю розсудливістю; помітна трагедійність ,
страж дальність і моральність життєвого процесу, в центрі якого перебуває
жінка-мати; персоніфікація рідної землі (образ Неньки-України, матері-
природи); внутрішня конфліктність, слабкість соціального характеру.
Українці, як і інші народи, наділені соцієтальною психікою, що є
субстанцією життя соціуму, котра передається від покоління до покоління у
вигляді продукту наслідування історії і культури суспільства, вміщуючи
географічні, кліматичні і ландшафтні умови життя людей, які заселяли
колись і заселяють нині дану територію (за О.Донченко ).
Прочитайте та виділіть основні риси щодо змісту підрозділу
Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні
Систему цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, гро-
мадянські, сімейні та цінності особистого життя.
Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне значення та
необмежену сферу застосування і є загальнолюдськими (добро, правда,
любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).
Національні цінності. Є значущими для одного народу, їх не завжди
поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке
здебільшого поневоленим народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали
своєї незалежності. До цієї групи цінностей відносять поняття «патріотизм»,
«почуття національної гідності», «історична пам'ять» тощо.
Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини.
Властиві демократичним суспільствам. Вони стосуються прав і свобод
людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до
закону тощо. Громадянські цінності - це прагнення до соціальної гармонії,
обстоювання соціальної і міжетнічної справедливості, культура соціальних і
політичних стосунків, пошана до закону, рівність громадян перед законом,
самовідповідальність людини, права людини (на житія, власну гідність.
безпеку, приватну власність, рівність можливості тощо), недоторканність
особи, право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі в
політичному житті, проведення зборів, на самовияв тощо, готовність до
захисту індивідуальних прав і свобод інших людей, пошана до національно-
культурних цінностей інших народів, повага до демократичних виборів і
демократично обраної влади, толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо
вони не суперечать абсолютним і національним цінностям (за О.
 27

Вишневським).
Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунків
поколінь, подружньої вірності (піклування про дітей, пам'ять про предків
тощо). Цінності сімейного життя - це подружня вірність, піклування про
дітей, батьків і старших членів родини , пошана до предків, догляд за їхніми
могилами, взаємна любов батьків злагода та довіра між членами родини,
гармонія стосунків поколінь у родині, демократизм відносин, повага до прав
дитини і старших, відповідальність за інших членів сім'ї, допомога слабшим
членам сім'ї, гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні
дітей , спільність духовних інтересів.
Цінності особистого життя. Мають значення щонайперше для
певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський
успіх, стиль приватного життя та ін.
Великі можливості для формування національної самосвідомості
закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:
— виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні,
дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;
— готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;
— шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
— непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й
духовності;
— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу,
держави;
— турботу про розвиток народних традицій, звичаїв,обрядів,
бережливе ставлення до рідної природи;
— прагнення робити пожертвування на будівництво храмів,
навчально-виховних і культурних закладів;
— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі,
можливостей свого організму.
Добрим порадником у військово-патріотичному вихованні може
слугувати і кодекс лицарських звитяг: готовність боротися за волю, віру,
честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа стосується життя
друзів, побратимів, Матері-України; прагнення боронити рідний край від
завойовників, героїзм, подвижництво в праці й бою.
Цінностями особистого життя українського народу є: орієнтація на
пріоритет духовних цінностей, внутрішня свобода, особиста гідність, воля
(самоконтроль, самодисципліна тощо), мудрість, розум, здоровий глузд,
мужність, рішучість, героїзм, лагідність, доброзичливість, правдивість,
поміркованість (в їжі, статевих стосунках, висловлюваннях тощо),
урівноваженість в особистих і громадських справах, оптимізм, почуття
гумору, життєрадісність, бадьорість, терплячість, гармонія душі та
зовнішньої поведінки, зовнішньо етична вихованість (звички, манери, гігієна
та акуратність у побуті, відраза до лихослів'я тощо), підприємливість,
старанність, ініціативність, працьовитість, цілеспрямованість, витривалість,
наполегливість , самостійність (у мисленні, діяльності), творча активність
 28

(розвинені уява, інтелект, спостережливість тощо), дотримання слова,

точність, самокритичність, почуття відповідальності, ощадливість, дбайливе
ставлення до свого і чужого часу, вміння мовчати і слухати інших, культ
доброго імені, надійність у праці, партнерстві, збереженні чужої таємниці,
шляхетність і відповідальність у стосунках з особою іншої статі, протидія
згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню тощо), щедрість,
допомога хворим, слабшим, сиротам, захист знедолених, уважність до
власного здоров'я, заняття спортом, вдалий вибір сфери діяльності та
повноцінна самореалізація, розвиток естетичних смаків і творчих здібностей,
турбота про охорону довкілля (за О. Вишневським).

Прочитайте та виділіть основні риси щодо змісту підрозділу

Ціннісні засади української родини
У педагогічній науці репрезентовано чимало книг і статей про сімейне
виховання, наприклад, англійське, німецьке, французьке. І, на превеликий
жаль, до цього часу не створено жодної наукової праці про характеристичні
риси української національної системи родинного виховання. Що це, власне
недбальство чи хибна уява, що нібито те, що завжди з нами, звичне, щоденне,
елементарно просте (а саме такою загальнодоступною і є етнопедагогіка),
менш важливе і ніде, ніколи і нікуди не дінеться? А може, не знайшлось
відважних людей, які б перед усім світом авторитетно заявили, що українці,
як і інші народи, мають свою самобутню педагогічну культуру, яка
заслуговує якнайширшого наукового висвітлення? Були, звичайно, такі
мужні люди! Згадаймо світлі постаті Т. Шевченка, Г. Сковороди, О.
Духновича, І. Франка, Лесі Українки, М. Грушевського, С. Русової, В.
Винниченка, В. Стуса. Скоріше всього, не було сприятливих умов для
здійснення цих благородних намірів через лихі дії на українських землях
іноземних колонізаторів чи через люте гноблення тоталітарних режимів,
спрямованого на денаціоналізацію українців.
Нинішні обставини національного відродження та подальшого
розвитку духовної культури українського народу, маніфестовані Актом про
незалежність України, зумовили гостру потребу в активізації науково-
дослідної роботи саме в цьому напрямі. Українська родинна педагогіка
постала в гущі народу України й протягом усієї його історії вірно слугує його
життєво важливим цінностям. Вона стосується родини. Це синонім слова
«сім'я». У живому повсякденному спілкуванні українців ці величні та місткі
слова «родина», «родинний» є часто вживаними — як і поняття «родитель»,
«родичі», тобто ті, хто породив дитину, привів на світ, дав життя та виховав,
вивів у люди.
Педагогіку творить народ, а науковці і вчителі тільки її досліджують,
дають їй теоретичне та наукове тлумачення, обґрунтування. З огляду на це
педагогіку, а тим більше родинну, в кабінеті написати неможливо. Дійсно,
наукова педагогіка народжується на ґрунті народної педагогіки, а тому вона
обов'язково наділена певними національними рисами, тобто є національною
педагогікою.
 29

Звичайно, немає окремої, скажімо, національної хімії, фізики,

математики, біології чи кібернетики. Проте є національними науки, що
стосуються конкретної країни, її народу, природи, культури, побуту, історії.
Наприклад, це історія України, українська мова, лінгвістика, етнографія,
географія, народознавство, фольклористика, отже, і українська педагогіка,
оскільки є українське шкільництво, українська система виховання,
українська школа, українська сім'я, оскільки є український народ, нація. До
того ж педагогіка — це не тільки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як
правило, має своє національне вираження (українська пісня, музика,
живопис, хореографія, архітектура, фольклор тощо). Крім того, педагогіка як
наука й мистецтво стосується особливої, властивої тільки їй сфери —
формування людини, особистості з притаманними їй національними рисами,
суспільно-побутовими ознаками. Педагогіка через виховання дітей і молоді
відтворює та розвиває у кожному наступному поколінні народ, націю. Тому й
національний підхід у науковому розв'язанні педагогічних проблем є
обов'язковим. Виховання українця, який любить свій народ і з пошаною
ставиться до інших народів, без української національної педагогіки
немислиме.
Як багато злигоднів і небезпек зазнав на своєму тернистому
історичному шляху український народ! І кожного разу його від духовної
деградації як нації рятувала українська родинна педагогіка. Вірніше кажучи,
тут були взаємне піклування і порятунок: наш народ, як зіницю ока, беріг і
леліяв власну етнопедагогіку, а вона, в свою чергу, виховувала його дітей в
дусі високої національної свідомості та людської гідності, непереможної
здатності чинити опір всіляким насильникам.
Педагогічною наукою доведено й практикою високорозвинутих країн
світу переконливо доведено, що високоефективна, породжена на рідному
ґрунті з вбиранням найвищих здобутків світової педагогічної думки
національна педагогіка дає прекрасні результати.
Українська родинна педагогіка — заповіт і заповідник українського
духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і
націй. Досить згадати, що за всю свою багатовікову історію український
народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Українцям завжди
була притаманна органічна прив'язаність до своєї місцевості, рідного краю і
зовсім чужою — загарбницька сверблячка.
Родинна педагогіка включає практичні поради, скажімо: що треба
зробити батькам і матерям, аби створити справжню сім'ю, як подбати, щоб
діти виростали свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно
багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали
батьків і шанували старших, добре вчились, були патріотами рідної землі та з
повагою ставились до інших народів, свято берегли й примножували
культурну спадщину своїх предків, берегли пам'ять історії родоводу,
виявляли готовність, ставши дорослими, до злагодженого подружнього
життя та виховання власних дітей — ось, можна сказати, ті вічні проблеми,
розв'язання яких лягло в основу змісту даної книги.
 30

Середовищем цінностей української родини є народний ідеал сім'ї;

історія української родини; взаємини між подружжям, батьками та дітьми,
братами й сестрами; сутність української фамілістики та дитинознавства;
українське родинне виховання вчора, сьогодні, завтра, його зміст, принципи,
форми, методи; евдемізм народної педагогіки — реалізація природного
прагнення кожної людини до щастя; головні вихователі дітей — родина (в
особах батька, матері, дідусів і бабусь, старших братів і сестер, родичів,
свояків, ровесників, сусідів, кумів тощо), національна школа, природа,
церква, держава та їх провідні засоби виховання: природні — догляд,
привчання, приклад тощо і надприродні — молитва, святі тайни; предмет ви-
ховання — тіло, душа, розум; провідні напрями формування особистості —
тілесне (фізичне) виховання, раціональні способи духовно-морального
виховання, вироблення позитивних рис характеру, плекання розуму.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте основні завдання національного виховання

студентської молоді.
2. Проаналізуйте основні принципи виховання студентів у ВНЗ.
3. Доведіть необхідність морального виховання майбутніх фахівців.
4. Розкрийте взаємозв'язок фізичного (естетичного) виховання з
іншими складовими всебічного розвитку особистості.
5. Обґрунтуйте актуальність заповідей Е.Калленбаха для
екологічного виховання в Україні.
6. Розкрийте сутність особистісно-орієнтованого підходу у
вихованні студентів.
7. Охарактеризуйте основні функції куратора академічної групи.
8. Розкрийте основні зміст, форми і методи виховної роботи кура-
тора академічної групи.
9. Назвіть і обґрунтуйте основні вимоги до плану виховної роботи
куратора академічної групи.