«Основні підходи до проблеми виховання дітей у працях

зарубіжних та вітчизняних вчених»

Зміни у суспільстві, ставлення людини в сучасном світі тісно

пов’язані з необхідністю вирішення певних педагогічних проблем.
Соціально-економічні зміни, що притаманні сьогоденню, загострюють
проблему правильного виховання підростаючого покоління. Зазначене
питання стало одним із найактуальніших у педагогічній теорії та практиці.

Гуманізацію педагогічного процесу неможливо здійснити без

переходу від навчально-дисциплінарної до особистісно-орієнтованої моделі
виховання, що базується на загальнолюдських цінностях, серед яких суттєве
місце посідає виховання гуманістичних якостей дитини.

Педагогічна творчість представників епохи буржуазних революцій і

Просвітництва була достатньо багатою гуманістичними концепціями.
Найвидатніша постать цього періоду - філософ-просвітитель, письменник,
педагог Жан-Жак Руссо. Його демократична педагогічна система є палким
протестом проти схоластичної мертвої школи, тілесних покарань. Основою
педагогічної системи Руссо є принципи гуманізму, природовідповідності та
індивідуального підходу до дітей. Завданням морального виховання
філософ вважав виховання людини гуманної і людяної, яка прагне до
свободи, вміє працювати.

Досягнення попередніх епох поставили перед педагогікою як наукою

та практикою шкільництва низку нових освітніх проблем. Демократичні ідеї
організації нової школи знайшли теоретичне обґрунтування у педагогічних
творах і втілення у практичній діяльності європейських педагогів-класиків,
яскравими представниками яких є Йоган-Генріх Песталоцці - швейцарський
педагог-класик, котрий ввів услід за Я.-А. Коменським у теорію
морального виховання принцип народності, і Йоганн-Фрідріх Гербарт -
німецький філософ, психолог, педагог, що розробив систему морального
виховання, яка ґрунтується на п'яти моральних ідеях: ідея внутрішньої волі;
ідея вдосконалювання; ідея приязні; ідея права; ідея справедливості.

Європейську освіту Нового часу представляють теорія "вільного

виховання", нові педагогічні течії - експериментальна педагогіка і
педагогіка особистості, 90-ті роки ХХ та початку ХХІ століття
ознаменувалися як час оновлення педагогічного мислення, центральною
складовою якого стала поглиблена гуманізація освіти, що передбачає
перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої
людинотворчої функції. Вона означає повагу школи й педагогів до
особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і
інтересів, створення максимально сприятливих умов для розкриття й
розвитку здібностей і обдаровань дитини.

Необхідно зауважити, що кожна виховна система, незалежно від часу

її заснування, базується на ідеалах та цінностях, які визначають зміст
виховного процесу конкретного періоду: на інтересах суспільства, держави
чи особистості.

Традиційне виховання - надмірне управління виховним процесом,

згідно з яким вихованці цілеспрямовано засвоюють соціально та ідеологічно
орієнтовані якості, має місце жорстка регламентація, що призводить до
ігнорування внутрішнього світу особистості, обмеження ініціативи, творчості
вихованців. Гуманістична ж система ставить у центр виховання
особистість дитини як найвищу цінність життя.

Ідеал гуманістичного виховання в Україні творчо реалізував у 60-х

роках XX століття В.О. Сухомлинський. Він обґрунтовано довів
ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна
суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у
реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір,
виявити власні людські якості. Розвиваючи дитячу індивідуальність, педагог
надавав великого значення людяності.

Поставивши в центр своїх пошуків дитину, її духовний світ,

Сухомлинський вибудував систему впливів і взаємовпливів на всю її сутність
- фізичну, психічну, інтелектуальну, моральну - через створення гуманного
середовища, залучаючи до нього сім'ю, природу, школу, колектив, учителя,
різні типи і види діяльності. Педагог повинен був глибоко, до тонкощів
знати індивідуальність кожного учня; стверджувати гуманне начало у
вихованні, що вважалося найважливішою рисою його педагогічної
культури.

У 80-х роках ХХ століття гуманно-особистісний підхід у вихованні

обгрунтував і практично реалізував у "Школі життя" відомий грузинський
психолог і педагог Ш.О.Амонашвілі.

У гуманній школі Амонашвілі виділяє шість особливостей виховного

процесу, які безпосередньо чи опосередковано впливають на організацію
практики гуманних вчинків дитини, а саме: внутрішня наступність творчої
діяльності природи і людини-вихователя, тому що природа закладає в дитині
можливості безмежного розвитку, а школа бере на себе відповідальність
продовжити справу природи і зробити з неї благородну людину; цілісність
виховного процесу.

"Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму

і власне педагогічного процесу - писав Амонашвілі - є найвищою турботою
вчителя".

В українській педагогічній науці створився новий напрям -

інноваційна педагогіка, з'явилося чимало педагогів-новаторів, які
впроваджують у соціально-педагогічну практику зарубіжний досвід
організації навчання й виховання.
 В Україні найбільш популярними є вальдорфські школи та
Монтессорі-школи. Роль Монтессорі-вчителя, який допомагає дитині у
процесі саморозвитку, суттєво відрізняється від традиційної. Він повинен
мати енциклопедичні знання, високий рівень професійної освіти, досконало
володіти методом виховання Марії Монтессорі. Саме педагог готує
середовище, яке допомагає дитині бути самостійною і незалежною в своїх
діях. У Монтессорі-школі дитина розглядається як сформована на цьому
етапі особистість.. У цій системі йдеться про радикальне переміщення центру
діяльності вчителя. Учитель у цій мікросистемі - це ланка, що поєднує
навчальний матеріал, який виконує розвивальну функцію, і дитину. Його
завдання - надати в розпорядження дитини "знаряддя для розумової
гімнастики".

У вальдорфській педагогіці, яку започаткував Рудольф Штайнер,

вимоги до особистості педагога випливають із позиції вихованця: саме
дитина є в центрі педагогічної системи. Вона має право вибору всього: від
форми заняття до його плану; дитина має право на помилку; дитина має
право на вільний творчий пошук. Учитель вальдорфської школи повинен
вміти глибинно вивчати природу дитини, розвиток її прихованих здібностей
шляхом поєднання з навколишнім світом, бути добрим психологом.

Як вітчизняні, так і зарубіжні школи педагогіки нам дають хороші

приклади для наслідування і введення їх у нашу систему виховання і
педагогіки. Отже, можна зробити висновок з усіх прикладів вище, що педагог
– це в першу чергу наставник, партнер і друг дитини, котрий постійно
враховує її потреби; допомагає набути природності (доброї, вільної,
кмітливої), реалізувати потенційні можливості, підтримує кожного
вихованця.