1. Світова історія розвитку педагогічної психології.

1. Початок XVIII століття: Початок педагогічної психології пов'язують з іменем

Йоганна Гербарта, який вважав, що педагогіка повинна базуватися на психологічних
принципах. Гербарт розвинув ідею, що навчання повинно відбуватися з урахуванням
індивідуальних особливостей учня.

2. Кінець XIX - початок XX століття: У цей період педагогічна психологія стала

окремою науковою дисципліною. Важливими вченими цього часу були Вільгельм
Вундт, який вивчав психологію навчання, Вільгельм Штерн, який розробив теорію
розвитку дитячої психології, та Едуард Тітченер, який досліджував структуру
свідомості.

3. ХХ століття: У ХХ столітті педагогічна психологія стала інтердисциплінарною

галуззю, що поєднує педагогіку, психологію та інші науки. Важливими напрямками
стали поведінкова психологія, яка досліджувала взаємозв'язок поведінки та навчання,
гуманістична психологія, яка акцентувала увагу на індивідуальних потребах та
можливостях учня, когнітивна психологія, що вивчала процеси мислення та
сприйняття.

2. Історія розвитку педагогічної психології в Україні.

1. Початок XX століття: У цей період українська педагогічна психологія почала

активно розвиватися. Важливими вченими цього часу були Василь Сухомлинський,
який вивчав психологічні аспекти виховання та навчання дітей, та Олександр
Луценко, який досліджував психологічні основи навчання.
2. Після Другої світової війни: У період після війни українська педагогічна психологія
продовжила свій розвиток. Важливими напрямками стали дослідження в галузі
психології навчання та розвитку дітей, а також психології виховання.
3. Сучасність: У сучасний час українська педагогічна психологія активно впроваджує
нові теорії та методи дослідження. Вона вивчає психологічні аспекти навчання та
виховання, звертаючи увагу на культурні та історичні особливості України.

3. Сучасні дослідження у галузі педагогічної психології.

1. Індивідуальність та розвиток: Вчені вивчають унікальні особливості кожної

дитини, їхній психологічний розвиток та індивідуальні шляхи навчання. Дослідження
в цьому напрямку допомагають педагогам краще розуміти потреби кожного учня і
розробляти індивідуалізовані підходи до навчання.
2. Технології в освіті: Вивчення впливу сучасних технологій на процес навчання та
розвиток дітей. Дослідження з цього напрямку допомагають визначити ефективні
методи використання комп'ютерів, інтернету та інших технологій у навчальному
процесі.
3. Соціальна психологія в освіті: Дослідження взаємодії між учнями, вчителями та
батьками, а також вивчення соціальних факторів, що впливають на навчання та
виховання. Це допомагає розробляти програми соціальної підтримки у школах та
інших навчальних закладах.
4. Мотивація та саморегуляція: Дослідження процесів мотивації та самоконтролю
учнів, їх вплив на навчання та досягнення успіху. Вивчення цих аспектів допомагає
розвивати стратегії підтримки мотивації учнів та розвитку їхньої саморегуляції.

5. Проблема співвідношення навчання та розвитку.

1. Індивідуалізація навчання: Важливо забезпечити, щоб навчальні програми
враховували індивідуальні особливості кожного учня і сприяли їхньому розвитку. Це
означає створення умов для того, щоб кожен учень міг розвиватися на власному рівні
і відповідно до своїх потреб.
2. Збалансований підхід: Важливо забезпечити рівновагу між академічними
досягненнями (навчанням) та розвитком інших аспектів особистості учня, таких як
соціальні навички, емоційний інтелект, творчість тощо.
3. Стимулювання когнітивного розвитку: Навчання повинно сприяти когнітивному
розвитку учнів, розвивати їхні мисленнєві навички, критичне мислення, проблемне
мислення та інші когнітивні процеси.
4. Підтримка саморозвитку: Важливо стимулювати учнів до саморозвитку, постійного
вдосконалення і самостійного навчання. Це сприяє їхньому постійному розвитку після
закінчення навчання.