Гуманістична спрямованість

педагогічної взаємодії

Підготувала
Студентка 301 ДШПС групи
Лейба Аня
 Педагогічна професія – одна з найдавніших.
 Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна
зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними
життєвими цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги.
 Педагогічна спрямованість особистості – це стійка мотивація
формування особистості учні її всебічного гармонійного
розвитку.
 Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до
дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний
розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості
задля себе й оточення – людина може лише за наявності віри в саму себе.
Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються й оцінюються не тільки її
позитивні якості, а й уся особистість загалом, тобто коли її люблять, поважають
її гідність, виявляють гуманність.
 Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її
головними структурними компонентами є:
 педагогічні цінності,
 творчі способи педагогічної діяльності,
 досвід створення вчителем зразків педагогічної практики з позицій
гуманізму
 Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури
слід вважати:
 гуманістичну спрямованість особистості педагога;
 психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне
 мислення;
 освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння
 педагогічними технологіями;
 досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну
 педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);
 культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування,
 мови, зовнішнього вигляду).
Ян Амос Коменський Адольф Дістервег
 Видатний вітчизняний педагог
К.Д.Ушинський заклав
теоретичні основи національної
гуманної педагогіки. Ідеальний
учитель, на його думку, тонко
відчуває душевний стан своїх
учнів, убачає в них особистості,
які гідні такої самої поваги та
визнання своїх прав, як і дорослі
люди. Такий педагог прагне
створювати взаємини, за яких
виникає можливість особистісного
впливу вчителя, його розуму,
моральності, волі, характеру на
особистість вихованця.
 Проголошуючи повагу до
особистості дитини, визначний 
російський педагог-просвітитель
другої половини XIX - початку XX
століття П.Ф.Каптерєв вважав за
необхідне визнання свободи,
самостійності і водночас
відповідальності вихованця за свої
дії. Він писав: "Діти не осли,
нав'ючені вантажем обов'язків, а
особистості, у яких, як і у дорослих
особистостей, обов'язки йдуть поряд
з правами. Тому до дітей, навіть до
найменших, треба ставитись з
обачністю, обережно, поважати в
них людську особистість і не
порушувати їхні права".
 Виховання заради щастя дитини такий  гуманістичний смисл педагогічної діяльності
В.О. Сухомлинського. Першорядне завдання учителя, вважав він, полягає в тому,
щоб відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньо-творчої,
інтелектуально-повнокровної праці. "Розпізнати, виявити, розкрити, випестити,
викохати в кожному учневі його неповторно-індивідуальний талант - значить підняти
особистість на високий рівень розквіту людської гідності".
 У новому тисячолітті  гуманізм стає узагальненою системою поглядів,
переконань і ідеалів учителя XXI століття.
Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи  будуть
реалізовувати: 
• ідею особистісно орієнтованого підходу в навчанні і вихованні; 
• підпорядкування всіх дій педагога реальним інтересам учня; 
• надання допомоги учневі у його саморозвитку шляхом виховання культури
ставленняь до самого себе, інших людей, природи, праці; 
• забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому
можливості прояву суб'єктності і самобутності; 
• якомога ширше використання педагогічних вимог в опосередкованій формі
(порада, прохання, довір'я, схвалення тощо, педагогічної підтримки); 
• поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної; 
• емоційне забарвлення ділових відносин з учнями; 
• постійний контроль у процесі ділової комунікативної діяльності; 
• подолання різних форм авторитаризму, домінування, садизму, відриву
навчання і виховання від життя суспільства. 
 Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня,
толерантність і справедливість,учитель тим самим захищає 
свободу особистості, продовжує  культурну спадщину, творить нові вартості,
виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.
В умовах демократичного суспільства важливо активізувати в педагогічних
системах гуманістичний потенціал педагогічної взаємодії. Особливо це
актуально для педагогічної освіти, головним завданням якої є становлення
студента як майбутнього вчителя, забезпечення сприятливих умов для його
особистісного і професійного зростання.
 Процес соціалізації особистості майбутнього вчителя
розпочинається задовго до вступу його до педагогічного
навчального закладу і продовжується під час навчання як у
формі цілеспрямованого впливу, так і нерегульованої взаємодії з
соціально-професійним середовищем. Започатковується
професійно-рольова ідентифікація студента, яка сучасною
психологією розглядається саме як один із найважливіших
механізмів соціалізації.
 Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за
гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності,
гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб
вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед
майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає
формуватися професійна майстерність учителя. Якщо
спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як
активна позиція.
ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ!!!